14 квітня о 18:00Вебінар: Як урізноманітнити вивчення французької мови в класі та дистанційно

Утвердження США як провідної країни повоєнного біполярного світу.

Про матеріал

Розробка дистанційного курсу з теми: "Утвердження США як провідної країни повоєнного біполярного світу". Заняття 1: "Утвердження США як провідної країни повоєнного біполярного світу".

Перегляд файлу

Дистанційний курс

Основні тенденції розвитку країн Заходу

 у другій половині ХХ-на початку ХХІ ст.

Заняття 1

Тема: Утвердження США як провідної країни повоєнного біполярного світу.

Після вивчення теми Ви зможете:

  • характеризувати основні тенденції розвитку США у другій половині XX — на початку XXI ст.;
  • встановлювати причинно-наслідкові звязки;
  • пояснювати причини утвердження США як провідної країни повоєнного світу;
  • аналізувати та порівнювати внутрішню і зовнішню політику американських адміністрацій;
  • давати оцінку інтеграційним процесам у Північній Америці;
  • давати характеристику діяльності політичних діячів: Г. Трумена,

Д. Ейзенхауера;

  • тлумачити та застосовувати поняття й терміни: маккартизм, доктрина Трумена, «нові рубежі», «Уотергейтський скандал», неоконсерватизм, наддержава, діаспора, план Маршалла; глобалізація

 

Обладнання:

  • Підручник: Всесвітня історія// Павло Полянський. – К.: Грамота, 2019.-Розділ 1.      § 1-3
  • Електронна версія підручника:

https://portfel.info/load/11_klas/vsesvitnja_istorija/poljanskij_2019_rik/22-1-0-26160

 

 

 

Алгоритм вивчення курсу:

 

  1. Читайте  уважно теоретичний матеріал.
  2.  Переглядайте запропоновані відеоматеріали.
  3.  Опрацюйте основні терміни (глосарій курсу).
  4.  Намагайтеся запам'ятати основні дати з теми.
  5.  Спробуйте правильно виконати завдання для перевірки.
  6.  Будьте наполегливими у досягнені мети.  

 

ПЛАН

 

І. Особливості повоєнного становища США.

ІІ. Соціально­-економічні досягнення й проблеми країни.

ІІІ. Особливості суспільно-політичного життя

ІV. Оформлення біполярного світу.

1. Загострення суперництва між США та Радянським Союзом.

2. Радянська блокада Західного Берліна. Поділ Німеччини.

3. Створення НАТО.

4. Створення Організації Варшавського договору (ОВД).

5. Закріплення біполярності світу

 

Глосарій

Глобалізація (англ. globalization) — процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації. У ширшому розумінні — перетворення певного явища на планетарне, таке, що стосується всієї Землі. Основними наслідками глобалізації є міжнародний поділ праці, міграція в масштабах усієї планети капіталу, людських та виробничих ресурсів, стандартизація законодавства, економічних та технічних процесів, а також зближення культур різних країн. Це об'єктивний процес, зумовлений розвитком транспорту та засобів зв'язку, він носить системний характер, тобто охоплює всі сфери життя суспільства. В результаті глобалізації світ стає більш зв'язаним і залежним від усіх його суб'єктів. Відбувається збільшення як кількості спільних для груп держав проблем, так і кількості та типів інтегрованих суб'єктів.

Маккартизм — явище, притаманне внутрішній політиці США 1950-54, пов'язане з діяльністю сенатора Д.Р. Маккарті; суть м. полягала в протидії й боротьбі з комуністичним проникненням та шпигунством на користь СРСР, переважно в апараті влади й серед інтелектуальної еліти, у переслідуванні осіб з ліберальними переконаннями; вияв атмосфери холодної війни.

Доктрина Трумена (англ. Truman Doctrine) зовнішньополітична програма, висунута президентом США Гаррі Труменом після Другої світової війни. Публічно озвучена 12 березня 1947. Основою доктрини була політика «стримування» СРСР у всьому світі.

