Урок"Стежинами рідного краю"

Про матеріал

Інтегрований урок спільно з працівниками краєзнавчого музею "Верховина" про природу, історію рідного краю з дослідженнями, малюнками, сценками. Виготовлений буклет про село Підгірці, зібрано фотоматеріали, побудовано діаграми населення, кліматичні показники.

Перегляд файлу

$E:\GEO\книжка про підгірці\фотографії\Palac_Pidgirci.jpg$ Стежинами рідного краю

(інтегрований урок – історія, біологія, географія, хімія)

Тема. Історія та природа рідного краю.

Мета: - формувати на основі краєзнавчого матеріалу уявлення про природу та історію рідного краю; вивчення різних джерел інформації про нашу місцевість; ознайомлення з архітектурними пам’ятками та природними багатствами краю;

- розвивати вміння і навики роботи з картами та різними джерелами знань;

- виховувати бережливе ставлення до історії та природи рідного краю, бажання досліджувати та берегти пам’ять про нього.

Корекційна мета: розвиток уяви - конкретизація понять і уявлень.

Тип уроку: інтегроване заняття: І частина - краєзнавчий музей „Верховина";

ІІ частина - інтегрований урок /історія, біологія, географія, хімія/.

II частина

I. Вступне слово вчителя.

/Спів пташок/ Ви чули, як шепоче земля? Прислухайтесь до щебету солов'я на світанку, дзюрчання лісового струмочка у високих Карпатах, голосу дітвори. Все це наша ненька-Україна. У глибину сторіч сягає наша історія. Заглиблюючись в далеке минуле, ми відкриваємо новий світ - світ, у якому жили наші предки. У цьому нам допомагають літературні твори, пісні, думи, чарівний світ легенд, уроки історії, біології, географії, літератури. А також уява: підхоплені її могутніми крилами, ми стаємо свідками цікавих і повчальних подій, знайомимось з традиціями та звичаями нашого народу.

Любов до України починається з любові до рідної батьківської домівки, до пам'яті про дитинство, з любові до села, в якому народилися, працюємо, навчаємось, проводимо значну частину свого часу. Хоча не для всіх вас село Підгірці є маленькою Батьківщиною, адже хтось народився не тут, однак саме тут пройшли ваші шкільні роки. Я надіюся, що любов і пам'ять про село залишиться у вашому серці назавжди.

II. Актуалізація опорних знань.

Чому так необхідно вивчати історію України?

А зараз подумайте над таким проблемним питанням:

Для чого народжується людина?

Послухайте народну мудрість.

З давніх часів, коли над світом панував Бог часу, людина була диким звіром. Потім вона навчилася користуватися вогнем, і відтоді стежка людини відокремилася від стежки звіра. Людина звела на болоті місто і прикрасила його квітами. Вона побудувала канали, озеленила піски. Вона знайшла руду, розплавила її, зі срібла зробила чашу. Вона виламала з гори брилу мармуру, обтесала камінь і надала йому вигляду живої істоти. Тож сенс життя людини - у творенні! Якщо людина руйнує створене іншою людиною, вона виступає проти сенсу людського життя. На жаль, таке трапляється досить часто. І добре, коли знаходяться люди, які, нехтуючи небезпекою, стають на захист витворів рук людських: і ймення такому вчинку - подвиг. Кажуть, людина народжується і живе для подвигу, і якщо подвиг - захистити стародавню ікону, посаджене кілька століть тому дерево від руки руйнівника-варвара, то, очевидно, здатні на це не тільки герої-лицарі, а й - кожен з нас.

Отже, людина не подібна до метеликів-одноденок, що весело пурхають на сонці й не знають, що було вчора і що буде завтра. У людській долі міцно сплітаються в єдине ціле минуле, сьогодення і майбутнє. Людина — син або-донька свого часу і своєї Батьківщини. Тож. ми мусимо знати історію рідної землі.

III. Повідомлення теми уроку.

- Без знання карти немає повноцінного знання історії та географії. Тож давайте покажемо село Підгірці.

- Сьогодні на уроці ми поговоримо про історію нашого села, його архітектурні пам'ятки, про незрівнянну красу природи.

1. Перша писемна згадка про Підгірці належить до 1467 року. Перші жителі селилися під горою, де тепер ставки і городи і де була джерельна вода. Хоча пізніше село розбудувалося на горі, назва збереглася. У 1638 році село належало панові Анджею Кшеговському.

2. Історія села тісно переплітається з історією виникнення замку і його власниками. У 1668 році польський король Ян Собеський воював з турками, розбив їх сили в Угорщині. В цій битві він попав в оточення турків і неминуче б загинув, якби не підоспів на допомогу угорський шляхтич Печар зі своїми лицарями. За це польський король подарував йому дерев'яний мисливський замок у Підгірцях.

3. У 1848 році замок належав нащадку Печара, який був полковником у війську. Того ж року під час епідемії чуми померла дружина пана, залишивши однорічного сина Томаша. Пан віддав дитину на виховання сторожеві замку. А замок продав угорському євреєві Бронштейну, який купив собі титул барона і став бароном Броніцьким. Замок спочатку був дерев'яним, а в 1885-1890рр. його розібрали і побудували цегляний.

4. Існують достовірні спогади про останніх власників замку - барона Юліана Броніцького, його дружину Єву та двох синів - Юліана та Юзефа. Панам належали села Підгірці, Верчани, Слобідка, Стрілків, Бережниця, Піщани. У їх власності була ґуральня (спиртзавод), яку спалили російські війська у 1914 році, цегельня, пилорама, два млини і шкулка (розсадник плодових дерев).

5. Пан Броніцький помер у 1921 році і похований у селі Стрілків у родинній гробниці.

