Урок "Україна - моя рідна земля"

 

 

 

 

 

 

 

 

Перший урок

 

Україна – моя рідна земля

 

Мета: узагальнювати та розширювати знання учнів про Україну, її символи та столицю; розвивати спосте­режливість, пам'ять, логічне мислення; виховувати лю­бов до Батьківщини, бажання зробити її кращою.

Обладнання: ілюстрації; карта; усний журнал «Моя Україна».

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ КЛАСУ. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ ТА МЕТИ УРОКУ

— Сьогодні ми поговоримо про нашу рідну землю, землю, на якій ми народилися та живемо. Вона велика і прекрасна. Спробуйте уявити: ла­скаво світить сонечко, від його тепла розцвітають квіти, наливаються соком яблука, вітерець грай­ливо пестить ніжні коси плакучої верби, в бла­китному небі пропливають легенькі хмари.

— А як же зветься ця земля?

Робота над епіграфом на дошці

У всьому світі, кожен зна:

 Є Батьківщина лиш одна.

І в нас вона одна-єдина —

Це наша славна Україна!

 

II. РОБОТА НАД НОВИМ МАТЕРІАЛОМ

— Сьогодні ми побуваємо у різних куточках України і навіть потрапимо у минулі часи. Допо­може нам у цьому усний журнал «Моя Україна».

І сторінка «Україна — незалежна держава»

— Україна — одна з найбільших держав у Європі. В енциклопедії сказано: «Україна — держава у Східній Європі, територія якої про­стягається із заходу на схід на 1316 км. На її території проживає 48 млн людей». Наша Укра­їна — незалежна держава. Як ви розумієте слово незалежна?

Східну Україну називають степовою Укра­їною, адже вона розлягається великим степом, що доходить до самого Чорного моря. Цей степ має таку велику красу, що багато письменників і по­етів його описували в різні пори року!

Навесні степ постає в пишному вбранні квітів і трав, жайворонки заливаються веселим співом, лунають голосні крики диких гусей, лебедів, жу­равлів.

На заході України розкинулися гори Карпати. Саме там можна побачити полонини, швидкі гір­ські річки та зелені ліси, що дуже гарні як взим­ку, так і влітку.

Середню частину України часто звуть Над­дніпрянщиною, бо вона розляглася понад правим і лівим берегом Дніпра. Дніпро — найбільша річ­ка України, що несе свої води до Чорного моря. Багато поетів зверталися до нього. («Ой Дніпре, мій Дніпре, широкий та дужий» Т. Шевченко)

II сторінка «Київ — столиця України»

• Яке велике місто розташовано на берегах Дніпра?
• Як називають центральну вулицю Києва? (Відповіді дітей.)
• Київ названо одним із найзеленіших міст нашої країни. Особливо гарні його вулиці навесні.

— Як ви вважаєте, чому саме навесні?

— Яке дерево є символом міста і його листок зображено на гербі Києва?

— Як виник Київ?

(Діти розповідають легенду про заснування Києва.)

— 1982 року Київ святкував своє 1500-річчя від заснування.

 III сторінка «Сторінки історії»

Історія нашої Батьківщини сягає глибинних віків. Але сьогодні ми заглянемо не так дале­ко: у часи Київської Русі — могутньої та слав­ної держави. З літописних джерел відомі імена її правителів: князя Олега, Ярослава Мудрого,Володимира Мономаха. Усі вони дуже багато зро­били для того, щоб держава стала ще міцнішою, кращою. Він залишив для своїх дітей «Повчан­ня», у якому зазначав, як потрібно жити, працю­вати, поводитися поміж людей.

Згадуючи історію, хіба можна забути про коза­ків. Слово козак означає вільна людина. Хто такі козаки? На долю козаків випала велика і тяжка праця обороняти рідну землю від турків та татар. Вони звільняли бранців, зазнавали перших уда­рів ворогів.

 ІV сторінка –«Державні символи України»

Колись давно жила жінка, мала троє синів. Росли вони чесними, сміливими. Подорослішав­ши, вирішили піти у світ.