«Нові рубежі» - політика президента США Дж. Кеннеді (1960 - 1963 рр.)- прискорення економічного зростання за допомогою державногорегулювання.

Неоконсерватизм (від грец. νεος — новий і лат. conservo — зберігаю, охороняю) — сучасна політична течія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства і визначає урядову політику та політичний курс провідних країн Заходу останніх десятиліть (наприклад: «рейганоміка», «тетчеризм»).

Наддержава чи супердержава незалежна держава із надвисокою політичною, економічною, культурною і військовою (включно із ядерною зброєю) перевагою над більшістю інших держав (зокрема над іншими великими державами та ядерними державами)

Діаспора (грец. διασπορά — «розсіяння») — етнічна, в першу чергу релігійна (конфесійна) та мовно-культурна спільнота або сукупність індивидів, які існують та зберігаються за межами свого материнського регіону, і котрі усвідомлюють свою генетичну або духовну з ним єдність. Поняття походить мовно з давньогрецької, але змістовно — з юдейської традиції (мається на увазі розсіяння євреїв по світу та існування компактними релігійно-етнічними громадами). В Європі це поняття стало набувати широкого вжитку в 19 столітті. Часто ним не зовсім коректно звуться будь-які національні меншини. Діаспори досить часто підтримують зв'язок з країною своєї історичної належності та здійснюють вплив на політику країни, де вони знаходяться[1].

План Маршалла (англ. European Recovery Program, Marshall Plan) — програма економічної допомоги Європі після Другої світової війни. Висунуто 1947 року держсекретарем США Джорджем К. Маршаллом (почала діяти в квітні 1948).

«Холодна війна» — поняття, що позначає глобальне еконо- мічне, ідеологічне й  військо- во-політичне протистояння між СРСР із його союзниками та США, країнами Західної Європи з  їхніми союзниками, що відбувалося із середини 1940-х і до початку 1990-х рр.

Біполярний (двополюсний) світ — термін, що використовувався в роки «холодної війни» для характеристики світу, розділеного протистоянням між комуністичною та демократичною системами.

 

I. Особливості повоєнного становища США

 Упродовж Другої світової війни в житті США відбулися докорінні зміни. Воєнні дії розгорталися за тисячі кілометрів від їхньої території, Сполучені Штати, не зазнали бідувань і руйнувань, пов'язаних із війною. Порівняно невеликими були в них людські втрати на фронтах -292 тис. полеглих у боях.

США не тільки не виснажили свої матеріальні ресурси, а навпаки, стали країною, яка в ході війни значно примножила свою економічну та військову могутність. Приблизно в 2,5 раза зросло промислове виробництво. Поліпшилося матеріальне становище населення. Спираючись на міцну господарську основу, США посіли панівні позиції в світовій економіці. Щодо їх військової могутності, то лише Радянський Союз міг, із більшим чи меншим успіхом, із ними конкурувати. США монопольно володіли найгрізнішою на той час зброєю - атомною, мали в своєму розпорядженні потужну стратегічну авіацію.

 Після Другої світової війни у Сполучених Штатах продовжувала успішно функціонувати історично сформована двопартійна система. При владі поперемінно були дві провідні партії країни — Демократична й Республіканська. Головне розходження між ними полягає в підходах до ролі держави в регулюванні соціальних й економічних проблем американського суспільства.

Республіканці виступають за обмеження державного втручання на користь вільного підприємництва, проти високого рівня оподатковування корпорацій, відкидаючи «зловживання» економічним і соціальним плануванням. Їм притаманна свого роду «алергія» на «невиправдані», з їхнього погляду, державні витрати на соціальні програми — освіту, допомогу безробітнім і незаможним, безкоштовну медичну допомогу старим, бідним.

Демократи, навпаки, є прихильниками більш активного регулювання державною владою економічних і соціальних відносин. Вони виступають за ефективне використання державного бюджету з метою розширення соціальних програм, причому першочергову увагу партія приділяє заходам щодо досягнення повної зайнятості населення. У цілому демократична партія вважається більш ліберальною, а республіканська — більш консервативною, хоча в кожній з них є своє ліберальне й консервативне крило.