По його смерті сини поділили маєток: Юліан одержав Підгірці, Верчани, Піщани і Слобідку, а молодший - Бережницю і Стрілків. Після смерті Юзефа Юліан об'єднав маєток. За переказами старожилів, між Підгірцями і Стрілковом існує підземний перехід, який з'єднував два замки. Сюди ж ховалися люди в разі небезпеки. Барон Юліан Броніцький виїхав до Англії, а в Підгірцях проживала самотньо пані Єва, його мати, якій було близько 80-ти років. Коли в 1939 році під час II світової війни село зайняли радянські війська, пані Броніцьку вигнали з замку. Вона жила у слуг, а пізніше поїхала до Львова до знайомих. За іншими даними, її відвезли до Львова у дім престарілих. До речі, панам Броніцьким належали також приміщення сучасної початкової школи і сільської ради. Там жила панська прислуга.

А панський замок овіяний легендами, у ньому приховані таємниці, які існують століттями і передаються з покоління в покоління. Відомі легенди про незнайдені скарби панів Броніцьких, які нібито замуровані в одній із стін замку, а за іншими даними знаходяться в підземному переході, що з'єднував Підгірці з селом Стрілків. Відома легенда про «Паню Заклєнту», що з польської мови означає проклята жінка, яка в білому одязі ночами бродить по замку.

Легенда про « Паню Заклєнту»

На пагорбку за селом Підгірці шепоче ліс. Повіє вітер, і ще сильніше заголосять могутні дуби, липи та ясени. У ту симфонію ніби вплітається людська мова і тихо пливе аж до старовинного палацу і замовкає на узліссі.

Це було восени 1648 р. Війська Богдана Хмельницького, оволодівши Львовом, просувалися все далі на захід. Шляхта ховалася в Стрию і Коломиї, де були сильні гарнізони і неприступні замки. Утік з Підгірцівського замку до Стрия і князь Яблоновський – нащадок відомого гетьмана, залишивши молоду дружину. Вона хвилювалася, ходила по узліссі та плакала. Стрункі дубки трохи тамували її журбу. І раптом вона побачила козака: широкоплечого, стрункого.

Пані, – промовив він, – не бійтеся, я вас не скривджу.

Чарівна княгиня відсахнулася від козака, нахмурила брови.

Не підходь. Ненавиджу.
Я така ж людина, як і ви.

Княгиня глянула на вродливого юнака і завмерла. Обличчя її запашіло.

Пані, – знову порушив тишу козак, – ви … як жива троянда. Ви народжені для щастя.

Вона різко підвела голову, і, зустрівшись з поглядом юнака, промовила:

Я вас боюсь. Мій чоловік утік від вас, козаків. Ви хочете мені помститись.
Ні, – відповів юнак, – ми не розбійники, а борці за правду і волю.

Блакитні очі пані засвітились. Богатир-козак наблизився до неї, міцно обняв і поцілував. То була щаслива мить, яка стала для них вічністю.

Я нікому не дозволю себе скривдити, – шепотіла жінка, – ти будеш моїм щирим другом і лицарем.
А чоловік?
Ненавиджу його! Він старший від мене на 32 роки.
І ти з ним живеш?
Мушу, такий закон у шляхти.

… Удосвіта несподівано до палацу приїхав князь Яблоновський з охороною. Заглянув у кімнату дружини і завмер. Козак вихопив шаблю.

Якщо битися, – промовив він, – то не у світлиці княгині, а на подвір’ї.
Я згоден, – кинув сердито шляхтич. – Гей, слуги, готуйтеся до бою. Тут розвідник Хмельницького.
Не треба бою, не треба крові! – кричала княгиня, знаючи, що не вдасться козакові вирватися живим: хіба може встояти один проти п’ятдесяти?

Козак спритно вирвався на подвір’я і став біля старої липи, яку і дві людини не охоплять руками. Міцно притиснувся плечима до дерева, ніби зрісся з ним.

Князь вишикував жовнірів і сказав їм, що будуть битися з козаком не всі одразу, а по троє. І ось перша трійка кинулася на розвідника Хмельницького. Козак вміло і хвацько відбивав удари. І хвилин через п’ять перебив княжих слуг. З новою трійкою битися стало важче, але козак знищив і її. Правда, йому розсікли плече, поранили голову. Кров заливала обличчя, очі. Але він мужньо стояв під липою і чекав нової сутички. Троє жовнірів накинулись на нього, як тигри. Він ледве стояв на ногах, але зумів і на цей раз перемогти. Хоча додалась ще одна рана – йому прокололи груди.

Полиш ти цю криваву гру, – благала княгиня чоловіка.
Козак має загинути …

Четверта трійка швидко впоралася із сміливцем. І він тепер лежав мертвий, розкинувши руки.

Кат, кат! – вигукувала княгиня. – Ти мене більше ніколи не побачиш! – і пішла до лісу.
Стій! – закричав шляхтич. – А то … погано буде.

Вона зупинилася.

Що хочеш у мене? Ти відібрав у мене любов, а разом з нею і життя …

Більше княгиню ніхто ніколи не бачив. Кажуть, що вона сховалася у монастирі біля Розгірчого.

Тіло козака панські слуги віднесли на узлісся і там поховали. Відтоді тут сумно шепочуть липи, дуби, ясени. Кажуть, що в цій монотонній мелодії іноді чути дзвінкий юначий голос та журливий жіночий плач.

Україна - одна з небагатьох європейських держав, де зародилося і розвивалося унікальне дерев'яне церковне будівництво. Його феномен полягає в умінні місцевих майстрів-будівничих створити нове синтезуюче мистецтво, яке опиралося на місцеву традицію дерев'яного будівництва, досконале вміння перетворювати такий будівельний матеріал як дерево, в об'ємно-просторові композиції. Мало який народ може пишатися таким мистецтвом. Історично доля України склалася так, що одна з її земель -Галичина, створила сприятливі умови для розвитку і збереження цих пам'яток. Серед них і церква в селі Підгірці.

