Усний журнал" Шевченко- художник слова та пензля"

Усний журнал

« Т.Шевченко – художник слова та пензля »

   Напередодні  дня народження Тараса Григоровича Шевченка не можна черговий раз не усвідомити велич цієї людини, його геніальність та пророчі обдарування. Закінчивши Петербурзьку Академію мистецтв, здобувши столичну славу, молодий автор «Кобзаря» не залишився там, як інші відомі українці. Він повернувся на Батьківщину. Тільки на Полтавщину Т.Шевченко приїжджав тричі: у 1843-1844, 1845-1846, 1859 роках і відвідав загалом понад 50 населених пунктів, зав’язав багато нових знайомств, написав багато нових творів. Живе спілкування з читацькою аудиторією доповнило життєвий досвід поета, надихнуло його на боротьбу з людською неправдою силою свого поетичного слова, схожого на народну пісню. В історії кожного народу є імена, які він свято береже у своїй пам’яті і з великою любов’ю та повагою передає з покоління в покоління. Беззаперечно у нашого народу — це постать Тараса Шевченка. Тарас Шевченко — велетень духу, митець могутньої творчої слави, непримиренний борець проти будь-якого гноблення людини людиною. Силове поле слова виявилося настільки потужним, що й донині подекуди затьмарює феномен Шевченка-художника — великого майстра різця та пензля. Малярська спадщина Т. Шевченка стала основою розвитку реалістичного образотворчого мистецтва в Україні. За життя художник майстерно володів різними жанрами і різною технікою, проте найбільше був поцінований як майстер гравюри. 

