Вечір християнської поезії «Повік Розп’яття над жорстоким світом — Краплини крові в пам’яті віків...»

                              Вечір християнської поезії

«Повік  Розп’яття над жорстоким світом —
                      Краплини крові в пам’яті віків...»

 

Його вели дорогою, як вбивцю,
І грізний натовп голосно ревів, 
І раз-по-раз з ненавистю сміливці
Жбурляли камені в Царя Царів.
Вінок терновий наливався кров’ю,
Плювалися в обличчя вороги,
А Він дивився лагідно, з любов’ю,
І йшов — прощенням стати за гріхи.
Покірно шлях протоптаний стелився —
Аж до Голгофи, сповнений людей,
А на Голгофі натовп розділився:
На тих, хто розпинав, і на дітей…
Стояли поряд фарисеї й учні,
Стояла мати в юрмищі солдат…
І хоч роки летять, як води з кручі,
Перед Христом народи знов стоять…
І як тоді, з нас кожен вибір має:
Прощення попросить, чи так пройти…
Ісус біля Голгофи знов чекає —
Тож ким для Нього нині станеш ти?
Знов розіпнеш, чи схилишся покірно?
Ким станеш ти для Божої сім’ї?
Наш Цар Царів любов свою безмірну
Тобі дарує. То ж прийми її!

 

під мелодію          hans zimmer - time

 

Остання вечеря

«Мир Свій Я вам даю», — казав до них Христос,
Дванадцятеро слухали в світлиці.
Синіло небо у Його зіницях,
І сходив мир в серця дванадцятьох,

І наповняв, як миро, їхні душі.
І так хотілось бути їм з Христом
Усю цю ніч...Та ще не знав ніхто,
Що це останній вечір із Ісусом.

А Він ламав опріснок перед ними,
І кожному з любов’ю подавав, 
«Моє це Тіло, — тихо промовляв, —
Що за всіх вас ось-ось буде ломитись»

І кожен, простягаючи долоню,
Приймав шматочок і до рота клав.
І Юда очі мовчки опускав,
Він план про зраду мав вже на сьогодні.

А потім чашу Вчитель їм подав,
І виноградний аромат рознісся
По всій світлиці... А Ісус підвівся
І, поглядом обвівши їх, сказав:

«Це Кров Моя — вона за вас проллється,
Ви Чашу Заповіту цю прийміть
І між собою нині розділіть» —
І прийняли всі учні з щирим серцем.

Ось так Ісус Христос прощався з ними,
Це був для них останній спільний вечір,
В цю ніч Його візьмуть, скривавлять плечі
І поведуть стежинами нічними...

«Мир Свій Я вам даю...» — ці дорогі слова
Через століття нам звучать сьогодні.
Цей Хліб і це Вино — то Тіло й Кров Господні,
З благоговінням знов схиляється душа...
Марія Звірід

 

Ведучий: "Тоді зібралися первосвященики і старші народу в палаці первосвященика, що звався Каяфа, і радились, як би то підступом схопити Ісуса й убити" (Мт. 26, 3 - 4).

"Засядьмо на Праведника, бо Він нам невигідний і противиться нашим учинкам; Засудімо Його на смерть ганебну, бо, за Його словами, допомога Йому прийде" (Муд 2, 12 - 20).

"Як же настав ранок, усі первосвященики і старші народу... зв'язавши Його, повели та й передали правителеві Пилатові" (Мт 27, 1 - 2).

 

                                                 yanni hrisomallis - softly

В Гефсиманськім саду

Молитва Христова і зрада Іудова
Змішались колись в Гетсиманськім саду.
Там очі народу накрились полудою,
Зробивши із нього гріховну орду.

Не чули вони віще слово Учителя,
Бо їх лжеапостол юрбою повів.
Отам почалися страждання Спасителя,
І слід чорноти далиною побрів.

Іудо! Іудо!
Якби ти замислився:
Ти ж учень Його, коло Нього сидів!
Чому ж хижий погляд раптово ти визвірив,
У нице падіння себе опустив?

