Усний журнал "Спілкування - необхідна умова життя"

УСНИЙ ЖУРНАЛ

«СПІЛКУВАННЯ – НЕОБХІДНА УМОВА ЖИТТЯ»

Ганна ЛІЧЕНКО,

вихователь

Комунального закладу Київської обласної ради

«Київський обласний ліцей фізичної культури і спорту»

Мета: розширити уявлення батьків про особливості спілкування, з’ясувати, що є справжньою основою спілкування для підлітка.

Наочне оформлення. Висловлювання видатних людей на подану тему.

Хід усного журналу

   Вихователь: Вихованість - якість особи, в якій органічно поєднані культура спілкування, культура зовнішності й культура задоволення потреб. Серцевиною в цій культурі є культура спілкування.

     Принцип і норми спілкування формувалися віками.  Народи всіх часів і країн відбирали, зберігали і нагромаджували досвід спілкування за принципом: розумно – морально – гарно. Стрижнем, основою справжньої культури спілкування є гуманне ставлення людини до людини. Тому формування в дітей позиції відвертості, довір’я, дружелюбності – неодмінна умова виховання культури спілкування. І для того, щоб розв’язати це завдання, нам, дорослим, треба дуже ретельно проаналізувати, а як же ми самі ставимося до оточуючих, до знайомих і незнайомих, до сусідів, товаришів по службі, до рідних і близьких, і звичайно, до самих дітей.

     Добре ставлення до людей має виявлення в зрозумілій формі. Такою формою спілкування людини з людиною є ввічливість. Слово «ввічливість» має спільний корінь із словами «вежа», яке до XVІ століття мало значення «знавець», тобто , знайомий із звичаями – умовними і загальноприйнятими способами вираження доброго ставлення до людей.

     У звичаях закріплені прийняті в тому чи іншому суспільстві форми вітання, звертання, надання деяких послуг, формули подяки і вибачення. Звичаями ж диктується церемоніал знайомства, деякі правила ведення розмов, поведінки в громадських місцях, спілкування чоловіків і жінок. Неприпустимо, щоб діти бачили у звичаях лише пусті умовності, які ускладнюють життя. Дуже важливо розкрити їм глибокий внутрішній зміст звичаїв, переконати їх, що додержання звичаїв свідчить про повагу до людей, до загальноприйнятих традицій, звичаїв. Різні життєві ситуації пов'язані з певний нормами пристойного і непристойного. Тому треба знайомити дітей з цим, так званим ситуативним етикетом. Нехай знають, як поводитися сере рідних і близьких, у колі товаришів, сусідів, рідни та близьких. Нехай уміють поздоровляти та обдаровувати, виявляти співчуття. Існують певні норм поведінки - на вулиці, у транспорті, в громадських місцях, на видовищах, в установах, на зборах. Все це повинно стати надбанням підростаючого покоління.

     Спілкування є однією з найфундаментальніших, найвищих соціальних потреб людини, котра включається в нього з моменту свого народження. І хоч у перші роки життя спілкування має спонтанний характер (у його основі лежить пасивність, а не активність дитини), все ж спілкування з іншими людьми формує у дітей почуття довіри до тих, хто їх оточує, надійності, емоційного піднесення.

     У родині закладаються основи моральності. У спілкуванні з батьками діти одержують перші уроки громадянськості.

     Особливе морально-психологічне навантаження потреба в спілкуванні й саме спілкування несуть у підлітковому та юнацькому віці. Потреба тут — це не лише контакт узагалі, а й прагнення до взаєморозуміння, опертого на симпатію й визнання, це й потреба в емоційній підтримці й водночас потяг до самостійності та автономії, які можуть зумовити появу суперечностей у спілкуванні й навіть його кризу.

Вихователь: Підлітковий вік – складний і для самих підлітків, і для їх батьків. У цей період відбуваються значні зміни у фізіології і психіці дитини.

