Урок української літератури для 10 класу з теми "Драма-феєрія Лесі Українки «Лісова пісня». Оригінальність жанру. Фольклорно-міфологічна основа твору"

Про матеріал

Урок української літератури для 10 класу з теми "Драма-феєрія Лесі Українки «Лісова пісня». Оригінальність жанру. Фольклорно-міфологічна основа твору. Авторська рецепція українських міфів"

Перегляд файлу

Тема: Драма-феєрія Лесі Українки «Лісова пісня». Оригінальність жанру. Фольклорно-міфологічна основа твору. Авторська рецепція українських міфів.

Мета: познайомити учнів зі змістом драми-феєрії «Лісова пісня», міфологічною та філософською основою твору, авторським сприйняттям українських міфів, дати поняття «драма-феєрія»; розвивати навички критичного мислення, навички роботи в команді, комунікативні навички, уміння аналізувати художній твір, аргументувати свою думку; прищеплювати інтерес до творчості Лесі Українки, українського фольклору, плекати любов до природи, духовність.

Цілі уроку: Учні знатимуть: що таке драма-феєрія, зміст твору та відомості про фольклорно-міфологічну основу драми «Лісова пісня».

Учні вмітимуть: відрізняти жанр драми-феєрії від творів інших драматичних жанрів, визначати проблематику, ідею твору та проводити аналіз.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Хід уроку

І. Організаційний момент

1. Вправа «Рецепт весни»

Пропонуємо учням скласти «Рецепт весни». Наприклад,

Інгредієнти:

розталий сніг;
вода струмків;
проліски;
бруньки на деревах.

Усе перемішати, додавши дрібку сонячного проміння, та помістити у прозорий, як весняне повітря, посуд.

Страва матиме кольори синього неба, білих підсніжників, яскраво-зелених листочків.

Запах буде: свіжого теплого вітру, квітів.

На смак: свіжа та ніжна.

ІІ. Актуалізація знань з теми.

Словниковий диктант

Луцьк, Мінськ, Сурамі, Новоград-Волинський, Колодяжне, Софія, Ялта, Полтава, Київ, Польща, Німеччина, Австрія, Італія, Грузія, Єгипет.

Завдання учням

Пояснити, з якими моментами життя Лесі Українки пов’язані ці географічні назви.

Робота в парах. Вправа «Ти - мені, я – тобі»

Учні діляться на пари і задають по одному питанню за біографією письменниці сусідові по парті.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Повідомлення теми та мети уроку

Робота з таблицею «Знаю – хочу дізнатися – дізнався»

Знаю	Хочу дізнатися	Дізнався

Учні креслять у зошиті таблицю. Одразу заповнюють перші дві колонки. Останню залишають порожньою.

ІV. Сприйняття навчального матеріалу

1.Робота в групах. Обмін інформацією, які учні кожної групи готували самостійно.

Група 1.

Історія створення драми-феєрії.

«Лісова пісня» - драма-казка – твір нібито найлегший для сприймання й розуміння, але з глибоким філософським наповненням. Леся Українка написала цю драму за 10-12 днів. Після лікування в Єгипті, Леся поїхала до Києва, а потім до чоловіка в Кутаїсі. Там вона почала писати «Лісову пісню», а 25 липня датується чорновий варіант твору. У цей період прогресуюча хвороба забирала останні сили. Боротися «з виснаженням, високою температурою та іншими пригнітаючими інтелект симптомами» (з листа Лесі) їй допомагала невтомна праця, праця на межі життя і смерті. «Юрба образів не дає мені спати по ночах, мучить, як нова недуга, - отоді вже приходить демон, лютіший над всі недуги, і наказує мені писати, а потім я знову лежу, як порожня торбина. Отак я писала «Лісову пісню» і все, що писала останнього часу», - розповідала письменниця про стан, який переживала, створюючи драму-феєрію.

