Урок "Живопис Т.Шевченка"

 

 

Конспект уроку з української літератури .  9 клас.

 

Тема. Тарас Григорович Шевченко – видатний художник.

           Цінність його живописної спадщини.

 

Навчальні цілі: ознайомити учнів з мистецькою спадщиною Т.Г.Шевченка, допомогти зрозуміти шляхи його становлення як художника, засвоїти поняття «сепія», «гравюра», «офорт», сприяти розвитку спостережливості, уміння помічати деталі, удосконалювати навички усного мовлення та вміння висловлювати власну думну, аналізувати інформацію, плекати пошану до мистецьких скарбів України, зацікавити багатогранною творчістю Т.Г.Шевченка.

 

Обладнання: проектор, слайди картин Т.Г.Шевченка, виставка книг, уривок із фільму про Шевченка „Тарас Шевченко.Спадщина”.

 

                                               ХІД УРОКУ

 

І. Мотиваційний етап. Актуалізація опорних знань.

Перевірка домашнього завдання :

• Що таке епістолярна спадщина?
• Які записи із „Журналу” Т.Шевченка справили на вас найбільше враження?
• Прокоментувати уривок із „Журналу” Шевченка:

„ Странное, однако ж, это всемогущее призвание. Я хорошо знал, что живопись – моя будущая профессия, мой насущный хлеб. И, вместо того, чтобы изучить глубокие таинства, и еще под руководством такого учителя, каков был бессмертный Брюллов, я сочинял стихи, за которые мне никто ни гроша не заплатил и которые, наконец, лишили меня свободы... Право, странное это неугомонное призвание”.

ІІ. Мотивація навчання учнів.

1. Бесіда з учнями.

• Що ви знаєте про мистецьку спадщину Т.Г.Шевченка? Чи подобаються вам його картини?
• Коли в Шевченка виявився потяг до малювання?
• Коли здійснилася його мрія і він став художником? (1838 р.)
• Хто вчив  живопису  Т.Шевченка? (Карл Брюллов, Іван Сошенко та ін.)
• Який літературний твір дає уявлення про ці події ?

2. Повість”Художник” як приклад автобіографічної мемуарної прози з елементами епістолярої спадщини.

Повість „Художник” написана Шевченком  в 1856 році в Новопетровському укріпленні російською мовою. Головним персонажем повісті є художник-кріпак, якого зусиллями діячів культури було викуплено з кріпацтва. Це автобіографічний твір, але з творчим домислом. Характерною рисою повісті є невелика кількість пейзажів. Твір має професійну лексику, в ньому використовуються елементи епістолярного стилю, що допомагає розкрити характер героя. В повісті розкриваються соціальні причини трагічної долі талановитих людей з народу.

 

ІІІ. Оголошення теми і цілей уроку, планування роботи на уроці.

Виразне читання поезії Романа Лубківського „Автопортрет 1843 року”.

На екрані – малюнок Т.Шевченка „Автопортрет”.1843 р.

 

Роман Лубківський „Автопортрет 1843 року”

 

...Із вічності влетів. З безсмертя виніс

Веселий повів молодечих мрій;

Припав, припав до аркуша паперу –

І радісно забігало перо

(Хвилину тому, - півтораста літ, -

Присвяту в потаємний вніс альбом

Палкої шанувальниці таланту),

Забігало перо... І зупинилось.

Замріявся... Задумався...Забувся...

Кому цей погляд генія? Кому

Глибока зосереджена увага,

Ця вперта зібраність... Цей блиск очей

Кому він має сколихнути душу?

Кому адресувати має  погляд

Вітання, згоду, співчуття чи знак

Порозуміння; висловить тривогу,

Лиш не за себе – за чиєсь життя...

Можливо, і за наше... Він увесь

Так перейнявся думою своєю,

Що мовби аж наблизився до нас

З півтемряви далекої. Так ніжно

Дбайливими штрихами відгорнув

Несупокійне та в”юнке волосся,

Щоб і воно не заважало... Туш

Примусив розпливтися строго в міру,

Їй визначену, - хай підкреслить, хай

Лиш те, що мусить проакцентувати...

Що із задуми вивело його –

Чи ніжний голос, чи дзвінок, чи пісня?

У шапку вкинув аркуш – і пішов

У свою долю, в каторгу, у вічність...

 

 

IV. Сприйняття та засвоєння учнями нового матеріалу (лекція з елементами індивідуальних учнівських повідомлень). Учні складають конспект, у якому зазначають назву твору, жанр, рік написання. Лекція ілюструється слайдами.

