Урок з історії України "Державотворчі процеси. Особливості багатопартійної системи"

Державотворчі процеси в перші роки незалежності України

Проголошення незалежності стало точкою відліку нового етапу історії України. Необхідно перейти від «уламка імперії» до формування власної державності, від формальної незалежності – до реального суверенітету. СТАРТОВІ УМОВИ РОЗГОРТАННЯ ПРОЦЕСУ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯВідсутність науково обґрунтованої моделі побудови незалежної держави. Вкрай низький рівень політичної та економічної культури мислення. Недосконала організація державної влади, незавершеність розподілу функцій між гілками влади. Середній рівень матеріально-сировинного потенціалу, недостатня забезпеченість паливно-енергетичними ресурсами. Низька конкурентоспроможність українських підприємств на міжнародних ринках в результаті тривалої дії такого чинника як одержавлення економіки. Панування командних форм і методів управління, надмірна централізація та екстенсивний шлях розвитку господарства, успадковані від радянських часів. Диспропорції у територіальному розміщенні виробничих сил. Мілітаризована економіка. Суттєве погіршення екологічної ситуаціїЗначний вплив соціально-психологічних чинників.

Першочергові завдання для України після проголошення незалежностібудівництво власної суверенної держави;ліквідація тоталітарних політичних структур і будівництво правової демократичної держави;трансформація централізованої державної економіки в багатоукладну, ринкову, орієнтовану на соціальні потреби людей;національне відродження й оздоровлення міжнаціональних відносин в Україні;установлення зв’язків із далекими та близькими державами-сусідами на основі рівноправ’я. Державотворчий процес — процес формування та становлення основних інститутів влади, їх конституційне оформлення, визначення національних інтересів.

Основні завдання державотворення. Політична сфера: перехід від тоталітарної системи до демократіїЕкономічна сфера: перехід від командно-директивної до ринкової економіки. Міжнародна сфера: перехід від політики конфронтації радянських часів до інтеграції в міжнародне співтовариство. Соціальна сфера: перехід від «людини-гвинтика» до активного творця власної доліГуманітарна сфера: перехід від класових до загальнолюдських цінностей

Особливості державного будівництва в УкраїніСтановлення й утвердження незалежної держави відбувалося одночасно із завершенням процесів формування української політичної нації та національної самосвідомостіСкладне соціально-економічне становище призвело до розчарування частини населення в ідеї суверенності, чим прагнули скористатися явні й приховані противники незалежностіЧинники, які сприяли державотворчому процесудержавотворчі традиціїмирний шлях здобуття незалежностіпідтримка з боку населеннядемократичний вибірміжнародне визнання Українипідтримка з боку США та інших держав. Чинники, які негативно впливали на державотворчий процесглибока й тривала економічна кризавідсутність відповідних управлінських кадрів, корупція вищих і нижчих ешелонів владитривала відсутність помітних позитивних зрушень викликала поширення апатії в суспільствідеформованість і незавершеність формування української націївідсутність виробленої національної ідеївтручання Росії, яка не змогла змиритися з утратою України

СКЛАДОВІ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯФіксація кордонів. Формування державних органів влади. Визначення громадянства. Створення Збройних Сил України. Визначення державної символіки. Запровадження власної грошової одиниціФормування законодавчої бази. Прийняття Конституції України. Вироблення зовнішньополітичного курсу

Серед перших важливих заходів державотворення – зміна назви держави. Замість «Українська Радянська Соціалістична Республіка» – «Україна», що зазначено в Законі України «Про внесення змін і доповнень до Конституції (Основного закону) Української РСР» від 17 вересня 1991 р.8 жовтня 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про громадянство України», що визначав громадянство як невід’ємне право людини, якого ніхто не може бути позбавлений, як і права змінити громадянство. Громадянство було надано всім, хто проживав на території України, не був громадянином іншої держави і не заперечував проти нього. В країні проголошувалося єдине громадянство, тобто громадянин України не міг бути громадянином іншої держави. Протягом п’яти років усі, хто бажав отримати українське громадянство, мали поставити відповідний штамп у паспорті. Із 1997 р. почався обмін радянських паспортів на українські. Декларувалися всі права національних меншин, що зазначено в Декларації прав національностей України від 1 листопада 1991 р. В Україні мешкають представники більш як 130 націй і народностей. Україна гарантує всім їм рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права. Дискримінація за національною ознакою забороняється й карається за законом.

