Урок. Усний журнал (позакласний захід для учнів 5-7 класів). "Ми тебе не забули, Тарасе!"

Урок  усний   журнал (позакласний захід для учнів 5-7 класів)

Ми тебе не забули, Тарасе!

Обладнання: портрет Т. Г. Шевченка, рушники, фотовиставка про життя і творчість Кобзаря, виставка творів , малюнки дітей, квіти, свічка.

Епіграф:

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’нути

Незлим, тихим словом.

Т. Шевченко

(На столі макет селянської хати, букет квітів, рушник)

Разом з учителем урок проводять заздалегідь підготовлені учні.

Перебіг уроку

І сторінка

Вступне слово вчителя

Чи є у світі доля, трагічніша і величніша за долю нашого генія

Т. Шевченка?! Йому було суджено пережити найболючіші людські біди, витримати найважчі випробування і стати великим Поетом українського народу. Це ім’я стало символом нашого народу. Про поета ми знаємо, здається, все: від його босоногого дитинства – до останніх років у сирій петербурзькій майстерні. Змалку  знаємо  напам’ять  його вірші.

Сьогодні ми розглянемо дитинство поета, довідаємося про основні події життя малого Тараса, запам’ятаємо їх, переймемося радощами і гіркими болями  рано осиротілої дитини.

Учень

Моринці лежали на межі Звенигородського (тепер Черкащина) і Канівського повітів Київської губернії. Кирилівка знаходилася за милю від них. Ці села були великими, з розкішною природою: багато садів, гаїв, байраків. Григорій Іванович Шевченко, кріпак пана Василя Енгельгардта з села  Кирилівки, одружився з Катериною Бойко, кріпачкою того самого пана із села Моринців. 9 березня 1814 року в сім’ї Шевченків народилася третя дитина (після Катерини і Микити) – Тарас.

Катерина (у вишитій сорочці)

Люті морози  стояли. Від Нового року дня не було теплого дня. Мені лише 10 років, але я господарю за дорослих, бо ж найстарша.

Братик Микита, трьох років, сидить на лежанці, сховавши ноги під довгу сорочку.  Вечоріє.  Мати поспішає до діда Якима, свого батька.

Темрява огортає хату.  Я засвітила каганець, потім погасила його, пригорнулася до братика і заснула міцним сном. Коли пробудилась, був уже день. Взялася до роботи. А тут і батько надійшов  та сказав, що в мене є братик Тарас, з яким я буду няньчитися.

Учитель

На світ Божий з’явилася ще одна кріпацька душа, а для України – її великий син, геніальний поет. Ім’я ТАРАС у перекладі з грецької мови означає «бунтар», «заколотник». Як бачимо, символіка імені справдилася.

Батько Григорій Іванович був грамотним, умів читати, стельмахував, а іноді й чумакував.  Мати – працьовита, дбайлива, тихої вдачі жінка.

Портрета  дитячих  літ ми не маємо, бо кому й спадало на думку тоді малювати портрет замурзанного кріпацького хлоп’яти.

-А як ви уявляєте зовнішність маленького Тараса?

(Учні дають словесний портрет малого Шевченка)

О. Кониський, який  вивчав біографію поета, уявляв його таким:

«Білявий меткий хлопчик, цікавий і допитливий, босоногий, часто замурзаний, обірваний і пустотливий, але й розважливий, розумний, перейнятливий і добрий».

Тарасик ріс мовчазним, замисленим. Його цікавило все: і залізні стовпи, що підпирають небо, і життя кріпаків. Часто він слухав розповіді кобзарів, що заходили в село, або розмови діда з односельцями. Все це хвилювало його душу.

Інсценівка ( рольова гра)

(Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить на столик біля портрета Т. Шевченка. До неї підходить хлопчик)

Хлопчик

-Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати

-Так, мій синочку, правда.

(Жінка сідє на лаву, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері, вона співає колискову) (запис колискової)

Хлопчик

-А чому так  багато зірок на небі?

Мати

-Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик

-Бачив, матусю, бачив… Матусечко, а чому одні зірки ясні, великі, а другі ледь видно?

Мати

-Бо коли людина зла, заздрісна, її свічечка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка світить ясно і світло це делеко видно.

Хлопчик

-Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати

-Старайся, мій хлопчику.

(Гладить його по голівці. Мати виходить, хлопчик сідає на стільчик поряд з учнями)

Учень

Тарасик ніколи не тримався хати, а все тинявся десь по бур’янах, за що його прозвали в сім’ї «малим приблудою».

Восьмилітнього Тараса батьки віддали до дяка «в науку». Дивна це була наука. П’яниця-дяк навчав дітей по церковних книжках. За найменшу провину карав своїх учнів різками. Та недовго тривала Тарасова «наука». Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена тяжкою працею, померла  мати.

Учень

Незабаром після смерті матері помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса.  Про що пізніше напише в поезії:

Там матір добрую мою

Ще молодую – у могилу

Нужда та праця положила…

Там батько, плачучи, з дітьми,

(а ми малі були та голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині! А ми

Розлілися межи людьми,

Мов мишенята. Я до школи

Носити воду школярам.

Вчитель

Тарас наймитує в школі, а потім наймається пасти громадську череду. Мине 20 років, і він з болеем згадуватиме своє дитинство у вірші «Мені 13-ий минало…»

Шевченко   (учень декламує вірш напам’ять)

N. N.

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога......

