Від народознавства – до свідомого патріотизму: виховання дітей на традиціях українського народу

Про матеріал
Важливим елементом здійснення концепції національного-патріотичного виховання молоді є виховання підростаючого покоління на традиціях рідного народу. Ці традиції повинні закладатися у свідомість дітей з самого раннього віку, слідування ним повинно цілеспрямовано формуватися батьками та педагогами. Теоретична і практична цінність даного досвіду роботи полягає у вивченні сутності українських народних традицій, іх педагогічної цінності та ефективності, теорії, методики та передового досвіду педагогічного застосування традицій, об’єднанні цих матеріалів в одному документі та поглибленні власних знань стосовно предмету поглибленої роботи. Окреме значення мають висунуті нами на основі вивчення предмету та власної педагогічної практики думки про можливості застосування народних традицій у виховному процесі та розробки виховних заходів з застосуванням народних традицій подані в додатках.
Перегляд файлу

http://osnova.com.ua/images/book/5140.jpg

 

Дошкільний навчальний заклад «Веселка»

 

Костянтинівської сільської ради

 

Мелітопольського району Запорізької області

 

«ВІД НАРОДОЗНАВСТВА –

ДО СВІДОМОГО ПАТРІОТИЗМУ»

 

Виховання дітей на традиціях українського народу

 

  • Вступ
  • Педагогічна сутність традицій українського народу

Педагогічна характеристика традицій рідного народу

Зміст народних традицій, зрозумілих дошкільникам, вимоги до їх вибору

  • Традиції рідного народу у виховному процесі дитячого садка

Досвід використання народних традицій у вихованні дітей

Місце народних традицій в педагогічному процесі груп дитячого садка

Способи включення народних традицій у виховну роботу з дітьми дошкільного віку

Вплив народних традицій на виховання почуттів та різних якостей особистості

  • Висновки
  • Література
  • Додатки

Методична розробка – свято «Свято зустрічі весни»

Методична розробка – гра «Ой, вийтеся, огірочки!»

Методична розробка – використання веснянки «Ку-ку, ку-ку – чути в ліску»

Методична розробка – свято «Обжинки»

Методична розробка – свято «З чого починається Батьківщина»

 

Вступ

 

Процес виховання повинен завжди йти в ногу з життям, змінюватись у відповідності з життям, використовувати форми й методи найбільш придатні з точки зору сьогодення.

Значні зміни в житті народу зумовлюють і зміни у виховній системі. Розбудова незалежної держави Україна потребує формування у підростаючого покоління національної свідомості, любові до своєї Вітчизни, до рідної, мови, до свого народу, його традицій, історії та культури.

Ці вимоги найбільш ефективно реалізуються у Концепції національного-патріотичного виховання молоді. Концепція національного виховання розглядає такі його принципи:

 

  • народність — єдність загальнолюдського і національного. Національна спрямованість виховання, оволодіння рідною мовою, формування національної свідомості, любові до рідної землі та свого народу; прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, народних традицій і звичаїв, національно-етнічної обрядовості всіх народів, що населяють Україну;
  • природовідповідність — урахування багатогранної й цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх анатомічних, фізіологічних, психологічних, національних та регіональних особливостей;
  • культуровідповідність — органічний зв'язок з історією народу, його мовою, культурними традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами, забезпечення духовної єдності поколінь;
  • гуманізація — створення умов для формування кращих якостей і здібностей дитини, джерел її життєвих сил; гуманізація взаємин вихователя і вихованців; виховання — центр навчально-виховного процесу, повага до особистості, розуміння її запитів/інтересів, гідності, довір'я до неї; виховання гуманної особистості;
  • демократизація — усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання й' права на свободу, на розвиток здібностей і вияв індивідуальності. Глибоке усвідомлення взаємозв'язку між ідеалами свободи, правами людини і громадянською відповідальністю;
  • етнізація — наповнення виховання національним змістом, що передбачає формування самосвідомості громадянина. Забезпечення можливості всім дітям навчатися у рідній школі, виховувати національну гідність, національну свідомість, почуття належності до свого народу. Відтворення в дітях менталітету народу, увічнення в підростаючих поколіннях специфічного, що є в кожній нації, виховання їх як типових носіїв національної культури. Принцип етнізації — невід'ємна складова соціалізації дітей, він однаковою мірою стосується всіх народів, що живуть в Україні.

 

Лише сукупність цих принципів забезпечує успішне визначення завдань, підбір змісту, методів, засобів і форм виховання. Єдність принципів виховання потребує від педагога вміння використовувати їх у взаємозв'язку, з урахуванням конкретних можливостей і умов.

Важливим елементом здійснення концепції національного-патріотичного виховання молоді є виховання підростаючого покоління на традиціях рідного народу. Ці традиції повинні закладатися у свідомість дітей з самого раннього віку, слідування ним повинно цілеспрямовано формуватися батьками та педагогами. Виховання дітей на традиціях народу вирішує відразу кілька виховних проблем:

 

  • виховання патріотизму, любові до рідного краю;
  • естетичне та моральне виховання дітей;
  • підготовка до самостійного життєвого вибору, творення й самотворення особистості;
  • формування громадянської свідомості.

Розпочинати цілеспрямоване виховання на народних традиціях необхідно починаючи з дитячого садка. Саме дитячий дошкільний заклад повинен стати важливим етапом формування справжнього, національно-свідомого українця.

Виходячи з важливості вищесказаного мною і було обрано тему поглибленої роботи: «Виховання дітей на традиціях рідного народу».

Метою поглибленої визначено вивчення змісту традицій, які можуть бути використані вихователем дитячого садка, як засоби формування різних почуттів та якостей особистості дитини-дошкільника.

Об’єктом поглибленої роботи став процес використання традицій рідного народу як засобу виховання особистості дошкільника.

Предмет поглибленої роботи – українські народні традиції як засіб виховання.

Перед початком поглибленої роботи було сформульовано робочу гіпотезу: українські народні традиції, включені в педагогічний процес дитячого садка, можуть виконувати роль засобу формування у дошкільників вищіх почуттів та особистих якостей.

Визначена тема поглибленої роботи, його об’єкт та робоча гіпотеза зумовили необхідність вирішення таких завдань:

 

  • виявити рівень знань дітей старшого дошкільного віку про традиції українського народу;
  • виявити зміст народних традицій і способи включення їх у виховний процес старшої групи;
  • вивчити вплив традицій рідного народу на становлення різних сторін особистості дошкільника.

Основні методи поглибленої роботи:

  • аналіз літературних джерел;
  • вивчення  документації дитсадка;
  • вивчення та аналіз масового педагогічного досвіду;
  • бесіда;
  • спостереження;
  • інтерв'ювання;
  • педагогічний експеримент.

 

Базою дослідження виступав дошкільний навчальний заклад «Веселка» Костянтинівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області.

Теоретична і практична цінність даного досвіду роботи полягає у вивченні сутності українських народних традицій, іх педагогічної цінності та ефективності, теорії, методики та передового досвіду педагогічного застосування традицій, об’єднанні цих матеріалів в одному документі та поглибленні власних знань стосовно предмету поглибленої роботи.

Окреме значення мають висунуті нами на основі вивчення предмету та власної педагогічної практики  думки про можливості застосування народних традицій у виховному процесі та розробки виховних заходів з застосуванням народних традицій подані в додатках.

 

Педагогічна сутність традицій українського народу

 

Педагогічна характеристика традицій рідного народу

 

Народ і виховання – ці два поняття взаємопов'язані, вони не існують одне без одного. Адже так повелося в історії людства, що кожен народ від покоління до покоління передає свій суспільний та соціальний досвід, духовне багатство як спадок старшого покоління молодшому. Саме так створюється історія матеріальної і духовної культури нації, народу, формується його самосвідомість. Народ завжди виступає вихователем молодшого покоління, а виховання при цьому набуває народного характеру.

«Тільки народне виховання, - зауважував К.Д.Ушинський, - є живим органом в історичному процесі народного розвитку, таке виховання набуває надзвичайної впливової сили на формування національного характеру, національної психології людини». Софія Русова підкреслювала, що потрібно пов’язувати виховання з історичними традиціями свого народу, дитина зможе по-справжньому поважати культурні і національні здобутки інших народів, якщо вона глибоко проникає в духовну скарбницю свого народу.