Послухаймо повідомлення про неї.

Коли в селі функціонувало життя, людям була потрібна духовність. За декілька років була побудована церква Введення в храм Святої Діви Марії. Знаходилася вона на місці теперішнього цвинтаря з північно-східної сторони, але за нез'ясованих причин згоріла. За переказами, на місці теперішньої церкви стояла католицька капличка. Пан Броніцький дав кошти на її розбудову. Будівництво дерев'яної церкви Заслання Святого Духа закінчили в 1810 році. З часом церква змінювалася як зовнішньо, так і внутрішньо. Деякі відомості свідчать, що в районі немає церкви зі схожим престолом. На території церкви є могили трьох священників, а також фігура Діви Марії з Ісусом Христом на руках. Церква тризубна в плані, з трьома верхами, які завершуються чотирисхиловими наметовими дахами. Довкола церкви піддашшя, оперте на виносах вінців зрубу. Всі три простори в інтер'єрі відкриті на повну висоту. Поряд з церквою дерев'яна дзвіниця. Квадратна в плані, двоярусна, виконана в каркасі. Завершується чотирисхилим наметовим дахом. Обидві будівлі взяті під охорону як пам'ятки архітектури. Охоронний номер - 519.

У 1999 році у Львові побачила світ поетична збірка „Солов'їне сусідство". Її автор - Степан Підлужний, колишній учень нашої школи. Він не забув про проведені тут роки, про чудову природу нашого села.

Послухаймо його поетичні рядки.

Я не шукатиму для пафосу причину,

Патріотизму слів високих та пустих,

Я не гукатиму з трибуни: я не з тих...

А щоб любить свою велику Батьківщину

Потрібно зовсім небагато: до спочину

Маленьку батьківщину в серці пронести.

Ностальгія. Багаття споминів.

Стріпнеться коропцем осінній лист на гілці,

Чи лоскотом війне смерекова смола,

Пригадується знов село одне Підгірці,

І школа в тім селі, й природа вкруг села.

Та ні, це за Стриєм, як їхать на Дашаву,

Слобідка, а з Верчан рукою ось подать.

За низкою ставів із золотого шалу –

Червоні три шпилі. Ну, казка, благодать!

Колись гніздо пітьми, тепер - оплот освіти.

Тут жив Броніцький пан, жорстокий був магнат.

Та щез десь у війну. Коли ж прийшли совіти,

То перегодом тут відкрили інтернат.

Гаразд, що не тюрма, не божевільня - школа.

Знайшовсь таки естет, все зважив, оцінив.

Який тут дійсно рай, яка краса довкола,

І взимку, й навесні, а надто ж - восени!

Щоб пам'ять зайнялась, потрібно чи багато? –

Любові, теплоти іскриночка жива.

Шугає в голубінь платанове багаття,

Чверть віку вже пала та душу зігріва.

Вчитель географії.

На світі існує велика чудова книга, її не можна придбати в книгарні та поставити на полицю в своїй бібліотеці. Але кожен, хто має спостережливе око і чутливе вухо, може навчитися читати її. Вона розгортає свої дуже цікаві сторінки. Ця велика книга - Природа. Стара як світ, і водночас нова. Чим більше ми вчитуємося в неї, тим глибше розкриваються перед нами нові таємниці, відкриття.

А тепер послухаємо деякі сторінки з неї про природу нашої місцевості. Адже наше село має не тільки багату історію, але й різноманітні природні ресурси і умови. Географічне положення робить об’єкт унікальним, особливим. Нема двох об’єктів з однаковим положенням, хоч би на градусній мережі. Наприклад, село Підгірці має такі координати на градусній сітці: 49°15´25´´пн.ш.; 23°55´41´´сх.д.

$G:\Karta_tytułowa_Słownika_geograficznego_Królestwa_Polskiego_i_innych_krajów_słowiańskich.jpg$ Якщо зважити, що один градус широти становить приблизно 111 км, то відстань села від екватора досягає: 49∙111 ≈ 5439 км. Тобто приблизно 5,5 тис. км (враховуючи, що відстань між екватором і північним полюсом (90⁰ або 10,0 тис. км). Отже, нам ближче до полюса ніж до екватора. Так само відстань села до нульового меридіану, який проходить через Ґрінвіч (біля Лондона), обчислюється, виходячи з того, що один градус на широті 50⁰ ≈ 72 км. Тоді відстань до нульового меридіану становить 1656 км (72 ∙ 23). Не так вже й далеко.

Вигляд села Підгірці з космосу

Підгірці, повіт Стрийський, 8 км на схід від повіту, станція колійова, пошта, телефон в Стрию. На північ лежить Татарське, північний-схід – Комарів, на схід – Олексичі Старі і Нові та Ярушичі, на північний-схід Лотатники, на південь і південний захід Стрілків, на захід Верчани. Воду забирає р. Жижава, яка протікає на пінічному-заході. На схід від села лежить ліс Королівщина, на південь –ліс Копан. Власник барон Бруніцкий має ріллі –238, городів – 151, пасовищ –122, лісу –211. У 1880 році був 81 двір, 488 жителів (42 римо-католики, 409 греко-католиків, 24 євреї, 13 – інших, 26 німців, 28 поляків, 427 русинів, 5 інших народностей). Парафія римо-католицька в Жулині, греко-католицька тут, деканат Стрийський. До цієї парафії належать Верчани. В селі є церква Св. Трійці, капличка. Андрій Кшеговський та його дружина заложили в 1637 році костьол латинський, який було перенесено в 1802 році до костьола в Жулині (Lit. Sbornyk, 1872 -1873,str. 490)

Slownik geograficzny

Krolestwa polskiego

T. VIII, 1887, c. 392

Warszawa

Рельєф і корисні копалини.

