Урок з історії України "Україна в 1994 - 2004 роках"
Про матеріал
Дана презентація допоможе сформувати в учнів уявлення про основні тенденції політичного розвитку України в 1994–2003 роках; охарактеризувати особливості президентства Леоніда Кучми, діяльність органів державної влади, становлення багатопартійності та розвиток політичних сил; розкрити процес прийняття Конституції України 1996 року, особливості конституційної реформи 2000–2001 рр., основні політичні події та суперечності суспільно-політичного життя; визначити роль опозиційних рухів і громадянського суспільства в політичному житті держави.
Її можна використовувати за бдь-якої форми проведення уроків.
Риси політики Президента України Леоніда Кучми. Протягом 1994 – 1999 рр. змінилося 4 уряди:14.06.1994 – 6.03.1995 – голова уряду Віталій Масол06.03.1995 – 27.05.1996 - голова уряду Євген Марчук28.05.1996 – 18.06.1997 – голова уряду Павло Лазаренко16.07.1997 – 22.12.1999 – Валерій Пустовойтенко. Гальмування економічної кризи, але недостатні темпи соціально-економічних реформ Утвердження України на міжнародній ареніПрийняття Конституції України. Протистояння між Президентом та Верховною Радою. З’являється багато нових політичних утворень, які активно включились у боротьбу за місця в парламенті
Вибори до Верховної Ради України 29 березня 1998 р. До виборів Центральна виборча комісія (ЦВК) зареєструвала 30 списків кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій і в середньому по 20-25 кандидатів у депутати в одномандатних виборчих округах. Голосування здійснювалося за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою, за якою 50% депутатів обираються за партійними списками, а 50% — у мажоритарних виборчих округах. Це передбачало зміцнення партійної системи й більш чітку структуризацію парламенту. За підсумками голосування в загальнодержавному багатомандатному окрузі бар’єр у 4% подолали 8 партій і блоків: КПУ (24,65% — 84 депутатські мандати), НРУ (9,4% — 32), виборчий блок СПУ та Сел. ПУ «За правду, за народ, за Україну!» (майже 8,6% — 29), Партія зелених України (5,4% — 19), Народно-демократична партія (НДП, 5% — 17), Всеукраїнське об’єднання «Громада» (майже 4,7% — 16), ПСПУ (4% — 14), СДПУ(о) (4% — 14). У голосуванні взяли участь понад 26,5 млн. виборців із 37,5 млн. (майже 70,8%, що трохи менше, ніж на виборах 1994 р.).
Половину народних депутатів було обрано в одномандатних округах. Перевагу мали безпартійні, комуністи, народні демократи й рухівці. Ліві сили користувалися популярністю в Донецькій, Луганській, багатьох інших областях та Криму; праві та правоцентристські — у західних областях України. У новому парламенті ліві партії отримали 174 місця, партії центру — 108, праві партії — 53. Домінування в парламенті безпартійних, лівих сил та рухівців. Жодна політична сила не отримала достатньої кількості голосів для створення парламентської більшості, що за наявності гострих суперечностей між партіями гальмувало прийняття законів.
12 травня 1998 р. Верховна Рада III скликання розпочала свою роботу. Після тривалих дебатів із 18-ї спроби Головою Верховної Ради було обрано представника блоку СПУ і Сел. ПУ Олександра Ткаченка. Як і попередня, новообрана Верховна Рада фактично стала в опозицію до Президента. Це не сприяло стабілізації політичного життя у країні на тлі світової фінансової кризи, що уразила й Україну.
