Вечір пам'яті 6 загиблих воїнів російсько-української війни - випускників школи, приурочений до Дня Героїв України

СЦЕНАРІЙ «ГЕРОЇ НЕЗЛАМНОЇ КРАЇНИ»

МЕЛОДІЯ

Вед. 1: У повітрі пахне весною…Такі різні  запахи весни… Спочатку, коли тане сніг, весна пахне м’якою вогкістю. Далі - густі тумани, зелена травичка, і часті дощі…А яка краса, коли цвітуть вишні! А скажіть, хіба не заворожував вас своїм п’янким ароматом бузок?

 Вед. 2: Так було і  100 років тому  і 50 років. Так  є  тепер…Лише весна якась інша…Весна, що заставляє нас подивитись на життя по-особливому… А так хочеться  відчути цю весну, хочеться мирного життя і перемоги над нашим клятим ворогом.

Вед. 3: Мужність - це безстрашність, розум - це розуміння добра і зла, сила - це здатність до дії, герой - хто поєднує в собі ці три чесноти.

Сьогодні в День Героїв, згадуємо всіх полеглих за нашу Батьківщину та віддаємо їм шану. Українську історію творять Герої.

Вед. 4:  Герой – одне звичайне слово,
А скільки в ньому гордості і слави!
А скільки мужності, адже не випадково
Герой найперший став на захисту потужні лави.

Вед. 1: День Героїв відзначають понад сімдесят років. У 1941 році Другий Великий Збір Організації Українських Націоналістів постановив відзначати 23 травня як День Героїв, що покликаний відродити в українців героїчний дух минулих поколінь.

Вед. 2:  Українські герої – це прості жінки та чоловіки, хлопці та дівчата, діти та літні люди, які стали до лав дружин великих князів Київської Руси-України, Галицько-Волинського князівства, козацьких полків Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Івана Виговського,

Вед. 3: Української Галицької Армії, Січових Стрільців, Армії Української Народної Республіки, Організації Українських Націоналістів, Української Повстанської Армії, визвольного руху міжвоєнного часу.

Вед. 4. Це ті, хто активно боролися на українських майданах, без вагань стали до лав української армії та добровольчих формувань від початку російської-української війни з 2014 року і до сьогодні захищають нашу державу та усіх нас.

Вед. 1. Україна - країна героїзму

її історія доволі непроста

в ній дух сталевий, дух патріотизму

«За Україну!» - в героїв на вустах.

Вед. 2. Вже скільки закривавлених століть

 на волю України налягали

 проте скорити волю України

 наші герої ніколи не давали.

Вед. 3. І до сьогодні прапор майорить

 і до сьогодні гімн святий лунає

 і до сьогодні тризуб український

 до смерті ворога проклятого лякає.

Вед. 4. Як чуєш гімн вставай, мій любий друже,

його шанують від заходу до сходу,

бо гімн для українця святий дуже пробуджує він гордість у народу.

ГІМН УКРАЇНИ

 

Вед. 1. Нині, як і сотні років поспіль, українці гинуть, виборюючи право бути вільними. Ми пам’ятаємо кожного, хто поліг, та продовжуємо їхню боротьбу, аби наша країна залишалась незалежною. Сьогодні наш захід присвячується всім НАШИМ героям.

Вед. 2. Стоять з нами поруч живі… І назавжди живі у пам’яті. Нерозривна духовна єдність між ними. Єдина справа. Єдине завдання. Впали перші: підняли небо України високо-високо і тримають його. І інші стали лицарі до бою. Сотні, тисячі… Найбільш хоробрих знову взяло Небо.

Вед. 3. У Гімназії №25 імені Вадима Ангела небесних ангелів захисників не мало. Серед них : Випускники, які загинули у російсько-українській війні:

Мельник Іван Іванович,

Ангел Вадим Миколайович,

Богач Олег Віталійович,

Андріїшин Богдан Федорович,

Мельник Богдан Васильович,

Повелій Олег Михайлович,

Бочковський Роман Андрійович,

Нагорний Олег Михайлович,

Бондарчук Юрій Леонтійович,

Коваль Олег Олександрович,

Мединський Богдан Петрович

Вед. 4.  Випускники, які померли у наслідок російсько-української війни:

Деркач Андрійович Альбінович,

Бесчастний Олександр Федорович,

Шамрай Юрій Олександрович

 

Вед. 1. Батьки учнів гімназії, які загинули у російсько-українській війні:

Ціось Денис Валерійович,   Сірант Вадим Ігорович,

Чаїнський Генадій Васильович,  Рудзик Андрій Володимирович,

Підлісний Андрій Михайлович, Бортник Ярослав Михайлович,

Стахов Дмитро Вікторович,

Кошельник Олександр Михайлович,

Довгом Денис Васильович

Вед. 2. Родичі педагогічних працівників та працівників закладу:

Селецький  Олександр,

Горбулько Богдан,

Рудик Сергій

 

 

 

Вед. 3.  Пам’ятайте про тих, що безвісті пропали,

Пам’ятайте про тих, що не встали як впали.