7 листопада 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про державний кордон України», який проголошував недоторканність кордонів, визначав порядок їх охорони та правила переходу. Були створені Прикордонні війська України. Державні кордони України проходили відповідно до адміністративних меж УРСР у складі СРСР. Ділянки колишнього західного кордону СРСР із Румунією, Угорщиною, Чехословаччиною (згодом Словаччиною), Польщею стали кордоном України.Із Росією питання державного кордону так і залишилося неврегульованим.11 грудня 1991 р. для гарантування економічної безпеки держави Президент підписав Указ «Про утворення Державного митного комітету України». Загальна протяжність українського кордону становить 6993 км. Україна на суходолі межує з 7 країнами: Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія, Молдова, Росія і Білорусь. На сухопутну ділянку кордону припадає 5638 км. Довжина морської ділянки кордону: 1355 км. По морю Україна межує з Румунією і Росією.

11 жовтня 1991 р. – Верховна Рада затвердила концепцію оборони та розбудови Збройних сил України. Вона проголошувала прагнення України стати нейтральною, без’ядерною, позаблоковою державою й забезпечення виконання цих завдань шляхом створення власних Збройних Сил. Загальна кількість армії визначалася в межах 400-420 тис. осіб.24 серпня 1991 р. парламентом було прийнято постанову «Про військові формування в Україні», за якою всі війська, дислоковані на українській території, підпорядковувалися Верховній Раді України.6 грудня 1991 р. – Верховна Рада прийняла Закон «Про Збройні сили України».19 жовтня 1993 р. – Верховна Рада прийняла «Військову доктрину України». Україна не вважає своїм потенційним противником жодну державу. Свою воєнну безпеку Україна розглядає як стан воєнної захищеності національних інтересів на випадок потенційної чи реальної воєнної загрози.

Щоб забезпечити перехід від Збройних Сил СРСР до Збройних Сил України, було створено 4 листопада 1991 р. Національну гвардію України, яка проіснувала до 1999 р. У 2014 р. її було відновлено. Найскладнішою проблемою стало створення Військово-Морських Сил (ВМС) України на базі радянського Чорноморського флоту. Після розпаду СРСР та проголошення незалежності України радянський Чорноморський флот перейшов під контроль України. Проте, використавши сепаратистські рухи в Криму, частина офіцерів флоту, підтримана Російською Федерацією, вчинила бунт проти української влади.23 липня 1992 р. в Дагомисі (м. Сочі, Росія) відбулася зустріч делегацій України й Росії, що закінчилася підписанням угоди. Сторони підтвердили важливість переговорів щодо створення на Чорному морі Чорноморського флоту ВМФ Російської Федерації і ВМС України.3 серпня 1992 р. президентів України Л. Кравчука та Росії Б. Єльцина в Ялті було підписано Угоду між Україною та Російською Федерацією про принципи формування ВМС України і ВМФ Росії на базі Чорноморського флоту колишнього СРСР. За цією угодою Чорноморський флот мав бути поділений навпіл.

9 червня 1995 р. новий Президент України Л. Кучма та Б. Єльцин вирішили поділити флот таким чином: 18,3% кораблів мали перейти до України, а 81,7% — до Росії. Військово-морські бази в Ізмаїлі, Одесі, Очакові, Керчі, Донузлаві та Балаклаві та ще десять баз морської авіації перейшли під контроль ВМС України. За домовленістю між Україною та Росією Чорноморський флот на території України міг мати 338 кораблів. Кількість особового складу не могла перевищувати 25 тис. осіб. До того ж до складу флоту могли входити 22 військові літаки. У російському використанні залишилося 16 командних пунктів (із 80), 11 об’єктів зв’язку (із 39), п’ять об’єктів забезпечення ракетно-артилерійською та мінно-торпедною зброєю. Хоча у Конституції України заборонялося базування на території держави будь-яких іноземних військових формувань (стаття 17), у 1997 р. було погоджено термін перебування флоту Російської Федерації в Севастополі до 2017 р.28 травня 1997 р. було підписано Угоду між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту терміном дії на 20 років. Чорноморський флот Російської Федерації перетворився на головний дестабілізуючий чинник ситуації в Севастополі й Криму та українсько-російських відносин загалом.