Основою й головним методом народного виховання виступають народні традиції. Перлини виховної мудрості народу, невичерпна своєрідна скарбниця форм і засобів народного виховання становлять золотий фонд народної педагогіки, одного з чинників колективної народної творчості.

Традиції у формі масових звичок підтримувались силою громадської думки і за своєю природою були наділені величезною стійкістю. Філософ І.Суханов з цього приводу пише: «Стійкість звичаїв, традицій і обрядів, їх живучість були воістину рятівними для збереження і передачі новим поколінням досягнень культури».

Традиція (від лат. tradicio – передача) – це досвід, звичай, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і передаються з покоління в покоління. Педагогічне значення народних традицій полягає в тому, що вони виступають водночас і як результат виховних зусиль народу протягом багатьох віків, і як незамінний виховний засіб. Через систему традицій кожен народ відтворює себе, свою духовну культуру, свій характер і психологію своїх дітей. Стійкість, стабільність традицій не означає їх закостенілості. Кожна епоха вносить у їх зміст свої корективи, розвиває і доповнює старі традиції, заперечує ті, які втратили свою актуальність і суспільну значущість. Тому об'єктивне розкриття сутності традицій, можливе лише з позицій історико-педагогічного підходу і тих суспільних явищ, які мають пряме відношення до народної педагогіки та родинного виховання.

 

Однією з першооснов усної народної творчості є обряд. Адже саме вона своїм походженням нерозривно пов'язана з обрядом і міфом. Певну частину її становить обрядовий фольклор, тобто примовляння, заклинання, які виконувались під час святково-обрядових дійств і органічно впліталися в структуру обряду. Обряди — це символічні дійства, приурочені до відзначення найважливіших подій у житті людських гуртів, родин, окремих осіб. Обрядами (або ритуалами) називають такі форми поведінки, що склалися історично, для яких характерні: стереотипність, повторюваність без змін; символічність (кожна обрядова пісня щось символізує), наприклад «Засівання» на Новий рік символізує майбутню сівбу і багатий врожай.

Обряди нерозривно пов'язувалися з діями, для яких так само характерні стереотипність, повторюваність без змін, але які не мають символічного змісту. Такі дії називаються звичаями.

 

Звичай – це загальноприйнятий порядок, правила, які здавна існують у громадському житті і побуті певного народу, суспільної групи, колективу. Звичаї невіддільні від обрядів. Наприклад, традиційні звичаї зустрічі Нового року включають в себе такі обряди, як колядування, щедрування, засівання, посипання та інші. Усі вони вливаються в єдиний новорічний обрядовий комплекс і розглядаються як його структурні елементи.

Обрядовість на початку її виникнення була нерозривно пов'язана з міфологією: кожному обряду відповідав міф, кожному елементу обряду – частина міфу. Лише згодом міф як оповідання про фантастичні події відокремився від обрядового інсценування події і набув самостійності.

Обряди виникли в ту прадавню епоху, коли наш предок ставав людиною. Людина як соціальна істота й обряд сформувалися одночасно. В міру того як людина набувала досвіду, вона помічала, що певні пори року повторюються. Тому, щоб новий рік був не менш сприятливим, ніж попередній, люди прагнули повторити все так само, без змін. Частина таких регулярно повторюваних дій поступово втрачала практичне значення і ставала обрядом.

Українці належать до тих націй у Європі, чия обрядовість є однією з найдавніших і найбагатших. В обрядовості українців розрізняють два види – родинну (чи сімейну) і календарно-побутову.

 

  • Перший вид обрядів тісно пов'язаний з громадським осмисленням важливості події в житті окремої родини чи людини. Сімейне життя українців традиційно супроводжувалося різноманітними обрядами та ритуалами, які в образно-символічній формі відзначали певні стани життя людини та найважливіші стадії розвитку родини в її життєвому циклі утворення сім'ї, народження дитини, її повноліття, сімейні ювілеї, смерті когось із членів сім'ї. Відповідно до природного циклу існування людини склався комплекс сімейної обрядовості. Основні його елементи - родильні, весільні та поховальні й поминальні обряди. Крім них, у сім'ї нерідко відзначалися події менш важливого значення: входини, пострижини, вступ до парубоцтва і дівоцтва, повноліття, срібне та золоте весілля. У циклі сімейної обрядовості переплелися дії, символи, словесні формули та атрибути, виникнення яких належить до різних історичних періодів з притаманними кожному з них нормами і поглядами. Біля витоків свого формування сімейні обряди та ритуали тісно стикалися з магічними заходами, котрі мали забезпечити сім'ї та окремій людині щастя, багатство та плодючість, захистити її від злих сил. Із розвитком раціональних знань магічні обряди поступово втрачали свій первісний зміст, все більше набуваючи розважальною характеру. Так формувався багатошаровий і багатофункціональний обрядовий комплекс. Таким в основному він залишається і тепер хоча й зазнав значних трансформацій та спрощень.

 

  • Другого виду обрядів дотримувалися під час урочистого святкування початку чи закінчення певних сезонів, природних циклів – зими, весни, літа, осені, від яких безпосередньо залежав побут наших предків. Кожна пора мала свою важливу дату — кульмінаційну точку, до якої були приурочені народні звичаї та обряди річного календарного кола.

 

У давнину обидва види становили єдину обрядову систему. І весілля, і свята повноліття, чи посвячення підлітків у стан дорослості (так звані ініціації), здійснювались у певні календарні періоди. Виняток становили лише обряди, якими супроводжувалось народження чи похорон. За давньою українською традицією весілля відбувались або взимку, або восени, тобто теж були приурочені до народного календаря. Традиції, звичаї та обряди знаходять свій вияв у таких засобах народної культури:

 

  • рідна мова;
  • фольклор;
  • систематична посильна праця;
  • національні звичаї і культурно-історичні традиції народу;
  • народне мистецтво;
  • ремесла і промисли;
  • народні свята;
  • обряди;
  • символи й атрибути;
  • народний календар;
  • мудрі заповіді народної моралі;
  • дитячі ігри та іграшки;
  • народні знання і проповіді стосовно різних сфер життя людини і  суспільства;
  • народні правила взірцевої поведінки й спілкування між людьми;
  • культура сімейних родинних відносин, тощо.

Розкриємо детальніше де-які з зазначених засобів.

 

Фольклор – це народна творчість, в якій «художнє відображення дійсності відбувається в словесно-музично-хореографічних формах колективної народної творчості, що виражають світогляд трудящих мас і нерозривно пов'язані з їхнім життям та побутом».

Фольклору властива така риса, як традиційність. Фольклор бере витоки з народних традицій, своїми коренями він сягає у давнє минуле. Завдяки йому забезпечується нерозривний взаємозв'язок між минулим і сучасним, він також є скарбницею сталих народних звичаїв і стимулятором їх дальшого розвитку. Український фольклор різноманітний за жанровою характеристикою, його  умовно поділяють на прозовий та поетичний

 

  • Прозовий фольклор в свою чергу поділяється на дві великі групи: художня проза; документальна (неказкова).

До вічних фольклорних джерел, які дарують радість дорослим і дітям, належить українська народна казка. Це своєрідний сплав реальності й уяви, життєвого досвіду і мрій народу. За допомогою казок, які вихователь використовує у виховній роботі, дитині прищеплюється ввічливість, конкретність у стосунках з людьми, працелюбність, любов до рідної землі. Широке використання казок у дошкільних освітніх закладах, зумовлюється тим, що їх зміст викладений у цікавій формі. Існує чіткий поділ персонажів на добрих і поганих, сутність вчинків яких легко розуміється дітьми і дає змогу визначити моральні якості кожної дійової особи. Це полегшує правильну оцінку дітьми моральної цінності вчинку і дає змогу самостійно зробити висновки щодо правил культурної поведінки.

Документальна проза охоплює легенди, перекази, оповідки, народні оповідання. Провідною функцією неказкової прози є засвідчення та пояснення історично-вірогідних джерел (переказ про заснування міста Києва та інше).

 

  • Одним із жанрів поетичної усної народної творчості є замовляння, заговори, які начебто несуть у собі чудодійну силу впливу на навколишній світ. У народі побутують господарські, лікувальні, громадські, приворотні замовляння.

До поетичної народної творчості належать короткі влучні вислови – приказки, примовки, прислів'я, загадки, прикмети, каламбури, вітання, прокльони, побажання, афоризми тощо. Цей вид творчості називається параміографією, що означає найкоротші жанри, які в образній формі відображають найсуттєвіші сторони навколишнього середовища суспільних і родинних відносин.