Пам’ятайте про тих, що згоріли як зорі,-

Такі чисті і чесні, як повітря  прозоре.

Вед. 4. Пам’ятайте про тих, що за правду повстали,

Пам’ятайте про тих, що лягли на заставах.

Пам’ятайте про тих, що стрибали під танки...

Є в місцях невідомих невідомі останки.

Вед. 1. Є в лісах, є у горах, і є під горою –

Менше в світі могил, ніж безсмертних героїв.

Пам’ятайте про них і у праці, і в пісні –

Хай відомими стануть всі герої безвісні.

Вед. 2. Вшануємо пам’ять борців за волю нашої держави, усіх героїв, що відстоювали свободу та суверенітет України хвилиною мовчання

ХВИЛИНА МОВЧАННЯ.

 

Вед.1 Сьогодні,  напередодні Дня Героїв України, ми зібралися всією шкільною родиною, щоб згадати борців за свободу нашої держави, а особливо вшанувати пам'ять наших воїнів - земляків, які загинули за Україну в російсько-українській війні.

Вед.2. Говоритимемо історичними фактами, словами очевидців, а ще щирими від душі словами захоплення та вдячності про 6 випускників гімназії :

Богача Олега Віталійовича,

Андріїшина Богдана Федоровича,

Бочковського Романа Андрійовича,

Нагорного Олега Михайловича,

Бондарчука Юрія Леотійовича,

Коваля Олега Олександровича.

МЕЛОДІЯ

Вед. 1.  Богач Олег Віталійович народився 26.06.1978 року в селі Ставниця Летичівського району Хмельницької області.  Мати Тетяна Василівна і батько Віталій Григорович раділи появі сина. 

Вед. 2. Дитиною Олег ріс допитливою та непосидючою.  Ще малим дуже любив з дідусем ходити на риболовлю, допомагав бабусі по господарству завжди відгукувався про них з теплотою та посмішкою.  Дуже любив та шанував матір, а молодшу на 4 роки сестричку Світлану завжди охороняв та захищав, але як старший брат хотів бути головним.

Вед. 1. Протягом 1990-1993 років Богач Олег навчався у Хмельницькій ЗОШ №14 у 7-9 класах. Серед однокласників був популярним, мав багато друзів. Завжди стояв за правду та справедливість. Друзі пам'ятають Олега як чесну та порядну людину. Улюбленим предметом у школі була географія.

Вед. 2. У 1996 році закінчив ПТУ №4 за спеціальністю плиточник облицювальник. Далі проходив строкову військову службу в рядах української армії. Отримав спеціальність механік-водій, мав звання молодшого сержанта. Служив у місті Чернівці.   Гарно грав на гітарі.

Вед. 1. З дружиною Вікторією наш герой познайомився у 2017 році, коли приїхав на виклик таксі у якості водія. Потім доля знову їх звела, коли Олег прийшов на фірму, де працювала Вікторія, на співбесіду.  Тоді чоловік влаштувався водієм. Працівником був сумлінним. Завжди був не конфліктний, толерантний комунікабельний, доброзичливий та чесний. І дуже сподобався майбутній дружині. Хоча певний час придивлялися один до одного. В обох за спиною було розлучення.

Вед. 2. Олег дуже любив свою доньку Поліну від першого шлюбу. Часто зустрічався з нею допомагав матеріально. Також зумів знайти підхід і до дітей-підлітків Вікторії. Діти довіряли йому та поважали. Чоловік був авторитетом для них, міг дати слушну пораду, коли вони її потребували. Сім'я завжди була дружною, любила подорожувати або просто проводити разом спокійні вихідні разом зі спільними улюбленцями французьким бульдогом Фігаро та рибками в акваріумі.

 Вед. 1. Олег багато читав, з ним було цікаво розмовляти.  Улюбленого письменника Гоголя цитував напам'ять.  Любив куховарити та  приймати гостей, які були в захоплені від приготованої смакоти. Завжди допомагав дружині по господарству. Разом подружжя мріяло про великий приватний будинок, щоб можна було збиратися всією великою родиною.  Тому обоє поїхали за кордон працювати. А  коли стало зрозуміло, що війна неминуча, Олег повернувся в Україну.

Вед. 2.  У 2017 році  у  нашого героя народилася маленька онучка Кіра і це була любов на все життя.  Кіра обожнювала свого дідуся і отримували його орден після загибелі.

Вед. 1. У травні 2023 року Богач  Олег отримав виклик у військкомат і був призваний до лав у військову частину А-4162 у званні старший командир відділення бойових машин піхоти.  Свій 45 день народження Олег зустрічав вже на передовій.

Вед. 2. Пройшов військову підготовку захисник у селі Мала Любаша Рівненської області. Сержант Богач Олег був командиром протитанкового взводу роти вогневої підготовки 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Брав безпосередню участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією  росіян проти України.

Вед. 1. 5 липня 2023 року поблизу населеного пункту Берестово Бахмутського району Донецької області Олег Віталійович загинув від отриманих поранень під час артилерійського обстрілу здійсненого ворогом.

