Урок "Збереження мистецьких надбань"

Про матеріал

У даній роботі представлено інформацію про пам’ятки культури і мистецтва Канева. Використані історичні довідки про історичне минуле міста, культурно-історичні пам’ятки рідного краю, імена історичних діячів. Використання презентації дає можливість кожному вчителю вибрати необхідні слайди із зображеннями, використати їх для демонстрації на мультимедійній дошці при викладі цієї теми.

Перегляд файлу

Іващенко Лариса Анатоліївна

Канівська гімназія імені Івана Франка

Канівської міської ради Черкаської області

Анотація

Канів – найкраще місце на землі

Отже знайомтесь, найкраще місто на землі – це Канів!

Кажуть, шляхи України сходяться в Каневі. Воно й не дивно - за кілька кілометрів від старовинного міста знаходиться чи не найбільша духовна святиня українців. Тут, на колишній Чернечій горі, похований Тарас Шевченко. Місце для могили було вибране зовсім не даремно, воно ідеально точно повторює опис, залишений поетом в своєму «Заповіті».

Та Канів відомий не лише як місце вічного спокою видатного художника і поета. Місто має тисячолітню історію, яка, як і в багатьох міст цього регіону, починається за правління Ярослава Мудрого. Великий князь Київський укріплював південні кордони своєї держави потужними фортецями. Так місто вперше і згадується в Печерському патерику.

Місто древнє з загадковою й героїчною історією…. Засноване в часи Київської Русі, як її південний форпост можливо ще в період розквіту держави. Через Канів проходив торговий шлях «із варяг у греки» Пережив Канів численні набіги кочівників, був під владою Речі Посполитої. Канів – місто козацької слави, славетної воїнської звитяги. В Каневі є дуже багато місць пов’язаних з історією нашої батьківщини з її легендами …

Доречі, саме легенди пояснюють історію походження назви нашого міста…Розгадка назви Канів, надійно сховавшись у глибинах століть, породила безліч гіпотез. Більшість сходиться на тому , що місто назване на честь засновника воїна Канія, який вибрав Канівські гори як подарунок за перемогу над кочівниками від князя київського. Але ні обставин битви, ні часу її ні імені князя легенда не зберегла…

Інша легенда розповідає, що жив на канівських горах птах канюк, який під час грози не боявся підніматися вгору за хмари, а ще цей птах завжди попереджав про небезпеку з степу. На честь цього відважного птаха нібито й названо Канів…А як було насправді пам’ятають хіба Канівські гори…

Тож від пам’ятника Кобзареві запрошуємо до найкращого міста на землі, духовної столиці України.

. Картинки по запросу памятник кобзареві канів

Щоб потрапити до Канева з лівого берега Дніпра ми потрапляєм на греблю Канівської ГЕС. Будівництво Канівської ГЕС розпочалося в 1964 році, на честь 150-річчя з Дня народження Тараса Шевченка. Цей енергетичний велетень дав перший струм в 1972 році.

Картинки по запросу фото канів гэс

Переходимо з лівого берега на правий і нас вітають Канівські гори і величний Успенський Собор - памятка архітектури XII століття. Дослідники вважають, що незадовго після хрещення Русі князем Володимиром Великим[3], на канівських горах, як і в Києві, було засновано печерний монастир, де усамітнювалися для молитов іноки-аскети. А трохи згодом, у ХІІ столітті при цій обителі постала велична церква, названа на честь Георгія Побідоносця. Засновником Георгіївської церкви був великий князь київський Всеволод Ольгович. Історична доля собору як культової споруди охоплює майже дев’ять століть. У Патерику Києво-Печерської лаври згадується про приїзд до Києва іконописців з Константинополя, які «проходили» в Канів в лодіях. Ця подія сталася між 1074 і 1088 роками. Саме від цього часу місто веде відлік своїм рокам. 1097 кн. Володар син переяславського князя Всеволода заклав в Каневі монастир.

Канів згадується також у 1144 році, коли князь Всеволод Ольгович заснував тут церкву святого Юрія (Успенський собор). У 1149 році Юрій Долгорукий, захопивши Київський стіл, посадив князем у Каневі свого сина Гліба.

У середині XII століття Канів був великим містом і відігравав велику роль в житті Давньої Русі. 1155 року він відомий як офіційне місце зустрічей руських князів з половецькими послами. Тут проходив великий шлях «з варяг у греки», який був важливою торговою артерією держави.