Старшому синові мати дала на згадку про рід­ну домівку золоту корону з трьома промінцями, щоб і в далекому краї вона його зігрівала. Минув час, і завдяки своєму розуму старший син став ве­ликим князем, адже корона, яку дала мати, зігрі­вала людей і вела їх уперед. Дали йому ім'я Герб, а знак, що дала мати, назвали Тризубом.

Герб — ключ до історії держави. Герби зобра­жують на знаменах, медалях, монетах, печатках. Золотий тризуб на блакитному тлі — символ вла­ди. Він зустрічається ще з часів Київської Русі. А чому саме тризуб — ви скажете мені самі.

• Пригадайте народні казки. Яке число зав­жди вважають чарівним? (Відповіді дітей.)
• Повернімося до середнього сина. Йому мати дала в дорогу синьо-жовтий плащ.. Своїми гарни­ми справами прославив він свою матір, отримав ім'я Прапор.

Жовтий колір на прапорі — це колір жовтога­рячого сонця, колір пшеничної ниви, хліба, зер­на. Це символ достатку.

Синій колір — це колір води, колір ясного, чи­стого неба. Це символ миру.

V давні часи прапороносцями прапор падав, зникав з очей під час бою, то це означало поразку.

А що ж третій молодший брат? Там, де він був, завжди лунала пісня. Адже мати подарувала йому чарівний голос. Третій син отримав ім'я Гімн.

З давніх-давен люди в урочистих обставинах виконували хвалебні пісні, які з часом почали на­зивати гімнами.

Національний гімн — це урочиста пісня, сим­вол нашої держави, яку понад 100 років тому на­писали поет Павло Чубинський та композитор Михайло, Вербицький.

• Де ми можемо почути Державний Гімн? (Спортивні змагання; урочисті події; початок дня на радіо о 6:00)
• Державний Гімн слухають стоячи. (Зву­чить Гімн.)
• Про які символи України ми щойно гово­рили?

Їх називають державними, тому що вони за­кріплені в головному законі України — Консти­туції. А саме у ст. 20, де зазначено, що... «Дер­жавними символами України є...

Державний (ПРАПОР) України;

Державний (ГЕРБ) України;

Державний (ГІМН) України».

V сторінка «Народні символи українців»

— Кожен народ має свої святині, свої симво­ли — рослини, тварини, без яких не можна уяви­ти цю державу. Але, на відміну від державних, народні символи не записано у Конституції, вони живуть у серці та пам'яті народу. Наприклад, Японію не можна уявити без квітучої гілочки ви­шні; Росію — без білої берізки під вікном. Є такі символи і в Україні.

У вінку зеленолистім,

У червоному намисті

Видивляється у воду

На свою хорошу вроду. (Калина)

— Що ви знаєте про калину?

Не було раніше такої хати, біля якої вона не росла б. Дівчата цвітом калини прикрашали коси. Достиглі кетяги розвішували попід стрі­хами. У народі кажуть: «Червона калина від ста хвороб лікує».

Калина — символ рідної землі, батьківської хати. її дбайливо охороняли та доглядали. Дітям казали: «Не ламайте калину, адже накличете мо­роз». На думку наших пращурів, якщо хтось ви­корчує калину на своєму подвір'ї, то не побачить щастя в житті. Багато  поетів зверталося до калини у своїх вір­шах. Наприклад, Т. Шевченко робив це у своїх творах 365 разів. Пригадайте деякі з них. («За­цвіла у лузі...», «Тече вода з-під явора...»)

Діти розповідають легенди про калину.

— Ще одним символом України є верба. Важ­ко уявити землю без верби. Росте вона понад річ­ками, озерами, ставками, біля криниць та озер.

Перебуваючи далеко від рідної землі, Т. Шев­ченко посадив у пустелі вербову гілку. Поливав і доглядав її. Росте Шевченкова верба і досі.

 У народі верба уособлює жіночу долю, задуму, смуток.

— Кажуть люди: «Без верби і калини нема України». Як ви розумієте це прислів'я?

Фізкультхвилинка

(зобразити тополю, вербу, калину)

VI сторінка «Літературна»

— Я хочу прочитати вам вірш Анатолія Бакая «Солов'їна пісня». Чи можна забувати про Бать­ківщину? Що трапиться з тим, хто все ж таки за­буде про неї?

