Вечір-зустріч в бібліотеці

Про матеріал

Сьогодні в цьому залі на нас чекає зустріч із цікавими людьми села . Запрошуємо до цієї світлої зали: сільський голова – Тур Олесандр Григорович, місцевий Батюшка Сергій ( Савченко Сергій Вікторович), вчитель історії школи Басараб Інна Василівна, Директор школи Білоусько Віталій Михайлович, теж історик; краєзнавець – Фартишева Ольга Федорівна, Білоусько Валентина Миколаївна – працівник музею Трипільської культури, Тур Марина Василівна – директор сільського Будинку Культури, педагог – організатор школи Дубина Анастасія Миколаївна.

Перегляд файлу

Вечір – зустріч із цікавими людьми

села Гайшин

Ведучий – Андрій Ващенко,

Ведуча – Валерія Васько;

Обладнання: фотоматеріали, презентація про церкву, проектор та розсувна дошка, виставка малюнків про культову споруду села Гайшин, тематична книжкова виставка по краєзнавству, саморобна книга «Деревяна, культова архітектура Переяславщини другої половини ХІХ століття

( на прикладі церкви святого Іоана Богослова села Гайшин); спогади жителів гайшинчан;

Тема нашої зустрічі: ( слайд з назво теми)

Церква Іоана Богослова в селі Гайшин на Переяславщині. Історична доля та архітектурні особливості

Ведучий: Деревяна церковна споруда в селі Гайшин є визначною пам’яткою історії та культури другої половини XIX ст. Від дня її відкриття і до наших днів називається церквою святого Іоанна Богослова.

Ведуча: Всупереч часу й політичним віянням, вона вистояла й збереглася у своєму майже первинному вигляді. Доречно підкреслити, що така дерев'яна діюча культова споруда в районі - єдина.

Ведучий: Історія про гайшинську церкву, зібрана по крупинках від часу її заснування і до наших днів. Вона несе в собі інформацію про історію рідного села, архітектуру, зберігає культуру і духовні надбання українського народу, В очах сельчан вона сприймається вірно: як осередок духовності, культурний і освітній центр.

Ведуча: З XVII по XIX століття православне населення Гайшина було приписане до переяславських церков. До 1796 року віруючі числились при Миколаївській церкві, а коли її скасували , то громада ходила на відправи до Успенського храму І 2 І.

Ведучий: 1869 році сільська православна громада вирішила своїм коштом збудувати церкву в Гайшині. Храм Святого Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова був споруджений у 1870 р. Першим священиком став колишній диякон переяславської Успенської церкви Олександр Дем'яновський, який 19 червня цього ж року був рукопокладений до щойно утвореної в селі парафії, а місце псаломщика посів Тимофій Копа-Овдієнко, переведений сюди з Троїцької церкви.

Ведуча: За переказами, спочатку церква була розташована на краю села. Чoму так? Вірогідно, що на сучасній території села всього було два природні підвищення. На першому, нижчому, вже розкинувся населений пункт - городище,- розташоване на Буртах. Поряд, у межах 750-800м було друге, вище, приходне підвищення. Саме воно і було обране для будівництва культової споруди.

Ведучий: Це підтверджує сприйняття громадою села церкви, як домінуючого фактора у своєму житті, пріоритету духовного світу над матеріальним. Неподалік церкви вже існувало кладовище, розташоване також на краю села. На даному етапі і церква, і кладовище обросло новобудовами та вулицями і це обумовило їх розташування саме в центрі населеного пункту.

Ведуча: За існуючим перспективним планом забудови села, Гайшин розширюється на південь: вулицею Переяславською, забудованою в 20-30-х роках; вулицею Вишневою, забудованою у 90-х роках; на захід - вулицями Стаднійчуковою та Садовою, забудованими у 50-60-роках; на Північ - вулицями Польовою, забудованою у 40-х роках та вулицями Набережними, забудованими у 60-х роках.

Ведучий: Церква Іоанна Богослова в с.Гайшин - цікава і важлива для розуміння етнопсихології українців – наддніпрянців. Вона слугує яскравим свідком життєдайної сили та устремлінням до високих ідеалів що панували на той час у світогляді народу, прагненню його до вищої духовності.

