Усе на світі від любові

Усе на світі від любові

Мета. Навчити  дітей  поважати один одного, робити шляхетні вчинки;  

розвивати навички  вміло декламувати вірші та поглибити знання з літератури;

сприяти вихованню в учнів почуття кохання, вірності, шляхетності у стосунках.

(Святково прибрана зала. Столики для кожної пари. На них — за­палені у підсвічниках свічки, квіти, грає  легка класична музика, на стінах — оформлені у вигляді «сердечок» висловлювання про кохання.)

• Уміти любити означає - уміти все.
• Кохання варте стільки , скільки варта сама людина, яка його відчуває.
• Любов - маяк, який допомагає здолати бурю.

                                                                       (В. Шекспір)

Небагато свят має людське серце, і найбільше з них кохання.

                                                                  (М. Стельмах)

Ведучий: У кав’ярні - гамір, суєта

І дивний запах кави.

  Довкола столиків зручних 

  Компанії   і пари.

Ведуча: І ми прийшли сюди удвох

Не вперше й не востаннє,

У кав’ярню наших зустрічей

І нашого кохання.

Ведучий: Любове, скільки літ тобі?

Адже ти зовсім юна,

Хвилююча й така зваблива.

Ти - вічна, ти для всіх - весна,

               Ти, мовби птах, несміла й полохлива.

Ведуча: Тож скільки літ тобі, а чи віків?

Скільки сердець уже ти полонила? Скільки доріг в єдину ти звела?

               Скільки людей радіти й плакати навчила?

Ведучий:Це ти покликала на вранішній дуелі,

 Це ти художнику подарувала акварелі,

 Це ти зародила Беатріче і Лауру

 Це ти,спокуснице,приносиш радість і зажуру.  

Ведуча: Ми раді вітати вас у нашій кав'ярні. Але вона відрізняється від інших, бо це - кав'ярня кохання .

Кохання... яке звичайне, а водночас незвичне слово. Воно зрозуміле кожному, воно полонить душу, наповнює її змістом, не залишає байдужим нікого. І якою б мовою це слово не звучало, воно звернене до кожного, кого охопило це дивне почуття, чи хто шукає шлях до нього.

За столиками закохані пари:

X.: "Я кохаю тебе", "Я тебе люблю", " І love you", „La kocham ciebic", „Ovura me", „A mo te", „Le tame".

Д.: Ці слова звучать всіма мовами світу, сотні …

X.: Ні, тисячі літ, надаючи нашому життю прекрасних барв.

Д.: Ці слова линуть із вуст закоханих у Парижі.

X.: І Києві,

Д.: Амстердамі

X.: І Варшаві,

Д.: Токіо

X.: І Римі.

Д.: - Тихими літніми вечорами і росяними ранками.

X.: - Під гарячими променями полудневого сонця.

Д.: - Чи в місячну зоряну ніч.

Дівчата повторюють слова.

"Я кохаю тебе", "Я люблю тебя", " І love you"

Голос із-за  сцени: Линуть слова кохання:   чарівні,   зворушливі,   ніжні.  І, мабуть, кожному закоханому в цю мить здається, що він  поет.

Вірш  Р.Бержа "Моя любов - рожевий квіт".

Вірш Л.Костенко "Розкажу тобі думку таємну".  

Хлопець і дівчина за столиком.

Він. Я стискаю руку білу

Отак, як колись було...

Вона. Це стільки вже літ пролетіло.

Він. Це стільки ж води утекло!

Вона. Ми іншими зовсім стали.

Лиш небо - таке ж голубе.

Він. А як я... любив тебе.

Вона. А як я ... тебе кохала...

Він. Кохала? Невже - кохала?

Вона. Любив? Та невже - любив?

Пауза.                                                                                                                                     Вона. Чуєш, дочка у мене...

Він. Дочка? А у мене син.

Вона. Буває все на віку,

Час - недаремно лине.