Яка краса! Ніде такої б не знайшов ти.

Який контраст. Немов зійшлися два світи.

Тут - пагорби в огнях рудих, багряних, жовтих.

Там - луки, мочарі, стави, очерети.

(С. Підлужний)

Прикарпаттю властивий хвилясто-рівнинний рельєф. Територія Стрийщини має нахил у бік Дністра. Наша місцевість розташована у межах Стрийсько-Жидачівської котловини, що являє собою плоску, заболочену широку річкову долину. Висота тераси, на якій розташовано село становить 12 метрів. Цим пояснюється назва села. Абсолютна висота над рівнем моря 311 метрів.

Ландшафт характеризується переважно місцевостями нижніх терас (другої і третьої), які займають майже всю улоговину. Значне місце належить заплавам рік Стрия і Дністра. Заплави займають великі простори у вигляді плоских рівнин, друга і третя тераси піднімаються над заплавою на 3-10метрів. На межиріччі рік Стрий, Жижава і Бережниця розвинута мережа розгалужень ярів і балок. Між річками Свічею, Сукелем і Стриєм від Болехова до Дашави простягається Болехівська або Моршинська висота.

Перші поселенці нашого прикарпатського села будувалися саме під горою, звідси і назва села.

Клімат

Клімат місцевості, як і всієї України - помірно континентальний. Річна кількість опадів 700-800мм. Середня температура січня -4⁰С, найтеплішого (липня) +17⁰С. Переважають західні вітри. Клімат краю сприятливий для господарської діяльності. У школі ми ведемо календар погоди, де записуємо показники, малюємо графіки температури, тиску, рози вітрів. (Показ на календар погоди).

Ми можемо на основі цих даних порівнювати погоду різних місяців, років, робити висновки про зміни клімату.

Водойми

Внутрішні води Стрийщини представлені в основному річками, ставками, озерами, болотами, джерелами та підземними водами. Річки належать до басейну Чорного моря. Середня густота річкової мережі становить 0,7 км/ км2. Територією району протікають ріки: Стрий, Бережниця, Жижава, Свіча, Колодниця.

Живляться ріки талими сніговими, дощовими, підземними водами.

Річка Стрий, в яку впадає Жижава – одна з найбільших правих приток Дністра. Вона бере початок на горі Явірник (1150м) біля села Верхнячка Сколівського району. Довжина р.Стрий – 232км., площа водозбору – 3060км2, падіння – 3.3м/км2, верхня і середня течія протікає в Кар-патах, нижня – в Прикарпатті. До внутрішніх вод місцевості належать ставки, підземні води, р. Жижава. Річка Жижава протікає на північному заході від села Підгірці. Довжина її – 68 км.

На північний захід від села протікає річка Жижава - права притока річки Стрий. Довжина її - 68 км (показати на карті). Біля села є ставки, створені вручну під час панування Броніцьких у 20-тих роках минулого століття.

По території села проходить вододіл між річками Стрий і Свіча. Саме підземні води живляться за рахунок Свічі. Уздовж схилу спостерігаються виходи підземних вод - джерел. Старожили кажуть, що вода у них цілюща. У зв'язку з проведенням дренажних робіт, вирубки лісів, рівень підземних вод різко впав.

Колись на річці Жижаві був побудований водяний млин. До цих пір збереглися місцеві назви - топоніми - гребля, Кухтіїв потік, Мелеків потік, якими возили зерно до млина (показ на карті).

У парку до цих пір зберігся ставок, який був створений для дозвілля панської родини.

Ґрунтовий покрив села різноманітний, що пояснюється умовами рельєфу, зволоженням, материнськими породами. Первинні ґрунти збереглися під лісовими масивами, луками. Решта ґрунтів здавна обробляються, а їх структура, вміст дуже змінні.

Виділяють такі типи ґрунтів: дерново-підзолисті, лучно-болотні, сірі опідзолені. Ґрунти відзначаються кислотністю, заболоченістю. Для покращення їх родючості проводять меліоративні роботи, дренаж.

Населення: Але найбільшою окрасою, серцем і душею населених пунктів є люди. . Людність – це населення села, сільська громада у її фізичному складі (кількість населення, поділ за статтю і віком, природний рух, міграції тощо) і у якісному вираженні (соціальний склад, культура, освіта, релігія). Звичайно, сільська громада – непроста сума фізичних осіб, а ще й організація їх на певні групи за соціальним складом, інтересами, видами діяльності. Інформація про кількість населення у селі, майновий, конфесійний склад, освіченість та інші характеристики знаходяться у багатьох джерелах, насамперед, у матеріалах австрійських, польських і совєтських переписів, церковних Шематизмах Давайте послухаємо про людей нашого села.

З 1924 по 1935 рік – збільшення населення у селі до 845 чоловік. Так, у 1935 році у селі проживало найбільше людей. На 1 січня 2013 року у селі 813 осіб, є 242 двори. Для порівняння: у 1880 році всього був 81 двір, в 1921 році - 132, 1931 - 129. Проте, незважаючи на збільшення дворів, населення села не тільки не зросло, а й зменшилось. Так, у 1880 році у селі налічувалося 488 жителів, у 1914 - 754, у 1935 -849. У цьому ж 1935 році у двокласній школі села навчалося 76 дітей, а цього року у чотирикласній школі є 23 учні. На 1900 р. у Підгірцях було населення 645 чол., з них 545 українців, 66 поляків, 8 євреїв, 20 німців (за австрійським переписом).