Вед. 2.  Олегу  Богачу  навіки 45 років… У нього залишилися дружина, донька та мати. Поховали Героя на Алеї Слави кладовища у мікрорайоні Ракове. За військову звитягу нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.

Вед. 1. Рішенням Хмельницької міської ради №33 від 15.09.2023 року за мужність у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, видатні заслуги перед українським народом та Хмельницькою міською територіальною громадою удостоєний звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» посмертно.

Вед. 2. Запрошуємо до слова родичів, знайомих та друзів Богача Олега. _____________________________________________________________

 

МЕЛОДІЯ

 

Вед. 3. Андріїшин Богдан Федорович народився 23 травня 1972 року у м. Хмельницький у сім’ї Андріїшиних  Галини Антонівни та Федора Вікторовича. Через три роки у батьків народився ще один хлопчик Андрій, а у Богданчика з’явився найкращий друг на все життя.

Вед. 4. Коли хлопці підросли, вони пішли у садочок №23. Богдан ріс жвавою дитиною, він завжди захищав молодшого братика дуже про нього піклувався, особливо коли батьки були на роботі.

Вед. 3.  А ще малий Богдан був товариським, мав дуже багато друзів у дворі, любив їх пригощати печивом, спеченим мамою напередодні. Оскільки сім’я жила на першому поверсі, то грядка під вікном була завжди стоптана. У цьому винні смачнючі мамині пиріжки, якими хлопчина пригощав друзів, передаючи їх з вікна.

Вед. 4.  У 1979 році наш герой пішов до 1 класу Хмельницької ЗОШ №14. Як у початковій школі, так і в старшій Богдан навчався добре, без трійок. Читати він, щоправда, не любив, але математику знав добре. А також він брав участь у художній самодіяльності, співав у шкільному хорі, бо мав гарний голос і любив музику.

Вед. 3. Мама Любов Петрівна розказала одну цікаву історію, яка відбулася в початковій школі. Одного разу після уроків Богдан зібрав компанію однокласників і відправився з ними в подорож по місту на тролейбусі по новому відкритому маршруту. Безстрашні дітлахи спокійно здійснили свою мандрівку та повернулися додому. Це свідчить про те, що Богдан ріс допитливим, любив досліджувати світ, який його манив та цікавив.

Вед. 4. На літні канікули брати Андріїшині завжди їздили в село до бабусі. Там теж було цікаво. Вони зростали, допомагали доглядати господарство. І саме там Богдан чітко зрозумів, ким він хоче бути.

Вед. 3. Цю історію теж розказала мама. Коли захворіла бабусина корова, викликали ветеринара. Хлопчик тихо та уважно спостерігав за тим, що робив лікар і потім сказав мамі «Я теж хочу і буду таким лікарем».

Вед. 4. Мрія Богдана Федоровича здійснилася. У 1987 році після закінчення навчання у школі, юнак вступив  у Зооветеринарний технікум у м. Кашин Калінінградської області.

Вед. 3. Навчання студентів було цікавим. Богдан дуже добре вчився, згуртовував навколо себе людей, особливо завдяки музичному таланту гри на гітарі та виконанню молодіжних пісень.

Вед. 4.  А ще Андріїшин Богдан у роки навчання знайшов своє перше кохання – дівчину Любов, яка також навчалася у технікумі. Повернувшись в Україну після навчання,  у 1990 році  закохані одружилися. Пізніше у них народилася донька Наталка

Вед.  3. У 1991 році  наш герой був призваний на військову службу до лав ЗСУ. Служив у військовій частині в місті Чернівці, пізніше перевівся у Хмельницький.

Вед. 4.  Прослуживши  2 роки,  Богдан повернувся додому і почав працювати ветеринаром у селі Водички Хмельницької області. Показавши свій професіоналізм, лікар здобув великий авторитет серед людей та довіру. До 1996 року Богдан Федорович працював дільничим лікарем у с. Терешівці та обслуговував мешканців 6 сіл, яких об’єднувала дільниця.

Вед. 3. З 1996 року по 2004 рік Андріїшин Богдан служив в органах внутрішніх справ та кримінально-виконавчій системі. І знову чоловік викладався на всі 100 відсотків, виконував свою роботу відповідально та заробив собі хорошу славу професійного водія керівництва.

 

Вед. 4. У 1995 році Богдан Федорович створює  нову сім’ю, одружується з дівчиною Ольгою. У них народжується дві донечки Анна та Олена..

Вед. 3.  Він був хорошим батьком, залюбки проводив час зі своїми дівчатами, навчив їх дружити та підтримувати одна одну. І, як не дивно, зберігав  дружні стосунки з першою дружиною Любою. Завжди любив, коли сім’я збиралася разом. А сім’я зростала та збільшувалася. Богдан Федорович дочекався онуків Тимофійка та Аніку.

Вед. 4. З 2004 року Андріїшин Богдан звільнився з державної служби і працював на різних роботах в місті та закордоном. Але найбільше чоловік любив працювати у своїй домашній майстерні по ремонту автомобілів. Він був розумною, мудрою, роботящою людиною, мав «золоті руки».

