Урок "Життєвий і творчий шлях Лесі Українки"

Тема.  «На шлях я вийшла ранньою весною...»

Життєвий і творчий шлях Леся Українки

ХЩ УРОКУ

І. МОТИВАЦІЯ НАВЧАННЯ

1 .Оголошення теми, мети, завдань уроку.

2.Епіграфи до уроку:

Якби мої думи німії, та піснею стали без слова, вони б тоді більше сказали, ніж вся моя довга розмова.

Леся Українка

Лариса Петрівна Косач.

Леся українка.

Окраса й гордість української нації, одна з фундаторів нової української літератури...

Наш патент на благородство перед Європою і світом...

Б.Степанишин

П. СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Вступне слово вчителя.

Леся Українка... Поет-лірик, автор ліро-епічних поем, драматург-новатор, прозаїк, публіцист, критик — такі грані художнього таланту Лесі Українки. З її іменем в українську і світову літературу ввійшов письменник-громадянин, письменник-патріот, співець осяйних ідеалів людства.

Поетеса свідомо поставила свою творчість на служіння знедоленому народу. її слова стали «зброєю», «полум'ям». Саме вона опоетизувала образ «досвітніх вогнів» як символ народження нової історичної доби, виступила послідовним борцем проти будь-яких форм тиранії.

Прагнучи ознайомити українського читача з перлинами європейської поезії, вона перекладала Байрона, Данте, Шекспіра, Гюго, Гейне, Міцкевича, Надсона.

Українська поетеса вважала, що справжні митці зобов'язані освоїти художні здобутки людства. її драматичні поеми «Одержима», «Кассандра», «Осіння драма», «Оргія», «Камінний господар» та інші стоять серед найвищих зразків європейського красного письменства;

А такі оригінальні твори, як драма-феєрія «Лісова пісня», поема «Бояриня» збагатили українську і світову літературу новими темами та неповторними поетичними образами, відкрили людству чарівний світ українського духовного життя — міфологію, природу, історію, традиції.

Презентація «Дитинство Лесі Українки. Становлення особистості. (Додаток)

Учитель.

У 1884 році у львівському журналі «Зоря» було надруковано Лесин вірш «Конвалія». Це не була перша поезія, першу -*— «Надія» («Ні волі, ні долі у мене нема») Лариса написала, коли за революційну діяльність заарештували її тітку Олену. До львівської публікації мали причетність Олена Пчілка та Іван Франко. Заздалегідь готуючи першу поетичну збірку дочки, мати запропонувала Ларисі взяти дуже відповідальний псевдонім — Українка. У 1887 ропі в збірнику «Перший вінок» з'явилася поема Лесі Українки «Русалка» та вірші для дітей: «На зеленому горбочку», «Літо краснеє минуло» та інші.

Старших сина і дочку Олена Пчілка з юнацьких літ залучала до перекладацької справи. У двох вони переклали «Вечори на хуторі біля Диканьки» Миколи Гоголя й опублікували свій переклад окремою книжкою під псевдонімами Михайла Обачного та Лесі Українки.

Здавалось би нічого кращого і бажати не треба. Та не все так добре було у житті маленької тоді ще Лесі.

«Що болить?» - мене питали.

Але я не зізнавалась.

Я була малою горда.

Щоб не плакать,

Я сміялась...

Напише Леся Українка у одному із своїх дитячих віршів.

Що це за біль? Яка його причина?

Презентація «Бюлень здоров'я»

(Опис у додатку)

Учитель

Справи зі здоров'ям Лесі ускладнювалися, але ні сама хвора, ні її батьки не здавалися. Проте постійний біль і постійна боротьба вже накладали відбиток на творчість. Нездоланний характер авторки чітко проявився у поезіях «Мій шлях»

та «Соntга sреm sрего». Саме такою мужньою і сильною побачив бліду й вимучену дівчину Франко у Львові, куди Олена Пчілка привезла Лесю, повертаючись з консультації у Відні.

У 1893 році у Львові вийшла перша книга Лесі Українки «На крилах пісень», що отримала схвальні відгуки від Осипа Маковея та Івана Франка. У 1899 — друга книга «Думи і мрії». .

Оскільки сім'я Косачів підтримувала листування з Михайлом Драгомановим, а сама Леся гостювала в Софії (Болгарія) у цього свого дядька, впорядковувала його архів та бібліотеку, то за письменницею як за неблагонадійною особою встановили негласний нагляд.

Лесі Українці доводилося багато часу проводити за кордоном. Переважно це було пов'язано з лікуванням, але такі мандрівки благодатно впливали і на творчість. Лесю як непересічного митця завжди цікавило нове, екзотичне. У краю пірамід вона зустрілася з академіком Дмитром Яворницьким, великим українським патріотом, з яким надовго заприятелювала. Гарні стосунки підтримувала поетеса й з Агатангелом Кримським. Він, поліглот, знавець більш як півсотні мов, консультував Лесю в мовних питаннях. Наприклад, Леся написала досить цікаву філософську поемку «Оповідання старого якута». У цьому творі надзвичайно сильно постає питання волі і, закономірно, слів, які виражають це поняття: «воля», «вільний», «звільнитися». У поемі йшлося про те, що якут не розумів, чого прагне засланець саме тому, що в якутській мові не було відповідних слів. Агатангел Кримський на сторінках шостого номера «Нової громади» у 1906 році спростував це твердження, довівши, що слово «воля» і похідні від нього в якутській мові є. Проте Леся розуміла цінність свого твору і під час видання його окремою книжечкою в 1908 році змінила назву на «Оповідання тубільця з півночі», щоб не прив'язувати потрібну думку до якоїсь конкретної мови

Скрізь, де б не бувала Леся Українка, вона звертала увагу на гноблення волі людей у будь-яких виявах. Враження від побаченого виливалися у вірші і поеми. «Напис в руїні...», «Спогад з Євпаторії», цикл «Весна в Єгипті» та багато інших.

Проте все більше й більше письменниця тяжіла до драматичного жанру, причому саме до драматичних поем, написаних віршованою мовою. До речі, в літературі Леся Українка цінна насамперед як драматург-новатор, а вже потім — лірик. «Касандра» стала першою драмою Лесі Українки й відразу принесла успіх.

Потім будуть «Осіння казка», «Три хвилина», «В катакомбах»...

Драматичну поему   «Одержима» Леся Українка напише, коли у її серці житимуть поруч і солодка мука любові і горе майбутньої втрати.

Презентація «... Я жива, я буду вічно жити. Я маю в серці те, що не вмирає...»

Учитель.

Тяжчим був хрест, якого поетеса несла до своєї Голгофи. Та навіть на

смертному ложі Леся Українка до останньої хвилини життя не покидала своєї єдиної зброї — поетичного слова.

«Нехай моїм останнім акордом буде молитва до сонця»,— гово­рила вона.

Леся вірила, що тільки сонячне тепло витіснить із нас дух рабської покори, зла, байдужості, бо ми ті люди, що можуть і вміють цінувати талант, шанувати розум, поважати людську гідність, вірити в торжество справедливості,

1 серпня 1913 року в м. Сурамі (Грузія) зупинилося серце Лесі Українки. Вічність ще більше висвітлила велич геніальної доньки України. А її сучасники? Чи знали вони все створене нею? Очевидно, що знали далеко не все. Більшість її драм за життя письменниці не піднялася на театральну сцену, критика мовчала.

(Прижиттєві збірки та творчий доробок)

Так! Я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Буду жити! Геть думи сумні!

Ці слова безсмертної поетеси можна вважати девізом усього її життя.

Заключне слово вчителя.

Леся Українка не терпіла бездіяльності, пасивності, уважно стежила за розвитком суспільно-політичного руху, незважаючи на хворобу, протестувала проти антидемократичної політики російського І царизму своєю єдиною зброєю — словом. Цій творчій активності І митця ми завдячуємо її безсмертними творами. Адже лірика, драматичні поеми великої української поетеси сьогодні належать до кращих здобутків світової культури.

III. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Виконання тестових завдань по біографії Лесі Українки.

2. Запитання до учнів.

1.     Що в біографії поетеси вас найбільше вразило і схвилювало?
2.     Чи бували ви в музеях Лесі Українки?
3.     Які ви бачили фільми, вистави за творами поетеси?

IV. ДОМАШНЄ ЗАДАННЯ

Вміти розповідати біографію Лесі Українки. Скласти хронологічну таблицю
дат життя і творчості письменниці. 

V. Підсумок уроку. Оцінювання.

Додаток

Дитячі роки, становлення особистості

Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 р. в місті Новограді-Во-линському, тепер Житомирської області. Родина Косачів була заможною й осві­ченою, входила до кола патріотичної української інтелігенції.

Батько, Петро Косач, — людина передових поглядів, за участь у студентському русі був виключений із Петербурзького університету, закінчив правничий факультет Київського університету, захистив дисертацію й став службовцем-юристом (головою з'їзду мирових посередників).

Мати, Ольга Косач (більше відома під літературним псевдонімом Олена Пчілка), походила з українського аристократичного роду, була письменницею, перекладачем, активним громадським діячем. Вона як мати і письменниця змагалася з панівною тоді ідеологією імперської Росії. Оберігала від неї своїх дітей, робила це тактовно й розумно, привертаючи дитячу увагу до народних звичаїв, рідної мови й історії. Наслідки змагання виявилися блискучими. Олена Пчілка виховала шестеро дітей (два сини і чотири доньки), і жоден із них не змарнував усі шестеро стали справжніми патріотами, інтелігентами, чесними й здібними.

Та найбільше Леся спілкувалася зі своїм братом Михайлом. Різниця у віці між ними була всього півтора року. Вони були такі подібні й однакові на зріст, що дехто вважав цих дітей двійнятами, а сама Лариса називала себе і братика єдиним іменем — Мишолосіє. До речі, ще з дитинства дівчинці не подобалося її власне ім'я і вона сама обрала собі інше, більш простонародне — Леся. Приватні вчителі навчали малих Косачів за програмою чоловічої гімназії, тому ще з юних літ Михайло та Лариса вивчали грецьку й латинську мови, а також — французьку і німецьку. Поки Леся ще була здорова, грати на фортеп'яно її навчала дружина Миколи Лисенка.

Спочатку Михайло і Леся вчилися вдома.

Людмила Старицька-Черняхівська: «Як діти, що виховувалися не в гімназії, а вдома, Леся і Михайло (Лесин брат. — Авт.) були далеко серйозніші й освіченіші за нас. Одрізнялися від нас і мовою, і одягом... Усе свідчило про вищий рівень Лесиної освіти й взагалі про вищий настрій її душі. У той час чи й було Лесі 12 років. Але в сі роки Леся й Михайло були цілком свідомими й переконаними патріотами. Інтелігентна й глибоко переконана мати вміла впливати на душі своїх дітей. Вона ж керувала і їхньою освітою, не пускаючи її з національного* ґрунту, а на той час се було дуже тяжко».

На виховання майбутньої письменниці мав великий вплив також рідний брат Олени Пчілки — відомий науковець і громадський діяч, політичний емігрант Михайло Драгоманов. Його Леся називала своїм учителем. Саме йому написала перші два листи, коли їй виповнилося тільки п'ять років. Моральним прикладом дівчинки були й батькові сестри — Олександра й Олена — революціонерки-народниці, які віддали, своє життя боротьбі із суспільною несправедливістю, саме тітці Олені Лариса присвятила свій перший вірш «Надія» (1880), намагаючись хоч словом підтримати її на засланні.

Коли брат Михайло, готуючись до вступу до гімназії опановував гуманітарні предмети, вона також грунтовно студіювала стародавню історію, латинську й грецьку мови. Захоплювалася музикою, виявляла композиторський хист. Уроки гри на фортепіано їй давала дружина Миколи Лисенка, Ольга Олександрівна. Ще з юних літ улюбленими композиторами Лариси стали Микола Лисенко, Петро Чайковський, Фредерік Шопен, Людвіг ван Бетховен. Леся також прекрасно розумілась на малярстві, навчалася в Київській малювальній школі видатного художника Миколи Мурашка.

