Валер’ян Підмогильний. Життєвий і творчий шлях письменника ‒ типова доля безкомпромісного митця в тоталітарному суспільстві. Розвиток інтелектуально-психологічної роману. В. Підмог

Автор ресурсу. Валер’ян Підмогильний. Життєвий і творчий шлях письменника Ратушна Наталія Миколаївна -вчитель української мови та літератури Лукашівського навчально-виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів» Чорнобаївської селищної ради Черкаської області

«Розстріляневідродження»Доля та світогляд українського письменника й перекладача Валер’яна Підмогильного.

«сином Придніпров’я»,Він і «справді був надто оригінальним явищем в українській літературі. Пройшовши чорну смугу півстолітнього ігнору та забуття, як жертва тоталітарної системи, він лише в теперішній час постає перед нами без образливих наличок і всіляких упереджень, у всій своїй повноті», — саме так казав про нього Тодось Осьмачка.«нащадком степу»,«письменником-інтелектуалом», «поетом чарів ночі», який відкрив для української прози «вікно до Європи». Його називають … Тодось Осьмачка

«Очевидно, є люди, що своє життя можуть згадувати, як суцільну смугу радості. Є люди, життя яких насичене і радос­тями, і печалями. Можливо, ці люди найщасливіші, бо справжнє щастя може відчути той, хто зазнав горя. Я оглядаюсь на пережите. Де мої радощі? Життя пережите, мов шлях заболочений. Шлях, що ним не йдуть, а бредуть, повільно пересуваючи ноги, не в силі скинути важкий налип багна. Стомле­ний у першому кроці, знеможений у подальших, я шукаю світлої плями на пройденому шляху і не знаходжу...» Так написав про себе в невеликій автобіографічній замітці В. Підмогильний. У цих словах усе: особливості світобачення і характеру митця. Доклад­ніше про це та про життєві віхи письменника дізнаємося сьогодні на уроці.

Десяте листопада. Дистанційне навчання. Валер’ян Підмогильний. Життєвий і творчий шлях письменника ‒ типова доля безкомпромісного митця в тоталітарному суспільстві. Розвиток інтелектуально-психологічної роману. В. Підмогильний-перекладач

Оцінка постаті письменника його сучасниками. Юрій Смолич пригадує Валер'яна «найбільш інтелектуально заглибленим, душевно тонким, або, попросту кажучи, найбільш інтелігентним…»Юрій Бойко малює такий портрет Підмогильного: «Делікатне, але енергійне обличчя, струнка постать у легенькому пальті, фетровий капелюх, що у радянських умовах річ не зовсім звична для початку 30-х років. У всьому вигляді було щось витончене, не радянське, його зовнішність свідчила про внутрішню культуру». Тамара Стрілець, дружина Г. Косинки згадує ось що: «…Враження справляв дуже серйозної, неговіркої людини. Але коли теми розмов були близькі його серцю, раптом у його очах з'являлись яскраві іскринки, і він підтримував бесіду, виявляючи енциклопедичні знання».

Народився письменник 2 лютого 1901 р. у селі Чаплі під Катеринославом у селянській родині (Це загально прийнята думка, яка є хибною, і виникла вона від відсутності глибокого аналізу біографії. Валер'ян Підмогильний народився в селі Писарівка Синельниківського району. Це між селами Роздори та Вербове Павлоградського району. Ще маленьким його батьки переселились до панської економії в село Чаплі, це коло сучасного Придніпровська.

Найперше, на характер Валер’яна мала вплив мати — малоосвічена селянка, яка все життя працювала на землі. Вона за переказами старожилів відзначалася вродженим розумом, тактовністю, делікатністю й суворою гідністю — саме тою народною інтелігентністю, яка притаманна українській жінці. Від неї Підмогильний узяв добірну та розмаїту мову, органічну та глибоку любов до історії рідного краю. Любов ця закладалася й завдяки знайомству Підмогильного зі славетним істориком академіком Дмитром Івановичем Яворницьким, до музею якого він часто заходив ще учнем та продовжував там бувати, вчителюючи на Катеринославщині.