Вед. 3. З 23 лютого 2023 року Андріїшин Богдан Федорович був мобілізований до лав ЗСУ. Коли він отримав повістку, то сміливо пішов у військкомат, не хотів ховатися, родині казав: «Хто як не я?».

Вед. 4. Спочатку військовий служив у місті Рівному, працював у медичній частині інструктором, готував військових медиків надавати першу медичну допомогу військовим при кровотечах та пораненнях.

Вед. 3. І тут Богдан Федорович об’єднував навколо себе людей, налаштовував побратимів на позив, піднімав їм бойовий дух. Взяв опіку над молодою вісімнадцятирічною дівчиною військовою Яною, яка приїхала з міста Херсона з однією валізою. Організував для неї збір коштів на речі першої необхідності серед побратимів, запросив її до батьківського дому, щоб підтримати та обігріти людським теплом.

 

 

 

Вед. 4. Працюючи медичним інструктором, Богдан Федорович піклувався про переведення на фронт. У липні 2023 року це сталося. Воїн почав виконувати бойові завдання на Донеччині, командував відділенням. Пережив багато різних небезпечних ситуацій, але відчував, що вищі сили берегли його та команду побратимів.

Вед. 3.  Воїн прекрасно розумів всі небезпеки війни, розумів хвилювання своєї родини за нього. Богдан часто дзвонив додому, заспокоював сім’ю, що все буде добре, хоча сам відчував, що життя дуже небезпечне і може статися щось погане.

Вед. 4. Мама Галина Антонівна згадувала,  як під час останньої відпустки вдома її син йшов селом і привітно до всіх вітався, розмовляв і так щиро прощався, бажаючи всього хорошого. Але мамі нічого не сказав, оберігаючи її спокій.

Вед. 3. Всього лише 20 днів пробув на передовій Андріїшин Богдан. Там він завжди піклувався про оточуючих і дуже хотів врятувати чиєсь життя. Саме це стало роковим для воїна. Після виконання завдання, при поверненні, в траншеї Богдан побачив пораненого бійця. Йому здалося, що той ще живий. І, зупинившись та намагаючись витягнути хлопця, він потрапив під обстріл і загинув.

Вед. 4. 23 липня 2023 року Андріїшина Богдана Федоровича не стало. Це була велика втрата для сім’ї, родини та всієї України. У захисника залишилися мати, батько, три дочки та двоє онуків. Богдану Андріїшину назавжди 51…

Вед. 3.  Поховали Героя на кладовищі села Водички Хмельницької громади. Рішенням Хмельницької міської ради №33 від 15.09.2023 року за мужність у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, видатні заслуги перед українським народом та Хмельницькою міською територіальною громадою удостоєний звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» посмертно.

Вед. 4. Запрошуємо до слова родичів, друзів чи знайомих Андріїшина Богдана. ______________________________________________

МЕЛОДІЯ

 

Вед. 1. ІІІ. Бочковський Роман Андрійович народився 26 листопада 1992 року у місті Хмельницькому в інтелігентній сім’ї. Мама Галина Федорівна працювала у школі учителькою зарубіжної літератури, батько Андрій Леонідович працював геодезистом у приватній фірмі.

Вед. 2. А ще молодшого братика дуже чекала старша на 6 років сестричка Валентина. Діти зростали дружньо, Валя завжди допомагала доглядати Романа, гуляла з ним, знайомила з навколишнім світом.

Вед. 1.  У 3 роки Роман пішов у садочок №23, зростав активним, допитливим, товариським. Хотів проявляти самостійність і сміливо зранку без дорослих йшов у садочок.

Вед. 2. Протягом 1999 – 2008 років Бочковський Роман навчався у Хмельницькій ЗОШ №14. Закінчив 9 класів з відзнакою. Під час навчання юнак добре себе зарекомендував. Мав гарну пам’ять, розвинене логічне мислення, проявляв математичні здібності, а твори любив писати з певною родзинкою та цікавим власним баченням.

Вед. 1. За розповідями мами Галини Федорівни, Ромчик був не дуже посидючий, але любив говорити і робити конкретно та чітко. У школі та у дворі хлопець мав багато товаришів, вірно дружив, заробив авторитет і повагу серед друзів.

 

 

Вед. 2. Улітку під час літніх канікул діти відпочивали у селі в бабусі. Це були золоті роки дитинства. Ромчик дуже любив допомагати рідним. А особливою любов’ю хлопчика були котики. Ці милі створіння приносили щастя дитині, він піклувався про них, грався з ними і радів. А ще захопленням нашого героя у 8-9 класах була гра у шахи з дідусем.

Вед. 1.  10-11 клас Бочковський Роман навчався у Хмельницькому обласному ліцеї. В цей час герой полюбив спорт. Багато часу проводив у спортивному залі. Брав участь у змаганнях різного рівня в Україні та закордоном з кікбоксингу.

 Вед. 2. Вищу освіту Роман Андрійович здобув у Львівській політехніці за фахом «геодезія». Тут він також закінчив військову кафедру та здобув офіцерське звання.