За свідченням етнографів та ознайомившись зі спогадами багатьох старожилів села, можна зробити висновок, що храми люди зводили на сакральних місцях, багатих природною енергією, що концентрувалась тут. І коли церква побудована і стоїть на спеціально обраному місці - то тоді правильно сприймається її призначення, розкривається сутність і громаді, яка її створила. Бо споруда виплекана долею людей, що тут живуть, намолена багатьма поколіннями, зведена і пронизана навколишньою природою. Храм від .усього цього отримує певний заряд енергії, який осідає в усіх куточках, в кожному вінці і потім віддається людям.

Майстри, зводячи будівлю за своїм смаком, досвідом, уподобаннями, звичаями і традиціями, керуючись ідеєю побудови храму Божого відповідно де своїх переконань і бачень, передають при будівництві храмові свою духовку силу і духовну свідомість.

З 1895 по 1902 рік парафію очолював священик Василь Бельский, а псаломщиком залишився Тимофій Копа-Овдієнко. У продовж цього періоду помітне зменшення кількості парафіян з 1109 до 998, ймовірно, внаслідок природних демографічних змін. У 1912 році кількість парафіян зросла до 1138 душ, до гайшинської парафії приєднали хутір Чирський (хоча храмове свято його жителі відзначали завжди на Архистратига Михаїла).

Проголошення радянською владою Декрету про відокремлення церкви від держави одразу не позначилося на житті цієї громади, яка була зареєстрована при церкві у 1922 р. Але в 1925 р. в громаді відбувся розкол, і при Іоанно-Богословській церкві було утворено ще одне релігійне обєднання Української автокефальної церкви. В церкві стали правити почергово два священники – отець Антоній Браташевський ( від старословянської громади) та Пилип Яненко ( від УАПЦ).

Запитання до сільського голови Тура Олександра Григоровича Чи мало місце розкуркулення церкви як такої і як проходив цей процес у нашому селі?

Так, у 1935 р. обох батюшок було заарештовано і вислано за межі села. Тоді ж «розкуркулили» й саму церкву. Керівники райрадвлади наказали усі цінні речі: священні книги в дорогих оправах, потири, дискоси, ікони, шитво, привезти до Переяслава. Майна повантажили на підводи чималенько, бо воно, за спогадами очевидців, дорогою навіть випадало. Те, що губилося за підводами, люди збирали і несли до своїх осель. У 1935 р. на храмі зрізали купол і обрізали дзвони, хоч активісти комуністичного ладу вимагали знищити церкву повністю. Голова колгоспу Лой Омелян Григорович розпорядився засипати усю церкву зерном, а до районної влади надіслав повідомлення про те, що в селі немає церкви, а є тепер зерносховище.

Запитання до Білоусько Валентини Миколаївни. Розкажіть про саму споруду церкви з точки зору науковця.

Гайшинська церква у своїй будові є традиційною для церков Лівобережжя. Вона висока, осяяна світлом; в ній дихається легко, вільно, на повні груди. Церква одноверхна, хрестоподібна. Всі рамена в плані чотиригранники і мають однакову ширину, довжину і висоту, лише західний притвор вдвічі довший, бо до нього впритул примикає дзвінниця, збудована одночасно із церквою в єдиному зрубі.

Церква являє собою двохярусну споруду, де перший і другий ярус приблизно однакові - заввишки до п’яти метрів, середній, перехідний ярус об’єднує собою їх, і має третину висоти від основного барабану. Загальна висота споруди близько 25 метрів.

Засновано споруду на кам’яних брилах, що покладені на певній відстані одна від одної. Зруб підвалин з дубових тесаних плах викладено правильними пропорційними прямокутниками. (3 метою їх збереження, їх було обкладене цегляним підмурком у 1970 році).

Запитання до Фартишевої Ольги Федорівни Чи немає цікавих фактів про будівництво церкви?

О, так, звичайно! За усними переказами старожилів села, такі цікаві історичні факти таки присутні. При будівництві церкви було використане дерево, яке було закуплене за межами Переславського повіту і було сплавлене по Дніпру до переяславської пристані, а звідти волами дерево перевозилося до села.

Запитання знову до пані Білоуськової. А як щодо прихильності українців до хрещатих планувань культових споруд?

