Урок "Життєвий і творчий шлях поетеси Лесі Українки."
Ознайомлення учнів з життєвою долею Лесі Українки, та з її творчістю. .Виховувати почуття любові до родини, цілеспрямованість, наполегливість; викликати захоплення великою силою волі поетеси.
Тема: Життєвий і творчий шлях поетеси Лесі Українки.
Мета: ознайомити учнів з життєвою долею Лесі Українки та творчістю поетеси.Розвивати поетичну уяву, навички виразного читання поетичних творів; культуру зв’язного мовлення, вміння грамотно висловлювати свої думки, почуття, спостереження.Виховувати почуття любові до родини, цілеспрямованість, наполегливість; викликати захоплення великою силою волі поетеси.
Обладнання: збірки творів Лесі Українки ; портрети родини Л.Українки.
Хід уроку
І. Організаційний момент
- Діти, до нас сьогодні завітали гості. А коли в домі гості – це свято. Тож давайте і наш урок проведемо святково і подаруємо нашим гостям таке вітання:
Доброго ранку! Мовим за звичаєм.
Доброго ранку! Всім вам ми зичимо.
Щастя й здоров’я вам кожної днини.
Миру і злагоди вашій родині.
Спочатку дозволимо сісти дівчаткам, тоді хлопчикам.
Кожен з вас вже постарався
До уроку приготувався
Тож девіз тепер згадаймо
І урок вже починаймо.
Девіз: Красиво читаємо.
Чітко розповідаємо.
Мову свою розвиваємо.
ІІ. Повідомлення теми і мети уроку
Сьогодні в нас урок незвичайний, а урок – захист проекту, над яким ми працювали протягом двох тижнів: „Леся Українка – життєвий і творчий шлях поетеси”.
- Чому ми обрали такий проект?
- Що ми хотіли дізнатися?
- Для чого це нам потрібно?
- Як ми працювали над цим проектом?
- Звідки ми брали потрібну нам інформацію?
(Виступи груп учнів)
І група: Родина Лесі Українки (Розповіді учнів)
Родина Косачів-Драгоманових
У 1868 році письменниця Ольга Петрівна Драгоманова (Олена Пчілка) та юрист Петро Антонович Косач одружилися і поселилися в Новограді-Волинському, тепер Житомирської області.
У Ольги Петрівни Драгоманової - Косач і Петра Антоновича Косача
було шестеро дітей:
Михайло (1869 – 1903);
Лариса (1871 – 1913);
Ольга (1877 – 1945);
Оксана (1882 – 1975);
Микола (1884 – 1937);
Ізидора (1888 – 1980).
Небагато було в Україні інтелігентних людей, які виховували дітей у дусі рідної культури. Косачі були саме такими. В сім’ї розмовляли українською мовою, дітей вбирали в національний одяг.
Олена Пчілка сама підбирала дітям книги, по змозі українською мовою. Таких книг було обмаль, але мати намагалася зробити все, щоб зацікавити дітей рідним словом. До шкіл діти нікуди не їздили, матері тоді здавалося, що школа зруйнує її змагання виховати дітей в українській мові. Завдячуючи грунтовній домашній освіті, дітей віддавали вже в старші класи. Михайло вступив до 5 класу, Ольга – до 7, Оксана і Ізидора – до 4, лише Микола вчився з 1 класу, бо директором гімназії був українець. Після закінчення гімназії всі діти здобули вищу освіту. Лише Леся ніколи не вчилася у школі.
У родині панувала атмосфера демократизму: батьки ніколи не нав’язували дітям власних поглядів, не втручалися в їхні вподобання, а згодом в особисте й громадське життя.
ІІ група: Дитинство Лесі Українки (Розповіді учнів)
25 лютого 1871року у сім’ї з’явилася донька Лариса. Синьоока білява дівчинка, з душею гордою і ніжною, серцем лагідним і чистим, характером сильним, волею незламною. Мама називала її Лесею.
Дівчинка росла веселою і жвавою, розумницею і чепурушкою. Серед ровесників виділялася здібністю і працьовитістю.
Леся була такою ж дитиною, як і ми. Мала великі здібності. У чотири роки Леся навчилася читати, в 5 вже написала листа своєму дядькові Михайлу Драгоманову, якого примусили виїхати з країни. Рано навчилася грати на фортепіано, вміла гарно вишивати, співати, але над усе любила природу.