Вед. 1.  Любов до спорту не залишала хлопця, він продовжував тренуватися. І навіть відкрив власний гурток для молоді, став тренером і прививав любов до кікбоксингу іншим.

Вед. 2. Навчання для Романа було важливим, він докладав зусиль і відмінно вчився, отримував стипендію. В житті з’явилося багато вірних друзів, які супроводжували юнака продовж життя. Разом вони подорожували, переживали життєві випробування, досліджували цей дивовижний і цікавий світ.

Вед. 1.  Бочковський Роман обрав професію, яка йому подобалася. Тому й працював він за спеціальністю. Це, можна сказати, було сімейною справою, бо батько і син працювали разом, підсилювали один одного та якісно виконували свою роботу. Шукав себе герой і у інших сферах, мав власний інтернет-магазин, співпрацював з істориками та археологами.

Вед. 2. Особливе місце у житті Романа займали сімейні подорожі Україною та закордоном. Батьки завжди робили життя дітей цікавим та різноманітним. Ці миті назавжди залишаться у пам’яті батьків і сестри, бо тоді Ромчик був живим і справжнім, насолоджувався красою природи та радістю життя.

Вед. 1. З початком повномасштабного вторгнення ворога в Україну Бочковський Роман  Андрійович був мобілізований до лав Збройних Сил України. Він щиро відчував обов’язок, що треба захищати Батьківщину.

Вед. 2. Два роки Роман прослужив у військовій частині в місті Шепетівка, геодезистом, топографом. За професійну службу отримав знання старшого лейтенанта. Але підсвідомо він розумів, що може зробити більше для перемоги. У квітні 2024 року  Романа Андрійовича перевели в окрему мотострілецьку бригаду до міста Чернігова.

Вед. 1.  Відповідальна служба тільки починалася, планувалося багато роботи, але життя розвернулося на 180 градусів, а точніше припинилося. 17 квітня 2024 року від удару ворожої ракети у військове містечко Бочковський Роман Андрійович загинув на 31 році життя.

Вед. 2. У Героя залишилися батьки та сестра з племінником. А у них залишилася глибока душевна рана за втратою дитини та відчуття провини, що не вберегли свою майбутню надію та найбільшу опору на життя. Поховали Героя на Алеї Слави кладовища у мікрорайоні Ракове.

Вед. 1. Рішенням Хмельницької міської ради за мужність у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, видатні заслуги перед українським народом та Хмельницькою міською територіальною громадою удостоєний звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» посмертно.

Вед. 2. На роковинах по смерті Бочковського Роман Андрійовича батькам вручили нагороду «Гордість Нації», присвоєну Герою посмертно.

Вед. 1. Запрошуємо до слова родичів, друзів, однокласників Романа Бочковського.

­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­_____________________________________________

 

МЕЛОДІЯ

Вед. 3.  ІV.    Нагорний Олег Михайлович народився 27 квітня 1985 року у місті Хмельницькому.

Вед. 4. З 1992 по 2001 рік навчався у Хмельницькій загальноосвітній школі №14. Закінчив 9 класів  і вступив у  Волочиський професійний ліцей, де здобув професію столяра, будівельника.

Вед. 3.  У мирному житті працював на трансформаторному заводі столяром.

Вед. 4.  У лютому 2024 року був мобілізований до лав ЗСУ. Після навчання воював у складі 58-ї окремої мотопіхотної бригади солдатом.

Вед. 3.  Загинув воїн 20 червня 2024 року під час виконання бойового завдання біля села Стариця на Харківщині.

Вед. 4.  Тепер Олегу назавжди 39 років…У нього залишились тітка та двоюрідний брат. Поховали Героя на Алеї Слави кладовища у мікрорайоні Ракове.

      Вед. 3.  На жаль, ми не змогли зв’язатися з родичами нашого випускника.

Якщо серед нас є однокласники  чи знайомі Олега Михайловича, запрошуємо вас до слова.____________________________________________________

МЕЛОДІЯ

 

Вед. 1.  V. Бондарчук Юрій Леонтійович народився 1 травня 1975 року у місті Хмельницькому по вулиці Бажана, 16 у сім’ї Бондарчуків Леоніда та Галини, простих  роботящих добрих людей.

Вед. 2.  Юрій був другим сином у сім’ї, він мав старшого на 6 років брата Олександра. Хлопці зростали дружньо, підтримували один одного, допомагали батькам. Але  інколи й бешкетували, сперечалися, боролися один з одним, коли гралися, змагалися, хто сильніший.

Вед. 1.  З трьох років ходив Юрко у садочок №23. Хоча, як згадує дружина Людмила Станіславівна, не дуже любив туди ходити, інколи тікав додому, бо вдома було затишно і добре.

Вед. 2.  Протягом 1982-1992 років Юрій навчався у Хмельницькій ЗОШ №14. Хлопець вчився гарно, старанно, виконував усі домашні завдання.