Батько Валер’яна Петровича — Петро Якович був конторським працівником і касиром в економії графа Воронцова-Дашкова й докладав усіх зусиль, щоби діти здобули найкращу освіту та «йшли до науки». Запрошував вчителя французької мови, який викладав у самого графа. Сестра Валер’яна Настя досконало володіла французькою, та в повоєнні роки завідувала кафедрою іноземних мов в одному з Харківських інститутів. Брат, навіть, її обігнав і вже на початку 30-х років був визнаним авторитетом перекладацької школи в Україні, працюючи консультантом з іноземної літератури в одному з найпопулярніших видавництв «Рух».

Із раннього дитинства Валер’ян виявляв допитливість, мав добру пам’ять, схильність до навчання. Ще в церковно-приходській школі був постійним читачем вчительської бібліотеки, сам пробував віршувати та писати щось подібне до оповідань. Односельці запам’ятали його сором’язливим і дуже ввічливим до старших, людяним хлопчиком. У 14–15 років у нього з’явився велосипед, єдиний на той час у селі, який подарував йому батько. І Валер’ян щиро ділився зі своїми друзями рідкісним та недоступним для багатьох засобом пересування. Освіта

Освіта «Валеріан був надзвичайно здібним хлопцем. Було, послухає уважно урок і вже вдома не повторює. А натомість набере в учителів і знайомих стоси книг і просиджує над ними цілу ніч. Він дружив з моїм братом Степаном. Був тихий, сором'язливий. Любив ходити на сінокіс, на рибалку до Дніпра. І вже тоді мій брат хвалився, що Валеріан пише вірші і оповідання». Про цей період життя Валеріана Петровича мешканка села Чаплі Ярушевська Г. Н. згадує так: Після початкової освіти, дев’ятирічного вундеркінда віддають до Катеринославського першого реального училища, де він мав провчитися сім років, здобуваючи знання переважно із точних дисциплін.

Писати він почав ще в середній школі, вміщуючи свої оповідання в шкільному журналі під псевдонімом «Лорд Лістер», такий собі наслідок пригодницької літератури. Уже перше оповідання Підмогильного «Важке питання», написане під час навчання, привертає увагу дослідників саме психологічним змістом. Шістнадцятирічний автор намагається осмислити художнім словом стан свого ровесника гімназиста Андрія. Питання чоловічої зрілості розглядає юний автор. До речі, тоталітарна критика, навіть, цей перший літературний досвід ставила йому в провину, мов не бачить того, що діється навкруги, а саме — революцію, хоча до Жовтневої революції в березні 1917 року було ще далеко.

Катеринославське реальне училище. Російськомовне реальне училище він закінчив на відмінно з усіх дисциплін, а з весни 1917 року воно стає першою реальною школою з українською мовою викладання. Навчання продовжується ще на рік. У червні 1918 року Валер’ян знов одержує свідоцтво з відмінними оцінками, що дає йому право вступати до вищих шкіл, склавши повторно очні іспити. Того ж 1918 року він стає студентом математичного факультету Катеринославського університету. Влітку того ж року пише оповідання «Добрий Бог», «Гайдамака», «Пророк». Герої оповідань — однолітки автора, неймовірні максималісти, з бажаннями бути героями і пророками одночасно. Підмогильний — ще нікому не відомий прозаїк, і його оповідання, каліграфічно переписані дрібним почерком, спокійно лежать у заповідній теці. Надто неспокійно в самому Катеринославі. Хвилі громадянської війни, петлюрівці, денікінці, махновці, червоні…

Навчання в університеті, як такого теж немає, доводиться шукати засобів для існування — працювати діловодом українського клубу, у редакції військової газети. Врешті, в 1920-му році, коли почала вкорінюватися радянська влада, але матеріальне існування було вкрай сутужне, студент став викладачем математики в одній зі шкіл міста на Катерининському проспекті, що була розташована в теперішній будівлі музею «Літературне Придніпров’я». Музей «Літературне Придніпров’я»Водночас він став і секретарем секції художньої пропаганди відділу народної освіти. Однокурсники любили розповіді Валер’яна, завжди слухали його з інтересом та запитували «чи буде сьогодні університет на дому?»