Одна Батьківщина, і двох не буває,

Місця, де родилися, завжди святі.

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долі не знайде в житті.

Чи можна забути ту пісню, що мати

Співала малому, коли засинав?

Чи можна забути ту стежку до хати,

Що босим колись протоптав?

У рідному краї і серце співає,

Лелеки здалека нам весни несуть.

У рідному краї і небо безкрає,

Потоки, потоки, мов струни течуть.

Тут кожна травинка і кожна билинка

Вигойдують мрії на теплих вітрах.

Під вікнами мальви, в саду материнка,

Оспівані щедро в піснях.

Тут мамина пісня лунає і нині,

її підхопили поля і гаї,

її вечорами по всій Україні

Співають в садах солов'ї.

Одна Батьківщина і більш не буває.

Місця, де родилися, завжди святі.

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долі не знайде в житті.

— Чому людина, яка забула Батьківщину, не знайде щастя і долі? Де б ви не опинилися, зав­жди пам'ятайте про свою Батьківщину.

— Які вірші про Україну пам'ятаєте ви?

— Зараз я пропоную вам самим скласти вірш про Україну .

Ось небо блакитне і сонце в зеніті!

 Моя Україна — найкраща у... (світі)!

Моя Україна — це ліс і озерця,

Безмежні степи і чарівні... (джерельця).

 Красиві пейзажі і гори високі,

Маленькі струмочки і ріки... (глибокі).

Міста старовинні і замки прекрасні.

Великі будови і наші…(сучасні).

Сади чарівні, мальовничії села.

Моя Україна — це пісня... (весела).

Це щира, багата, як світ, її мова,

Крилата, така мелодійна... (чудова).

Її обереги — верба і калина.

Найкраща у світі моя... (Україна).

Бо нам найрідніша Вітчизна і мати.

 То як же нам, дітям, її не... (кохати)!

Моя Україна — козацька слава!

Така волелюбна і мирна... (держава).

 Вона дорога нам, і рідна, і мила.

 Бо світ перед нами великий... (відкрила).

 Вітчизно свята, дорога Україно,

 Для кожного з нас ти у світі... (єдина).

— У всіх віршах, які ми читали, ідеться про любов до рідного краю, Батьківщини. Ця любов починається з першої пісні, що чує дитина,— ма­миної пісні. У ній — світ добра, краси і справед­ливості. Україна така співуча, що не тільки кожне село, але й кожна вулиця мала свої пісні. «Скіль­ки зірок на небі, скільки квітів на землі, стільки й пісень в Україні»,— говорить народна мудрість.

— Існує легенда про те, чому українці — та­кий співучий народ. Переказала її для нас Леся Українка.

Якось Бог вирішив наділити дітей усього світу талантами. Французи вибрали елегантність і кра­су, німці — дисципліну й порядок, діти Росії — владність, поляки — здатність до торгівлі, італій­ці — хист до музики.

Обдарувавши всіх, підвівся Бог, але раптом побачив у куточку одну дівчину. Вона була боса, одягнена у вишивану сорочку, коса переплетена стрічкою, а на голові — вінок. (Учитель показує ляльку.)

• Хто ти і чому плачеш? — запитав її Бог.
•         Я — Україна, а плачу, бо страждає земля моя, вороги знущаються з людей.
•         Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я вже всі таланти роздав.

Хотіла дівчина йти, а Бог зупинив її:

— Є у мене неоціненний дар, що уславить тебе на цілий світ. Маю на увазі пісню. Буде твоя кра­їна щасливою, але для цього необхідно здолати значні випробування війнами і холодом, голодом і хворобами, стихіями, усілякими негараздами. Але мине час, і наповниться життя щастям і спо­коєм.

І з того часу, які б негаразди не траплялися, завжди лунає в Україні пісня: то весела і жартів­лива, то сумна, невесела, то протяжна, як дорога безкінечним степом, то швидка та стрімка, наче гірська річка.

— А що ви можете зробити задля щастя Укра­їни?

IV. ПІДСУМОК УРОКУ

1. Бесіда за віршем на останній сторінці усного журналу.
 

Красивий, щедрий рідний край

 І мова наша солов'їна.

Люби, шануй, оберігай

Усе, що зветься Україна!