Урок-знайомство з особистістю Адама Міцкевича та його романтичним світоглядом

Тема. Творчість Адама Міцкевича (1798–1855) — апогей польського романтизму. Перебування поета в Росії й Україні. «Кримські сонети», зарубіжна література, 9 клас

Мета: продовжити знайомство із представниками європейського символізму; познайомити учнів з особистістю Адама Міцкевича та його романтичним світоглядом.

Обладнання: портрети А. Міцкевича, презентація.

Тип уроку: засвоєння нових знань і формування на їх основі умінь та навичок.

Адам Міцкевич, без сумніву, найбільший поет польської нації і один із найгеніальніших людей, який видало людство.
І. Франко

Перебіг уроку

І. Мотивація навчальної діяльності

У ч и т е л ь. Польська література мала змістовну багатовікову традицію. У другій половині ХVІІІ ст. вона висунула майстрів просвітницького класицизму. Але світової слави зажив польський романтизм. З романтизмом пов’язана творчість видатних композиторів Ф. Шопена (1810–1849) та С. Монюшко (1809–1849), поета і драматурга Ю. Словацького (1809–1849) і найпрекраснішого в цій плеяді — видатного польського поета Адама Міцкевича. Його значення для польської літератури можна порівняти зі значенням Пушкіна для російської літератури, Шевченка — для української. Міцкевич був родоначальником нової польської літератури й нової польської мови.

ІІ. Робота над темою уроку

1. Коротке повідомлення учня-«історика»

— Романтичний рух у Польщі розвивався в обстановці посилення національно-визвольного руху. Польща втратила свою незалежність 1795 року: територія її була поділена між трьома державами — Росією, Прусією та Австрією. Польський народ не міг миритися з поневоленням — невдоволеність зростала і вилилась у збройне повстання 1830–1831 рр. Боротьба поляків за свободу викликала співчуття передових людей Росії і Заходу й отримала відгук у творчості письменників різних країн.

2. Повідомлення учнів із доповненням учителя

(Прослуховуючи повідомлення, учні роблять короткі тезисні записи.)

Огляд життя та творчості Адама Міцкевича

— Польський поет, засновник польського романтизму, діяч національно-визвольного руху, народився 24 грудня 1798 року на хуторі Заосся біля міста Новогрудка, що входить нині до складу Білорусії. Раніше білоруські землі належали Литві, тому Міцкевич і називає своєю батьківщиною Литву. Батько його, Микола Міцкевич, адвокат, належав до дрібнопомісної шляхти. У будинку Міцкевичів жили волелюбні традиції польських патріотів. Микола Міцкевич сам брав участь у народно-визвольному повстанні 1794 року під керівництвом Тадеуша Костюшка й намагався прищепити почуття патріотизму та волелюбності своїм дітям.

Розвитку поетичної уяви Міцкевича сприяла й мальовнича природа околиць Новогрудки. Освіту Міцкевич одержав у м. Вільно (тепер Вільнюс). Закінчивши школу, Адам вступив на фізико-математичний факультет Віденського університету і провчився рік. Навесні 1816 року перейшов на історико-філологічний факультет, який закінчив 1819 року. Потім Міцкевич учителював у Ковно, нині Каунас, (1819–1823).

У Ковно Міцкевич побачив незвичайну бідність і вбогість народу, гнобленого царською владою. Це сприяло формуванню революційних поглядів поета, розумінню необхідності рішучої боротьби за визволення народу. Еволюція у світогляді молодого Міцкевича визначила багато в чому й розвиток його творчості. У своїх ранніх творах (до 1820 року) Міцкевич продовжував традиції класицизму, характерного для літератури XVIII ст. Ранні твори Міцкевича (перший вірш опублікований 1818 року) свідчать про захоплення волелюбними мотивами. З 1817 року брав участь у створенні й діяльності патріотичних молодіжних гуртків («прихильників чеснот»), найбільш значними творами цього періоду були «Пісня Адама» — перший гімн «філоматів» (про них — далі), «Пісня Філареті»; написав низку програмних віршів, зокрема «Оду до молодості» (1820), перейняту романтичним ентузіазмом молоді, що мріяла про боротьбу за волю.