Шлях на Голгофу. У Катеринославі того часу почав виходити невеличкий літературно-науковий і педагогічний збірник «Січ», саме тут було опубліковано два оповідання Валер’яна Підмогильного — «Гайдамака» і «Ваня».  У наступному випуску «Січі», містилося оповідання «Старець». Поява цього твору переконливо засвідчила, що в українську прозу приходить художник із високою культурою письма та тонким почуттям людської натури. Не випадково саме цією новелою відкрився збірник оповідань, що вийшов на початку 1920-го року в «Українському видавництві» й мав назву «Твори. Т. 1», хоча формат мав кишеньковий на 168 сторінок. Помітність цього видання полягала в декількох речах: книжку видав юний автор, і серед українських прозаїків подібне фіксувалося вперше, до того ж у той рік оригінальних українських книжок взагалі з’явилося менше десятка. А головне, Підмогильний уже на початку літературного шляху впевнено заявив про себе, як майстер психологічної інтелектуальної прози.

Саме до 1921 року належить поява в Катеринославі збірки «Вир революції». Саме тут вийшло оповідання Валер’яна Підмогильного «В епідемічному бараці», яке в автобіографії він назвав одним із кращих своїх творів. Незважаючи на складний побут, непевність тогочасної політичної ситуації в Україні («Часи були голодні «їли… юшку, де плавало кілька галушок, купити було нізащо, в місті була холера»), двадцятирічний прозаїк працює неймовірно напружено. У 1922 році на сторінках того ж «Виру революції» з’явилася інформація про його нову повість «Остап Шаптала», а також про завершення роботи над перекладом із французького роману Анатоля Франса «Таїс» та передмови до нього. Уявіть собі: голод, громадянська війна, матеріальні труднощі, епідемії холери й висипного тифу — і переклад французького роману. Такою високою була відданість Підмогильного літературному слову й бажанню творити нову літературу.

У 1921 році Підмогильний вирушає до Києва і восени того ж року починає працювати бібліографом Книжкової Палати. Однак недовго — обезлюднене місто перебуває в тяжкій економічній катастрофі, транспорт, електрична станція та водогін не працюють, фабрики зупинені. У студентських аудиторіях викладачі і студенти сидять при каганцях у шапках і пальто, науковці відкладають свої рукописи та йдуть найматися на фізичну працю, хто може — рятується від злиднів у селах.

Тому Підмогильний виїхав за тридцять кілометрів від Києва до містечка Ворзель, де викладав українську мову та політосвіту в трудовій школі. Тут він познайомився з донькою священника Катериною Червінською, майбутньою акторкою Київського українського музично-драматичного театру, на момент знайомства з Валер'яном Підмогильним працювала в аматорському театральному гуртку. Ворзель Валер'ян Підмогильний (у центрі зліва) й учні у ворзельській школі, 1921 У 1922 р. молоді люди побралися, тоді Валер’ян винайняв для сім’ї квартиру в будинку Портнових. Дім Портнових  (Ворзель, вул. Курортна, 56). Сучасний вигляд. Збережено оригінальний вигляд фасаду.

У 20-ті ім’я письменника виходить на столичні обрії, його оповідання «Собака» й повість «Остап Шаптала» з’являються в харківському журналі «Шляхи мистецтва». У великому місті головний герой Підмогильного почуває себе неприкаяним і душа його гнітиться атмосферою байдужості. За думкою Підмогильного, людина ніде не може бути вільною ані в місті, ані в селі й революційна «свобода» тут ні до чого. Дуже високо було відзначена повість «Остап Шаптала» за кордоном. У Лейпцигу в українській друкарні окремим виданням вийшов нарис «В епідемічному бараці», інші твори. Саме зі схвальної критики та закордонних публікацій почалося зацікавлення режиму ім’ям Підмогильного, який працював «по той бік барикад». Столичні обрії…

До цього ж часу відноситься «Проблема хліба», окремий твір, що символічно уособлює новели про голод 1921–1922 років. Заради того щоби бути ситим, герой краде гроші, стає альфонсом, тобто знов автор досліджує питання вибору, що належить зробити. У 1923 році з’являється й оповідання Валер’яна Підмогильного «Син», визнане, навіть, офіційною критикою одним із кращих в українській літературі. В оповіданні — два антиподи Грицько та його сестра Марійка. Вимінявши останнє хатнє начиння на хлібину, хитаючись від голоду, син догодовує матір, а сестра докоряє: «Матір бог кличе, а ти її нагло на світі держиш»… Загадка людської природи: діти від однієї матері, але ж такі різні.