 

Після Другої світової війни президентами США були:

 

 

Демократична партія

Роки

Республіканська партія

Г. Трумен

1945–1953

 

 

1953–1961

Д. Ейзенхауер

Дж. Кеннеді

1961–1963

 

Л. Джонсон

1963–1969

 

 

1969–1974

Р. Ніксон

 

1974–1977

Дж. Форд

Дж. Картер

1977–1981

 

 

1981–1989

Р. Рейґан

 

1989–1993

Дж. Буш-старший

Б. Клінтон

1993–2001

 

 

з 2001

Дж. Буш-молодший

 

ІІ. Соціально­-економічні досягнення й проблеми країни

 

Протягом двох перших післявоєнних десятиліть американська економіка розвивалася за сприятливих умов. Бреттон-Вудська угода про валютну систему (1944 р.) і план Маршалла (1948­-1952) сприяли перетворенню західноєвропейських країн на вигідних й надійних торговельних партнерів США. Холодна війна виправ­довувала величезні військові витрати в мирний час і створювала нові стимули для американської промисловості. Військова присутність США в багатьох регіонах світу служила надійним гарантом інвестицій американських корпорацій від непередбачених місцевих конфліктів. Усе це забезпечило умови для економічного зростання, що тривало протягом 50-х — до початку 60-х років. Наприкінці 60-х років період стрімкого піднесення економіки завершується. Під час війни у В’єтнамі (1965­–1973) американська економіка переживала гостру перенапругу через суперечності між потребами військового бюджету й державних соціальних програм. Наприкінці 70-х років у США назріла серйозна економічна криза, в результаті якої темпи економічного зростання уповільнились.

За післявоєнні роки в США склалася стійка структура господарства, у якій переважна питома вага належить виробництву послуг. У 1970 р. на сферу послуг припадав 71 % усіх робочих місць, а в 1994 р. — 73 %.

Незважаючи на економічне піднесення Європи і Японії останніми десятиліттями, Сполученим Штатам поки вдається зберігати провідні позиції у світовому господарстві. Частка США у світовому виробництві товарів і послуг сьогодні становить приблизно третину.

Лідерство США забезпечується головним чином їхньою перевагою над іншими країнами у масштабах і багатстві ринку, рівні науково-технічного потенціалу, масштабах економічних зв’язків з іншими країнами по лінії торгівлі, інвестицій і банківського капіталу.

Сполучені Штати утримують своє лідерство й у цілому ряді інших найважливіших галузей:

 зберігають більш високий рівень продуктивності праці, заробітної плати й рівня життя взагалі;

 мають найбільший у світі науково-технічний потенціал, що в сучасних умовах є вирішальним фактором розвитку економіки й конкурентноздатності у світовому господарстві; американські корпорації міцно утримують світову першість у таких напрямах, як виробництво літаків і космічних апаратів, надпотужних комп’ютерів і їхнього програмного забезпечення, наукове приладобудування, атомна енергетика, лазерна техніка, біотехнології тощо;

 продовжують залишатися найбільшим у світі виробником високих технологій, частка яких в економіці країни щороку зростає (1990 р. — 6,1 %, 1998 р. — 8,3 %);

 утримують перше місце у світі за обсягами зовнішньої торгівлі й експорту капіталу. Багато американських монополій перетворилися на гігантські транснаціональні корпорації (ТНК), які ведуть свій бізнес по всьому світу. Правда, аналогічний процес розвивається й у зворотному напрямку. Так, японські й німецькі автомобілебудівні компанії розміщують у США власне виробництво або опановують виробничі потужності разом з американськими партнерами.

Останніми десятиліття американська економіка зіткнулася з цілим рядом серйозних проблем.

 Відходить у минуле епоха безроздільного панування США у світовій економіці. Починаючи з 70-х років у світі відбулося зрушення в напрямку триполюсної структури — поряд зі США центрами глобальної економічної діяльності стали Європа (на чолі з Німеччиною), а також Східна й Південно-Східна Азія (на чолі з Японією).