Ви дійсно правильно міркуєте! З прихильності до хрещатого типу планувань відчувається характер і психологія українця - наддніпрянця, де переважає статечність, розважливість, некваплива поміркованість. Саме так розгортає свої руки - рамена наддніпрянська церква перед кожним, хто в неї заходить.

Вона щиро і радо посміхається своїми великими вікнами. М’яка, опукло-хвиляста баня - купол досить виразно нагадує постать лагідної, доброї господині. А міжраменні прибудови! Що це, як не невід’ємна риса українського характеру, - хитринка, захована в таємних відділеннях душі. Стрімкий і водночас енергійно ясний центр в кожній українській церкві, це стержень душі кожного українця, це енергійне життєдайне прагнення до високої мрії про волю, яка підноситься і збувається там, у височині, у просторі.

Запитання до вчителя історії школи Басараб Інни Василівни Що можна сказати про філософське осмислення призначення людини?

Якщо в симантиці хати чітко простежується зв’язок із земним життям, за допомогою символів пояснюються закони землі і життя, то в конструкціях дерев’яних храмів, особливо сільських, простежується філософське осмислення призначення людини. Можна навіть розгледіти етапність життя: вівтар - народження людини, завжди велика, домінуюча центральна нава - репродуктивне життя, притвор – старість. У цих припущеннях багато ідеалізації, та беззаперечним є той факт, що українські дерев’яні церкви своєю будовою дуже прив’язані до пояснення людського життя.

Запитання до вчителя історії школи та її директора Білоусько Віталія Михайловича: . Чи церква була і є осередком моральності сільської громади?

Тривалий час церкви досліджувалися лише як витвори архітектурної мистецтва. Та якщо заглибитись у історію, то стає зрозумілим той факт, що церква - це і є домінанта в духовному аспекті цього питання. Бо саме церква була і є осередком моральності сільської громади, в ній було сконцентровано її устремління і уподобання, навіть свідомість людей, що її відвідували.

Погляньте на церкву навіть зовні. Вже повною мірою можна отримати уявлення про людей, які живуть у селі. І тут головне все: і місце розташування, планувальне вирішення, особливості застосованих прийомів будівництва, декоративне оздобленні.

Запитання до місцевого Батюшки, Отця Сергія: Розкажіть про детальну будову та оздоблення споруди церкви.

Якщо село розкинулося, на рівнинній місцевості, хати потопають у садках, а церква розташована на природному підвищенні і сама своїми верхами виструнчилась до неба, маючи при цьому пропорційні форми, - це вказує лише на те, що люди в цьому селі дружні, згуртовані, працьовиті, що духовне начало переважає над приземленістю почуттів.

Північне і південне міжрукав’я доповнено критими ганками, які мають однакову висоту між собою, але в порівнянні із загальною будовою - на третину нижчі; вони теж зроблені з дерева, де верх засклений, і мають розміри: 1,5 х 3 х 1,5 м. Над ганками розташовані подвійні вікна на шість шибок, дві з них зверху заокругленої форми. Над кожним входом зверху, на фронтоні чи під карнизом, розміщені ікони Божої Матері. Двосхилі покрівлі ґанків перекликаються своєю формою і висотою з покрівлею рамен. Покрівлі ґанків завершуються гребенями, що теж перекликається з гребенястими верхами покрівель рамен. Гребені, ґанків своєю висотою межують з верхній ярусом лиштв рамен.

Об’єми зрубів стін рукавів зовні помірно струнких пропорцій. Західне рамено має ряд вікон, що розташовані на південному і північному боках. У міжрукавних прибудовах, апсидах, вікна відсутні. Лише у ризниці є двері зі східного боку.

Вікна на всіх раменах великі, розташовані по двоє з обох боків. Вони мають по п’ятнадцять шибок в кожному, оздоблені в рамку, зверху нашиті лиштви, які мають гостроконечну форму, пофарбовані в жовтий колір.

Фронтон всієї будівлі оздоблений декоративним фризом, що нагадує мережану оторочку, зроблену в ажурній формі з поєднанням геометричного орнаменту.

Двері високі, до 3м, широкі, до 1,5м, прямокутної форми, на дві половинки, сягають загальне і висоти верху вікон.

Об’єми зрубів рамен зовні помірно стриманих пропорцій. Перекриті двосхилими, чітко окресленими дахами з трикутними фронтонами.