 

  • У народних прислів'ях відображається система поглядів українського народу на формування моральних якостей особистості. Прославляючи працелюбність, використовували таке прислів'я: «Без роботи день роком стає». Щоб дитина була сміливою, а не боягузом, їй казали – «На сміливого собака гавкає, а боягуза кусає». Засуджуючи ледачих, в народі казали – «Тяжко тому жить, хто не хоче робить». Застережуючи дітей від брехні, їм казали – «Правда із дна моря виринає, а неправда потопає».

Особливо великий масив становлять ті прислів'я та приказки, в яких ідеться про особливості людського характеру. Прославляючи працелюбність, сміливість, скромність, кмітливість, розсудливість, розум, вірність слову, прислів'я воюють проти ледачих, пихатих, скупих, брехунів, базік. Ці прислів'я, за влучним визначенням російського дослідника В. П.Анікіна, «гніваються, печаляться, сміються, беруть на кпини, веселяться, плачуть, зітхають, стогнуть, кричать, жартують, дотинають, лякають, остерігають, вчать, обурюються — словом, відбивають стільки ж почуттів, скільки їх у народу — творця прислів'їв.

Фольклор на Україні був і залишається могутнім фактором патріотичного виховання. Тема святого почуття любові до Батьківщини звучить в усіх жанрах усної народної творчості – від великих епічних творів до коротких і влучних прислів'їв і приказок, загадок. «У світі одна всім потрібна вона», – каже народ про Батьківщину в одній із загадок. «За рідний край і життя віддай!» – закликає народне прислів'я, за допомогою якого діти усвідомлюють свої права і обов'язки по відношенню до Батьківщини. Прислів'я «Чия відвага, того й перемога», вчить поважати себе та рідну землю. Народна педагогіка прищеплює ці чудові риси вже з найменшого віку.

 

  • Поетичну групу українського фольклору складають також пісні, голосіння та думи. Українська пісня – це невичерпне джерело національної культури.

З перших днів народження дитина ознайомиться з піснею – колисковою. Монотонна колискова пісня своїм простим ритмом заспокоює дитину, що має безсумнівне значення для фізичного розвитку, почуттів, вражень. Це вело до сприйняття людського голосу як сигналу спілкування, до розуміння рідної мови в ранньому віці. Саме тому в колискових вживаються лагідні, пестливі слова: «котику», «коточку», «кіт-воркіт» та інші.

 

Коточок, не йди рано в садочок, не полохай галочок.

Нехай галки літають, руту-м'яту щіпають

Та віночки сплітають – та з руточки, та з м'яточки,

З червоного маку, та дитині на головку.

Ой ну, ну, коточок, не йди рано в лісочок,

Не полохай галочок. Нехай галки вінки в'ють

З хрещатого барвінку та Маринці на квітку.

Однак квітка сонлива, а другая дрімлива,

А третяя щаслива, та щоб спала дитина.

 

Через колискові пісні дитина оволодіває первинним мовним словником, без якого пізнання навколишнього світу, розвиток мислення не можливі. Вони вчать любити рідну землю, батьків і працю, захищати правду, поважати старших.

Веснянки та гаївки – це найдавніші містерії весняного пробудження, коли вся природа сповнюється новими животворними силами, щебетом пташок, запашним цвітом, радістю життя. Гаївки дуже щедро ілюструють дохристиянські магічні культи, ворожіння, любовні чарування. В них розкривається життя народу, його ставлення до всіх життєвих ситуацій. У гаївках багато гумору, жартів, особливо в переспівах дівчат та хлопців. Найбільше кпинів діставалося парубоцькій красі, котра в «болоті випрана, на дощі сушена, під лаву шпурнена». Веснянки та гаївки виховують у дітей інтерес до культурної спадщини українського народу, любов до української пісні, слова, до живої природи. Все це складає основу морального виховання.

 

Важливим об’єктом втілення народних традицій є народні художні промисли та ремесла – одна з історично зумовлених організаційних форм народного декоративного мистецтва. Це товарне виготовлення художніх виробів при обов'язковому застосуванні ручної праці. За традиціями українського народу, декоративно-прикладне мистецтво є однією з важливих галузей художньої культури українського народу. Воно виникло в процесі трудової діяльності і нерозривно пов'язане з нею. Україна завжди славилась своїм декоративно-прикладним мистецтвом. До наших днів дійшли численні пам'ятки народного мистецтва: вишивка; одяг; декоративне ткацтво; художня кераміка; різьблення; вироби зі шкіри; художня обробка металлу - які вражають своїми високими художніми якостями.

 

  • Ткацтво – один з найдавніших і найважливіших елементів національної культури українського народу. Прядінням і ткацтвом споконвіку займалися жінки, дівчата і підлітки. Ткацький верстат був у кожній селянській оселі. Упродовж століть вважалося, що жінка зобов'язана вміти виконувати ткацькі роботи, інакше вона не вважалася повноцінним членом громади. Ткацтво виховувало зосередженість на справі, уважність, повагу і любов до традицій свого народу, повагу до української історії.

 

  • Вишивка – один з давніх і найбільш розповсюджених видів народного декоративно-прикладного мистецтва. Вона виникла дуже давно і передавалась з покоління в покоління. Але і в наш час це найбільш розповсюджений вид українського народного мистецтва з вище зазначених і, як і раніше, зараз також вишивають рушники. Рушник передавали як оберіг з роду в рід, із покоління в покоління. Без нього не обходиться жодне сімейне свято. Найбільше обрядових сюжетів, пов'язаних з рушниками, збереглося у весільному церемоніалі. Рушники подавали і брали на сватанні, ним пов'язували молодих на заручинах, на рушничок ставали, коли брали шлюб, одружувались. Важко уявити і сучасну, і колишню хату в Україні без рушників. «Дім без рушників, як сім'я без дітей», – говорить народне прислів'я. Їх вишивають для прикрашення оселі, для домашнього затишку, просто так для душі. І не випадково рушники вішають над вікнами і дверима, на покуті — це обереги від усього злого, що може зайти в дім. Саме тому цей вид українського народного мистецтва виховує любов до рідного краю, адже техніка вишивання різниться в залежності від території її виготовлення. Також виховується любов до мистецтво, до Вітчизни, свого народу, його культурної спадщини.

 

  • Традиція розмальовувати навесні яйця у слов'янських народів сягає епохи язичества. Писанки у слов'ян були пов'язані з комплексом весняної обрядовості. Назва «писанки» походить від слова «писати», в розумінні «прикрашати орнаментом». Писанки розписували переважно жінки та дівчата, дуже рідко – хлопці і чоловіки. Так, наші пращури вірили, що писанка має магічну силу. А старі люди і сьогодні вважають писанку особливою святістю, яка приносить добро, щастя, достаток, захищає людину від усього злого. Розмальовуючи писанки, діти дістають уявлення про народну символіку, традиції розписування писанок як оберегу, виховується інтерес до декоративно-прикладного мистецтва України, зосередженість, бажання вкласти частину своєї праці в українські традиції.

 

За традицією українського народу, ще з періоду родоплемінного ладу наші предки широко використовували символічні знаки для вирізнення роду, а пізніше – окремих родин. Найпершими своєрідними гербами були зображення звірів – тотеми родів, цими значками позначали межі володінь, житло, зброю, господарський інвентар. Пізніше з'являються символи небесних світил як перші об'єкти обожнювання та поклоніння родів. Можна відзначити, що у сучасній Україні до символів, які мають традиційний характер належать: герб; прапор; гімн.

 

  • Герб – це знак, своєрідний ключ до історії сім'ї, міста, національного утворення держави. Це пам'ятка духовної культури. В гербі у вигляді знаків втілюються реальні події, суспільні явища, ідеологія та світосприймання. Серед усіх гербів найуживанішим в історії України був тризуб. Як державний герб тризуб було визнано 15 березня 1939р. Сеймом Карпатської України, що проголосив самостійність цього регіону. Золотий тризуб на блакитному тлі затверджений Верховною Радою України у 1991р. як державний знак – герб самостійної нзалежної держави України.

 

  • Прапор – це символ державності та національної незалежності. З утворенням Української Народної Республіки Центральна Рада у Києві 22 березня 1918р. ухвалила Закон про державний прапор України – він був жовто-блакитний. Нині жовто-блакитний прапор проголошено державним прапором незалежної України.