1922 року Валеріан разом з дружиною перебирається до Києва, де мешкає в будинку недалеко від Сінного базару, на розі Великої Житомирської. За свідченням сучасників письменника, двері цієї квартири ніколи не зачинялися. Члени літературного об’єднання Ланка. Зліва направо: Борис Антоненко-Давидович, Григорій Косинка, Марія Галич, Євген Плужник, Валер’ян Підмогильний, Тодось Осьмачка. Восени 1923-го Підмогильний вчителює в одній із київських шкіл та працює редактором видавництва «Книгоспілка». У Києві Підмогильний з головою поринає у вир тогочасного літературно-мистецького життя. Стає активним членом щойно створеного "Аспису" (Асоціації письменників), що об’єднала майже всі покоління митців. Невдовзі з цього угруповання вийшли «неокласики» та «Ланка», яку очолив Валер’ян Підмогильний. Він був організатором та душею «Ланки», що об’єднала таких різних, своїм творчим обличчям в одне здружене товариство. Єдиною була вимога — писати талановито та бути порядним громадянином.

Український письменник Тодось Осьмачка, котрий емігрував на захід, згадував:«Валер’ян Підмогильний знав добре французьку мову й любив твори Анатоля Франса, портрет якого висів на стіні в українському рушнику в його робітничій кімнаті супроти стола. І якщо хтось заходив до Підмогильного вдень, то завжди його заставав за столом коло праці. І він кожному відвідувачеві говорив одне й теж саме: «До вашої уваги в мене є тільки п’ять хвилин… А потім, прохаю Вас, будуть прислуговуватися вам мої книжки…І показує рукою на бібліотеку. Таке ставлення тоді, у часи революції, коли люди не те що не шанували часу свого ближнього, а, навіть, не шанували людського життя заради пануючих доктрин… викликало в одних захоплення, а в інших зневажливий подив щодо контрреволюційних нахилів молодого письменника». Тодось Осьмачка

У середині 20-років в Україні вирує літературна дискусія. Основне її питання звучало так: «Європа чи Просвіта?», читаємо: Європа — історія, Просвіта — міфологія; Європа — відкритість, Просвіта — «хуторянство» й Москва». Підмогильний, звісно, не залишився осторонь цієї дискусії та основну небезпеку бачив у появі в літературі примітивного типу «ура-комуніста». Небезпека полягала в тому, що коли художній твір не відповідав вимогам офіційної ідеології, його засуджували. Ця дискусія продовжувалась і в його творах. У «Гайдамаках», наприклад, постало питання: брати знову до рук зброю і продовжувати кровопролиття або вирощувати хліб. Підмогильний застерігає від насильного приведення селянства до соціалізму; у його оповіданні «Іван Босий» — невдоволення селян новою владою, яка схильна вирішувати складні ситуації лише зброєю. Відповідно перепису населення в той час на 28 мільйонів громадян України, 23 мільйона складали саме мешканці сіл, тому питання було для влади, безумовно, гострими. Головною ж темою для Підмогильного була не революція й людина, а людина та революція.

