ПЛАН-КОНСПЕКТ УРОКУ

 

РОЗДІЛ II. МІЖНАРОДНЕ ГУМАНІТАРНЕ ПРАВО ПРО ЗАХИСТ ЖЕРТВ ВІЙНИ

 

для роботи з учнями 10  класів

загальноосвітніх закладів

 

Тема уроку:  МГП ТА ЙОГО НОРМИ ПРО ЗАХИСТ ЖЕРТВ ВІЙНИ

МЕТА:

А) НАВЧАЛЬНА

      Познайомити учнів  із міжнародними  договорами 1864. 1899, 1925, 1949, 1977 років;

• ознайомити учнів з основними нормами та принципами МГП;
• вивчити поняття правил поведінки з військовополоненими, противником та цивільним населенням.

Б) ВИХОВНА

• Виховувати правову культуру учнів, почуття любові до рідної Вітчизни, формувати гармонійно розвинену особистість продовжувати виховувати високі морально-психологічні якості (відповідальність, старанність, дисциплінованість);
• виховувати повагу до законодавства України, любов до Батьківщини, дисциплінованість, мужність та гордість за Збройні сили України.

В) РОЗВИВАЮЧА

• Розвивати у учнів логічне мислення, увагу етику та культуру спілкування, почуття  координації  і  співпраці при виконанні обов’язків в умовах складної обстановки.

ТИП УРОКУ: засвоєння  нових знань.

МЕТОДИ ТА ПРИЙОМИ: розповідь, бесіда, елементи лекції, ілюстрація.

МІСЦЕ ПРОВЕДЕННЯ: клас  або кабінет захисту Вітчизни.

 

Хід уроку

І. Організаційний етап

1. Перевірка  загального санітарного стану класу. Та  готовності учнів до уроку.

ІІ.  Тренування особового складу

1. Доповідь командира взводу про готовність до заняття.

2. Відповідь на привітання з учбового місця.

3. Перевірка відсутніх.

ІІІ. Мотивація учбової діяльності школярів.

Міжнародне гуманітарне право, яке захищає людину від наслідків війни, стосується кожного з нас. Однак, воно ще недостатньо відоме людям. За словами Жанна Піке, гуманітарне право є гілкою міжнародного суспільного права, воно пронизане духом людяності та спрямоване на захист особи. Його  мета – пом’якшити страждання всіх жертв збройних конфліктів, які потрапили до рук ворога (поранених, хворих, потерпілих  у корабельних аваріях, військовополонених та цивільних осіб, які перебувають на території збройних конфліктів).

До середини XXI століття угоди, які були спрямовані на захист жертв війни, мали лише випадковий характер і накладали зобов’язання, що ґрунтувалися на суворій взаємності, тільки на договірні сторони. По суті, мова йшла про угоди, які стосувалися воєнної капітуляції  та були дійсними найчастіше під час продовження конфлікту.

Виконання гуманітарного права різко змінило це положення. Держави були пов’язані загальною угодою, яка застосовується за будь-яких обставин. Для людства це стало значним кроком вперед. Таким чином, при розробці законодавчих актів, які стосуються діяльності Цивільної оборони, необхідно враховувати основні положення цих важливих міжнародних документів і використовувати їх під час своєї практичної діяльності.

ІV. Повідомлення теми мети і завдань уроку.

Тема:  МГП ТА ЙОГО НОРМИ ПРО ЗАХИСТ ЖЕРТВ ВІЙНИ

На уроці ми розглянемо питання:

1. Поняття  про гуманітарне право.
2. Міжнародні  договори 1864. 1899, 1925, 1949, 1977 років.
3. Особи й об’єкти захисту МГП та порядок поводження з ними.
4.  Вимоги до військовослужбовців ЗС України щодо МГП. Від­повідальність військовослужбовців за порушення норм МГП.

 

V. Сприйняття і первинне засвоєння учнями нового матеріалу.

1 НАВЧАЛЬНЕ ПИТАННЯ.

Міжнародне гуманітарне право (право збройних конфліктів або право війни) — це сукупність міжнародно-правових норм, які направлені на захист жертв збройних конфліктів і встановлюють заборону або обмеження методів і засобів ведення війни, а також відповідальність за порушення відповідних принципів і норм.

В основу МГП покладено принцип гуманності, основний прин­цип не тільки даної галузі права, але й самого міжнародного Руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Він може бути визначений як «попередження і полегшення людських страждань за будь-яких обставин» і «сприяє взаєморозумінню, дружбі, співро­бітництву і досягненню міцного миру між народами». Цей прин­цип має надзвичайно важливе значення, оскільки він дозволяє при веденні воєнних дій виключити застосування зброї масового ураження, обмежити насилля в ході військових операцій.