Вед. 1.  Був дуже товариським та компанійським, мав багато шкільних друзів. З однокласниками старався завжди підтримувати контакти, бути на зв’язку, постійно приходив на святкові зустрічі випускників.

Вед. 2.  У дитячі роки не цурався Юрій допомоги батькам. Разом з братом підтримували батька і маму, допомагали по господарству, не боялися роботи. А батьки водночас навчали дітей бути самостійними й відповідальними, прививали їм любов до землі, її обробітку та рослин, які на ній ростуть.

Вед. 1.  І ця любов супроводжувала Юрія Бондарчука продовж усього життя. Він дуже любив поратися на своїй грядці, вирощувати городину, смачнючу полуницю, хвалився і пишався цим. Навіть брав участь у різних рослинних та продуктових виставках у рідному місті по вулиці Прибузькій, на ринку Дубово.

Вед. 2.  Закінчивши 10 класів школи, наш герой вступив у Хмельницький національний університет на спеціальність «бухгалтерський облік».

Вед. 1.  Студентські роки були незабутніми, наповнені вірними друзями, насиченим відпочинком, цікавими подорожами. Юрій також активно займався спортом, дуже гарно грав на гітарі. Це були його улюблені захоплення: спорт, гітара, а ще риболовля.

Вед. 2.  Протягом 1997-1998 років Бондарчук Юрій проходив строкову військову службу в місті Хмельницькому в МНС. А після звільнення розпочав трудову діяльність у сфері торгівлі та підприємництва на місцевому ринку.

 

 

 

Вед. 1.  У 2000 році в Юрія життя змінилося кардинально. Він познайомився з гарною та щирою дівчиною Людмилою, а через три місяці вони одружилися. Молоді люди не раз пересікалися в житті до цього. Але саме тоді доля їх звела воєдино і поставила на єдиний, дружній, вірний, щасливий шлях і водночас шлях тернистий, наповнений випробуваннями, терпінням, втратами і неспокоєм.

Вед. 2.  У 2002 році у Бондарчуків Юрія та Людмили народилася перша дитина, дівчинка Вікуся. Батьки раділи, але саме тоді почалися постійні тривоги та випробування для сім’ї, бо Віка була не здорова, вона не могла сама ходити, потребувала постійної підтримки та турботи.

Вед. 1.  Цей ангел прожив на землі всього 19 років. Але дівчинка мужньо прожила своє життя. А Юрій та Людмила зробили усе можливе, щоб Віка була радісною та щасливою, наскільки це можливо.

Вед. 2.  А також вони не побоялися і народили ще двох діток. У 2006 році в Юрія народився син Юрій. Людмила назвала сина на честь батька, бо дуже його кохала. І 2013 році подарувала чоловіку ще одне янголятко, Юлію, таку довгождану і омріяну донечку.

Вед. 1.  Бондарчук Юрій був ідеальним чоловіком, дуже кохав свою дружину, слухався її і підтримував, а головне оберігав. Був Юрій чудовим батьком, безупинно піклувався про першу донечку Вікторію, виховував мужнього, відповідального та турботливого сина Юрія, насолоджувався дитинством найменшої красуні донечки Юлії.

Вед. 2.  У Бондарчуків були свої сімейні традиції, активний відпочинок що вихідних, родинні застілля з друзями, пізнавальні екскурсії Україною, поїздки на море та з палатками на Дністер. Але улюбленою була риболовля з найменшою дочкою на річці під домом, у тиші та спокої природи, на одинці зі своїми мріями та планами на майбутнє.

 

 

Вед. 1.  Юрій Леонтійович мав активну громадську позицію, не був байдужим до майбутнього України. У період Революції Гідності у 2013-2014 роках він кілька разів був на Майдані Незалежності, підтримував протестантів, допомагав вивозити поранених, підтримував український сильний дух як справжній патріот. Його слова: «Не буде незалежної України – не буде українців!».

Вед. 2.  З початком російсько-української війни у 2014 році наш герой добровольцем  став на захист України від ворога. Воював від «Правого сектору» у складі добровольчого українського корпусу.  Юрій мав позивний «Чечен», бо мав бороду та був схожим на людину чеченської національності. Волонтерив,  привозив військовим амуніцію, продовольство, з побратимами тримали позиції в напрямку міста Чонгар, щоб ворог не просунувся вперед. привозив військовим амуніцію, продовольство.

Вед. 1.  З 2016 року знову почалося більш мирне цивільне життя для Юрія. Але він продовжував волонтерити, організовував та закривав збори для військових. Багато людей знало та підтримувало чоловіка. Він завжди був привітним, доброзичливим, щирим у ставленні до інших. Вірив у правду та нашу перемогу.

Вед. 2.  Саме тому, коли  24  лютого 2022 року ворог почав повномасштабне вторгнення в Україну Бондарчук Юрій без розмов знову проявив свій патріотизм і став добровольцем до лав ЗСУ.  Дружина навіть не пробувала його вмовляти залишитися  чи виїхати можливо. Вона знала, його переконання не змінити. І назавжди запам’ятала його слова «Я не дам їм топтати землю, де могили моєї дитини та батьків».