Твій мертвий цілунок із присмаком холоду,
Такий невідвертий, продажний, скупий.
Хрипіла болючість розколотим голосом
Над садом самотньо у тиші нічній.

І мовчки дерева зажурено плакали,
Та десь насміхався безчесний Пілат.
Із неба дивились хмарки перелякано,
Стояли апостоли, тьмарився сад.

Тим місцем іду мовчазною годиною,
Як демон, ця зрада терзає мене.
Такою страшною, гіркою провиною
Нехай не накриється людство земне.

Хоч ми не безгрішні, та лине осанною
Христова присутність над нашим єством.
Провісні вітри пролетять Гефсиманою,
Щоб нам повернути побожний псалом.

Народе земний!
Не продайся лукавому, 
Бо ще на планеті омани не сплять.
Неначе собі, під гріховною лавою
Христових завітів ніколи не зрадь!
Юрій Тітов

 

Ведучий: "І забрали вони Ісуса; і, несучи для Себе хрест, вийшов Він на місце, зване Череп, а по-єврейськи Голгота" (Йо 19,І7).

"Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає" (Йо 1,29).

 

Юрба                              Hans Zimmer - Duduk of the North
Юрба сміялась, плакала, кричала, 
Вдивлялась пильно: ось уже ведуть. 
В зеніті сонце. Спека докучала. 
Та хай вже там: потерпим, будь-що будь.

Це ж так цікаво: вчора під «осанну» 
В’їжджав як цар, а нині — на суді. 
Не буде більше цар той самозваний 
Нам докучать. «На хрест його веди!»

Юрба раділа: це ж яка розвага —
Не кожен день стрічаєшся з «царем». 
Дарма, що спека, мучить горло спрага, 
Ми ж бо на страту зрадника ведем!

Яка ж це гордість — буть комусь суддею! 
«На хрест, на смерть! Варраву відпускай!» 
...Мовчала совість, сплямлена брехнею. 
Кричало зло... Чорнів вже небокрай.

Ревіла площа: хліба і видовищ! 
Дивіться вже... Дивіться, як ведуть. 
Ішов Христос. І хоч би хто на поміч 
Йому прийшов. Зловтішно лиш гудуть.

Упала ніч. Ось вже Череповище. 
Сховалось сонце. Що то за мара? 
Там, на хресті, Він був хоч трохи ближче 
До неба чорного. Густішала пітьма...

Юрби нема. Всі кинулись втікати. 
Ви боїтесь розп’ятого Христа? 
А що ви скажете, як доведеться стати 
Перед Воскреслим Ним у небесах?

Куди втікати будете від Нього, 
Коли судити сяде Він на трон? 
Згадаєте Голгофу і Святого, 
І постать, що вросла в літостротон.

Так само всі ви будете стояти. 
Таким же натовпом, що з жаху занімів. 
І крик далекий битиме набатом: 
«На хрест! На смерть!» — 
                    відлуння ваших слів.
Юрій Вавринюк

 

 

Ведучий: "Симеон... сказав до Його (Ісуса) Матері Марії: "Ось цей поставлений для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі; Він буде знаком протиріччя, та й Тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець" (Лк 2, 34 - 35).

                                            hans_zimmer_- angels_and_demons

А Марія стояла і плакала…
Десь в куточку боліла ніжність.
І, здавалося, цілу вічність
Її сльози нечутно капали…

А довкола земля прокидалася,
Трави заспані в ноги хилилися,
Десь на сході зоря займалася, 
І ранкові акорди лилися.

Що до того Марії стривоженій?
Їй не чути світанкових дзвонів.
Тут Він був, тут Він ними похований,
Тільки вчора лежав, а сьогодні…

… Їй вбачались Христові очі,
І чоло у вінку колючім.
Жах вселяла тривога ночі
І печери навислої круча.

Сльози бігли, на землю капали,
Серце птахою билось болісно.
І стояла Марія і плакала,
Десь відлуння зітхнуло голосно…

Раптом голос: «Маріє…» — бажаний,
Дотик ніжний, як вітру подих,
А вона ще не вірила, вражена,
Рук хотіла торкнутись проколотих.