 

 

  • Гімн – це урочисто музичний твір на вірші програмного характеру. Це символ державної єдності, який виражає ідеологічні устої держави, її принципи, історію та програмні цілі на майбутнє. Гімни можуть бути державними, революційними, військовими, релігійними, хвалебними тощо. Вони виступають засобом масової агітації, згуртування народу. З гімну починають урочисті збори, свята, незвичайні масові події, гімном їх і закінчують. У 1862р. П.Чубинський написав вірш «Ще не вмерла Україна». Музику до тексту написав М.Вербицький. Вірш набув статусу гімну. Він стверджував волю й свободу українського народу. Саме своїм визвольним пафосом вірш-гімн пустив глибоке коріння в національну свідомість українців. Саме цей гімн є державним гімном України.

 

Крім державних символів існують ще й народні символи України. Їх ще називають оберегами. Це батьківська хата, материна пісня, святий хліб, вишитий рушник, червона калина, зажурена верба, хрещатий барвінок, дивовижна писанка, вірний своєму краю лелека та інші. Розглянемо детальніше деякі з перелічених народних символів.

 

  • Рідна хата – берегиня українського народу. Вона зігріта теплом материнської любові, осяяна мудрим усміхом батька. За традицією, хати на Україні фарбували в білий колір –символ чистоти, морального здоров'я, душевної краси. Гарна біленька хата у вишневому садку, мов дівчина у вінку. У цій хаті люди народжувалися, жили і помирали, щоб поступитися місцем прийдешнім поколінням. У ній – корінь нашого роду, все одвічне, як життя, святе, як мамина пісня. Вона – символ добра і надії, її любили, про неї згадували в далекій дорозі разом з матір'ю і батьком, як одне ціле. Українська хата — це колиска нашого народу, де творилася його журлива й оптимістична доля.

 

  • Інший символ життя українців — це хліб. З давніх-давен він у великій пошані в народу. Недаремно у молитві до Бога «Отче наш...» люди як великої милості просили не позбавляти їх хліба, бо він не просто основа життя, хліб – то саме життя. Його споконвіку називають святим. Він завжди лежав на столі. Важливу роль відіграє хліб в обрядах та звичаях українців. Він з людиною від народження і до смерті. З хлібом ідуть на родини, хрестини, новосілля, сватання. На знак згоди дівчина подає хліб на вишитому рушнику сватам, хлібом і зустрічають молоде подружжя. З хлібом-сіллю на вишитому рушнику зустрічають в Україні найпочесніших гостей. Він – ознака гостинності українського народу. З хлібом на вишитому рушнику йшли оглядати поле, сіяти, жати. На його честь складено багато пісень, сповнених відданості й любові.

 

  • Наступний символ України – калина – найулюбленіший кущ українського народу. За традицією, кущ калини садили біля хати — щоб вівся рід. Однак калина це не тільки окраса оселі, а й духовний символ, спадщина українського народу. З давніх-давен вона відіграє неабияку роль у весільних обрядах: з неї плели гірлянди, прикрашали світлиці, весільні столи, коровай. Калинові букети ставили перед молодими, бажаючи їм вічної краси і міцного кохання. «Без верби і калини нема України», – говорять у народі. Калина – символ нев'янучої краси, кохання, рідної землі, нашої вродливої України.

 

  • Ще один народний символ України – лелека. Він символізує семейний затишок, благополуччя, вірність своєму краю. Тепер уже не скрізь побачиш лелеку, котрого звуть в Україні по-різному: чорногуз, бусол, бузько. Він споконвіку селився поблизу людей – на хатах, клунях, хлівах. Повір'я було: в кого поселився на хаті лелека – тому щастя буде довіку. І горе тому, хто зруйнує його гніздо. Вірили, що тоді станеться біда – лелека принесе вогню і спалить хату, або накличе грозову хмару. Особливо українці полюбляли лелек за те, що вони завжди повертаються з вирію до своїх гнізд і приносять на своїх крилах весну. Лелека – символ любові до рідної землі.

 

Важливе місце серед українських народних традицій займають традиції пов’язані з історією та діяльністю козацтва. Місце козацької педагогіки в системі виховання сучасної молоді важко переоцінити. Це складова української етнопедагогіки, яка формує в дітей і молоді синівську любов до рідної мови, культури, землі, народу, Батьківщини, виховує в них незламну силу волі й духу, високу лицарську мораль, духовність. Тому козацьку педагогіку, традиції українського народу, закладені з часів козацтва, необхідно вивчати, переосмислювати, і застосовувати для того, щоб змалку в дитині формувати і розвивати риси господаря, патріота, громадянина, адже формування патріота, мужнього громадянина Української держави, її захисника з яскраво вираженою національною свідомістю і самосвідомістю, світоглядом і характером, високою мораллю і духовністю є актуальним і сьогодні.

Тому нині є важливим запровадження у дошкільних закладах освіти заходів, які популяризують методи козацько-лицарського виховання. Прикладом може слугувати розроблення і затвердження програми «Сучасне козацько-лицарське виховання дітей і юнацтва України», яка передбачає вивчення дітьми, підлітками і юнаками історії українського козацтва, вітчизняної національної культури (мистецтва, науки, освіти), ознайомлення з військовою майстерністю козаків, їх готовністю стати на захист своєї держави в будь-який час. Таким чином, виховання на засадах козацької педагогіки має три аспекти, які передбачають формування високих моральних якостей, фізичний розвиток та культурологічне виховання дітей і молоді.

 

Багато традицій та обрядів пов'язано з народними іграми, які створені народом так само, як казки, приказки, загадки. Вони передаються з покоління в покоління. В їх змісті відбито національну психологію кожного народу. Народні ігри образні, в кожній з них відбивається якась подія або випадок, близький за своїм змістом дитині. Вони вчать шанувати традиції минулого, поважати батьків, бути чесними та гідними громадянами своєї держави.

Ігри та забави становлять чималий розділ народної педагогіки й охоплюють найрізноманітніші її аспекти: народознавчий, мовленнєвий, математичний, природничий, пізнавальний, розважальний тощо. Народні ігри супроводжують свята та національні обряди, у їх змісті відбиті сезонні явища, звичаї, пов'язані з хліборобською та землеробською працею.

Гра є історичним утворенням. Її виникнення зумовлене розвитком суспільства і пов'язаною з ним зміною становища дитини в системі суспільних відносин. Відомий український вчений В.М.Верховинець писав, що через прекрасні народні ігри з піснями можна «виховувати в дитини всі властивості, котрі ми шануємо у людей і котрі нам хотілося б прищепити малечі різними оповіданнями, бесідами та навчанням».

 

З грою тісно пов'язана народна іграшка. Як і гра, вона є відображенням своєї епохи. Історія іграшки є невід'ємною частиною історії культури суспільства. Для кожної історичної епохи характерні свої іграшки, оскільки розвиток матеріальної основи суспільства, його духовної культури позначається не лише на змісті дитячих ігор, а й на тематиці та формах іграшок. Іграшки – це галузь українського народного мистецтва.

Народні керамічні, дерев'яні та плетені іграшки були переважно побічним промислом у системі основного виробництва - гончарства, художньої деревообробки чи плетіння виробів. За традицією, де виготовляли побутові речі на продаж, там, водночас, створювали їхні маленькі моделі, що відрізнялися від справжніх хіба що масштабом. Від давніх українських іграшок ХІVVIII ст. майже нічого не збереглося. До нас дійшли переважно керамічні й дерев'яні зразки, датовані XIX ст. – «лялька», «кінь», «вершник», «птах» тощо.

Виховна цінність іграшки полягає в тому, що вона сприяє формуванню самостійності, творчої діяльності дітей. Традиційні іграшки різних народів здавна використовують з метою естетичного, морального, розумового, фізичного виховання. Під час гри дошкільник розвивається, пізнає світ, наслідує і засвоює соціальний досвід. Іграшка є засобом передавання культурного досвіду народу від покоління до покоління. Українська народна іграшка несе дітям доступні знання про працю, відпочинок людей у давнину, їхній побут, мистецтво, життя загалом. Народна іграшка в дитячих руках є тією ниточкою, яка з'єднує людину з історією її Батьківщини.

