Вечір-зустріч воїнів трьох воєнних поколінь «І пам’ять серця, і вічний смуток, і біль священний ділимо навпіл»

 

                                                             Гнатенко Лариса Павлівна,вихователь

                        Шевченківська спеціалізована загальноосвітня школа-інтернат                                    з поглибленим вивченням предметів гуманітарно - естетичного профілю

 Черкаської обласної ради

 

 

Тема. «І пам’ять серця, і вічний смуток, і біль священний ділимо навпіл»

                           (Вечір-зустріч воїнів трьох воєнних поколінь)

Мета. Виховання громадянськості , патріотизму, почуття обов*язку, відповідальності, самопожертви  в учнівської молоді, формування активної життєвої позиції, зберігати пам*ятні традиції, підтримувати талановиту молодь. Духовно збагачувати учнів поетичною і пісенною спадщиною воїнів-інтернаціоналістів.

Обладнання: мультимедійна дошка, проектор, комп*ютерна презентація, фонограми пісень, відеоматеріали.

Ведучий .      Доброго дня, шановні учасники, ветерани Другої світової війни, ветерани – афганці, захисники України, вірні сини і дочки своєї держави, дорогі  гості, всі, хто присутні у цій залі.  Сьогодні ми зібралися, щоб вшанувати тих, хто виконував свій військовий обов*язок в різних куточках світу і хто сьогодні ціною власного життя відстоює суверенітет, цілісність нашої держави – України.

Ведучий.  Людське життя вимірюється не роками. Про нього говорять вчинки людини. Ось чому ми щиро пишаємося нашими захисниками Вітчизни, які зробили все можливе для нашого щастя.

Пам'ять –це нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Та багато сторінок у нашу історію вписано кривавими літерами. Особливо вражаючі сторінки, де викарбувані слова: Друга світова війна, Афганістан, Чорнобиль, Майдан, ООС…

Ведучий. Дедалі більше  віддаляють нас роки від  подій Другої світової       війни. Та забувати про них ми не маємо права. Ми, молоде покоління, повинні знати і пам’ятати про те, що пережив наш народ. Знати, і не допустити такого у майбутньому.

Ведучий. Багато наших співвітчизників уже ніколи не повернуться до рідної хати, не побачать ні роду свого, ні рідної землі. Але вони пронесли славу України своєї  далеко за її межами.

Учень. Поки в руках є сила брать каміння,

Поки є сніг, щоб стежку замітать,

Поки є руки, праця й нетерпіння,

Поки є серце, щоб пісні співать,

Поети будуть сумно, ніжно, щиро

Писать про дні війни і в роки мирні

Та згадувать буремні ті часи,

Коли жили в землянках, в бій ходили,

За землю рідну проливали кров,

Як захищали праве діло

І мріяли про мир і про любов.

Ведучий. Скільки лишилося наших героїв на дорогах війни… Тих, хто вже ніколи не погляне на цей чудовий світ, відомі і невідомі герої, що віддали життя за Вітчизну. І сьогодні ми висловлюємо щиру синівську вдячність дорогим для нас ветеранам Другої світової війни, Вам, вельмишановний Петре Трохимовичу, Вам, дорогий Миколо Степановичу, за мужність, героїзм, Ваш патріотизм, любов до рідної землі. (Вручаються квіти) 

Учень. Куди б не йшов, не їхав ти,

А при шляху спинись.

Могилі  тихій, дорогій

Всім серцем поклонись.

Чи ти рибалка, чи шахтар,

Учений чи пастух, -

Запам’ятай: отут лежить

Твій найдорожчий друг.

Для тебе він, для мене він

Зробив  усе, що міг, -

В бою себе не пожалів, а рідний край зберіг.

Ведучий. Кажуть, що час – найкращі ліки, хоча роки минають, а пам*ять вперто вертає усіх назад, коли наші недолугі керівники взялися наводити лад на чужих територіях.

Війни замислюють вже сиві політики, а в окопах опиняються ті, кому 18-20, 30 років. І лише біль, плач, стогін і розпачливі крики матерів є безсилим протестом проти всіх воєн, які є на світі .

Учень. Ти вічний біль, Афганістан,

Тривожних душ неспокій,

І не злічить глибоких ран

В запеклій боротьбі жорстокій.

Відео «Хроніка афганської війни»

Ведучий. Багато років пройшло з того часу, коли останній радянський солдат  залишив афганську землю., а події в цій країні залишаються живим болем для багатьох  колишніх солдатів і  офіцерів, що воювали в цій країні.