Після проголошення в 1991 р. незалежності, фактичного та юридичного оформлення української державності постала нагальна потреба у власних державних атрибутах і символіці. Уже 4 вересня 1991 р. над будинком Верховної Ради замайорів національний синьо-жовтий прапор.28 січня 1992 р. Верховна Рада України затвердила Державний прапор. Державний прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього й жовтого кольорів.19 лютого 1992 р. Верховна Рада України визнала тризуб малим Державним гербом України. Великий Державний герб за Конституцією України створювався з урахуванням малого державного герба та герба Війська Запорозького. Головним елементом Великого Державного герба України є знак Княжої держави Володимира Великого. Ескіз великого Державного герба розроблено, однак ще не затверджено.15 січня 1992 р. Верховна Рада України затвердила Державним Гімном України музику на вірш «Ще не вмерла України…», а 6 березня 2003 р. було прийнято Закон «Про Державний Гімн України». Згідно зі статтею 1 цього Закону, Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького зі словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського з незначними змінами.

2-16 вересня 1996 р. було введено в дію повноцінну національну грошову одиницю України — гривню. Обмін відбувався у співвідношенні 1 гривня за 100 тис. купоно-карбованців.10 січня 1992 р. – запровадження купонів багаторазового використання (купоно-карбованці). Тимчасова національна валюта. Вихід із рублевої зони.

ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ – глава держави, який гарантує державний суверенітет, територіальну цілісність України, дотримання Конституції України, прав і свобод людини й громадянина. Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Президента України.1 грудня 1991 р. президентом було обрано Леоніда Кравчука.

Єдиним законодавчим органом влади в Україні була визнана Верховна Рада УРСР, яка стала Верховною Радою України. Її склад у кількості 450 осіб було обрано в 1990 р. Чергові вибори до ВР відбуваються в останню неділю березня 4-го року її повноважень. Після обрання Л. Кравчука Президентом України Верховну Раду України очолив Іван Плющ. За час своєї практичної діяльності Верховна Рада України ухвалила майже 400 законів та понад 1100 різних постанов і рішень із життя суспільства й держави.

Виконавчу владу в Україні представляє уряд - Кабінет Міністрів України, який очолює Прем’єр-міністр. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України. Після відставки у квітні 1991 р. з посади Голови Ради Міністрів Віталія Масола Прем’єр-міністром України став Вітольд Фокін. Він очолював уряд протягом 17 місяців. Після страйку шахтарів в середині 1992 р. уряд В. Фокіна був змушений піти у відставку. 27 жовтня 1992 р. Верховна Рада України затвердила склад нового Кабінету Міністрів на чолі з Леонідом Кучмою. У вересні 1993 р. уряд Л. Кучми пішов у відставку. Усю повноту виконавчої влади за рішенням Верховної Ради взяв на себе Президент України Л. Кравчук, а виконувачем обов’язків Прем’єр-міністра було призначено народного депутата Юхима Звягільського. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віцепрем'єр-міністр, три віцепрем'єр-міністрів, міністри. В Україні діють 20 міністерств, яким підпорядковано 49 центральних органів державної влади.