Зараз іграшка при всій своїй різноманітності і багатофункціональності залишається важливим засобом виховання дітей. Саме через спрощення іграшки-знаки дитина пізнає світ, навчається мислити узагальненими поняттями і яскравими образами. Вихователь спрямовую свою роботу на те, щоб навчити дітей поважати творців народної іграшки, виховувати інтерес до них. У виховному процесі іграшка представлена у всій багатоманітності, а її використання пов'язане з віком дітей, завданнями виховної роботи, індивідуальними особливостями дошкільників.

 

Традиційна культура нашого народу вироблялася віками і передавалася від покоління до покоління, живлячись зв’язками з природою, темпераментом, світосприйняттям, творчим обдаруванням нашого народу. Пройшовши через свідомість та відчуття дітей, ці чинники можуть прислужитися як природний бар’єр проти промислового та економічного раціоналізму й уніфікації всіх сфер життя народу. Саме нинішній технічний прогрес, упровадження нових технологій, бурхливий сплеск комерціалізації в державі характеризуються тенденціями до витіснення гуманітарних засад стабільності, у тому числі національних та регіональних стильових ознак, історичних, етнічних, ремісничих та художньо-творчих традицій. Таким чином, аналізуючи українські народні традиції та обряди, можна прийти до висновку, що вони мають такі педагогічні характеристики та властивості:

 

  • за допомогою прислів'їв та приказок здійснюється патріотичне, трудове виховання, вони відбивають такі моральні норми, як честь, гідність, обов'язок, щирість, добро та інші;
  • на основі народних казок виховуються: ввічливість, конкретність у стосунках з людьми, працелюбність, любов до рідної землі, розуміння понять «добро» і «зло»;
  • застосування українських народних пісень у навчально-виховній роботі призводить до виховання у дитини любові до рідної землі, батьків і праці, поваги до старших, щирості, довір'я, інтересу до культурної спадщини українського народу;
  • за допомогою українського народного мистецтва (ткацтва, вишивання,  писанкарства) виховується зосередженість, уважність, повага і любов до традиції свого народу;
  • українська національна символіка прищеплює приналежність до незалежної держави, виховує гордість за свою Батьківщину;
  • під час використання українських народних іграшок та ігор у навчально-виховному процесі виховується: шанування традицій минулого, повага до батьків, творців народних іграшок та ігор, інтерес до них, чесність та гідність.

 

Зміст народних традицій, зрозумілих дошкільникам, вимоги до їх вибору

 

Дошкільне дитинство є надзвичайно важливим періодом у становленні особистості. Саме в цьому віці найстрімкіше розвиваються фізичні та психічні якості дитини, формуються контури її як особистості. Саме в цей час формуються фундаментальні якості людини, основи світосприйняття, ставлення до себе та свого місця в світі. Це стає можливим завдяки інтенсивному розвитку фізіологічних та психологічних якостей дітей у цей віковий період (відбувається становлення мовленнєвої діяльності, мислення, уяви).

Саме в період дошкільного дитинства закладаються основи свідомості і самосвідомості (дитина усвідомлює суспільні цінності, починає керуватися в своїй поведінці моральними нормами). Зокрема, цей час є найсприятливішим для формування в неї першооснов національної самосвідомості (етнізація), які включають усвідомлення своєї приналежності до нації, пробудження любові та поваги до національної мови, традицій, символіки, зародження фундаментальних рис національного характеру.

На значенні дошкільного дитинства особливий акцент роблять сучасні науковці. Зокрема О.Кононко визначає цей період як час виникнення та становлення особистості, закладання її ціннісного фундаменту, формування первинних світоглядних уявлень. Дослідниця класифікує дошкільне дитинство як унікальний віковий відрізок життя, протягом якого «...дитина за допомогою дорослого, через власну індивідуальну діяльність відкриває себе саму як біопсихологічну реальність». На думку Н. Міщенка, вже «...з перших днів свого життя діти вбирають той національний і соціальний дух, який формує в них типові особистісні риси і якості, властиві своєму, а не іншому народові».

Разом з тим, необхідно зауважувати, що дитина, знаходячись на різних етапах свого вікового розвитку, по різному сприймає світ та інформацію.

За твердженням українського психолога Олени Кононко, розвиток дитини як особистості означає становлення протягом дошкільного дитинства різних форм сприйняття:

  • дошкільник як суб'єкт вітального ставлення;
  • дошкільник як суб'єкт предметного ставлення;
  • дошкільник як суб'єкт спілкування;
  • дошкільник як суб'єкт самосвідомості

Тому це накладає на процес виховання дітей на народних традиціях певні специфічні особливості, ставить характерні вимоги до вибору форми та змісту представлення народних традицій, які були б зрозумілі дошкільникам.

Основним предметом пізнання дошкільників разом із навколишньою дійсністю є елементи національної культури, народних традицій. Формування інтересу до історії рідного краю, до його людей, до культури різних краю охоплює декілька компонентів: емоційний, когнітивний і поведінковий.

Перший з них є провідним, оскільки впродовж дошкільного дитинства емоції довгий час залишаються генетичними формами регуляції поведінки й формування інтелектуальної сфери. Чим глибше і яскравіше переживання, тим стійкіше й повніше етичні поняття, відчуття, що виникають на їхній основі. Тільки пройшовши через відчуття й емоційні переживання дитини, культура народу може стати для неї джерелом ціннісного ставлення до довкілля.

Залучення дитини до духовної й матеріальної культури народу відбувається в процесі діяльності, від характеру якої і від особливостей взаємостосунків багато в чому залежить формування особистості. Змістовна спільна діяльність дозволяє старшому дошкільнику засвоювати соціальні цінності, набувати практичного досвіду, пережити в досвіді самостійної діяльності необхідність виконання певних норм і правил. Різні види діяльності істотно впливають на становлення мотиваційно-емоційної сфери дитини, сприяють виникненню активно-дієвого, емоційного ставлення до людей, які її оточують, зокрема до представників різних національностей і до навколишньої дійсності в цілому.

З раннього дитинства малюк дістає уявлення про такі моральні норми як «добро» і «зло», «щастя», «обов'язок», «чесність» тощо. Згодом, батьки та вихователі поширюють вже набуті знання дитини про моральні норми та вчать її розуміти ці норми, впроваджувати в життя, спілкування. На допомогу вихователям приходять українські народні традиції та обряди, на основі яких дитина краще за все розуміє сутність норм моралі та поведінки. Це - українські народні казки, легенди, прислів'я та приказки, народні пісні та свята, народні ігри тощо. Тобто, все те, за допомогою чого здійснюється виховання в дитячому дошкільному закладі.

У силу того, що для дитини дошкільного віку характерна стадія казково-міфологічного ставлення до етнічного світу, сприйняття нею себе в етнічному світі формується через казково-таємничі образи, що представлені в міфах, казках, легендах, народних іграх. У процесі прилучення до народної мудрості вона переживає всі вчинки разом з «культурними героями», з якими свідомо ідентифікує себе. Отже, формування у дітей дошкільного віку самосвідомості будується переважно на основі казково-міфологічних уявлень про світ. Тому найраніше, в першу чергу, традиції прищеплюються через народну казку.

Казки виконують важливу у роль в емоційному сприйнятті традицій, звичаїв, предметів довкілля, допомагають створювати національний колорит, що збагачує образ розповідача.

Виразна розповідь або опис якогось предмета, супроводжувана співзвучною їй за характером і настроєм музикою, одночасно впливає на зоровий і слуховий аналізатори, збагачує процес сприйняття й робить пізнання глибшим. Наприклад: перед розглядом українського (російського, болгарського тощо) національного костюма можна ввімкнути народну музику. Діти за музикою, ще не побачивши костюм, визначають, із костюмом якого народу вони сьогодні познайомляться.

Необхідно створити оптимальні умови для емоційного сприйняття народних казок, здійснюючи комплексну дію на відчуття і свідомість дитини. З метою досягнення найбільшого освітнього ефекту казку використовують у поєднанні з різними видами мистецтва — малими фольклорними формами (загадки, прислів’я, приказки, народна музика, декоративно-прикладним мистецтвом (національний костюм, предмети побуту) і під час ознайомлення з найближчим оточенням: природою, містом, країною тощо.

Другим з «традиційних» факторів (у розумінні традицій як об’єкту данного дослідження), які включаються з раннього дошкільного віку є гра та іграшки. Українські народні ігри, національні іграшки вже у ранньому дитинстві формують національне світосприймання малюка.