«Людяність хитається між дикунством та культурою. А їх треба поєднати. Думи людей треба завоювати, але не зброєю», — ось основна думка його творів цього часу. Ці роздуми він продовжує й у своєму найвидатнішому романі «Місто», що вийшов двома виданнями в Києві (1928, 1929 рр.) та в Москві (1930 р.). Підмогильний вкотре переконує в тому, що цікавиться не людством, а окремою особистістю. Після приходу до влади секретаря ЦК ВКП(б) Лазаря Кагановича стало зрозуміло, що проблеми національної культури в Україні вирішені в дусі настанов командно-адміністративного апарату. Саме в цей час з’являється роман Підмогильного «Місто», що ставить проблему перспектив розвитку української нації. До роману було поставлено епіграф: «Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома — на ангела». Навколо роману завирували диспути, проходили обговорення в студентських аудиторіях, одних — роман окриляв, як здобуток прози, іншим — нагадував опозицію до пролетарського мистецтва. Лазар Каганович

Усе це відбувалося на фоні погіршення ситуації в Україні. У квітні 1929 року були організовані процеси над українськими націоналістами. Протягом того ж року відбулися нападки на найвидатніших українських академіків. У липні було заарештовано п’ять тисяч чоловік, яких пов’язали із вигаданою організацією «Спілка визволення України», про це засвідчив відомий американський дослідник Роберт Конквест у своєму відомому виданні «Жнива скорботи». У лютому 1929 року Валер’ян Підмогильний у складі делегації письменників мав зустріч зі Сталіним. Мова йшла саме про національну літературу та українську націю. З архівних свідчень відомо, що Сталін запам’ятав українських письменників, як «національно агресивних», потребуючих «профілактики» й перевиховання. Невдовзі щодо них було вжито «перевиховання» у вигляді арештів та розстрілів. Отже, роман «Місто» виявився лакмусом для влади, яка побачив потужний інтерес до твору, об’явила автору справжню війну.

«Невеличка драма» та важкі часи. У 1929 році Підмогильний завершує роман «Невеличка драма». Головна героїня Марта Висоцька, як і герої роману «Місто», переїздить із села до мегаполісу. Але там вона нікому непотрібна зі своїм романтичним мрійництвом. Суспільство, що поклало собі за ідеал лише досягнення науково-технічного прогресу, усе менше зважає на людину. Її духовність, за думкою системи, лише гальмуватиме динамічний розвиток унітарної держави. І ще один важливий контекст роману, який, звісно, тоталітарна влада не могла пробачити письменнику. У «Невеличкій драмі» росіянка Ірен Маркевич наполягає, що українській народ немає своє національної самобутності. На її думку, українець не вчить своїх дітей досконало рідній мові, а росіянка, у противагу, засвоїть її щоби витончено боротися проти українізації — ось метафора гуманітарної політики СРСР початку 30-х років. Політика ця, як відомо, мала сумні наслідки та не пройшла повз ока Підмогильного й була сміливо зазначена та досліджена. Саме за цю сміливість роман було покарано. Він з’явився лише в журнальній публікації «Життя й революція» 1930 року, окремого видання за життя не судилося. Отже, для Валер’яна Петровича настають важкі часи. Багато критики, він виведений із редколегії журналу «Життя й Революція». Саме в цей час він планує переїзд до Харкова (за свідоцтвами різних дослідників переїзд таки відбувся у 1929–32-х роках) і там працює у видавництві «Література й мистецтво».

До речі, в Харкові він зміг надрукувати лише оповідання «З життя будинку» («Літературна газета» 1933-й рік). Цікава річ, на шпальтах цього видання чимало виступів про перебудову літературних організацій, постанови ЦК ВКП(б), але ані слова про страшний Голодомор, що вирував в Україні в ті роки. Підмогильний не пише про свої літературні плани, він пише новелу «З життя будинку» про втрату людьми людяності. Йдеться про злам особистості під тиском диктатури й автор застерігає всіх перед наслідками цих процесів. У цьому творі вперше прозвучала думка про неприпустимість соціального побуту та класового обмеження до тих, хто не належав до пролетарського роду. І знов відчайдушна та смілива на ті часи річ. Також у цей період Підмогильний бере активну участь у перекладах і керує підготовкою багатотомних видань Гі де Мопассана (10 томів), Оноре де Бальзака (15 томів), улюбленого Анатоля Франса (25 томів). Про якість цих перекладів ще наприкінці 20 років XX сторіччя академік Олександр Білецький писав, що ними «сміливо може пишатися література».