Він. Може, твою дочку

Син мій колись зустріне,

Вона. Може, ітимуть діти

Пліч-о-пліч в житті своїм,

Та тільки ніхто на світі

Ніхто не розкаже їм

Він. Ні люди, ні клени опалі,

Ні небо оце голубе,

Вона. І як я тебе кохала,

Він. І як я любив тебе.

Пісня « Дівчина з мого класу»

Ведучий:  Оксано, а як ти вважаєш , що таке любов?

Ведуча:  Любов...Спробуй осягти її,коли вона, як світ, велика і давня. Спробуй опиши, коли люди вклали її в одне - однісіньке слово “люблю”. 

Я знаю, що це почуття, про яке писали у всі віки, яке надихало на рицарські подвиги та двобої. Але що воно таке? Яке воно?

Запитаймо про це в інших.

Підходять до закоханих  за столиками.

• Це не тільки дивитися один на одного, а й дивитися та думати в одному напрямку.
• Кохання- це життя і щастя.
• Кохання - це ніжна рослина, яка від надмірного поливання в’яне.
• Кохання – храм, в який не повинен заходити третій.
• Це - взаємопорузуміння двох людей.
• Поживем побачим. Хтось із мудрих сказав, що любов творить людину заново.  А якщо на її почуття відповідають взаємністю, вона стає дужчою і може, як кажуть, гори звернути, їй усе під силу.

Ведуча: Любов, кохання - це почуття, які притаманні кожній людині. Це почуття, про яке із задоволенням говорять та мріють діти. Це щось незвичайне,таємниче , це те , що робить людину добрішою, загадковішою.

Тож послухаймо,  що таке любов устами дітей  нашої школи та устами закоханих дорослих.

                                                                                  Демонструється відеоролик «Що таке любов…»

 

Звучить 90 сонет Шекспіра.

Пари танцюють вальс .

 

Голос із-за сцени: Одвічна тема кохання... До неї зверталися поети і художники, композитори і скульптори, драматурги і філософи, письменники і барди: Сапфо і Данте, Петрарка і Шекспір, Роден і Рафелъ, Рубенс і Рембрандт, Пушкін і Купрін, Вівальді і Ренуар,

Ведуча: Життя і кохання, кохання і життя - два нероздільних поняття. Тільки той, хто живе - може любити, той,  хто любить - живе. І слава Богу, що ми обдаровані   таким високим почуттям, що можемо дарувати одне одному неповторні хвилини щастя.

Один із героїв Купріна написав прощального листа жінці, в яку був палко і безнадійно закоханий.

Ведучий:„Я не винний у тому, що Бог послав мені таке велике щастя - любов до Вас. Сталося так, що мене не цікавить у житті нічого: ні політика, ні наука, ні філософія, ні турботи про майбутнє щастя людей -- для мене все життя - це ви, і тільки ви. Якщо можете, пробачте мене за це, за те, що я без вас не можу існувати на цьому світі. Я вдячний вам за те, що ви є. І знаю  це не хвороба, це не фантазія, це- любов. Можливо, я здаюся вам смішним, але, йдучи назавжди, я в захоплені кажу: „Хай святиться ім'я твоє..."

Ведуча:Ми впевнені, що той, хто закоханий, хто кохає, як слова молитви, як святі слова, повторює: „Хай святиться ім'я твоє, коханий!"

Ведучий: „Хай  святиться ім'я твоє, кохана!" А кому таких слів ще не сказали, вірте - любов вас не обмине!  Прийде час, і вона постукає  у ваше віконце разом із найніжнішими у світі словами.

Вірш. Де рій бджолиний, біля тину,

Вербових китиць наместини,

Де звив гніздо собі лелека,

Поривом вітру, із далека,

Наге та ніжне, як було,

До нас ,кохання принесло.

Воно летіло і співало,

У губи ніжно цілувало,

До серця міцно пригортало

І обіцяло.., обіцяло.

Весняним цвітом все буяло,

І те кохання зрад не знало,

Допоки із міцних оков,

На волю вибралась любов.

-"Я на цім світі головніша,

Я більш глибока, я щиріша,

Я зріла..."

І розказати захотіла,

Кого й  коли вона любила.