Ознайомлення дітей з народними іграми розпочинається з попередньої розповіді про життя того народу, у чию гру будуть грати, показу предметів побуту і мистецтва. Це дозволяє сформувати уявлення про те, що в грі відображається життя народу. З метою створення емоційно-позитивного настрою використовується ігровий фольклор (лічилки, жеребкування, зачини), який дає можливість організувати дітей на об’єктивний вибір того, хто буде водити і точне виконання правил. Під час організації гри привертається увага не тільки до точності і до правильності виконання рухів і правил, але й до ролевої поведінки дитини.

Для ознайомлення з пісенною народною творчістю використовують народні пісні, частівки, колискові пісні, як регіональний компонент — сольне виконання, без музичного супроводу. Первинне ознайомлення з народною піснею супроводжується запрошенням співаків (артистів, батьків, співробітників у національних костюмах), які супроводжують своє виконання емоційною розповіддю про зміст пісень, зв’язки їх із життям народу.

Обличчя українського фольклору визначають багатогранність жанрів і досконалість форм, поетичність і вишуканий ліризм, глибока філософічність і невтримний запал. Упродовж століть усна народна творчість була чи не єдиним засобом узагальнення життєвого досвіду українського народу, втіленням народної мудрості, світогляду та ідеалів. Фольклор став віддзеркаленням не тільки найважливіших подій в історії України, починаючи з княжої доби, а й зберіг численні архаїчні язичницькі мотиви й символи, які часто приховуються під покровом християнської традиції. Завдяки фольклорній спадщині ми можемо ознайомитися з побутом далеких і близьких поколінь українців, уявити їхні свята й будні, сповнені магічних і захоплюючих обрядів. Зразки української фольклорної традиції можна згрупувати у два блоки: музично-поетичні форми (пісні, думи, приспівки тощо) і прозові (казки, легенди, анекдоти тощо). У свою чергу в рамках музично-поетичної творчості виділяють обрядовий фольклор, епічну та ліричну творчість. До обрядового фольклору зараховують календарні й родинно-обрядові пісні. До епічного — думи й історичні пісні та ліро-епічні (балади, співанки-хроніки). До ліричного — соціально-побутову й побутову лірику.

Закріплення одержаних дітьми знань про елементи культури народу і формування вміння відображати їх у практичній діяльності здійснюється в процесі ознайомлення з національним узором, вишивкою: «На гостинах у народних умільців», «Чарівний килим», «Країна чарівних знаків», «Прикраси до свята», «Моя перша вишиванка» тощо. Така етапність роботи дозволяє підвести дітей до розуміння: самобутності і своєрідності народного декоративно-прикладного мистецтва; зв’язки змісту, основних кольорів вишивки з навколишньою природою; зв’язки мистецтва з побутом і життям народу. Розпочинають із розгляду предметів одягу і складання орнаментів із готових форм. Діти дізнаються, що народні майстрині, створюючи свої узори, зверталися до природи, в якій зустрічаються рослинні, геометричні орнаменти.

Ознайомлення з творами декоративно-прикладного мистецтва збагачує дитяче сприйняття, сприяє формуванню самостійних образотворчих задумів і подальшому їхньому втіленню в діяльності. Проведення серії комплексних занять (музичних і образотворчих) сприяє формуванню уявлень про предмети декоративно-прикладного мистецтва, про казки, прислів’я і приказки, про пісні і танці.

Концепція дошкільного виховання в Україні, сповідуючи історичний підхід до патріотичного виховання дітей дошкільного віку, актуалізує його народознавчі, українознавчі та краєзнавчі напрями. На це орієнтують і різноманітні програми дошкільного виховання.

У розділі щодо ознайомлення дитини дошкільного віку із навколишнім світом чинно діючої Програми виховання окреслено завдання ознайомлення дітей з явищами суспільного життя за напрямами, зміст яких поглиблюється у кожній наступній віковій групі. Вже у молодшій групі діти мають знати назву рідного міста (села), а в середній повинні мати певні уявлення про Батьківщину («Батьківщина - це місце, де людина народилась і живе, де народились і живуть її батьки. Вона така ж рідна для людини, як її батьки, тому й називається Батьківщиною. Наша Батьківщина – Україна»). Діти повинні знати, що люди, які мають спільну Батьківщину, - це народ, а ті, що народилися і живуть в Україні - український народ. У народі з роду в рід передаються мова, пісні, повага до старших, любов до дітей і рідного дому. Програма передбачає формування у дітей уявлень про історію рідного міста (села), походження його назви і назв вулиць, географічні та історичні пам’ятки рідного краю.

Базовий компонент дошкільної освіти в Україні орієнтує на опанування знань про нашу державу, виховання поваги до державних символів. Старші дошкільники мають знати прапор, гімн, герб України, назву її столиці, інших великих міст, значущі географічні назви (Крим, Карпатські гори, Дніпро), пам'ятні місця (Тарасова гора у Каневі, Хортиця, заповідник Асканія-Нова тощо). Цій меті підпорядковані заняття «Ми живемо в Україні, ми дуже любимо її», «Пам'ятні місця України», «Рідне місто(село)», «Вулиці нашого міста (села)», «Наш герб» та інші.

Діти мають поступово усвідомлювати, що моральний аспект патріотизму полягає і в розвитку національної економіки (це нові робочі місця, заробітна плата працівникам, доходи бюджету, раціональне використання яких робить життя у рідній країні достойним), і в підтримці національного виробника, і в економічній, господарській порядності власників підприємств, і в розвитку меценатства тощо. Щодо цього педагог може використати приклади з історії і з сучасного життя країни. Доцільним у вихованні дітей дошкільного віку є використання творів художньої літератури, в яких ідеться про історію і сьогодення України, життя дітей і дорослих.

Прилучаючись до народознавства, діти поступово утверджуватимуться у думці, що кожен народ, у тому числі й український, має звичаї, які є спільними для всіх людей. Пізнаючи традиції, народну мудрість, народну творчість (пісні, казки, прислів'я, приказки, ігри, загадки тощо), розширюючи уявлення про народні промисли (вишивка, петриківський розпис, яворівська іграшка), вони поступово отримують більш-менш цілісне уявлення про втілену в художній і предметній творчості своєрідність українського народу. Водночас у дітей розширюються знання про характерні для рідного краю професії людей, про конкретних їх представників. При цьому вихователь повинен не стільки піклуватися про збагачення знань, скільки про їх творче засвоєння, розвиток почуттів дітей. У дошкільному віці вони залюбки беруть участь у народних святах і обрядах, пізнаючи їх зміст, розвиваючи художні здібності, навички колективної взаємодії.

У дошкільному закладі розкриття етнічної багатоманітності світу доцільно починати з ознайомлення безпосередніми методами. Передусім слід ознайомити дітей з народами, які населяють країну та сусідні держави, а також із народами, що є носіями іноземної мови, яку діти вивчають у дошкільному закладі. Дошкільників, як правило, цікавлять казки, ігри, побут інших народів; залюбки вони спілкуються з представниками різних національностей.

Засоби і методи цієї роботи традиційні: розповіді вихователя; використання творів художньої літератури; показ народних іграшок, виробів народних майстрів, предметів побуту тощо; розглядання ілюстративного матеріалу (картин природи, історичних пам'яток тощо); ігрові заочні екскурсії-подорожі; узагальнюючі заняття, що підсумовують знання дітей про певну країну; листування з дошкільними закладами, зустрічі з представниками інших країн.

 

Вимоги до  вибору народних традицій, зрозумілих дошкільникам визначаються віковими психологічними особливостями дітей дошкільного віку і становлять:

  • сприйняття й переживання творів мистецтва, грунтом якого є вербальне спілкування;
  • взаємозв’язок засобів етнографічної культури з грою і між собою;
  • відповідність особливостей сприйняття дітей дошкільного віку зі змістом формою та обсягом пропонованого лексичного матеріалу й засобів етнографічної культури;
  • відповідність методів навчання рідної мови й засобів етнографічної культури інтересам хлопчиків і дівчаток (гендерний підхід).

 

Таким чином вибір та використання у виховній роботі з дошкільниками повинен враховувати найрізноманітніші фактори: вікові, психологічниі, політичні, статеві, пізнавальні, розвиваючі.

 

Традиції рідного народу у виховному процесі дитячого садка

 

Досвід використання народних традицій у вихованні дітей

 

З метою визначення основних тенденцій використання народних традицій у вихованні дошкільників, ми проаналізували педагогічний досвід роботи більшості вихователів дошкільного навчального закладу «Веселка» Костянтинівської с/р МР ЗО.