Зовнішній вигляд церкви витримано у традиційних формах ХІХ ст. Об’єми компонентів центральної нави різко заломлюються і стрімко, гармонійно виструнчуються до верху.

Зруб стін центральної дільниці не виділяється від зрубів рамен, а восьмирик наче виростав з них, зв’язуючи між собою всі рамена, і виростаючи над ними, не те що домінує, а наче стрімко злітає, виструнчується до верху. По рівню розташування самого даху розміщений середній ярус. По рівню гребенів дахів четверик різко переходить у восьмирик. Всі вісім граней приблизно однакові по ширині. На чотирьох його гранях, з чотирьох кінців світу відповідно, прорізано по одному вікну на вісімнадцять шибок: п'ятнадцять з них правильної прямокутної форми, три верхні мають зверху заокруглення. Вони також взяті в рамки, обшиті лиштвою і покарбовані в жовтий колір.

Опукло-хвилястим у профілі дахом зовні і крутим заломом всередині чотиригранник головної нави переходить у восьмирик. Він легкий і стрункий. Ширина і довжина його граційно-пропорційна до нижнього. Граційності йому придає також і освітлення з вікон граней.

Опуклий, витягнутий дах над другим заломом виструнчує наву. Помірно-хвилясті заломи гармонійно співвідносяться з прямолінійними формами восьмириків і лихтаря. Мініатюрна, видовжена маківка з грецьким хрестом на кулі з півмісяцем завершує архітектурну композицію центральної церковної споруди.

Вівтар має гранчасту форму, що співвідноситься у таких розмірах: 3 х 1,5 х 2,5 х 1,5 х 3м. У западинах з боків від вівтаря, відповідно до північного і південного рамен, зроблено прибудови, які природно вписуються в гранчасту форму вівтаря, і за призначенням відповідають діючим і нині ризниці і пономарні. Вони менші від загальної висоти і становлять 2/3 висоти рамен, тобто знаходяться на рівні висоти вікон вівтаря, а висота їх дахів доходить до карнизів віконних рамок. Вівтарні прибудови зорово створюють ступінчасту етапність споруди, неначе це маленькі крильця виглядають із-під головних. Тому вся церковна споруда зі сходу має вигляд динамічної, енергійної, виразної. Таке враження, наче велика птиця розкинула свої крила і готова злетіти в небо єдина, вся, на одному подиху.

Входів до церкви чотири. Три з них, як і зазвичай, виходять на південь, північ і захід, а один веде до ризниці зі сходу.

Щодо самого розміщення пономарня розташована із півдня, ризниця - з північного боку.

Запитання до Фартишевої О.Ф. Ви давно збираєте всі історичні відомості про село. А церква – одна із улюблених ваших тем. Розкажіть про дзвіниця при церкві, бо так як ви цього ніхто ще не підмітив…

Як і сама церква, дзвінниця у своїй будові має таку ж послідовність: восьмирик розташований над четвериком і має однакові з головним куполом форми.

Вся церква обшита горизонтальними струганими дошками - шалівкою. Пофарбована в блакитний колір. Кожна грань, в свою чергу, оздоблена вертикальними смугами з дощок.

Всій споруді надає особливої стрункості вигляд дзвінниці. Вона збудована із західного боку, в єдиному зрубі із церквою, також служить центральним входом у церкву, до дзвінниці прибудовано дерев’яний ґанок з двома стовпами, що має 6 сходинок, який називається паперть. З північного і південного боків першого ярусу розміщені вікна, які за формою і розмірами такі ж, які на центральній частині. Вони правлять одночасно й за слухи. Сама дзвінниця в західному подовженому ранені наче виростає із середнього ярусу, що має з північного і південного боків по одному круглому віконцю, що характерно лише для гайшинської церкви. Круглі віконця розділені на чотири шибки.

Високий чотирикутник дзвонарні завершується карнизом на рівні середнього ярусу, з якого виростає восьмирик. З чотирьох сторін восьмигранного барабану відповідно до сторін світу, розміщено по двостворчастій віконниці. Під ними ж розміщено декоративне різьблення. Кожен ярус дзвінниці оздоблений такою ж декоративною різьбою, як і карниз центральних рамен.