В листі до своєї сестри вона написала, що п’єса у неї «лилася музикою», дуже легко, але після неї вона була хвора і досить довго не могла прийти до пам’яті. Спогади про дитинство, розповіді про міфічних істот, які не могли залишити пам'ять її, саме образ Мавки, які Леся виношувала роками, її виховання на фольклорі, як англієць на Біблії, примусили письменницю створити цей геніальний шедевр.

Групи 2-3 подають інформацію, ілюструючи її картинками, малюнками чи слайдами презентації.

Група 2.

Фольклорно-міфологічні образи твору (Мавки, русалки, Лісовик).

Мавки в давньоукраїнській міфології — це душі померлих дітей. Вони живуть у лісах та в полях.

Саме слово "мавка" (або "навка"), ймовірно, утворилося від загальнослов'янського "нав" - "смерть", "мертве тіло". Деякі дослідники припускають, що це слово походить від праіндоєвропейського кореня nau - "труп".

Згідно з віруваннями українців, мавками ставали маленькі діти, які померли нехрещеними або яких убили їхні матері. Також мавками ставали ті діти, які померли на Русальному тижні (так ще називають тиждень після Трійці, коли по землі, як вважалося в давнину, ходять русалки). Люди вірили, що після смерті ці діти потрапляли до русалок.

Це були або діти, або гарні молоденькі дівчата з довгим уквітчаним волоссям, у тонких білих сорочках.

Мавки-дівчата — істоти з милим, круглим обличчям, гарні, високі на зріст. Проте як дівчата вони виглядали лише спереду, а на спині не мали шкіри, тож ззаду в них було видно нутрощі. Вони не відкидали тіні. А коли бігали по траві, вона не хиталася під їхніми ногами.

Крім лісів, мавки також оселялися у печерах. Навесні, щойно починав танути сніг, вони саджали поблизу тих гірських печер квіти, а коли все зеленіло й розцвітало, гойдалися на гілках, викачувалися в житах, рвали квіти, плели вінки й танцювали. На місцях їхніх танків трава росла краще. Мавки могли жити і у водоймах — річках і озерах. Часто зближувалися з русалками. В деяких регіонах України вважалося навіть, що мавка є різновидом русалки (її називали "русалка лісова"). Взагалі, за рядом ознак мавки схожі на русалок.

Ефективними засобами захисту від мавок, згідно з віруваннями давніх українців, були часник, цибуля, хрін і любисток. Також оберегом від цих підступних красунь (як і від русалок, мавчиних подруг) вважався полин.Мавки багато знали та були наділені магічними здібностями (знов-таки, як і русалки), тому люди ставилися до них дуже шанобливо, особливо під час Зелених свят: приносили їм жертовний хліб і клали на ниву, бо саме мавки сприяли врожаю та відлякували лихо. Отакий от вічний український парадокс: з одного боку, мавок вважали злом, остерігалися, боялися, а з другого — вклонялися їм і шанували їх. [1].

Русалки — це богині земної води, неназвані маленькі дівчатка, мертвонароджені чи приспані матерями. Існує повір’я: хто вмирає або народжується на Русальному тижні, той стає. русалкою. Після семи років померлі дітки стають чарівницями, як і їхні сестри польові русалки, яких називають Мавками. Такі дівчатка дуже гарні з лиця, тіло в них блакитне і синє, з зеленими або чорними очима. Побачивши перехожого, зразу перемінюються у дорослих дівчат. Часом показуються людям не лише голими, а і в дівочому одязі, у вишиваній сорочці та червоному намисті. Коли трапиться комусь зустрітися з русалкою, то не слід тікати, — все одно дожене. Та зустріти красуню може лише щаслива людина, і не варто комусь розповідати про зустріч, бо тоді може статися лихо. Особливо полюють русалки на гарних парубків. Заманюють їх чудовими піснями, а спіймавши — лоскочуть попід руки; залоскотавши де смерті, тягнуть до себе у воду. Там при місячному сяйві бешкетують знову, як малі дівчатка, плещуть у долоні, розчісують свої довгі коси, плавають, бризкаються, сідають на млинові колеса, пірнають в осяйне кружево води з криком — «ку-ку»; запутують сітки рибалкам, псують греблі, — і вибігають на берег, скачуть одна проти другої.

На Русальному, або як ще кажуть Клечальному тижні, русалки люблять залазити на дерева і просять у дівчат полотна, рушників, хусток, сорочок, а потім уночі забирають їх з дерев. Нитки — то для них найкращий дарунок, бо їхнє улюблене заняття у кришталевих палатах — шити і прясти. Часом вони навіть крадуть прядиво по селах.

Міфи про русалок: як світлі істоти стали нечистю - ЗНАЙ ЮА Русалки дуже гарні, веселі та співучі, але і небезпечні. Щоб вберегтися від водяних красунь, дівчата та жінки носять при собі любисток, полин, м’яту і часник. Коли раптом русалка кинеться на дівчину і запитає в неї: «Що твоя мати варила?», то треба сміливо відповідати: «Борщ із полином!» Бо коли чує від неї «Борщ та кашу», то їй тільки цього й треба: засміється — «Ступай у нашу!» — скаже — й залоскоче бідну дівчину, затягне до свого ставка. Щоб русалка не залізла вночі у вікно до хати або навіть якщо вже лізе — скоріш треба покласти на підвіконня полин з часником. Як почує їх запах, вона залається і втече прожогом від хати [2].

Лісовик (полісун) — дух лісу, його господар. Живуть Лісовики на густих деревах або по дуплах сухих дерев. Людей старається заманити в хащу, де їх лякає. Уся лісова звірина послушна Лісовику, особливо зайці.

Лісовик - Про Україну Лісовик такий, як чоловік, але буває заввишки, як дерева в лісі. А Полісун у траві такий заввишки, як трава. При всій своїй схожості з людьми у лісових духів тіні нема. Усе має тінь, а в них нема! В Лісовика, як і в людей, є і жінка, є і діти. Коли Лісунка не має своїх, то краде чужих, особисто тих дітей, яких проклинають рідні. Така дитина, яка побувала в Лісовика, вміє ворожити.

Полюбляє Лісовик кричати в лісі. Часом здіймає галас, змушує блукати людину, збиває її з дороги. Як і Полісун, перекидається знайомою людиною, заводить з нею розмову, а потім веде її, сплутавши дороги, далеко в ліс, у густі нетрі та болота. Багато їх можна бачити Купальської ночі, тоді їм так регочеться як ніколи!

Лісовик — істота добра, рідко відповідає на зло людини злом, та все ж може погубити людину, приміром, коли чоловік ночує з кіньми біля лісу, або спить на узліссі. Тоді тихенько краде ту людину, затягує в ліс. Рідко буває, але може підійти до вогню, біля якого заночували чоловіки, погріється трішки, а то і пожартує. [2]

Група 3.

Українська міфологія. Перелесник - стаття про богознавство на порталі Рід і Віра Фольклорно-міфологічні образи твору (Перелесник, потерчата, Мара, злидні).

Перелесник – демонічна істота, персонаж української міфології, який відвідує жінок у вигляді зірки, що падає. Втілюється в образ померлих близьких та коханих. Перелесник приходив до тих жінок, які дуже тужили за небіжчиком (в деяких місцевостях України вважали, що Перелесник — це, власне, і є дух покійного коханого, за яким сумує людина).

Будучи “двійником” померлого коханого чоловіка, Перелесник міг вступати в шлюбний зв'язок із жінкою. Діти, які народжувалися від цього загадкового персонажа української демонології, були мішкуватоподібні, завжди хотіли їсти, але при цьому дуже погано розвивалися. Зовні вони нагадували одмінків (дітей, підмінених нечистою силою).

Вигнати цього демона з домівки, в якій він вирішив оселитися, дуже важко, на відміну від інших духів нашої міфології (наприклад, Антипка — “домашнього” чорта, якого викурювали освяченим зіллям). Вважалося, що допомогти позбутися Перелесника могли лише такі рослини, як рута, тойя, маруна (теж обов’язково освічені). Однак було небезпечно докоряти жінці за зв’язок з Перелесником, бо він міг спалити хату, якщо його розгнівити [3].

Василь Королів-Старий "Потерчата" - Острів знань Здавна потерчатами, потерчуками чи поторочами називали дітей, які померли нехрещеними або народились мертвими. Сім років їхні душі літають і просять: "Хреста!" Кажуть, що голоси потерчат нагадують жаб'яче кумкання. Той, хто почує голос потерчати, повинен пожаліти його душу, кинути хустину чи щось подібне, і дати нарешті ім'я дитині. Тоді немовля стане янголом. Хрестячи потерча, його тим самим відбирають у нечистого.

Якщо за сім років після смерті дитину ніхто не охрестить, вона потрапляє до світу демонів. Таких дітей крадуть русалки. Злі духи мучать украдених немовлят, і тільки на Зелені свята малі не потерпають від страшних тортур. Тому жінки, які поховали нехрещених дітей, збирали колись на Русалчин Великдень (четвер на Троїцькому тижні) усіх малюків із вулиці та пригощали їх [4].

Мара (або Марена) – давньослов'янське божество зла, недугів, смерті, володарка Підземного світу. В давньоукраїнській міфології вона уособлювала всю нечисту силу.

Богиню Мару уявляли або старою бабою, або жінкою, одягненою в чорне, або гарною дівчиною в білому одязі, та завжди обов'язково з довгим волоссям. На жаль, важко сказати точно, якою була Мара згідно з уявленнями наших предків. Цілком можливо, що як дочка Чорнобога, вона мала якісь нелюдські риси, а одяг її був чорний.
Символом Мари був знак води — дві хвилясті лінії. Адже вона була втіленням "мертвої води", що загоює рани. Також символами Мари як богині потойбічного світу були розбиті черепи, чорний Місяць і серп, яким вона обрізала нитки Життя. Але давні слов'яни вважали, що смерть – не кінець життя, а тільки перехід до іншого світу. Наші предки вважали, що навіть зміна пір року свідчила про це: по закінченні зими, разом із якою відживає все старе, завжди приходить весна [5].

Злидні — карликові заморені істоти. Як з’являться у хаті, то хоч хазяїн найбагатшим був — збідніє, бо злидні — діти недолі.

злидні міфологія - Поиск в Google | Art, Humanoid sketch Оселялись вони, якщо господиня залишала на ніч немитим посуд або якщо в хаті з’являлась крадена річ. Так народилась приказка: «Щастя дочасне, а злидні довічні».

У давнину, бажаючи людині зла, казали:

— Бодай тебе злидні побили!

За народними повір’ями вони жили у хаті в запічку або під піччю, яка вважалась центром хатнього господарства — там, де мав би жити домовик. Від злиднів оберігали вінки, сплетені з останніх польових трав та квітів [2].

3.Робота над поняттями теорії літератури.

Слово вчителя.

Леся Українка наполегливо шукала термін для визначення жанрової своєрідності «Лісової пісні». Термін «драма-феєрія», який закріпився за твором, уперше вжитий Лесею в листі до матері 2 січня 1912 року. Розкриваючи зміст слів «драма-феєрія», поетеса зазначає, що вони мають ширше значення, ніж українські – «драма-казка».

Робота з підручником. Опрацювання відомостей з теорії літератури про феєрію.

Визначення драми-феєрії учні записують у робочі зошити.

Драма-феєрія (від франц. fee – фея) – один із жанрових різновидів драми, якому властивий фантастично-казковий сюжет, неймовірні (з реального погляду) перетворення. У такій драмі поряд з людьми виступають створені їхньою уявою фантастичні істоти.

