Урок з української мови"Про Україну"
«Україно! Мамо! Сестро! Жінко!
Скільки в тебе чарівних облич!
Ти ж бо, Україно,- українка ,
Що прийшла крізь марево сторіч!»
(Сценарій театралізованого дійства)
О. Ю. Турлай,
педагог-організатор Войнилівської ЗОШ, Івано-Франківська обл.
Мета. Виховувати почуття національної гордості, національної самосвідомості, сприяти усвідомленню відродження традицій українського народу, виховувати почуття прекрасного, любов до української пісні; утверджувати моральні якості громадянина, виховувати почуття любові, поваги до матері – Матері Божої, повагу до берегині роду – матері, матері – України.
Оформлення зали. На сцені вінок з квітів та стрічок, в центрі вінка малюнок матері з дитятком на руках. Вишиті рушники, писанки, дідух, вдалині сцени цвіт соняшників.
Епіграф театралізованого дійства. «Думаю про нашу Україну, яка віками тяжко двигає хрести своєї долі, і вірю в її воскресіння, і чекаю її воскресіння, бо мусить же прийти спокута за все вчинене нам зло, бо таку міру зла не знав, певне, ні один народ на світі.»
М.Грушевський
В – 1 О, моя сердешна Україно,
Це про тебе мрію уві сні.
І не раз впаду я на коліна
І співатиму тобі пісні.
Як зболіле серце тиші просить.
Україна жде твого тепла.
Рідне слово землю хай просить
Її слава , що в віках жила.
В – 2 Це ж для тебе ясне сонце сяє
І сади , і обрії цвітуть.
Україна - матінка благає:
Рідне слово, сину, не забудь.
Вірю я, що пронесуться зливи,
Прилетять до дому журавлі,
Ще засяє той вінок щасливий,
Україно, на твоїм чолі.
В – 1 Україно, рідна моя нене,
Розквітай, мов зоряний розмай.
Найдорожче все, що є у мене –
Тільки ти , мій неповторний край.
Як зболіле серце тиші просить,
Її слава , щоб в віках жила.
В – 2 Воскреснемо, брати і сестри, бо земля наша, хоч і розп’ята на хресті історії, але жива.
В – 1 Воскреснемо! Бо ми живемо на цій Богом даній землі як народ, і рідне небо усміхається нам зі своєї високості.
В – 2 Воскреснемо! Бо світить нам крізь віки пророцтва Тараса: «Не вмирає душа наша, не вмирає воля»!
В – 1 Встаньмо з колін, розірвімо пута, якими нас віками прикована до чорних скель, високо підведімо голови, як це одвіку було написано нам на роду.
В – 2 Пречиста блакить ясніє у безмірній високості України, як праведна душа народу. Веселковою барвою розлилася вона в небесах, віковічним, на якому палає золото сонця.
В – 1 Так, не має на світі кращого неба, ніж небо України. Високе, мов наш дух, воно благословляє свою Вкраїноньку, береже у віках її материнську любов, тому його ніколи не відділити від рідної землі.
(Звучить тиха народна мелодія. Виходять українки: маленька, старша і доросла)
Українка1 Буває, часом сліпну від краси!
Спинюсь, не тямлю.
Що воно за диво –
Оці степи, це небо, ці ліси,
Усе так гарно, чисто, незрадливо,
Усе, як є, - дорога, явори,
Усе моє, все зветься – Україна.
Така краса висока і нетлінна,
Що хоч спинись – і з Богом говори.
Українка 2 Яка ж красива ти – уквітчана весною,
Провіщена ключами яворів,
Розбуджена бурхливою грозою
І проривання річок до морів!
Українка 3 Яка ж красива ти - розгониста степами ,
Висока горами – аж в синю височінь,
Безмежно горда доньками й синами,
Які не зрадять слави поколінь.
(Українки виконують пісню «Україно моя»)
В – 1 Україно – мамо, сестро, жінко,
В’ється блискавицею твій стан.
Ти ж бо, Україно, українка
Склала серденьком свої вуста.
В – 2 Ти ж бо українка, Україно,
Стрічкою в косах твоїх – Дніпро,
Ти моє безсмертя солов’їне
Плоть моя калинова і кров.