Високий восьмикутник барабану дзвінарні завершується і карнизом на рівні першого залому головної нави. Потім різкий, хвилясто-звужений, до верху трикутний, залом переростає у широкий, високий, глухий лихтар. Завершується дзвонарня опуклим, видовженим куполом шатроподібної формі, з невеличким лихтарем, главкою та хрестом, які мають такі ж розміри, і такий же саме напрям розташуванні, як і на церкві. Рами хрестів і кулі пофарбовані в жовтий колір. Хрести ж оздоблені кольоровим склом.

Як бачимо, верхи завершуються глухими лихтарями та витягнутими опуклими маківками, що надають всій споруді зорового збільшення висоти. Гранчасті восьмирики утворюють майже симетричну композицію, з чітко підкресленим центрові урівноваженими крилами,

Запитання до вчителя історії школи Басараб І.В. Що можна сказати про виразність і неповторність церкви , та про її художнє оздоблення?

Споруда виглядає дуже пропорційно. Цьому сприяв чіткий ритм ярусів, що плавно підноситься вгору, а стриманий декор лиштв та карнизів додають витонченості. Виразность і неповторность церкви дає її художнє оздоблення. Блакитний колір стін надає завершеності, величавості, піднесеності. Бані і главки вкриті бляхою і мають природний сталевий колір, що гарно відтінюється блакиттю стін. Карнизи оздоблені вишуканим мереживом прорізної різьби. Віконні рами пофарбовані на всій споруді жовтим кольором, грані ж - виділені перпендикулярною обшивкою лиштв. Окрім цього на фронтонах виділяються рапорти художнього різьблення по дереву з геометричним візерунком.

Над центральним входом у церкву на фронтоні ґанку розміщена ікона Казанської Божої Матері. Над ганком на висоті середнього ярусу в рамці золотистого кольору на весь зріст подана ікона Іоанна Богослова. Двері, що ведуть з ґанку в притвор, і далі, двері з притвору в бабинець - великі, високі, дерев’яні, оббиті залізом, мають по три завіси, зроблені на дві половини, запираються висячими, кованими, старовинними замками.

Церковне подвір’я, як і сама церква, розташоване на природному підвищені, огороджене штахетним забором, має великі ворота.

За церквою, навпроти вівтаря, є могилка. За переказами, в ній похований священнослужитель нашої церкви.

Запитання до місцевого Батюшки, Отця Сергія: Розкажіть про реліквію біля церкви..

На церковному подвір’ї росте історична реліквія нашого приходу. За переказами, в один рік з церквою, у 1870 році, було посаджено дуба, який і зараз росте собі біля стіни сторожки. Сама ж сторожка побудована в 1986 році. В ній і зараз проживає сім’я місцевого священика.

Хочеться доповнити розповідь, що в ті ж 80-ті роки було здійснено капітальний ремонт споруди, все приміщення: зовні і внутрі було пофарбовано, зроблено біля сторожки погріб і пробито колодязь, цоколь церкви обкладено цеглою, проведено електрику до церкви та змонтовано нічне освітлення, проведено телефонну лінію, зроблено асфальтовану доріжку від воріт до ґанку та ще обгороджено могилку біля вівтаря.

Запитання до сільського голови Тура О.Г. За чий кошт було побудовано церковну споруду села?

Кожна церковна громада будувала та доглядала свій Божий дім відповідно до своїх духовних уподобань та переконань, а вже потім вступали в силу архітектурні традиції. Козацька громада села Гайшин спорудила церкву Іоанна Богослова за свій кошт і відповідно до тих традиції, які склалися історично.

Запитання знову до пані Білоуськової. Ми знаємо, як ви любите перебувати в стінах нашої Матінки церкви. Запросіть нас на заочну подорож по притворах і раменах…

Зайшовши через масивні двері до бабинця, ми маємо перед очима картини страшного суду, якщо людина вела неправедний образ життя. Зліва від входу розташовані стрімкі сходи на дзвіницю. На однаковому рівні від вікон і дверей у цьому приміщенні стеля перекрита настилом зі струганих дощок. Весь притвор пофарбований фарбою ледь блакитного кольору.

В західному притворі, справа від входу, відразу біля дверей розташовані круті східці на дерев’яні хори. Вони оздоблені перилом з прорізної ажурної різьби по дереву. Стеля у притворі і тільки тут має не рівну, а заокруглену форму - напівкупол, що є характерною ознакою архітектурного стилю даної споруди.