     Хлопці гарно орієнтуються у новій незвичній обстановці. Дівчата потребують емоційної підтримки. Вони більш чутливі, ніж хлопці. Хлопцям важливіше робити щось разом, ніж просто спілкуватися. Вони часто сперечаються один з одним, проте намагаються самі розібратися у конфлікті. Дівчата частіше звертаються до дорослих зі скаргами, в результаті чого сприймаються переважно в ролі потерпілих (що не завжди справедливо).

     Спілкування являє собою для підлітка практичне завдання, вирішення якого ніколи не дається в готовому вигляді. Від особистості вимагається не тільки розуміння творчого, складного характеру людських взаємин, а й часом болісного пошуку для вироблення нових форм, стилів спілкування, його ритму. Невміння, а інколи й небажання розібратися в цих морально-психологічних особливостях сприйняття людьми одного одним може породжувати стан самотності, який тяжко, а подеколи й трагічно переживається дитиною.

     Світовідчуття самотності спричинює почуття непотрібності, безглуздості життя. Не знаходячи близької душі, що розуміє його — «свого іншого», підліток втрачає надії на повноцінне спілкування, вдається іноді до його примітивних, хибних форм. У цьому криються інколи причини наркоманії, алкоголізму, групової антисуспільної поведінки.

     Витоки самотності слід шукати не лише в психологічних особливостях сприйняття дитини дитиною, а й у способі життя. Так, міський у більшій мірі, ніж сільський, стандартизований спосіб життя частіше призводить до морально-психологічної роз'єднаності дітей. Інтенсивні міжособистісні міські контакти спричинюють дефіцит емоційних переживань, викликають у індивіда відчуття «самотності серед людей».

     Повноцінне спілкування неможливе без співпереживання, без включення до свого внутрішнього світу цінностей, поглядів, почуттів іншого. Бо, осягаючи причини тих чи інших вчинків, поглядів, оцінок інших людей, підліток починає глибше осягати себе, свої чесноти й вади. Зіставляючи себе з іншими, збагачується осягненням складного внутрішнього світу однолітків, їхніх моральних почуттів.

     Головним засобом спілкування є мова, слово. Як володіє людина цим засобом комунікації, нерідко роблять висновок про її культуру й вихованість. Виховання культури мови органічно входить у формування культури спілкування.

     Культура спілкування не обмежується однією лише ввічливістю. Її обов'язковий атрибут — тактовність — одна з найсимпатичніших і найпривабливіших людських якостей, що полягає в умінні зрозуміти почуття і настрій оточуючих, поставити себе на їхнє місце, уявити, яку емоційну реакцію викликають в інших наші вчинки.

     ... Гарно вбрана жвава жінка у супроводі високого молодика заходить в автобус. Побачивши її встає дівчинка:

 - Сідайте, будь ласка!

 - Ну що ти... дякую... не треба...

 - Сідайте, сідайте! Я завжди літнім людям поступаюся місцем!

Жвавість на обличчі жінки зникає...

     Мати дівчинки збентежена. Видно, виховуючи в дівчинки ввічливість, не приділяла належної уваги тактовності. І ось результат.

     Щоб учні оволоділи мистецтвом починати і підтримувати бесіду, їх слід навчити зовсім нескладних речей: відповідати на питання зрозуміло, привітно, не соромлячись, надто не мудруючи; ставити питання, які мають пряме відношення до теми розмови; висловлювати свою думку лише тоді, коли запитають, й уникати при цьому різкості і категоричності; уважно й чемно слухати співрозмовника.

     Рідко коли бесіда обходиться без полеміки. Мистецтво сперечатися, не порушуючи хороших стосунків і дружби, знову таки формується з дитинства. Найелементарніше, що повинні засвоїти діти: кулак, лайка, перелічування особистих недоліків співбесідника й негативна оцінка його якостей – не аргументи. Зате може дуже допомогти під час суперечки жарт. Взагалі, почуття гумору, дотепність – якості, що високо цінуються сьогодні. Проте соціальна привабливість цих якостей часом приводить до того, що підлітки та юнаки загоряються честолюбною мрією: будь-що набути репутації дотепників. При відсутності тактовного керівництва з боку дорослих це може спричинитися до вульгарності, поганого смаку, невихованості.