Відкрила серце й душу в полі,

Там усього було доволі:

Любов до моря, до родини,

До гір високих і до Батьківщини,

Та ніжно посміхнулося кохання: "

-Але любов не може бути рання,

 Коли весна і молодії люди,

Вдихають запахи її на повні груди,

І цілу ніч, до самого світання,

В очах не згасне ніжне хвилювання,

Коли єство затьмарює бажання,

У нашім краї називається - кохання.

1. А ,може, любов?

Любов - найкраще в світі почуття,

Вона не має меж - безкрая.

З любові починається життя,

Вона усе найкраще починає!

Це ж від любові сонечко встає

І промінцями землю зігріває.

Зозуля навесні в гаю кує

І соловейко пісеньку співає.

2.  Це від любові сонячно стає,

Й душа аж до зірок увись несеться.

Якщо любов в твоєму серці є,

То все чарівним і легким здається.

3. Це ж від любові так цвітуть луги,

Уся земля з полегкістю зітхає.

Закутались в тумани береги...

Любов магічну чудо-силу має.

4. Любов - це дуже світле почуття.

І кожному з ним легко і прекрасно.

Любов до тата й мами - на усе життя.

Це зрозуміло кожному і ясно.

Бо ж тато й мама нам життя дали

І люблять нас понад усе на світі.

І прихилили б небосхил, якби могли,

Щоб у добрі росли їх любі діти.

5.  Любов підносить серце над землею

І робить дивовижні чудеса.

Стає людина зовсім інша з нею,

Тоді в її душі живе краса.

Тоді в душі троянда розцвітає,

І співом розливається весна.

Любов людська велику силу має,

Зцілити може й оживить вона.

Стає людина дивна, гарна, інша,

І доброта у серденьку росте.

Душа стає світліша, яскравіша,

А серце - чисте, мудре, золоте.

6.  Любов людська велику силу має,

Вона вогнем запалює серця.

Людей на дужих крилах піднімає

І робить диво-дивне без кінця.

Вона весь світ кладе тобі під ноги,

Щоб ти творив, вершив, летів, співав.

І щоб усі, колись важкі дороги,

Ти з легкістю і радістю долав.

7. Любов - чудове почуття, чарівне,

Без нього нам у світі не прожить.

Любов живе в серцях і, диво-дивне,

Не покидає кожного й на мить.

8.  Ми щиро любим тата, любим маму,

Бабусю, тітку, дядька, дідуся.

Сестричку, брата любимо так само,

Бо це ж родина в кожного уся.

9.  А ще ми друзів любимо сердечно,

  Вчимося хлопці із дівчатками дружить.

  В любові сила величезна, безперечно,

  А без любові в світі не прожить.

10.  Ми любимо свій край,  ліси і луки.

І квіти любимо у вранішній росі.

І сумно стане нам в часи розлуки,

Коли ми десь роз’їдемося всі.

Чекаєм зустрічі і лічимо хвилини,

Щоб на кінець всім разом бути знов.

Це дуже характерно для людини.

Оце і є свята земна любов.

  11. Проста і світла, і така потрібна,
  Яка в житті не залишає нас.

  Вона в душі до сонечка подібна,

  І цього сонечка в нас не погасить час.

12. Любов земна людину зігріває,

Звеличує і творить чудеса.

Всіх робить кращими, над світом піднімає.

У ній натхнення, радість і краса,

13. А без любові в світі не прожити,

Без неї зникне райдуга з небес!

І раптом стануть чорно-білі квіти Й не буде дива, казки і чудес...

14. А зникне колір - дуже сумно стане,

Й барвистим вже не буде більше світ.

І пташечка співати перестане

І мрія не відправиться в політ.

15. Любов - велике щастя, справжнє диво!

Вона серця запалює вогнем.

З любов’ю світом ми йдемо щасливо,

З любов’ю в серці радісно живем.

16.  Любов - найвище почуття і найсвітліше.

Це благодать, яку дарує час.

З любов’ю ми і кращі і добріші.

Любов у серці хай горить у нас. 