В – 1 Сто облич у тебе, Україно,
Ніжних, милих, чарівних облич.
Кожна і постать твоя – глибинна
В історичних постатях сторіч.
В – 2 З глибин віків так гордо й величаво
Встає легендами овіяне ім’я,
Хранителька любові Ярославна
Красою вірності крізь гущу літ сія.
В – 1 Княгине руська! Де твої палаци?
Де гори твої? Де щити й мечі?
Чи твої руки загрубіли в праці,
Чи шовку недостало, чи парчі?
В – 2 Твої вітрила в морі сповивали,
Співало полотно немов крило,
Тобі корились Новгород і Галич,
А про Москву і згадки не було.
В – 1 Двосічного меча душа сталева
Понад Босфором розтинала вись.
Хіба ж не ти велична королево,
Живеш в віках? Пресвітлая ! Озвись!
(Монолог Ярославни звучить на фоні тихої ліричної інструментальної музики)
Ярославна Де ти, Ігоре, світла розрадо
Ярославни одинокої,
Як в долині конвалії в’янучої?
Прилети в мої обійми,
Осуши з лиця печального
Поцілунком сльози гіркії.
О, якби була я горлицею,
Полетіла б до друга голуба,
До Дунаю сріблястого,
Прилетіла б у поле чистеє,
Там крилом любові щедрої
У шатрі на лузі шовковім
Обмила би князя милого
Загоїла б рани гіркії
Рукавом бобровим лагідно!
Вітре, вітре! Нащо вієш ти
Злими крилами холодними?
І нащо стрілу пернатую
Не відвів – бо ти від Ігоря?
І нащо мої ти радощі
Ти розвіяв лугом, вітронько?!
Сонце світлеє, прекраснеє!
Всім ти миле, всім приємне ти,
Всім серцям ти зблиснеш радістю
На блакиті неба чистого!
Нащо ж промені палючії
Полило на милих ратників?
Луки в них засихли бойові,
Притупились стріли гострії!
Світлий Дніпре! Ти, Славутичу!
Ти пробив крізь гори кам’яні
Шлях в терени половецькії,
Ти ж леліяв Святославові
Кораблі, що води мутнії
Розсікали гордо, впевнено,
Поверни мені коханого,
Щоб із ранньою денницею
Або з місяцем натомленим
Не прийшлося проливать мені
Сльози гіркії, пекучії!
О, чого би не зробила я,
Щоб вернуть тебе, коханий мій,
Не лила б я сліз потоками,
Лиш любов святила вірністю!
(Музика стихає, Ярославна виходить)
В – 1 З тих пір славетних, кажуть люди, здавна,
Із днів Бояна, з Ігорових днів
Стражденні українські Ярославни
Сльозами плачуть на міській стіні.
В – 2 Щоправда від стіни нема й руїни,
Зате сльоза та сама, що й була.
Вона – то Русь, вона – Україна,
Безсмертна, горда Вічна Удова.
В – 1 О нене! Ти приймаєш люті муки
За всіх дітей та за усіх жінок,
І світ до тебе простягає руки,
Щоб одягнути зоряний вінок.
В – 2 Ти не помреш у випарах ядучих
Он там ,де грати і залізна кліть,
Босоніж пройдеш по дротах колючих
І станеш світлом для тисячоліть!
(Гурт дівчат виконує «Пісню Ярославни»)
В – 1 А там, в степу, схрестилися дороги,
Немов у герці дикому мечі,
І час невпинний, стиснувши остроги,
Над нами чвалить вранці і вночі.
В – 2 Мовчать над ними голубі хорали,
У травах стежка свище, як батіг,
О, скільки доль навіки розрубали
Мечі прадавніх схрещених доріг!
В – 1 Уже орда завзята і кривава
Неждано появилася в степах,
Щоб у сплюндрованих і спалених містах
Шуміли оргії і варварські забави.
В – 2 Сікли мечі татарські нашу плоть,
Турецькі хани гнали у неволю,
Та не здававсь нескорений народ,
Ставав до бою за грядущу волю
В – 1 Підводив голову розбуджений титан,
І йшли назустріч вічності і смерті
Нездолані, гарячі і уперті
Дружини непокірливих слов’ян.