     Потрібна дуже вдумлива і наполеглива робота, щоб переконати дітей у тому, що справжнє почуття гумору нічого спільного із вульгарністю не має. Воно завжди і результат, і ознака морального здоров’я, розвинутого інтелекту, глибокої культури і хорошого виховання. Розвинуте почуття гумору спрощує, полегшує і прикрашає спілкування, є обов’язковим елементом вихованості й вимагає, як і будь-яке інше почуття, керування і тренування для свого розвитку.

Культура зовнішності

     Зовнішність людини – це дрібниця. Вона відіграє в житті, у формуванні характеру підлітка дуже важливу роль. В отроцтві та юності бажання бути привабливим відчувається особливо гостро. Від того, як оцінюють оточуючі підлітка, значною мірою залежить його настрій, самопочуття і навіть становище в колективі. Саме в цей період у дітей формується уявлення про зовнішню красу людини, про ідеал, до якого вони прагнуть. І якщо підлітки позбавлені грамотного педагогічного керівництва, то естетичні критерії приходять не завжди із бездоганних джерел. Так виникають споганені уявлення і смаки. Чи не тому нарікань щодо невихованості деякої частини молоді й підлітків найчастіше чути зауваження, що вони манірні, крикливі й позбавлені смаку в одязі, зловживають косметикою, у них неприродні рухи, жести, хода.

     Починати треба з найпростішого – з формування звички до бездоганної охайності. Метод один: виробляти стійкий імунітет до неохайності, домагатися розуміння морального, естетичного і соціального змісту санітарно-гігієнічних норм. Було зауважено, що культура починається з умивання обличчя. Ця проста і правильна думка повинна засвоюватися у дитинстві як одна з найперших аксіом вихованості.

     Не менше значення для характеристики зовнішності мають жести, рухи, міміка, що є показником вихованості, стриманості, підтягнутості, чи, навпаки, свідчить про розхлябаність, неорганізованість,   відсутність  самоконтролю.   Зовсім  мало уваги приділяється міміці дітей. Трапляється, що діти високо піднімають брови (на обличчі застигає вічний подив), негарно морщать лоб, усміхаються криво, дивляться спідлоба,  вередливо випинають губи, спотворюють обличчя гримасами. Все це недоліки не тільки естетичного порядку. Подібні вади вносять плутанину і в спілкування, оскільки міміка - один з найтонших і найточніших інструментів передачі інформації, особливо експресивної. Людина може й повинна керувати своїм обличчям. Це не означає, що воно повинно нагадувати закляклу маску, через яку не проб’ється жодне почуття. Проте надмірна афектація й нарочита демонстрація емоцій теж не потрібні. Нехай у дітей будуть відкриті, живі, привітні обличчя, красу і виразність яких підкреслює міміка, вироблена хорошим вихованням.
     Не менших, турбот батьків вимагає формування культури жестів і рухів, які повинні бути відомими дітям. Дуже важливо також навчити їх зводити, до мінімуму привселюдне виявлення фізіологічних процесів (чхання, кашель, позіхання).

     Багато говорить про культуру людини і її хода. Проте часто підлітки не знають, яка хода в чоловіків і в жінок вважається гарною. Батьки повинні звертати свою увагу і на це.

     Досить важливий елемент культури зовнішності -  уміння гарно вдягатися.

     Передусім діти повинні розуміти, що тільки той одяг гарний, який відповідає умовам.

     Пора року, клімат, погода, навіть час дня ставлять до одягу певні вимоги.

     Елегантність створюється не красою окремих речей (дивовижні чобітки, приголомшуючі джинси), а їхньою гармонією, ансамблем. «Надто» - та-кий же небезпечний ворог гарного, як і «недостатньо».