Т. Шевченко був видатним майстром офорту у вітчизняному мистецтві. Техніка офорта завжди приваблювала митця своїм демократизмом, доступністю, орієнтованістю на широкий загал глядачів. Мистецький хист Т. Шевченка — святиня, якою пишається український народ. «З усіх витончених мистецтв мені тепер найбільше подобається гравюра. Бути хорошим гравером означає бути розповсюджувачем прекрасного і повчального в суспільстві. Означає — бути розповсюджувачем світла істини. Означає — бути корисним людям», — напише Тарас Шевченко, працюючи у 40-х рр. XIX ст. над відомими офортами із серії «ЖивописнаУкраїна» . Однією з перлин української національної графіки є альбом офортів Т. Шевченка під назвою «Живописна Україна». Офорт — це гравюра на міді або цинку з малюнком, протравленим кислотами, а також друкарський відбиток з такої гравюри. У 1844 р. вийшли лише перші два випуски видання, які містили офорти: «Дари в Чигрині 1649 р.», «Старости», «Судня рада», «Казка», «У Києві» та «Видубицький монастир у Києві». На офорті «Старости» зображено сватання у простій селянській хаті. Наречена пов’язала сватам рушники через плечі і подає своєму зарученому на тарілці вишиту хустку. Т. Шевченко показує високу мораль устоїв українців. Офорт етнографічний, у ньому все, починаючи від типажу і закінчуючи найдрібнішими деталями побутової обстановки, передане з точною достовірністю і сповнене яскравої національної своєрідності. Відтворено атмосферу гармонії тихого, задушевного щастя. Дрібними точними штрихами художник передає вирази облич, складки одягу, побут селянської хатини, обриси ікон на сволоці, чим створює відчуття життєвості, національний колорит. У роботі домінує твердження доброї волі . «Живописна Україна»        Т. Г. Шевченка — важлива віха в історії української тогочасної естампної графіки. Перебуваючи у Петербурзі, Т. Шевченко, окрім «Живописної України», створює офорти на сюжети власних малюнків: «Українські дівчата», «Старець на кладовищі», «Мангишлацький сад», «Сама собі в своїй господі», «Натурщиця». У цілому творчість Т. Шевченка виразно автобіографічна. Офортні автопортрети також найбільш показові у творчості поета. Серед них блискуче вкарбувалися в душу глядача автопортрет зі свічкою 1860 р. та Шевченкового зображення (27 січня 1860 р.) . Працюючи над офортами,          Т. Шевченко ніби знайомить світову спільноту з життям і побутом українського народу, з його минулим, з чарівною красою української природи. Роботи митця доносять до нас глибокі образи українського життя. Кожне дерево, кожна людська постать вимальовуються з усіма особливостями, кожна подія оживає перед очима глядача У шкільній програмі хоч і вивчається біографія та творчість Т. Шевченка, проте значна увага приділяється саме вивченню Т. Шевченка як поета. Тому не кожний навіть знає найвідомішу картину майстра — «Катерина».Хоча, цю картину повинен знати кожен, як поезію «Заповіт». Адже не тільки писемність, а й художня творчість відіграє надзвичайно важливу роль у житті видатного майстра. Ось одна історія з життя Тараса Шевченка у той час, коли він служив у пана Енґельґардта козачком, пов’язана з живописом. Коли господаря не було вдома, Тарас потай змальовував картини, що висіли на стінах. Одного разу він захопився й опам’ятався аж тоді, коли пан схопив його за вухо. Вранці Т. Шевченка висікли на конюшні за те, що він палив панські свічки. Тарас хотів після цього вбити пана . Саме завдяки живопису Т. Шевченко став вільною людиною. У Петербурзі Т. Шевченко у вільний час змальовував скульптури в Літньому саду, де його відкрив український художник І. Сошенко. Вислухавши життєву історію Тараса, Сошенко впав у відчай. Кріпакові допомогти було майже неможливо. Спочатку Шевченком заопікувалася українська художницька громада, в тому числі й славнозвісний тоді Венеціанов (за походженням грек родом із Ніжина), а потім і В. Григорович і, нарешті, еліта петербурзької інтелігенції — Карл Брюллов, Василь Жуковський, Михайло Вєлгурський… Портрет Жуковського, намальований Брюлловим, на лотереї викупила царська сім’я. Це сталося ранньої весни 1838 року . Дуже важливим є те, що талант художника проявився у Тараса Шевченка значно раніше, ніж талант поета. Якщо перші літературні спроби припадають на 1836–1837 рр., то найбільш ранній малюнок, що дійшов до нас і відомий під назвою «Погруддя жінки» або «Жіноча голівка», датований самим автором ще 1830 р. Саме з цієї юнацької роботи і розпочалась творчість видатного художника . З його біографії ми знаємо, що з 1838 по 1845 р. Т. Шевченко навчався в Петербурзькій Академії мистецтв, виявивши неабиякі здібності у живописі маслом, аквареллю, малюнку олівцем. Коли його ім’я вже здобуло певної слави, меценат Григорій Тарновський купує його картину «Катерина», поклавши початок своїй українській колекції . Подорожуючи Україною, Т. Шевченко не тільки поетичним пером, а й рукою художника відтворював життя простого люду. «Хутір на Україні», «Селянський двір», «Селянська сім’я», «Судна рада в селі» — ось неповний перелік сюжетів, які привернули увагу художника під час його подорожей . Малюнки Т. Шевченка мають чимале значення для його біографії. Є малюнки, узяті з побутової обстановки, що оточувала поета, з хронологічними датами. Окрім автобіографічного значення, малюнки Т. Шевченка мають значення історичне. У свій час поет, за дорученням київської археографічної комісії, змальовував пам’ятники старизни в Переяславі, Суботові, Густині, Почаєві, Вербках, Полтаві. Тут знаходяться малюнки будиночка Котляревського, розвалин Густинського монастиря до виправлення, місця поховання Курбського та ін. На сьогодні історичну цінність мають багато жанрових малюнків. Є ще одна сторона в малюнках Т. Шевченка, дуже цікава — етнографічна. Якщо розібрати малюнки Т. Шевченка з фольклорними цілями, то у результаті вийде коштовна етнографічна колекція. Так, для ознайомлення із спорудами можуть згодитися старовинна будівля в українському селі, комора в Потоці, батьківська хатина; для ознайомлення з костюмами — ярмарок, дівчина, яка розглядає рушник, жінка в намисті, що виходить з хатини, «Коло каші» (чотири селяни їдять під вербою кашу з казанчика), «Знахар» в костюмі, характерному для селян Київської губернії, «старости» в цікавий момент подачі нареченою рушників і багато що ін. Тарас Шевченко, як художник, завжди цікавився особливостями одягу, змальовував його крій, оздоблення, характерні деталі. Не випадково у своїх художні творах він намагався звернути увагу глядача то на вишиту сорочку в портреті В. Кочубея, то на пишний прозорий рукав блузи, оздобленої білою вишивкою в портреті М. Максимович. Любовно виписує він і орнамент червоної вишивки на сорочці матері в акварелі «Марія» . Живописна спадщина нараховує близько 1200 робіт, серед яких є автопортрети та портрети, а також картини, намальовані маслом, олівцем, аквареллю; сепії, офорти. Висновки. Отже, якщо  б Т. Г. Шевченко присвятив себе живопису, то його знали б, як українського Леонардо да Вінчі. Проте, без сумніву, його картини тісно переплітаються з його поетичною творчістю. Деякі картини можуть послугувати ілюстрацією до його віршів. Талант Т. Шевченка не мав меж: він — геніальний поет, який увійшов в історію світової літератури , а також великий український художник, живописець, майстер малюнка, акварелі та сепії.