Отже, сприятливе середовище благотворно впливало на здібності дівчинки. «Мені легко було вийти на літературний шлях, бо я з літературної родини походжу, але від того не менше кололи мене поетичні терни», —

пізніше зазначала Леся Українка.

У 1879 р. родина Косачів перебралася до Луцька: сюди було переведено на службу батька. Тоді ж у селі Колодяжному поблизу Ковеля батько купив ділянку землі й заклав заміський будинок. Відтоді цей таємничий і напрочуд мальовничий край став для письменниці уособленням України.

Хвороба

Якось на свято Водохреща Леся разом із братом Михайлом пішла на річку Стир подивитися, як святять воду, застудилася і захворіла. Хвороба дала ускладнення, а згодом виявилося, що в дівчинки туберкульоз кісток.

Спочатку хворобою була уражена лише рука Лариси Косач. Нагфикінці 80-х років хвороба ніби відступила, але вже на початку 90-х перекинулася на ногу. Лікарів дивувала мужність, з якою вона переносила найскладніші, найболючіші операції.

Професор Сапежко, лікуючи її в Києві, розповідав колегам: «У мене при такій операції пацієнти-мужчини ведмедем ревуть, а тут тендітна жінка зціпила зуби і мовчить». У 1897 році поетесі зробили дуже складну як на той час операцію в Берліні

Але в 1901-му, після того, як Леся доглядала умираючого від туберкульозу легень коханого — Сергія Мержинського,— вона сама теж захворіла ще й на сухоти легень. Цю хворобу лікувала в Буркуті в Карпатах в 1901 році, в Сан-Ремо та італійській Рів'єрі в 1902—1903 роках, дві зими — на Кавказі. Та перебування в Києві протягом двох зим 1906—1907 років звели нанівець все те, що дали курорти.

Туберкульоз несподівано поширився на нирки, тому вже з осені 1907 року Леся Українка могла жити лише в південних районах: Балаклаві, Ялті, Талеві у Кахетії, в Кутаїсі. У 1909 році Лесю Українку оглянули найкращі німецькі спеціалісти й порекомендували Єгипет. Три зими письменниця лікувалася поблизу Каїра, а влітку 1913 року переїхала на Кавказ, де й померла в Сурамі. Сама вона називала свою бо­ротьбу з невиліковною хворобою «тридцятилітньою війною».

Та ця страшна війна не відібрала у Лесі поезії — єдиної втіхи і надії. Часом приходив відчай, роздирав душу, затьмарював усі думки. Але Леся розуміла: якщо опустиш руки — то кінець, а так хотілося жити у цьому прекрасному і чаруючому світі. Часто вона згадувала оте всеперемагаюче: «Най диявол носить смуткове вбрання, я ж надіну ясні кармазини». І знову звучала поезія, сповнена оптимізму і віри в торжество людини над злом.

Гетьте, думи, ви, хмари осінні! Тож тепера весна золота! Чи то так у жалю, в голосінні Проминуть молодії літа?' Ні, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Жити хочу! Геть думи сумні!

А невгамовний пекучий біль, взявши в полон тіло і душу, давив, мучив Лесю. Часто хотілося кричати, припасти до землі, віддати їй свої муки. Та поетеса знала, що з цього небезпечного двобою, який нагадував облогу міста хитрим і підступним ворогом, вона повинна вийти переможцем. І вийшла, і стала Велетом нескореного духу, незламної волі і жадоби до життя. А забуття, свою втіху Леся знаходила у праці, в слові, в боротьбі.

В одному з щоденників Леся писала:   «Я любила працювати вночі, коли вся земля відпочивала після неспокійного дня, коли наодинці зі мною була ніч і ті зорі, що дивились через віконце у мою кімнату.

Кожна хвилина нічної тиші, коли до мене летючою зіркою спадала Муза, була в моєму житті променем щастя».

Як я люблю оці години праці, Коли усе навколо затиха

Під владою чаруючої ночі,

А тільки я одна неподоланна Врочистую одправу починаю Перед моїм незримим олтарем...