Я, Марія, Твоя, Спасителю,
Ти приходь у хвилини розпачу.
Клич мене на ім’я, Учителю,
Коли Світло Твоїх очей втрачу я.

Я впізнаю рубці долонь Твоїх,
Я до ніг Твоїх мовчки схилюся…
… Не ховала Марія сліз своїх…
Так і я і плачу й молюся.
Марія Звірід

Відеозапис “Маріє, не плач...”

Ведучий: "Праведник гине, і ніхто на те уваги не звертає. Побожні люди з землі зникають..." (Іс 57, 1).

"Одного ж перехожого, Симона Киринея, батька Олександра та Руфа, що повертався з поля, присилували нести Його хрест" (Мр 15, 21 - 22).

 

yanni - love_is_all

А Він мовчав... Мовчання гучно било 
Набатом в груди... Руки мив Пілат... 
Важке мовчання, довге, аж несила 
Дивитись в вічі. Цвяхи правив кат...

Ще вчора храм лящав під батогами, 
Від владних слів луна з кутків ішла. 
Тепер мовчить Отой, що зводить храми 
За кілька днів, борець супроти зла...

Ще вчора Він повчав, як треба жити, 
І говорив, де варто б і змовчать. 
Ще вчора йшли до Нього вбогі й ситі 
Послухати про Божу благодать.

Тепер мовчить. Невже і справді винен? 
За що ж Йому така ганебна честь? 
Шаліє зло, кричить юрба неспинна... 
Пішов без слів, поніс мовчання хрест.

«Замовк, нарешті», — втішено зітхнули. 
Не знали, бідні, в ту жахливу мить, 
Що Він ще заговорить. Серце чуле, 
Як пташка, на той голос полетить.

Він заговорить. Кам’яна могила 
Від голосу здригнеться. Вмовкне світ. 
У безнадії затріпочуть крила. 
Слова прорвуться через товщу літ.

У ці слова вслухаються століття, 
Вони проходять лабіринти душ. 
Їх слухають серця, гріхом розбиті. 
Говорить Він, смиренний неба Муж...
Юрій Вавринюк

 

Ведучий: "Я чекав милосердя, та його не було, і утішителів, - та не знайшов нікого" (Пс 69, 21).

 

Монолог Марії Магдалини                          Hanz Zimmer - Beautiful Lie

Пригадую той день, коли Господня сила 
Звільнила мене грішну з оков зла.
Ісусе мій, як сильно я грішила
І заповідь Твою не берегла.
Як підло я сквернила образ Божий -
Блудницею тинялась по землі,
Не вірила, що хтось мені поможе,
Помру, напевно, у гріха імлі...
"Проклята грішниця, розпусниця, блудниця" -
Кричали усі враз, вели на смерть.
Такі холодні й злобні їхні лиця,
Жорстокістю наповнені ущерть.
Та заслужила! Певно заслужила
Таку ганьбу, таку зневагу й злість...
А що хотіла? Ти ж згадай як жила,
Як ти сама свідомо йшла на гріх.
Ну що ж, якщо чекає зараз страта
І вже нічого вдіяти не можна,
Не хочу я як грішниця вмирати,
Чомусь для мене думка ця тривожна.
І ось коли каміння всі підняли вгору,
А дихати уже не було сили,
Якогось чоловіка у ту пору
Оголосити вирок попросили.
О чудо! Чи то Бог почув благання
Такої грішниці серед небесних храмів?
Але той Муж промовив без вагання:
"Хто без гріха, хай перший кине камінь".
Всі розійшлись в гримучому мовчанні,
До мене хтось наблизився немов
Підняла очі я й завмерла в здивуванні
Ви бачили колись яка вона - Любов?
Теплом батьківським віяло від Нього
І добротою, що не описати.
Я відреклась всього, що коїла до того,
Щоб бути гідною в Його сліди ступати.
Він дав мені життя нове й спасіння,
Повірив в мене, спасши від лихого,
Наповнив серце вщерть благоговінням
Й любов'ю вічною до Господа святого.
Стою сьогодні під хрестом Ісуса,
Вдивляюсь у пробиті ноги й руки...
У покаянні Господу молюся,
Бо й через мене Він терпів ці муки

Марта Грень

 

Ведучий: "Ішов за Ним натовп людей великий і жінки, що плакали за Ним та голосили. Ісус же обернувся до них і сказав: "Дочки єрусалимські, не плачте надо Мною, а плачте над собою і над вашими дітьми! Бо ось настануть дні, коли скажуть: Щасливі неплідні та й лона, що не родили, і груди, що не годували... Бо коли так обходяться з деревом зеленим, що тоді з сухим буде?"

(Лк 23,27- 31).

 

 "Шлях на Голгофу"                      yanni_hrisomallis_-_one_mans_dream

То ж не була вузесенька стежина. 
Там цілі юрми сунули туди.
І плакала Марія Магдалина, 
що не подав ніхто йому води.

Спішили верхи. Їхали возами. 
Похід розтягся на дванадцять верст. 
І Божа Мати плакала сльозами —
та поможіть нести ж йому той хрест!

Чи ви не люди?! Що за чудасія,
дають старцям, підсаджують калік, 
а тут же йде, ну, добре, не Месія,—
людина просто, просто чоловік!

Юрма гуде і кожен пнеться ближче.
Хтось навіть підбадьорює: терпи, 
вже он Голгофа, он Череповище! — 
хрущали під ногами черепи.

Сказати б, зброя, це хіба єдине? 
Так що б зробили стражники юрбі?
А в юрмах тих малесенька людина 
тягла хреста важкого на собі.

І хоч би хто! Кому було до того?
Всі поспішали місце захопить.
Воно ж видніше з пагорба крутого, 
як він конає, як він хоче пить.

І він упав. І руки аж посиніли.
Тоді знайшовся добрий чоловік: 
наморений, ідучи з поля, Симон,
що йшов додому в протилежний бік

Коли ж звершилась вся ця чорна справа , 
і люди вже розходилися ті,—
от парадокс: заплакав лиш Варава,
розбійник, не розп'ятий на хресті.

Чи пожалів, чи вдячен був Пілату, 
чи втямив, темний, раптом щось нове: 
що Божий Син таки іде на страту, 
а він, розбійник,— він таки живе.

 

Ведучий: «Не під силу мені одному нести... занадто тяжкий (тягар) для мене" (Чис 11, 14).

"Мою душу гонить ворог, життя моє у землю топче, він оселює мене в пітьмі... Дух мій тривожиться у мені й серце у мені жахається всередині" (Пс 143, 3 - 4).

hans_zimmer - strength_and_honor  

Петро — не Юда. Він любив Учителя.
І вуст він зроду був би не отверз.
…Коли вели Ісуса до мучителя,
була сльота. Петро апостол змерз.

А тут раби і слуги архирейські
Такий вогонь великий розвели!
Петро подумав: — Я лише погріюсь,
Бо хтозна, чи ще прийдеться коли.

Він підійшов до ницих і бундючних,
І руки грів при їхньому вогні.
Слуга спитав: — Ти також його учень? —
Була сльота. Сказав апостол: — Ні.

Він так сказав, і той його облишив.
Раби і слуги підкидали хмиз.
Месію били. В груди. І в обличчя.
Вогонь горів. Петро дивився вниз.

Коли ж Ісуса повели, одмучили
і розп’яли в такій височині,
слуга спитав: — Ти був між його учнями? —
Горів вогонь. Петро промовив: — Ні.

Він руки грів і зневажав Пілата.
В своєму серці плакав і скорбів.
Але вогонь продовжував палати.
І він сидів, як раб серед рабів.

Бо ж розіпнуть. І хто ж тоді нестиме
святе учення у майбутні дні?
Слуга сказав: — Я ж бачив тебе з тими! —
І втретє  він тоді відрікся: — Ні.

Ну, Петре, як? Зігрів свої долоні?
Урятувався? Догоряє хмиз…
Тебе розіпнуть десь аж при Нероні.
Зате інакше: головою вниз.

Ліна Костенко

 

Ведучий: "Прибувши на місце, що зветься Голгота, тобто "Череп-місце", дали Йому випити вина, змішаного з але Він, покуштувавши, не хотів пити. Ті ж, що розп'яли Його, поділили Його одежу, кинувши жереб" (Мт 27, 33 -35).

"Всі, хто на мене дивляться, глузують з мене, кривлять губи, кивають головою... Дивляться на мене і з радістю позирають. Одежу мою ділять між собою і на хитон мій жереб кидають" (Пс. 22, 8, 18 - 19).

 

yanni - love_is_all

Мовчить Голгофа і мовчить каміння,
Кат діловито піднімає хрест.
Ніхто із них руки його не спинить.
Ніхто іржавий цвях не відбере.

Як солодко їм зневажати Бога,
Як це почесно — вбити перший цвях...
«Цар-Самозванець» в’яне від знемоги,
А від тортур здригається земля.

О як вони Його зуміли «викрить»:
«Зійди з хреста, якщо ти справді — Бог», —
Лунав у небеса зухвалий викрик
Від ніг, уже скривавлених, Його.

Об хрест Господній зачепились хмари
І б’ється натовп тисяччю очей,
І тисяччю зіниць волає: «Кари!»,
І Божа Мати вже стекла плачем.

А Він ще міг Отця Свого молити
За них, що бігли Бога розпинать...
Його любов єрусалимським літом
Через усі століття йде до нас,

Через жадобу, підлість і огуду,
Де срібний гріш готує гріх новий.
І сходять із конвейєра іуди...
А Він тоді останній із повій

Дозволив біля ніг Своїх стояти —
Слізьми покаяння гріхи відмить.
І погляд принципового Кайяфи
Ховавсь від Бога помежи людьми —

Мудрує ницість від початку віку:
«Одного стратим, та народ спасем».
І стигне кров німим нестерпним криком,
Як Бога розпинає фарисей:

Ці погляди, ці усмішки, розмови...
І Божий гнів не зціпить їм уста?!
Це ж скільки треба мать до них любові
І скільки сил, щоб не зійти з хреста!
Ольга Чорномаз

Ведучий: "Тоді розіп'яли Його й поділили Його одежу, кинувши на неї жереб, хто що візьме. Була ж третя година, коли вони розіп'яли Його... І розіп'яли з Ним трьох розбійників, одного праворуч, а другого ліворуч від Нього. Тоді збулось Писання, що каже: "І з беззаконними полічено Його" (Мк 15, 24 - 28).

  
 Марія. Мати                      hans_zimmer - promised_king

Розп’ято… Сина… В світі більше горе,
Може і є, тільки… Не стало світу —
Розмита чорна пляма… Темні гори —
Неначе привиди удень… Без світла.

Розп’ято Сина… — Пам’ятаєш, може,
Як Ти тоді, Дитиною, у храмі,
В дванадцять років… Пам’ятаєш, кожен
Тобою дивувався?.. І руками

Обвила хрест. І знов не стало світу —
Змішався зі слізьми й дорожнім брудом…
Скажіть, у вас… колись… вмирали діти?!
Скажіть мені, жорстокі серцем люди!

Й упала долі… Хресні силуети
Єднали небо із Череповищем...
Завіса у Святе Святих роздерта…
Юрба мовчить. Юрба уже не свище,

Рідіє мовчки із театру болю...
Первосвященики збирають раду.
Вони й по смерті вершать людські долі…
Сіріє обрій над священним градом…

Сходить зоря. Тільки ж… розп’ято Сина…
І б’ються почуття, немов об ґрати…
У чім… У чім була Його провина?.. —
І мліє під хрестом Марія. Мати

 

Ведучий: "І розп'яли Його... Ісус же сказав: "Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять" (Лк 23, 33 - 34).

"А при хресті Ісусовім стояли Його Мати, сестра Його Матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. Бачивши Ісус Матір і біля Неї учня, що стояв, - а його ж любив Він, - мовить до Матері: "Жінко, ось син Твій". А тоді до учня мовить: "Ось Матір твоя" (Йо 19, 25 - 27).

"Було вже близько шостої години, і темрява по всій землі настала аж до дев'ятої години, бо затьмарилось сонце; завіса храму роздерлася посередині. Ісус закликав сильним голосом: "Отче, у Твої руки віддаю духа мого!" Сказавши це, Він віддав духа. (Лк 23, 44 - 46).

yanni - love_is_all

Він помирав.
          Один.
                    Стражденний.
                              Збитий.
Вжахнулось сонце. Впала хижа ніч.
Йому б ще жити, жити, й жити!
Йому б ще ряст топтати босоніж.

Йому б нести ще факели надії:
Он скільки ще зболілих та калік.
Ще у скількох душа без світла скніє.
Який же Він був добрий чоловік!

Та Він вмирав.
          Один.
                    Один на світі.
Пекельно-чорна падала вуаль.
А серце билось в грудях, наче в кліті:
Воно вже чує списа гостру сталь.

Але не спис підпер Йому легені,
І не вінок вразливо так пече,
Ні вигуки жорстоко-навіженні,
Ні ненадійне другове плече.

Йому болять майбутні всі століття,
Що розіпнуть уже не просто плоть:
Плювати в душу будуть і щомиті
На нову смерть без жалю поведуть.

Вмирати буде у серцях жорстоких,
В байдужості, упертості людській,
Коли гріхи колоти будуть в боки,
Як знов Голгофа — й Він вмира на ній.

Коли забудуть істинні дороги,
Коли зневажать жертвенну любов,
Коли у Ньому світ відкине Бога,
Він помирати буде знов і знов,

В серцях байдужих вкотре розіп’ятий,
Розміняний на грішні бариші...

Не так жахливо на хресті вмирати:
Найбільш болюче вмерти у душі...
Юрій Вавринюк

 

Ведучий: "Щоб не залишилися в суботу тіла на хресті... юдеї попросили Пилата, щоби переламали їм голінки й познімали з хреста. Отож вояки прийшли і переламали першому голінки і другому, які з Ним були розп'яті. Та коли підступили до Ісуса й побачили, що Він уже мертвий, то голінок не перебивали Йому, лиш один з вояків проколов Йому списом бік. І потекла негайно ж кров - і вода... Після того Йосиф Ариматейський... удався до Пилата з проханням, щоби забрати тіло Ісуса. І дозволив Пилат" (Йо 19,31-38).

hans_zimmer - promised_king

Повік Розп’яття над жорстоким світом —
Краплини крові в пам’яті віків...
І наші душі ними вже омиті,
І покаяння паростки тонкі.

Підхоплені, мов тріски непомітні,
Глибоким виром звабливих страстей,
Чи здатні ми хоча б лиш зрозуміти,
Як Син страждав? І як страждав Отець?

Як Він мовчить... і як Він тяжко тужить:
Допоки світ — ця туга не мине,
Допоки править впевненість байдужа,
Допоки не настане вже кінець.

Як вічного Отця душа боліла
За Сина, за Єдиного Свого,
Коли терзали найдорожче тіло.
Одна Голгофа тут? Чи сто Голгоф?

Ніколи ми того не будем знати,
Що відчував, що думав наш Отець,
Коли Ісуса повели на страту,
Коли сміялись у лице святе.

Чи хоче наше серце осягнути
Вселенський біль Вселенського Отця
Чи нам зручніше у гріховній суті
Не знати ні початку, ні кінця?

В саду спокус, далеко від Голгофи,
В блаженному невідані росли —
І сивіли серця людські потроху,
Й на долю виливали всі жалі.

Жили без Бога, горді й беззахисні,
Від прірви безкінечної за крок,
І птиця щастя з голосом зловісним
Всім на потіху кинула перо.

Зигзагами сумнівних траєкторій
Воно пливе над прірвою тепер.
Хто б захистив нас від сліпих повторень,
Якби Спаситель на хресті не вмер?

... Гортає вічність сторінки епохи —
Ми стоїмо у Спаса біля ніг,
А Бог-Отець вдивляється в Голгофу
Із висоти Святих очей Своїх.
Ольга Чорномаз

 

Ведучий: "Як же настав вечір, прийшов заможний чоловік з Ариматеї, на ім'я Йосиф... Він прийшов до Пилата і просив тіла Ісуса. Тоді Пилат звелів видати тіло. Йосиф узяв тіло, загорнув його в біле полотно й поклав у своїй новій гробниці, що її висік у скелі. І, прикотивши до входу гробниці великий камінь, відійшов. А була там Марія Магдалина й інша Марія, що сиділи проти гробниці. На другий день... первосвященики й фарисеї... пішли й забезпечили гробницю, запечатавши камінь, і поставили сторожу (Мт 27, 57 - 66).

yanni_hrisomallis_-_one_mans_dream            

Ісус Христос розп’ятий був не раз.
Там, на Голгофі, це було уперше.
Умер од смерті, може,— від образ,
і за життям не пожалів, умерши.
А потім розп’яли на полотні,
у мармурі, у гіпсі і в граніті.
А потім розп’яли його в мені,
і розп’яли на цілім білім світі.
І тіло з’їли, кров’ю запили.
Ще рік, чи два, чи десять, чи довіку?
І продавали образ з-під поли,
і не дають умерти чоловіку.
Куди піду? Куди тепер піду?
Де на землі земля обітована?
Казарми в Гетсиманському саду,
І всі народи — як розкрита рана…

 

Ведучий: "Чи ви це все зрозуміли?" (Мт 13, 51).

"Чи не палало наше серце в нас у грудях, коли Він промовляв до нас у дорозі та вияснював нам Писання?" (Лк 24, 32).

"Він, мов той пагін, виріс перед нами, мов корінь із землі сухої. Не було в Ньому ні виду, ні краси... Зневажений, останній між людьми, чоловік болів... Він наші недуги взяв на Себе, Він ніс на Собі наші болі... Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші... Його ранами ми вилікувані" (Іс 53, 2 - 5).

secret_garden_yiruma_-_songs_from_a_secret_garden_

Воскресіння

Господнє Серце на хресті, пробите терном...
В євхаристійній Чаші — Кров Свята.
Тендітний колосочок — добрі зерна.
Над ними Білий Голуб — Дух зліта.
Жертовність і любов... Палає свічка.
І небо воскресає після гроз.
Моє солоне від сльози, прозоре личко
Тримає у Своїх руках Христос.
З Тобою я молилась в Гефсимані...
З тобою хресні муки перейшла...
А нині впав від гробу сірий камінь,
І я Тебе між мертвих не знайшла.
Воскрес із мертвих! Два тисячоліття
Горить Любов'ю на Голгофі хрест.
В сльозинці болю — Воскресенське Світло,
Над муками розп'яття — Отчий хрест.
Спасителю! Учителю мій ніжний!
Тобі хвалу молитвою воздам.
У нас є віра, камінь є наріжний.
Тож дай нам сил звести Духовний Храм!
Хай мироносиці несуть святу новину,
Хай дзвони сколихнуть блакить небес!
Христос Воскрес! В неділю Світлу Днину
Прийми ж, Вкраїно, серцем Божий жест!
Надія Кметюк

 ***

То був ранок нової доби,
Урочистий світанок безсмертя.
Підіймалося сонце, щоби
Знов світити повік і не вмерти.

То був ранок жалю і надій
(І ніхто того дива не знає).
О, Маріє, не плач, а радій,
Що у гробі Ісуса немає!

Це не байка про Фенікса, ні.
Бо ж не попіл на сонці сріблиться –
Під гучні в піднебессі пісні
То у гробі пустім — плащаниця.

І втікає від серця відчай.
Сталось так, бо збулося Писання.
Не вагайся, Маріє, стрічай
Найщасливіше в серці світання!

Хай же душу наповнить ущерть
Радість світла й подяка уклінна,
Що Христом переможена смерть
І Його не торкнулося тління.

Знов Великдень іде по землі
І всміхається сонце на тверді…
Хай пізнають великі й малі:
Ми у світ цей прийшли для безсмертя!
Володимир Сад