Загальновідомо, що педагогічний досвід – це сукупність знань, умінь і навичок, здобутих у процесі практичної навчально-виховної роботи. Педагогічний досвід виростає з-поміж маси позитивного, має діалектичну природу, і забезпечує високу результативність на основі сумлінного виконання відповідних обов’язків.

З-поміж різних видів педагогічного досвіду нас цікавив масовий досвід з проблеми, який є характерний для основної маси педагогів дошкільних закладів.

Дошкільний навчальний заклад повинен виховувати майбутніх громадян України на основі культурно-історичного досвіду нашого народу, його багатовікової мудрості та духовності. Як уже було доведено, ефективним засобом цієї роботи виступають національні традиції, які мають потужні виховні можливості, які мають потужні виховні можливості.

Вивчення нами педагогічного досвіду в ДНЗ «Веселка» дає підстави стверджувати, що ця робота здійснюється вихователями в різних напрямках: на тематичних заняттях, в процесі організації ігор, під час проведення занять з образотворчого мистецтва та інших видів прикладної творчості, у процесі суспільно корисної праці, під час проведення різноманітних заходів (тематичних свят, ранків, конкурсів та виставок), організація екскурсій, засобами наочного оформлення приміщень дитсадка.

Так, вихователі молодшої групи «Теремок», вихователі середньої групи «Казка»,  педагоги старшої групи «Віночок» майстерно використовують на своїх заняттях українські народні звичаї, традиції, обряди та символіку.

Педагоги переконані, дітей треба навчити не просто споглядати, а й бачити навколишнє, помічати поруч дивне й загадкове, приховане, використовуючи при цьому народний календар. Беручи активну участь у підготовці та відзначенні свят, звичаїв і обрядів народного календаря, дошкільникм проймаються глибокими патріотичними почуттями, життєстверджуючим оптимізмом, почуттям господаря рідної землі. При цьому вони успішно оволодівають трудовими уміннями і навичками, народною мораллю, естетикою, побутовою культурою, нормами поведінки.

Вихователі активно використовують під час читання дітям оповідань тексти про різні пори року. На першому такому занятті вихователь ознайомлює дітей із народним звичаєм зустрічати весну величальними піснями – веснянками (гаївками, ягілками, маївками). Після розповіді про зустріч весни на Україні, педагог пропонує дітям провести зиму і зустріти весну.

Вихователі старшої групи «Віночок» на своїх заняттях щомісяця ознайомлюють дітей з святами, які тісно пов’язані із працею людей, народними повір’ями. Ці народні традиції - найкращий матеріал для розвитку мовлення, для пошукової роботи дітей, їх активності, зацікавленості на уроці.

Всі заняття по розвитку мови тісно пов’язані з народною творчістю, традиціями, уведеними в план заняття–мандрівки. При проведенні заняття «Стежками рідного краю», був складений такий план мандрівки: бесіда «Що значить рідний край? Які традиції нашого краю ви знаєте?»; зустріч з новим місцем; використання пісенного репертуару; бесіда про одвічні вкраїнські символи; слухання твору та його переказ; сюрпризний момент. Діти мали змогу ознайомитися з одвічними символами: калина, коровай, домовик, сопілка, калинова колиска, рушник, бо в кожному з цих слів є вивчений звук. Виїователь пропонує дітям виконати калинову пісню, що нагадує про рідну матусю: «Люлі, люлі, мій синочку, зроблю тобі колисочку, мальовані брильця, срібні колокільця. Та новую колисоньку повішу на калиноньку». На занятті дівчатка прихорошують коровай колосками і калиною і співають пісню: «А у нас в селі нова новина, зацвіла у лузі калина, не так так у лузі, як на селі, а в молодої на столі.

Досвід вихователів старшої групи зацікавив нас з точки зору тематики та форм проведення виховної роботи з використанням народних традицій, звичаїв та обрядів. В арсеналі педагогів: гра–подорож «За Сонечком услід» («Пори року»), етична бесіда «Шануй свого батька, матір свою», свято «Роде наш красний, роде наш прекрасний», «Хліб усьому голова», театралізоване свято «Козацька берегиня», «Пісня – душа народу», спортивно–розважальне свято «Козацькі забави» тощо.

У дитячому садку постійно святкують Великдень, День матері, День батька, відмічають щедрий вечір, Водохреща, День Миколая, Івана Купала, Свят–Вечір, Свято першої борозни, свято Спаса, свято Врожаю.

Вихователі дитсадка переконані, що важливе місце у вихованні дошкільників займають родинні традиції. Діти активно вивчають родовід і по батьковій, і по материнській лінії: «Як звуть тата твого тата? А тата дідуся? Яке прізвище у мами твоєї мами?» та інше Дізнаючись про своє генетичне дерево, дошкільник відчуває себе причетним до певного народу, відчуває себе впевненіше. Все це виховує в дітей гордість, гідність, прагнення не осоромити, а зберегти і примножити честь свого родоводу.

Отже, аналіз масового педагогічного в дитсадку «Веселка» з проблеми дає підстави стверджувати, його що педагоги-вихователі активно використовують українські народні традиції у вихованні дітей. Нижче будуть представлені деякі розробки працівників ДНЗ з огляду до проблематики (розділ - додатки).

 

Місце народних традицій в педагогічному процесі груп дитячого садка

 

З метою визначення стану використання українських народних традицій у вихованні дошкільників нами був проведений констатуючий експеримент, який в загальних рисах можна охарактеризувати таким чином: об’єктом дослідження була старша група «Віночок» ДНЗ «Веселка» кількістю 32 дитини

Провідними методами дослідження виступали: вивчення масового педагогічного досвіду; аналіз навчальної літератури; спостереження; бесіда; інтерв’ю; анкетування. Такий підхід давав нам можливість прогнозувати відтворення реальної ситуації щодо визначеного аспекту дослідження.

Насамперед нас цікавило питання, наскільки вихователі використовують національні традиції у вихованні дошкільників, який виховний потенціал містять методичні розробки педагогів з цього питання та як впливає використання народознавчого матеріалу на вихованість школярів.

Задля цього нами була розроблена система роботи, що дозволила з’ясувати коло запитань, які нас цікавили. Було проведено бесіди з вихователями експериментальної групи. З матеріалів інтерв’ювання випливає, що вихователі стверджують доцільність використання у вихованні дошкільників народних традицій, вони оптимально використовують їх, значно підвищуючи цим ефективність виховного процесу. Крім того нам вдалося з’ясувати причини, що утруднюють даний процес. Це в першу чергу сьогоднішня відірваність урбанізованого населення від народних традицій, характерних в першу чергу для сільського середовища.

Цілком логічно, що наступним кроком нашої експериментальної роботи був аналіз індивідуальних навчально-виховнихпрограм та методичних розробок. Ознайомившись з програмою розвитку мови, зауважимо - теми, які цікавлять нас в аспекті досліджуваної проблеми, це – усна народна творчість. Малі фольклорні жанри: народні дитячі пісеньки, ігри, забави, лічильки, загадки, скоромовки, приказки, притчі, прислів’я, народні усмішки, казки, легенди, байки, народні пісні. Важливе місце приділяється народним казкам про тварин, персонажам цих казок, їх вдачі. Народні соціально–побутові казки, які представляються дітям, відображають народний побут, події із життя українського народу, його традиції.

Програма «Основи здоров’я для дошкільників» представлена темами: «Народні традиції і здоров’я», «Народні традиції і харчування», «Літні, зимові, весняні та осінні ігри та розваги».

У програмі «Трудове виховання» відзначимо теми: «Різдвяні свята у творчості дітям», «Самостійне виготовлення макетів предметів хатнього інтер’єру», «Писанкарство як мистецтво художнього розпису», «Українські витинанки», «Художня вишивка в українському побуті», «Вишивання і в’язання як види української народної творчості», «Традиційні весняні свята з використанням рослинних декорацій», «Українська народна іграшка»

У програмі «Я і Україна» відзначено теми: «Забавки, ігри, повчальні казки», «Сімейні свята», «Рослини», «Значення води для рослин, тварин, людини», «Жива і мертва вода в казанах», «Як хліб на стіл прийшов», «Бережливе ставлення до хліба», «Як виник одяг», «Стародавні дитячі іграшки, ігри та забави», «Державні, народні і релігійні свята» (День незалежності, Свято Миколая, Новий Рік, Різдво Христове, Великдень), «Календарно-обрядові свята», «Про родовід», «Використання народної іграшки під час театрально-ігрової діяльності», «Народна мудрість про природу, пори року», «Український побут, та звичаї у рідному краї», «Особливості народного костюму», «Народний календар», участь дітей в обрядових святах.