 У середині 80-х років через величезний платіжний дефіцит у міжнародній торгівлі США перетворилися з найбільшого світового кредитора на найбільшого світового боржника. (У 1996 р. дефіцит перевищив 174 млрд. доларів.)

 Проявом хворобливого стану економіки був багатомільярдний дефіцит державного бюджету й швидко зростаючий державний борг (понад 4,5 млрд. доларів).

 У післявоєнний період посилилась нерівномірність економічного розвитку. За останні 50 років економіка США пережила 9 криз.

 Серйозною проблемою залишається бідність. У 1996 р. майже 37 млн. осіб жили нижче офіційної межі бідності. У зоні високого ризику бідності опинилися діти. У 1996 р. 20 % американських дітей жили в умовах зубожіння. Високий ступінь цього ризику мають і жінки.

Політичну стабільність у країні забезпечує «середній клас», до якого належить переважна більшість американців. Саме він своїми споживчими запитами багато в чому визначає й розвиток американської економіки.

 

ІІІ. Особливості суспільно-політичного життя

 

На відміну від більшості європейських країн, де післявоєнна ситуація характеризувалася поворотом у настроях широких мас уліво, в США мав місце наступ правих і консервативних сил. Це, зокрема, виявилося в спробах переглянути соціальні закони, прийняті в 30-ті роки, у період «нового курсу» Ф. Рузвельта. Так, в 1947 р. був прийнятий антиробітничий за своєю сутністю закон Тафта—Хартлі, основна мета якого полягала в тому, щоб обмежити й контролювати діяльність профспілок.

Яскравим проявом правоконсервативного повороту став маккартизм — широкомасштабна антикомуністична й антирадянська кампанія, розв’язана в країні ультраправими колами на чолі з сенатором Дж. Маккарті. Ця кампанія (самі американці її назвали «полюванням на відьом») тривала в період 1950­1954 рр.

Характерною рисою внутрішнього становища США стало наростання суспільно-політичних рухів різних напрямів. У 50-ті роки в новий етап вступає рух за цивільні права негритянського населення. Його ви­знаним лідером став Мартін Лютер Кінг, молодий баптистський пастор з Алабами. Під гаслом «боротьба без насильства» він організовував акції протесту проти переслідувань і дискримінацій за расовими ознаками. У 1964 р. діяльність М. Л. Кінга на захист цивільних прав була відзначена Нобелівською премією миру. У середині 60-х років у негритянському русі виділилися угруповання, які виступили з гаслами насильницької бороть­би за свої права. Виникла організація «Чорні пантери», що проголосила своїм девізом «збройну расову війну з метою повалення капіталістичної системи». Убивство М. Л. Кінга (4 квітня 1968 р.) мало величезний суспіль­ний резонанс і викликало спалах масового негритянського руху.

 

IV. Оформлення біполярного світу

 

1. Загострення суперництва між США та Радянським Союзом

 

 Війна ослабила традиційно сильні європейські держави, які впродовж століть визначали політичний клімат у світі, — Велику Британію, Німеччину та Францію. Виникли дві наддержави — США та СРСР. Світ набув ознак біполярності (двополюсності). На одному полюсі опинилися США й країни західної демократії, на іншому — СРСР і країни, у яких постали комуністичні режими. «Холодна війна» була зумовлена засадничими розбіжностями між політичними, економічними та соціальними системами — капіталізмом і комунізмом. Сполучені Штати Америки відхилили комунізм і підтримували лібералізм і демократію.

Дії СРСР, які Захід вважав проявом ворожості й експансіонізму

  • Повільна демобілізація Радянської армії після війни;
  • приведення до влади прорадянських урядів у країнах Центрально-Східної Європи;
  • створення в 1947 р. Інформаційного бюро комуністичних і робітничих партій (Комінформбюро), яке пропагувало комунізм, вихваляло радянську політику в Європі, протидіяло «доктрині Трумена» і «плану Маршалла»;
  • блокада Берліна тощо.