У Шематизмі 1906 року зазначено, що патроном церкви Сошествія Св. Духа є Юліань барон Бруницкій, парох – Антоній Желеховський, латинників - 34, протестантів – 12, жидів – 10.

1909 р. – 692людей у селі (638 – греко-католиків, 34 римо-католиків, 10 протестантів).

1939 р. – 760 жителів (670 українців, 30 поляків, 20 латинників, 30 євреїв і 10 німців).

До 1939року в селі було 123 господарства, які мали 290 га землі, з 100га орної землі, 100 га сінокосів, 90 га пасовищ. 400 га землі належало п. Юліану Бруніцькому.

Графік чисельності населення с. Підгірці за 1857-1939 рр.

Так, перша хвиля з 1857 р. до початку XX ст. - прискорений ріст населення до

Отже, природній приріст села дуже низький, навіть від'ємний (різниця між народжуваністю і смертністю). Це означає, що смертність перевищує народжуваність. Наприклад, за останні роки спостерігається така картина:

2003 рік: 12 людей померло, 7 народилося. (природній приріст - 5 осіб)
2004 рік: 11 померло, 8 народилося (-3 особи)

2005 рік: 14 померло, 8 народилось (- 6 осіб)

Графік природного приросту за 1970 – 2011 рр. в селі Підгірці

Це межа, за якою вимирання і зникнення нації. Невже здійснюються слова нашого пророка і генія Т.Г.Шевченка: „Погибнеш, згинеш, Україно, Не стане й сліду на землі". Адже така демографічна ситуація характерна і для всієї України.

Вчитель географії. При вивчення назв поселень дослідники передусім цікавляться їх походженням, а тому намагаються встановити їх етимологію, тобто з’ясувати, звідки і коли вони з’явилися, якими були причини та передумови виникнення, зміни чи розвитку, їх модифікація. Дослідник намагається пояснити походження назви: чи відображає місце знаходження поселення, заняття людей, їх етнічний склад. Село Підгірці належить до назв що відображають місце знаходження – під горою.

Топонімія села, тобто власні назви окремих його частин, а також територій поза його межами, є надзвичайно важливим засобом дослідження процесів його просторової динаміки, зміни обрисів, конфігурації. Але вона водночас є кістяком, своєрідною матрицею, яка дозволяє існувати сільському соціуму у просторово–часових координатах. Нарешті мікротопонімія – це застигла мовна історія території навіть тоді, коли події і процеси залишилися у глибині віків.

Увесь масив мікротопонімів села і околиць можна умовно поділити на великі групи. Перша - це назви, які вказують на місце розташування стосовно самого села, або окремих його частин. Назвемо їх орієнтаційними. Наприклад, Підгора, Срийський ліс, Дашавський ліс. Друга вказує на колишнього власника земельної ділянки (Панський ліс, Кухтіїв потік, Мелеків потік). Назвемо цю групу присвійними. Третя група топонімів – це назви, які характеризують зміст чи форму угідь (частин села). Назвемо топоніми цієї групи ландшафтно-топографічними. Наприклад: Тростина, Ставище, Пастівник. Стародавній мікротопонім Тростина, існування в Україні десятків назв із основою Трост-, передусім Тростянців, вказує: на їхнє ймовірно римське походження від основи Трощ-, Тарані-, тобто "Таранів, бога Тараніса". Другий стародавній мікротопонім Ласки походить від назви кавказького народу лазів і належить до VIІІ-ІХ ст. І Іа підставі сказаного можна зробити висновок про існування або виникнення поселення на теренах села в І тисячолітті. Згідно з ЛОАТП, село засновано в 1465 p., перша письмова згадка належить до 1467 р.

Відлуння минулого нашого краю виражене в назвах мікротопонімів. Топоніми - Панський ліс, Шкулка, Гуральна, Цегольна, Ласки повязані з династією панів Бруніцких.

Усі ці назви дають нам змогу заглянути у минуле нашого краю, дізнатись про життя наших предків, його особливості.

Вчитель біології

Родючі ґрунти визначили напрям сільського господарства. У Підгірцях вирощують такі овочеві культури, як картоплю, огірки, кабачки, квасолю, часник, цибулю, моркву, буряки, кукурудзу, пшеницю, овес, жито, просо, ріпак, патисони і ін.

Тому саме на наших землях розташована сортодільниця, де вирощують нові сорти культурних рослин, проводять різні дослідження.

А полуниця - цариця давно посідає почесне місце. Адже славиться село вирощуванням цієї ягоди. Одним словом - полуничний рай.

Послухайте гумореску про життя людей у нашому селі.

Весна в Підгірцях.

Лиш як тільки повщухали

Березневі води,

Підгорецький люд подався

На свої городи.

Захопили цілу площу,

Як круки стадами.

Та й почали воювати

З тими берегами.

Згори глянеш - страх збирає,

Люди, як в полоні.

Гуркіт, стукіт лопатами,

Як на полігоні.

Стара бабця оглядає

Як часник приймився.

„Йо-о-ой! Відобрали дві борозди,

Бодай би вдавився!"

Ціла труситься від нервів,

Додала си пари.

Привела вона на місце

Голову сільради.

Походив він по городі

Разів аж чотири.

Потолочив все, що було, -

„Восени розширим."

Бідна бабця промовляє,

Ніби із спросоння:

„Було б добре, якби межі

Всі були бетонні.

Не було би більше сварок,

Вимерли б скандали.

Вже би сусід у сусіда

Земельку не крали".

Пішла собі геть бабуся

Городами далі.

Раптом бачить - забиває

Хтось залізні палі.

Вимірює, приміряє,

Гримає з розгону.

Збоку глянеш, щось подібне

На тюремну зону.

Ось звідси і випливають

Проблеми болючі,

Ще лишилось протягнути

Лиш дроти колючі.

Народ в Підгірцях роботящий

(В тому певна річ).

Хочеш мати горб на плечах –

Гаруй день і ніч!

(Володимир Павлишин)

На нашій території ранньою весною на залитих сонцем галявинах і під деревами, коли ще лежить сніг, з’являються ці милі оку паростки. Весна милує своїми білосніжними посмішками. У повітрі стоїть неперевершений аромат. Життя розквітло, знову почалася весна, луки вкриваються чарівними білоквітими вишиванками – це розквітає білоцвіт весняний, підсніжник звичайний. Ці рослини занесені до Червоної книги України. Їх охороняють у природних заповідниках Медобори й Канівському, Кримському та Карадазькому, Ялтинському. А також вирощують у $G:\квіти\підсніжник (2).jpg$ ботанічних садах. $G:\квіти\черемша (2).jpg$ $G:\квіти\підсніжник2.JPG$ Також у нас росте ще одна рослина Червоної книги – цибуля ведмежа. Всі три рослини мають компактне поширення – «Під гуральнею». Можна порушити клопотання про створення тут заповідного урочища, поставити відповідні знаки, щоб не знищувати рослин Червоної книги, вести бесіди серед школярів.

Ми маємо надію на те, що знайдуться люди, яким не байдуже історичне минуле нашої країни. Адже народ, який не цінує минулого, не має майбутнього. І якщо до замку йтимуть старі і малі, щоб провести час дозвілля, зустрічатимуть сонце випускники, в день весілля приходитимуть молодята, лікуватимуться джерельними водами хворі – це означатиме, що існує зв'язок епох і поколінь, і ми шануємо історію свого краю.

А ще в Підгірцях є чудовий дендропарк - згадка про панування тут польського шляхтича Броніцького. Залишив після себе не лише палац -родове гніздо, а й чудові реліктові дерева, яких не знайдеш в Україні. Ці примхливі пані привезені здалеку.

Уява, сон, ява? Забилось серце шпарко,

Стріча мене сосна і наш рудий каштан.

І знову я бреду в урочій тиші парку,

Де творить свій шедевр незримий Левітан.

В руках - де й узялись - листків строкатий жмуток.

Чарує вкотре зір ця ніжна філігрань.

Я п'ю і п'ю їх терпкуватий смуток,

І подумки лечу за видимого грань.

(Степан Підлужний)

Найперше послухайте про красень платан, або чинару, та ще й п’ятистовбурний!

Ніде немає такого красеня, як у нас. А батьківщина платана - далека Північна Америка. Живе платан аж 2000 років. Напевно, сумно йому за домівкою. Тому й веселить себе і нас кожної осені кумедними кульками на ниточках, де сховане його насіння

Згідно переказів, виріс він у тому місці, де впала рука козака, а 5 стовбурів - це 5 пальців. Нашому дереву 300 років. (Показати малюнок і фото дерева)

Дерево платан — швидкоросле, в оптимальних умовах живе до 2000 років. Деревина має гарну структуру, цінується в господарстві.

В народі дерево платан ще називають чинара, «Безсоромниця» та «Дерево закоханих». Ці назви дерева підтверджуються легендою.

В одному із сонячних куточків Грузії жила заможна сім'я. І ріс у них красивий син Coco. Батьки дуже любили свого сина і мріяли про багату наречену.

Минав час, син виріс і зустрів дівчину, в яку закохався. Звали дівчину Чинара, була вона дуже гарна, але бідна. Зустрічаючись довгий час наперекір батькам, Coco хотів одружитися зі своєю коханою і придбав для цього весільну сукню та обручки. Батьки, дізнавшись про задум закоханих, були дуже незадоволені вчинком сина і вирішили вбити обох. Чинара, дізнавшись про це, піднялася на вершину гори, зняла весільну сукню та кинулася долу.

На місці, де розбилася дівчина, виросло дерево, якому дали назву чинара. А через те, що раз на чотири роки воно скидає свою кору, його називають «Безсоромниця».

Байка Езопа „Подорожні і платан"

Якось улітку, опівдні, змучені спекою подорожні побачили платан і лягли в його тіні відпочити. Підвівши на нього очі, вони говорили один до одного: „От безплідне і некорисне для людей дерево!".

Але платан озвався на це: „Які ж бо ви невдячні! Навіть тоді, коли користуєтесь з моїх послуг, називаєте безплідним і некорисним".

Так випадає і декому з людей: вони такі нещасні, що навіть до близьких не мають вдячності, хоч ті роблять їм добро.

Чи довіряєте ви світові, чи вмієте відчувати вдячність - дереву, траві, чистій водиці, сонцю, вітру, пташкам? Чи почуваєтесь подорожніми - крізь цю днину і все життя?

Є у нас і голубі ялинки, названі так за голубий відтінок зелених пухнастих гілочок. Наукова назва - Дугласія голуба. Величаво стоять і розсипають щороку свої симпатичні шишки, що мають маленькі крильця. Хочуть полетіти, мабуть, додому, в Північну Америку. (Демонстрування шишок).

Не можна оминути увагою і тюльпанові дерева, яких у нас аж два. Незвичайні листочки, що мають ніби зрізаний вершечок уже є окрасою цього дерева. А коли у червні розпускаються чарівної краси квіти, то байдуже пройти повз них стає неможливо. Ніби зграя жовтих метеликів обсіла дерево. Аромат цих квіток принаджує безліч комах і пташок, для яких нектар - це неземні ласощі. Походить з Північної Америки. Наукова назва -Ліріодендрон. Живе до 500 років. (Показ малюнка)

Нажаль, сьогодні ми не побачимо царицю нашого парку - магнолію. Колись росло аж 9 видів магнолій. Погубила їх власна неповторна краса. Коли зацвітали ці азіатські гості - кожен хотів зірвати хоч одну квіточку. Як наслідок, зараз їх немає, хоча біля багатьох осель в Підгірцях є це незвичайне дерево.