17. Любов всесильна, - хтось сказав, можливо.

Вона і справді часом воскреса,

Але людина - завжди є людина,

Вона не здатна втримать почуття. 

Любов сліпа, - таке також казали,

Коли полюбиш, то без вороття

Але чи всі оті промовці знали, 

Що та любов і є саме життя.

Ото ж, усе на світі від любові.

Ведучий. От скажи,  я не розумію, чому всі твердять , що любов сліпа?

Ведуча.  А я розумію. Є дуже гарна притча , яка дає відповідь на це запитання.

 

Притча про любов .

 

Ведучий: Дуже цікаво. Я ще такого не чув.

Ведуча:  Закохані малюють неперевершені картини, пишуть вірші, присвячують пісні, складають сценарії…  І все заради кохання. 

Зараз звучатиме для вас чудова композиція про почуття,

про любов із мультфільмів.

 

Ведучий: Любов придумана не нами,

Вона від Бога нам дана,

І хоч любов буває різна, Та кожна справжня –

Завжди лиш одна.

Ведуча: Любов безмежний, чудовий дар,

Що дав Творець своєму створінню,

Любов це жертва, серця жар,

І райський спокій у терпінні.

Ведучий: Мені здається, - може, я не знаю, -

Було і буде так у всі часи:

Любов, як сонце, світу відкриває
Безмежну велич людської краси,

І тому світ завжди благословляє
І сонце, що встає, і серце, шо кохає.

Ведуча: Кохання… ніхто і ніколи не в змозі буде до кінця зрозуміти, що ж це таке. Це велика загадка життя, яку прагнув розгадати не один мудрець, не один поет оспівав його, проникаючи в його глибини.                                                         Ведучий:  І  не завжди розумієш, чи прийшло справжнє почуття. І кожен шукає відповідь у власному серці.

Пісня «Я люблю тільки тебе»

Ведуча: Любов’ю “хворіли” в усі епохи. Тому про неї так багато написано. Але повторень немає, бо неповторні самі люди, і кожна особа велична.

Ведучий:  Він і вона... Кохання і ніжність, відчай і розлука - це вічні теми поезії.

Назустріч один одному виходить дівчина і хлопець. Читають вірші під музику Френсіса Лея «Історія кохання»

Він. (0.25- 0.55)

Згаси мій зір – я все ж тебе знайду.

Замкни мій слух – я все ж тебе почую,

Я і без ніг до тебе домандрую,

Без уст тобі обітницю складу.

Відломиш руки – я тоді тебе

Впіймаю серцем, наче між долоні.

А спиниш серце – мозок запульсує.

Коли ж ти вкинеш в мозок мій огонь,

Тебе в крові палючій пронесу я.

(Райнер Марія Рільке Переклад Миколи Бажан)

Вона. (1:20 – 1:55)

Розкажу тобі думку таємну,

дивний здогад мене обпік:

я залишуся в серці твоєму

на сьогодні, на завтра, навік.

І минатиме час, нанизавши

сотні вражень, імен і країн, –

на сьогодні, на завтра, назавжди! –

ти залишишся в серці моїм.

А чому? То чудна теорема,

на яку ти мене прирік.

То все разом, а ти – окремо.

І сьогодні, і завтра, й навік.

(Костенко Ліна)

Він 2. «Сонечко моє заповітне, світло моє, радосте моя…Мені нескінченно дорога кожна твоя клітина, все, з чого ти живеш в мені. Моє серце б’ється тільки для тебе, іншої радості мені немає, як дарувати радість тобі, бачити, як щасливо сяють сині озера твоїх очей. Душа моя рідна, навіки любима! Без тебе мої думки, як голі дерева, як торішнє листя під снігом. Для мене всі пісні інших поетів про любов звучать, як пісні про тебе, і з ними зливаються мої пісні, які живуть лише тобою…»

Вона 2.   Ці рядки писав не юнак, їх написав відомий український поет В. Сосюра своїй дружині Марії на 33-му році спільного життя. Володимиру Миколайовичу виповнилось 66, а Марії Гаврилівні — 54.