Дії США, які СРСР вважав проявом ворожості й експансіонізму

  • Намагання встановити американський контроль над Європою та світом («доктрина Трумена», «план Маршалла»);
  • небажання співпрацювати із СРСР у військовій галузі;
  • наполягання на поверненні США техніки й устаткування, наданих СРСР за програмою ленд-лізу в роки війни;
  • приховування від Радянського Союзу секретів у сфері ядерних озброєнь тощо.

 США критикували тоталітарну сутність радянського режиму, порушення комуністами громадянських і релігійних прав і свобод. Радянські керівники так само завзято критикували вади капіталізму, зокрема майнове розшарування в країнах Західної Європи, а надто в Сполучених Штатах Америки.

 Дві обставини забезпечили США місце наддержави: по-перше, військова могутність; по-друге, потужна, особливо на тлі спустошеного СРСР і зруйнованої війною Європи, економіка. Бомбардування американцями японських міст Хіросіми й Нагасакі поклало початок новій епосі — атомній. США прагнули скористатися атомною бомбою як засобом тиску на СРСР. Однак у 1949 р. СРСР успішно випробував власну атомну бомбу й цим поклав край ядерній монополії США.

 Військова могутність США базувалася також на добре оснащеній армії та флоті, військових баз по всьому світу. Уклавши міжнародні оборонні договори на Сході (з Японією, Іраном, Іраком), США забезпечили свою присутність у цьому стратегічно важливому регіоні.

 В умовах біполярного світу США надавали фінансову допомогу тим країнам, які могли потрапити під вплив СРСР і перебували у сфері американських інтересів. СРСР надавав допомогу країнам, у яких були встановлені лояльні до Радянського Союзу політичні режими, та країнам, що проводили недружню політику щодо США.

 Єдиною країною, яка могла претендувати на роль третьої сили, була Велика Британія. Однак під час двох світових воєн у ХХ ст. країна зазнала масових руйнувань, що завдало удару її економіці, а отже, і політичному авторитету. Відтепер у світі найвпливовішими країнами були Сполучені Штати Америки та Радянський Союз.

Мовою документів:

 «Європейська ера у світовій політиці завершилася під час Другої світової війни... Поразка Німеччини стала неминучою завдяки... двом позаєвропейським переможцям — Сполученим Штатам Америки та Радянському Союзу... Протягом наступних п'ятдесяти років домінувало двополюсне американо-радянське змагання за глобальне верховенство. ...Геополітичний вимір був однозначним: Північна Америка проти Євразії... Переможець по-справжньому панував би над світом... ...Кожен із суперників мав свою ідеологічну модель світу, сповнену історичного оптимізму; для кожного його модель виправдовувала чималі зусилля й водночас посилювала переконання в неминучій перемозі».

Збігнєв Бжезинський, американський політик і політолог (Велика шахівниця. Американська першість та її стратегічні імперативи / пер. з англ. — Львів; Івано-Франківськ: Лілея — НВ, 2000. — С. 5-6)

 

2. Радянська блокада Західного Берліна. Поділ Німеччини

 В умовах «холодної війни» країни-переможниці по-різному трактували домовленості щодо долі Німеччини. СРСР мав одержувати репарації промисловою продукцією не тільки із східної, а й із західних зон окупації Німеччини. За це Радянський Союз зобов'язався постачати до західних зон продовольство, аби не допустити голоду.

 Наприкінці 1946 р. між СРСР і Великою Британією та США виник конфлікт через об'єднання американської та британської окупаційних зон та утворення Бізонії (від латин. bi — два). Улітку 1948 р. до Бізонії приєдналася більша частина окупаційної зони Франції (за винятком Саару), унаслідок чого утворилася Тризонія.