 Молоді люди йшли в Афганістан не за орденами і медалями,а свято вірили, що виконують інтернаціональний обов*язок, вірили, що несуть визволення приниженим та поневоленим, що йдуть захищати нове життя.

 Ведучий. За кожним воїном-афганцем – своя доля, свій життєвий подвиг, свій крок у безсмертя. У страхітливому полум’ї війни народжувались молоді солдати і командири, які з перших днів служби в Афганістані пізнали ціну життя, ціну справжньої чоловічої дружби, ціну взаємовиручки і взаємопідтримки, склали екзамен на зрілість, мужність і гідність.

Ведучий . Війна безжально перекреслила тисячі  молодих життів, переінакшила надії, плани, понівечила тіла і долі. Але разом з тим, серед страшних небезпек, вогню, крові, нелюдського напруження – вони мужніли і загартовувались.

Ведучий .  Хто ж відповість?

Як захлинався бій останній

І ущухав вогонь атак,

Упав юнак в Афганістані-

Двадцятирічний мій земляк.

Упав, з очей спадали зорі,

Темніла неба пелена…

О, боже мій, що тільки творить

Людьми придумана війна.

 1- учень.      25 грудня 1979 року Радянські війсь­ка були введені в Афганістан для виконання інтернаціонального обов'язку. Багатьом із них ніколи вже не повер­нутися до рідної хати, не побачити ні рідних, ні неба, ні гарної землі. Вони поляжуть навіки. Кого поховають товариші, хто пошматований розле­титься в прах на гігантських фугасах. І тільки гнівний його дим понесуть над землею східні вітри. .

2- учень.     Вся вулиця на службу проводжала

Улюбленця свойого – Василя,

А парубчак потрапив до Афгану.

А там уже не служба. Там війна !

А там стріляють, звісно ж, із-за рогу.

А там ані фронтів, ані тилів.

А там уже покладено, їй-богу,

Багато наших  Василів !

В країні досить виплавлено цинку –

Всім Василям убитим по труні.

Хто зможе дати правильну оцінку

Оцій такій неправильній війні?

Чи той, хто із найближчої трибуни

Одягнутий в кольчугу орденів

Послав на смерть довірливих і юних

В патріотизмі зрощених синів?

Чи той, хто у районнім виконкомі

Від імені народу засіда

І відмовляє батькові в прийомі,

коли у домі - цинкова біда?

Нам не прикрити рани орденами

І квітами жахливої труни,

Гріхом найтяжчим нависа над нами

Свинцева тайна «хитрої» війни.

3- учень   . Восени1988 року за наказом з Москви розпочалася операція «Тайфун». Радянська авіація завдала нищівного удару по кишлаках уздовж траси Кабул – Саланг, якою мали виводити війська. 15 лютого 1989 року останній  радянський солдат залишив афганську землю.

4- учень. Минають дні, ідуть роки.

Життя  листки перегортає.

А  біль Афгану – навіки,

В душі чомусь не замовкає.

Я повернувся з тих завій,

Але тривожать сни, як рани,

Що ми ведемо смертний бій,

І що товариш все ще з нами.

Гірський суворий перевал,

Розщелина…Важке каміння…

Товариш мій від кулі впав,

І смерть нагадує про тління.

Живу. Валерія - нема.

Немає сина, брата, друга.

І тиша скрикує німа,

І не стихає в серці туга.

Я там, ще й досі на війні,

Обличчя вгадую знайомі

І з другом бачуся у сні.

І кличу все його додому…

Ведучий. Через цю безглузду війну пройшли 700 тисяч чоловік. І серед них 30% були українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українцям. 15 тисяч воїнів загинуло у радянсько-афганській війні.

Ведучий: Статистика свідчить : 160 тисяч наших співвітчизників, українців, брали участь у цій війні. 3360 не повернулися; з них 3280 загинуло, а 80 пропало безвісти чи потрапило в полон. Понад 8 тисяч були поранені, 3560 стали інвалідами. 550 вдів. 711 сиріт. Такий рахунок Афгану.

Відео «Серце на піску»

Ведучий. Багато життів залежало від того, хто і як скерує військовими операціями. Від командирів відділень, рот, батальйонів, полків. Тисячі кадрових військових командирів десантних, інших родів сухопутних військ та льотних частин, медичних формувань гинули в тому пеклі, залишаючи матерів, дружин, дітей. Сотні, тисячі офіцерів, вірних своєму військовому обов’язкові, залишили місце своєї служби пораненими, покаліченими або в цинковій труні.