(Звучить східна мелодія. На сцену виходить Маруся Богуславка.
Мовчазні слуги виносять кальян, килими, вази. Виконують східний танець)
Маруся
Богуславка Вузенька вуличка. Стіна , повита хмелем.
Татари сплять, сьогодні в них байрам.
Високий дуб, по – українськи – нелинь,
Святе письмо, по-їхньому – Коран.
Чого я тут? Ще й, кажуть, Богу слава,
Що я жива, що в мене муж – паша.
А я – Маруся. Я – із Богуслава,
У мене є непродана душа.
Тепер я тут – володарка темниці,
Скриплять у тиші двері за дверима,
Блищать очима слуги темнолиці,
Мені у ноги стелять килими.
Ох, килими, барвисті килимочки,
Фонтан, кальян і сльози на зорі,
Носила я і плахту і віночки, -
Ну, як мені, чи гарно у чадрі?
І меч, і правда – цноти не жіночі.
Люблю чадру – і чорна, і густа:
Коли татарам брешуть мої очі,
Ніхто не бачить ,як тремтять вуста.
Мого лиця не видно під чадрою,
Мій муж поїхав. Тоскно мені. Жду.
А то б я їм здавалася чудною, -
Чого я зблідла і куди іду,
Чого дивлюся в море , у тумани,
Чого, як тінь, блукаю уночі?
Бряжчать мені невільницькі кайдани,
А я шукаю сховані ключі!
(Звучить мелодія укр. нар. пісні «Ой закувала та сива зозуля», Маруся знаходить ключ і перекладає його в інший сховок)
Нехай паша присудить келих смерті –
Я відімкну вам двері, земляки,
Мені вже можна , людоньки, померти,
А ви – живіть, преславні козаки!
Живіть, дерзайте, їдьте на Вкраїну
І бережіть її від ворогів,
А я – безславно й гірко тут загину.
Іду! Поки паша мій не наспів.
(Маруся виходить. Вокалісти виконують пісню «Україночка»)
Диктор Крізь тьму століть, крізь вікові заграви
Йшли українки гордо й величаво.
Чадра згубилася Марусі Богуславки,
Та, сльози в горлі стиснувши, полтавки
Чоловіків, братів, синів, коханих
У бій випроводжали вже не з ханом:
Ставали наші хлопці козаками
В кривавих битвах з польськими полками!
В цей час буремний , ніжна й чарівна,
Піснями розливалась Чураївна.
Їй Богом Слова дар було даровано,
Але життя дорогу не торовано.
(Звучить фонограма: виття вітру, каркання ворон.
На сцену виходить Маруся Чурай та Мандрівний дяк)
Дяк Чого кульгаєш?
Маруся Протурубила ногу.
Дяк То , сядь, спочинь.
Маруся А ніколи мені.
Дяк От і мені все ніколи.
Хоч як біжи, а все у довжину!
Та я не кваплюсь:
Вмерти завжди встигну,
А часу все одно не дожену.
Маруся Чи Київ ще далеко?
Дяк Та не дуже! Варшава далі, мій хороший друже.
Давно на прощу вибиралась ти ?
Чи багато встигла вже пройти?
Маруся Пройшла я трохи. Скоро й крига скресне…
Дяк Та, як сказав колись Святий Іов,
Куди не глянеш в землю піднебесну,
Скрізь споконвіку тут лилася кров.
Маруся Там відступало військо Остряниці!
Дяк Тут землю збив копитами Кончас!
Маруся А у долині річки Солонин
Слізьми покути висох солончак.
Дяк Он бачиш: хрест, і та пташина зграйка,
І та ріка, що висохла на чверть, -
Маруся Оце отут скрутили Наливайка
І віддали на мученицьку смерть.
Дяк А он уже видніє з далини
Столиця Вишневецького – Лубни.
Там жив Ярема, син Раїни,
Страшний руйнатор України.
Маруся Я там ішла, дивилась на дорогу,
Минала тихі села і річки.
Якомусь він своєму, мабуть Богу
Палив оті диявольські свічки.
Он ген за обрій – далі, далі, далі! -
Усе мені ввижаються ті палі,
Що їх Ярема ставив, поганин,
Над клином років. Паростю ялин,
Жовтогарячим дивом горобин
Ще й досі кості торохтять дотлілі,
І на вітрах рукави лопотять,
І чорні свити на козацькім тілі
За воронням ніяк не одлетять.
А вороння! Його вже тут аж темно!
І, мабуть прячуть вони не даремно.
Дяк Так, дівчино прегарна і препишна,
Та бачу що й твоя душа болить!
Маруся Хотіла жити, а життя не вийшло,
Хотіла вмерти – люди не дали.
Моя душа здригнулася словами.
Співають пісню. Боже мій! Мою!
(Дівчата виконують пісню «Ой, не ходи Грицю»)
Дяк Ну, а дівчата берегом ішли
Та й заспівали «Ой не ходи Грицю…»
А я стояла…Що ж мені, кричати?..
Які мені сказати їм слова?..
Дівчаточка, дівчатонька, дівчата!
Цю не співайте, я ж іще жива!
(Дівчата закінчують виконувати пісню, Маруся і Дяк виходять)
В – 1 Над Україною небо, коване в кузні громів,
Бурями переоране, мов штормовий океан.
Вдень і вночі снуються пасма їдких димів,
І на присмучені ниви падає чорний туман.
В – 2 Над Україною небо – як материнська душа,
Змучена, розіп’ята на перехресті віків.
Сонце в свою дорогу стомлено вируша,
Тихо зітхають плавні – душами матерів.
В – 1 Гірко щемить, наливається серце моє,
І додивляється думка в невидимий корінь:
Гляньте – селянка Мадонною в небі встає,
Зріє колискою вічних земних перетворень.
(Виходить група селян)
Селянин У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Дивись, схилилася над ним!
Мати Тепер мені так любо жити!
Я дожидаю того світу,
Щоб знов на його надивитись,
Наговоритись. Це моє!
Моє! Я дивлюся на його
І молюся за його Богу,
Іду на вулицю гулять
Гордіше самої цариці,
Щоб людям бачте, показать
Своє добро! А подивіться!
Моє найкраще над всіма.
Козак І, звісно, думаєш небого,
Що кожен дивиться на його?
Мати Так, людоньки!
Молодиця А добра мати коло дитини так і пада!
Селянка В будень і в неділю
Головоньку йому змиє.
Козак Й сорочечку білу
Що день божий надіває.
Селянин Грається, співає,
Робить возики, а в свято -
То й з рук не спускає!
Молодиця Сама – не з’їсть, не доп’є,
Його нагодує!
Селянка А воно ж таке маленьке!
Воно ще не ходить!
Козак А колись, як буде гратись,
Лагідно промовить
Слово МАМО. Великєє, найкращеє слово!
Мати Колись, колись…Рости , сину,
Під спів колискових
(Звучить колискова пісня у виконанні солістів)
В – 1 Так би, людоньки, вік нам жить,
Набиратись духовних сил,
Бога славить, дітей ростить,
Світла прагнути і краси!
В – 2 Але грізні часи пройшли -
Революцій і воїн шквал.
Злі, криваві вітри загули,
Вбивств і голоду дикий шал.
В – 1 Як земний заповіт велить
І навчає прадавній час:
Крові ближнього бійтесь пролить,
Бо прокляття прийде до вас.
В – 2 І відтоді через віки
Вам по крові брести й брести.
Немовлятам святять пелюшки,
Але звідки беруться кати?
(Виходить мати репресованого. ЇЇ монолог звучить на фоні «Реквієму» Моцарта.)
Мати
репресованого Доживаю безбарвні дні,
Але думка в серце стріля:
Як нас, люди, скажіть мені,
Ще тримає свята земля?
Ранок той не забуду повік,
Це було відчування скрут,
Мовби днями свій чорний лік
Знов почати я мала тут.
Нас вели повз колючий дріт, -
Прямо йди, ані кроку вбік.
О, на вишку мені б не слід
Кидать оком з-під пухлих вік.
Та я глянула – син стояв,
Рідні очі, вологі від мук.
Хлопець ніби із вишки тирчав,
Вниз відкинувши кисті рук.
І тоді я збагнула все.
Не збрехало передчуття.
«Мамо!» Вітер той крик несе
Через табірних мук каяття.
Спершу – радість і торжество,
Потім – дум відчайдушний рій.
Жахом сповнилося єство:
- Що ти робиш, хлопчику мій?!
Не кричи. Постривай. Спинись!
Та нічого не чув солдат –
Він стогнав і сповзав униз
Оглянувшись лиш раз назад.
Він сповзав на іржавий дріт,
Він на груди упав грудьми…
Люди! Людство!
Жорстокий рід!!!
Що ти робиш з своїми дітьми?
Розстріляли…За що? Скажіть!
Тим смертям не кінець. І ще ?
Люди, вузлика зав’яжіть
Хай на згадку совість пече.
А якщо у непевній ході
Пам’ять згубите серед пітьми, -
То чи зможете ви тоді
Називати себе людьми?
(Звучить пісня «Про Україну»)
Скорботна Коли іскриста вранішня зоря
мати Так щедро днину провіща погожу,
Схилімось, людоньки, до вівтаря
І гляньмо на пречисту Матір Божу.
Відчуймо на щоці сльозу скупу,
Бо вже не сила сліз оцих тримати
І здасться нам: по спаленім степу
Іде стражденна Україна – мати.
Уже не за лаштунками століть,
В болячках замордованого тіла,
Ні! Україна скривджена стоїть ,
Як бранка, що в полоні посивіла!
Скорботно стиснувсь материнський рот,
В очах – небесні і земні жадання,
То не дитина на руках – народ,
А серце в грудях – грізний жмут страждання.
(Під ліричну мелодію звучить монолог)
Проходила пополю
Обніжками, межами.
Біль серце опромінив
Блискучими ножами.
Поглянула – скрізь тихо,
Чийсь труп в житах чорніє.
Спросоння колосочки:
- Ой , радуйся , Маріє.
Не місяць і не зорі,
І дніти, мов не дніло.
Як страшно! Людське серце
До краю обідніло.
Проходила по полю.
В могилах жито мріє -
Назустріч вітер віє:
- Христос Воскрес, Маріє!
- Христос Воскрес? Не чула,
Не відаю, не знаю.
Не буть ніколи раю
У цім кривавім краю.
Проходила по полю…
- І цій країні вмерти?
Де він вродився вдруге,
Яку любив до смерті?
Поглянула – скрізь тихо.
Буяє дике жито.
За що тебе розп’ято?
- За що тебе убито?
Мовчать далекі села,
В могилах поле мріє,
А квітка лебедіє:
- О, згляньсь хоч ти, Маріє!!!
(Звучить пісня «Молитва за Україну»)
В – 1 Так, тернистим шляхом, по коліна
Грузнучи в заметах, боса йшла
Зморена, полатана Вкраїна,
Муку притуливши до чола.
В – 2 І намисто сипалось під ноги,
Ніби кров, змерзалось на льоту.
І безмовно слухали дороги
Тих ридань метелицю густу.
В – 1 Хурделиця хуга хуртовина,
Застилала снігом очі вщерть.
То до нас спішила Україна
Одганяти знавіснілу смерть.
(Звучить мелодія інструментальної музики, на сцені появляються дівчата в чорному)
Дівчина 1 Яка ж бо нелегка епоха
Оцей ХХ невгамовний вік!
Завихрень – безліч,
Тиші – анітрохи,
А струсам різним утрачаєш лік!
Дівчина 2 Ми – атомні заручники прогресу,
Вже в нас нема ні лісу , ні небес,
Так і живем – од стресу і до стресу,
Абетку смерті маємо – АЕС .
(Звучить мелодія трагічного ритму)
Дівчина 3 Хто вона ?Зона? Епоха? Доля? Смерть?
Та я вже знаю, хто - Чорнобильська мадонна.
Вкружило землю в чорну круговерть,
Біль виронила з молодого лона.
Дівчина 4 Коли вона приходить і робить із тебе перо,
Дівчина 5 Коли вона нахиляється і перетворює тебе в пензель,
наповнений жахом.
Дівчина 1 Коли вона бере тебе в руку ,
як жезл і творить твоє життя оркестрове,
Дівчина 2 І не знаєш ти, коли вирине скрипка
Дитячим святим джерелом плюскотливим,
Дівчина 3 А коли захлинуться жахливою міддю
Нестримні й повстримливі тарілки розпуки,
Дівчина 4 Якщо хочеш її осягнути – плачем будь, голосінням стань,
Вирви над Прип’яттю паморозь сиву бузку посивілого
І порадій у Рудому лісі, що сонця рудіший, -
і проклятий будеш
Дівчина 5 Родом і плодом поганьблений будеш,
Коли зламаєшся, коли злякаєшся,
Коли вирвешся од страху,
Як безсилий поранений птах.
Дівчина 1 Я заздрю всім, у кого є слова,
Немає в мене слів. Розгублені від туги.
Мовчання тяжко душу залива
Безмовним жахом скутої наруги.
Дівчина 2 Бо випито до чорноти жури
Роздерту, кляту, одчайдушну душу.
Та говори вже, душе, говори:
Я біль словами виплакати мушу.
(Виходить Чорнобильська Мадонна, звучить інструментальна музика,
дівчата виконують танець під час монологу матері)
Чорнобильська Не дітись, не дітись мені від вогню!
Мадонна О ноче ночуй мене днюй мене дню
Куди не піду я мов кінь вороний,
Мене здоганяє сам хрест вогняний.
Пекучий ,палючий на всі небеса,
І падає з нього вогненна роса,
Бо небо роздерто, і думи роздерті,
Три чисниці ,може, лишилось до смерті…
Той огненний хрест, а на ньому, а в нім
Палає мій син у кільці вогнянім,
Бо атомні цвяхи засаджено в руки,
Бо губи горять од пекельної муки…
Лиш я намагаюсь до нього іти, -
Тікає він геть у незримі світи,
Лиш я намагаюся вирвати сина,
Де мучить його вогняна хуртовина,
Я прагну до нього –він прагне від мене,
І котиться німбом те коло вогненне…
Тоді я тікаю від нього – і він
За мною женеться хрестом навздогін.
Куди не ступлю я –
Мов кінь вороний,
Мене здоганяє сам хрест вогняний,
Клекоче, стукоче у дивні копита,
Дорога розлючена, слізьми побита.
Побита, цвяхована тяжко слізьми…
На вічній дорозі розіп’яті ми…
Дівчина 1 Вона дивиться, дивиться в душу,
Вона палить очима до дна,
Але я це дотерпіти мушу,
Бо в душі – не душа, а вина.
Дівчина 2 Вона йде вже прямує до тебе,
Одчиняє вже двері – й тобі
Нахиляє це атомне небо
У своїй потойбічній журбі.
Дівчина 3 Не сахайтеся, людоньки добрі!
Ваших внуків вона затуля.
Несе сива чорнобильська мати
Цю планету! Це хворе дитя!
(Звучить пісня «На чорнобиль журавлі летіли»)
(«Звучить «Аве, Марія!», на сцену виходять янголята, згодом шикуються всі учасники свята)
Янголятко 1 Діво Маріє, Мати Христа,
Неба найкраща леліє!
Дай , щоб над нами, о Пресвята,
Зблиснув хоч промінь надії.
Янголятко 2 Щоб розійшлися хмари турбот
Хутко під сонячним сходом.
Діво Маріє, зглянься з висот
Над твоїм вірним народом.
Янголятко 3 Щоб бачити вічність – блакить бездонну -
І тільки вічністю міряти час,
Вклоняюсь тобі, Українська Мадонно,
І ще раз благаю – зглянься на нас.
Янголятко 4 Бо ж є в нас три матері, і всі три - хороші;
Три матері – три квіточки,
Три краснії рожі
Перша мати – найдорожча, на світ народила,
Друга мати – непорочна Пречистая Діва,
Третя мати – це найкраща в світі Україна,
Земля наша преславная – навіки єдина.
Українець Слава тобі, Україно,
Невмируща мати,
Будем долю тобі, нене,
Добру здобувати!
Українка Скільки літ нас розпинали,
Та не побороли,
Бо не вмерла Україна,
І не вмре ніколи!
(Всі учасники виконують пісню « Україна»)
про публікацію авторської розробки
Додати розробку