Вірш В. Сосюри «Так ніхто не кохав».

Так ніхто не кохав. Через тисячу літ 
Лиш приходить подібне кохання 
В день такий розцвітає весна на землі 
І земля убирається зрання… 
Дише тихо і легко в синяву вона, 
Простягає до зір свої руки… 
В день такий розцвітає весна 
І тремтить од солодкої муки… 
В’яне серце моє од щасливих очей, 
Що горить в тумані наді мною… 
Розливається кров і по жилах тече, 
Ніби пахне вона лободою… 
Гей, ви зорі ясні! Тихий місяцю мій! 
Де ви бачили більше кохання? 
Я для неї зірву Оріон золотий, 
Я – поет робітничої рані… 

Поезія

  1. Очима ти сказав мені: люблю.

  Душа складала свій тяжкий екзамен.

  Мов тихий дзвін гірського кришталю,

  Несказане лишилось несказанним.

  Світали ночі, вечоріли дні,

  Не раз хитнула доля терезами.

  Слова як сонце сходили в мені,

  Несказане лишилось несказанним.

                                             Л. Костенко

2. Воно - "вогонь і лід", поезія і проза,

 воно, як пісня, без кінця та краю,

що лине над безкраїми степами,

як біг струмка, як грім і блискавиця,

як зірка, квітка, що вража сміливця

красою й простотою водночас.

Кохання - все, що є, було і буде.

Воно зігріє в свята й будні.

2. Вдалині від тебе не тужу, не плачу,

Розуму не трачу, як тебе побачу,

А проте, як часом довго не стріваю,

Все чогось сумую, все когось шукаю.

І в журбі до серця підплива питання:

Чи це тільки дружба, а чи не кохання?  

 

Ведучий: Швидко плине час. Сторіччя за сторіччям, разом і з ним змінюємося і ми.

Ведуча: А що ж кохання? Можливо, воно вже не існує – подумає іноді хтось. І хочеться тоді крикнути: “Ні, ні  й ще раз ні! Любов жива і ніколи не зникне, доки існує життя. Адже кохання і є життя”

1. Кохання - це чаша, наповнена краплинами радощів і страждань, злетів і падінь, надій і розчарувань. Розбити її - означає навіки зранити гострими скалками душу, зламати ніжну квітку, напоєну п'янким вином щастя.

2. Кохання існувало завжди і всюди, незалежно від часу, місця або

ситуації. Кохання існує вічно. Коли все змінюється: часи, люди, мода, смаки і погляди на життя, кохання залишається незмінним.

3. Кохання - вогнище, у яке обоє  підкидають палички, щоб воно горіло, обоє оберігають його від вітру, але тільки разом, тоді воно горить вічно...

4.Кохання – величезна лотерея, в яку грають всі: круті хлопці і сором’язливі дівчата, старі і діти, успішні і нещасливі. Інколи, не підозрюючи цього, вони виграють... А інколи, відштовхуючи чарівну ширму життя, ми знаходимо там порожні серця.

5.Кохання відвідує нас таємно, коли ми цього зовсім не чекаємо. Воно приходить тихо-тихо  підкрадаючись. Ти чуєш лише його легке дихання. Воно приносить у своїх долонях вогник, який легко можна загасити чи розпалити величезне вогнище.                                                                                                                   6.Кохання змінює наше життя, ми втрачаємо голову, тільки щоб не втратити одне одного.                                                                                                                 Ведучий: Допоки рід людський поділятиметься на чоловіків і жінок, на леді і джентльменів, буде продовжуватися кохання...                                                               Ведуча:   Яке даруємо ми...                                                                                          Ведучий:  Яке дарують нам!                                                                                      Ведуча:  Все ж таки вічна загадка любові залишається таємницею.

1-Памятайте! Усе на світі від любові:

2-І гарний настрій, і весна.

3-І м’якість споришів шовкових,

4-І сон в бузкових пелюстках.  (І. Гуцал.)

А кохання нехай цвіте буйним цвітом у вашій душі.

