Усний журнал «Дім, в якому я живу».

Тема. Усний журнал «Дім, в якому я живу».

Мета. Розширити знання учнів про традиції будівництва осель

вдавнину, про легенди пов’язані з будівництвом першої оселі. Дати поняття про сучасні технології будівництва будинків. Виховувати бережливе ставлення до всього, що оточує нас. Розвивати навички виразного читання, зв’язне мовлення.

Обладнання. Експозиція стародавньої хати, прислів’я, приказки, вірші.

Хід заняття

(Захід проводиться в музейній кімнаті)

І. Вступне слово вчителя.

Дорогі діти, шановні гості! Сьогодні ми зібралися з вами у цій прекрасній музейній кімнаті, де представлена експозиція внутрішнього вигляду стародавньої хати, для того, щоб перегорнути сторінки усного журналу «Дім, в якому я живу». Тож я з радістю відкриваю першу сторінку, яка називається

«Там земля мила, де мати народила».

Найкраще місце на землі, де народився ти, твої батьки і рідні, де ти навчився ходити і промовив перші слова, де відчув материнську ласку й батьківську теплоту.

Що я люблю

Люблю матусю, батька люблю,

люблю хатину рідну свою,

і рідну школу і вчителів,

село, де вперше сонце зустрів.

Люблю в криничці блакитну глиб

і лан, що родить для мене хліб,

садок, з якого грушки несу,

горбок, де білі вівці пасу.

Бо ті горбочки, лани, ліси

для мене повні добра й краси,

бо все, що бачу навколо я, –

то люба, рідна моя земля!

                                                                                            Марійка Підгірянка

І на цій рідній землі милують око ошатні будиночки серед пишних садів та різнокольорового буяння квітів. Та чи знаєте ви, хто вперше побудував собі дім? Побудова першої хати приписується деякими легендами Сатані і відноситься ще до первісних часів існування світу. Побудувавши хату, Сатана не здогадався зробити вікон, через що в ній було темно. Не знаючи, як бути, Сатана взяв мішок і давай носити мішком сонячне світло в хату. Принесе, випустить його, а світла в хаті нема й нема. На той час проходить Бог і питає Сатану, що той робить. Сатана розказує, що збудував хату, та тільки в ній темно, як уночі, тоді як йому хотілося б, щоб у хаті було світло, як удень надворі.

– Подаруй Мені хату, – сказав Господь. – Я вже цю справу залагоджу.

• Бери, а то мені набридло носити світло. Тоді Господь зробив три вікна, і в

хаті стало світло… З тих пір люди будують хати.

• А хто із вас знає ще якісь легенди про будівництво першої хати?

 

(Розповідь дитини)

Люди не вміли будувати хат до потопу й жили просто неба. Та після потопу, коли настала сувора зима, Ной збудував для своєї родини дерев’яний курінь, щось подібне до будки, і в цьому курені кілька разів перезимував. Коли родина Ноя збільшилася, він побудував більший курінь, і з плином часу, вдосконалившись у теслярському мистецтві, вибудував уже й невеличку хату.

Ось так люди навчилися будувати хати.

А ми з вами, перегорнувши другу сторінку нашого журналу, здійснимо «Подорож у давню українську хату».

Батьківська хата – це родинне вогнище. Звідси ми мандруємо в широкий світ з піснею, повчанням. Дідусеві казки, бабусині вишиванки ведуть кожну людину до рідної хати. У цій хаті були перші радощі, клопоти. У ній пахло зіллям, хлібом, молоком.

(У виконанні тата звучить пісня «Хата моя, біла хата»).

Х а т а – сільський одноповерховий будинок. Українська хата поділена на три частини: сіни, світлиця, комора.

С і н и – невеличка вхідна кімната.

С в і т л и ц я – чиста, світла, парадна кімната в хаті.

К о м о р а – приміщення або окрема будова, призначена для зберігання продуктів, а також деяких речей побутового чи господарського вжитку.

Наша хатка

Наша хатка невеличка,

лиш комірка і світличка;

та вона нам веселенька,

 бо в ній господарить ненька.

