Урок «Відомий український поет Андрій Малишко. Його пісні, що стали народними. Патріотичні почуття, найвищі духовні цінності в них. «Пісня про рушник».

Предмет _______________________ Клас ___ Урок № ___  Дата___/___/___  

 

Прізвище вчителя __________________

 

 

Тема уроку: «Відомий український поет Андрій Малишко. Його пісні, що стали народними. Патріотичні почуття, найвищі духовні цінності в них. «Пісня про рушник».

Мета: ознайомити школярів із життєвим і творчим шляхом відомого українського поета Андрія Малишка; охарактеризувати його пісенну творчість; проаналізувати вірш «Пісня про рушник», акцентуючи увагу семикласників на патріотичних почуттях та найвищих духовних цінностях у ньому, художніх засобах донесення до читача ідей патріотизму, гуманізму, історичної пам’яті; розвивати вміння виразно і вдумливо читати поезії, визначати і коментувати основні їх мотиви, аргументовано висловлювати власні роздуми над темами та проблемами, порушеними в них; виховувати почуття любові, пошани до творчості А. Малишка, шанобливе ставлення до батьків та рідної домівки.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Обладнання уроку: підручник, портрет Андрія Малишка, виставка його творів, текст поезії «Пісня про рушник», ілюстрації до неї, відеозапис «Життя і творчість А. Малишка»,  презентація,  відеопоезія, дидактичний матеріал.

Методика та прийоми проведення уроку: бесіда, розповідь, контроль і самоконтроль, «вільний мікрофон».

Епіграф уроку:

Розкопаю гору та посію рожу,
Для людського щастя – слово дам сторожу,
Пагінці зрощу я в щирому привіті.
А для чого ж, брате, існувати в світі?
А. Малишко 

 

 План уроку:

1. Організаційний момент.
2. Перевірка домашнього завдання.
3. Мотивація навчальної діяльності, оголошення теми та мети уроку.
4. Актуалізація опорних знань.
5. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу.
6. Закріплення вивченого матеріалу.
7. Підсумок уроку.
8. Оцінювання навчальних досягнень учнів.
9. Домашнє завдання.

Хід уроку

І. Організаційний момент.

Ось і все! Дзвенить дзвінок,

В гості йде до нас урок.

Сядьте зручно! Усміхніться

І на мене подивіться!

ІІ. Перевірка домашнього завдання.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності, оголошення теми та мети уроку.

1.     Емоційне налаштування.
2.     Підготовка учнів до сприйняття нового матеріалу.
3.     Опрацювання епіграфа.

Учитель зачитує епіграф до уроку.

• Як ви розумієте слова епіграфа нашого уроку?

4. Актуалізація опорних знань.

Бесіда за питаннями:

1. Що називається піснею? (Пісня – словесно-музичний твір ліро-епічного характеру, мелодійний за своїм інтонаційним малюнком і призначений для співу).
2.  Які пісні бувають за тематикою? (Календарно-обрядові, родинно-побутові, соціально-побутові).
3. На які види розподіляються пісні за авторством? (Народні, літературні)
4.  Назвіть відомі вам літературні пісні та їх авторів.
5. Назвіть композиторів, які поклали слова поезій на музику? (Платон і Георгій Майборода, М. Лисенко, О. Білаш, П. Козацький, Л. Ревуцький, А.Штогаренко, М. Вериківський, С. Козак, Ю. Мейтус, Ф. Надененко та інші).
6. Чому вважають, що пісня – душа українського народу, що в ній – вся історія рідного краю?
7. Для чого призначений рушник? Які народні обряди пов’язані з ним?
8. Яка пісня про рушник відома вам?

5. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу.

1. Вступне слово вчителя.

На сьогоднішньому уроці ми будемо знайомитися з відомим поетом, слова поезій якого вже давно стали народними піснями. Прослухайте  деякі з них і спробуйте вгадати їх назви, адже з цими піснями ви давно знайомі.

(Учитель зачитує початок вірша, учні продовжують):

                      -      Рідна мати моя, ти ночей не доспала

                             Ти водила мене у поля край села.

                                                                          ( Пісня про рушник)

                      -     Чому й сказати й сам не знаю,

                             Живе ту серці скільки літ

                             Ота стежина в ріднім краю

                             Одним одна біля воріт.