Напередодні висування кандидатів у Президенти України, 25 березня 1999 року в автокатастрофі на шосе під Борисполем загинув В’ячеслав Чорновіл. Президентські вибори 1999 року. Починаючи з літа 1999 р. навколо виборів точилася гостра боротьба. Кожний із кандидатів у Президенти України висловлював упевненість у перемозі й демонстрував готовність узяти на себе відповідальність за долю країни. Чотири кандидати — Є. Марчук, О. Мороз, В. Олійник та О. Ткаченко, — зустрівшись у Каневі, закликали всіх кандидатів до справедливої, чесної боротьби. Вони мали намір висунути напередодні виборів єдиного кандидата, який би мав більше шансів на успіх. Однак «канівська четвірка» не змогла здійснити задумане, а до неї більше ніхто не приєднався. Напередодні виборів Голова Верховної Ради України О. Ткаченко зняв свою кандидатуру на користь лідера Компартії України П. Симоненка. До бюлетеня Центрвиборчкому було внесено 13 прізвищ кандидатів у Президенти.{16 D9 F66 E-5 EB9-4882-86 FB-DCBF35 E3 C3 E4}Леонід Кучма – незалежний Петро Симоненко – КПУ Олександр Мороз – СПУ Наталія Вітренко – ПСПУ Євген Марчук – незалежний Юрій Костенко – незалежний Геннадій Удовенко – НРУ (Рух)Василь Онопенко – СДПУ(о)Олександр Ржавський – «Єдина родина»Юрій Кармазін – ПЗВ Віталій Кононов – ПЗУ Олександр Базилюк – СП Микола Габер – ППУ
Вибори проводилися у два тури:31 жовтня 1999 р. — І тур, у якому жоден із кандидатів не набрав потрібної для перемоги кількості голосів; найбільшу кількість голосів отримали Л. Кучма (36,49 %) та П. Симоненко (22,24 %).14 листопада 1999 р. — ІІ тур, у якому брали участь Л. Кучма (56,2% - 15,9 млн. голосів) та П. Симоненко (37,8% - 10,7 млн. голосів). Результат: обрання Президентом України Леоніда Кучми. Леонід Кучма. Петро Симоненко
Із великим відривом Л. Кучма переміг у західних областях — на Закарпатті, Івано-Франківщині, Львівщині, Тернопільщині, Волині, Рівненщині та Буковині. Тут за нього віддали свої голоси від 73 до 92 % виборців. Із помітною перевагою він переміг П. Симоненка і в Дніпропетровській, Київській, Хмельницькій, Одеській та Донецькій областях, містах Києві та Севастополі. Найбільший відсоток голосів П. Симоненко набрав на Вінниччині, Полтавщині, Чернігівщині, Луганщині, Херсонщині, Кіровоградщині, Черкащині, у Криму. Уперше вибори не поділили Україну навпіл, адже Л. Кучма переміг не лише в центральних, а й у західних та східних областях України. Президентські вибори в Україні переконливо довели перемогу курсу реформ.Інавгурація Леоніда Кучми як нового Президента України відбулася 30 листопада 1999 року.
З обранням нового Президента відбулася зміна уряду. У грудні 1999 р. Прем’єр-міністром України було призначено Віктора Ющенка, тодішнього голову Національного банку України. Він користувався авторитетом реформатора. На посаді Прем’єр-міністра він пробув до квітня 2001 р. За період його прем’єрства в економічному житті країни відбулися важливі зрушення. Після десяти років спаду починаючи з 2000 р. намітилося економічне зростання. Уряд В. Ющенка за період своєї діяльності зазнавав значного тиску від різних політичних сил і фінансово-промислових груп. Визначною подією, що позитивно вплинула на прискорення державотворчих процесів і проведення реформ, стало формування у складі ВРУ парламентської більшості. У січні 2000 р. депутати 11 парламентських груп і фракцій, а також деякі позафракційні депутати (237 осіб) сформували парламентську більшість. Вона надала підтримку уряду В. Ющенка, що було вперше за роки незалежності. Формування більшості привело й до змін у керівництві Верховної Ради України: Головою Верховної Ради України знову став Іван Плющ. Представники більшості очолили 19 із 24 Комітетів Верховної Ради. Було прийнято низку законів, зокрема Кримінальний, Земельний кодекси. Останній закріпив право приватної власності на землю. Було внесено зміни в процес приватизації.