 Того ж року в західних зонах окупації розпочалася грошова реформа, що призвело до Берлінської кризи. Стара німецька марка (рейхсмарка) на той час остаточно знецінилася. Запровадження нової німецької марки (дойчмарки) мало оживити німецьку економіку й відновити фінансову спроможність західної частини Німеччини. Радянський Союз вирішив, що західні держави прагнуть узяти під контроль усю територію Німеччини, витіснивши СРСР. Якщо грошова реформа в Західній Німеччині виявиться успішною, це сприятиме стабілізації ситуації й підвищенню рівня життя населення, а в радянській зоні цей рівень буде нижчим, вважали радянські керівники.

https://history.vn.ua/pidruchniki/polyanskiy-world-history-11-class-2019-standard-level/polyanskiy-world-history-11-class-2019-standard-level.files/image019.jpg Поділ Німеччини на зони окупації

 Після введення дойчмарки Радянський Союз запровадив нову марку на сході країни й наприкінці червня 1948 р. розпочав блокаду Західного Берліна з населенням 2 млн осіб. Блокада тривала 11 місяців. Американці вважали її відкритим проявом комуністичної агресії.

 Хоча Франція відмовилася від застосування сили (через економічну слабкість), інші західні країни вирішили не поступатися СРСР і налагодили повітряне сполучення із Західним Берліном, щоб доставляти жителям міста продукти харчування.

 Для постачання Західного Берліна були задіяні транспортні літаки Франції, Великої Британії та США. Через несприятливі погодні умови траплялись аварії, однак це не зупинило організаторів «повітряного мосту». З червня 1948 р. до травня 1949 р. літаки союзників здійснили 278 тис. рейсів, доставляючи берлінцям продукти харчування, пальне, ліки й навіть різдвяні подарунки.

Відеосюжет про «повітряний міст» над Західним Берліном: https://www.youtube.com/watch?v=2R8WoOE_jn0&feature=youtu.be

 

 

Мовою документів:

• Порівняйте радянську інформацію про події в Берліні та спогади німецького політика. Чому, на Вашу думку, автори офіційного радянського видання й німець, який у той час перебував у Берліні, по-різному оцінювали «повітряний міст»? Якому з цих двох історичних джерел Ви довіряєте більше? Поясніть, чому.

«У період дії “повітряного мосту” матеріальне становище населення західних секторів істотно погіршилося. ...З червня 1948 р. ...до вересня 1949 р. число безробітних у Західному Берліні зросло з 47 до 228 тис. осіб. На початку 1950 р. кількість безробітних сягнула 300 тис. осіб».

З офіційного радянського видання (Международные отношения после Второй мировой войны. — М., 1962. — Т. 1 (1945-1949). — С. 473-474).

«Коли Люціус Клей (генерал, голова адміністрації американської зони окупації в Німеччині. — Авт.)... отримавши згоду президента Г. Трумена (“Ми знаходимося в Берліні й залишимося тут”), організував “повітряний міст”, він розраховував на півтора місяця, а не на 322 дні. Апогею було досягнуто, коли в Берліні приземлявся бомбардувальник з мирним вантажем кожні 48 секунд, а гуркіт двигунів став символом виживання. Повітрям було доставлено понад 2 млн т вантажів. Це стало неймовірним досягненням не лише американських військово-повітряних сил; третину вантажів доставляли британці».

Віллі Брандт, канцлер ФРН у 1969-1974 рр. (Воспоминания // Вопросы истории. — 1991. — № 1. — С. 98)

 Берлінська криза була настільки вибухонебезпечною, що США навіть розглядали можливість застосування ядерної зброї. Пересвідчившись, що задумана операція не досягла мети, у травні 1949 р. Сталін зняв блокаду Берліна. Через три місяці після цієї події набув чинності договір про створення оборонного союзу західних країн.

 Після Берлінської кризи не залишилося шансів на збереження цілісності Німеччини. У вересні 1949 р. у Тризонії було проголошено створення Федеративної Республіки Німеччини (ФРН). На виборах перемогла Християнсько-демократична партія, а її лідер Конрад Аденауер став першим канцлером ФРН. Столицею республіки проголосили м. Бонн.

 У жовтні 1949 р. з ініціативи СРСР у Східній Німеччині було утворено Німецьку Демократичну Республіку (НДР), уряд якої очолив Вальтер Ульбріхт. Столицею НДР проголосили східну частину Берліна. Символом поділу Німеччини, який існував до 1990 р., став Берлінський мур, споруджений у центрі міста в 1961 р.

