Урок "Театр корифеїв. І.К. Карпенко-Карий. Огляд життя і творчості"

 

 

ТЕМА. Театр корифеїв. І.К. Карпенко-Карий. Огляд життя і творчості.

МЕТА:             навчальна – ознайомити учнів з розвитком національної драми в ХІХ столітті, з театром корифеїв, життям і творчістю І.К. Карпенка-Карого;                розвивальна – розвивати навички самостійного добору інформації, виділення головного, цікавого, вміння виступати перед аудиторією;                            виховна – виховувати кращі людські якості на прикладах життя і діяльності видатних людей.

Обладнання: презентації.

Теорія літератури: драма, корифей.

     ХІД УРОКУ 

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

• На які роди поділяється художня література?

(епос, лірика, драма)

• Що таке епос? Назвати епічні жанри.

(один із родів літератури, у творах якого життя розкривається у формі авторської розповіді чи розповіді одного з персонажів; оповідання, повість)

• Що таке лірика? Назвати жанри.

(один із родів літератури, у творах якого розкриваються думки, почуття, переживання, настрої людини, викликані певними подіями чи обставинами життя; ліричний вірш,балада, сонет)

• Що таке драма?

(один із родів літератури, в якому життя відображається у формі безпосередньої дії персонажів)

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Яскравою сторінкою в історії української культури ХІХ ст. є професійний український театр корифеїв, куди входила ціла плеяда талановитих майстрів сцени. А одним із найталановитіших драматургів ХІХ ст. був Іван Карпович Карпенко-Карий, з життям і творчістю якого ми й познайомимося сьогодні на уроці.

 

 

ІV. Повідомлення теми та мети уроку.

V. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу.                                    

1. Розповідь учителя.

   Історія виникнення театру корифеїв

Професійний театр в Україні зароджується у другій половині ХІХ століття. Велику роль в його становленні відіграв аматорський рух (аматорський –самодіяльний ).

Перший аматорський гурток був заснований у містечку Немирові в 1857 році фольклористом Опанасом Марковичем і його дружиною письменницею Марком Вовчком.

У 1859 році аматорський гурток виникає в Київському університеті. Незабаром засновуються театральні гуртки в Чернігові, Києві, Харкові, Одесі, Сумах, Катеринославлі, Полтаві, Кременчуку, Житомирі та інших містах і містечках.

У київському театральному гуртку брали участь майбутні видатні діячі М.Старицький та М. Лисенко. Спершу цей гурток показував лише одноактні водевілі, а пізніше, з 1874 року, почав ставити опери й оперети – «Різдвяна ніч», «Чорноморці», авторами яких були драматург М.Старицький і композитор М.Лисенко.

Бурхливий розвиток аматорського руху в Україні викликає протидію влади. У 1876 році Олександр ІІ підписав указ про категоричну заборону «представлений… на малорусском наречии». Виступи прогресивних російських письменників на захист українського слова змусили царський уряд дозволити в 1881 році вистави українською мовою.

У Бобринці та Єлизаветграді постали такі видатні діячі української сцени, як М.Кропивницький, І.Тобілевич, М.Садовський, П.Саксаганський, котрі й складають основу українського професійного театру, відомого під назвою театру корифеїв (корифей – заспівувач, зачинатель,найвидатніший з перших діячів у якійсь галузі науки, мистецтва, літератури). Засновником вважають М.Кропивницького, який був душею і керівником гуртківців. Фактичною датою народження професійної театральної трупи стала блискуча вистава Шевченкового «Назара Стодолі» в Києві 10 січня 1882року.

Силами молодої талановитої трупи з успіхом були поставлені «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник» І.Котляревського, «Сватання на Гончарівці»,

 

 

«Шельменко-денщик» та «Шельменко – волосний писар» Г. Квітки-Основ’яненка, «Кум-мірошник» В. Дмитренка, «Ревизор» М. Гоголя, «Не в свои сани не садись» та «Доходное место» О. Островського тощо.