Пісня «Офіцери»

Ведучий. Не відболить це горе, не виплачеться і не відпечалиться на нашій землі, допоки житимуть батьки, брати і сестри, вдови і діти підступно винищених в горах Афганістану синів України. Вони  були б добрими майстрами, вчителями, лікарями, робітниками, справжніми господарями своєї землі. Але чужа війна відібрала у них таку можливість.. Не повернулися вони додому…

Інсценізація вірша "Лист матері"

Посміхнувся поштар винувато,

Що сказати матері не знає.

Не приніс знов листа від солдата.

Адже знає, так його чекаю.

Ти пиши мені, синку, частіше,

Хай дорослий,- мені ти- дитина,

Повертайся додому скоріше,

Дорогенький, хороший мій сину.

Мені часто ти снишся ночами,

А прокинусь – тебе вже не бачу.

Подивлюсь на портрет твій і часто,

Щоб ніхто не помітив, я плачу.

Знаєш, сину мені 38,

Я бадьора, зовсім не хворію.

Все гаразд у нас дома, та тільки

Я, чомусь, мій хороший, сивію.

Я думками, синочку, з тобою,

Ти пиши, щоб душа не боліла,

Щоб діждалась тебе молодою

І чорнява була, а не біла.

Ведучий. Чимало лiт минуло вiдтодi, як вивели з Афганiстану радянські війська, але рани цiєї війни кровоточать i досi. Не можуть матерi забути загиблих та покалiчених синiв, а дружини та дiти своїх чоловiкiв i батькiв. Ми маємо знати про страшнi подiї безглуздої афганської вiйни i пам’ятати, що і серед нас живуть люди, якi в 20-30 рокiв стали свiдками й учасниками воєнних подiй. І ми маємо пишатися їхньою мужністю, героїзмом, подвигом.

 Сценка. Молодий солдат пише листа

Мамо. Вибач, я не зумів дописати тобі листа. Мені вчора виповнилося 20, а сьогодні мене не стало. Але перед тобою і Батьківщиною я чистий. Я чесно   виконав свій солдатський обов’язок. Я не порушив присягу і був вірний солдатському слову і фронтовій дружбі. Прости…Єдине чого не зумів – це врятувати себе для  тебе, рідної.

Відео «На неоголошеній війні….»

Учень. Старенька мати йде до свого сина,

 Гранітні плити плачуть під ногами,

 Стукоче серце в грудях, ниє спина:

Синочку, рідний, йди в обійми мами

 Учень .

Тече сльоза і падає на плечі.

Із стелі очі дивляться хлоп'ячі.

їм тільки жити, жити і творити,

Вони ж навіки залишаються дитячі.

 Учень .

Стоїть старенька й плаче. Ні, ридає...

Перед очима в неї похоронка,

І бій, що котрий день вже не згасає,

І у землі пекуча та воронка.

 Учень .

Синочку, рідний, чуєш, як курличуть

У синім небі сумно журавлі?

Вони ж тебе до себе, сину, кличуть,

А ти лежиш в холодній цій землі.

 Учень .

Я чую, мамо, чую, як співають

Мені над Україною пісні.

Ти не журись, я крила розпростаю

І прилечу до тебе уві сні.

 Учень .

Вкраїнським рушником зітру сльозину

І поцілую в сиве чоло:

О, синку рідний, мій єдиний сину,

Як хороше б мені тоді було!

Учень .

Стоїть старенька мати на могилі,

 І навіть квіти плачуть мовчазні.

Від сина погляд відвести не в силі,

 А син довічно житиме у сні.

Учень 1. Солдатам - афганцям з нашого села випав щасливий квиток – їм випало  жити. Вони повернулись до рідного дому, впорядковують рідну українську землю. Кожен із них нагороджений орденами і медалями. Кожен із них найкраще розуміє цінність людського життя і сутність мирного існування, кожен знає як боляче оплакувати втрати, кожен із них чесний перед власною совістю і світлою пам’яттю. Для кожного з них нагороди Батьківщини є  незабутньою пам’яттю про суворі дні війни, про безкорисливу дружбу і  вірність військовому обов’язку.

Ведучий 2   15 лютого - особливий день для афганців. Цього дня закінчилась нарешті війна. Щороку ветерани афганської війни відзначають останній день виведення  радянських військ з Афганістану. Вони пройшли пекло цієї війни і не поповнили списки загиблих. Вони і є тією пам’яттю, що пише історію.

Ведучий.      Шановні воїни-інтернаціоналісти, ми пишаємося вами, горді тим, що поруч із нами живуть  такі мужні, відважні, рішучі чоловіки. Здоров’я вам, сімейного  благополуччя і пам’ятайте, що час - найкращий лікар для душі і тілесних ран.