3. Створення НАТО

 

  Першим кроком на шляху створення оборонного союзу в складі США та європейських країн стало підписання навесні 1948 р. в бельгійській столиці Брюсселі договору про створення Західного союзу (т. зв. Брюссельський пакт) між Бельгією, Великою Британією, Нідерландами, Люксембургом і Францією. Угода передбачала співробітництво між країнами, колективну оборону в разі війни.

 Проте без участі США цей союз не міг стати потужним об'єднанням і протистояти Радянському Союзу. Спільна система оборони потребувала захисту кордонів з півночі й півдня, а отже, залучення Канади та північно- й південно-європейських держав.

 Після серії переговорів, незважаючи на протести СРСР, навесні 1949 р. у столиці США Вашингтоні 12 країн (Нідерланди, Франція, Бельгія, Люксембург, Велика Британія, Ісландія, Португалія, Італія, Норвегія, Данія, США й Канада) підписали договір про створення НАТО (Організації Північноатлантичного договору) для спільної оборони країн Західної Європи та Північної Америки. Це була відповідь США та їхніх союзників на блокаду Берліна.

Що таке НАТО?

Переглянте відео за посиланням:

https://www.youtube.com/watch?v=FNWeOEIVeCo

Все, що ми хочемо знати про НАТО:

https://www.nato.int/nato-welcome/index_uk.html

 

 

Мовою документіів:

• Проаналізуйте уривок з договору про створення НАТО. Яким постає з документа Північноатлантичний блок — наступальним чи оборонним? У тісній співпраці з якою організацією зобов'язувалися діяти країни-члени НАТО?

«Ст. 5. Сторони погоджуються, що збройний напад на одну або кількох з них у Європі чи в Північній Америці вважатиметься нападом на них усіх: і, відповідно, вони домовляються, що в разі здійснення такого нападу кожна з них, реалізуючи своє законне право на індивідуальну чи колективну самооборону, підтверджене ст. 51 Статуту ООН, надасть допомогу тій Стороні або Сторонам, які зазнали нападу, й одразу здійснить, індивідуально чи спільно з іншими Сторонами, такі дії, які вважатимуться необхідними, уключаючи застосування збройної сили, з метою відновлення й збереження безпеки в Північноатлантичному регіоні.

Про кожний такий збройний напад і про всі заходи, ужиті у зв'язку з ним, буде негайно повідомлено Раду Безпеки ООН. Такі заходи будуть припинені після того, як Рада Безпеки вживе заходів, необхідних для відновлення й підтримання міжнародного миру та безпеки».

З Північноатлантичного договору (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/950_008)

 

 Створення НАТО мало не тільки запобігти військовій агресії Радянського Союзу, а й згуртувати європейські країни.

 Північноатлантичний договір не передбачає створення збройних сил НАТО, адже є збройні сили країн-членів блоку. Деякі країни, які є членами НАТО, наприклад Ісландія та Люксембург, узагалі не мають армії. Рішення в Альянсі ухвалюють одностайно, кожна країна-член НАТО має право вето. До 1990-х років НАТО не застосовувало військову силу проти третіх держав або з метою втручання у внутрішні справи своїх країн-членів.

4. Створення Організації Варшавського договору (ОВД)

 Навесні 1955 р. Радянський Союз також створив військовий блок — Організацію Варшавського договору (ОВД). Поява нового військового союзу, угоду про який було підписано у Варшаві, — це відповідь на розширення НАТО: у 1952 р. до Північноатлантичного договору приєдналися Греція й Туреччина, а в 1955 р. — ФРН.

ОВД була військово-політичним союзом держав Європи, у яких існували комуністичні режими: Болгарії, Угорщини, НДР, Польщі, Румунії, СРСР, Чехословаччини, а також Албанії (з 1962 р. не брала участі в діяльності організації). Після створення ОВД було розпущено Комінформ. Провідну роль в організації Варшавського договору відігравав Радянський Союз.

https://24tv.ua/resources/photos/news/640x359_DIR/201812/1085936_5461806.jpg?201812152517

Країни Варшавського договору стали опонентами НАТО


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мовою документів

• Порівняйте статутні положення ОВД і НАТО (див. с. 28). Чи є між ними принципова різниця? Як Ви вважаєте, чи можна на підставі тільки документів або заяв зробити висновок про характер і наміри військово-політичних блоків?