Магнолії чудовий цвіт

Аж піниться чудовою красою,

Гне віття і чарує цілий світ,

Навколо пахне ніжністю п'янкою.

Одкрий мені свою красу –

Любові паросток несмілий.

І ніжність подаруй свою,

Як цвіт весни й тепла розцвілий.

(Галина Валюх).

Є ще такі дерева, як Катальпа бігнонієвидна, Сумах пухнастий, Лапина крилоплодна, Бук пістрявий, Тис ягідний, Тсуга канадська, Туя, Кипарисовик Лавсона, Гінкго дволопатеве, Клен Гіннала, Клен прирічковий, Тополя біла (осокір), Сосна Веймутова, Клен-явір і ін.

«Охоплені сумними думками, виходимо на подвір'я і прямуємо в дендропарк. Хоча злочинна руїнницька рука позбавила його багатьох екзотичних і рідкісних порід дерев, парк усе ще милує зір. Особливо привертають увагу дерева - тюльпанне й оцтове, дугласія сіра, модрина європейська, гінкго дволопатеве. Безумовно, поза конкуренцією за враженням від нього залишається величезний п'ятистовий бурний платан. Однак через відсутність догляду дендропарк позаростав кущами -"саморостами", травами, "драпаками" і все зриміше дичавіє. О, невблаганний часе, невже й ця жива рукотворна краса приречена захиріти і пропасти на очах у своєї влади, громади і держави?»

( Р. Пастух «Стрийщина».)

Про рослинність у Підгірцях можна розповідати багато цікавого і повчального. Але крім розповідей, є ще і загадки. Хто багато знає, той їх відгадає.

На городі молода пишні коси розпліта,

У зеленії купини золоті хова зернини.

(Кукурудза)

І печуть мене, і варять мене, і

їдять мене, і хвалять мене, бо я добра.

(Картопля).

Що не робить болі, ані печалі,

а до сліз доводить?

(Цибуля)

Головатий і зубатий,

плачуть від нього,

але люблять і їдять,

він хвороби відганяє

і довголіття прибавляє.

(Часник).

Сто одежин і всі без запин.

(Капуста)

Перше в полі колоситься,

потім в печі рум'яниться.

(Пшениця, хліб)

Перше на городі - довгі і зелені,

А зимою в діжці - добрі і солені.

(Огірки)

Є рослини, які народ особливо шанує і вони є обов'язковими біля хати дбайливої господині. Це м'ята, рум'янок, любисток, нагідки, рута пахуча, мальва, чорнобривці. Українці здавна знали понад 350 видів рослин, що мали лікувальні властивості. Добре знали лікувальну дію і культурних рослин -часник, цибуля, морква, петрушка, кріп, гарбуз. Збирали лікарські рослини на Івана Купала, бо мали вони тоді найбільше цілющих властивостей. Тому народ і оспівував їх в піснях, легендах і віршах.

Говорила мати: „Не забудься, сину,

Як будуєш хату - посади калину.

Білий цвіт калини - радість України,

А вогненні грона - то є кров червона.

Зоряна калина - і краса, і врода,

Нашої країни, нашого народу.

Пам'ятай же, сину, що сказала мати,

Посади калину в себе біля хати"

Віддавна поширився звичай класти у першу купіль дитини різні ароматичні рослини, примовляючи бажання. Використовували квіти, які давали силу, здоров'я, красу, добробут.

У купіль хлопчику клали:

любисток, щоб любили;
гілочку дуба, щоб був міцний;
барвінок, щоб довго жив;
чорнобривці, щоб мав чорні брови;

У купіль дівчинці клали:

ромашку, щоб була рум'яна;
калину, щоб була красива;
любисток, щоб була люб'язна;
яблуко, щоб здоровенькою була;

А скільки гарних традицій існує у нашому селі! Ось, наприклад, одна з них:

Ведуча:

Стелися, барвінку,

Буду поливати.

Прийди, мій миленький,

Буду шанувати.

Ведучий. Саме з такими словами йдуть дівчата та парубки за зеленим барвінком для плетіння вінка-долі для молодої пари. А коли принесуть його із лісу, то до півночі співають різні коломийки, плетучи вінок.

Ведуча. Вашій увазі пропонується невелика сценка цього дійства. ( входять хлопці і дівчата з барвінком)

Дівчина 1.

Сідаймо, дівчата, до столу, а хлопці нехай готують нам барвінок.

Дівчина 2.

Плетімо вінок для нашої молодої пари. Нехай він буде міцний, як їхнє кохання, а довгий, як їхнє спільне сімейне життя.

Дівчина 3.

А давайте, дівчата і хлопці, заспіваймо веселих коломийок про наше село, щоб веселіше плелося.

У Підгірцях гарний парк,

А у парку квіти.

У Підгірцях в інтернаті

Вчаться чемні діти.

Котилася торба з горба,

А у торбі гроші.

Подивіться, люди добрі,

Які ми хороші.

А Підгірці гарне село

Тай стоїть на горбі.

У Підгірцях такі хлопці,

Як калічки в торбі.

А в Підгірцях нема дров,

Лиш одні поліна.

Підгорецькі парубки

Дівкам по коліна.

Підгорецькі молодиці

Не мають роботи.

Як зачують, що весілля –

Стоять попід плоти.

Закінчується дійство плетінням вінка з барвінку, який чіпляється у світлиці над молодятами і висить впродовж всього весілля. Хлопців і дівчат пригощають у домі молодої, де вони і розпочинають весільне свято.