     Треба допомогти підліткам і юнакам визначити свій стиль, підкреслити власну індивідуальність. Нехай вивчають свою зовнішність, оцінюють  достоїнства і вади, навчаться бачити перші й згладжувати другі. Крім того, смак можна вважати сформованим, коли діти не тільки можуть вирішити, який одяг їм личить, а й уміють носити його, розуміють, наприклад, що при білій сукні й туфлях: на високих підборах мають бути м'які манери і інша хода, ніж коли ти в кедах або коли на тобі спортивні штани й картата сорочка.

     Багато непорозумінь і конфліктів буває між батьками й дівчатками, які вже підросли, через косметику. Заборони й нотації тут мало зарадять. Набагато дієвіше виявляється звернення до авторитету спеціалістів. Бесіди з лікарем, книжки і статті косметологів переконають підлітків, що використання декоративної косметики - тіней для повік, губної помади, рум'ян - не тільки надає молодому обличчю відтінок вульгарності, старить і обрублює, а й непоправно псує шкіру, безжально підкреслює всі її вади.

     Юність хоче бути гарною. І їй треба допомогти в цьому. Потрібно вчити дітей і підлітків бути гарними.

Побутова культура

     Вихованість людини повно та яскраво виявляється в тому, як вона задовольняє свої щоденні, побутові потреби. Правила і норми побутової культури, значною мірою визначаються естетичними поглядами суспільства, тому формування розвинутого смаку й естетичного ставлення до предметів і явищ  повсякденного життя є важливим завданням виховання. Необхідно, наприклад, навчити дітей раціонально і зі смаком організувати зовнішнє середовище і своє життя. Нерозвиненість, цих якостей при швидкому зростанні матеріального добробуту призводить до сумнівних наслідків. Усе тривожнішими стають сигнали про наступ речей на людину. В тих сім'ях, де речі вийшли з покори, взяли гору над своїми господарями, примусили їх служити собі, нав'язали певний спосіб життя, — «гонитвою за речами» заражаються не тільки дорослі, а й діти. Вірус користолюбства, споживацтва не знає пощади.

     Великій групі старшокласників запропонували завдання: «Уявіть, що у вашому розпорядженні є велика, гарна кімната, і ви маєте необмежені можливості для її умеблювання. Як би ви це зробили? Опишіть або намалюйте». Виявилося, що мрією багатьох є великий кольоровий телевізор, комп'ютер, дорогі меблі.

     Прагнення людини до комфорту - природне й закономірне. Важливо тільки, за формою, доцільне, здорове.

    Однією з найприродніших потреб людини є потреба в їжі. Але як по-різному задовольняють її люди! Одні їдять жадібно, квапливо, навіть  пристрасно; інші, гидливо перебираючи шматки, «приймають їжу»; зате треті їдять так, що глянувши на них, не тільки відчуваєш появу апетиту, а й одержуєш естетичне задоволення.

     Необхідно навчити дитину раціонально використовувати час: виховати звичку до постійного обліку часу і до планування його витрат. У дітей не завжди вистачає вміння і терпіння доводити все до кінця. Треба допомогти їм, підказати способи, які полегшують облік і планування часу. Головне – щоб діти зрозуміли: повага свого й чужого часу як великої цінності - обов'язкова умова вихованої людини.

Домашня педагогіка

     В арсеналі сімейної педагогіки є найрізноманітніші прийоми й засоби формування культури поведінки. Проте трапляється, на жаль, що використовують не найкращі  з них.

     Нескінченні дорікання, зауваження, покарання, погрози – малоефективні засоби виховання культури поведінки. Використані без міри, вони викликають прихований, а часом і відвертий опір, вперте бажання діяти по-своєму, стійку відразу до етикету взагалі. Тут можуть зарадити справі тільки глибокі якісні зрушення в педагогічній позиції батьків.

     Щоб бути вихованою людиною треба передусім засвоїти перевірений століттями досвід співжиття, закріплений у нормах і правилах етикету.

     Надзвичайно цінне джерело знань про норми поведінки – книги.