Нехай воно всім приносить лише найкращі миті. Нехай буде щирим і ніжним,

Вірним і завжди взаємним.

(Звучить музичне вітання.)

 

 

Додаток

Притча про любов

Кажуть, що одного разу зібралися в одному куточку землі разом всі людські почуття і якості. Коли НУДЬГА вже втретє, БОЖЕВІЛЛЯ запропонувало: «А давайте грати в хованки !?» ІНТРИГА підвела брову:  «Хованки? Що це за гра? »І БОЖЕВІЛЛЯ пояснило, що один із них, наприклад, воно, водить, закриває очі і рахує до мільйона, у той час, як інші ховаються. Той, хто буде знайдений останнім, стане водити наступного разу і так далі ...

Ентузіазм затанцював із ейфорією, радість так стрибала, що переконала СУМНІВ, ось тільки апатія, яку ніколи нічого не цікавило, відмовилася брати участь у грі. ПРАВДА вирішила не ховатися, тому що врешті-решт її завжди знаходять, ГОРДІСТЬ сказала, що це дурна гра (її нічого, окрім себе самої не хвилювало), боязкості дуже не хотілося ризикувати.

«Раз, два, три!» - почало БОЖЕВІЛЛЯ. Першою сховалася ЛІНЬ за найближчим каменем на дорозі, ВІРА піднялася на небеса, а ЗАЗДРІСТЬ поникла в тіні тріумфу, який власними силами вмудрився підійнятися на верхівку найвищого дерева. БЛАГОРОДСТВО дуже довго не могло сховатися, оскільки кожне місце, яке воно знаходила, здавалося ідеальним для його друзів: кришталево чисте озеро- для КРАСИ, ущелина дерева - так це для СТРАХУ, крило метелика - для ХТИВОСТІ, подих вітерця - адже це для СВОБОДИ! Отже, воно замаскувалось у промінці сонця.

Егоїзм, навпаки, знайшов тільки для себе тепле й затишне містечко. БРЕХНЯ сховалась на дні океану (насправді вона була у веселці), а ПРИСТРАСТЬ і БАЖАННЯ зачаїлися в жерлі вулкана. ЗАБУДЬКУВАТІСТЬ навіть не пам'ятаю, де вона сховалася, але це не важливо.

Коли БОЖЕВІЛЛЯ дорахувало до 999999, ЛЮБОВ все ще шукала, де б їй сховатися, але все вже було зайнято. Та раптом вона побачила рожевий чудовий кущ і вирішила сховатися серед його кольорів. «Мільйон!» - сказало БОЖЕВІЛЛЯ і почало шукати. Першою воно, звичайно ж, знайшло ЛІНЬ. Потім почуло, як ВІРА сперечається з Богом, а про ПРИСТРАСТЬ і БАЖАННЯ воно дізналося по тому, як тремтить вулкан, потім божевілля побачило заздрість і здогадалося, де ховається ТРІУМФ.

Егоїзм і шукати було не потрібно, тому що місцем, де він ховався, виявився вулик бджіл, які вирішили вигнати непрошеного гостя. У пошуках БОЖЕВІЛЛЯ підійшло напитися до струмка і побачило КРАСУ. СУМНІВ сидів біля паркану, вирішуючи з якого ж боку йому сховатися. Отже, всі були знайдені: ТАЛАНТ - у свіжій і соковитій траві, СУМ - у темній печері, БРЕХНЯ - у веселці (якщо чесно, то вона ховалася на дні океану).

Ось тільки ЛЮБОВ знайти не могли. Божевілля шукало за кожним деревом, у кожному струмочку, на вершині кожної гори та нарешті воно вирішило подивитися в трояндових кущах. Воно розсунуло гілля і почуло крик. Гострі шпильки троянд поранили ЛЮБОВІ очі. Божевілля не знало, що робити, почало вибачатися, плакало і, щоб спокутувати свою вину, пообіцяло стати провідником КОХАННЯ.

І ось з тих пір, коли вперше на землі грали в хованки, ЛЮБОВ сліпа і БОЖЕВІЛЛЯ водить її за руку ...