Підлога в усьому приміщенні дерев’яна, зроблена зі струганих дощок на дубових лагах.

Перекриття між ярусами - горизонтальне покладені соснові балки та дошки. Внутрішні стрімкі сходи ведуть по ярусах дзвінниці в західному притворі від нижньої галереї до верхньої, де розміщені церковні дзвони.

Із вікон дзвіниці відкривається чудовий, мальовничий краєвид рідного села. Вдале поєднання географічного розташування і розміщення на пагорбі дає можливість до споглядання усіх кутків села, налаштовує на ліричний лад і геополітичне осмислення матеріальної і культурної спадщини рідного народу.

Бабинець від центральної нави вгорі відділяє балка і виступи бокових північних і південних рамен, що підтримують середню частину церкви. Центральна нава в своїй основі має чотирикутну форму. Круглий і похилий залом міжраменних балок переводить квадрат центральної нави у невелику, легку і світлу частину восьмирика з приблизно однаковими бічними сторонами, що мають чотири вінка на чотири сторони світу, який зовні переходить у лихтар.

Вся церковна споруда зсередини пофарбована в білий колір, що дає відчуття великого простору, піднесення.

Запитання знову до пані Фартишевої. Як вчитель мистецтва школи, розкажіть про художнє оформлення приміщення..

Це буде неповторна подорож…

Верх купола зображений у вигляді неба, по якому розсипані зірочки жовтого та білого кольору. В центрі купола - зображення Бога Саваофа, який простер руки над голубом. У поєднанні з напівзатемненим вівтарем і притвором, центр головної нави наче відірваний від земного буття. Здається, що голуб, зображений у куполі, й справді літає в безхмарному піднебессі. Від його голови в центр нави опускається люстра Хорос, головне панікадило храму, електрофіковане у 80-х роках.

В бокових раменах - навах перекриття стелі здійснено на рівні першого залому головної нави. В інтер’єрі храму перший залом виглядає не коротким, а струнким і динамічним. Восьмирик і лихтар добре освітлені, світло падає інтенсивним потоком в центр. Сяйності додають також вікна притворів, що виходять на захід, в які потрапляє полуденне сонце та вечірні промені з північної нави. І 4 І

Завдяки двом великим вівтарним вікнам - сонце в храмі сяє весь день, тому все приміщення світле, радісне, щедре.

Первинну суцільність внутрішнього простору і вигляду бабинця наповнюють хори. Також додаткове освітлення і простір вивільняється від північного і південного рамен де розташовані кліроси. Протилежні рамена мають двері, що ведуть на зовні, тимчасово завішені ковриками.

Центральна нава відділена від вівтаря триярусним іконостасом, виготовленим з фанерної перегородки, прикрашений золотою різьбою. У 1943-1945р.р. над ним потрудився житель с.Гайшин Васько Олексій Миронович. А над розписом вівтарної частини в ці ж роки працював місцевий художник Кондратенко Афанасій Гаврасійович.

Вівтар сполучається з центральнім нефом просвітами. Це створює відчуття єдності і гармонійної стрункості, а світлові потоки, потрапляючи з великих вікон вівтарі в неї надають пишності і піднесеності . Біля іконостасу, в центрі та біля бокових дверей виділене підвищення - амфон або солея, - це підвищення на підлозі (до 20см) навпроти Золотих Воріт, має заокруглену форму в бік бабинця.

Посеред церкви на межі притвору і головної нави виділено чотирикутний престол, у вигляді дерев’яного настилу, висотою до 20см. На престолі стоїть стіл з іконами та декоративне оздобленні престолу.

У вівтарі також, як і в бокових притворах, є стеля. Посеред вівтаря стоїть престол з церковними книгами.

На міжраменних перекриттях другого ярусу центрального нефу з чотирьох боків виписані евангелісти: Лука, Матвей, Марк, Іоан.

Над вівтарною частиною зображено «Тайную вечерю», зроблену на тканині, оздоблену геометричним орнаментом, виготовлену у 50-х роках Кондратенком А.Г. Зі спогадів його невістки стало відомо, що Афанасій Гаврасійович був єдиним художником на всю округу. Його картини прикрашали скромні оселі гайшинців. Також малював рушники і розписував рами. При відновленні храму, художник на вівтарних лівих дверях зобразив архангела Гавриїла, на правих – архістратига Михаїла з вогняним мечем.