Після президентських виборів ключовим питанням політичного життя стала реформа законодавчої гілки влади. Л. Кучма прагнув зміцнити президентську вертикаль і, відповідно, особисту владу. Із цією метою було організовано референдум начебто за «народною ініціативою» з приводу реформи системи державного управління.16 квітня 2000 р. відбувся Всеукраїнський референдум за народною ініціативою. У голосуванні на референдумі взяло участь майже 30 млн. осіб. Понад 80 % виборців, що взяли участь у голосуванні, дали ствердну відповідь на всі чотири питання, поставлені у бюлетені.
Всеукраїнський референдум (16.04.2000 р.)Недовіра Верховній РадіСкасування депутатської недоторканностіСкорочення кількості депутатів до 300 Формування двопалатного парламенту. Прийняття Конституції на Всеукраїнському референдуміПраво Президента на розпуск Верховної ради, якщо протягом 1 місяця не сформована більшість6 березня 2003 р. – Указ Президента про винесення на всенародне обговорення проекту Закону «Про внесення змін до Конституції України», в результаті якого відмовилися від ідеї двопалатного парламенту та скорочення кількості депутатів. Населення України підтримало нововведення, але вони так і не були втілені в життя.
Узимку-навесні 2001 р. Україна опинилася в стані політичної кризи, яка була пов’язана з убивством у вересні 2000 р. опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе. Так званий «касетний скандал» (компрометуючі записи, зроблені майором М. Мельниченко у кабінеті Президента Л. Кучми)Виступи опозиції проти політики Президента України Л. Кучми{69 CF1 AB2-1976-4502-BF36-3 FF5 EA218861}Назва«Україна без Кучми!»Створення блоку опозиційних сил «Наша Україна»«Повстань, Україно!»Дата. Листопад 2000 - березень 2001 р.2002 р.2000 - 2003 рр. Привід. Убивство опозиційного журналіста Г. Гонгадзе, оприлюднення записів телефонних розмов у кабінеті Л. Кучми. Парламентські вибори. Створення пропрезидентської більшості у Верховній Раді, нівелювання перемоги опозиції на парламентських виборах 2002 р. Заходи. Мітинги, демонстрації, що призвели до сутичок із міліцією (березень 2001 р.)Перемога блоку на парламентських виборах за партійними списками. Мітинги, демонстраціїРезультат. Об’єднання сил опозиції. Падіння авторитету Л. Кучми. Створення потужної опозиційної сили в парламентіОб’єднання сил опозиції. Набуття досвіду, вироблення стратегії політичної боротьби за владу
26 квітня 2001 р. Верховна Рада України висловила недовіру уряду Віктора Ющенка, а 28 квітня 2001 р. його було звільнено з посади. Новим Прем’єр-міністром став Анатолій Кінах. Політична криза значно вплинула на парламентські вибори 2002 р. Упродовж осені-зими 2001 р. відбувається формування передвиборчих блоків. Згідно з новим законом про вибори в Україні існує змішана система виборів, за якою 50 % депутатів обирається за партійними списками, а 50 % — у мажоритарних виборчих округах. Вибори відбулися 31 березня 2002 р. В. Ющенко – А. Кінах
За підсумками голосування в загальнодержавному багатомандатному окрузі із 30 виборчих блоків і партій 4%-й бар’єр подолали шість політичних партій (блоків): блок партій «Наша Україна» на чолі з В. Ющенком — 23,55 %, КПУ — 20,01 %, блок «За єдину Україну!» (В. Литвин) — 11,7 %, Блок Юлії Тимошенко (БЮТ) — 7,25 %, СПУ — 6,87 %, СДПУ(о) — 6,27 %. Вибори засвідчили поразку лівих партій. На початку роботи Верховної Ради України партії і блоки, що перемогли на виборах, утворили свої фракції. До фракції «За єдину Україну!» увійшло 177 депутатів, до фракції «Наша Україна» — 118 депутатів, до фракції КПУ — 64, до СДПУ(о) — 31, до БЮТ — 23, до СПУ — 22, 12 депутатів побажали залишитися позафракційними. На початку роботи Верховної Ради України точилася боротьба за формування більшості та керівні посади в парламенті. 28 травня 2002 р. було обрано керівництво Верховної Ради: головою став Володимир Литвин («За єдину Україну!»), першим заступником — І. Васильєв («За єдину Україну!»), заступником — О. Зінченко (СДПУ(о)). Ключові комітети Верховної Ради України очолили представники «Нашої України».
