Виховний захід

              присвячений вшануванню пам’яті жертв      Голодомору 1932-1933 рр. в Україні

 

                           « Жнива скорботи »

 

                                                                                                        Не звільняється пам”ять,

                                                                                                      Відлунює знову роками.

                                                                                                 Я зітхну… Запалю обгорілу свічу.

                                                                                              Помічаю: не замки-твердині, не храми –

                                                                                   Скам’янілий чорнозем – потріскані стіни плачу

 

 

Мета :

 

• поглибити знання в учнів про Голодомор як геноциду Українського народу, його причини, перебіг і наслідки;
• акцентувати на тому, що Голодомор 1932 – 1933 років був наслідком не стихійного лиха, а спланованих системних заходів тоталітарного комуністичного режиму, був злочином геноциду;
• наголосити на сміливому чині Людей Правди та особливостях їх внеску у викриття злочинів комуністичного режиму;
• сприяти розвитку всіх видів інтелекту (академічному, практичному, креативному, емоційному й соціальному) як головної умови всебічного розвитку особистості, її самореалізації як громадянина України;
• виховувати почуття стурбованості долею невинних жертв тоталітарного режиму, навчати сприймати чужу біду та біль як свій власний;
• залучення учнівської молоді до меморіальних заходів із вшанування пам’яті жертв геноциду Українського народу – Голодомору 1932 – 1933 років в Україні, зокрема акції "Запали свічку".

 

 

 

 

 

Очікуваний результат:

Після цього заходу учні зможуть:

-         поглибити знання про  трагічне минулие нашого народу;

-         усвідомити велич  злочину на нашій  землі;

-         бережно ставитися до історії своєї країни, розкривати її як білі, так і чорні сторінки;

-         вшановувати пам’ять тих , хто віддав своє життя увійшовши в безсмертя;

-         сприймати чужу біду та біль як свій власний; здатність кожної людини на скорботу і пам'ять про мільйони загублених життів співвітчизників.

-         формувати  активну громадську позицію, національну гідність і самосвідомість , готовність  захищати свій народ;

-         брати за приклад подвиг людей старшого покоління.

 

Форма проведення: вечір пам’яті

 

Оформлення:

 

 

 

 

Обладнання:

технічні засоби( ноутбук, проектор, мультимедійна дошка), фонограми пісень та мелодій, уривки з документальних фільмів,  підбір слайдів, музичне устаткування.

 

 

Жнива скорботи

Б'є дзвін. Запалюються свічки. Гасне світло у залі.

На сцені ліворуч і праворуч біля порталів світяться свічки в торшерах-канделябрах.

ДИКТОР-чоловік (за сценою). Пам'яті жертв Голодомору в Україні 1932-го – 1933-го років присвячується.

(Відео «Мамо, я помру»)

ДИКТОР (за сценою).

             Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.

             Заплачте разом, а не наодинці.

             Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,

            Що мали зватись гордо — українці.

            Заплачте! Затужіть! Заголосіть!

            Померлі люди стогнуть з тої днини,

            Й благають: українці, донесіть

           Стражденний біль голодної країни.

           Згадайте нас — бо ми ж колись жили.

           Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

          Ми в цій землі житами проросли,

          Щоб голоду не знали люди вічно.

Ведучий: Рано чи пізно, але обов’язково кожна людина осмислює своє минуле.

            Не сьогодні це сказано

           Час народжувати і час помирати,

           Час руйнувати і час будувати,

          Час розкидати каміння і час збирати,

          Час мовчати і час говорити.

Ведучий: Прийшов час говорити після десятиліть мовчання. Як сталося, що без стихій, без засухи, без іноземного нашестя таке могло статися на нашій хліборобній Україні, яка ще недавно була житницею Європи?

Вед: 1933рік… Найчорніший час в історії України. У світі не зафіксовано голоду, подібного до того, що випав на долю тоді найродючішої та найблагороднішої країни. Тривалий час 1933-й рік називали одним із найсприятливіших у радянській історії. А навесні цього  ж року в Україні помирало 25тисяч людей щодня, 1000-щогодини, 17-щохвилини. Усього жертвами голоду за неповними даними  стало від 17 до 10 млн осіб,  із них 3 мільйони – діти.

 

1-вед. Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад – вперед, скільки сидить – стільки гойдається, і безконечно одна пісня на півголосом: їсти, їсти, їсти…Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так у простір, у світ – їсти, їсти, їсти…

(«Крихта хліба»)

Виявом дитячої смертності не займався ніхто. В Україні було 55 тисяч сіл і в кожному помирали діти.

 

1-вед. Щоб не дивитись на муки своїх дітей, матері прискорювали сумний кінець.