                                                                      («Стежина»)

                       -   Знову цвітуть каштани,

                           Хвиля дніпровська б’є,

                           Молодість мила, ти щастя моє.

                                                                        («Білі каштани»)

                      -   Сонечко встає , і шумить трава,

                           Бачу стежку, де проходиш ти .

                                                                         («Вчителька»)

2. Життєвий і творчий шлях Андрія Малишка.

Учні зачитують свої повідомлення,  учитель доповнює.

Андрій Самійлович Малишко (14.11.1912 — 17.02.1970)

У південно-західній частині селища Обухів, що на Київщині, у невеличкій садибі з діда-прадіда мешкають Малишки. Вони ніколи не були кріпаками, а належали до козацького стану. В околиці їх знають як вправних чоботарів. Чоботарським ремеслом прославився дід Микита і три його сини — Микита, Самійло та Гнат. Вони шили чоботи собі, на замовлення і на продаж.

Сім’я Самійла Малишка, в якій 14 листопада 1912 р. народився Андрій Малишко, була великою: батько з матір’ю, бабуся і одинадцятеро дітей. Клаптик землі, який дістався у спадок Самійлові Микитовичу, та незначні доходи сільського шевця не завжди могли прогодувати сім’ю. Тому інколи доводилось йому йти на заробітки в каховські степи, у далеку Таврію. А був Самійло Малишко кремезний, суворий, мовчазний, з пишними козацькими вусами, чим нагадував Андрієві козака Мамая.

Із особливою ніжністю згадував письменник свою матір, Івгу Остапівну, по-вуличному Базилиху: «Як живу, бачу я свою матір Івгу-Базилиху — сині, задумливі і повні живого народного розуму очі. Вечорами, сидячи біля куделі, вона співала тихенько і протяжно, і ці пісні врізались мені в пам’ять на все життя». Мати поета була родом з бідної селянської сім’ї, де шматок хліба заробляли і дорослі, й діти. У ніяких школах вона не вчилась, зате природа наділила її гострим розумом, чудовою пам’яттю і добротою. Любила Івга Остапівна і гарно вдягнутися: мала декілька вишитих сорочок, намисто і навіть срібний хрестик, який цінувала як найбільший скарб. Пізніше часто бувала в письменницькому товаристві, серед друзів сина, але своїм розумом не поступалася ні перед ким. Мати для Михайлика була ідеалом людини. Вона була й джерелом його творчого натхнення.

Із спогадів друзів дитинства, родичів постає хлопчик невисокого росту, міцної будови, з темно-русим волоссям, з правильним овалом обличчя, високим чолом і «монгольськими очима». Читати навчився рано від старших братів Василя і Петра (Андрій був третім сином у сім’ї). Коли виповнилося йому вісім років, разом з іншими однолітками пішов у перший клас. З домашнього полотна мама зшила синові торбинку, в якій носив книжки. А в другому класі на цій торбинці друкованими літерами написав своє ім’я і прізвище. По імені й прізвищу звали його лише вчителі, а для всіх інших він був Дуся, Дусик Базелик. На уроках любив пустувати, але коли вчитель щось раптом запитував, то відповідав правильно. Траплялося й таке, що інколи не знав відповіді на запитання. Для хлопця це був великий сором. Він страшенно переживав, навіть відмовлявся від обіду і тримався відлюдкувато аж до наступного дня. У кінці навчального року діти здавали свої книжки. Андрійкові підручники, як згадує сестра Галя, завжди були чистенькі й охайні, і кожен учень хотів їх потім одержати.

Дитинство поета нічим не відрізнялося від життя інших сільських хлопчиків. Зимою до школи, а влітку — торбинка з цибулинкою, окраєць хліба, попереду корова з телям — і на пасовище.

Любов до книги передав Андрієві дядько Микита, якого прозивали «чорнокнижником» і який довгенько засиджувався над Шевченковим «Кобзарем». Тільки-но Малишко навчився писати, як відразу почав піддавати «обробці» мамині пісні. Дуже йому не хотілося, щоб у них був сумний кінець. «Чорний ворон опівночі виклював козацькі очі»,— закінчила співати ненька. Хлопчик переробив пісню на свій лад: «Чорний ворон опівночі не клює козацькі очі». Навіть батько здивувався: «Ти послухай, стара, що він ото вигадує. Ну й чудна, їй-богу, дитина!» Так починалося Малишкове віршування.