Фракція «За єдину Україну!» виявилася нежиттєздатною і вже в червні 2002 р. розпалася на шість фракцій: Партія регіонів — 52 депутати, «Трудова Україна» — 31, Партія промисловців і підприємців України — 20, «Народовладдя» — 17, «Аграрії України» (Аграрна партія України) — 17, «Демократичні ініціативи» — 15. Незважаючи на кількісне переважання опозиційних сил у парламенті, пропрезидентські сили зуміли сформувати більшість, яка, у свою чергу, утворила перший в Україні коаліційний уряд, який очолив Віктор Янукович (21 листопада 2002 р.).2002 - 2004 рр. в Україні пройшли в гострій політичній боротьбі. Л. Кучма намагався реалізувати політичну реформу, що передбачала перерозподіл владних повноважень у трикутнику Президент — Прем’єр-міністр — Верховна Рада України. Навколо Президента формувалися потужні політичні сили, які намагалися утримати економічні й політичні позиції. У свою чергу, опозиційні сили, що спиралися на підтримку середнього класу, розгорнули боротьбу з існуючим режимом за демократизацію політичного життя. В. Литвин. В. Янукович
{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}Економічний розвиток за президенства Л. Кучми. Здобутки Прорахункизниження рівня інфляціїпідписано закон про заохочення іноземних інвестицій в Українізапровадження гривністабілізація економікиподолання кризи неплатежівпроведення приватизаціїстановлення фондового, товарного, грошового, валютного ринків тощотіньова економікавивезення капіталу за кордонкорупціяштучне зниження вартості робочої силинесправедлива приватизація
{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}Соціальна сфера за президентства Л. Кучми. Проблеми. Здобутки. Безробіття, заробітчанство. Поглиблення соціального розшарування. Зростання життєвого рівня населення з др. пол. 90-х рр Невирішена житлова проблема. Низький рівень якості комунальних послуг. Надання кредитів, субсидій, допомога малозабезпеченим сім’ям. Повільне формування середнього класу – гаранту стабільності у суспільствіВиплата боргів по заробітнім платам і пенсіям. Складна демографічна ситуація (низька народжуваність, скорочення населення)Збільшення з 2000 р. зарплати, пенсій, стипендій. Зростання закупівельної спроможності населення. Невідповідність розмірів зарплати потребам населення. Забезпечення ринку споживчими товарами, зникнення черг, дефіциту
Прорахунки Здійснення приватизації. Формування приватного сектору економіки. Запровадження і зміцнення фінансово-грошової системи. Подолання економічної кризи 1990-х рр. Прийняття Конституції 1996 р. Урегулювання проблеми кордонів України. Початок реформування системи освіти. Здобутки Значне поширення корупції. Формування та зміцнення тіньової економіки. Створення фінансово-промислових кланів. Накопичення зовнішньої заборгованості. Зловживання під час приватизації. Політична криза 2001 р. («касетний скандал»). Несформованість державних інтересів. Невизначеність у відносинах між Заходом і Сходом. Провал інтеграційних починань щодо вступу до євроатлантичних структур. Нерівноправні відносини з Росією. Низький рівень життя переважної частини населення. Невирішеність соціальних проблем.