Леся змалку мала „золоті руки”. В 6 років вона навчилася вишивати, мережила для братів і сестер, родичів і знайомих сорочечки і рушники. Багато часу присвячує вишиванню і мріє вишити батькові сорочку.
Коли Лесі було 5 років мати з нею та Михайлом відпочивають у селі Жаборині. Тут Леся вперше почула розповіді матері про Мавку. Ці розповіді справили на неї дуже велике значення і дуже їй сподобались.
Маленька Леся так повірила в існування лісових істот, що потаємно вночі, пізніше в Колодяжному, в місячну ніч, перемагаючи страх, бігала самотою в ліс і там шукала Мавку.
Темною стіною стрічає дівчинку прадавній ліс. Простягають руки-покруччя столітні дуби, наче хочуть узяти в свої обійми і затягнути в тривожну гущавину. А дівчинка й сама, не боячись нічого, когось шукає. Десь там у глибині лісу, заховалася його таємнича жителька – фантастичне створіння, схоже чи то на русалку, чи то на вілу. Он, здається, блиснули зеленкуваті очі, майнула гнучка, легка постать... Ні, то сяйво місяця міниться на тремтливому листі осики, тріпоче, ніби серце дівчинки. А може, то все вигадки, і їй ніколи не пощастить зустрітися з Русалкою, Вілою чи Мавкою? Адже й вони вмирають. Та ні, в їхньому серці живе „те, що не вмирає”. Кожна з них оживе напровесні знову, зазеленіє вербицею, і люди слухатимуть чарівні співи у шелесті вербових гілок...
Мудра мати дбала не лише про систематичну освіту своїх дітей. А змалечку намагалася оточити їх народними звичаями, традиціями. Діти змалку одягалися в народне вбрання, товаришували з дітьми з села. Зранку до вечора гасали з ними босі по зарошених волинських луках і лісах, їли усякі „лопуцьки”, на які щедра волинська природа.
Восени 1878року Лесині батьки їздили на виставку в Париж, де зустрілися з дядьком - емігрантом Михайлом Драгомановим. Там вони пробули два місяці. Під час відсутності батьків доглядати дітей приїздить батькова сестра Олена. Дружба з „тіткою Єлею” залишила помітний слід в житті і творчості поетеси.
За зустріч з емігрантом, Лесиного батька, щоб покарати, було переведено на роботу до Луцька.
Сім’я Косачів у 1979 році переїздить з Новограда-Волинського до Луцька. В цьому ж році батько Лесі Українки купив ділянку землі з будівлями у селі Колодяжному, поблизу Ковеля. Розпочали будівництво нового помешкання для родини.
Відтоді цей таємничий і напрочуд мальовничий край став для письменниці уособленням України. Тут вона вперше пізнала життя і побут простих людей. Від них почула багато пісень і казок, в яких розповідалося про боротьбу народу за волю.
На початку 1880 року Леся довідалася про арешт тітки Олени Косач, яку заарештували за революційну діяльність. Ця подія надзвичайно схвилювала Лесю і вона написала свій перший вірш „Надія”. (Учениця читає вірш)
Коли Лесі було 9 років до них в Луцьк приїхала батькова сестра „тітка Саша” з двома синами, бо її чоловіка заарештували і заслали до Сибіру. Тітка Саша була першою Лесиною вчителькою музики. До неї Леся зберігала все життя почуття великої вдячності. Училася музики лише одну зиму, але добре грала на фортепіано й імпровізувала.
Взимку 1881року на святі Водохреща в Луцьку, на річці Стир, Леся застудила ноги у крижаній воді. Саме з того часу вона стала важко хворіти. Спочатку почала боліти нога, потім ліва рука, починається її тяжка виснажлива боротьба з хворобою. Дівчинку лікували по-домашньому, від ревматизму.
Весною 1882 року сім’я Косачів з трьома дітьми – Михайлом, Ларисою і Ольгою переїздять в село Колодяжне, що віднині стало їхнім постійним помешканням. Жила родина в будинку, що звався „великим”, „старим”, а серед селян „палацом”; до наших днів не зберігся. Родина Косачів прожила тут понад 50 років, а письменниця 25 (з перервами). Тут пройшла частина її дитинства, вся юність, і пізніше вона не раз відвідувала свою рідну домівку.