 

Багато відомо про літературну творчість Тараса Григоровича Шевченка. Однак наше уявлення про внесок Кобзаря в скарбницю української культури буде неповним, якщо ми не познайомимося зі спадщиною Шевченка-художника. Саме завдяки своєму унікальному мистецькому таланту Тарас Шевченко здобув волю і перед ним відкрився широкий світ.

Мистецька спадщина Кобзаря налічує близько 1200 робіт, більше навіть, ніж його поетична спадщина. Живописні та графічні твори датуються 1830-1861 роками й територіально пов”язані з Росією, Україною, Казахстаном. За жанрами  - це портрети, композиції на міфологічні, історичні та побутові теми, пейзажі й краєвиди. Виконано їх у техніці олійного письма на полотні, аквареллю, сепією, тушшю, олівцями, в техніці офорту на окремих аркушах білого, кольорового паперу різних розмірів, а також у 5-ох альбомах. Більшість робіт зберігаються у Державному музеї Т.Г.Шевченка у Києві.

Під час роботи ми будемо звертатися до словника мистецьких термінів, який приготувала Дігтяренко Світлана.

 У творчості Тараса Шевченка дослідники виділяють кілька періодів:

- від перших робіт і до заслання (1830-1847),

- твори  років заслання (1847-1857),

- роботи, виконані після заслання і до смерті художника (1857-1861).

З доакадемічних робіт збереглися портрети П.Енгельгардта (1834), К.Абази  та Є.Гребінки (1837), серія композицій на історичні теми – „Смерть Лукреції”, „Смерть Олега”, „Смерть Сократа”, „Смерть Богдана Хмельницького” (1836-1837).

У ранніх роботах виявляється інтерес Т.Шевченка до суспільновагомих тем, молодий художник вперше звертається до історії України. Тарас Шевченко успішно працює акварельними фарбами і тушшю, що дало йому змогу підготуватися до вступу в Академію мистецтв.

 

Учнівське повідомлення.

 „Смерть Богдана Хмельницького” – малюнок Т.Шевченка, виконаний у 1836-1837 роках у Петербурзі тушшю, пензлем і пером. На малюнку зображено епізод з української історії, який міг бути відомим Шевченкові з історичної літератури та народної думи, - Богдан Хмельницький перед смертю передає своєму синові Юрію гетьманську булаву. Малюнок належить до історичного жанру. Композиція складна, багатофігурна. Смерть Богдана Хмельницького уособлює смерть цілої історичної епохи.

 

Період від вступу до Академії і до заслання становить окрему групу живописних полотен. На творчість Шевченка цього періоду особливо помітний вплив його вчителя Карла Брюллова: певна ідеалізація, романтична піднесеність зображеного, колоритність полотен. Шевченко вчився у нього майстерності композиції, реалістичності рисунка, майстерності портрета. Тарас Шевченко копіює твори свого учителя („Перерване побачення”, „Сон бабусі і внучки”, 1839-40).

Вершиною академічного періоду творчості Т.Шевченка є автопортрет олією 1840 року, з якого починається галерея автопортретів. Автопортрети Шевченка – своєрідна автобіографія, написана рукою видатного художника-реаліста.

(Усне пояснення поняття „автопортрет”).

 

Під час навчання в Академії Тарас Шевченко , улюблений учень К.Брюллова, виправдав сподівання свого учителя. Він був тричі відзначений срібними медалями за визначні успіхи у живописі: „Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці” (1840), „Циганка-ворожка” (1841), „Катерина” (1842).

 

Учнівське повідомлення.

                                 „Катерина”

Олійне полотно „Катерина” (1842) є зразком побутового жанру. Картину виконано на тему поеми „Катерина”, яка на той час вже була широко відома. Художник не прагнув ілюструвати свій твір, а дав темі нове трактування.

Тарас Шевченко у листі до Г.Тарнавського від 25 січня 1843 року писав:

 „Я намалював Катерину в той час, як вона попрощалася зі своїм москаликом і вертається в село, у царині під куренем дідусь сидить, ложечки собі струже та сумно дивиться на Катерину, а вона, сердешна, тільки плаче та підіймає запашчину... По один бік могила, на могилі вітряк, а там уже степ тілько мріє...”