Уже прокликали до паю,

А я собі у бур’яні

Молюся Богу... І не знаю,

Чого маленькому мені

Тойді так приязно молилось,

Чого так весело було.

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось...

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята —

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати —

Нема в мене хати!

Не дав мені Бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!.. А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала,

Та й почула, що я плачу. 

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала...

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє... лани, гаї, сади!..

І ми, жартуючи, погнали

Чужі ягнята до води.

Бридня!.. А й досі, як згадаю,

То серце плаче та болить,

Чому Господь не дав дожить

Малого віку у тім раю.

Умер би, орючи на ниві,

Нічого б на світі не знав.

Не був би в світі юродивим.

Людей і [Бога] не прокляв

(З’являється Оксанка у віночку)

Оксана

-Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, що найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за усіх співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?

Тарас

- Еге ж, малярем.

Оксана

-І ти розмалюєш нашу хату?

Тарас

-Еге ж! А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо. Я буду-таки малярем.

Оксана

-Авже ж, будеш! А що ти ледащо, то правда, дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий – вони ж питочки хочуть!

ІІ сторінка (перегортається ватман зі словами)

Т. Шевченко – художник

Вчитель

Тарас наймитує,  у вільний від роботи час читає і малює. А по закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче. Але думка знайти людину, яка б навчила його малювати не покидає  хлопчика. Так він потрапляє до хлипнівського маляра. Маляр погоджується навчити хлопця малювати, однак пан Енгельгардт забирає його до  себе  в Петербург і Тарас стає козачком.

Учень

Саме в Петербурзі відбулася зустріч Тараса Григоровича із земляком – художником Сошенком. Це відбулося у Літньому саду, коли Тарас Григорович вночі (білі ночі)  змальовував потайки від усіх статуї.

Знайомство з Є. Гребінкою, художником Брюловим, Венеціановим, з поетом  Жуковським кардинально змінюють життя поета. Вони побачили великі здібності у молодого художника і викупили його з неволі.

Вчитель

Шевченко виправдав їхні сподівання. У 1838 роцці він закінчив Петербурзьку  Академію мистецтв з двома срібними медалями і званням «вільного» художника. Тарас малює портрети, картини, робить ілюстрації до своїх віршів.

 ( Показ картин,  презентація «Шевченко – художник»)

У 1840 році   окремою  книжкою під назвою «Кобзар»  вийшли Шевченкові поезії  та поеми. «Кобзарем» він закликав замислитися, «чия правда, чия кривда, чиї ми діти».                          

Учень

Тарас пройшов тернисту дорогу життя: його забирали в солдати, був він за свої вірші на засланні, але як не було йому важко, він писав:

О думи мої! О славо злая!

За тебе марно я в чужому краї

Караюсь, мучусь…  але не каюсь.

Учень

Коли Т. Г. Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану, він дуже тужив за Україною. Так  з’явилися поезії «Зоре моя вечірняя», «Садок вишневий коло хати».

(Учень декламує напам’ять поезію «Садок вишневий коло хати»)

(Звучить спів солов’я)

«Садок вишневий коло хати…»

Тарас Шевченко

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть.

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають, ідучи, дівчата,

А матері вечерять ждуть.

Сем’я вечеря коло хати,

Вечірня зіронька встає.

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх,

Сама заснула коло їх.

Затихло все, тілько дівчата

Та соловейко не затих.

Вчитель

Туга за рідною природою, рідним краєм звучить у його віршах, він закликає український народ  до боротьби за волю, за кращу долю.

Шевченко вірить у краще майбутнє свого краю.

ІІІ стрінка

Ми тебе не забули, Тарасе

9 березня 1861 року Т. Г. Шевченко виповнилося 47 років. Надійшло багато вітальних телеграмм. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря. Тіло Шевченка було перевезено в Канів і поховане на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.

(Учень читає  вірш «Заповіт»)

Минуло 202 роки з дня народження славного сина України.

-Чи виконав український народ наказ Шевченка, його заповіт?
Учень

-Так, український народ виконав заповіт поета. Україна стала незалежною державою. Українці, долаючи перешкоди, будують новее життя. Наш народ пам’ятає вірного сина України _ великого Кобзаря Т. Г. Шевченка.

Нема людини, яка б не знала його віршів. Твори його перекладено багатьма мовами світу.

В день народження Шевченка дорослі і діти йдуть до його пам’ятника, щоб поставити свічку, покласти квіти, прочитати його вірші, поспівати пісні і цим висловити свою шану великому Кобзареві.

Вчитель

І до сьогодні слово Шевченка живее між нами. Нехай «Заповіт» Великого Кобзаря стане заповітом для нас – зберегти мову народу, його звичаї, його пісні й пронести все через віки.

Нехай вогонь його душі (вчитель запалює свічку) запалить у ваших серцях іскру Віри, Надії, Любові до рідної зімлі, свого народу.

(Звучить пісня «Реве та стогне Дніпр широкий»)

Підсумок  уроку

Евристична бесіда

1. Хто ж такий Т. Шевченко?

2. Кому і про кого писав він свої твори?

3. Кого захищав поет своєю творчістю?

4. До чого він закликав?

5. Чи справдилися мрії поета?

7. Чи виконав український народ заповіт Т. Г. Шевченка?

Оцінювання

Домашнє завдання

Написати твір-мініатюру «Слава Кобзарю».