     У повсякденному житті людині доводиться виконувати багато нескладних дій, які без кінця повторюються: вітатися, вибачатися, дякувати, робити послуги, користуватися предметами побуту. І дуже часто діти здаються невихованими не тому, що не знають, як усе це робиться, а через відсутність необхідних звичок.

  При наявності звички дія автоматизується й виконується на основі потреби робити саме так, а не інакше.

  Звичка формується тренуванням. При цьому не треба фіксувати увагу на недоліках і промахах. Краще спиратися на позитивне.

     Постійне підкріплення правильних вчинків дуже потрібне. На емоційно позитивному фоні звички формуються легко і емоційно.

     Дуже часто у вихованні культури поведінки бувають такі ситуації, коли ніякі слова взагалі не потрібні, досить прикладу, зразка вчинку. Неможливо примусити бути вихованим, якщо людина цьому чинить опір.

     Вихованість – така якість, яку не можна примусово, штучно прищепити. Вона виростає лише в результаті власної роботи дитини над собою. Найголовніше – потрібно хотіти бути вихованим.

Підготовка до життя

     Ще з сивої давнини вчені замислювалися над тим, де і як повинна виховуватися, майбутня людина. Багато, хто з них (наприклад, філософи Платон, Бекон) вважали, що вихованням дітей повинно займатися суспільство, яке виділить для цього необхідних спеціалістів. Однак практика показала, що сімейного виховання не можна замінити нічим.  

     Американські вчені провели експеримент. Діти одного Будинку маляти були забезпечені (що стосувалося їх харчування й фізичного здоров'я) цілком нормальними умовами життя. Але вони, мешкали в окремих кімнатах, були ізольовані одне, від одного і взагалі від зовнішнього світу, крім тих хвилин, коли сестри приносили їм їсти чи лікарі робили обхід. Хоча дітям з матеріального боку нічого не бракувало, таке «виховання» мало згубні наслідки: вони надзвичайно відставали не тільки в розумовому розвитку, а й у руховій діяльності.

     Досліди, проведені чеськими вченими в денних і тижневих яслах та в установах, пов'язаних з тривалою опікою дітей віком від 6 до 24 місяців, також підтвердили: діти, що зростали в таких умовах, мали значне відставання в розвитку. Це виявилось як у мові, так і в спритності рухів, в освоєнні корисних навиків. Дійшли висновку, що причина цього — в недостатньому контакті: дітей з дорослими. Діти з денних ясен, навпаки, майже не відрізнялися від тих, що виховувалися виключно в сім'ях.

     Хіба не парадокс: перші роки життя людини мають таке велике значення для її майбутнього і разом з тим батьки не зовсім підготовлені до того, щоб виконувати місію і вихователів. У зв'язку з цим постає першорядне завдання виховувати вихователів. Батькам можна порадити більше цікавитися літературою про виховання дітей, стежити за спеціальними статтями у пресі, бесідами з вчителями.

     Для тих, хто недооцінює «професійну батьківську освіту», наведемо приклади розмов між батьками.

- Наші хлопці абсолютно нічого не хочуть робити дома …

- Наші дівчата теж: нічого після себе не приберуть, неохайні - жах! Ото тільки те й роблю, що ходжу за ними та прибираю те, що порозкидали ...

- А які претензії в нашого учня! Подавай йому то комп'ютер, то скутер. Ну скутер ми купимо, якщо...  

- Ні, уявіть собі, наша ходить на танці і трьох суконь їй мало. Мусимо справити ще ... Вона вже в «Каштані» вибрала собі якийсь там костюм ... Що вдієш? Хай буде задоволена ...  

- А цей їхній егоїзм! Думають тільки про себе.

     Такі розмови закінчуються безпорадним питанням: «І звідки це в них береться?».

     Звідки ж, як не від батьків! Адже вони завинили перед своїми дітьми неправильним вихованням.

     Що ж тепер робити?

