Успішність учнів та її залежність від вибору моделей, методів та технологій навчання

Успішність учнів

та її залежність від вибору моделей,

методів та технологій навчання.

          Панасович М.М.

Гуманістична орієнтація сучасної педагогіки передбачає науково-методичні розробки проблем, пов’язаних з формуванням у молодих людей позитивного ставлення до себе самого як соціально значущої та високо моральної  особистості. У вітчизняній педагогіці та психології розвиток самоповаги, в першу чергу розглядається в процесі становлення учнів як суб’єктів навчальної діяльності та як активне включення вихованців у позаурочну виховну діяльність.

У словнику С.І. Ожегова слово «успіх» розглядається у трьох значеннях: як вдача у досягненні чогось, як суспільне визнання і як хороші результати в роботі, навчанні.

Проблема успішності навчання – ступеня засвоєння учнями знань, умінь і навичок – в науковій літературі розглядається з різних позицій. Психологічна позиція розвитку особистості, яка передбачає врахування принципу природовідповідності і гармонійного розвитку усіх природних сил дитини в активній діяльності, представлена у працях Я. Каменського, І. Песталоцці. Розвиток психічних процесів, неспівпадання хронологічного і психологічного віку, організація контролю над процесом дитячого розвитку розкриті в дослідженнях Л. Виготського, А. Леонтьєва, В. Давидова та ін.

Успішність навчання, як педагогічна проблема, знайшла своє відображення в роботах, присвячених теорії вільного виховання особистості Л. Н. Толстого, П. П. Блонського, які поклали в основу навчання діяльність дитини, її саморозвиток за допомогою дорослого, а також, в роботах авторів «Нової педагогічної думки» (Е. Н. Кабанова-Меллер, Л. В. Занкова, З. І. Калмикова), що пропонували заміну «знаннєвого» підходу на навчання учнів способом засвоєння і самостійного придбання знань.

Успішність навчання протягом усієї історії розвитку школи завжди була однією з пріоритетних проблем педагогічної науки в цілому і дидактики зокрема. Однак історія дидактики і педагогіки свідчить, що формувалися різні, часто діаметрально протилежні наукові підходи до рішення проблеми успішного навчання. Це було обумовлено наявністю певних поглядів вчених на Людину, і смисл буття, на яких і будувалися наукові концепції і теорії системи навчання.

Основи педагогічного успіху у вітчизняній педагогіці закладені                   К.Д. Ушинським, який писав про те, що «розумовий труд учня, його успіхи і невдачі в навчанні – це його духовне життя, внутрішній світ, ігнорування якого може привести до поганих результатів». Лише успіх підтримує інтерес учня до навчання.

В центрі уваги педагогіки успіху – ідеї гуманістичної педагогіки. Педагогіка успіху також пов’язана з ідеями гуманістичної психології. І. Глассер

переконував, що успіх має бути доступним кожній дитині, якщо дитині вдається досягти успіху в школі, у неї є шанси на успіх у житті.

Успіх людини у будь-якому виді діяльності значною мірою залежить від адекватної самооцінки власних чеснот, умінь, здібностей, що викликає повагу до самого себе. Успішність, як людська цінність, життєвий стимул, як життєва позиція залежить від того, наскільки сформована потреба в ній у дитини і яким смислом вона її наповнює.

Яким бачиться випускник школи, аби відповідати вимогам сучасного суспільства? Відповідь очевидна: у майбутньому повинен бути готовий до продовження освіти, конкурентноспроможним і процвітаючим фахівцем, гуманним, порядною людиною, шануючим себе та інших. У ідеалі у школі важливо створити умови для самореалізації особистості кожної дитини, на формуванні та розвитку в неї потреби саморозвитку. Слід навчити дитину бути успішною у навчанні, праці, у житті загалом. І тому необхідні зустрічні зусилля педагогів та учнів.

У системі «педагог – учень» обидва суб’єкти взаємо впливають один на одного. Педагог вирішує разом з учнем навчально-пізнавальні, комунікативні й інші завдання різного рівня складності, підбираючи посильні завдання школяреві з урахуванням його розвитку.

Нерідко успішність у навчанні трактується вкрай просто, як академічна успішність дитини протягом року. У ряді досліджень розвитку дітей шкільну успішність вважають проявом індивідуальних особливостей пізнавального й соціального розвитку. Зазвичай її оцінюють за підсумковими балами за рік і за даними тестування. Формальним показником шкільної успішності є бали, які педагог виставляє дітям. Вони відображають не тільки знання, що є в учня, а також його вміння і здібності поповнювати запас знань, тобто здатність навчатися.

Проте, не кожен відмінник, тобто встигаючий учень, одночасно успішний учень і навпаки. Чому? Насамперед, успішність – це якісна оцінка результатів діяльності, що складається з об’єктивної результативності і суб’єктивного ставлення до цих результатів самої людини. Останнє часто забувається, відсувається на другий план, тоді як без суб’єктивного переживання успіху немає і не може бути успішності.

Можливо, дитина досягла багато чого, та такою ціною, що почувається нещасною і невдачною, а не успішною і сильною. А хтось піднявся тільки на одну сходинку. Але від того, що вдалось подолати, успіх переповнює його. Інший взагалі не піднявся вище, натомість не втратив набутого. І це предмет його гордості.

Суб’єктивні складові успішності – це стійка висока самооцінка і задоволеність собою та своєю діяльністю. Нещасний, тривожний, замучений нормативними вимогами та сподіваннями оточуючих відмінник може бути віднесений до успішних учнів. Та навчання не приносить йому радості, задоволення, відчуття підйому, усього того, що входить у поняття «успіх».

Об’єктивний показник успішності – результативність – може бути кількісним і якісним, він дозволяє оцінити реальні досягнення дитини на різних етапах навчання. Але кого можна вважати успішним учнем? Того, хто списав завдання і отримав «12» балів, чи того, хто чесно виконавши його, заробив лише «6»?

У 1980-х роках ХХ століття групою учених, яку очолював професор О.С.Бєлкін, було запропоновано концепцію створення ситуації успіху. Він підкреслював: «У найідеальнішому варіанті радість, чи, точніше, її очікування, повинні пронизувати все життя і діяльність дитини школяра. Успіх у навчанні – єдине джерело внутрішніх сил дитини, що породжує енергію задля подолання труднощів, бажання вчитися. Головний сенс діяльності вчителя у тому, щоб створити кожному вихованцю ситуацію успіху.»

Ситуація успіху – це цілеспрямована організація умов, при яких створюються можливості досягти значних результатів в діяльності учня.

Коли всім учням дають завдання одного і того ж рівня складності – як це часто буває у школі – то окремі учні не зможуть навчитися обирати придатний для них рівень складності завдання. Якщо невдача викликає почуття болю чи зніяковілості, то в дітей завжди буде мотивація вибирати собі найлегші завдання. Вчителеві потрібно створювати навчальні ситуації, де є вибір, і, водночас, вчити самостійно виробляти вмотивований вибір ступеня складності завдання і нести відповідальність за його результати.

Високий рівень мотивації навчання необхідний для досягнення успіху у навчанні. Іноді менш здібний учень, який має високий рівень мотивації, може досягти вищих успіхів у навчанні, оскільки прагне до цього і приділяє навчанню багато часу і уваги. У той самий час в учня з недостатньою мотивацією успіхи у навчанні можуть бути незначними, попри його здібності.

Формування мотивації навчання школяра має відбуватися з урахуванням чітко поставленої мети – здобуття хорошої освіти. Не кожна дитина у ранньому віці розуміє, що вона навчається передусім для себе, для своїх подальших досягнень. Тому мета дорослих (батьків, вчителів, психолога) допомогти їй в усвідомленні цього.

Психологи слушно зауважують, що при нинішньому темпі життя змінюється і спосіб отримання інформації та її засвоєння. Отож, у навчанні також потрібно добирати відповідні моделі, форми, методи, підходи. В залежності від поставленої мети навчання педагог повинен добирати їх у великому арсеналі сучасної педагогічної науки. Саме інноваційність (відкритість до нового) допоможе сучасній освіті виконати завдання, поставлені перед нею суспільством.

Нові технології навчання викликають особливий інтерес у педагогів. Саме застосування інновацій передбачають докорінні зміни існуючих стереотипів, організації навчального процесу, його змісту. Виникає потреба у розвитку творчої ініціативи учителів у пошуках нових форм і методів роботи.

«Неможливо птаха навчити літати в клітці. Неможливо нарощувати «творчі м’язи» не вилетівши на простір завдань «відкритих», які допускають різноманітні підходи до вирішення, різний ступінь заглиблення у проблему, різноманітні варіанти відповідей» А.Чін.

Сучасний вчитель несе велику відповідальність за якість результатів своєї праці. Педагог працює з дітьми – найкритичнішими та най прискіпливішими суб’єктами нашого суспільства, які не вибачають нещирості, ханжества, блюзнірства. А перед учнями молодших класів педагог несе подвійну відповідальність, тому що він допомагає зробити перші самостійні кроки у суспільстві. І від того, як вчитель організовує, навчає, підготує до подальшого життя цих «маленьких громадян», залежить майбутнє нації, майбутнє нашої України.

На першому місці, враховуючи специфіку молодшої школи стоїть особистість вчителя, його ерудиція. Не останню роль відіграє й вміння правильно, грамотно і цікаво організувати навчально-виховний процес отримання нових знань, формування відповідних вмінь та навичок, практичного застосування цих знань учнями 1 – 4 класів.

Організація навчально-виховного процесу в молодшій школі повинна здійснюватися у розвивальному середовищі, яке утворюється сукупністю природних, предметних, соціальних умов та простором власного «Я» дитини.

Урок ніколи не буде ефективним, а учні не досягнуть високого рівня успішності, якщо вчитель виявляє низький рівень підготовки до уроку. Важливу роль також відіграє майстерність проведення та засоби заохочення дітей. Від готовності вчителя до уроку залежить, чи будуть сприймати новий матеріал діти, чи буде їм цікаво пізнавати нове у своєму житті, чи зусилля педагога будуть витрачені даремно.

На першому місці у професіоналізмі вчителя стоїть педагогічна майстерність, яка складається із таких характеристик: гуманістична спрямованість, професійна компетентність, здібність до педагогічної діяльності, педагогічна техніка. Педагогічна майстерність є основою навчальної і виховної роботи вчителя. Від рівня цієї майстерності і залежить якість навчання.

Гуманістична спрямованість педагога визначає стратегію його уроку. Вона дозволяє вчителю формувати у дітей відповідні соціально-цінністні орієнтації, що відбувається завдяки утворення уявлень про ту, або іншу якість чи характеристику особистості.

Підвалиною педагогічної майстерності є професійно компетентність. Знання вчителя звернені, з одного боку, до дисципліни, яку він викладає, а з другого – до учнів, психологію яких мусить добре знати. Готуючись до уроку, вчитель обмірковує його зміст, методику, враховує особливості сприймання учнів цього віку, класу, власні можливості. Отже, зміст професійної компетентності – це знання предмета, методики його викладання, педагогіки і психології.

Знання педагога – не сума засвоєних дисциплін, а особистісно забарвлена усвідомлена система, де є місце власним оцінкам, критичним поглядам. «Головне в житті не самі знання, а та гармонія, яка виявляється, коли знання добре вміщенні в душі, та філософія, яка визначає людину, її світогляд». Інколи вчитель забуває педагогічну істину: якщо сам не розкриваєшся перед учнями, не даєш їм проникнути у світ своїх почуттів, думок, марно очікувати щирих відповідей. І таке навчання не є розвитком творчого потенціалу учнів, а перетворюється на тяжкий шлях «накопичення знань».

Третім елементом у структурі педагогічної майстерності є здібності до педагогічної діяльності. Вчені виділяють шість провідних здібностей до педагогічної діяльності:

1. комунікативність – готовність легко вступати в контакт, викликати позитивні емоції у співрозмовника;
2. перцептивні здібності – професійна проникливість, пильність;
3. динамізм особистості – здатність активно впливати на іншу особистість;
4. емоційна стабільність – здатність володіти собою;
5. оптимістичне прогнозування;
6. креативність – здатність відходити від традиційних схем; швидко розв’язувати проблемні ситуації.

Четвертий елемент педагогічної майстерності – педагогічна техніка як форма організації поведінки вчителя. Педагогічна техніка – це вміння використовувати психофізичний апарат як інструмент виховного впливу, це прийоми володіння собою і прийоми впливу на інших.

Критеріями майстерності педагога є доцільність (за спрямованістю), продуктивність (за результатами), діалогічність (характер стосунків з учнями), оптимальність (у виборі засобів), творчість (за змістом діяльності).

В оволодінні майстерністю можна виокремити кілька рівнів: елементарний, базовий, досконалий і творчий.

Вчитель, що має творчий рівень майстерності характеризується ініціативністю і творчим підходом до організації професійної діяльності, самостійно конструює оригінальні педагогічно доцільні прийоми взаємодії, сформував індивідуальний стиль професійної діяльності.

Для того, щоб урок був ефективним, а учні мали хорошу успішність, вчитель, готуючись до уроку повинен:

• вияснити тему, мету, тип, основні питання уроку;
• проаналізувати результати попередніх уроків;
• переглянути план попереднього уроку;
• вивчити матеріал з підручника, переглянути спеціальну та методичну літературу;
• підібрати наочні посібники, роздатковий матеріал;
• продумати план уроку, питання та їх послідовність;
• врахувати вікові особливості дітей;
• скласти план уроку, конспект уроку;
• оцінити навчальне і виховне значення матеріалу;
• підготувати все необхідне для уроку;
• перевірити готовність до уроку свою, дітей, класу, обладнання.

Отож, шановні колеги, успіх учнів, їх успішність залежить від успішних вчителів. І я маю радість сказати сьогодні, що живу і працюю в колективі вчителів початкових класів – вчителів, що люблять своїх вихованців – успішних і не дуже – віддають їм всі свої знання і вміння, проводять сучасні уроки, забезпечуючи якісну освіту. А потім наші учні без страху йдуть у середню ланку, де на них чекають хороші і гуманні педагоги.

Сучасний урок у початковій школі – це урок демократичного спрямування. Ми його проводимо не так для учнів, як разом з ними, навчаємо не тільки словом, а й організованою справою.

Наші учні на заняттях вчаться наводити приклади із життя, робити порівняння, висновки, працювати з підручником, висувати гіпотези, звертатися до свого практичного досвіду.

Більшість учителів початкової ланки дуже відповідально ставиться до підготовки уроків. Кожен із них намагається урізноманітнити форми роботи так, щоб кожна дитина відчувала необхідність своєї присутності на уроці, щоб у кожного учня виховати любов до предметів, бажання вчитися і само виховуватися. Педагоги практикують проведення нетрадиційних уроків, застосовують проектну і інтерактивні технології, розвивають в учнів дослідницькі вміння, комунікативні й інформаційні компетентності. Вчителі володіють притаманними тільки їм підходами, методиками, які мають прогнозовані результати, ведуть до позитивних змін у знаннях учнів, їх особистісному розвитку.

Чи є у нас, вчителів початкових класів, проблеми? Звичайно, що є. Це і двозмінне навчання, і матеріальна база, яку створюють вчителі разом з батьками по мірі можливості, і критерії оцінювання, і велика наповнюваність класів у яких кожному вчителеві треба бути Майстром, бо кожного малюка треба торкнутися і душею, і серцем.

Вчителі початкових класів знають і вчать своїх вихованців, що подолання проблем це і є сходинки до успішності в навчанні і в житті.

Я не ставила сьогодні собі за мету проаналізувати роботу вчителів початкових класів. Кожен учитель має право обирати ту чи іншу методику навчання, головне, щоб її використання було успішним.

Результати успішності у початковій школі 100%. Якісний показник у 4-х класах (63 учні) – 80%, у 3-іх класах (94 учні) – 85%. Це дає право говорити, що вчителі вміло добирають методи, моделі і технології навчання.

Багато чинників впливає на успішність учнів, але головний – майстерність вчителя. Вчитель, який глибоко знає свій предмет, методику, психологічні особливості дітей свого класу, вміло вибере із арсеналу педагогічної науки найбільш ефективні на даному уроці методи і технології навчання. І успіх прийде до кожного учня, бо в нашому НВК працюють, ті, хто серце своє віддає дітям.

Я всім вам щиро бажаю бути успішними, успішних учнів і знову, і знову переживати такі почуття, які переживає щодня вчителька початкових класів Смокович Галина Григорівна і зупинила цю мить у мініатюрі «Шкільне повітря»

Шкільне повітря

Ранок. Поспішаю до школи. Навіщо? За задоволенням. У школі мене зустрічає тиша класів і коридорів. Спитаєте, що це за тиша? З незвичайним шкільним, ні з чим незрівнянним запахом. Тільки школа може так пахнути. Особливий, свій запах мають парти, дошка, крейда, дитячі зошити. Все повітря наповнене ароматом дитячого сміху, книг, ароматом дитинства. Щоразу з радістю вдихаю це рідне повітря, без якого вже не уявляю свого життя.