 

 

 

 

Вед. 1.  Спочатку було навчання в територіальній обороні. А з 2022 року захисник воював на передовій в районі Гуляйполя Запорізької області у 78-у окремому батальйоні територіальної оборони. Спочатку воював у підрозділі розвідки у спеціальному розвідувальному батальйоні «Птахи шамана». А на початку 2024 року перевівся посаду водія-електрика відділення управління штабу батальйону взводу зв’язку, відповідав за зв'язок і виходив на бойові завдання на позиції.

Вед. 2.  Життя на передовій важке та жорстоке, воно несе втрати та вчить радіти кожній дрібниці в житті. Юрій Бондарчук це добре знав і розумів. Саме тому визначив для себе ще одну місію, покращувати життя побратимів та наповнювати його приємними радостями.

Вед. 1.  Юрій любив куховарити, тому постійно готував щось смачненьке хлопцям, чекав їх з бойових завдань, їздив за продуктами, підтримував морально, піднімав бойовий дух.

Вед. 2.  Не забував воїн і про сім’ю. Щоранку виходив на зв’язок, писав приємні слова про кохання,  підтримував та заспокоював, знімав та пересилав відео про своє життя. Саме вони стали маленькою  розрадою для дружини і дітей, коли тата не стало. Це вічна пам'ять про героя, це тоненький місточок до нього на небеса.

Вед. 1.  Юрій не просто заспокоював рідних. Він щиро вірив у нашу перемогу, у світле майбутнє нашої країни та української молоді. Він щиро будував плани на післявоєнне життя. А вони були масштабні, але досить реалістичні.

Вед. 2.  Для себе він мріяв відкрити свою власну ферму і виробляти на ній крафтові тверді сири з молока. Дуже хотів поїхати до сина закордон, де той навчався і провести час з рідною кровинкою.

 

 

Вед. 1.  У рідному селі Шаровечка Юрій мріяв відкрити національно-патріотичний табір для дітей. Мав плани стати старостою і працювати на благо громади або хоча б відповідально допомагати місцевій владі у покращенні життя мешканців селища.

Вед. 2. Доброзичливий, життєрадісний, цілеспрямований, проявляв батьківські почуття до молодших побратимів. Охоче виступав як військовий на святі в місцевій школі. Переконував дітей у тому, що дуже важливо навчатися, що ця наука обов’язково пригодиться у житті.

Вед. 1.   Справжній  військовий, український захисник, громадський активіст, незмінний патріот Бондарчук Юрій Леонтійович щодня складав плани на своє життя. Але життя написало свій план.

Вед. 2.  Життя воїна обірвалося під час виконання бойового завдання 27 липня 2024 року внаслідок удару керованими авіаційними бомбами окупантів у районі населеного пункту Гуляйполе Запорізької області.

Вед. 1.  Юрію Бондарчуку навіки 49 років. У нього залишилася дружина, двоє дітей, рідний брат з сім’єю. Поховали героя на кладовищі села Шаровечка Хмельницької міської громади.

Вед. 2.  Запрошуємо до слова родичів, друзів, знайомих Юрія.

Розкажіть нам про нього _________________________________

 

МЕЛОДІЯ

 

Вед. 3.  VI. Коваль Олег Олександрович народився 12 січня 1982 року у м. Хмельницький у сім’ї Коваль Галини Іванівни та Олександра Михайловича. Через 2 роки народилися ще двійнята хлопчик _______  і дівчинка Таня. Саме поява у сім’ї молодших брата та сестри стала важливою для Олега, бо він відчув себе старшим братом. І цю роль він виконував протягом усього свого життя безвідмовно.

Вед. 4.  Відвідуючи дитячий садочок №23, хлопчик ріс допитливим, цікавим, веселим. Вдома завжди допомагав батькам доглядати молодших, був щедрим, ділився смаколиками та іграшками. Діти були дружніми та радісними.

Вед. 3.  До першого класу Олег Коваль пішов у 1988 році. Навчався добре, любив читати, відвідував автогурток, де займався автомобілемоделюванням. Але найбільше він любив ремонтувати електротехніку, радіо, телевізори. За словами сестри Тетяни, він «дружив» з паяльником і йому це вдавалося досить непогано.

Вед. 4.  Також  Олег був дуже товариським, мав багато друзів серед однокласників та у дворі. Вони його любили та поважали. Сестра згадувала, що старший брат не боявся нічого і нікого, ніби не мав життєвого страху. Молодші гордилися старшим братом і відчували захист навіть від його доброї авторитетної слави.

Вед. 3.  Після школи Коваль Олег вступив у Професійно-технічне училище №18. Навчався там більше 3-х років по спеціальності пов’язаній з ремонтом телерадіоапаратури.

Вед. 4.  У 1997 році в родину прийшла біда. Помер батько Олександр Михайлович. Мама була в розпачі, молодші діти закінчували школу. Олег розумів, що як старший чоловік у сім’ї, має взяти відповідальність і допомогти мамі. Тому з 15 років він уже підробляв на різних роботах, заробляв гроші та вкладав їх у сім’ю.

 Вед. 3.  Важливо, що  навчання хлопець теж не покидав. Продовжував здобувати освіту в Хмельницькому кооперативному торговельно-економічному інституті за спеціальністю «Товарознавство і комерційна діяльність», паралельно працював.

Вед. 4.  Працював Коваль Олег будівельником на різних об’єктах, зарекомендував себе відповідальним та працьовитим. Але душа відпочивала тоді, коли о 4 -5 годині ранку чоловік прокидався, брав з собою снасті та вирушав на риболовлю. Місце не мало значення, головним був процес, насолода від природи, роздумів про життя в тишині.

Вед. 3.  У 2012 році Олег створив сім’ю. Народилася донька Вікторія. Хоча з часом вони перестали жити разом, але любов батька до дитини була безмежною. Чоловік спілкувався з донечкою, підтримував її фінансово, обдаровував подарунками.

Вед. 4.  З початком повномасштабного вторгнення Коваль Олег проявив свій громадянський обов’язок, записався до лав територіальної оборони. Відразу призваний не був, очікував на виклик і продовжував працювати  у місті.

Вед. 3.  У березні 2024 року він отримав повістку та був мобілізований до лав Збройних Сил України. Спочатку пройшов навчання у місті Камянець-Подільський. Там, пройшовши школу виживання, отримав військову професію сапера.

Вед. 4.  Потім воював з окупантами у складі 23-Ї окремої механізованої бригади поблизу населеного пункту Часів Яр, Бахмутського району Донецької області.

Вед. 3.  Навіть після короткого навчання захисник розумів, що його чекає важка і відповідальна місія. Бо війна - це страшно і небезпечно, часто – це квиток в один кінець. Але він відчував гордість, що став на захист рідної держави, не здавався і йшов вперед.

Вед. 4.  1 липня 2024 року Коваль Олег вийшов на перше своє бойове завдання. І не повернувся з нього. Він діяв за покликом душі, а не за військовим статутом. І під час обстрілів кинувся рятувати двох побратимів, витягуючи їх з поля бою. Побратимів воєн врятував, а сам загинув, навіки залишившись Героєм у серцях рідних та близьких.

Вед. 3.  Ковалю Олегу Олександровичу назавжди 42 роки. У нього залишилися мама, брат, сестра з родиною та донька Вікторія. Поховали Героя на Алеї Слави кладовища у мікрорайоні Ракове.

Вед. 4.  6 жовтня 2024 року головнокомандувач Збройних Сил України Олександр Сирський нагородив Коваля Олега  Комбатантським Хрестом посмертно.

Вед. 3.   Запрошуємо до слова рідних та друзів Олега. Розкажіть нам про Героя.

 

МЕЛОДІЯ

­­­­­­­­­­­­

 

Вед.1 «Україна… Країна смутку і краси… Це країна, котра найбільше прагнула волі і найменше мала її. Україна – це держава, яка протягом усієї своєї історії боролася. Боролася за волю, за щастя,  за незалежність. Гетьмани, козаки, повстанці, Герої Небесної Сотні, Герої АТО, Герої Війни, ви наші Герої сьогодення… 

Вед. 2 . Війна - це страх, кров, втрати. А небезпека всюди. І сили часом не рівні. 3 роки незламності показали силу духу борців, віру в добро й Перемогу. А пам’ять не загубити, бо вона у серцях мільйонів.

Вед. 3. Україна стала символом незламності та боротьби за свободу для усього цивілізованого світу. Синьо-жовті стяги майорять у різних куточках планети на знак підтримки життя і засудження смерті, яку несе за собою війна Росії.

Вед. 4.   Про героїзм наших воїнів  знають на інших материках. А українські пісні співають не тільки у Європі, а й поза межами, бо захоплюються землею, що зростила  героїв.

Вед. 1. Низький уклін усім родинам, з яких вийшли воїни-захисники. Хай міцне здоров'я, достаток, та радість наповнюють ваш дім.  Здобувачі освіти Гімназії №25 імені Вадима Ангела дякують ЗСУ, за можливість відчувати щасливе дитинство.

Вед. 2.  Сила волі, мужність, стійкість, бажання відстояти кожен сантиметр землі – це складові тих характерів, котрі сьогодні зі зброєю в руках  на захисті України. Ми низько вклоняємося перед Вашою мужністю, героїзмом і самовідданістю, пишаємося Вами і безмежно дякуємо за щоденний подвиг!

Вед. 3. "Сьогодні кожен з нас робить все можливе, щоб урятувати свою країну – те місце, де ми народжені, де ростуть наші діти та поховані наші предки. Де рідне все до болю. Кожен докладає свою часточку на шляху до ПЕРЕМОГИ.

Вед. 4. Молімося за кожного воїна, за кожну медсестру та  лікаря,  кожного волонтера. Колись історія  відтворить усі  події війни, щоб розповісти правду нашим дітям., онукам, усім наступним поколінням. Щоб з гордістю сказати: Ми вистояли і перемогли!

 

МОЛИТВА ЗА УКРАЇНУ