Урок "У гостях у дідуся Кенира"

Сценарій позакласного заходу (для учнів 5-6-х класів) 

«У гостях у дідуся Кенира»

 

Мета: повторити й поглибити відомості про відомого українського поета і байкаря Леоніда Глібова;

розвивати й виховувати любов до краси українського слова, української природи.

Обладнання: презентація, виставка творів Л.Глібова.

 

Хід заходу

 

Ведучий 1:

 В добрий день і добрий час

Завітали ви до нас

Всіх гостей щиро вітаєм

Подивіться, що ми знаєм.

Ведуча2

- Ми вам раді, добрі люди,

І вітаєм щиро вас

Та запрошуєм ласкаво

На наше свято, у цей клас.

Ведучий 1: Будь-яка людина щоденно пише свою ,,книгу життя”. І важливо, щоб кожна сторінка була виписана добрими ділами, щирими почуттями, впевненими кроками до гідної мети. Нам відома велика кількість людей, що із гідністю пройшли шлях від народження до визнання.

Ведуча 2: Кожна цивілізована нація має особистість, яка прославила її на цілий світ.

У давніх греків – це Гомер, У італійців – Данте, У англійців – Шекспір, У поляків – Міцкевич. У нас, українців, без сумніву, це – Тарас Шевченко.

Ведучий 1: Але, крім отих велетів, у народів ще є й інші, які немало зробили для слави своєї нації. Це й відомі письменники, художники, музиканти. Немалий внесок в розвиток літератури своїх країн зробили і байкарі.

Ведуча 2: У давніх греків – Езоп (раб, але своїми байками прославився на весь світ); у французів таким байкарем був Лафонтен, у росіян – Крилов, а ми маємо свого поета-байкаря – це Леонід Глібов, якому 5 березня виповнилося б 191 рік з Дня народження.

Ведучий 1: Тож погортаймо книгу його життя. Сьогодні ми пропонуємо вам пройти разом із нами життєвими стежками Л.Глібова.

Ведуча 2: Україна – це край, де широка, і довга стрічка Дніпра охоплює жовті лани пшениці, де бездонна блакить неба купає золотосяйне сонце. Україна – це тихі води та ясні зорі, і весною там дуже гарно, як усі садочки зацвітуть і усі соловейки защебечуть.

Ведучий 1: Весна – весняночка... Це вона, привітна і щедра, подарувала Україні Великого Байкаря.

Ведуча 2: Саме 5 березня 1827 року у селі Веселий Поділ на Полтавщині в родині управителя поміщицьким маєтком народився Леонід Глібов.

Ведучий 1: Дитинство його минало в с. Горби Кременчуцького повіту, куди переїхав батько разом зі своїм паном. Там Глібов пізнавав красу народних звичаїв і пісень.

Ведуча 2: В тринадцять років Леоніда відвезли в Полтаву і там влаштували в гімназію. Він швидко здружився з учнями. Але вперше відірвавшись від дому, від батьків, він так занудьгував за рідним хутором, розлогими левадами, тихим садочком, що йому аж снилася рідня оселя.

Ведучий 1: Ці настрої вилились у вірші «Сон». Це був перший вірш Л.Глібова.(Звучить вірш «Сон»)

1учень Раз в тиху годину

Я спав опівдні

І от що згадав я:

Приснилось мені,

Що ніби гуляю

В хорошім саду.

Дивлюсь, прилетіла

К своєму гнізду

Малинівка-пташка

Дітей годувать,

А дітки маленькі

Радіють, пищать.

Тоді я прокинувсь…

2учень- Бажалось мені,

Щоб жить нерозлучно

В своїй стороні,

Де мила родина,

Гніздечко своє.

І серденько дуже

Забилось моє,

І важко зітхнулось

В чужій стороні,

І жаль дуже стало

І гірко мені.

 

Ведуча 2: Дійшовши до 6 класу гімназії, Леонід встиг написати близько сотні поезій. Але сталося лихо: він захворів і повернувся до батьків, залишивши гімназію, як потім виявилось, назавжди.

Ведучий 1: Після одужання і невдалої спроби вступити на медичний факультет Київського університету, він вступає у 1849 році до Ніжинського ліцею вищих наук князя Безбородька. В цьому учбовому закладі в свій час навчалися Микола Гоголь і Євген Гребінка.

Ведуча 2: Переходимо до І сторінки «Пісня- душа народу»
Якось Леонід поїхав у Седнів, недалечко від Чернігова. І пішов помилуватися мальовничими краєвидами. З альтанки, що на високій буйно зеленій горі, відкривається широка долина, а внизу тиха річка Снов.
Ведучий 1: Підперши щоку долонею, Леонід Іванович замріяно дивився на зелені луки. Роки спливають, неспинно біжать, біжать. І небо таке голубе – ні кінця, ні краю. А он верби похилені стоять у тихім смутку. Ще зелень буяє. Але придивись – де-не-де побляклі листочки.
Ведуча 2: Як швидко спливають літа... і молодість скороминуща. І з самого серця вилилися слова, створився вірш «Журба», який одразу припав до душі читачам, а згодом завдяки композитору М.Лисенку, став піснею.
                                                  Пісня «Журба» (відео)
Ведучий 1:  переходимо до ІІ сторінки «Неповторні вірші Глібова»
Закінчивши Ніжинський ліцей аж у 1855р, Л.Глібов учителював. Він був талановитим педагогом, захопленим своїми предметами, делікатною, висококультурною людиною.
Ведуча 2: Поряд з активною педагогічною роботою багато працює як поет. З кожним новим твором популярність Глібова зростає.
Ведучий 1: Жанровий діапазон творів Л.Глібова досить широкий: окрім байок, ліричні вірші і вірші для дітей, п’єси, казки, нариси, оповідання, статті, театральні рецензії тощо.
Ведуча 2: У багатьох ліричних поезіях Глібов говорить про духовну красу, схвильовано і зворушливо розповідає про кохання, філософствує.

Як хороше, як весело
На білім світі жить !
(Читання віршів напам’ять)

 

3учень - Нехай «метелик» нагадає,

Що на віку весна буває

І літечко святе,

Що й ми метеликом літали

І буде ще й не те:

Поробимось не голубами,

А сивими дідами.

 

Ведучий 1: А перед нами ІІІ сторінка «Дідусь Кенир». З 90-х років Л.Глібов почав писати для дітей. Окрім байок та поезій, він написав понад 50 віршованих загадок, жартівливих пісеньок та акровіршів.
Ведуча 2: Чимало з них з’явилося на сторінках дитячого галицького журналу «Дзвінок». Дітлахи з нетерпінням чекали на кожний наступний номер журналу, аби знову зустрітися з дідусем Кениром.
Ведучий 1: Саме під цим псевдонімом Л.Глібову працювалося легко і плідно. Кажуть, щобатько майбутнього письменника купив дуже співучу пташку – канарку, через що сусіди й прозвали Івана Назаровича «Кениром».
Ведуча 2: А для письменника це стало своєрідним знаком і символом. Для дитячих творів це ім’я так підходило, що Глібов не задумуючись, й підписав першого свого вірша до «Дзвінка» - дідусь Кенир.
 

Ведучий 1: Глібов говорив:
А нуте, діти, ось сідайте !
Я загадку за хвіст піймав ...
(Читання загадок).

 

4учень - Химерний, маленький,

Бокастий, товстенький

Коханчик удавсь;

У тісто прибрався,

Чимсь смачним  напхався,

В окропі купавсь.

На смак уродився,

Ще й маслом умився,

В макітрі скакав...

Недовго нажився,

У дірку скотився,

Круть-верть та й пропав.

Хотів був догнати —

Шкода шкандибати:

Лови не лови!

А як його звати —

Лінуюсь сказати,

Ануте лиш ви!

«То ж, діду коханий,

Вареник гречаний!»

Кричить дітвора.

Чому не вгадати!

Не бігать-шукати

Такого добра.

 5учень - У полі ріс і розвивався

Козачки Нехфорощі син,

Всесвітнім став, з людьми спізнався:

Дивись — де хата, там і він.

Скрізь у господі порядкує,

Щоб добрим людям догодить;

Щодня по хаті він танцює,

Буває так, що аж курить,

Його усяка баба знає,

Та нам у баби не питать,

А вас загадочка питає,

Щоб знать самим, як його звать.

Весела зАгадка сміється,

Що із брехні спекла калач, —

Як свіжий — віником він зветься,

А як постАріє — деркач.

 

Ведучий 1: А це що за цікаві вірші? І загадка, й сама відповідь скаже, лиш будь уважним та прочитай початкові літери згори вниз.
Це – акровірші.
(Читання акровіршів).

6 учень - Між людьми, як пташка, в'ється,

У людей і їсть, і п'є;

Ходить старець, просить,гнеться,               

А у неї всюди є.

 

7учень - ХТО БАБА?

Сидить хитра баба аж на верху граба,

«Ой не злізу з граба! — дурить діток баба.

Вловіть мені тую курочку рябую.

А я подарую грушку золотую».

 

8учень - ХТО ДОНЯ?

Мати доні молодій

Огородик наділила.

Розкошує доня мила,

Каже неньці — тісно їй:

«В земляній сиджу коморі,

А коса моя надворі».

  Хочу цей раз штуку втнуть:

  Не скажу, як доню звуть;

  Ви ж до загадки верніться,

  З краю пильно придивіться.

 

9учень - ХТО ВОНА?

Лиха зима сховається,

А сонечко прогляне,

Сніжок води злякається,

Тихенько тануть стане,—

І здалеку бистресенько

Вона до нас прибуде,

Кому-кому любесенько,

А дітям більше буде.

 

Ведуча 2: Такі вірші, як «Веснянка», «Зимонько-Снігуронько» залюбки діти і тепер вивчають напам’ять. Вони вчать любові до рідної мови, її краси і милозвучності.
(Читання віршів).

 

«Зимонько-Снігуронько»

10учень - Зимонько-снігурочко,

             Наша білогрудочко,

             Не верти хвостом,

             А труси тихесенько,

             Рівненько, гладесенько,

            Срібненьким сніжком.

            Ми повибігаємо,

            Снігу накачаємо

            Купу за садком;

 

11учень - Бабу здоровенную,

               Уночі страшенную,

               Зліпимо гуртом.

               Зробим очі чорнії,

               Рот і ніс червонії —

               Буде, як мара.

              День і ніч стоятиме,

              Вовка проганятиме

              Від свого двора.

 

 

 

12учень - Гляне ясне сонечко

        В весняне віконечко,

        Бабу припече;

       Де й мороз той дінеться,

       Геть від баби кинеться,

       З ляку утече!

       Баба буде плакати,

       Будуть сльози капати,

       Знівечать кожух,

       Голова покотиться,

       Баба заколотиться

       І в калюжу — бух!

 

ВЕСНЯНКА

13учень - «Весна прийшла!

Тепло знайшла!» —

Кричать дівчатка й хлопчики.

«Цвірінь! Цвірінь!

Журбу покинь!» —

Клопочуться горобчики.

Приліз дідок,

Зліз на горбок —

У хаті буть не хочеться.

Тепляк дмухнув,

Крилом махнув,

По бороді лискочеться.

 

14учень - Все ожило,

Все розцвіло.

І рій дітей привітненьких

На той горбок

Несе вінок

З фіалочок блакитненьких.

Бринить дідок,

Як той мачок

Крапчастий і повнесенький;

Кричать, гудуть,

Далеко чуть

Таночок голоснесенький:

 

15учень - «Весну шануй,

Не спи, воркуй,

Наш голуб зозулястенький!

Не в’янь, рости,

Красуйся ти,

Королику квітчастенький!»

«Цвірінь! Цвірінь!

Журбу покинь!» —

Підспівують горобчики;

І я зрадів,

Помолодів,

Як ті дівчатка й хлопчики.

 

Ведучий 1: у нас V сторінка «Здається, байка просто бреше,
А справді ясну правду чеше.
Нікого в світі не мине,
Читайте, згадуйте мене ...»
Ведуча 2: Найбільшу славу Леоніду Глібову принесли, звичайно, байки, в яких він дотепно висміював людські і суспільні вади.
(Інсценізації та презентація байок)

16учень - . Байка «Лебідь, щука й рак»

У товаристві лад — усяк тому радіє;           

 Дурне безладдя лихо діє,

І діло, як на гріх,

Не діло — тільки сміх.

Колись-то Лебідь, Рак та Щука

Приставить хуру узялись.

От троє разом запряглись,

Смикнули — катма ходу...

Що за морока? Що робить?

Ай не велика, бачся, штука,—

Так Лебідь рветься підлетіть,

Рак упирається, а Щука тягне в воду.

Хто винен з  них, хто ні —

судить не  нам

Та тільки хура й досі там.

17учень - Байка «Жаба й Віл»

Раз Жаба вилізла на берег подивиться

Та й трошечки на сонечку погріться.

Побачила Вола

Та й каже подрузі тихенько

(Вигадлива була!):

— Який здоровий, моя ненько!

Ну що, сестрице, як надмусь,

То й я така зроблюсь?

От будуть жаби дивуваться!

— І де вже, сестро, нам рівняться...

-Казать їй друга почала;

А та не слуха... дметься... дметься...

— Що, сестро, як тобі здається,

Побільшала хоч трохи я?

— Та ні, голубонько моя!

— Ну, а теперечки? Дивися!

— Та годі, сестро, схаменися!

Не слуха Жаба, дметься гірш,

Все думає, що стане більш.

Та й що, дурна, собі зробила?

З натуги луснула — та й одубіла!

Такі і в світі жаби є,

Прощайте, ніде правди діти;

А по мені — найлучче жити,

Як милосердний Бог дає.

18учень -Байка «Чиж та Голуб»

Весною Чижик молоденький,

Такий співучий, проворненький,

В садочку все собі скакав,

Та якось у сільце й попав;

Сердега в клітці рветься, б'ється...

А Голуб бачить та сміється:

«А що? Попавсь — от тобі й на!

Вже, певно, голова дурна...

Не бійсь, мене б не піддурили,

Хоч як би не хитрили!

Бо я не Чижик! Ні... оце!»

Аж гульк — і сам піймавсь в сільце..

Ото на себе не надійся,

Чужому лихові не смійся!

Ведучий 1:  Переходимо до VІ сторінки «Крилаті вислови»
Гумор, сатиричні та іронічні сценки у байках живі, виразні, вихоплені з гущі народного життя. Нерідко мораль байки формується в чіткому афоризмові, що згодом сприймається як прислів’я.
Ведуча 2: Давайте і ми заглянемо у цю чудову скарбницю та ознайомимося з крилатими висловами. Вони сприймаються як народна мудрість.
1. Як не піймав, то й не кажи, що злодій.
2. Що, братику, посіяв, те й пожнеш.
1. Два хитрих мудрого не переважать.
2. Ніколи не хвались, поки гаразд не зробиш діла.
1. Чужому лихові не смійся.
2. Синиця славу розпустила.
1. Чого не тямиш – не берись.
2. На, небоже, те, що мені не гоже.
1. Рука, як кажуть, руку миє.
2. Не плюй у колодязь: пригодиться води напиться.

 

Ведучий 1: 10 листопада 1893 року від астми та хвороби серця на 66-році життя Леонід Глібов помер.
Ведуча 2: Але поет живе. Від покоління до покоління, немов скарби, переходять його чудові твори. Увібравши в себе народну мудрість, чесноти й мораль, твори Глібова постають своєрідною Книгою буття, де поєднуються сучасне, минуле й майбутнє і міститься чітка відповідь на одне одвічне, ключове для людської сутності питання: як гоже і негоже чинити.
(Виходить учень і читає вірш Л.Глібова ,,Не плач, поет”).

19 учень. Не плач, поет, хоч як там трудно, тяжко буде!

Не плач, не треба сліз твоїх;

Плаксивих дум тепер ніде не люблять люде,

І лишенько чуже — їм сміх.

Всім веселіше жить, коли кругом сміються,

Бо горя скрізь доволі є.

І через золото, он кажуть, сльози ллються,—

Нащо ж ще горенько твоє?

Не плач, поет! Жалійсь про все собі самому,

Неси в могильний свій скиток…

«Він,— скажуть,— гореньком не докучав нікому,

Йому хвала, йому вінок».

 

Ведучий 1: Сьогодні ми перегорнули деякі сторінки «книги життя» видатного українського байкаря – Леоніда Глібова.
Ведуча 2: Отож, любі друзі, читайте, насолоджуйтесь і переймайте закладену в його творах глибинну мудрість.