Наша ненька – господиня,

чиста хата, повна скриня,

добре прибрана комора,

бо до праці неня скора.

                                                                                               Микола Ваврисевич

Якщо з сіней увійти до світлиці, то з одного боку можна побачити велику піч. Піч служить українському селянинові тричі: для опалення житла і як тепле спальне місце, для приготування їжі, випікання хліба. До неї завжди ставились як до священного предмета, тримали в чистоті.

Під піччю звичайно стоять предмети домашнього вжитку: діжа, масниця, горщики.

Прославмо піч, прадавню українську піч,

Що гріла наших предків, як перина.

В ній теплий попіл парував всю ніч,

І не одна тут пестилась дитина.

За піччю – дерев’яний поміст (піл) для спання або ліжко. Під ним зберігалися хатні речі. Над полом вішали колиску для дітей і співали колискові пісні.

(Мама з дочкою виконують колискову «Ходить Сонко по вулиці»)

Там ще були жердки, на яких висів одяг.З другого боку входу до світлиці висить на стіні мисник, тобто відкриті полиці для святкового посуду.

Навпроти входу, під стіною, прикріплено лавку. Друга лавка є навпроти полу.

В куті, де сходяться лавки, - найпочесніше місце – покуть . Там  стояли стіл, ослін (переносна лавка). У покуті вішали ікони.

У кожній оселі обов’язково була скриня, де зберігали одяг та інші речі. А у нашій скрині є загадки, які ми спробуємо відгадати.

(Учитель загадує дітям загадки про речі домашнього вжитку).

Між дверима і піччю стояли кочерга або коцюба, рогач, і хлібна лопата, а коло мисника – віник, відро з водою. Посеред хати на сволоці висіла скляна лампа.

Третя сторінка нашого усного журналу називається

«Будівництво хати»

У давнину люди будували хати з глини чи дерева вікнами до сонця. Дахи вкривали соломою та очеретом. Збиралися родина, сусіди, щоб допомогти.

Та головним вважалося обрати добре місце для хати. За звичаєм на чотирьох кутах майбутньої оселі клали по хлібині і трохи дрібних грошей, щоб щасливо жилося.

Коли будівництво помешкання було закінчено, обов’язково плели вінок з квітів і ставили в хаті.

А як входили вперше до хати, то брали із собою хліб, скатертину, рушник.

За охоронців дому вважали ластівку, лелеку.

Приказка

Де лелека водиться,

там щастя родиться.

А про те, як будують нині оселі розкаже наш гість. (Розповідь бригадира будівельної бригади)

От ми і підійшли до останньої сторінки

«А щоб краща була моя хатка»

      Наша хата

Я люблю свою хату,

І подвір’я, й садок,

Де і сонця багато,

І в жару – холодок.

 

Тихо й затишно. Квіти

Коло хати цвітуть,

І невтомно все літо

Бджоли в цвіті гудуть.

 

Все для мене тут рідне:

Стіни – білі, як сніг,

 і віконце привітне,

і дубовий поріг.

 

І ряденця строкаті,

Й рушники на стіні, -

Навіть дим в нашій хаті

Рідно пахне мені.

(Розповіді дітей та батьків про будівництво власних осель. Перегляд фотовиставки).

Про хату в народі складено багато прислів’їв і приказок. Одне з яких ви прочитаєте, коли розгадаєте цей ребус. (Малюнок на плакаті).

А тепер попрацюємо в парах і складемо прислів’я.

(Діти отримують на аркушах частинки прислів’їв. Знайшовши пару, складають ціле).

Давайте позмагаємось, яка команда більше знає синонімів до слова хата. Переможе та, яка назве більше.

(хата, домівка, оселя, будинок, господа, дім і т. д.)

Отже діти, хата до хати – це вже вулиця. Вулиця до вулиці – це вже село. І який воно матиме вигляд залежить від нас з вами. Давайте будемо дбати про чистоту і охайність нашого села так, як ми це робимо у власній оселі. Не будемо смітити, не кидатимемо обгортки з різних цукерок, пластикові і скляні пляшки. Давайте будемо берегти своє село, щоб воно стало ще кращим.