Весільні пісні села Підріжжя

Про матеріал

Весільні пісні села Підріжжя - фольклорний матеріал, зібрані учасниками гуртка "Берегиня"

Перегляд файлу

Весільні пісні села Підріжжя – фольклорний матеріал,

зібрані учасниками фольклорного гуртка «Берегиня»

ЗЗСО «Ліцей с.Підріжжя Ковельського району Волинської області»

під керівництвом вчителя

української мови та літератури Дерев’янчук О.Ю.

Пісня – душа моя, вона і серце звеселяє,

І жалю завдає, і до помсти кличе.

Т.Шевченко.

Українська пісня! Кажуть, що в ній б’ється серце народу, що в ній – його душа, його крила.

Народжена буйними степовими вітрами, зеленню гаїв і дібров, тихим плескотом хвиль, неосяжною синявою українського неба, живе у віках наша пісня, передається з уст в уста, із покоління в покоління, несучи невмируще слово історії рідного народу.

Минають віки, змінюються суспільні устрої, потрясають світ нищівні війни і голодомори, на зміну одним поколінням приходять інші – і у кожного свої смаки, свої уподобання. А народна пісня залишається, через усі злигодні й поневіряння проносить вона свій первісний дар, свою нев’янучу молодість.

Пісня – це голос народу, вияв його працелюбної і співучої вдачі, образне втілення його історії, моралі, мрій і прагнень.

Вона така ж нездоланна й безсмертна, як і той народ, що її породив. «Пісня супроводить українців від колиски до могили, бо нема такої значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні чи ніжністю струни, чи рокотом грому».

Звідки ж дар цей?

Існує така легенда.

Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність, красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну і порядок, діти Росії – владність, Польщі – здатність до торгівлі, італійці одержали хист до музики.

Обдарувавши всіх, підвівся Господь Бог зі святого трону і раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, одягнута у вишиту сорочку, а на голові багрянів вінок з червоної калини.

- Хто ти? Чого плачеш? – запитав Господь.

- Я – Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові і пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з удів і сиріт, у своїй хаті немає правди й волі. Дівчина хотіла вже йти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її:

- Я роздав усі таланти. Але є у мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це – пісня.

Узяла дівчина-Україна дарунок, міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому і з ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ.

Отже, пісня виникла на ранньому етапі розвитку суспільства і відтоді відіграє важливу роль у житті всіх народів світу, адже вона – душа народу. На думку видатного українського вченого О.Потебні, пісня така ж давня, як і мова. Її (пісню) творили цілі покоління. Саме з мови й пісні розвивається духовна культура народу.

Тисячі народних пісень створені українцями, імена яких загубилися на сторінках історії, бо й відомі вони були хіба що односельцям та родині. Ці люди – частка свого народу – творили його безсмертя. Вони передавали нам у спадок безцінний скарб народної пісні.

Зароджувалась вона у праці й забавах, у календарних обрядах і ритуальних дійствах наших далеких предків. Берегла золоту нить пам’яті. Вона, як мати-берегиня стояла і стоїть на сторожі тих заповідних джерел, що нині живлять наше національне відродження. Ми не знаємо, коли саме народжувалися наші пісенні перлини. Багато з них сягають, певно, своїм корінням у часи Київської Русі або й ще глибше – у сиву праслов’янську давнину.

“Пісня… Вона – серце народу. Його душа, його крила. Витворена народом, пісня пахне майовими дощами, синіми льонами, материними руками…

Іноді затоплює, здається весь світ, звучить набатом, потрясаючи нашу пам’ять: будьмо пильні! А то черкне ластівчиним крильцем невидиму струну нашої душі, добуде чисту сльозинку з очей, загоїть чийсь біль, залікує давню рану…

Такої неземної сили наша народна Пісня!..” (В.Качкан)

Кожен куточок України багатий своїми піснями. Не є винятком і наш край – край зелених лісів і голубих річок та озер, край Мавки і Лукаша, край працьовитих і пісенних трударів, наша голубоока Волинь, казкове Полісся, маленька його частина – село Підріжжя.

Нелегко жилося поліщукові у всі часи та беріг він завжди своє неперевершене мистецтво – пісню. Саме вона користувалась великою пошаною в українського люду.

І скільки ще є пісенних шедеврів, схованих у таємничих комірках пам’яті стареньких людей. Тому так важливо зберегти їх, бо справжнє мистецтво націлене у майбутнє.

Одним із найбільш пісенних дійств є українське весілля.

Українське весілля - це невичерпна, незбагненна за своїм багатством скарбниця найрізноманітніших народних пісень – прощально-сумних, величальних, жалібних, іронічних, жартівливих, напутніх, закликальних. Іван Франко так писав про весільні пісні та обряди: “Як вони мені сподобалися. Що я кажу – сподобалися! Перший раз трапляється мені бачити одну групу пісень в цілості, і ще в такій повній і багатій. Але скільки там пречудних образів, скільки чуття, скільки геніальних порівнянь, скільки глибоко старовинних споминок і окрушин, що становлять цінний матеріал соціологічний, етнологічний і язиковий. А скільки здорових, ясних і правдиво людських поглядів на життя! З якою теплотою оспівана доля жінки перед її шлюбом та по шлюбі! Якими широкими рисами змальований стан народу, що був колись у глибокій старовині! Мені слів не стає на похвалу тієї епопеї селянського життя”.

Тож як важливо зберегти всі ті пісні, адже вони неповторні.

Традиційне українське весілля – це яскраве театралізоване дійство, що супроводжується іграми, музикою, танцями, має характер народного свята. Зазвичай весілля відбувалися восени до свята Михайла, невдовзі після якого починався піст – Пилипівка, а також після Різдва аж до Великого посту.

У цей період кожна молода дівчина в думках зверталася:

Покрово, Покровонько,

Накрий мою головоньку –

Чепцем, вінцем чи онучею,

Бо вже дівкою надокучило!

А кожен парубок, носячи в серці ім’я майбутньої нареченої, живе надією

на її згоду:

Ой дай, Боже,

Суботи діждати:

Зберу сватів

Дівчину вибирати,

А сам піду під вікно слухати,

Ой що ж буде дівчина казати.

Українці надзвичайно відповідально ставилися до укладання шлюбу. Весіллям клопоталася не лише вся родина, а й сільська громада – молоді і старші, чоловіки і жінки. У багатьох регіонах України весілля тривало не менше тижня:

А в п’ятницю – починальниця,

А субота – коровайниця,

А неділя – вінчальниця,

А в понеділок – напиватися,

А у вівторок – похмелятися,

А в середу їсти та пити,

А в четвер порядок чинити,

А в п’ятницю по обіду,

Та й додому поїду.

Поділялося на три цикли: передвесільний, власне весілля і післявесільний. Передвесільна обрядовість включала сватання, умовини, оглядини, заручини, випікання короваю, дівич-вечір. До весілля входили запросини, посад молодих, вінчання, дарування, розплітання коси, розподіл короваю, перевезення посагу, рядження. Післявесільний цикл присвячувався шануванню молодими батьків, прилученню невістки до чоловікової родини. Кожен етап цього обряду був своєрідним драматичним дійством – з виконанням певних обрядодій, пісенними та словесними діалогами, з примовками та приказками. Традиційне українське весілля – це море жартів, дотепних приспівок і приповідок, неймовірних побажань. Здається, що учасники весільної драми змагаються у вмінні розвеселити один одного.

А дійовими особами драми є всі запрошені й незапрошені: дружко (головний розпорядник), дружки, старший боярин, бояри, старший сват, свати, свашки, старша сваха, свахи, старости, «запорожці», сусіди – все це весільні чини. Крім цього, окреме місце належить членам родини: матері й батькові, свекрові й свекрусі, тестеві й тещі, невістці, зятеві, братам та сестрам. Звичайно, головною віссю, навколо якої розгортається все дійство, є молодий і молода, до яких звернені пісні й словесні побажання. До речі, не тільки в різних місцевостях України, а й у кожному селі, в тому числі й нашому, було своє традиційне весілля, не схоже на інші, воно вирізнялося самобутністю обряду, його елементів.

На сучасному етапі народне весілля зазнало великих змін. Зменшилася кількість учасників, сюжет обмежився найчастіше тільки трьома актами: сватання, заручини й саме весілля. Старі обряди майже зникли, пісні й музика забулися.

Чи можна відродити традиційне українське весілля в усій повноті й цілісності? Навряд. Однак треба зберегти і внести в життя його поетичні елементи, не нехтувати народною звичаєвістю й обрядовістю, а також знати це чарівне народне дійство як свідчення багатої культури нашого народу.

І завжди пам’ятаймо, що українська пісня – це втілення духовної величі нашого народу, який зберіг своє Слово і йде з ним у майбутнє. Саме народна пісня відроджує в душах наших земляків любов до рідного слова й до рідної землі.

І. Заручини

1. У місяця два рожки,

У братика дві сестри.

Одна сестра коня напуває,

А друга – научає.

Не бери, брате, з посагом,

А бери - з розумом,

Бо посаг ми сами зложим,

А розуму не вложим.

***

2. Щоб я знала молодая,

Що заручена буду,

То послала б свого тата

У гай по калину.

Ламай, тату, ту калину,

Котра червоненька,

Не віддай мене, цьой рочок заміж,

Бо я ще молоденька.

***

3. Плаче Олюня, плаче,

На матьонку нарікаючи,

Що так рано заручила,

А роботи не навчила.

А як зачув її Колюня,

- Не журися, Олюню,

Є у мене рідна мати,

Буде тебе научати.

***

4. Ти казала, матьонко,

Що не збудешся мене,

А тепер ходи, сядь кінець стола,

Поговори зі мною,

Бо вже мені молоденькій

Розлученька з тобою.

***

5. Хіба ж я тобі, мій татойку,

З осені не казала:

- Не сій пшениці,

Бо не буде полотниці.

Батько не послухав,

Поле поорав,

Пшениченьку посіяв.

Пшениця зійшла,

Кукльом заросла,

Бо дочка заміж пішла.

***

6. У неділю раненько синє море розігралось.

Пішла Олюня по воду, у синєє море упала,

У синєє море упала

На татонька гукала:

- Ой, татоньку мій рідненький,

Рятуй мене молоденьку!

- Ой рад би я рятувати,

Та не вмію плавати.

Пливи, доню, до грудочка

Та й хапайся за горбочка,

За дубочка зелененького,

За Колюню молоденького.

ІІ. Коровайщина

Олюніна матьонка

Коровайщину збирає

Золоті рукавички

На руки вдіває

Коровайниці, до мене,

Бо тепер коровай у мене.

Будем коровай місити

В Бога долейки просити.

***

ІІІ. Що несуть на коровай

Ми на коровай ішли,

Коробку яєць несли,

Перейшли нас хлопці –

Та-р-рах яйця в коробці,

Побили. Зробили мені біду,

З чим на коровай піду.

***

І\/. Ідуть по воду перед тим як місити коровай

Як ми по воду йшли,

За нами сади цвіли,

То вишня, то черешня

То червоная калина.

\/. Принесли воду

Ми по воду ходили,

Ніженьки натомили,

Ви на нас гляньте ,

Нам їстоньки дайте.

Ой дайте нам, дайте

Самі вгадайте:

Що літом не закисне,

Зимою не замерзне.

***

Піду я до Дунаю, стану я подумаю,

Що мені діяти: чи муку сіяти,

Чи воду носити, чи коровай місити.

Водою втомлюся, мукою запилюся,

Коровай місячи, горілки нап’юся.

\/І. Печуть коровай

(Батько й мати благословляють коровай)

Благослови, Боже, і отець і мати,

Своєму дитяті коровай розчиняти.

І в перший раз,

Господи, благослови,

І в другий раз,

Господи, благослови,

І в третій раз,

Господи, благослови.

***

Світи, місяцю, з раю (2р.)

Нашому короваю,

Щоб було виднесенько,

Місити гарнесенько.

Місися, короваю, місися, короваю,

Та й но, як я знаю,

Та вдавайся нам гладко,

Як червонеє ябко.

Підемо межи люди –

Наша славонька буде.

***

Як наш коровай хорошенько зійде,

Будемо пити, будем гуляти,

Поки сонечко зійде.

***

Коровайнички з міста,

Не розкрадайте нам тіста,

Бо як на ваш ми прийдемо,

То в кишенях тісто знайдемо

***

Ой, де ж тая мати, ой, де ж тая мати,

Обіцяла горілки дати, обіцяла двоякої -

Не дала ніякої.

Ой, де ж тая мати, ой, де ж тая мати,

Обіцяла горілки дати,

Ковбаси закусити,

Щоб здужали місити.

***

Коровайнички, гарні жоночки,

Пийте, не впивайтеся,

Як посадите коровай у піч,

То не забувайтеся.

***

Як наш коровай,

Як наш коровай,

Та хороший вийде,

То ми будем пити, гуляти,

Поки сонечко зійде.

***

Ой, де ж тая господиня цієї хати,

Хай стараїться лопати,

Бо наша піч регоче,

Короваю хоче.

У нашої печі золотії плечі,

А срібнії крила,

Щоб коровай укрила.

Наша піч на ногах стоїть,

У нашій печі коровай сидить.

Печи, наша піч, печи,

Спечи коровай до речи.

Щоб нам коровай удався,

Щоб з нас рід не сміявся!

***

\/ІІ. Дівич-вечір (вінки)

У суботойку за сонцем

Сіла Олюня край віконця.

Всі думи передумала,

Дружечок позбирала.

***

Ой дружечки ви мої,

Звийте віночок ви мені,

Бо я завтра часу не матиму,

До шлюбу вступатиму.

***

Благословляю, донейко,

Із всіма святими,

У добрий час, щасливий час

Звити віночки, звити.

***

Ой під мостом, мостом пливуть каченята.

Гарний той віночок, що плетуть дівчата.

Сьогодні він гарний, а завтра зів’яне -

Молода Олюня на рушничок стане.

***

Сама сіла молодейка найвище,

Тай спустила головочку найнижче.

Ой будь, моя головойко, склонлива,

Щоб я свеї свекрусі догодила.

***

Ходить Олюня по хаті

Й питається матері, як свекруху звати.

Звати, доню, як мене ти звала,

Буде тобі, доню, від неї слава.

***

Ой, а що ж то там на наших сінях палає? (2р.)

На молоденькій з барвінку вінок сяє. (2р.)

Ой, не ззирайся ти, мій батойку, на мене (2р.)

Не сходила я такого вінка у тебе. (2р.)

\/ІІІ. Приїзд музикантів

- Музиченьки, грайте, не переставайте,

Ми будем гуляти, не переставати…

- Ой гуляй, гуляше,

Що хороше – то наше,

Нехороше – то не нам,

Нехай нашим ворогам.

- Ой іграй, іграчу,

То я тобі заплачу –

Чи гороху миску,

Чи собаку Лиску.

- Ой іграй, іграчу,

То я тобі заплачу –

Чи гороху, чи бобу,

Чи верцьохом по лобу.

ІХ. Батьки благословляють молодого

З-за гори вітер віє (2р.),

Матінка житом сіє.

Сіє жито й пшеницю

На добру діляницю.

***

Х. Від’їзд молодого до молодої

Стріляйте гармати,

Дайте Олюні знати,

Що їде Колюня

Косойку розплітати.

***

Їде Колюня до дівки,

Як ясний місяць до зірки.

Питається свого таточка,

Що мені там говорити?

Нічого, синку, нічого,

Є там дружбойка для того:

То він буде мед-вино пити,

За тебе говорити.

***

Ой бором березиною,

Ой хто ж то їде доріженою?

Ой їде Колюньо молодий.

Вийди, Олюню, чи не твій коханий?

ХІ. Перехід перепійників на дорозі

Дорогі вороги, не переходьте дороги,

Бо як перейдете, то наше щастя заберете.

Нехай перейде нас Господь Бог

І татойко ріднейкий.

***

- Місцева голота

Прип’яла нас до плота

За крючок горілки,

Не пускають до дівки.

Не берете перепою,

Не робіте розбою.

Ми люди подорожні,

В нас торбинки порожні .

З далекої доріженьки

Потомили ніженьки .

ХІІ. Приїхали до молодої у двір

Наїхало боярів повний двір:

Пізнай, пізнай, Олюню, котрий твій

У синьому, зеленому – то не мій,

А в білому жупані саме мій.

***

Вийди, вийди, молода,

З біленької хати.

А не вийдеш - то підемо

Іншої шукати.

***

Ой зацвіла біла рожа

На подвір’ї цьому.

Як не вийде молода,

Підемо додому.

***

Вийшла Олюня, на порозі стала.

Подала рученьку та й поцілувала.

Ідіте, бояри, на солому спати

Молодого Колю запрошу до хати.

***

Доки ми стоятимо

Моріжок топтатимо?

Запрягаймо коні,

Та їдьмо додому.

Ми чобіт не набрали,

А моріг потоптали.

ХІІІ. Викуп молодої

- Братчику-реміснику - (2р.)

Сядь собі на кріслику,

Та не дай сестри даром, (2р.)

Бо сестра дорогая,

Бо сестра вродливая (2р.)