     Передусім маємо спростувати думку деяких батьків, що виховання дітей – справа лише навчального закладу. Роль сім’ї з віком дитини не зменшується. Навчальний заклад зосереджує свою увагу насамперед на інтелектуальному розвиткові дитини. Однак це далеко не все, що потрібно для життя. Навчальний заклад здебільшого теоретично навчає, як що має робитися, а значно важливіше, коли вони на власні очі бачать, як дана робота виконується і як поводяться люди за певних обставин.

Запам’ятайте

     Виховання в сім’ї – це виховання вчинками, діями, прикладами. А вони можуть бути добрі, або погані.

     Необхідно усвідомити собі при цьому ще дві обставини.

     По-перше, сьогодні на практичне виховання шляхом «спостереження і засвоєння» часу стало значно менше. Раніше діти здебільшого щодня бачили, як працюють їхні батько, мати, дідусь, бабуся або ж сусіди.

     Звичайно, світ безпосереднього переймання досвіду й уміння, зразків поведінки й вирішення проблем теперішнім дітям протягом більшості днів тижня виявляється недоступним. Родина, як правило, збирається дома тільки ввечері, після роботи, та ще у вихідні дні. Крім того – і це – є другою обставиною – постійно підвищуються вимоги до кваліфікації, що веде за собою подовження шкільного життя, чим віддаляється безпосередній зв’язок з робочим середовищем. Така тривала відірваність від практики ставить перед молоддю, яка приходить на роботу, цілий ряд нових, невідомих їй раніше проблем – учитися відповідальності, самостійності, правильних стосунків з людьми.

     Щоб не допустити глибокого розладу підлітка із самим собою і навколишнім світом, потрібно постійно підтримувати його самооцінку, відчуття самоцінності. Це можна зробити, керуючись наступними принципами:

1. Безумовно сприймати дитину такою, якою вона є.

2. Активно співчувати її потребам і хвилюванням.

3. Бути разом із нею (читати, поділяти захоплення, відпочивати).

4. Не втручатися в ті її заняття, з якими вона справляється самостійно.

5. Допомагати, коли просить.

6. Підтримувати успіхи.

7. Довіряти їй свої почуття.

8. Конструктивно вирішувати конфлікти.

9. Використовувати у повсякденному спілкуванні фрази: «Мені добре з тобою», «Мені подобається, як ти …», «Ти, звичайно, впораєшся», «Як добре, що ти у нас є».

Тест «Спілкування дітей і батьків»

     Уважно роздивіться запропоновані мімічні вирази обличчя і дайте відповіді на запитання.

1. З яким обличчям ви найчастіше спілкуєтесь з дитиною?

2. З яким обличчям найчастіше спілкується з вами дитина?

3. Яким, на вашу думку, має бути вираз обличчя вашої дитини під час спілкування із вами?

Тест «Особливості взаємин з дітьми  у вашій родині»

1. Кого ви бачите у своїх дітях?

а) Людей, рівних вам (3);

б) тих, хто допоможе вам заново пережити ваше дитинство, юність (2);

в) маленьких дорослих (1);

г) тих, хто постійно відчуває потребу у ваших радах (0).

2. Діти запросили в гості однолітків, і ви:

а) дозволяєте їм залишитися самим (1);

б) складаєте їм компанію, намагаючись триматися на рівних (3);

в) складаєте дітям компанію, і потім запитуєте, чи вважають вони своїх     батьків так само веселими, як вас (2);

г) ні в що не втручаєтесь, але натякаєте, що ви завжди поруч, на випадок, якщо щось трапиться (о).

3. Коли ви намагаєтеся поводитися так, начебто ви не старші від своїх дітей, то ви робите для того, щоб:

а) підтримувати  з дітьми гарні стосунки (3);

б) скоротити різницю у віці (2);

в) утримати родину довше разом (1);

г) для вас це природно (0).

4. Ваша дитина підліток вимагає переключити телевізор з фільму, що вам дуже подобається, на музичну програму. Що ви робите?

а) Виконуєте прохання і дивитеся передачу разом (3);

б) відповідаєте, що треба почекати, поки закінчиться ваш фільм (0);

в) обіцяєте найближчим часом купити телевізор у кімнату своїй дитині (2);

г) записуєте фільм на диск, а дитині дозволяєте дивитися передачу,    яка її цікавить (1).