Ведучий. Дорогі наші воїни-інтернаціоналісти! Дорогий  Олег Леонідович, Микола Іванович, Володимир Миколайович! Дозвольте подякувати Вам від усіх учнів нашої школи за те, що ви знаходите час для зустрічі з нами, що ви розповідаєте нам про своїх бойових побратимів, вчите молодь бути вірними священному обов’язку захисників Батьківщини (Квіти).

Учень. «Ода журавлям»

Ви погляньте за хмари

У вечірній імлі.

Там не білі примари –

Там летять журавлі.

Всі ключем линуть строго

В найскорботнішу путь…

Журавля неживого

Та на крилах несуть.

У чужих краях слави

Гордий птах не шукав.

Крізь душманські застави

Він не раз пролітав.

Крізь задимлену смугу,

Крізь вогонь, що палав,

Він на виручку другу

Як завжди поспішав.

Але куля фатальна

Журавля стерегла,

Мов стріла вогнепальна,

Через серце пройшла.

Як покинула сили

І журавлик зомлів,

Його враз підхопили

Дужі крила братів.

І несуть вони в небо

Вічну пісню і тугу –

Світлу пам’ять про тебе,

Незабутнього друга.

Ведучий. Дорогою ціною платять і платили воїни-визволителі за чужі помилки – ціною власного життя. На прикладі минулих поколінь та пам’ятаючи біль Афганістану, бережімо мир, мир, який потрібен кожному і ціна якого – життя!

Учень. Відомо нам навіщо втрати, кров…

Так, ми пройшли не марно крізь спекоту.

Відкиньте словоблудство про любов

І про свою святенницьку турботу.

Бо ми пізнали вогнедишний плин,

На вражі кулі в гори йшли свідомо,

Один за всіх – всі, як один!..

Не всі вернулися додому…

Тривожна юність хлине в наші сни,

Прорвуться з болю невигойні рани,

І пам*ять заболить: ми – ветерани

Неоголошеної війни…

Ведучий.     Неоголошеної війни… Сьогодні на нашу рідну землю прийшло нове лихо -  біль утрат в зоні АТО. Майже рік ми не можемо спати спокійно: знову гинуть найкращі українці, цвіт нації. Сьогодні, коли Україна потопає в сльозах від горя, з болем у серці говоримо: «Ми не тільки не хочемо війни, а просимо Бога зробити так, щоб вона нарешті закінчилася. Ми віримо в це!»

Учень: Це не сон, не синдром маячні,

Ця війна не в далекій країні,

Не в Іраку чи десь там в Чечні,

А в вишневій моїй Україні.

Саме тут всі її вояки

Схід країни від зла захищали,

Бились на смерть мої земляки,

Кров’ю землю святу поливали.

Щоб країна ввійшла в майбуття

Вільна, сильна, без чвар та війни.

Віддали найцінніше – життя,

України найкращі сини!

Ані Лорак  «Мальви». Відео

Ведучий: Ще недавно  ми з вами не знали дуже багатьох слів пов’язаних з війною,тепер же майже кожну родину так чи інакше опалило полум’я військових дій. Ми не особливо звертали увагу на слова «Слава Україні – Героям слава»,а тепер - ці слова набули нового змісту.

    Наразі вже точно зрозуміло,кому ці слова адресовані і ні в кого немає сумнівів,що ці герої – хлопці,  що зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон України,лікарі,які в мирний час повертають поранених в ООС з того світу, волонтери на плечах яких тримається наша армія.

Ведучий: Слова «Слава Україні – Героям слава» перестали бути просто вітанням. Це вже віддання шани найкращим,котрі у найважливіший момент нашої держави не злякалися і пожертвували собою заради своєї Батьківщини,а також є засвідченням справжнього патріотичного подвигу.

Коли перед очима кадри з новин,фото поранених та загиблих героїв,дивлячись їм у вічі ,ми розуміємо,що вислів «душу й тіло ми положим за нашу свободу» став для сучасної історії української нації не просто словами з гімну,це стало станом душі.

Нам невідомі всіх їх імена,

Хто їх чекає, хто за ними плаче,
Де їхній дім, як їм болить війна,

Яке в них серце - щире чи терпляче.

Як страшно їм, коли усе горить,

Коли руїни, смерть перед очима,
І як в бою важлива кожна мить,

Які в них білі крила за плечима.

Нам невідомі мрії й здобуття,

Всі їхні рани, всі слова прощання,
Вони - солдати, що кладуть життя,

Заради нас і мирного світання.

І без імен помолимось за них,

 За трошки вдачі світлої, простої.
В час зрад страшних і втрат таких гірких,

І без імен вони для нас герої.