«Ст. 4. У разі збройного нападу в Європі на одну або декілька держав-учасниць Договору будь-якої держави або групи держав, кожна держава-учасниця Договору, реалізуючи своє право на індивідуальну чи колективну самооборону відповідно до ст. 51 Статуту ООН, надасть державі або державам, які зазнали нападу, негайну допомогу, індивідуально чи за згодою інших держав-учасниць Договору, усіма засобами, які вважатимуться необхідними, уключаючи застосування збройної сили. Держави-учасниці Договору терміново проконсультуються щодо спільних заходів, яких потрібно вжити заради відновлення й підтримання міжнародного миру й безпеки.

Ст. 5. Договірні Сторони погодилися створити Об'єднане командування їхніми збройними силами...

Ст. 6. ...Створюється Політичний консультативний комітет, у якому кожну державу-учасницю Договору представлятиме член уряду або спеціально призначений представник».

Зі Статуту Організації Варшавського договору (https://www.cvce.eu/content/publication/1997/10/13/b1234dbc-f53b-4505-9d86-277e4f5c20d4/publishable_en.pdf)

 

 

Організація Варшавського договору була слухняним знаряддям СРСР і, на відміну від свого західного противника, неодноразово вдавалася до військового втручання у внутрішні справи країн-членів ОВД (у 1956 р. в Угорщині й у 1968 р. в Чехословаччині).

 

5. Закріплення біполярності світу

 

 Створення НАТО й ОВД остаточно оформило біполярність світової системи. Відмінності культури, ідеології, політичних цілей США та СРСР, на яких у роки їхнього союзу проти Німеччини та Японії обидві країни намагалися не наголошувати, тепер стали очевидними. Подальше протистояння демократії та комунізму загрожувало світові новою війною, у якій з появою ядерної зброї шансів на виживання залишалося небагато.

 США заявляли, що вони підтримують право народів самостійно обирати політичний режим, закликали до вільних і відкритих виборів у повоєнну епоху. СРСР наполягав на своєму праві мати «дружніх сусідів» у Східній Європі. У Вашингтоні підозрювали Радянський Союз у намірі поширювати комунізм у всьому світі, а в Москві політику США вважали доказом того, що Захід намагається оточити й ізолювати СРСР.

Мовою документів

• Порівняйте аргументи СРСР і США. Чи були, на Вашу думку, обидві країни налаштовані на пошук компромісів заради нормалізації двосторонніх відносин?

«Я переконаний, що політика Сполучених Штатів Америки полягає в допомозі вільним народам чинити спротив підкоренню озброєній меншості чи зовнішньому тиску, спрямованому на їхнє підкорення. Я певен, що ми повинні допомагати вільним народам самим визначати свою долю».

Зі спеціального послання президента Г. Трумена до конгресу щодо Греції й Туреччини (12 березня 1947 р.) (Safeguarding the Republic. Essays and Documents in American Foreign Relations (1890-1991). — McGraw-Hill Inc., 1992. — P. 154)

«Генерали, адмірали, міністри Сполучених Штатів Америки та Великої Британії день у день погрожують розпалити нову війну, знищити населення наших міст і сіл, зруйнувати наші міста, заводи, школи, лікарні, наше господарство, нашу культуру. Ми викриваємо ці підступні варварські плани й вимагаємо одного — засудити ці плани, припинити діяльність, ворожу миру».

З виступу Андрія Вишинського, міністра закордонних справ СРСР на засіданні Генеральної Асамблеї ООН 1 грудня 1949 р. (Вопросы международного права и международной политики. — М., 1951. — С. 764)

 

 

docx
Додано
11 квітня 2020
Переглядів
2016
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку