Величні жінки в житті Тараса Григоровича Шевченка

Величні жінки в житті Тараса Григоровича Шевченка Жінки в житті Кобзаря; таємні закутки інтимного та сімейного життя Т. Г. Шевченка

Перший подих, перший поклик, перша любовзавдяки емоційній та чутливій натурі Тарас Шевченко закохувався часто. На жаль, ті жінки, до яких торкнувся своїм почуттям поет, не засвітили вогник щастя в його житті. Доля водила його від однієї до іншої – і жодна з них, через різні обставини, не виправдала тих надій і мрій, які б зігріли душу поета. Думається, якби поряд з ним була кохана дружина, то Тарас Григорович прожив би не таке коротке життя і зберіг би здоров’я на довший вік. Чарівливий молодий чоловік вражав і вродою, й елегантністю. Носив модний сірий сюртук з оксамитовим коміром, з артистичною недбалістю вигадливо вив'язував бант краватки. А ще більше прихиляв до себе невимушеною щирістю у стосунках, як, зрештою, й унікальністю свого життєвого досвіду.

Оксана Коваленко – Перше кохання 13-ти річного Тараса Сусідська дівчинка, молодша на три роки, побачивши тринадцятилітнього Тараса в розпачі, обняла його, поцілувала й витерла невтішні сльози пастушка. Дитячу любов до цієї світлої й щирої душею дівчинки Тарас Шевченко проніс через усе життя. У цієї любові не виросли крила, бо пан Енгельгардт відірвав хлопчика від рідної землі і повіз у далеку й чужу йому Прибалтику. Для дорослого поета Оксана стала його Беатріче, її іменем він називав своїх героїнь. Вона стала його Музою, надихала на створення поетичних образів жінок. У поемі «Мар’яна-черниця» він так говорить про Оксану: Чи правда, Оксано? чужа чорнобрива!І ти не згадаєш того сироту,Що в сірій свитині, бувало, щасливий,Як побачить диво – твою красоту…Доля цієї дівчини, як потім дізнався поет, була трагічною. Її звабив приблуда-москаль, від якого вона народила дитину і, покинута спокусником, збожеволіла. Долю такої дівчини-покритки Тарас Шевченко зобразив у поемі «Катерина». Розвіяли вітри першу любов поета.

Жінка, як частина творів Кобзаря Ти- ЖІНКА! Значить дуже ніжна! Ти гармонійна, дивна і п'янка, Ти дуже вишукана, дивовижна, Для когось в світі ти одна така! Ти- ЖІНКА! Значить духом сильна, Ти знаєш, чого хочеш від життя, Водночас і проста, і дуже стильна, І загадкова, як саме буття... Ти- ЖІНКА! Значить ти- кохана! Хоч раз в житті ти відчувала це. Для когось ти- найкраща і жадана, Для когось лик святий - твоє лице... Ти- ЖІНКА! Пам'ятай це всюди! І як би там не склалось майбуття, А справжня ЖІНКА завжди в шані буде, Бо ЖІНКА- це і є творець життя!.. Не ставши щасливим в особистому житті, Шевченко з великою ніжністю, навіть з фанатизмом створив чудові постаті жінок. Згодом вони відіграють важливу роль в всесвітньому літературному жанрі, який доносить до суспільства весь біль, тяжке життя, страждання, а також і велич, духовну міцність та вірність жінок. Це підкреслює цей вірш написаний про жінок самим Шевченком

Звільнення від кріпацтва, як поштовх до спокуси жінкою. Та сама загадкова Німкеня Маша Європеєць. Врешті решт,завдяки швидкій метаморфозі звільнення від кріпацтва, дружні стосунки з приятелями письменниками та митцями швидко розірвалися. Останньою краплею розблату між друзями стала молода панночка Німкиня Маша Європеєц. Шевченко почав залицятися до гарненької дівчини, а та не встояла перед : дотепним, веселим та харезматичним Тарасом. І хоч Шевченко добре знав, що Сошенко був палко закоханий у Машу, таки відбив дівчину у друга. Втім жодного наміру будувати серйозні стосунки надалі він не мав. Фото до сьогодень на жаль тієї самої Німкені не зберіглося.

Княжна Варвара Репнінакохання всього її життя Коли Шевченко вперше приїхав до України після навчання в Академії, він познайомився з  княжною Варварою Репніною . Тоді, подорожуючи Київщиною, влітку 1843 року він завітав до Яготина, аби зробити замальовки. Родина Миколи Григоровича Репніна-Волконського так припала до душі поету, що він повернувся на триваліший час, залишившись на кілька місяців у його маєтку. Особливе враження на княжну Тарас завдав на літературному вечері, де читав свою російську поезію «Слепая». Хазяїн був непересічною особистістю – князь, генерал, високоосвічений чоловік  із філософським складом розуму, старший брат декабриста Сергія Волконського. Шкода, що ця любов Шевченка також не мала продовження, адже поет із величезною повагою ставився до стосунків з Варварою та не наважився розвинути їх у більш, ніж дружні. Водночас, княжна закохалася у нього та підтримувала зв'язок з ним все своє незаміжнє життя: і в горі заслання, і в радості повернення на Батьківщину. Великий Кобзар неодноразово писав і згадував у своїх творах та картинах Роменський край, Андріївку, як і незабутнє спілкування із княжною, присвятивши їй також свою поему та поетичні рядки. Їм не судилося побратися… Але усе життя вони листувалися і залишалися щирими друзями …

Чарівна красуня з блакитною трояндою у волоссіЦе сталося на одному з балів у Мойсівці, у палаці княгині Волховської. Красуня із блакитною трояндою у волоссі привертала увагу майже усіх чоловіків того балу. Тонкі та виразні риси обличчя, гнучкий стан, зачарували нашого поета, той довго не міг відвести очі, а вона наче навмисно не звертала на це уваги. Цією дивовижною жінкою трапилась Ганна Закревська – дружина поміщика Платона Закревського, старшого за неї років на 20. Хоч вона і мала у шлюбі вже двох дітей, але це не завадило Шевченку без тями закохатися в заміжню жінку. Після знайомства з Ганною почуття потреби сім’ї вже не покидало думки Тараса. 1844рік Шевченко від’їжджає знову до Сант - Петербурга , щоб закінчити навчання, але його перехоплюють неймовірні почуття до Ганни, як описує біограф «І хоч увесь час був на людях, мав друзів, прихильників, але був при тому трагічно самотній…» Відгуком самотніх мук, стала лірична поезія «Чого мені так важко, чого мені нудно»

“ Любові пам'ять незабутня ”(Жінки у драмі кохання Тараса Шевченка)Моя любов, моя висока!Не відпускай мене, храни!Храни від буднів, злого ока,Храни мої пречисті сни! І хай я мучусь, хай неспокій!І біль терзань- мої вони!Моя любов, моя висока,Не відпускай мене, храни!«Кого, рыдая, призову я. Делить тоску, печаль мою,В чужом краю кому, тоскуя,Родную песню пропою?Угасну, бедный, я в неволе... Тоску мою, печаль мою. О прежней воле, прежней доле. Немым стенам передаю. О, если б стон моей печали. И звук заржавленных цепей,Святые ветры, вы домчали. На лоно родины моей. И в мирной куще повторили,Где мой отец и мать моя. Меня лелеяли, любили!А братья! Грешная семья,Иноплеменникам за злато. От стад, елея и вина. Родного продали вы брата,Как на заклание овна. О Боже, Боже Иудеи,Благий Творителю земли,Не наказуй родных злодеев,А мне смиренне пошли!»СЛЕПАЯ«Ганні вродливій» (так називав Тарас дружину полковника Платона Закревського, власника села Березова Рудка, що на Полтавщині) поет присвятив поему «Слепая», а також поезії «Г. 3.» та «Якби зустрілися ми знову...». Якби зустрілися ми знову,Чи ти злякалася б, чи ні?Якеє тихеє ти слово. Тойді б промовила мені?Ніякого. І не пізнала б. А може б, потім нагадала,Сказавши: «Снилося дурній». А я зрадів би, моє диво!Моя ти доле чорнобрива!Якби побачив, нагадав. Веселеє та молодеєКолишнє лишенько лихеє. Я заридав би, заридав!І помоливсь, що не правдивим,А сном лукавим розійшлось,Слізьми-водою розлилось. Колишнєє святеє диво!

Якби зустрілися ми знову,Чи ти злякалася б, чи ні?Якеє тихеє ти слово. Тоді б промовила мені?Закревська: Ніякого. І не пізнала б,А може б, потім нагадала,Сказавши “Снилося дурній”. Шевченко: А я зрадів би, моє диво!Моя ти доле чорнобрива. Закревська: Якби побачив, нагадав. Веселеє та молодеєКолишнє лишенько лихеє. Шевченко: Я заридав би, заридав!І помоливсь, що не правдивим,А сном лукавим розійшлось,Слізьми – водою розлилось. Колишнєє святеє диво!Особливе враження таємних почуттів я відчула , прочитавши монолог який Шевченко з Закревською читали на фоні музики на одному з вечорів, притиснувшись спинами один до одного, та пошепки промовляючи:

Восени 1844 року Ганна з чоловік приїздять до Сант-Петербургу в юридичних справах. Закохані в потайки шукають час на побачення, Шевченкові навіть довелося змінити квартиру. Нарешті побачення відбулося, пара з великим захватом зблизилися. В липні Ганна народжує дівчинку Софію, адже це свідчить, що дитина цілком свідомо може бути Тараса , адже з часу зустрічі минуло рівно 9 місяців. І навіть сьогодні цілком правдиво ніхто не може стверджувати чиєю донькою була Софія. Порівнявши ці два портрети можна й справді побачити схожість між ними, цілком свідомо видні спільні риси обличчя між Софією та Тарасом.