В неї коса золотая,

Очі в неї зірниці (2р.)

Устонька, як суниці.

***

- Сиди, сиди, наміснику,

В золотому кріслечку,

Вчися торгувати

Як сестру продавати.

***

А наша молода

Багато коштує,

Хай за неї молодий,

Грошей не шкодує.

***

Було б не женитися,

Було б дрова рубати,

Гроші заробляти,

Щоб молоду викупляти.

***

Багатирський сину,

Не ховайся за спину,

Всади руку в кишеню,

Набери грошей жменю,

Усип на тарілочку

За хорошую дівочку.

***

Татарин братчик, татар,

Продав сестру за таляр,

Русу косу – за п’ятку,

Біле личко – за десятку.

- Будь, братчику, ласкав,

Лишаєм тобі застав:

Коника вороного,

Миколку молодого.

З Дунаю тиха вода –

Між нами добра згода.

ХІ\/. Розплітання коси

Дайте нам діжку,

На діжку подушку,

На подушку кожуха,

Щоб сіла молодуха.

***

- Ой приступи, братику, до мене,

Та розплети косойку ти мені,

Бо ти мене, братойку, годував,

Щоб ти мені косойку розплітав.

***

Дайте до коси масла,

Бо я корови пасла.

По холодній росі,

Щоб була краса в косі.

***

- Косойки розплітають (2р.),

Матьонки не питають.

Матьонка стоїть,

Рученьки ломить,

Косойки не боронить.

***

Розкидай, Боже, братову хату

По одній деревині,

Як він розплітав сестрину косу

По одній волосині.

Х\/. Благословіння. Молоді сідають на посад.

Вийшла з-за лісу хмара,

Сіла за столом пара.

Обоє рівнесенькі,

На личко білесенькі.

***

Просим батька й матір до хати

Дочку поблагословити

На посаду посадити.

***

Благослови, Боже,

Пречиста Госпоже,

І отець і мати

Своєму дитяти

Весілля починати!

***

І в другий раз:

У добрий час,

Благослови, Боже,

Пречиста Госпоже,

І отець і мати

Своєму дитяти

Весілля починати!

І в третій раз:

У добрий час,

Благослови, Боже,

Пречиста Госпоже,

І отець і мати

Своєму дитяти

Весілля починати!

***

З-за гори вітер віє (2р.),

Матінка житом сіє.

Сіє жито й пшеницю

На добру діляницю.

Сіяла мати долю (2р.),

Стоячи над водою.

Пливи, доле, з водою,

Я слідом за тобою.

Х\/І. Після благословіння

Простелилася доріженька,

Рівненька, рівненька.

Йде до церква вінчатися

Пара молоденька.

Х\/ІІ. Ідуть до церкви

Як ми до шлюбу йшли,

За нами сади цвіли:

То вишні, то черешні,

То червона калина.

***

Ой дружбойко, батейку,

Нема в нас порядку,

Бо нам теє буде.

Попа в церкві не буде.

Бо нам теє чинять,

Що церкву зачинять.

Х\/ІІІ. Дорогою з церкви додому

Дякуєм батюшкові

Як своєму татойкові,

Що він звінчав і мало взяв.

Чотири золотії

За наші молодії.

Були ми на ригу

Читали білу книгу

Святеє писаннячко

На віки вінчаннячко.

***

ХІХ. Вітання молодих

Вийди, вийди, матінко, з калачем,

Бо звінчали донейку з паничем,

Ой не так з паничем -

З мужиком

Пов’язали білі рученьки

Гей, рушником.

Ой не так рушником –

Хустиною,

Бо не буде Олюня дівчиною.

Вийди, татойку й матьонко, з хати

Донейку вітати,

Щастя й долі бажати.

***

- Теща зятя вітає,

Кожух вивертає

Догори бородою -

На багатую долю,

Горілкою й медочком -

На добре здоров’ячко.

ХХ. Пісні за весільним столом

- Ой свату, наш свату (2р.),

Розточи нам хату,

Розточи нам сіни,

Щоб гостойки сіли.

Ти, свату, не лякайся,

За двері не ховайся.

Ми не надовго сіли,

Тільки до другої неділі.

Гнулися лавки,

Як хтіли гостойки,

А ще більше вгнуться,

Як горілки нап’ ються.

- Нема того у селі,

Що в Олюні на столі,

Є що їсти, є що пити,

Є кому попросити.