У центрі картини – яскравий і трагічний образ селянської двічини, яку покинув москаль. З великою майстерністю відтворено характерний український пейзаж, холоднувате тло якого контрастує зі світлими і яскравими барвами одягу дівчини; хрест, вітряк, степ. Переконливості додає колоритна фігура діда-ложкаря, який співчуває стражданням дівчини, собаки, що „бреше” на вершника-зрадника.

Мені подобається картина, тому що...

 

 

Перша подорож на Україну (1843-1844) визначила новизну тематики і характеру творів митця. Тарас Шевченко продовжує працювати у жанрі портрету (портрети Закревської, Маєвської, дітей Рєпніна), але ці твори виразніші, глибші, розкривають внутрішній світ портретованих.

До цього періоду відноситься і підготовка та видання важливого проекту Шевченка-художника – альбому „Живописная Украина”. 

 

Учнівське повідомлення.

                               „Живописная Украина”

„Живописная Украина” – альбом офортів Тараса Шевченка, перший реалістичний твір в українській графіці. „Живописна Україна”було задумано як періодичне художнє видання про історичне минуле, народний побут, звичаї, природу України. Задум „Живописної України” виник у Тараса Шевченка під час перебування на Україні у 1843 році. На гроші, виручені від продажу „Живописної України” автор мав намір викупити з кріпацтва своїх родичів.

„Живописна Україна”мала виходити окремими випусками, по 12 на рік, з пояснювальними текстами до річного комплекту. До написання текстів Т.Шевченко мав намір залучити О.Бодянського, П.Куліша, російського історика П.Буткова та інших. Наприкінці 1844 року вийшов єдиний випуск „Живописної України”, що складався з 6 офортів у паперовій папці-обкладинці з текстом-коментарем самого Шевченка. Випуск складався із розділів:”Краєвиди Південної Росії, визначні за красою або історичними подіями”(„У Києві”, „Видубицький монастир у Києві”), „Народний побут нинішнього часу, обряди, звичаї, повір”я”(„Старости”, „Судня рада”, „Казка”), „Найважливіші події, відомі з побутописання Південної Росії”(„Дари в Чигирині”).

„Живописна Україна” відразу здобула схвальну оцінку „Товариства заохочування художників”, її високо оцінила критика.

„Живописна Україна” мала великий вплив на подальший розвиток українського образотворчого мистецтва. В 1861-62 роках Л.Жемчужников випустив як додаток до журналу „Основа” альбом офортів і на честь Шевченкового видання назвав його „Живописна Україна”.

Повний комплект „Живописної України” зберігається у Центральній науковій бібліотеці Академії наук у Києві, розрізнені офорти є у Державному музеї Т.Шевченка у Києві.

 

(демонстрація слайдів „Видубецький монастир у Києві”, „Старости”)

 

Учнівське повідомлення.

„Старости” – жанрова сцена з життя українського селянства. Шевченко не тільки правдиво, зі широю повагою до простого люду відтворив обряд сватання, а й наповнив твір глибоким соціальним , морально-етичним змістом. Художника насамперед цікавила тема вільного вибору нареченого й нареченої, і це підкреслено в супровідному тексті.

Мені подобається картина, тому що...

 

Творчість Т.Шевченка періоду від закінчення Академії і до заслання характеризують переважно портрет і пейзаж. Відомо 17 портретів цього часу, виконаних олією, аквареллю та олівцем. У пейзажах, виконаних аквареллю та олівцем, переважає замилування природою, затишними куточками та особливо деревами, з їхнім вибагливим і складним рисунком. Велике місце у творчості Т.Шевченка посідав історичний пейзаж, що зумовлено роботою художника в Київській археографічній комісії. („Хата над водою”, „Аскольдова могила”, „Видубецький монастир у Києві”, „У Києві”).

 

 

Учнівське повідомлення.

„У Києві”

Сповнений живого поетичного почуття краєвид, на якому зображено берег Дніпра і дорогу, що йде між крислатими вербами в далечінь. Особливої життєвості надає йому жанровий мотив: постаті старця при дорозі й жінок, що вдягаються після купання.

„Видубецький монастир у Києві”

Краєвид із зображенням Михайлівської церкви Видубецького монастиря, збудованої в 11 столітті. Передавши своєрідні особливості споруди, її неподільний зв”язок з навколишнім пейзажем, Шевченко створив сповнену поезії картину рідної природи. Цей твір пожвавлюється доречно впровадженими постатями людей і тварин, берегами Дніпра.