 

2-вед. Натопивши маковинням хату, закрила комин мати. І на ранок усі діти мертві.

(Хореографічна композиція «Мати»)

Голодомо́р 1932–1933 років — акт геноциду українського народу, здійснений керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1932–1933 роках, шляхом організації штучного масового голоду, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української РСР та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці.

       Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.

ДИКТОР-чоловік (за сценою). 38-м країн Організації Об'єднаних націй визнали Голодомор 32-го — 33-го років в Україні Національною трагедією українського народу. В Україні загинуло близько 10-ти мільйонів жертв.

       Голод ламає людину  як особистість,  в організмі відбуваються фізіологічні і психологічні  зміни,  деформується емоційна   сфера, спотворюється   мораль.

 

ДИКТОР-чоловік (за сценою).

         Ти кажеш, не було голодомору,

         І не було голодного села?

         А бачив ти в селі пусту комору,

         З якої зерно винесли дотла?

        Як, навіть, варево виймали з печі

        І забирали прямо із горшків,

       Окрайці виривали з рук малечі

       І з торбинок нужденних стариків?

       Ти кажеш, не було голодомору,

       Чому ж тоді, як був і урожай,

       Усе суціль викачували з двору, −

       Греби, нічого людям не лишай!

 

            Спланована конфіскація врожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932-33 років безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодомору, забороняла та блокувала виїзд голодуючих поза межі України, відмовлялася приймати допомогу для голодуючих з-за кордону.

         Попри те, що дії представників сталінської влади, що спричинили смерть людей голодом, кваліфікувалися згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства як вбивство, причини цього масового злочину ніколи в СРСР не розслідувалися та ніхто з можновладців, причетних до злочину, не поніс покарання при тому, що навіть найвище керівництво СРСР, включаючи Сталіна, знало про факти загибелі людей від голоду.

(Відео «Книги реєстрацій»)

          7 серпня 1932 року з'явилася постанова ВЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», відома під назвою «Закон про п'ять колосків». Розкрадання майна колгоспів каралося розстрілом, за «пом'якшуючих обставин» — позбавленням волі на строк не менше 10 років. «Законом про п'ять колосків» фактично людям було заборонено володіння їжею.

(Відео)

(Хореографічна композиція «Колосочки»)

         Не проминув голод і наш край. Подільський край – це перлина України. Мало того, що забрали усе, що можна тільки було забрати, та ще й примушували вивозити усе.

           Вивозилось з Поділля не тільки зерно. У цей трагічний період історії України на Вінниччині формувалися „червоні ешелони” для відправки продовольства в Москву і Ленінград.

          Так, Вінницька область у другому півріччі 1932 р. була зобов’язана відвантажити промисловим центрам країни 18, 2. тис. тон сільськогосподарської продукції рослинного походження, а в ІV кв. поточного року ще й 800 тон м’ясної продукції, 50 тон масла й меду, 500 тис. штук яєць... В жовтні 1932 р. більшовицька влада змусила Вінницьке обласне керівництво направити до Москви додатково кілька ешелонів з продовольством, яке конче було необхідне голодуючому селянству Поділля. Відправлялись такі ж „червоні ешелони” з відібраними в селян продуктами харчування і в 1933-1934 рр.

           По Вінницькій області загинуло від голодомору 531025 людей. Найбільше загинуло в таких районах, як:

Гайсинський – 23315 осіб;

Козятинський –23065 осіб;

Липовецький – 22785 осіб;

Томашпільський – 21231 особа.

(Грецький наспів)

 

4-вед. Наш найсвятіший обов’язок сьогодні –

3-вед. Зберегти пам’ять про всіх невинно закатованих

під більшовицькою владою,

 -1. Пам’ять про тих, хто не дожив,

 -2. Пам’ять про тих, хто недолюбив,

простори степів.

 -3. Пам’ять про живих і ненароджених.

 -4. Згадуючи одного – пам’ятаймо про мільйони.

 

       Ми впевнені – Україна пам’ятає. То ж давайте разом звернемося до нашої історії і вийдемо після цього духовно чистішими, мудрішими.

-1. Нехай у мільйонах маленьких вогників згорить страшний спадок голодомору.

-2. Нехай у цьому полум’ї згинуть нещирі частинки душі кожного з нас. І буде шлях у майбутнє прямим і світлим.

-1. Ми хочемо, щоб про це ніколи й ніхто не забував!

-2. Ніхто не має права про це забути

-3. Схилімо голови в скорботі перед невинно

убієнними.

 

1-вед. Пом’янемо хвилиною мовчання

великомучеників нашої історії.

 

(Відео «свіча» , запалюємо свічки по залу).