 Виразне читання «Оди молодості» (див. додаток)

— Вихованець Вільнюського університету, він вступив у таємне польське товариство молоді — «філоматів», що у своїй програмі проголошували прагнення до знань, але насправді прагнули до визволення й об’єднання Польщі. Організацію викрили царські шпигуни та їхні польські посібники. «Філоматів» і близьких до них за переконаннями «філаретів» 1823 року заарештували, ув’язнили, а восени 1824 року засудили. Міцкевича не вислали у Сибір, не віддали у солдати. Йому було наказано вирушити до Петербурга. До 1829 року він перебував у Росії (Петербург, Одеса, Москва, знову Петербург), де зблизився з учасниками декабристського руху (К. Рилєєв, О. Бестужев) і видатними письменниками (О. Пушкін та ін.), які високо оцінили його талант. Ці дружні зв’язки сприяли визріванню в Міцкевича ідеї революційного союзу народів Росії і Польщі. Міцкевич пробув у Петербурзі близько трьох місяців, а потім його послали до Одеси, де він мав посісти посаду викладача в ліцеї Рішельє. Вільних місць не виявилося. З Петербурга надійшло розпорядження не залишати неблагонадійного поета в Одесі, а відправити його вглиб Росії. Поки тривало листування щодо подальшого місцеперебування Міцкевича, він відвідав Крим, який справив дуже сильне враження на поета й надихнув на створення прекрасного циклу «Кримських сонетів». Упродовж 1824–1829 років поет побував у Києві, Стеблові, Одесі, Харкові. Коли Міцкевич повернувся з Криму, він довідався про своє призначення до канцелярії московського генерал-губернатора. Наприкінці 1825 року Міцкевич приїхав до Москви, де спочатку жив усамітнено, спілкуючись лише зі своїми віденськими друзями-філоматами. У Петербурзі Міцкевич познайомився з Жуковським, Грибоєдовим, Криловим, Дельвігом, чимало часу проводив у бесідах з Пушкіним. Важко переоцінити значення російського періоду життя для розвитку творчості Міцкевича. У Росії він став глибше розуміти ідею національної незалежності Польщі, збагнувши її тісний зв’язок з міжнародною політикою. У ці роки він стає оповісником політичної свободи.

1829 року Міцкевич виїхав з Росії і відвідав Німеччину, Швейцарію, Італію. Після невдалої спроби приєднатися до Польського повстання 1830 року поет назавжди залишився в еміграції (жив переважно в Парижі), продовжуючи літературну й революційну діяльність. 1834 року Міцкевич опублікував останній свій великий твір — поему «Пан Тадеуш». У наступні роки Міцкевич майже не писав (останній зліт його натхнення — кілька ліричних віршів у 1838–39 рр.). Він провадив активну суспільну і культурну діяльність: 1839–40 рр. читав курс римської літератури в Лозанні, потім до 1844 року посідав кафедру слов’янських літератур у паризькому Коллеж де Франс. 1848 року Міцкевич відновив революційну діяльність: створив польський легіон, що боровся за свободу Італії, у Парижі працював у газеті, виступав зі статтями революційно-демократичного змісту, виявляючи інтерес до утопічного соціалізму, закликаючи до революційного союзу народів. Останні роки життя Адам Міцкевич провів у великій бідності. Тільки 1852 року йому вдалося знайти роботу бібліотекаря бібліотеки Арсенала в Парижі. У квітні 1855 року померла його дружина, осиротивши шістьох дітей.

Під час Кримської війни 1853–1856 років Міцкевич вирушив з політичною місією до Константинополя, де 26 листопада 1855 року помер від холери (спочатку був похований у Парижі, до Кракова прах був перенесений 1890 року й похований у Вавельських підземеллях).

3. Робота в парах

Учні ознайомлюють один одного зі зробленими у зошитах записами.