У Олюні на столі

Плавають кубки у вині.

Кубки мої золотії,

Гостойки дорогії.

ХХІ. Гості трапезують, співаючи пісень

- Гірка горілка,

Що не можна пити,

Просим Олюню

Та й засолодити.

Гіркая, гіркая, гіркая вода,

Нехай поцілується пара молода.

- Нащо було женитися,

Нащо було брати,

Як не вміє пригорнути

Та й поцілувати.

***

- Не будемо пити

Тую гірку юшку,

Нехай поцілує

Старший дружба дружку!

- Старший сват, старший сват

Не вміє гуляти,

Він не вміє старшу дружку

Та й поцілувати!

- Старший сват, старший сват,

То така зараза,

Він боїться старшу дружку,

Як противогаза .

- Старша дружка, старша дружка

У рябій спідниці

Виглядає з-під стола,

Як жаба з криниці.

***

- Менший сват, менший сват,

То велика чванька

Мати штани полатала

Думав, що китайка.

- Менша дружка гонорова,

В її губа паперова,

І боїться цілуваться,

Щоби губи не порвати .

Дружка для стола скаче,

На печі байстрюк плаче.

Дай йому шкориночку,

Забав на хвилиночку.

***

ХХІІ. Пісні до калача (переспіви хорів молодої і молодого)

- Щось наша сваха має(2р.),

Під полу ховає.

Ми, як маленькії діти,

Не можемо всидіти.

Ой дивно, нам дивно, (2р.)

У свахи калач видно.

Вона на нас поглядає,

Калача прикриває.

Їхали ми лісами (2р.),

Високими мостами,

Ваш міст уломився -

Наш калач утопився.

Хіба ваш калач з проса(2р.),

Що вискочив з воза?

А як з пшеничної муки,

То дайте нам в руки.

Наша сваха лінива(2р.),

По кропиву не ходила,

Кабанчика не пасла,

Нам ковбаску не привезла.

Ваша сваха не лінива ,

По зілля ходила,

Кабанчика впасла -

Вам ковбаску привезла.

Подякуймо свасі,

Подякуймо свасі

За її приноси,

За кедку, за бутельку,

За свинську петельку.

Ми не їхали лісами

Крутими берегами

Ваш міст не зломився,

Калач не втопився.

Будьмо, свахо, в злагоді (2р.)

Підемо в ліс по ягоди.

Будемо ягідки рвати

Любейко розмовляти.

- Ми довго цього ждали (2р),

Щоб ви нам сказали.

Дайте нам тарілочку,

Дамо вам поділ очку.

Не давайте порожню,

Ми люди подорожні.

Продовжують співати:

У нашого свата

Світлиця – не хата,

А сіни з берези

Сидять гості тверезі

Ой, свату, свату,

Открий тую бочку,

Що стоїть у куточку.

Там медок солоденький,

Наш зятьок молоденький.

- А де ж той Йосип (2р.),

Що горілку носить?

Під полою тисне,

Хай вона йому скисне!

Ой, свахо, свахо,- горілки,

Не треба було брати в нас дівки.

А треба було - молодицю,

То б ми пили не горілку, а водицю.

Свахо наша мила,

Любим твого сина,

А ти - нашу дочку,

Та пиймо горілочку.

Ви нас не просіте,

Тільки нам піднесіте

Горілку плящинами

Ковбасу мищинами.

Ви нас не просіте,

Тільки нам піднесіте

Калача, голуб’ята,

Печені поросята.

***

Гостойки, живітеся

На нас не дивітеся,

Бо ми в свеї хати

Повинні вас прохати.

***

Ви нас не просіте,

Тільки нам носіте:

Гусята, качата,

Печені поросята.

***

Ми для вас готовили

Чорного вола вбили.

Великого рогатого

Для роду багатого.

Було б вола не бити,

Волом треба робити.

Свиню заколоти

Й не мати роботи.

Їжте, гостойки, юшку

Не дивітесь на петрушку.

Влізла в город паця,

Пропала наша праця.

Було б на танці не ходити,

Города глядіти,

Не влізла б у город паця,

Не пропала б ваша праця.

Ми на танці не ходили,

Города гляділи.

Влізла проклята паця,

Пропала наша праця.

***

Вже ж бо ми наїлися,

Вже ж бо - напилися.

Щоб музики заграли,

Ми пішли б погуляти.

ХХІІІ. Прощання молодої з батьками та всім родом