„Аскольдова могила”

Малюнок Шевченка, який художник виконав, працюючи в Археографічній київській комісії у квітні – вересні 1846 року в Києві. На малюнку зображено церкву-ротонду, яку спорудив 1810 року архітектор А.Меленський на тому місці, де нібито поховано вбитого Олегом давньоруського князя Аскольда (бл.882р.).

 

У роки заслання Т.Г.Шевченко , незважаючи на заборону, і писав, і малював. Всього відомо 124 завершені твори та понад 220 ескізів та начерків. Найплідніше він працював у жанрі пейзажу – цьому сприяла його участь у Аральській (1848-1849р.) та Каратауській (1851р.) експедиціях.

 

Учнівське повідомлення.

Пейзажі Т.Шевченка років заслання

Найчастіше художникові доводилося фіксувати натуру нашвидкоруч , - звідси начерковий характер робіт, особливо рисунків у дорожніх альбомах. Ці рисунки деже лаконічні, часто це лише контури з незначною штриховкою. Деякі пейзажі часу Аральської експедиції Тарас Шевченко завершував уже в Оренбурзі за олівцевими рисунками, а частіше покладався на свою виняткову зорову пам”ять. З особливою силою ця спостережливість виявилася в малюнках із зображенням структури берегів Аральського моря, скель та урвищ. Пейзажі Т.Шевченка відрізняються від його ж пейзажів попереднього періоду перевагою в них другого і третього планів, видовженою композицією при широкому, відкритому обрії, багатим і тонким колоритом. Його пейзажі

точно відображають природу казахського краю, її своєрідну красу.

(„Крутий берег Аральського моря”, „Місячна ніч на Косаралі”, „Укріплення Іргизкала”, „Вид на Каратау” та інші).

 

Саме в період заслання Т.Г.Шевченко дуже часто звертається до техніки малювання сепією.

 

Словникова робота. Пояснення значення слова „сепія”.

Сепія – фарба сіро-коричневого кольору, що розводиться водою до певного тону, відтінку, кольору.

 

 

Саме в цій техніці Шевченко досяг виняткової майстерності світлотіньового моделювання, предметного оточення людини, психологічної її характеристики. Коричневий тон сепії немов підкреслює безрадісну монотонність пейзажу і самого життя засланця. Всі сепії Шевченка цього періоду поділяються на такі тематичні групи:

1. зображення побуту казахського народу („Казахи в юрті”,”Казахи біля вогню”, „Казахський хлопчик розпалює грубку”,”Тріо”, „Казашка Катя”, „Шевченко і байгуші” та інші).

Учнівське повідомлення.

 

„Тріо” – малюнок Т.Шевченка, виконаний між червнем і серпнем 1851 року під час Каратауської експедиції. В ньому відтворено побутову сценку з життя казахської родини в степу. Восени 1853 року Шевченко надіслав сепію Б.Залеському для продажу. Потім малюнок потрапив до Польщі. Ще перебуваючи в Каратауській експедиції, Б.Залеський у присутності автора виконав копію з малюнка і на звороті написав: ”Киргизка мелет на ручном жернове, а муж тренькает на нехитром инструменте”. Цю копію 1859 року він на прохання Шевченка надіслав йому. Оригінал сепії зберігається у Варшаві, в Національному музеї, начерк до неї і копія – в Державному музеї Шевченка у Києві.

 

2. композиції на історичні, міфологічні та біблійні теми („Благословіння дітей”, „Робінзон Крузо”, „Самаритянка”, „Умираючий гладіатор”, „Нарціс та німфа Ехо”).

Учнівське повідомлення.

 

„Нарціс та німфа Ехо” – малюнок сепією, виконаний улітку 1856 року в Новопетровському укріпленні. Ліворуч унизу чорнилом підпис автора ”Т.Шевченко”. Малюнок створено на сюжет давньогрецького міфа про красеня Нарціса і закохану в нього німфу Ехо. Гордий Нарціс, закохавшись в своє відображення у воді, помер і перетворився на квітку, названу його ім”ям. У числі десяти малюнків 1858 року твір було розіграно в лотерею у Михайла Щепкіна.

 

3. серія сепій „Притча про блудного сина”. Т.Г,Шевченко мав намір надрукувати серію гравюр, прагнув до чіткого моделювання форми, до контрасних зіставлень основної постаті і оточення.

 

 

 

 

Учнівське повідомлення.