Особливості драми-феєрії:

фантастично-казковий сюжет;
дійові особи – міфічні або фантастичні істоти;
переказ надзвичайних історій;
використання театральних ефектів з безліччю театральних трюків.

4. Робота над змістом.

Бесіда.

– Чи сподобався вам твір «Лісова пісня»?

– Які два світи зображені у ньому?

(Світ природи і світ людини, світ вільного, духовного життя і світ буденного, прагматичного, світ реальний і світ прагматичний).

– Які персонажі твору представляють світ людини, а які – світ природи?

– У яких взаємостосунках ці два світи? Вони протиставляються чи прагнуть гармонії?

(Прагнуть гармонії. Ідея цього поєднання – зберегти й оберігати первозданність рослинного й тваринного світу й чистоту людської душі).

Вчитель: Фольклорно-фантастичні персонажі драми ознайомлюють нас із давніми уявленнями народу про світ природи. Кожний міфічний образ, створений народною уявою, сповнений великої мудрості, моралі.

5.Вправа «Асоціативний кущ»

Учні колективно створюють асоціативний кущ «Проблематика твору» (взаємини людини з природою, сенс життя, добро і зло, невмирущість духовної краси, вірність і зрада, свобода і неволя, вічність життя, краса людських взаємин, потяг до щастя, сила кохання. Людина і власність, проблема самореалізації людини, реалізація творчих можливостей обдарованої особистості)

6.Питання для обговорення:

- Які із зазначених в «Асоціативному кущі» проблем є актуальними сьогодні?

- Чи можна стверджувати, що проблеми, порушені у творі, мають загальнолюдське значення?

7.Визначення теми та ідеї твору, композиції.

Тема – зображено духовне багатство, великі творчі можливості народу, показано перемогу добра і краси над злом.

Ідея – змагання за щасливе, вільне життя, за високу мрію, красу та вірність проти буденщини і тупості, міщанської обмеженості.

Сюжет і композиція

1. Пролог – заспів – вводить у казковий світ – пролог майбутніх конфліктів

2. І дія – «весняна» – дія зародження, розвитку і розквіту кохання: Мавка+Лукаш.

3. ІІ дія – «пізнього літа» – зав'язка конфлікту і перипетії їхнього кохання: в'яне поезія в душі Лукаша і його любов до Мавка. Любовний трикутник Килина – Лукаш – Мавка тимчасово перемагають сили буденщини.

4. ІІІ дія – «пізньої осені» – найглибша боротьба пристрастей. Тут людина стає звіром і знову людиною, тут Мавку заклинає у вербу Килина, але кохання перемагає смерть, а чистий вогонь палить усе дрібне, брудне, нікчемне. Це вогонь очищення, він очищає людину, звільнює її від пут буденщини, дрібновласницької облуди.

Розв'язка оптимістична: прекрасне не вмирає, воно переможе.

Драма закінчується ремаркою – епілогом: спалах весняної краси, переможний спів кохання, усміх щастя серед зимового сніговію.

Композиція твору ґрунтується на чіткому співпадінні відповідних подій та пір року

Весна –початок кохання Мавки та Лукаша.

Літо – розквіт кохання Мавки та Лукаша.

Осінь – зрада Лукаша, одруження з Килиною; розпач Мавки.

Зима – Лукаш з вовкулаки стає людиною, жалкує за втраченим. Мавка гине, залишається тільки її безсмертна душа. Лукаш замерзає [6].

V. Закріплення вивченого

1. Вправа «Письмовий звіт»

Колективне складання учнями короткого письмового звіту у вигляді таблиці про засвоєний на уроці матеріал.

Наприклад:

	Робота на уроці	Результат
1	Пригадав біографію Лесі Українки	Проблем не виникло
2	Дізнався, як створювалася «Лісова пісня»	Запам’ятав
3	Дізнався про міфічних істот	Було цікаво
4	Визначав проблеми твору, тему, ідею, композицію.	Усе зрозумів