5. Якою буде ваша реакція, коли ви побачите, що ваша дитина-підліток зробила пірсинг?

в) Вважаю, що це її (його) особиста справа (0);

б) почну жартувати (1);

в) скажу, що це модно, не бажаючи, щоб мене вважали старомодними (2);

г) зроблю собі те саме (3).

6. У разі виникнення суперечки з дітьми ви:

а) рідко говорите, що вони помиляються, побоюючись, як би вони не стали   відкидати вас зовсім (3);

б) погоджуєтесь змінити позицію, що подальша суперечка марна (1);

в) залишаєте останнє слово за дитиною, не бажаючи з нею сваритися (2);

г) погоджуєтеся з дитиною, якщо вона дійсно права (0).

7. Ваша дитина-підліток вмикає на повну потужність музику, а ви:

а) затикаєте вуха і займаєтеся своїми справами (1);

б) зменшує голосність (0);

в) миритеся з цим, якщо вже дитині так хочеться (2);

г) висловлюєте незадоволення голосною музикою (3).

8. Поговоримо про ваш вік:

а) ваша дитина знає, скільки вам років (1);

б) ви прагнете не помічати і не підкреслювати різниці у віці між вами і  вашою дитиною (3);

в) ви приховуєте свій вік від дитини (2);

г) у розмові часто підкреслюєте, що знаєте більше за дитину, тому що ви старші (0).

9. Як ви вдягаєтеся?

а) не приділяєте увагу своїм вбранням (2);

б) намагаєтеся дотримуватися стилю своєї дитини, вважаючи, що це допомагає установити більш тісний зв’язок між вами (3);

в) вибираєте той одяг, що найбільше пасує вам (0);

г) додержуєтеся молодіжної моди, тому що так почуваєте себе молодше (1).

10. Свої стосунки з дітьми ви будуєте так:

а) поводитися з ними, як з дорослими (2);

б) поводитися з ними, як з маленькими (1);

в) намагаєтеся бути їх приятелем (3);

г) поводитися так, як повинні поводитися батьки (0).

Результати тестування:

     20 – 30 балів. Ви взяли на себе роль приятеля власних дітей, забувши про свою роль наставника. Однак бути просто приятелем недостатньо. Адже діти відчувають потребу у керівництві. Вам треба зрозуміти, що з різницею у віці зробити нічого не можна, тож важливо усвідомити, що саме ви повинні бути опорою своїм дітям.

      11 – 19 балів. Скоріше за все, ваші діти самі не знають, як їм з вами поводитися. З одного боку, ви явно намагаєтеся їм в усьому потурати, а з іншого боку, прагнете виконувати роль батька (матері). Коли ви намагаєтеся наполягти на чомусь, то це викликає в дітей розгубленість, гнів і непокору. Однак ваші стосунки ще можна змінити, і ви повинні припинити грати в приятеля і стати для дітей взірцем зрілої і відповідальної поведінки.

      0 – 10 балів. Так тримати! Ви відчайдушно намагаєтеся зрозуміти й оцінити настрій своєї дитини. Зважаючи на все, ви досить розумні і знаєте, як будувати стосунки з дітьми за вашими, а не за їхніми умовами. Сварки неминучі, однак діти вас поважають і люблять, а головне – бачать у вас надійну та люблячу людину.

Пам’ятка для батьків

«Правила спілкування з підлітками»

Дайте дитині свободу.

Жодних нотацій.

Йдіть на компроміс.

Поступається розумніший.

Не слід ображати.

Будьте міцні та впевнені.

     І наостанок, шановні батьки, хочеться нагадати вам слова відомого американського педіатра Бенджаміна Спока: «Любіть вашу дитину такою, якою вона є, і забудьте про риси, яких у неї немає … Результат виховання залежить не від ступеня суворості чи поблажливості, а від ваших почуттів до дитини й від тих життєвих принципів, які ви прищеплюєте їй».