„Притча про блудного сина”

Художник у листі до Б.Залеського (1856) писав: ”Недавно мне пришла мысль представить в лицах евангельскую притчу о блудном сыне, в нравах и обычаях современного русского сословия”.

Всі 8 малюнків цієї серії не мають нічого спільного з Євангелієм. Кожен малюнок є символом, метафорою, за допомогою яких таврується не поведінка героя, а соціальний устрій держави. До серії входять малюнки „Програвся в карти”, „На кладовищі”, „Серед розбійників”, „Кара колодкою”, „Кара шпіцрутенами”, „У в”язниці”, „У шинку”, „У хліві”.

Композиція всіх аркушів побудовавні подібно до картин типу „Козак Мамай”: на першому плані подано постать з певними атрибутами, важливими для характеристики стану героя, тло з кількома додатковими постатями й деталями, що коментують ситуацію. У героя гарне, привабливе обличчя, але ніде він не виконує активної дії. Постать його в усіх малюнках напівоголена, це викликає асоціації з козаком Голотою, який „сорочки не має”.

Серія сепій „Притча про блудного сина” – один з найвищих здобутків українського мистецтва 19 століття. Такої емоційної напруги, такої сили виразу, широти узагальнення не було в жодному творі мистецтва того часу.

На першому аркуші „Програвся в карти” герой сидить у хвацькій позі верхи на лаві, поряд атрибути його веселої гультяйської вдачі: штоф з чаркою, гітара, карти. Шевченко малює образи-символи: миршаву крамничку, убогу корчму, до якої селянин в личаках несе верхній одяг героя, смугастий стовп – типову прикмету колишньої миколаївської Росії, хлопчика-жебрака, що зігнувся біля нього, свиню поруч з постаттю героя. Все це – уособлення кріпосницького ладу, в умовах якого людина дуже легко могла втратити свою гідність.

 

4. портрети, що виконані переважно сепією або італійським олівцем, глибше розкривають психологічний стан портретованих (портрети А.Ускової, А.Ускової з донькою, подружжя Бажанових, автопортрети 1847-54 років). Часто Т.Шевченко вводить портрет у жанрові композиції („Т.Шевченко малює товариша”, „Т.Шевченко серед товаришів” та інші).

 

Учнівське повідомлення.

 

„Шевченко серед  товаришів” – малюнок Шевченка, виконаний сепією у липні-серпні 1851 року під час Каратауської експедиції. Художник зобразив у казахській кибитці самого себе, польського історика та художника Броніслава Залеського, що, як і Шевченко відбував покарання в Оренбурзі, і – з ескізом сепії „Циган” у руці – члена експедиції Л.Турно. Ліворуч на розгорнутій книзі – авторська дата „1851”. На звороті малюнка чорнилом напис: ”В белом кителе за столом сидит Шевченко и чинит карандаш, перед ним стоит его товарищ – натурщик, обнаженный до бедер и рассматривает нарисованное.(Писано в ссылке)”.Твір відомий ше під назвою „Сцена з життя засланців”. 

 

Твори років заслання свідчать про те, що Т.Г.Шевченко не тільки не втратив здібностей художника, а й досяг як митець ще вищого рівня у всіх жанрах – портретному, пейзажному, побутовому. В його творах цього часу на повну силу пролунала соціальна тема і виявилася інтернаціоналістська позиція художника. Саме в цей період  була написана автобіографічна повість „Художник”.

 

Мистецька спадщина Т.Г.Шевченка останнього періоду життя кількісно невелика. В цей час він багато і плідно працював над гравюрою і офортом , і досяг у цьому нових успіхів.

 

Словникова робота. Пояснення слів „гравюра”, „офорт”.

 

Гравюра – вид живопису, при якому зображення є печатним відбитком рельєфного малюнка, що нанесений гравером.

Офорт – вид гравюри, рисунок продряпується спеціальною голкою на лаку, що покриває металеву пластину, продряпані місця обробляються кислотою, а отримане поглиблене зображення заповнюється фарбою  і відбивається на папері.

 

Тарас Григорович у „Щоденнику” в 1857 році записав свої погляди на суспільну роль мистецтва гравюри: „Быть хорошим гравером, значит быть распространителем прекрасного и поучительного в обществе, значит быть полезным людям и угодным Богу. Прекраснейшее, благороднейшее призвание гравера!”

Після повернення до Петербурга Т.Шевченко активно опановує техніку гравюри та офорта, є дані про те, що він винайшов деякі прилади для роботи в техніці офорту. Перші роботи Шевченка у цій техніці – „Українські дівчата” (1858), „Свята родина”, „Лихвар”.

У 1858 році Т.Г.Шевченко почав працювати над своїм найбільшим офортом „Притча про робітників на винограднику”,  що привернула до себе його увагу соціальним змістом.

На початку 1859 року виконано офорт з картини І.Соколова „Приятелі”, яку Шевченко разом з офортом із картини Рембрандта подав до Ради Академії мистецтв з проханням надати йому звання академіка гравюри. 2 вересня 1860 року Тарасу Григоровичу Шевченку Радою Академії було присвоєно звання акдеміка гравюри.

 

Учнівське повідомлення.

Т.Шевченко працює у техніці офорту й далі („Сама собі в своїй господі”, 5 автопортретів, портрети професора Академії мистецтв  Ф.Бруні, віце-президента Петербурзької Академії мистецтв Ф.Толстого, професора  П.Клодта , „Мангишлацький сад” та інші).

Особливий інтерес представляють портрети роботи Т.Шевченка останнього періоду його творчості. Їх відомо 41. Портрети виконано італійським олівцем і крейдою на тонованому папері та в техніці офорту. Для портретів характерні смілива лінія й виразний штрих (портрети Айри Олріджа, М.Лазаревського, М.Максимовича, М.Щепкіна та ін.). Ці роботи є значним здобутком не лише в творчості Т.Г.Шевченка, а й в усій тогочасній техніці офорту. 

 

При виконанні автопортретів останніх років життя Т.Шевченко часто користувався фотографіями: 1860р. – у темному костюмі, 1858р. – у кожусі, 1859-60р. – у світлому костюмі).

 

Учнівське повідомлення.

Один з останніх автопортретів Т.Г.Шевченка у шапці й кожусі був створений 1860 року за фотографією А.Деньєра 1859 року в техніці офорту. Він передає узагальнюючий образ портретованого. Сучасники вважали його найбільш схожим на оригінал. Технічно портрет виконано бездоганно. Штрихуванням вкрито не лише тло навколо голови, а й усе зображення; перегукуючись зі штрихом, яким передано смушеву шапку й комір кожуха, воно надає портретові своєрідної суворості. На портреті є авторський підпис і дата виконання, а також монограма з облямованих колом літер, написаних енергійним розчерком.

Цей твір Т.Шевченка вражає глибиною і цілісністю характеристики. Він здобув найширшу популярність серед художників та прихильників таланту Тараса Григоровича Шевченка.

 

Останній автопортрет, виконаний Тарасом Шевченком олійними фарбами у лютому 1861 року, відтворює образ безнадійно хворого художника. Відчувається, що Шевченко захоплювався творчістю Рембранта. Густий морок, з якого виступає освітлене контрастним бічним світлом обличчя  Тараса Григоровича, посилює трагізм твору. Жити авторові лишилося менше місяця...

 

Проблемне запитання.

Перегляньте два автопортрети Т.Шевченка: роботу 1840 року(Шевченку – 26 років) та роботу 1861 року (Шевченку – 47 років). Між портретами – 21 рік різниці. Зробіть висновок.

 

Висновок

Творчість Тараса Григоровича Шевченка як художника займає видатне місце в історії не лише українського, а й світового мистецтва.

Шевченко зробив великий внесок у розвиток таких жанрів образотворчого мистецтва як портрет, пейзаж, побутовий жанр. Він виступав як один із перших на той час офротистів України і Росії.

Шевченко вдало поєднав у своїх творах традиції українського національного малярського досвіду зі здобутками передових майстрів російського і західноєвропейського мистецтва. Його твори служать життєдайним джерелом для багатьох поколінь українських художників.

 

 

IV. Рефлексія. Закріплення вивченого матеріалу. Бесіда за запитаннями:

• Що нового ви дізналися про твочу спадщину Тараса Григоровича Шевченка?
• У яких жанрах працював Шевченко – художник?
• Яке мистецьке полотно Шевченка вам найбільше запам’яталося і чому?

 

V. Підсумки уроку. Оцінювання .

Перегляд уривків із кінофільму „Тарас Шевченко. Спадщина”.

 

VI. Домашнє завдання:

скласти таблицю за матеріалами лекції (жанри образотворчого мистецтва та назви творів Т.Шевченка цього жанру);

за бажанням – намалювати власну ілюстрацію до улюбленого літературного твору Т.Г.Шевченка.