Про рослини у Підгірцях можна розповісти багато цікавого і повчального. У парку ростуть різноманітні рослини, у тому числі 16 екзотів, які визначають цінність парку. А ще недавно, у 1952 році їх було 195. Чи не наша вина є в цьому? Відійшли в минуле рідкісні дерева, перетворюється на болото ставок, а замок - у руїни.

Понищили наш сад, і парк наш занедбали.

Ні лави в парку тім. Чого туди, чого?

Нові часи - і ставки, і проценти.

В природи ж , як не крийсь, все глибше ми в боргах.

Красу перевели у долари, у центи.

Знівелювали честь на совісті торгах.

Степан Підлужний

Серце стискається, душа кричить, коли на наших очах руйнується архітектурна пам'ятка, яку не зможуть побачити наші діти. Вони нам не простять.

Ми маємо надію на те, що знайдуться люди, яким не байдуже історичне минуле нашого краю. Адже народ, який не цінує минулого, не має права на майбутнє.

І якщо до замку в парк йтимуть старі і малі, щоб провести час дозвілля, зустрічати сонце випускники, в день весілля молодята, лікуватимуться цілющими джерелами люди - це означатиме, що існує зв'язок епох і поколінь, і ми шануємо історію свого краю.

Пісня про Підгірці

Заходить сонце над карпатським краєм,

І посилає нам усім привіт.

Ми про Підгірці пісню заспіваєм,

Котрим минуло понад 500 літ.

Приспів:

Моє село у травах і ромашках,

Моє село, то трускавковий рай,

Моє село - то батьківщина наша,

То наш чудовий, український край.

Живуть тут люди дуже роботящі,

Тут цибулі й фасолі до небес.

Ставків прозорість і лісів багатства,

Грибів, малини повно набереш.

Приспів.

А парк чудовий кличе нас до себе.

Місце розваг, кохання і пригод.

Тут маєм все, що для життя нам треба,

Здоров'я п'ємо із джерельних вод.

Приспів

Підгірці любі, батьківська оселя,

Лелечий клекіт, пісня солов'я.

Ми вдячні Богу за любов до тебе,

Живім щасливо в радості й піснях.

Приспів.

IV Підсумки уроку

Наші предки відійшли в минуле, але їхні речі, витвори їхніх рук розповідають, де і як вони жили.

"Пригадайте, як Називається наука, що вивчає минуле людства за речовими пам'ятками (археологія).

А зараз пограємо в гру „Склади слово". Потрібно переставити букви місцями так, щоб утворилася назва іншої науки, що допомагає історії досліджувати своє минуле: РАФОЛЯГІАПЕ (палеографія - що вивчає ця наука? - досліджує рукописи, вивчає історію письма, зміни в написанні літер, матеріали та знаряддя для письма, способи оздоблення рукописних книг).

Відгадайте загадку про ще одну науку, помічницю історії: Пам'ятні знаки роду, держави, міста -Ні, то не дошка чиста! Уважний побачить на кожнім чимало: В малюнках одвічна слава.

(Геральдика - що вивчає ця наука?)

Щоб дізнатися про ще одну науку, яка допомагає історії, розв'яжемо ребус „Історична математика"

До вісімнадцятої літери української абетки додайте половину слова „умілий", отримана „сума" „шістьма десятими математики" дасть те, що шукаєте.

Нумізматика

Наш урок добігає кінця, давайте спробуємо доповнити речення:

„Найбільше на сьогоднішньому уроці мене вразило...", „Найцікавішим на уроці мені здалося..." Любов до свого роду, своєї землі, в усі часи була однією з найбільших людських чеснот, про що свідчать народні прислів'я:

Рідний край - земний рай. До свого роду хоч через воду. Добра птиця свого гнізда не ганить.

(записати прислів'я в зошит, а вдома письмово пояснити одне з них)

Д/з намалювати герб с. Підгірці, використовуючи загальноприйняту символіку кольорів.

Золотий - багатство та сила; Срібний - шляхетність; Блакитний - вірність; Зелений - надія; Червоний - мужність; Чорний - мудрість, сум;

Д/з Розв'язати кросворд

1. Наука, що вивчає географічні назви.

2. Поет, колишній учень нашої школи.

3. Наука про населення.

4. Рідкісне дерево, якого погубила власна краса.

5. Прізвище останнього власника замку.

6. Інша назва платана.

7. Ягода, яка прославила село.

8. Наукова назва тюльпанового дерева.

³Д

⁴

⁵

⁶

⁷

⁸

$E:\GEO\Класний керівник\екологічне\IMG_2326.JPG$

ВІКТОРИНА

1. До якого часу належить перша писемна згадка про Підгірці?

(1467рік)

2. Скільки років нашому селу?

(540)

3. Ім'я польського короля, що подарував угорському шляхтичу Печару мисливський замок у Підгірцях?

(Ян Собеський)

4. Від якої хвороби померла дружина пана Печара?

(чума)

5. У якому році згоріла ґуральня пана Броніцького і хто її спалив?

(1914рік, російські війська)

6. Підземний перехід вважають, що був між Підгірцями і селом...

(Стрілків)

7. До якої країни виїхав Броніцький Юліан?

(Англія)

8. Що в перекладі з польської означає „пані заклєнта"?

(проклята жінка)

9. В якому році закінчили будівництво дерев'яної церкви у Підгірцях і як вона називалася?

(1810 рік, церква Зіслання Святого Духа)

10. Автор поетичної збірки „Солов'їне сусідство"

(Степан Підлужний)

docx

Завантажити

Зберегти на потім

Додав(-ла)

Вовщук Леся Володимирівна

Пов’язані теми

Географія, Інтегровані уроки

Додано

8 липня 2018

Переглядів

2564

Оцінка розробки

Відгуки відсутні