Після поразки на річці Каялі, коли дружина Новгород-Сіверського князя Ігоря Святославовича в 1185 році була розбита половцями, руські князі готували новий похід вони збирали воїнів біля стін саме цієї церкви. Досить невідома доля випала храму за монголо-татарських часів. Після пограбування і спалення міста монгольський хан посадив тут свого баскака, який проводив облік населення і збирав данину в українських землях. Проте в ХІІ столітті церква Святого Георгія дивом вціліла. Місто не раз руйнували, зрівнювали з землею. У 1240 році Канів захопили і спустошили монголо-татарські орди, очолювані Батиєм. 1239 Канів здобув хан Батий. У ньому постійно перебували баскаки, ханські намісники і збирачі податі.1320 місто взяв литовський князь Гедимін. 1320 Гедимін надав Канів і Черкаси черкесам. 1362 литовський князь Вітовт, будує тут замок для захисту купців від татар, а також митницю. Після того як Царгород був завойований турками, торговий шлях через Канів втратив своє значення.

Неодноразово Канів переходив із рук в руки. 1362 року місто опинилося під владою Великого князівства Литовського. За нього місто виросло і перетворилось на помітний торговельний центр. Тут діяла переправа для караванів, які везли з Аравії, Індії, Ірану, Сирії до північних країн дорогоцінні товари: золото, шовк, прянощі.

Канівський староста Остафій Дашкевич,1503 зміцнив і укріпив замок. 1554 старостою Канева був Дмитро Сангушко.

Канівський староста й інші визискувачі збирали з населення податі та змушували відбувати повинності. З кожного диму (двору) князівські слуги брали 7 грошей податку, за пасіку 12 грошей, за полювання на бобрів — половину здобичі і третину рибного улову рибалок. Населення міста мусило ремонтувати замок, наймати варту для охорони воріт, кінно й оружно ставати на ворога, давати підводи для чиновників старости та утримувати останніх. Мешканці платили старості колядки (по 6 грошей під Різдво), 3 дні у рік ходили з ним на лови тощо.

Друге народження храм дістав вже в козацькі часи. З літопису дізнаємось ,що біля стін Георгіївського храму було поховано знаменитого лицаря Івана Підкову. Канів і монастир безпосередньо допомагали війську Богдана Хмельницького під час Національно – визвольної війни .

Доба Руїни – це трагічний період в історії України і канівського монастиря.

У 17 ст. над славним козацьким містом знову попливли хмари насилля та розрухи. Об’єднане військо турків, татар вдерлося до Канева і майже повністю його знищило. Тоді ж канівська обитель обагрилася кров’ю свого настоятеля священомученика Макарія. Тихий і смиренний святитель вийшов до загарбників із хрестом у руках, прохаючи їх не чіпати святиню. Проте насильники не дуже переймалися благаннями святителя. вони зажадали видати їм скарби , які нібито були сховані в храмі. На що Макарій відповів, що справжні скарби на небі…За що був по звірячому вбитий…Храм був спалений разом з людьми. Які там ховались…У згарищі тіло Макарія залишилось нетлінним …Невдовзі церква визнала Макарія святим.

Трагічно складається доля храму в наступні століття… Тривалий час належала базиліанам, а в 1833 році повернута православним. Отже, Георгіївська церква з 1833 року стала православною соборною, і з цього часу, має назву Канівського собору Успіня Пресвятої Богородиці. З Успенським собором пов'язано й ім'я великого Кобзаря Т. Г. Шевченко. 8 (20 травня) 1861 року на пароплаві «Кременчук» останки Кобзаря перевезено з Києва до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі. Брати Т. Шевченка хотіли поховати Тараса біля стін Успенського собору, але Григорій Честахівський, який супроводжував прах великого поета зумів відстояти виконання останньої волі Тараса. 10 (22 травня), після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору.

Музей народного декоративного мистецтва

Біля Успенського собору (пам'ятка архітектури ХІІ ст.) знаходиться будівля - Базіліанське училище (пам'ятка архітектури ХVIII ст.). В цьому приміщенні розмістився музей народного декоративного мистецтва, після того, як був переведений з Успенського собору. Музей був заснований в 1972 році. Гордістю музею є роботи видатних майстрів України з декоративного розпису, гончарства, гутного скла, вишивки, ткацького та килимового мистецтв. Музей нараховує 5 тисяч експонатів. Тут можна побачити майже всі види народного мистецтва: одяг і вишивку, декоративний розпис і фарфор, кераміку й скло, робота по дереву, килими. Найцінніші експонати: керамічні вироби періоду трипільської культури; свічник, дзвінок, люльки періоду Київської Русі, козацькі люльки, скляні вироби ХІІІ - ХІХ ст.

Пам’ятник Івану Підкові

На Запоріжжі Іван Підкова з'явився у 1556 році, привівши з собою цілий козацький полк. Брав участь у морських походах під проводом Самійла Кішки. Пізніше водив козацькі флотилії самостійно і спалював передмістя татарських приморських поселень. Очолювані ним козацькі загони завдали поразок татарам під Очаковом, Кафою, Ґьозловом[4].

На початку листопада 1577 року Іван Підкова за підтримки козацького загону на чолі з гетьманом Яковом Шахом почав боротьбу проти ставленика Османської імперії, молдовського господаря Петра VI Кульгавого. Козацьке військо розгромило загони Петра Мірчича, 30 листопада 1577 року визволило Ясси. Підкова був проголошений молдовським господарем, Яків Шах із козацьким загоном повернувся на Січ. 1578 року війська Османської імперії ввійшли до Молдови.

Пам'ятник Іванові Підкові під Тарасовою горою (Канівський район,Черкаська область)

Яків Шах, який допомагав Підкові, гостив у Немирові у брацлавського воєводи Януша Збаразького, який порадив йому, аби Підкова для примирення з польським королем Стефаном Баторієм поїхав для цього до Варшави. Король прийняв його і наказав кинути до в'язниці. Після сейму він їхав до Львова, а Підкову відправив до равської ^[1] в'язниці. Король хотів ще під час сейму стратити Підкову, але не міг, бо шляхта була проти. У Львові на вимогу султана Мурада III Підкову було таки страчено. Мурад III скаржився також на брацлавського воєводу Януша Збаразького та на Філона Кміту.

Підкову за присутності великої кількості народу й османських послів стратили у Львові 16 червня 1578 року за рішенням короля Стефана Баторія на Ринковій площі. Перед стратою за переказами в останньому слові гетьман сказав:

«Мене привели на смерть, хоч у своєму житті я не звершив нічого такого, за що заслужив би такий кінець. Я знаю одне: я завжди боровся мужньо як чесний лицар проти ворогів християнства і завжди діяв для добра і користі своєї Батьківщини, і було у мене єдине бажання — бути їй опорою і захистом…»

Тіло забрали руські братчики і поховали у місцевій Успенській церкві. Черкаські козаки викрали його останки і перевезли їх до Канева, де поховали в одному з православних монастирів під Чернечою горою (там похований і Самійло Кішка). Рейнольд Гайденштайн склав докладний опис страти І. Підкови, який поціновують в українській історіографії.

Меморіальний знак славетному гетьману Івану Підкові та в його образі – всім українським козакам-лицарям, які знайшли, як і пізніше Шевченко, вічний спочинок на Чернечій горі, є гармонійним прологом до відтворення Козацької церкви Покрова Пресвятої Богородиці, збудованої у 1701–1702 роках з ініціативи гетьмана Івана Мазепи та Переяславського єпископа Захаревича козаками-ченцями в урочищі Монастирок під Чернечою горою.

Тарасова (Чернеча) гора

Тарасова гора - національна святиня українського народу, місце поховання видатного поета Тараса Шевченка. Одна з найвищих гір у місті.

Тарасова гора мальовниче місце, з безліччю сходів на гору, і величезними віковими деревами, чисте лісове повітря, чудовий огляд, просто заспокійливі місце. Цікаво і екскурсію слухати, і просто гуляти.

Похожее изображение

У 1914 році[1], коли виповнювалося 100 років від дня народження Шевченка, царський уряд спеціальним циркуляром заборонив святкувати цей ювілей. У березні всі охочі почали з'їжджатися в Канів до могили поета. Але доступу на Тарасову гору не було. ЇЇ оточили жандарми, підсилені сотнею козаків. Навіть на могилі Шевченка лежали жандарми з гвинтівками напоготові.

У 1923 році академік Володимир Різниченко вніс пропозицію про створення Державно-національного Заповідного Парку на Тарасовій горі. На думку вченого, охорона Шевченкової могили вимагала насамперед охорони навколишньої природи. Лише насадженням лісів можна було зупинити розмивання та руйнування ярів, які загрожували горі. З проектом вчених, які підтримали Різнеченка, ознайомився уряд і прийняв рішення створити біля Канева два заповідники: науково-освітній на Тарасовій горі та природничий — в районі сусідніх гір.

15 серпня 1941 року німецькі війська зайняли Канів. Серед іншого, вони пограбували державний заповідник «Могила Тараса Шевченка» — збитків було завдано на 300 тисяч карбованців. У спустошених залах музею німці влаштували казарму для солдат, а потім перетворили його в концтабір. Після війни заповідник відновили.

31 травня 1964 року на Тарасовій горі відбувся багатотисячний мітинг, на якому виступив Голова Ради Міністрів УРСР Іван Казанець. На мітингу були присутні керівники партії та уряду Радянської України, учасники міжнародного форуму діячів науки і культури — посланці 43 країн світу, представники республік Радянського Союзу та всіх областей УРСР. Учасники свята поклали на могилу 150 вінків та посадили на Тарасовій горі 150 пам'ятних дубків.