Останній відомий твір Валер’яна Петровича «Повість без назви…», у якому ідеал, у вигляді прекрасної жінки, покликав головного героя до свого переосмислення. Підмогильний у цей час теж багато переосмислює, звіряючи свої думки з думками Спінози, Канта, Шопенгауера, Ніцше, Фрейда.  Його друзі згадували, що в цей час він часто опинявся в глухому куті суперечностей між тим, що бачило його письменницьке око й тим, що вимагала ортодоксальна критика. Саме тому йому не писалося…  Не писалося й у селищі Заньки Чернігівської області, думи линули до Києва, де були масові арешти. Арешт Григорія Косинки відбився найболючіше. Переклад Григорієвих «Мертвих душ» виходить без імені перекладача на титулі й Підмогильний ставить своє прізвище. Гідний вчинок друга й колеги. Григорій Косинка

8 грудня 1934 року в Занківському будинку творчості Підмогильному було пред’явлено ордер № 845 по Харківському обласному управлінню НКВС на дозвіл здійснити обшук та арешт…Згадали йому й публікації за кордоном, і поїздку за кордон 1928 року в складі делегації письменників, і шлюб із донькою священника . Підмогильний знов і знов переконує, що ні до якої контрреволюційної організації не належить і не належав, він намагається переконати слідчого, що після загибелі та арештів української інтелігенції ті, хто залишився на волі, відчувають лише вболівання за розвиток нації. Говорить він і про русифікацію у видавництвах, редакціях, часописах. Голгофа та вічність

Йому інкримінували "участь у роботі терористичної організації, що ставила собі за мету організацію терору проти керівників партії". Слідство в Харкові й Києві велося в справі контрреволюційної боротьбистської організації, до якої, крім Підмогильного, були зараховані Є. Плужник, М. Куліш, В. Вражливий, В. Поліщук, Г. Епік, М. Любченко (Кость Котко), О. Ковінько, Г. Майфет — загалом 18 людей. На всіх допитах Підмогильний відповідав слідчим: "Винним себе не визнаю". Коли тиск посилився, написав офіційну заяву слідчому Блоку, в якій зазначив: "Беручи до уваги, що за Вашою заявою матеріал у моїй справі достатній для віддання мене до суду…, я даю таке сумарне зізнання: Ніколи ні до якої терористичної організації я не належав і не належу. 2. Ніколи ніякої терористичної діяльності я не проводив. 3. Про існування подібних організацій, про їхню діяльність або діяльність осіб, зв'язаних з ними, я ніколи нічого не знав, інакше як з виступів представників Радвлади й партії в пресі й на прилюдних зборах. 4. Тому всякі зізнання інших осіб та обвинувачення мене в приналежності до терористичної організації і в терористич-ній діяльності я рішуче відкидаю як брехливі й наклепницькі".

Слідчий тричі просив розпорядження продовжити слідство, поки врешті в протоколі від 11 січня 1935 року з'явився запис буцім зі слів Підмогильного: "Останнім часом я належав до групи письменників-націоналістів з терористичними настроями у ставленні до вождів партії". Голгофа та вічність А після перевезення до Київського спецкорпусу НКВД на допиті 19 січня 1935 року прокуророві Українського військового округу сказав: "Я не належав до організації. Я вважав, що постанови партії по національному питанню в життя не проводяться… Для мене представниками партії в літературі були Хвильовий, Яловий, Шумський".

Голгофа та вічність Останнє слово мав сказати трибунал, очолюваний відомим катом невинних Василем Ульріхом. Отже, вирок — виїзної сесії Військової колегії Верховного Суду СРСР 27-28 березня 1935 року був засуджений на десять років позбавлення волі й відправлений до Соловецького табору особливого призначення. Спочатку він береться за переклади, а потім і за оригінальне письмо. У його листах до близьких згадується невелика повість про життя одного будинку, потім оповідання, а з весни 1936 року — постійні згадки про роман "Осінь 1929", в якому йшлося про початок колективізації в Україні. В умовах табору письменник змушував себе творчо працювати.

25 листів, написаних до дружини, матері й сестри, дивом уціліли. Ці потерті часом аркуші, то волають відчаєм невідомості про долю родини, що, можливо, розплачується за його "злочинну діяльність"то сповнені намагання заспокоїти себе, рідних, а найбільше недремне цензурне око неймовірним благополуччям самотнього ув'язнення"Рідна Катю, листів, до цього часу немає ні від тебе, ні від мами. Чекаю кожного дня, встаю з надією, лягаю з новою надією, що лист прийде завтра. Повинен же він коли-небудь прийти!?" "Камера у мене простора. До і після обіду маю годину прогулянки. Харчування і чистота не залишають бажати чогось ліпшого" то вражають готовністю порятувати дружину й семилітнього сина шляхом відречення від зв'язків з ним, "ворогом народу", ("Влаштовуйся серйозно, міцно і головне — не почувай себе зв'язаною зі мною. У тебе є дитина, а я — минуле. В попередньому листі я послав записку Ромі — шкодую про це тепер. Не треба йому нагадувати про мене, він ще малий, швидко забуде, і це добре").

3 листопада 1937 року, до двадцятилітнього ювілею Жовтневої революції, Валеріана Підмогильного, згідно з постановою Особливої трійки УНКВД Ленінградської області було розстріляно разом із великою групою української інтелігенції, в (Карелія).

За постановою ЦВК СРСР члени родини «ворога народу» висилали ся до віддалених районів Сибіру на 5 років. Тому Червінська разом із сином виїхали до РСФРР. Спочатку вони оселилася недалеко від Соловецького табору (СЛОН). Саме там перебував Підмогильний. Адміністрація табору не дозволила зустрітися з ним. Він намагається заспокоїти, але виходить не дуже. Відповідно протоколу від 9 жовтня 1937 року Валер’яна Підмогильного було розстріляно 3 листопада того ж року. Він намагався працювати й у таборі, займався перекладами Вільяма Шекспіра та Оскара Уайльда. Кілька оповідань, згадує він у листах до дружини і про роман «Осінь -1929», присвячений колективізації… До речі, навесні 1936 р. Катерина з Ромчиком переїхали в Алма-Ату. Там і залишалися під час Другої світової. Після війни пані Катерина повернулася до Києва. Жінка влаштувалася бібліотекаркою в Палаці піонерів, ночувала в помешканнях знайомих.

У 1949-му помер Роман Підмогильний, йому ледве виповнився 21 рік, він був студентом медінституту і хворів на невиліковну серцеву хворобу. Ще в евакуації на Уралі лікар сказав його матері, Катерині Червінській, що хлопцеві шкодить гірський клімат і краще перевезти його кудись в Україну. Мати й син Підмогильні повернулися до Києва, хоча знали, що нічого доброго їх тут не чекає. Катерина Іванівна, колишня актриса, знайшла роботу бібліотекарки в Палаці піонерів. Жити не було де, вони поневірялися по чужих хатах. Коли 1956 року Валер’яна Підмогильного реабілітували, його вдові дали кімнатку в «Роліті», але сина вже не було. Світлий хлопчина, який дуже пишався своїм батьком і якого Остап Вишня, колись проходячи харківським двором, помітив та з притаманним відчуттям гумору зазначив: «А це чия гумореска?»   Кімнату Катерині Іванівні, яку всі називали Катрусею, вділили в трикімнатній квартирі одного літературного подружжя — Миколи Шеремета і Віри Єніної. Шеремети не втомлювалися ходити у Спілку і вимагати, щоб Катрусю відселили, мовляв, з нею жодних умов для творчості. Стіни у скромній, на півтора десятка метрів кімнатці Катерина Іванівна перетворила на «іконостас»: вони були щільно завішані фотографіями Валер’яна Підмогильного і Ромчика.

Замовляючи пам’ятник на могилу синові, вона попросила зробити спільний барельєф із батьком, чиєї могили ніхто не знав. Так з’явилося місце, куди вона могла прийти і пом’янути своїх найрідніших людей. Улітку, коли було тепло, Катерина Іванівна просто з Палацу піонерів їхала на кладовище і там ночувала, а вранці звідти поверталася на роботу. Катерина Іванівна планувала видати твори Валер'яна Петровича, сподіваючись, що очільники Спілки письменників допоможуть їй. Катерині Іванівні не судилося побачити перевидання опусів Підмогильного на Батьків-щині, але  саме завдяки її зусиллям збережено повні тексти геніального митця.  Катерина Іванівна Червінська пішла з життя 1962 року. Її поховали на Байковому кладовищі (31 ділянка), де спочиває Роман. Валер'яна формально поховано на тому ж місці. Саме пані Катерина пришвидшила процес політичної реабілітації Підмогильного, надсилаючи до КДБ численні запити про долю чоловіка.

«Його мистецькою кармою і принципом думання були ясність і простота. — писав про Підмогильного Тодось Осьмачка. — Майстри українського слова дали Підмогильному мистецьку душу, а Захід блиском свого мистецтва причарував його серце».«Мистецька карма»Тодось Осьмачка. Літературний шлях Підмогильного тривав лише п’ятнадцять років (водночас зі співробітництвом у журналах та видавництвах). На 34-му році життя письменник був грубо та безпідставно вилучений із літературного процесу. Цим самим на багато років було знищено одну з найоригінальніших гілок української пореволюційної прози — інтелектуальну.

«Мистецька карма»Герой роману «Місто» поет Вигорський (прототипом якого був побратим Валер’яна Підмогильного Євген Плужник), казав: «На межі двох діб неминуче з’являються люди, що зависають якраз на грані, звідки видно далеко назад і ще далеко вперед. Отже, вони слабують на хворобу, якої люди жодної партії ніколи не прощають — на гостроту зору». Таким письменником був і Валер’ян Підмогильний, творчість якого поєднувала в собі синтез національного та вселюдського.

Особливості творчої манери В. Підмогильного. Сухість, а іноді й протокольність розповіді. Заглиблення в психологічні й побутові деталі. Тон вибачливої іронії, сатири й скептицизму. Засіб холодного наукоподібного розтину суспільних явищ і окремих людських характерів, ушляхетнення людини і вияв зрозуміння до її слабостей. Філософічний критицизм. Характери героїв розкриваються поступово, через художнє дослідження поведінки, дій, вчинків. Деталі, описи, герої нерідко контрастні. Звернення до тем краси, моралі, мистецтва, людини і громади, людини і революції.

«Коло думок»Метод* До вже відомої мені інформації про «розстріляне відродження» я можу додати наступне...* У біографії письменника мене вразила така деталь...

Домашнє завдання. Опрацювати зміст навчального матеріалу в підручнику (ст. 124-130). Переглянути документальні фільми: 1111 - Винні у любові до України. Валер'ян Підмогильний (16.12.16).https://www.youtube.com/watch?v=0 LAvpg. M9 Jz. Yhttps://www.youtube.com/watch?v=SWOt0 I7 FFz. QРозстріляне відродження. Валер'ян Підмогильний. Підготуватися до написання «Літературного диктанту». Прочитати роман «Місто».

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ: Google картинки. Режим доступу: http://images.google.uа -URL: https://uk.wikipedia.org/wiki. URL: https://www.google.com/search?q-URL: https://gdz4you.com/prezentaciyi/ukrayinska-literatura/valeryan-pidmogylnyj-21613/-URL: http://www.tsatu.edu.ua/shn/wp-content/uploads/sites/59/razvernutoe.pdf-URL: https://www.ukrlib.com.ua/bio/printit.php?tid=1655-URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Червінська_Катерина-URL: https://tyzhden.ua/Columns/50/184639 URL:https://www.dnipro.libr.dp.ua/Valerian_Pidmogylniy?fbclid=Iw. AR1 Bh. CQKr. Tb. Bvwor. Q25o Av3_83 Ky. Bn. Qy. Oc2fy5 Q_0 BWDco6jzj6x. Vs9x. RAСПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: ЛІТЕРАТУРА: Слоньовська О. В., Марфин Н. В., Вівчарик Н. М. Українська література. Підручник для 11 кл.. закладів загальної середньої освіти (профільний рівень).-К.: Літера ЛТД - 2019.- 320 с.