Оскільки основним об’єктом захисту МГП як у період зброй­ного конфлікту, так і в мирний час є людська особистість, її життя, честь і гідність, особливо слід виділити принцип поваги та захисту основних прав і свобод людини і принцип рівноправ'я і недискримінації.

Наступна група принципів повинна діяти в період збройного конфлікту, тобто відноситися до «права військових конфліктів». Ці принципи передбачають обмеження воюючої сторони у виборі засобів і методів ведення бойових дій; захист цивільного населен­ня у збройних конфліктах; захист жертв збройних конфліктів; захист мирних об'єктів при збройних конфліктах. Загальним для цих принципів є їх спрямованість на «гуманізацію», у відомому значенні цього слова, збройних конфліктів.

Принцип обмеження воюючих сторін у виборі засобів і методів ведення бойових дій було закріплено у статті XXII Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, яка говорить: «Воюючі не користуються необмеженим правом у виборі засобів нанесення шкоди супротивнику». Цей принцип спрямований на заборону застосування на війні зброї невибіркового характеру, яка спричиняє надмірні страждання, а також на заборону віроломних військових дій. В окрему групу доцільно виділити нюрнберзькі принципи: заборона агресивної війни, міжнародна відповідальність держави-агресора, міжнародна кримінальна відповідальність індивіда за злочини проти миру.

Нюрнберзькі принципи є не тільки частиною МГП, але продовжують здійснювати істотний вплив на його розвиток.

Основні правила МГП можна звести до наступних положень:

1.   Особи, які безпосередньо беруть участь у військових діях, мають право на захист життя, фізичну та моральну недоторканість. Вони мають право на гуманне ставлення до себе за будь-яких обставин без яких-небудь обмежень.

2.   Заборонено вбивати або наносити поранення супротивнику, який виходить з бойових дій чи знаходиться поза військо­вими діями.

3.   Приймання поранених та хворих і догляд за ними здійсню­ється тією стороною конфлікту, у чиїй владі вони знаходять­ся. Забезпечується захист санітарного персоналу, санітарних формувань, транспортних засобів і матеріалів. Знак цього захисту -  емблема Червоного Хреста і Червоного Півмісяця - повинна користуватися повагою.

4.   Військовополонені та цивільні особи, які знаходяться під владою противника, мають право на захист життя, повагу до гідності, особистих прав і власних переконань. Вони отриму­ють захист від будь-яких проявів насилля, мають право на отримання допомоги.

5. Усі особи користуються певними юридичними гарантіями. Вони не несуть відповідальності за дії, не скоєні ними. Ніхто не може бути підданий фізичним і психічним катуванням, каліцтвам і тілесним покаранням.

6. Сторони у збройному конфлікті й особи із складу їх вій­ськових сил не мають необмеженого права у виборі методів

і засобів ведення військових дій. Заборонено застосовувати зброю і військові методи, які спричинюють зайву шкоду та надмірні страждання.

7. Сторони в конфлікті проводять чітке розмежування між ци­вільним населенням та особами, які ведуть бойові дії з тим, щоб оберігати населення і громадське майно. Ні цивільне населення в цілому, ні окремі особи не можуть бути об'єктами військового нападу. Він може бути спрямований лише на військові об'єкти.

Необхідно звернути увагу, що норми міжнародного гумані­тарного права в порівнянні з правом людини дозволяють застосо­вувати насильство комбатантом, включно до захоплення в полон, нанесення поранень і вбивство комбатантів противника, тобто обмежують право на життя.

2 НАВЧАЛЬНЕ ПИТАННЯ.

Оригінали Женевських Конвенцій опубліковано в Женеві 12 серпня 1949 року, оригінали Додаткових Протоколів до Женевських Конвенцій опубліковано в Женеві 8 червня 1977 року французькою та англійською мовами. Конвенції та додатки до них зберігаються в архівах у Швейцарській Конфедерації, а засвідчені копії надані Швейцарською Федеральною Радою кожній державі, яка підписала їх, або приєдналася до них.

Під час війни людина повинна дотримуватися певних норм гуманності навіть до ворога викладених  у чотирьох Женевських Конвенціях від 12 серпня 1949р. :

• "Про поліпшення долі поранених та хворих у діючих арміях";

• "Про поліпшення долі поранених, хворих та осіб зі складу збройних сил на морі, які потерпіли корабельну аварію";

• "Про поводження з військовополоненими";

• "Про захист цивільного населення під час війни".

За основу у Женевських Конвенціях береться принцип поваги до людської особистості та людської гідності. Конвенціями висуваються вимоги: осіб, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях, а також осіб, недієздатних внаслідок хвороби, поранення, взяття у полон чи інших причин,  потрібно поважати, надавати захист від наслідків війни, а також усім, хто потребує, надавати потрібну допомогу чи необхідний догляд.

Вони чинні донині. В умовах сучасних бойових дій Женевські Конвенції не завжди спроможні надати жертвам увесь необхідний захист. Тому 8 червня 1977 року, за ініціативою МКЧХ (Міжнародного комітету Червоного Хреста), в Женеві представниками 102 країн на дипломатичній конференції було прийнято два Додаткових Протоколи Женевської конвенції 1949 року.

Через Додаткові Протоколи цей захист поширюється на кожну особу, що постраждала  у збройному конфлікті. Крім цього, сторони, які беруть участь у конфлікті, та комбатанти зобов’язані утримуватися від нападу на цивільне населення та цивільні об’єкти, а також вести свої воєнні операції відповідно до загальновизнаних правил та законів гуманності. Усі чотири Женевські Конвенції та Додаткові Протоколи спрямовані на захист жертв війни. Але кожний із цих документів має свої повноваження та сфери застосування.

Прийняття певних норм для захисту цивільного населення від наслідків війни є значним досягненням у галузі гуманітарного права. До 1977 року існували лише фрагментарні положення щодо захисту цивільних осіб від наслідків збройних конфліктів. Безумовно, прийняття певних норм, згідно з якими сторони, що беруть участь у збройному конфлікті, повинні розрізняти військові об'єкти від цивільних об'єктів і цивільного населення, є вели­ким досягненням Дипломатичної конференції 1974-1977 років. Норми, що містяться у Протоколі № 1, спрямовані на те, щоб захистити цивільне населення від величезних страждань і драм, подібних до тих, з якими йому довелося зіткнутися під час Дру­гої світової війни.

Основне правило вимагає завжди проводити різницю між цивільним населенням і комбатантами, а також між цивільними об'єктами і військовими об'єктами та згідно з цим проводити військові операції лише проти військових об'єктів. До військових об'єктів належать:

• Збройні сили, крім військово-медичних служб і військового духовного персоналу;

• установи, будівлі та позиції, де дислокуються збройні фор­мування та їх майно;

• інші об'єкти, що через своє призначення, розміщення, значення чи використання роблять ефективний внесок у воєнні дії.

3.  НАВЧАЛЬНЕ ПИТАННЯ.

Перша та Друга Женевські Конвенції забезпечують захист поранених, хворих, та осіб, які потерпіли корабельну аварію. Всі ці особи повинні користуватися заступництвом та захистом за будь-яких обставин. Забороняється посягати на їх життя та завдавати їм шкоди. Їх повинні підбирати, поводитися з ними гуманно та надавати у максимально найкоротші терміни  можливий медичний догляд, якщо цього вимагає їхній стан. У випадку взяття у полон поранених, хворих чи осіб зі складу збройних сил ворога, які потерпіли корабельну аварію, кожен із противників повинен надавати їм такий догляд, як і власним пораненим. Жодне тіло померлого не повинно бути віддане землі, морю чи спаленню без належного попереднього розпізнавання та констатування смерті за допомогою, якщо можливо, медичного огляду.

Цивільне населення, згідно з цими Конвенціями, повинно ставитися з повагою до поранених, хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію, навіть якщо вони належать до ворожої сторони, а також не повинно допускати стосовно них актів насильства. Цивільним особам дозволяється підбирати та доглядати поранених та хворих без різниці між ними, за що вони (цивільні особи) не повинні зазнавати ні покарання, ні переслідувань. Навпаки, цим особам належить надавати підтримку в їх діях.

Крім хворих та поранених, Перша та Друга Женевські Конвенції надають особливу увагу питанням захисту медичного та духовного персоналу, обладнання, та споруд, а також іншого персоналу (адміністраторів, водіїв, кухарів та інших). Останній використовується постійно або тимчасово виключно для адміністративно-господарського забезпечення медичних формувань або санітарно-транспортних засобів. Персонал, згідно з Конвенцією, користується розпізнавальною емблемою Червоного Хреста або Червоного Півмісяця на білому фоні і посвідченнями. Він може мати зброю для самооборони чи захисту своїх поранених та хворих. Потрапивши до рук ворога, особи зі складу духовного чи медичного персоналу повинні мати можливість продовжувати виконання своїх функцій щодо догляду за пораненими та хворими.

Особи, затримання яких не є необхідним для догляду за військовополоненими, будуть піддягати репатріації. Затримані таким чином особи не вважатимуться військовополоненими і будуть користуватися значними пільгами для виконання своїх обов’язків. На окупованій території ресурси цивільного персоналу можуть бути реквізовані тільки в тому випадку, якщо забезпечується належне медичне обслуговування населення та догляд за пораненими і хворими, які вже проходять лікування.

Третя Женевська Конвенція визначає статут комбатанта та військовополоненого. Згідно з Конвенцією, особи, які входять до складу збройних сил, що перебувають у конфлікті, є комбатантами (окрім медичного та духовного персоналу), а будь-який комбатант, котрий потрапляє під владу іншої сторони, стає військовополоненим. Такі збройні сили повинні бути організовані і знаходитися під командуванням особи, яка несе відповідальність перед іншою стороною за поведінку своїх підлеглих, а також підкорятися внутрішній дисциплінарній системі, яка забезпечує дотримування норм міжнародного права, що застосовується під час збройних конфліктів.  Військовополонені знаходяться під владою ворога, а не окремих осіб чи військових частин, які захопили їх у полон.

Конвенція вимагає з усіма військовополоненими поводитися однаково. Випадки привілейованого режиму можуть бути  встановлені виключно залежно від стану здоров’я, звання чи кваліфікації військовополонених. Військовополонені зобов’язані повідомити на допиті своє прізвище, ім’я, вік, звання та особистий номер. Але їх не можна примушувати давати будь-яку іншу інформацію. Держава, що утримує військовополонених, зобов’язана безкоштовно забезпечити їх достатньою кількістю їжі, обмундирування, а також такими житловими умовами, які надаються її військам і відповідною медичною допомогою, якщо цього буде потребувати здоров’я військовополонених.

Військовополоненим, за винятком офіцерів, може бути поставлена вимога виконувати роботу за невелику винагороду в умовах, які не гірші від умов праці громадян держави, що утримує полонених. Однак їх не повинні примушувати до діяльності військового характеру, а також до небезпечних робіт, які загрожують їхньому здоров’ю, або до принизливих робіт. На початку полону військовополонені повинні отримати можливість сповістити свої сім’ї та Центральне агентство розшуку МКЧХ.

Військовополонені, що визнані тяжко хворими та тяжко пораненими, підлягають негайній репатріації. Після закінчення воєнних дій військовополонені повинні бути негайно звільнені.  Текст Конвенції розміщується у кожному таборі військовополонених для того, щоб надати їм можливість у будь-який час довідатися про свої права та обов’язки.

Четверта Женевська Конвенція наголошує на певних елементарних нормах захисту, які стосуються кожної особи у зоні збройного конфлікту, незалежно від її національності чи території, на якій вона проживає. Особливу увагу Четверта Конвенція приділяє цивільним особам (що знаходяться під владою ворога), які поділяють на дві категорії:

• цивільні особи, які знаходяться у країні ворога;

• населення на окупованій території.

Обидві ці категорії за будь-яких обставин мають право на повагу до їхньої особистості, честі, сімейних прав, релігійних переконань, обрядів, звичок та звичаїв. Із ними завжди повинні поводитися гуманно, до них не повинні застосовуватися заходи примусу. Забороняється депортація чи вигнання населення. Усіляке залучення до праці у примусовому порядку обмежується суворими правилами. Не можна залучати до праці осіб, яким не виповнилося 18 років. Забороняється примушувати  працюючих виконувати будь-яку роботу, пов’язану з участю у воєнних операціях. Сторона, яка окупувала, зобов’язана піклуватися про долю дітей, підтримувати санітарні служби та служби гігієни, а також слідкувати за постачанням населення продуктами.

Щодо цивільних осіб, які знаходяться у країні ворога, то вони можуть покинути її, якщо цьому не перешкоджають міркування безпеки. Якщо їх виїзд не відбувся з певних об’єктивних причин або ж їх просто затримали, ставлення до цих осіб повинно бути таким же як і до іноземців загалом.

Дуже багато доповнень до Четвертої Конвенції стосовно захисту цивільного населення і цивільних об’єктів внесено з прийняттям Додаткових Протоколів, і зокрема Першого, про міжнародні воєнні конфлікти.

У статті 50 другого розділу дається визначення цивільних осіб і цивільного населення. "Цивільною особою" є кожна особа, яка не належить до жодної з категорій осіб згідно з переліком статей 1, 2, 3, 4 і 6 Третьої Конвенції і статті 43 Першого Додаткового Протоколу. У згаданих статтях мова йде про особу, яка не є комбатантом, є цивільною особою. Населення, яке складається лише з цивільних осіб, є цивільним населенням.

Згідно із статтею 51 " Захист цивільного населення " цивільне населення і окремі цивільні особи не повинні бути об’єктами нападу. Забороняється насильство та загроза насильством.

З метою захисту цивільного населення забороняється:

•                напад, не спрямований на конкретні військові об’єкти;
•                напад із застосуванням зброї, який не може бути спрямований на конкретні військові об’єкти;
•                напад на цивільне населення і цивільних осіб з метою репресій;
•                використовувати присутність чи пересування цивільного населення та окремих цивільних осіб з метою захисту військових об’єктів від нападу.

Велика увага приділяється питанням захисту цивільних об’єктів. Цьому присвячено третій розділ Протоколу. Всі цивільні об’єкти не повинні бути об’єктами нападу і репресій.

Згідно з статтею 52 Протоколу до військових об’єктів відносяться ті об’єкти, які в силу свого характеру розташування, призначення чи використання можуть внести значний ефективний вклад у військові дії, а їх повне чи часткове руйнування, захоплення чи нейтралізація на даний момент дає наявну військову перевагу. У кожному випадку, коли існує сумнів з приводу того, чи використовується об’єкт для підтримки бойових дій   (школа, житловий будинок), вважають, що вони відносяться до цивільних об’єктів. Відносно цивільних об’єктів забороняється:

•                здійснювати будь-які ворожі акції проти історичних пам’яток, творів мистецтва та місць відправлення культу, які є культурною і духовною спадщиною народів;
•                напади на об’єкти, необхідні для виживання цивільного населення, та використання голоду серед цивільного населення у вигляді методу ведення війни.

Це стосується таких об’єктів, як запас продуктів харчування, сільськогосподарські райони, які виробляють продукти харчування, посіви, худоба, споруди для постачання та забезпечення запасів питної води, іригаційних споруд.

Окремо обговорюється захист природного середовища. Ці питання порушено у статті 55: "Під час бойових дій необхідно ретельно піклуватися про захист навколишнього середовища від великих та серйозних ушкоджень". Заборонено використання методів і засобів ведення війни, які шкодять здоров’ю та виживанню населення.

  Захисту обладнання та споруд, які несуть  небезпеку, присвячена  стаття 56. Згідно з Протоколом, до них відносяться: греблі, дамби і атомні електростанції. Вони не повинні бути об’єктами нападу навіть у тих випадках, коли віднесені до військових об’єктів, якщо під час нападу можливе руйнування споруд, які несуть  небезпеку, внаслідок чого можливі великі і тяжкі втрати серед цивільного населення.

4.  НАВЧАЛЬНЕ ПИТАННЯ.

Україна, як і деякі інші держави, передбачила кримінальну відповідальність за порушення норм міжнародного гуманітарного права. У розділах ХІХ-ХХ Кримінального кодексу України, що набрав чинності з 1 вересня 2001 року, передбачена така відпо­відальність.

Так, у розділі XIX Особливої частини Кодексу в статтях 431-435 передбачена кримінальна відповідальність за злочинні дії проти військовослужбовця, який перебуває в полоні, мародерство, насильство над населенням у районі воєнних дій, погане поводжен­ня з військовополоненими, незаконне використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця та зловживання ними.

Розділ XX передбачив Кримінальну відповідальність за зло­чин проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

VІ.    Узагальнення, систематизація й контроль знань та вмінь учнів

Фронтальна бесіда з класом за питаннями:

1. Розкажіть про причини виникнення МГП. Хто з вчених був причетний до створення МГП?
2. Назвіть Женевські конвенції 1949 року. Які з них стосуються захисту учасників  збройних конфліктів?
3. Які з норм МГП стосуються захисту цивільного населення?
4. Яка відповідальність за порушення норм МГП передбачена законодавством України?

 

 

VIІ.   Підбиття підсумків уроку

 

1.   Зробити загальну оцінку класу.

2.   Відмітити кращих учнів на занятті.

3.   Перевірка ступеню засвоєння нового матеріалу учнями.

Сподіваюсь, що за необхідності ви використаєте отримані знання для поведінки у житті. Всі Ви працювали вміло та злагоджено. Дякую Вам.

 Викладач  повідомляє оцінки учням.

 

VII. Домашнє завдання

Вивчити назви Женевських конвенцій 1949 року. Та додаткових протоколів.

Прочитати  сторінки 40-45  підручника «Захист Вітчизни. 10 клас».

 

 

 

 

 

Конспект уроку підготував:

Дудник Віктор Валерійович