На місці „великого” будинку зараз розташований музей.
Влітку 1883 року Олена Пчілка з дітьми відпочивала у своєї матері. Місцевий лікар вперше діагностує хворобу Лесі як туберкульоз кісток. Леся з батьками їде на консультацію до Києва. Професор порадив оперувати ліву руку, видалив кістки, уражені туберкульозом. Хвороба спричинила до того, що дівчинка не ходила до школи, однак завдяки матері та рідним, вона дістала глибоку і різнобічну освіту.
Серед факторів, які впливали на формування таланту Л.Українки була музика. „Мені часом здається,- писала вона, - що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що натура утяла мені кепський жарт”. Цей „жарт” – початок туберкульозу, з яким вона боролася усе життя. У 12 років у Києві Лесі прооперували ліву руку, що позбавило її можливості грати на фортепіано. З болем прощалася вона з інструментом, якому виливала свої радощі і жалі. Про кар’єру піаністки довелося забути. У 1890 році вона написала вірш „До мого фортепіано”.
В 13 років Леся пише поезії, під якими вперше з’явилося її літературне ім’я – Леся Українка, ним були підписані вірші „Конвалія” і „Сафо”, опубліковані 1884р. у львівському журналі „Зоря”.
Влітку 1885 року Леся з матір’ю поїхали лікуватися в Литву на грязевий курорт, але бажаних результатів не було. В цьому ж році вона написала поезію „На зеленому горбочку”.
Взимку 1886 року батьки повезли Лесю на консультацію в Київ, де лікарі поставили діагноз - туберкульозне запалення суглоба правої ноги. Стан здоров’я не покращується. Лікарі радили теплий клімат. З цього часу починаються постійні поїздки по курортах, які приносять лише тимчасове полегшення. Кожного літа вона з батьком, або з матір’ю їздить на лікування в Одесу, потім в Крим. Перша поїздка 15-річної Лесі до Чорного моря викликала багато вражень, які вилилися у ліричному циклі „Подорож до моря”.
У 1890 році для старших дітей, щоб було просторіше, батьки збудували шале-флігель, „білий” будиночок, щоб менші діти не заважали старшим. Пізніше в цьому будиночку жила тільки Леся. Батько писав у листі до своєї сестри Людмили: „Із цього розселення маємо розвагу: то ми ходимо до Лесі, то вона до нас на обід”.
На даху ґанку влітку насипали пісок, який на сонці нагрівався і Леся там вигрівала свої хворі руку і ногу.
У будинку була вітальня – голуба кімната і рожева спальня.
Леся жила тут до кінця 1896р., і незважаючи на довгі від’їзди, вважала Колодяжне своєю оселею. В подальші роки вона бувала тут тільки наїздами.
З 1949року у відремонтованому Лесиному „білому” будинку відкрито музей.
У 1896 році розпочали будівництво „сірого” батьківського будинку. У 1963 році у „сірому” будинку Косачів відкрито літературну експозицію.
Вітальня в „сірому” будинку.
Кімната в сірому будинку.
Мати змалку привчала своїх „пчілок” трудитися на землі, любити все живе у природі і її саму. Кожна дитина у родині мала свого городчика, квітничка, доглядала своє посаджене деревце. Дворянські діти виростали працьовитими, не цуралися жодної роботи, навіть найчорнішої. Змалку Леся любила пекти хліб і варити варення.
Лесі, як найстаршій сестрі, не раз доводилося лишатися на господарстві замість мами, яка часто їздила до Києва. Ось як вона пише до мами: „Тим часом у нас республіка настояща під моєю резиденцією. Ми тепер усе варимо та смажимо, і мушу сказати, що мені се діло починає обридати, а ми тепер вступаємо в малиновий період і вже зварили шість фунтів малини. У мене нога болить, як перше, я більше лежу на кроваті, читаю і варю варення, часом пишу вірші”.
- На кого ж була схожа Леся, на батька чи матір?
В усьому Леся була схожа на батька – делікатна. Доки мовчала, була непримітна. Навіть здавалося, що її нема. А коли починала говорити й очі загорялися – здавалося, більш нікого тут нема, крім неї.
Материнська риса в Лесі – здатність до мов. Лесі вдалося досить ґрунтовно опанувати дев’ять мов : російську, французьку, німецьку, англійську, італійську, польську, болгарську, грецьку, латинську. Пізніше почала вивчати ще три мови – шведську, іспанську і грузинську.
Історію так досконало вивчила, що у 18 років написала підручник „Стародавня історія східних народів”. Працювала Леся над створенням цього підручника у „білому” будиночку.
У родині стало традицією – старші діти приділяли увагу навчанню менших, особливо велика заслуга у науці молодших дітей належала Лесі. Найменша Лесина сестра Дора у спогадах писала:”Леся завжди знаходила час приділити увагу і нам, своїм молодшим сестрам і братові. У мене, наприклад, першою учителькою музики, а також французької мови була Леся.
Був у родині звичай вітати на день народження своїх рідних подарунками зробленими власними руками. Особливо здатною до цього була Леся, яка любила робити приємність своїми виробами не лише з нагоди свят, а й просто своїм малим сестрам, а згодом і племінникам.
У Колодяжному Леся Українка цікавилася звичаями, народним побутом, пісенно-музичним фольклором. Там вона зібрала 150 обрядових пісень, розпочала і написала близько 80 літературних творів.
Родина Косачів в Києві наймала помешкання в цьому будинку. Леся Українка мешкала тут під час своїх приїздів до Києва.
З 1962 року тут працює літературно-меморіальний музей Лесі Українки. На фасаді будинку в 1971 році встановлено меморіальну дошку Лесі Українці.
Багато часу в Києві віддає громадським справам, особливо гуртку „Плеяда”. Плеядівці намагались працювати для народу. Вони готують популярні видання з історії, географії, перекладають твори російської і зарубіжної літератури, пишуть власні твори. З „Плеядою” пов’язаний початок роботи Лесі Українки – прозаїка. Вона пише оповідання:
- Які оповідання Лесі Українки ви знаєте?
- Чи великі вони за розміром?
„Так її доля”(мати віддає дочку за п’яницю-багатія в надії, що хоч вона житиме краще, та сподівання не здійснюються.)
„Святий вечір” (Тяжко працює на панів молода швачка, навіть у свято.)
„Весняні співи” (Пограбовані поміщицею безземельні селяни опиняються в крайній нужді).
„Школа” (Передає важкі умови життя вчителів сільських шкіл)
Часто буває в театрах, на концертах.
Те це був час не лише невгамовної праці, крилатих злетів, надій і сподівань. Це одночасно й роки страждань молодої дівчини, у якої „була весна, та тільки за вікном”. Пекуче боліла нога, вражена туберкульозом. З лютого по квітень 1898 року Леся прикута до ліжка. Мати пише в листі своїй сестрі: „Така у нас з Лесею біда... Вона дуже терпляча взагалі й переносить страждання, не скаржачись, але й мовчазні її страждання так тяжко бачити, може ще тяжче. Вона плаче нишком від мене, а я від неї”. Влітку їде на лікування до Ялти. Через хворобу Лесі Українці доводилось багато їздити по світу. Вона лікувалась в Криму і на Кавказі, у Німеччині і Швейцарії, в Італії та Єгипті. І хоча чужина завжди викликала в неї тугу за рідним краєм, але й збагачувала новими враженнями, знанням життя інших народів, зміцнювала й поглиблювала інтернаціональні мотиви її творчості, вона в своїх творах знайомить українських читачів з цим краєм, його природою, людьми.
Феномен таланту Лесі Українки полягав у тому, що вона одночасно плідно працювала в різних літературних жанрах. Активно працює як перекладач, перекладає твори Шекспіра, Байрона. До перекладацької роботи ставилася з великою відповідальністю. Неодмінним обов’язком перекладача вона вважала бездоганне знання мови оригіналу. Її власна праця відзначалася високою мовною культурою, увагою до тексту.
Пережита особиста драма позначилась на загостренні хвороби легень, і починаються Лесині поїздки в Італію. Там перекладала, готувала реферати, вивчала італійську. Після лікування в Італії почувається краще. Ще змалку усвідомила, що від болю треба сміятися, а не плакати. Місяцями лежачи прикутою до ліжка, знаходила у собі сили втішати менших. Ніколи не вимагала якогось особливого ставлення до себе у рідних, хоча сама з радістю приносила себе в жертву родинним обов’язкам.
Взимку 1905 року Леся з матір’ю від’їздить з Колодяжного до Берліна. Професор Бергман прооперував хворий суглоб правої ноги. Влітку приїжджають додому.
Після операції вона кілька років почувалася добре, не терпіла фізичних страждань і могла провадити звичайне нормальне життя здорової людини.
В липні 1907 року оформили шлюб у церкві з музикознавцем і фольклористом Климентієм Квіткою, з яким Леся вже була знайома багато років і вирушають в Крим, де Квітка отримав посаду в суді. Але не довго тривало щастя молодого подружжя. Восени лікарі діагностували у Лесі захворювання нирок і порадили лікування в Єгипті.
Леся Українка писала вірші впродовж усього життя. Перший свій вірш вона написала, маючи всього дев’ять років, останній – у 40 років. Всього вона написала біля 270 віршів (не рахуючи поем і віршованих драматичних творів).
За життя Лесі Українки в життя вийшло три її збірки.
Перша збірка її віршів – „На крилах пісень” – надрукована у Львові в 1893 році. Вона включає 69 віршів раннього періоду її творчості і три поеми . У виданні збірки брав безпосередню участь І.Франко. Йому надсилала Леся Українка частинами рукопис збірки, а він наглядав за складанням книжки у друкарні. До цієї збірки ввійшли такі відомі нам вірші: „Конвалія”, „Сафо”, „До мого фортепіано”, „Надія”, „На зеленому горбочку”, „Літо краснеє минуло”, „Мамо, іде вже зима” та вірш „Вечірня година”, який поетеса присвятила коханій мамі. Вірш „Вечірня година”(читає учень)
Друга збірка поетичних творів Лесі Українки „Думи і мрії” вийшла друком у Львові 1899 року. Збірка складається з поем „Давня казка”, „Роберт Брюс, король шотландський” і поезій написаних у 1890-х роках. Ця збірка засвідчила безсумнівний злет творчості молодої поетеси.
В цю збірку ввійшли відомі нам вірші: „Як дитиною бувало”, „Давня весна”, „Знов весна і знов надії”, „Стояла я і слухала весну”. Вірш „Давня весна”(читає учень)
Третя збірка „Відгуки” вийшла друком у 1902році в Чернівцях. Складається вона з ліричних циклів написаних протягом 1900-1902 років, розділу „Легенди” та драматичної поеми „Одержима”, яку написала протягом однієї ночі, доглядаючи в Мінську смертельно хворого друга Сергія Мержинського.
Особливе місце у творчій біографії Лесі Українки займає фольклор. Вона записує з уст селян обряди, пісні, думи, балади, казки, щоб врятувати від забуття.
- Чи писала Леся Українка щось ще для дітей, крім віршів та оповідань?
- Які казки Лесі Українки ви знаєте?
Казка про дивну сопілку.
Веприк занадився в садок псувати дерева, батько посилає синів пантрувати, і пообіцяв їм, що хто допантрує садка, тому й садок буде після його смерті. Менший вбив веприка, а старшому так заздрісно стало, що він вбив брата і закопав його, батькові сказав, що його веприк розірвав. На тому місці виросла калина. Якось тим шляхом їхали чумаки, вирізали з калини гілку і зробили сопілку. Сопілка заспівала людським голосом про те, що брат брата вбив. Привезли чумаки дивну сопілку в село, і так батько дізнався про вбивство. Вигнав він старшого сина геть з дому.
Казка про Івашка. Схожа на українську народну казку „Івасик- Телесик”.
„Казка про Оха- Чародія”.
Казочка про край царя Гороха.
Біда навчить.
Лелія. Казка про хворого хлопчика і казкових ельфів, які живіть в квітах.
Останні роки життя
Протягом 1903 – 1905 та 1908 -1913рр. Леся Українка жила в Грузії, звідки на зиму виїжджала лікуватися спочатку до Італії, а пізніше до Єгипту.
В останнє десятиліття у творчості Лесі Українки переважає драматургія. За порівняно короткий час було написано понад двадцять драматичних творів, які відкрили нову сторінку в історії театральної культури.
Фатальною для здоров’я поетеси стала зима 1906-1907р. проведена в Києві. Виснажлива праця й несприятливі кліматичні умови спричинили загострення хвороби, з якою Леся вела „тридцятилітню війну”. Пеотеса вимушена покинути Україну, холодний клімат не дозволяв жити в рідній стороні, їй знову прийшлося мандрувати далеко від рідного краю. На цю хворобу тоді ще не було ліків, єдине, як казали лікарі, що може допомогти організмові самому боротися з недугою, це було перебування в Єгипті з його гарячим і дуже сухим повітрям.
Перша подорож надзвичайно схвилювала Лесю. Вона пише в листі до мами: „Бачили ми великі піраміди і великого сфінкса – се справді щось єдине на цілім світі!… Особливо сфінкс – він мав … живі очі, він немов бачить вічність. А який там пейзаж перед очима в сфінкса!… Не розчарував мене Єгипет, а ще більше причарував, і тепер … я зрозуміла його до кінця геніальний хист, як побувала в Каїрському музеї”.
Тричі Леся їздила на зиму до Єгипту. Перша подорож дійсно трохи допомогла Лесі. Одразу вона почувалася значно краще, та досить скоро стан здоров’я Лесі знову погіршав. Наступна подорож не дала сподіваного полегшення, а під час останньої ще погіршало. Лікування в Єгипті на цей раз не помогло – не затримало процесу хвороби.
В одну із мандрівок до Єгипту в січні, поетеса в тяжкому стані, в морі серед снігової бурі, закляклою від холоду рукою написала такі слова:
Хто не жив посеред бурі,
Той ціни не знає силі.
Той не знає, як людині
Боротьба і праця милі.
В листі сповіщає матір про початок роботи над „Лісовою піснею”. У листі до матері поетеса пише що „Лісова пісня” роками виношувалася у творчій уяві. „Лісова душа” поетеси завжди тужила за Поліссям, і вже непереможна ностальгія опанувала нею, коли, гнана хворобою, змушена була жити лише в південних краях. У 1911р. на Кавказі за кілька днів вона написала „Лісову пісню”. Була тяжко хвора, температура сягала 38 градусів, але жага творчої праці не давала спокою.
Розповідається в ній про лісову красуню Мавку та її друзів. Мавка живе в лісі, в дуплі старого дерева. Ліс для неї рідний дім, вона любить все в ньому: дерева, квіти, пташок і казкових істот. А вони за це охороняють Мавку.
- У ліс приходять люди, приносять свої клопоти. Голос Лукашевої сопілки пробуджує з зимового сну Мавку. Дитина лісу і сільський хлопець закохуються.
Пропоную послухати вам уривок з драми-фієрії „Лісова пісня”
Діорама „Лісова пісня”
Свої останні роки Леся Українка писала в стані особливого напруження. Знала, що часу лишилося мало, а сказати хотілось багато... Говорила, що коли б навіть три життя жила, не встигла б все задумане зробити.
Дивовижною була скромність цієї великої людини, її оптимізм, уміння тішитися „окрайчиком щастя” серед страждань і болю. Перед смертю, коли ледве могла ходити, потішала себе: „Що ж, і на лежачих світить сонце”.
Ось такою була наша геніальна Леся Українка – сильною, принциповою, непохитною в своїх ідеалах і водночас – ніжною, люблячою, ласкавою, чутливою до інших.
Боротьба і праця. Такий був зміст усього життя Лесі Українки, життя гідного подиву і захоплення. 1 серпня 1913 року в невеличкому грузинському містечку Сурамі відходила у вічність Леся Українка – великий поет України і жінка з трагічною долею. Звістка про смерть славної дочки України глибокою скорботою озвалася в серцях мільйонів людей.
Тіло Лесі Українки перевезли до Києва і поховали на Байковому кладовищі. Похорон поетеси перетворився у велику народну демонстрацію. Море людей, море квітів. Вона мала право сказати: „Обернуся в легенду”.
Дякуємо за увагу!
Інтернет джерела:
http://notatka.at.ua/publ/konspekti_urokiv_ukrajinskoji_literaturi_10_klas/urok_51_dram a_feerija_lisova_pisnja_folklorno_mifologichna_osnova_sjuzhetu/60-1-0-1983
http://library.uipa.edu.ua/about/item/124-lesya-ukrajinka-spivecz-muzhnosti-i-borotbi.html
http://www.ukrlib.com.ua/tvory/printit.php?tid=9312
http://www.l-ukrainka.name/uk/Folklore/DytGry/190.html
1
про публікацію авторської розробки
Додати розробку