4. Слово вчителя

— Поезія Міцкевича мала величезне значення для польського національно-визвольного руху, для розвитку демократичної думки, відновлення польської літератури; вона збагатила літературну мову, віршування, поетичні жанри. У Росії Міцкевич набув популярності ще за життя. Його вірші перекладали О. Пушкін, М. Лермонтов, К. Рилєєв, І. Козлов, М. Огарьов, А. Майков, М. Михайлов, А. Фет, В. Брюсов, І. Бунін. Українські поети ще за життя Міцкевича в Росії почали цікавитися його творчістю. 1826 року П. Гулак-Артемовський публікує свій переклад балади «Твардовський». Перший переклад з циклу «Кримських сонетів» — сонет «Акерманські степи» — надрукував Шпигоцький 1830 року. Творчість А. Міцкевича високо цінували Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка. У дореволюційний час досить значна частина творів Міцкевича була перекладена українською мовою. Видатним досягненням перекладацького мистецтва є переклад М. Рильським «Пана Тадеуша» і «Кримських сонетів».

ІІІ. Рефлексія

1. Робота з таблицею ЗХВ

Учні заповнюють перші дві колонки. Учні за бажанням озвучують свої записи.

Таблиця «ЗХВ» («Знаю — Хочу дізнатись — Вивчив»)

Примітка. До заповнення таблиці учні повертатимуться після вивчення теми.

2. Робота в малих групах

Учні складають запитання для взаємної перевірки знань з теми «Міцкевич». Найцікавіші запитання озвучуються.

V. Домашнє завдання

Скласти запитання для взаємоперевірки за матеріалом, опрацьованим на уроці; підготувати виразне читання поезій Міцкевича, запропонованих учителем; одну із поезій вивчити напам’ять (за вибором).

Додаток

Ода молодості

Старі форми руйнуються.
Шіллер
Ні серць, ні душ, то кістяків народи.
Дай, молодосте, крила!
Хай злечу над мертвим світом
До оман ясної вроди,
Де старі перегороди
Новизни могутнім квітом
Розбиває твоя неприборкана сила.
Хай вже ті, що йдуть до ночі,
Хилячи долу поорані чола,
Стільки побачать довкола,
Скільки засягнуть погаслі очі.
Ти ж, молодосте, лети
Над просторами високо,
Ти людства безмірні світи
Пронизуй, мов сонця око.
Дивися вниз, де вічна мла встеля
Безмір лінивства, бруду повен.
То земля!
Глянь, як з вод її гниющих
Вибивсь гад у шкаралущах.
Він сам собі стерно, моряк і човен.
Він повзає по хвилях, западає у вир
Навпереверти, навзверти,
Меншого змія хоче цей, більший, пожерти,
Автім він вибухнув на скелі, як пузир.
Ніхто не знає ні його життя, ні згуби:
То самолюби!
Молодосте! Обернеться гіркотою
Нектар життя, випитий на самоті.
Радість небесна напоїть серця тільки ті,
Що поєднані ниткою золотою.
Разом, юні побратими!..
Спільне щастя до мети вестиме.
Розумні шалом, єдністю дужі,
Разом, юні побратими!..
Щасливий той, хто впав при зброї,
Хто тіло в смертельній стужі
Дав іншим на східець до слави нової.
Разом, юні побратими!..
Путь стрімлюща і ковзка.
Сила й страх — то вражі вої.
Хай же сила силу відтиска,
Вчімось бороти переляк змолоду, як герої!
Хто дитям у колисці вдушив змію,
Що потім йому кентаври?
Він видере з пекла долю свою,
До неба піде по лаври.
Сягай, куди зір не сяга.
Ламай, що розум не зломить.
Молодосте! Орлина твоя снага,
Плечі твої, мов громи.
Гей! Рамено до рамена! Землю навкруг
Обвиймо руками, браття!
Думи зістрільмо в спільне багаття
I в спільне багаття — дух!..
Встань же, брило, з ями світа,
На колії нові пора;
Як злізе з тебе плісняви кора,
Згадаєш зелені літа.
Справді в безмірі тьми і безладь,
Де сили стихійні в роздорі,
На підвалинах мусив стать
З волі божої світ речі;
Шумлять вітри, клекочуть глибонечі,
Аблакить освітлюють зорі.
В битвах жадоби лиш людський рід,
Лиш людство в нічному полоні;
Та гудуть вогні проломні,
З хаосу вийде духу світ.
Молодість його зачне на своїм лоні,
Адружба дасть йому теплінь в долоні.
Суремлять весняні води,
Передсудів гинуть льоди.
Встань, зоренице свободи,
Порятунку сонце веди!
(Переклад Д. Павличка)
Грудень 1820