Як зайдеш в церкву, відразу побачиш вгорі картину. Дід Афанасій водив до церкви сина Миколу, а потім малий розказував вдома матері, як дід показував йому в церкві свою велику картину, де «малюваний був Бог». Кондратенко А.Г. народився в 1890 році. На фронт не пішов, так як мав зорову ваду, а тому прикладав певні сили і вміння там, де міг це зробити. Розпис церкви - не єдина його заслуга. Будучи в окрузі єдиним «богомазом», він писав ікони для нашого і навколишніх сіл. Тому його пам’ятають і дякують за шедеври, з яких у кожній хаті дивились на господарів вражаючі, всесильні і всебачачі Божі очі. Художник помер він у 1957.

Одноярусні іконостаси розміщені також у притворах. У кутах головного четверика біля солеї, справа та зліва влаштовані трикутні кіоти, що є визначники, унікальними цінностями гайшинської церкви.

Ікони на стінах переважно професійного виконання майстрів Киево-Печрської Лаври, Почаївського монастиря та Переславської іконописної майстерні. В храмі поміщено три ікони на полотні, виконані в 1903р., про що свідчить напис: «Ікона возобновлена на кошт козачки Мотрони Дзюбенковой в 1903г.»

Рушники на іконах даровані кількома поколіннями гайшинчан. На них зображені наддніпрянський простір, буйні трави і мальовничі квіти, що характерно для даної місцевості. Декор окремих рушників, з переказами, був перезнятий з родинних реліктових рушників.

Запитання до вчителя історії школи та її директора Білоусько Віталія Михайловича: Розкажіть про іконопис та дивовижний прийом, який ніде в Європі, окрім України, в архітектурі більше не застосовується.

Центральний Іконостас церкви поміщав: у першому ярусі - місцевий чин, зображений у медальйонах та рамках прямокутної форми. Над Царськими воротами - ікона в окладі «Успеніє Пресвятої Богородиці». Над іконою – зображення мальоване на дереві, в круглій рамці «Спас на престолі», сучасного виконання.

Найбільше уваги заслуговують: ікона св. Єфрема, ікони з Почаївської церкви, ікона Матері Божої з Афонського монастиря, літографія 1912р., хрест, виконаний різьбленням по дереву, фарбований; підсвічник, куплений на кошт вчительки Рихлової В.В. в 40-х роках; ікона, зображення Гліба і Бориса в кесарському вбранні; килим на підлозі ручної роботи; вишиті хоругви.

З огляду на визначення Іоанно-Богословської церкви як історичної, культурної і духовної пам’ятки народної культури та архітектури, дана церква є яскравим представником культури українського народу наддніпрянщини. У будівництві нави і куполу примінено прийом розташування восьмирика на четверику. Ні де в Європі, окрім України, цей прийом в архітектурі більше не застосовується.

Запитання знову до пані Фартишевої: Ви багато років досліджували, хто вів богослужіння в стінах нашої рідної церкви?

Відомо, як у 20-х роках у церкві по черзі правили два батюшки: український православний - Яненко Пилип та старослов’янський - Браташевський Антон. Сім’я Браташевських проживала на квартирі в оселі Дзюбенко Ольги Митрофанівни; будинок був великий і Браташевські жили через сіни. У них були діти.

У 1935 році обох батюшок було забрано і виселено за межі села.. Добро церковне грузили на підводи і вивозили в район, а люди підбирали рештки і несли до своїх осель. У церкві було зрізано куполи, обірвано дзвони. Планувалося знищити з лиця землі і саму споруду, та кмітливий голова колгоспу Лой 0мелян Григорович (родом із ст. Переяславської) розпорядився за ніч засипати приміщення церкви зерном. І на ранок в район полетіла депеша: «У нас немає церкви, у нас є зерносклад». Це врятувало церкву від руйнації і знищення. Під час 20-30 років, коли влада була категорично настроєна на закриття церков на всій території, церква Іоанна Богослова , подолавши ідеологічний пресинг, вижила. Спасаючи її реліквії; люди рятували свою культуру.