Законодавча влада. Судова влада. Виконавча влада. Верховний Суд України,Конституційний Суд; загальні, арбітражні, військові суди. Верховна Рада (парламент) – вищий законодавчий орган;На місцях – обласні, районні, міські, селищні, сільські ради. Кабінет Міністрів України (уряд);міністерства, відомства, державні комітети;місцеві державні адміністрації, виконавчі комітети. Президент України – глава держави

Президент України. Верховна Рада України. Кабінет Міністрів України. Державний устрій елементи парламентської республіки елементи президентського правління елементи радянської влади

Верховна Рада України. Президент України. КОНФЛІКТБерезень 1992 р. – запровадження місцевих державних адміністрацій(Закон України «Про представника Президента» Положення «Про місцеву адміністрацію»). В областях, районах та містах центрального підпорядкування — Києві та Севастополі — на базі виконкомів обласних рад формувалися нові органи влади — місцеві адміністрації. Їх очолювали представники Президента, яких він призначав особисто. Реформування радянської системи місцевого управління, створення вертикалі виконавчоївлади на місцях1994 р. - ліквідація державних адміністрацій. Функції виконавчої влади в областях, містах, районах переходили до виконавчих комітетів рад. Виконкомами та радами відповідних рівнів керували їхні голови, яких обирали всенародним прямим голосуванням. Травень 1995 р. - державні адміністрації було відновлено знову. Остаточно це було закріплено Конституцією від 1996 р.

Важливе значення для розбудови демократичної держави, утілення в життя верховенства права мало проведення судово-правової реформи, покликаної забезпечити створення сильної, незалежної судової влади. У липні 1992 р. парламент обговорив напрями судово-правової реформи, визначив компетенцію Міністерства юстиції, прокуратури, адвокатури. Судова влада виводилася за межі прерогатив Президента. Обрання Верховного Суду, суддів обласних і Київського міського суду, призначення арбітрів Вищого арбітражного суду, арбітражних суддів областей і міста Києва здійснювала Верховна Рада України. Парламент України мав намір побудувати принципово нову систему судової влади. Однак формування судової влади відбувалося досить повільно та не в повному обсязі. Упродовж 1992—1996 рр. парламент не прийняв концепції судово-правової реформи, не був сформований і Конституційний Суд, хоча закон про його доцільність був прийнятий ще в червні 1992 р. Виникла потреба в перегляді та підготовці нових кодексів України: Цивільного, Трудового, Адміністративного, Кримінального та ін. Однак парламент через розбіжність у концептуальних підходах у цьому питанні, унаслідок своєї надмірної політизації, виявився неспроможним їх прийняти.

Важливим заходом у захисті інтересів незалежної держави стало створення 20 вересня 1991 р. правоохоронного органу — Служби безпеки України (СБУ). (Спочатку вона називалася Служба національної безпеки України.) 1-й Голова Служби безпеки України – генерал Євген Марчук. У своїй роботі СБУ керується конституційними нормами та законом «Про оперативно-розшукову діяльність». СБУ підпорядкована Президенту України та підконтрольна Верховній Раді. Служба безпеки позапартійна, дотримується лише вимог законів України. На початку 1990-х рр. було прийнято низку законів, що поклали початок формуванню правоохоронних органів — прокуратури, міліції, служби безпеки, нотаріату, адвокатури, митної служби, податкової служби тощо. Від самого початку їх вирізняла орієнтованість на кращі демократичні принципи, захист прав і законних інтересів людини й громадянина. Але в реальному житті все відбулося навпаки.

На початковому етапі державотворення (1991 – 1994 рр.) у процесі розбудови та становлення владних структур визріла політична криза, проявами якої стали такі тенденції: Не вдалося ефективно і зважено здійснити розподіл владних повноважень. Роздвоєність виконавчої гілки (президент - уряд) надзвичайно ускладнювала управління і заважала ефективній роботіЗагальна невизначеність у розподілі владних функцій і повноважень зумовила тотальну безвідповідальність на всіх рівнях. Послідовна протидія Верховної Ради не дала змоги створити сильну виконавчу владу, необхідну в умовах перехідного періоду. Особливості формування багатопартійностівелика кількість малочисельних слабких, географічно зорієнтованих партій;існування потужних проросійських лівих сил, відновлення КПУ;розпорошеність національно-демократичних, державницьких сил;формування «партії влади», формально не об’єднаний державно-бюрократичний апарат.

На час проголошення незалежності України існувало понад 20 політичних партій. Після серпневих подій 1991 р. та заборони КПУ в політичному житті України стали переважати партії та рухи національно-демократичного спрямування. Праве крило політичних сил представляли партії національного і націоналістичного напрямів. До цих партій належали Народний рух України (НРУ), Демократична партія України (ДПУ), Українська республіканська партія (УРП), Конгрес українських націоналістів (КУН), Християнсько-демократична партія України (ХДПУ), Українська національна асамблея (УНА). Найвпливовішим серед партій правої орієнтації був Народний рух України. Він пройшов шлях від громадського об’єднання до політичної партії, яка сформувалася в 1992 р. на чолі з В’ячеславом Чорноволом. Стрімке погіршення соціально-економічного становища стало підґрунтям для відновлення партій лівого крила. Створення Соціалістичної партії України (СПУ) на чолі з Олександром Морозом, до складу якої увійшла більшість членів КПУ, яка була заборонена. Селянська партія України (Сел. ПУ) – Сергій Довгань. У жовтні 1993 р. відродилася Комуністична партія України (КПУ) – Петро Симоненко. Прогресивна соціалістична партія України (ПСПУ), зареєстрована у квітні 1996 р, на чолі з Наталією Вітренко.

Упродовж 1991—1993 рр. майже 28 політичних партій заявили про свою центристську позицію. Партії центристського спрямування в 1992 р. заснували громадсько-політичне об’єднання «Нова Україна». Серед політичних сил центристського спрямування найпопулярнішими були: Ліберальна партія України (ЛПУ) – В. Щербань, створена у вересні 1991 р., Партія праці України (ППУ), Соціал-демократична партія України (СДПУ) і Соціал-демократична партія України (об’єднана) (СДПУ(о)).

І етап ( 1990 - 1993 рр.)Жовтень 1990 р. — створення Верховною Радою України Конституційної комісії, яка мала розробити концепцію нової Конституції. Активізація конституційного процесу у зв’язку з проголошенням незалежності України. Січень 1992 р. — розробка Конституційною комісією оновленого проекту, який після правової експертизи та дебатів у стінах парламенту за рішенням Верховної Ради. України був винесений на всенародне обговорення.1 липня — 1 грудня 1992 р. — всенародне обговорення проекту Конституції за участю близько 200 тис. громадян України. Внесення до запропонованого проекту змін з урахуванням результатів обговорення, але доопрацьований Конституційною комісією проект так і не був прийнятий Верховною Радою. Конституція — політичний, нормативно-правовий акт держави (Основний закон), який закріплює основи суспільного ладу, державний устрій, систему, порядок утворення, принципи організації та діяльності державних органів, права та обов’язки громадян

ІІ етап ( 1994 - 1996 рр.)Узгодження проекту Конституції різними політичними силами та гілками влади. Основні розбіжності: форма державного управління (президентська чи парламентська республіка); ставлення до приватної власності; статус української мови; державна символіка; правовий статус Криму; розподіл повноважень між гілками влади тощо. Створення нової Конституційної комісії, винесення на розгляд Верховної Ради розробленого проекту, який знову не був прийнятий.18 травня 1995 р. — прийняття Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України», втілення якого створило належну правову базу для діяльності органів виконавчої влади, президентської адміністрації, значно розширило коло їхніх повноважень та вплив на економічні й суспільні процеси; цей договір деякою мірою зняв напруженість між гілками влади й активізував конституційний процес.26 червня 1996 р. — підписання президентом Л. Кучмою Указу про проведення Всеукраїнського референдуму щодо прийняття Конституції. Створення депутатами узгоджувальної комісії під головуванням М. Сироти, якій вдалося досягти компромісу.

28 червня 1996 р. — прийняття Конституції України, яка складається з преамбули, 15 розділів та 161 статтіУкраїна — суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Проголошення єдиним джерелом влади в Україні народу, який здійснює її шляхом референдуму або виборів до Верховної Ради й органів місцевого самоврядування. Україна — президентсько-парламентська республіка, державна влада в якій розподіляється на три гілки: законодавчу, виконавчу, судову. Україна — унітарна республіка (її територія цілісна й неподільна, в Україні діє єдине законодавство, єдина судова система). Державна мова — українська. Гарантія демократичних прав і свобод усім громадянам. Закріплення різних форм власності. Проголошення принципу мирного і взаємовигідного співробітництва з усіма країнами.