Кажуть літературознавці, що його поезія пісенна. А чи не в дитинстві її витоки? Від старшого брата Василя ще зовсім малим Андрій навчився грати на гармонії. Василь брав його з собою навіть на весільні гуляння. А коли підріс, то підміняв у весільних музик бубнаря, іноді довіряли йому на якусь годину замінити й основного гармоніста. Отут-то і вбирала Малишкова пам’ять народний пісенний розмай. А коли Андрій з Василем починали співати, то не можна було не заслухатись…

Андрій Малишко видав понад сорок книг, створив понад сто пісень, до яких іноді й сам писав музику. Любив поливати сад, від порога й до воріт насіяв чорнобривців, любив життя… Він і зараз живе в своїх задушевних поезіях і піснях, які стали справжніми мистецькими шедеврами.

 17 лютого обірвалося життя А.Малишка. І були величезні шеренги людей, які зібралися провести в останню путь народного співця.

3. Вірші, що стали піснями.

  Чимало пісень на слова Андрія Малишка написали композитори Платон Майборода та Олександр Білаш, Левко Ревуцький, Михайло Вериківський, Григорій Майборода.

       Поет товаришував з братами Георгієм та Платоном Майбородами. Георгій більш відомий як композитор класичної музики. А Платон уславився як автор мелодій популярних пісень.

Платон Майборода говорив: «Я завдячую долі за те, що вона звела мене з Андрієм Малишком і ми пішли з ним, як кажуть, пліч-о-пліч, шляхами життя і мистецтва. Малишко – поет неповторний».

        Разом з П. Майбородою поетові вдалося створити чимало пісень, серед  них «Київський вальс», «Моя стежина»,  «Вогник», «Ми підем, де трави похилі»,  «Як на дальнім небосхилі», «Білі каштани». Однією з найпопулярніших, знаних у всьому світі, є невмируща «Пісня про рушник». Співаючи чи слухаючи її, кожен згадує свою матір.

•                   Перегляд відео «Андрій Малишко».

4. Опрацювання твору А. Малишка «Пісня про рушник».

4.1. Історія написання «Пісні про рушник».

Найкращою з-поміж Малишкових пісень, а може, й найпопулярнішою, в повному розумінні слова народною піснею, якій судилося довгі роки життя, є «Пісня про рушник». Пісня перекладена тридцятьма п’ятьма мовами світу. Вірш «Пісня про рушник» вміщений у збірці «Серце моєї матері» (1959).

Написана пісня у 1959 року до кінофільму «Літа молоді». Композитор П. Майборода написав музику до вірша поета. Створена ця пісня на міцній народній основі. З народної творчості взято й сам рушник вишиваний.

4.2. Перегляд відео (пісня у виконанні Квітки Цісик) і читання поезії учнями.

Пісня про рушник

Рідна мати моя, ти ночей не доспала, 
Ти водила мене у поля край села, 
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, 
І рушник вишиваний на щастя дала.

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, 
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка, 
І зелені луги, й солов'їні гаї, 
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, 
І засмучені очі хороші твої.

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, 
І засмучені очі хороші, блакитні твої.

Я візьму той рушник, простелю, наче долю, 
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров. 
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: 
І дитинство, й розлука, і вірна любов.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: 
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

1959 р.

4.3. Пояснення слова «рушник» за тлумачним словником.

Рушник — 1. довгастий шматок тканини (бавовняної, лляної, полотняної і т. ін.) для витирання обличчя, тіла. Посуду, тощо. ** Сталевий (стальний) рушник — довгий лист сталі для піднімання затонулих суден. 2. Шматок декоративної тканини з вишиваним або тканим орнаментом; традиційно використовується для оздоблення житла, в українських народних обрядах і т. ін.

* Образно. * У порівн. Рушник дбати. ** Ставати на рушнику (на рушники), заст. – брати шлюб, одружуватися.

4.4. Символічне значення рушника для українців.

Рушник — оберег, з яким в українців пов’язане все — від народження до останнього шляху: на рушникові подавали найдорожчому гостеві хліб-сіль, ним перев’язували руки молодих під час вінчання, рушниками покривали найдорожче для українця-християнина — ікони, рушники використовувались і в процесі обряду поховання людини, і, зрештою, вирушаючи в дорогу, людина неодмінно мала з собою рушник, який був не просто шматком тканини, що прикривав, наприклад, хліб, а справжнім оберегом. Талісманом, що, на думку наших предків і оберігав, і захищав, і приносив щастя. До того ж прямокутна форма рушника сама символізувала дорогу, зокрема життєву дорогу людини. А вишиті, здебільшого червоними і чорними нитками, візерунки означали переплетені в людському житті радісні й сумні моменти: «і дитинство, й розлука, і вірна любов». Андрій Самійлович вірив у те, що в буремні роки війни він вижив після важкого поранення тільки завдяки вишитому рушникові, з яким мати провела його на фронт.

4.5. Ідейно-художній зміст пісні.

Ліричний герой з великою теплотою згадує рідну матір, її безсонні ночі над колискою сина, її намагання прилучити дитину до всього прекрасного, людяного, її сокровенне бажання бачити свою дитину щасливою, не обійденою долею. Ненька дарує синові рушник, вишиваний як символ життєвої дороги, на якому оживає «і дитинство, й розлука, й материнська любов». Так А. Малишко поглиблює образ рушника, запозичений з народної творчості. Проте головним у поезії є образ найближчої і найсвятішої для кожної людини — образ матері. Її серце сповнене безмежної любові до дитини, і цю рису душі поет передає економними, але надзвичайно місткими деталями: незрадлива ласкава усмішка, бо матір уміє і прощати, і наставляти, і жаліти; засмучені очі, бо рідна ненька відриває від свого серця дитину, посилає її у широкий і бентежний світ, «в дорогу далеку», на якій будуть і радість, і смуток, і печаль.

Світлому, радісному, хоча й пройнятому сумом розлуки звучанню пісні відповідає й сонячний, прекрасний пейзаж. Через картини природи розкриваються почуття материнської та синівської любові. Росяниста доріжка, зелені луги, солов’їні гаї, тихий шелест трав, щебетання дібров — усе це прикмети прекрасного сонячного весняного ранку, бо ще до зорі рушає син у дорогу — створюють відповідний ліричний настрій, викликають у слухача спогади про його дитинство, його шляхи, його долю і, звичайно, про його матір.

4.6. Опрацювання ідейного змісту пісні. Бесіда за питаннями.

1. Яке символічне значення приділялося рушникові в житті людей?
2.  Для чого мати, коли син вирушав у дорогу, давала йому рушник?
3. Чому рушники прикрашали різноманітними вишивками? Що вони символізували?
4. Опишіть почуття ліричного героя твору. Про що вони свідчать?
5. Що хотів бачити герой на материнському рушникові? Як про це зазначено у творі? («Хай на ньому цвіте росяниста доріжка, І зелені луги, й солов’їні гаї, І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші твої»).
6. Чи можна вважати рушник відображенням життя людини, її світогляду, віри? Якщо так, то з чим це пов’язано? Відповідь вмотивуйте.
7. Про яку далеку дорогу говорить А. Малишко у творі?
8. Що саме запам’яталося ліричному герою зі свого дитинства?
9. Якими постають краса природи і почуття героя, коли він бере до рук материнський рушник?
10.          Прокоментуйте рядок поезії: «І на тім рушникові оживе все знайоме до болю». З чим викликаний цей біль?
11.          Що ви відчули після читання або прослуховування пісні                       А. Малишка?

4.7. Популярність твору, його зв’язок із народною творчістю.

«Пісня про рушник» у народі популярна, оскільки вона бентежить, хвилює кожного. І ще тому, що вона проста, задушевна, що в ній знаходимо картини й образи, знайомі з народних пісень. І рушник вишиваний, і дорога далека, і щастя-доля, і зелені луги — усе це взято із щедрого арсеналу народної творчості, перетоплене в серці поета, збагачене його власними образами (щебетання дібров, солов’їні гаї, незрадлива усмішка) і тому привертає нашу увагу, бентежить, радує, сповнює передчуттям далеких доріг і безмежної вдячності до найдорожчої нам людини — рідної матері.

4.8. «Паспорт твору».

Тема: оспівування любові до матері, її щирих почуттів до своєї дитини.

Коментар учителя. Тема матері — одна з наскрізних у поезії А. Малишка. Усе найдорожче, найрідніше, найсвятіше у нього пов’язане з образом матері. Бо з раннього дитинства узяв він у серце образ рідної матінки, Івги Базилихи, яка навчила його добру, красі, любові до людей. Її образ зливається в поезії Андрія Малишка з іншим найдорожчим образом — рідної Батьківщини. Завжди, коли поет пише про те, що найближче його серцю, він згадує матір.

«Вкраїно моя», «мати», «Сиділа мати, ніби груша дика», «Мамо, я хочу поговорити з вами», поема «Сини», ще багато-багато найкращих поетичних творів… Ця данина подяки й любові народного поета священній пам’яті Матері.

 «Пісня про рушник» — це пісня про матір. Образ матері — один із центральних у творчості Малишка. Передусім це образ конкретної людини, що знала безліч пісень, чудово їх виконувала і передала своєму синові «песен дивный дар»,— говорив М. Рильський.

Ідея: уславлення шанобливого ставлення до рідної  матері.

Жанр: пісня.

Композиція.

Твір складається з шести стовпчиків, з яких три – по 4 рядки, а решта –по 2.

Художні засоби пісні

Звертання: «Рідна мати моя».

Епітети: «далека дорога», «засмучені очі», «незрадлива, вірна усмішка», «тихий шелест трав».

Повтори: «І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала». «І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші блакитні твої». «І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: І дитинство, й розлука, і вірна любов».

Метафори: «цвіте… доріжка», «шелест трав», «щебетання дібров», «оживе…. і дитинство, й розлука, і вірна любов».

Порівняння: «…той рушник простелю, наче долю…».

VI. Закріплення вивченого матеріалу.

ТЕСТИ

«Пісня про рушник»

1. Свою матір у пісні А. Малишко називає:
а) любою;
б) щирою;
в) рідною.

2. Мати сина у далеку дорогу проводжала:
а) коли він був повнолітнім;
б) на зорі;
в) під час жнив.

3. Куди водила мати свою дитину?
а) У поля край села;
б) до школи;
в) на зелені луги.

4. Для чого мати сину дає рушник? На:
а) згадку про рідний край;
б) щастя, долю;
в) задоволення власних потреб.

5. Яким був материнський рушник?
а) Тканим;
б) пофарбованим;
в) вишитим.

6. Усмішка матері у творі названа:
а) щирою і доброю;
б) незрадливою і ласкавою;
в) приємною і вражаючою.

7. Герой твору простеле материнський рушник, наче:
а) скатертину;
б) килим;
в) долю.

8. Проводжаючи сина в дорогу, мати була:
а) засмученою;
б) веселою;
в) надто стурбованою.

9. Які гаї хоче бачити герой пісні на рушнику матері?
а) Зелені;
б) солов’їні;
в) квітучі.

10. Музику на слова А. Малишка «Пісня про рушник» написав:
а) П. Майборода;
б) А. Пашкевич;
в) Л. Ревуцький.

11. Що в уяві героя оживає на материнському рушникові?
а) Дитинство і розлука;
б) поля край села;
в) шовковисті і густі діброви.

12. «Пісню про рушник» А. Малишко присвятив:
а) своїй мамі;
б) коханій;
в) незаміжнім дівчатам.

Примітка. Кожна правильна відповідь оцінюється 1 бал.

7. Підсумок уроку.

«Вільний мікрофон»: «На сьогоднішньому уроці я… (запам’ятав, зрозумів…)».

 

 

8. Оцінювання навчальних досягнень учнів.

Відзначення досягнень учнів в оволодінні темою уроку, їхнього ставлення до роботи на уроці; аналіз здібностей, що сформувалися під час вивчення теми; окреслення перспектив подальшої навчальної діяльності.

ІХ. Домашнє завдання.

1. Повторити біографію письменника, скласти хронологічну таблицю до статті у підручнику (стор. 281-283).
2. Прочитати поезію «Чому, сказати, й сам не знаю…», підготуватися до її аналізу.
3. Підготувати повідомлення про символічне значення стежини (дороги) в літературі.

 

 

 

АНДРІЙ МАЛИШКО

(1912-1970 рр.)