8 років гайшинська церква не працювала. В роки другої світової війни приміщення церкви якийсь час було госпіталем для поранених, коли поблизу проходив фронт. Тут лежали поранені та покалічені, а гайшинчани приносили їм їжу, воду і теплий одяг. Померлі поранені були захоронені біля церковної споруди за огорожею, з північно-східного боку. На тому місці стояв кований хрест. У 80-х роках здійснено перезахоронення до Братської могили.

У роки другої світової війни споруда церкви була подовбана кулями та осколками. Адже на дзвінниці був спостережливий пункт, по якому стріляли німці. Після капітального ремонту важко знайти ті безславні мімки, але про їх знають і бережуть спогади про ті страшні роки.

В роки війни дозволили відновити богослужіння. З Києва в село прибув о. Миколай. Разом із сільськими майстрами: Кролевцем Гаврасієм Івановичем, Опанасенком Аврамом Івановичем, Васьком Олексієм Мироновичем, Богушом Петром Панасовичем, Басарабом Ігорем Микитовичем здійснював роботи по відбудові церкви. Коли поновили дзвіницю, зробили купол церкви, повісили нові дзвони та зробили новий вівтар, купили спеціально фарби, якими Кондратенко А.Г. виконав роботи по оздобленню церкви .

В 1947 . о. Миколай змінив місце проживання, а в Гайшині став правити Басараб Максим Микитович, який на цей час вивчився у духовній семінарії. Батюшка допомагав відновлювати церкву. Разом з братом Ігорем Микитовичем піднімали та прилаштовували церковні дзвони на дзвіниці, відновлювали купол на бані, встановлювали хрести. При о.Максимові паламарями були: Богуш Іван Євдокимович, Сліпченко Яків Павлович, Савчук Федір Федорович. В ті часи колядувати по селу не ходили, бо було заборонено. Та не заборонялось на Водохреща ходити писати на стінах Знак Йордан. До речі, це був єдиний батюшка, якій виконував такий обряд; разом з паламарем вітали односельчан із святом, за це гайшинці обдаровували їх хлібом чи грошима. Матушку звали Мотрона Пилипівна. При батюшці Максимові в церкві був хороший хор. Паламар Богуш І.Є. мав навіть прилад - антимінець, прислухавшись до звучання якого, він задавав тон для церковного хору.

Коли гайшиська церква відновила свою роботу, в її лоно повернулись ті ікони, які були збережені ще за часів розкуркулення. З’явився звичай дарувати церкві ікони на честь якоїсь події. Про це нам повідали багато гайшинчан.

Як і о. Максим, о.Федор (Бойко ізЧирського) працював у Гайшині теж 15 років. У 1978 р. в село прислали о. Анатолія (Городинського з Черкаської обл.). З особливими словами вдячності люди згадують о. Анатолія. При ньому було здійснено капітальний ремонт церковної споруди, електрофікацію і модернізацію території. У 90-х роках був призначений о. Георгій (Лазебник з Переяслав-Хм.). З літа 2001 року в церкві править о. Ігор (Формазюк з Тернополя).

До гайшинської церкви ходять люди із сіл: Гайшина, Гланишева, Вовчкова, Пристрім, Великої Каратулі, Греблі, Чирського.

По проекту приміщення церкви заплановане холодним, без пічного та іншого опалення. Таким воно є і нині.

Ведучий: При сьогоднішніх інтенсивних урбаністичних процесах, що зазнало ХХ ст. у своїй історії, варто розглядати питання про збереження архітектурної пам’ятки, історичного, культурного та духовного надбання нашого народу – Іоанно-Богословської церкви в с.Гайшин, про існування церковної споруди в і споконвічному, етноекологічному оточенні; там, де вона заснувалась, живе і увібрала в себе духовну енергію народу і землі.

Ведуча: Лише тоді наші храми органічно, легко і природно введуть своїх нащадків у великий духовний світ наших предків.

Хто не знає свого минулого - той не гідний свого майбутнього. Та коли власне минуле несе в собі цілі пласти культури - то завдання сучасників обов’язково знайти, відновити і донести до мас всі ці надбання істинної культури.

Щиро дякуємо за увагу та участь у нашому заході!

Запрошуємо до Світлиці на чаювання з нагоди зустрічі цікавих людей.

До нових зустрічей у стінах нашої школи з цікавими людьми села Гайшин.

Слайд 2 План-схема церковної споруди в с. Гайшин