Біля підніжжя гори розташований відбудований річковий вокзал з пристанню. Перед сходами облаштовано майданчик для відвідувачів з автостоянкою, штучною водоймою та розкладками з сувенірами для туристів. Сходи на гору нараховують 392 сходинки, вони ведуть на самий верх, до пам'ятника. На прольотах сходів розташовані майданчики для відпочинку. На самій горі облаштовано майдан перед могилою Шевченка та музеєм.

Прохорівка – село на лівому березі Дніпра, навпроти Тарасової гори.

На одному з пагорбів над селом знаходився маєток першого ректора Київського університету Михайла Максимовича, який після свого звільнення з посади проживав там постійно. Помер і був похований теж там.

Максимович підтримував тісні зв’язки із тогочасною інтелігенцією і його маєток часто відвідували визначні особистості того часу, в тому числі Гоголь і Шевченко. На Михайловій горі є місце, з якого відкривається неймовірно красивий краєвид. Там, майже перед самою прірвою, на відстані 20-30 метрів одне від одного стоять два старезних і величезних дерева – сосна і дуб. Сосну називають Сосною Гоголя, а дуб Дубом Шевченка, бо саме сидячи під цими деревами, вони писали свої шедеври.

Мотофестиваль

З 2003 року в Каневі проходить Міжнародний мотофестиваль «Тарасова гора». У 2009 році на базі «Придніпровська», де проходив фестиваль, було зареєстровано близько 4 тисяч учасників, що, за словами організаторів, рекорд всіх попередніх років. Крім українців,в Канів приїхали байкери з Білорусі, Молдови, Росії, Литви, Латвії, Німеччини, Польщі, Словаччини, Казахстану, Швейцарії, Норвегії та Об'єднаних Арабських Еміратів. Найдовшу дорогу на мотоциклах пройшли гості з Владивостока. У силових конкурсах по метанню двигуна і колективному перетягуванню каната перемогли київські байкери. Також в рамках фестиваля проходив конкурс татуювань і змагання дівчат — «Міс Тарасова гора-2009». Кульмінацією свята став виїзд найбільшої мотоколони України на Тарасову гору до пам'ятника Тарасу Шевченку.Мотофестиваль

Королівська криниця

Цікавим та відомим місцем мабуть лише серед мешканців міста є Королівська криниця.

Місцеві розповіді зберегли пам’ять про унікальне джерело Канівщини: "В Будах була в старовину глибока криниця Безодня, а ближче до міста – друга, що зветься Альтанкою, з якої брали воду для короля Польщі Станіслава Августа Понятковського, коли він у Каневі чекав приїзд Імператриці Катерини II. Звідси й назва – Королівська криниця». З давніх-давен вода з Королівської криниці вважалася цілющою. Є достовірним фактом те, що вода, набрана з джерела, не втрачає своїх смакових якостей протягом року. Легенди говорять про зариті в яру скарби, нібито золото й срібло, що лежать в ґрунті, надають таких особливих властивостей воді. А можливо, вода з королівського джерела дійсно має якийсь особливий склад, адже легендарний дід Панас, який довгий час доглядав за криницею, прожив більше ста років і майже не хворів. Жителі міста, батьки яких проживали біля криниці і для яких вона була єдиним джерелом води, розповідають, що ті були досить здоровими. Всі ці розповіді надзвичайно цікаві, а водичка дуже смачна….

Лиса гора

Існує старовинний переказ про скарби Лисої гори. “Колись дуже давно, на Лисій горі, що стоїть поблизу гори Гончарихи у Каневі, жив знаменитий, але скупий гончар. Він виготовляв дуже красиві і міцні гончарні вироби, які охоче купували на базарах. Гончар володів великим секретом виробництва, запозиченим у потойбічному світі. Всі зароблені гроші він вночі закопував на Лисій горі. У гончара була надзвичайної вроди дочка, яка зводила з розуму не одного парубка на Сельці. Коли дівчина виросла, гончар, бажаючи видати її за найбагатшого купця, почав вимагати за неї великі гроші. Довго не засилали до неї сватів... Але згодом полюбив її бідний швець, якому вона відповіла взаємністю, і вирішили вони побратись. Батько довго її відмовляв, однак дівчина стояла на своєму. Тоді розсердився, і пішов до ворожки, яка дала йому зілля, що мало відвернути її від хлопця. Але чи неправильне було те зілля, чи невірне його дозування, почала дівчина хворіти і згодом померла. Засумував гончар і згодом помер, перед цим проклявши усе своє багатство. З того часу на свято Івана Купала на цій горі часто горять сині вогні, вказуючи місця, де були закопані скарби..

Так це чи не так ми не наважились перевірити… Але одне можемо сказати, що вигляд з Лисої гори на Канівські гори на саме місто також доводить, що Канів – це ще й найкрасивіше місце на землі…

Список використаних джерел: