Важкі учні:проблеми,питання,рішення.

                                                                     «Не буває поганих дітей,

                                                                     бувають діти,яким погано»

                                           Важкі  учні:

            проблеми,питання,рішення

                                                      Підготувала

                                                                                                    практичний психолог      

                                                                                                         Тесленко В.А.

Методичні рекомендації по роботі з учнями девіантної поведінки                      

Робота з учнем групи ризику здійснюється у трьох напрямах: медичному, педагогічному та психоло­гічному. Медичний працівник закладу освіти характеризує фізичний та фізіологічний стан здоров'я дитини; класний керівник спостерігає поведінку, діяльність, спілкування учня, шкільний психолог дослі­джує психічні процеси розвитку особистості дитини.

На підставі детальної психолого-педагогічної характеристики учня та встановленого типу важковихо­вуваності розробляється індивідуальна програма корекційних заходів. Приклад складання названої програми додається.

Усі результати дослідження необхідно обговорювати на педагогічному консиліумі з метою підтвер­дження достовірності складеної характеристики та підвищення ефективності програми корекційних заходів.

Типи важковиховуваності: діагностика та корекція

Важковиховуваний учень (соціально дезадаптований або соціальне адаптований) — це дитина, у якої виникають труднощі з соціалізацією, а саме важко формуються моральні норми і внаслідок цього виникають відхилення форм поведінки.

Моральні норми — це встановлені соціумом норми (правила, зразки, цінності), які регулюють у пе­ршу чергу міжособистісні взаємини, що потребують від суб'єкта обліку інтересів іншого або інших при організації своєї поведінки. На порушення моральних норм суспільство реагує негативними санкціями. У такого суб'єкта виникає соціальна дезадаптація.

Успішна соціальна адаптація — це добре збалансовані співвідношення між егоїстичними потреба­ми та вимогами соціального середовища.

Важковиховуваний суб'єкт — це, у першу чергу, інфантильна незріла особистість. Психологічно ж зріла особистість — це гармонійна особистість із достатньою збалансованістю між помірно вираженою тенденцією до саморегуляції та хорошим рівнем самоконтролю, який забезпечує врахування позиції іншого у своїй поведінці.

Три головних суттєвих ознаки поняття «важковиховувані діти»:

•  наявність відхилень від суспільних норм у поведінці;

•  утруднення їх педагогічної корекції внаслідок закритості; закритість таких дітей до педагогічного впливу;

• діти, які потребують індивідуального підходу при організації педагогічної допомоги.
Соціалізація, таким чином, є процес входження дитини до соціального середовища, яке включає в себе засвоєння мови, норм поведінки, моральних цінностей, усього того, що складає культуру суспі­льства.

 Зовнішні форми поведінки «важких» дітей:

1. Безвідповідальне ставлення до навчання.

2.Часті конфлікти з однокласниками та вчителями.

3.       Невиконання вимог дорослих..
4.       Пропуски уроків.
5.       Втечі з дому, крадіжки, хуліганство, уживання алкоголю та наркотиків.

Набір цих негативних виявів повторюється у багатьох важких підлітків, тому їхня поведінка здається подібною і відрізняється лише ступенем вияву відхилень від соціальної норми. Тому деякі педагоги переконані, що всі «важкі» учні однакові й корекційні заходи треба проводити за єдиною схемою. Од­нак справа постає значно складнішою.

Дослідження показують, що далеко не всі діти, які порушують норми поведінки, є важковиховуваними, безвідповідальне ставлення до навчання, пропуски уроків, несприйняття школи взагалі далеко не завжди пов'язані з важковиховуваністю; ступінь важковиховуваності учня не завжди визначається кіль­кістю порушень норм поведінки та їх інтенсивністю.

Таким чином, у загальній групі неповнолітніх із соціальне дезадаптованою поведінкою можна виділи­ти такі типи важковиховуваності:

1. Тип педагогічне занедбаних дітей — зумовлений несформованістю особистісних структур, ни­зьким рівнем розвитку моральних уявлень і соціально схвалених навичок поведінки.

2. Конституціональний тип — зумовлений особливостями розвитку вищої нервової діяльності (акцентуаціями характеру, емоційною нестійкістю, імпульсивністю тощо).
3. Ситуативний тип — зумовлений невмілими виховними впливами.
4. Тип важковиховуваних дітей — зумовлений функціональними новоутвореннями особистості, які перешкоджають процесу соціалізації.

Для дітей молодшого шкільного віку ця схема також зберігається, хоча важковиховуваність першого типу в них виявляється здебільшого у формі синдрому психогенної шкільної дезадаптації, викликаного відсутністю підготовки до навчання в школі. Важковиховуваність третього типу в молодших школярів у більшості випадків виявляється в родині, а не в школі, а важковиховуваність четвертого типу зустріча­ється рідко через те, що в цьому віці особистісні структури ще не сформовані та більшість особистісних позицій і взаємин дитини мають ситуативний характер.

Необхідно зазначити, що можливе поєднання деяких типів важковиховуваності, яке виникає внаслі­док нашарування негативних чинників на вже наявні вияви соціальної дезадаптації.

Педагогічна занедбаність виникає як наслідок виховання за типом гіпопротекції, Розпізнати цей тип важковиховуваності можна вже за зовнішнім виглядом дитини: неохайно одягнені, брудні, діти, яким батьки приділяють мало уваги. Як правило, це діти з неблагонадійних та неповних родин, де ос­новним чинником виховання є негативний життєвий досвід.

Соціальна дезадаптація таких дітей починається з неуспішності в навчальній діяльності. У зв'язку з тим, що в родині таким дітям приділяли мало уваги, готовність до школи не була сформована. Уміння долати труднощі, довільна саморегуляція, щоденні навички спілкування, моральні норми також відсутні або несформовані та викривлені. Тому перші ж невдачі, викликаючи негативні емоційні переживання, перетворюються в агресію, фіксуються як несправедливість. Погані оцінки, які учень отримує від учи­теля, призводять до порушення стосунків, викривленого характеру взаємодії вихователя та вихованця. До підліткового віку такий тип взаємодії, генералізуючись, поширюється на всіх учителів та взагалі на школу.

Постійні неуспіхи в навчанні формують у педагогічне занедбаної дитини бажання уникати проблем, невпевненість у собі, низький рівень самоповаги. Засвоївши негативні стереотипи стосунків у родині, учень неусвідомлено переносить їх на спілкування з однолітками, що призводить до непорозуміння із друзями.

Педагогічне занедбані підлітки вирізняються саме несформованістю особистості, незрілістю, що по­яснюється відсутністю правильного педагогічного керівництва, належної організації життєвого просто­ру, відсутністю уваги та підтримки з боку батьків. Однак значних викривлень у формуванні особистос­ті, які стали функціональними органами, у цих учнів не помічається, їхня негативна поведінка часто реактивна, вони здатні розуміти свої проблеми та намагаються змінити себе.

Конституціональний тип виникає в тому випадку, коли несприйняття педагогічних впливів обумов­лене порушеннями вищої нервової діяльності.

Це, насамперед, діти, для яких характерні відхилення в емоційних і вольових процесах, аномалії у становленні характеру (акцентуації характеру), що при повному зберіганні інтелекту зумовлює великі труднощі в спілкуванні, навчальній та трудовій діяльності.

Слід підкреслити, що йдеться не про психопатологію, а про цілком здорових підлітків, у яких яскраво виражені риси певного характерологічного типу. При цьому природні реакції підліткового віку: еман­сипації, угруповування, обумовлені сексуальним потягом, набувають патологічного характеру різного ступеня вираження. Ці відхилення часто бувають тимчасовими, зумовленими органічними змінами під­літкового віку або ситуацією, яка торкається найбільш уразливих місць даного типу акцентуації. Мето­ди психологічного дослідження та впливу для таких дітей слід підбирати дуже ретельно, у відповіднос­ті до типу їх акцентуації, щоб не викликати реакцію декомпенсації характеру як у процесі дослідження, так і в  процесі соціальної адаптації взагалі.

 Ситуативна важковиховуваність обумовлена невмілими виховними діями з боку батьків або вчите­лів. Значна кількість конфліктів та інших форм відхилень від норми поведінки підлітків часто провокує­ться саме дорослим. Можна виділити типи негативної поведінки, зумовленої реакцією підлітка на дії дорослого. Підлітків, для яких характерна така поведінка, ще не можна назвати важковиховуваними, оскільки їхні негативні вияви пов'язані не з відхиленнями в розвитку особистості, а не залежними від них умовами. Для корекції поведінки таких учнів немає необхідності застосовувати якіі-небудь методи педагогічного    впливу,    навпаки,    у    цьому    випадку    саме    дорослий    повинен    змінити    свою поведінку.

Сама по собі неадекватність самооцінки хоча і значно утруднює процес соціалізації особистості, але все ж таки не є такою небезпечною, як порушення оцінних взаємин у всіх головних сферах життєдія­льності підлітка: ставлення до себе, інших, до діяльності. Саме у випадку розгалуженості в усіх назва­них сферах ми говоримо про саму важковиховуваність, оскільки між підлітком і вихователем виникає бар'єр, який викривляє сприймання дитиною позитивних соціальних явищ. Це виявляється в недовірі до людей, озлобленості, підвищеній образливості, підозріливості.

Програма психокорекцінної роботи з дітьми, поведінка яких відхиляється від суспільних норм, по­винна будуватись у відповідності з типом важковиховуваності дитини.

Незалежно від того, з якою проблемою звертається до психолога дитина, батьки або учитель, необ­хідно провести діагностику та визначити тип важковиховуваності. Оскільки той самий вид відхилень у поведінці може бути зумовлений зовсім різними причинами, відсутність діагнозу набагато підвищує ризик помилок у корекційній роботі.

Загальна схема корекційної роботи з дітьми різних типів важковиховуваності має такі основні на­прями:

1. Тип педагогічне занедбаних дітей:

•    встановлення довірливих стосунків з дитиною;

•    створення для неї психологічного комфорту;

•    формування у дитини позитивної самооцінки;

•    формування мотивації досягнення;

•    створення умов для підвищення рівня успішності в провідній діяльності;

•    вироблення правильних навичок поведінки та спілкування;
• підвищення рівня саморегуляції;

•  розвиток моральних уявлень;

•  формування позитивних життєвих перспектив, визначення шляхів самореалізації, сфер самоповаги.

2. Конституціональний тип:

• навчання підлітка розпізнавання небезпечних для нього ситуацій, саме тих, які впливають на найуразливіші «місця найменшого опору»;

•  формування у підлітка здібності об'єктивізувати небезпечні для нього ситуації;

•  розширення діапазону можливих способів поведінки підлітків у важких для нього ситуаціях.

3. Ситуативний тип:

•  визначення зони дезадаптації;

•  вирішення конфліктної ситуації.

4. Тип важковиховуваних дітей:

•  створення умов для адекватного сприймання педагогічного впливу;

•  подолання розгалуженості взаємин в усіх сферах життєдіяльності дитини;

•  шукання можливості для контактування, уникаючи бар'єра розгалуженості взаємин;

•  змінення системи ставлення до себе та інших;

•  формування адекватного ставлення до себе (вироблення адекватного еталона методом системи багатобічного оцінювання).

Типи важковиховуваності дітей та підлітків:

1. Тип педагогічно занедбаних дітей — низький рівень розвитку моральних уявлень та соціально схвалених навичок поведінки.

2. Конституціональний тип — утруднення у вихованні,  зумовлені індивідуально-психологічними особливостями особистості (акцентуації характеру, емоційна нестійкість, імпульсивність).

3. Ситуативний тип — невмілі виховні дії, які призводять до конфліктів (несправжня важковиховуваність).
4. Тип важковиховуваних дітей — утруднення у вихованні, спричинені функціональними новоутво­реннями особистості, які призводять до протидії виховному впливу:

•   феномен «смислового бар'єра»;

•   феномен «аффекту неадекватності»;

•   «розгалуженість взаємин» у домінуючих сферах уяви та дійсності.

Типи важковиховуваності дітей та підлітків:

1. Тип педагогічно занедбаних дітей — низький рівень розвитку моральних уявлень та соціально схвалених навичок поведінки.

2. Конституціональний тип — утруднення у вихованні,  зумовлені індивідуально-психологічними особливостями особистості (акцентуації характеру, емоційна нестійкість, імпульсивність).

5. Ситуативний тип — невмілі виховні дії, які призводять до конфліктів (несправжня важковиховуваність).
6. Тип важковиховуваних дітей — утруднення у вихованні, спричинені функціональними новоутво­реннями особистості, які призводять до протидії виховному впливу:

•   феномен «смислового бар'єра»;

•   феномен «аффекту неадекватності»;

•    «розгалуженість взаємин» у домінуючих сферах уяви та дійсності.
Підрахувати кількість балів за шкалою і встановити тип і ступінь важковиховуваності:

Підсумок:

• тип  важковиховуваності  визначається за найбільшою сумою набраних балів (за  таблицею)

Якщо різні типи важковиховуваності оцінено однаковою кількістю балів, визначається мішаний тип (наприклад: 7 балів — ситуативний та 7 балів — конституціональний; тип важковиховуваності — ситуа­тивно-конституціональний).

• рівень важковиховуваності                                                                                                                  

0 - 6 балів — низький ,7 – 12 балів середній,    13—20 балів — високий.     

Орієнтовна програма психолого –педагогічної корекції різних типів важковиховуваності