Театр корифеїв, як відомо, поєднував драматичні вистави з оперними. Та й тогочасні драми щедро пересипалися піснями, танцями. Композитори тримали тісний зв'язок з театром, створювали для нього опери та оперети, писали музику до драматичних вистав. Одним із найталановитіших композиторів того періоду був Микола Віталійович Лисенко, якого заслужено називають основоположником української класичної музики.

У 1883 році першу українську трупу під режисурою М.Кропивницького, за участю М. Заньковецької, М.Садовського, Г. Затиркевич,  М. Садовської,           П. Саксаганського та І. Карпенка-Карого очолив, як антрепренер (той, хто утримує приватний видовищний заклад), М. Старицький.                                            

Оцінюючи діяльність цієї трупи, І.Франко відзначав, що велика заслуга в забезпеченні успішних її виступів належить трьом людям: М.Старицькому, М.Кропивницькому та І.Тобілевичу (Карпенкові-Карому).

«Отсі три люди зложили першу українську трупу, котрої головними оздобами   стали надто брати І.Тобілевича, звісні широко артисти Садовський і Саксаганський, надто пані Заньковецька і Затиркевич та цілий ряд інших талановитих артистів і артисток. Зложилася трупа, якої Україна не бачила ані перед тим, ані потому, трупа, котра робила фурор не тільки по українських містах, але також у Москві і в Петербурзі, де публіка часто має нагоду бачити найкращих артистів світової слави. Гра українських артистів, то не була дилетантська імпровізація, а здобуток сумлінних студій, глибокого знання українського народу і його життя, освітленого інтуїцією великих талантів».

З 1885 року існували дві трупи як окремі театральні колективи –               М. Кропивницького і М. Старицького. Потім організовуються трупи                  М. Садовського, П. Саксаганського, які незабаром об’єднуються.

З великим успіхом корифеї виступали не лише в Україні,а й у Курську, Саратові, Ростові-на-Дону, Казані та інших російських містах. А вистави труп Кропивницького і Старицького в 1886 – 1887 рр. у Петербурзі й Москві стали справжнім тріумфом українського сценічного мистецтва.

Корифеї української сцени боролися за високу ідейність та художню досконалість репертуару. Вони виступали проти низькопробних творів. Своєю талановитою і правдивою грою утверджували високу сценічну культуру, засновану на кращих прогресивних традиціях минулого. Всю свою діяльність,

 

 

енергію, мистецький хист корифеї українського театру спрямовували на створення справді народного, високоестетичного українського професійного театру, на сцені якого відтворювалося б народне життя, висвітлювалися складні суспільні суперечності.

2. Повідомлення учнів про склад театру корифеїв.

1) Марко Лукич Кропивницький.

2) Михайло Петрович Старицький.

3) Микола Карпович Садовський.

4) Панас Карпович Саксаганський.

5) Марія Карпівна Садовська-Барілотті

6) Марія Костянтинівна Заньковецька.

7) Ганна Петрівна Затиркевич.

8) Ганна Іванівна Борисоглібська.

9) Любов Павлівна Ліницька.

3. Слово вчителя.

Важливу роль у театрі корифеїв відіграла родина Тобілевичів. Вважають, що найталановитішим у сім’ї був Іван, який своїми драматичними творами сягнув вершин світового театрального мистецтва.

4. Виразне читання учнем монологу Івана Барильченка із п’єси  І. Карпенка-Карого «Суєта».

5. Слово учителя.

 Так устами свого героя Карпенко-Карий висловив свою любов до театрального мистецтва і своє бачення завдань театру.

 Хто ж такий Іван Карпович Карпенко-Карий?

6. Повідомлення учнів про життєвий і творчий шлях І.К. Карпенка-Карого.

7. Робота у зошитах.

VІ Підсумок уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

 

 

• Доповніть речення.

Корифей – це…

Професійний український театр корифеїв був створений…

До театру корифеїв входили…

Справжнє прізвище І. Карпенка-Карого…

І. Карпенко-Карий був…

 

VІІ. Домашнє завдання