Дорогі наші хлопці-орлята,

Ми слідкуєм за вами щодня,
Молим Бога, щоб вас не здолати,

Щоб скоріше скінчилась війна.
На екрані  бачим щорання,

Як ви билися мужньо вночі,
Радості мало, хіба що страждання,

Але раді, що ви ще живі.
То ж вертайтеся, рідні, живими,

Щоб усмішка була на лиці,
Вас чекають кохані і мами,

Та ще в декого діти малі.

Ми бажаєм Вам щастя й здоров’я,

Перемоги в безглуздій війні

Хай збуваються мрії, покинуть тривоги.

 Хай завжди буде мир на землі!

Відео «Жди мене»

Ведучий . Серед тих, хто сьогодні захищають східні кордони нашої України був і наш земляк, Бойко Віктор, який не задумуючись пішов боронити кордони держави .

Відеоматеріал із сайту новин «ЧСН»

Ведучий. Нерідко в небесній височині можна побачити, як раптово, немов одірвавшись, падає зоря і згорає блискавично, не встигнувши долетіти до землі. Падаюча зірка – це раптово обірване чиєсь життя. Так і зірка Віктора спалахнула на небокраї і обірвалась…Відійшовши в неповні 40 років  за межу вічності, він пішов у далекі світи, так і не доспівавши, не долюбивши…

 Танець  на фоні відео кліпу «Білі лебеді»

Ведучий: В нашій школі сьогодні на захисті кордонів України тато Паші Титаренка, брат Ані Коломієць, сини нашої нічної няні Наталії Григорівни Дядченко Ігор Петрович та Сергій Петрович, дядя Насті Ніколаєвських. Повернувся з ООС син Валентини Георгіївни Харченко – нашого головного бухгалтера. Серед тих, хто воює сьогодні на сході нашої країни і батько випускників нашої школи Антона, Максима, Петра та Андрія Болдирєвих - Анатолій Болдирєв разом із своїм другом із с.Моринці Маламужем Петром.

Відеоролик  «1+1»

Ведучий: З перших днів війни тато Яни Бойко – Бойко Олег Леонідович та тато Руслани Бойко – Бойко Руслан Леонідович відклали всі свої мирні справи та зайнялися волонтерською діяльністю – допомагати воїнам АТО. Вони всі свої сили віддають для перемоги над російським агресором. Тато Даші Барей теж був в зоні АТО, благословляв воїнів і молився за їхнє повернення живими додому.

Ведучий: Учні та педагоги нашої школи теж долучилися до благодійної акції передачі малюнків, листів, оберегів, в’язаних теплих речей для бійців ООС.

Відеоматеріал  «2+2» «Діти - солдатам».

«Повертайся живим» - відео

Ведучий: Роки…Скільки б їх не минуло, не зітруться імена тих, хто не повернувся з Другої світової війни, Афганістану,ООС. Схилимо ж голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя.

Ведучий: Ми просимо хвилиною мовчання всіх солдатів, які загинули  в роки Другої світової війни. в далекому Афганістані,  антитерористичній операції, захищаючи нас і  які назавжди в нашій пам’яті залишаться героями.

Ведучий.Хвилина мовчання…

Пекуча й терпка як сльоза.

Хвилина мовчання –

В ній наша любов воскреса.

Навік в нашім серці

Безсмертних імен цих звучання

Хвилина мовчання…

Ведучий.Прошу встати і вшанувати пам’ять загиблих хвилиною мовчання.

Ведучий.  Шановні ветерани Другої світової війни, ветерани-інтернаціоналісти, воїни ООС. Прийміть наші найкращі побажання: щастя, здоров’я, успіхів у всіх ваших справах! Ми низько схиляємо голови перед Вами, матерями і вдовами воїнів, які героїчно загинули.

Нашим гостям і всім присутнім в залі хочеться побажати щастя, миру, душевного спокою, злагоди, добробуту у нашому великому домі—Україні!

Не розчаровуйсь в Україні,

А розумій її печаль.

Що робиш ти для неї нині –

У себе спершу запитай.

Не розчаровуйсь в Україні,

Вона свята,а грішні – ми

В її недолі часто винні

Її ж бо дочки і сини.

Не розчаровуйсь в Україні,

Ідеї волі певним будь,

Бо тільки той є справжнім сином,

Хто вміє неньку захистить.

Не розчаровуйсь в Україні,

Вір,що мине важка пора,

Розквітне пишний цвіт калини,

В садах достатку і добра.

Хай живе Україна!!!!!!!!!!!Слава Україні – Героям слава!!!!!!!!!!!!!

 

Пісня «Ти живеш на рідній землі»