У програмі «Образотворче мистецтво» приділяється увага таким темам: «Ознайомлення з народним мистецтвом розпису, народним іменним посудом, народними традиціями писанкарства на Україні», «Ознайомлення з українським народним вбранням», «Зображення птахів, тварин та людей в ілюстраціях до казок», «Народне мистецтво витинанки», «Світ народної іграшки».

Програма «Музика» реалізується наступними темами: «Українські народні пісні, музичні інструменти». «Українські народні танці». Серед пісень розглядаються: колискові, календарно–обрядові, жниварські (зажинкові, власне жниварські, обжинкові), колядки, щедрівки, коломийки, жартівливо – танцювальні пісні.

Отже, у вище назначених навчальних програмах та методичних розробках передбачений народознавчий матеріал, що виступає суттєвою опорою для поглиблення та логічного продовження виховної роботи.

 

Способи включення народних традицій у виховну роботу з дітьми дошкільного віку

 

Під час вивчення й дослідження педагогічної діяльності у дитячому садку особлива увага приділялась методиці включення народних традицій, згаданих у вищеназваних програмах, у виховну роботу з дітьми.

Важливе місце в дослідженні даної проблеми мали спостереження виховних заходів. Наведемо приклад спостереження окремих виховних заходів та прослідкуємо як використовується народознавчий матеріал у вихованні дошкільників.

Метою проведення свята «Прийди, прийди, весна красна» було розширення знань дітей про весну, про народні свята, народні прикмети. Свято проводилось у ігровій кімнаті, прикрашеній вербою з котиками, весняними квітами. Свято супроводжувалося використанням приказок, прислів’їв, загадок, пісень про весну та її явище. Педагог звернувся до дітей: «Був у нашого народу дуже цікавий звичай. З нетерпінням люди чекали весну і вважали, що це птахи на свої крилах приносять весну, проганяють люту зиму з її морозами.Люди випікали з тіста пташок, вибігали на подвір’я, весело стрибаючи, співали пісні: «Вилети, люлю, горою, винеси літо з собою». Цим випеченим пташкам люди давали назву жайворонки. Бо ці пташки раненько прокидаються, кружляють над полем і звеселяють працю хлібороба». Свято закінчилося народною грою «Довга лоза». Аналізуючи даний виховний захід зазначимо, що вихователь намагався оптимально використати українські народні традиції у вихованні.

Цікавою була етична бесіда «Гостинність в нашому дому». Мета бесіди: розширити і поглибити знання дітей про хліб і картоплю, виховувати повагу до хліба і картоплі, гостинність. Бесіда характеризувалася динамічністю, яскравістю і логічністю. Вона проводилась у світлиці, яка представляла макет української хати. Серед народознавчих засобів – загадки: «Виріс у полі на добрій землі, місце найкраще знайшов на столі. Місили, місили, ліпили, ліпили, а потім в окріп помістили»; приказки та прислів’я: «Без солі, без хліба немає обіда», «Коли хліб на возі, нема біди в дорозі», «Їмо бараболі і не знаємо долі»; бувальщину: «Їхали одного разу мандрівники та й застала їх ніч. Голодні, замерзлі, вони почали рвати сухий бур’ян, щоб розпалити вогнище. Але одні кущі почали вириватися з маленькими грудочками. Не звернули увагу на них мандрівники. Кинули у вогонь. А зранку на попелищі вони побачили невеликі вуглики, які перетворилися в грудочки. Попробували. Смачно. Навибирали сирих грудочок, привезли додому і почали вирощувати. Так до нас на стіл прийшла картопля». Звертається увага на страви з борошна та картоплі, які є традиційними для української кухні. Бесіда закінчилась частування хліба, калачів, вареників, печеної картоплі.

 

Вплив народних традицій на виховання почуттів та різних якостей особистості

 

Вивчення науково-теоретичних матеріалів з досліджуваної проблеми, аналіз масового педагогічного досвіду та спостереження дали можливість визначити критерії та рівні вихованості на основі використання народних традицій.

 

До критеріїв вихованості віднесяться:

  • любов до Батьківщини, знання традицій свого народу, дбайливе ставлення до народних надбань,
  • гуманність, доброзичливе ставлення до ровесників, старших людей, турбота про них, допомога, чуйність,
  • чесність, правдивість, щирість, виконання обов’язків, ставлення до праці, потреба і звичка до праці, сумлінність і старанність у праці, зацікавленість у позитивних результатах праці,
  • любов до прекрасного,  властивість помічати красу, бажання творити красу.

Відповідно до показників, було визначено рівні вихованості.

  • високий рівень – наявність усіх критеріїв.
  • середній рівень – половина чи більша половина показників.
  • низький – майже повна відсутність ознак.

 

Для того, щоб визначити рівень сформованості вихованості у дошкільників експериментальної групи з використанням українських народних традицій, було застосовано спостереження,  інтерв’ювання,  бесіду. Наведемо приклад запитань, які ставились дітям:

  • Які обряди здійснювались у селі (місті) на свята? Чи брали ви в них участь?
  • Які обрядові дійства виконували діти та дорослі?
  • Чи існували обряди під час робіт? Як це робилося?
  • Чи хочеш ти брати у них участь?

 

Результати дослідження (рівні вихованості) представлені таким чином: всього опитано дітей – 32, високий рівень 19%, середній рівень – 58%, низький рівень – 23%. Наведені дані засвідчують про досить високий рівень обізнаності дітей з традиціями. Крім того, вищеподані результати вказують на те, що переважають діти з середнім та високим рівнем вихованості у досліджуваному аспекті. Результати проведеного констатуючого експерименту дозволили зробити наступні висновки:

  • дошкільники обізнані достатньо з народознавчим матеріалом;
  • вихователі враховують педагогічні умови використання національних традицій у вихованні дітей;
  • педагоги достатньо знайомі з методами та формами цієї роботи;
  • високий рівень вихованості дошколят визначається поєднанням виховання з основними народознавчим матеріалом, та врахуванням вікових та індивідуальних особливостей дітей.

 

З метою підвищення якості виховання дошкільників засобами народних традицій нами проводився формувальний експеримент, як уже зазначалося вище у старшій групі «Віночок» та як контрольна бралась старша группа короткотривалого перебування дітей п’ятирічного віку «Барвінок» ДНЗ «Веселка» с.Костянтинівка. Експериментальне дослідження базувалося на дотриманні основних педагогічних умінь виховання з використанням народних традицій.

Завданнями експерименту було перевірити:

  • вплив основних педагогічних умов на рівень вихованості дошкільників у досліджуваному аспекті;
  • ефективність комплексного використання засобів народознавства в екологічному вихованні дітей;
  • усвідомленнядошкільниками екологічної культури у житті українського народу;
  • оволодіння дітьми основними правилами поведінки у навколишньому середовищі.

 

На даному етапі дослідно–експериментальної роботи використовувалися бесіда, спостереження,  інтерв’ювання,  гра, кількісний і якісний аналіз експериментальних даних.

Вихованцям експериментальної групи наголошувалось, що народні звичаї тісно пов’язані з сільськогосподарською працею та побутом селянина, з церковним календарем. Народ визначав день якогось святого для організації трудових справ чи способу життя.

Існували звичаї, які притаманні кожній порі року. Зокрема, весна: веснянки, зустрічі птахів, прокладання першої борозни. Зверталась увага дітей, що ці звичаї, фольклорна обрядованість готують людей до сільськогосподарських робіт, утверджуються у свідомій і практичній діяльності, зокрема хліборобські традиції.

Літо - це: Зелена неділя, проводи русалок, зажинки, обжинки. Наголошувалось, що ці традиції поетизують розквіт і красу нашого «зеленого дому» догляд за врожаєм.

Осінь –це пора завершення сільськогосподарських робіт, турбота про збереження вирощуваного врожаю, що відображено у таких традиціях: свято врожаю, свято першої паляниці та інші.

Зимові звичаї спрямовані на прославлення життя, його вічне оновлення, утвердження. Це відзначення свята Миколая, Нового і старого Року і Різдва Христового.

У зв’язку з цим поводився цикл бесід: «Народний календар», «Місяцелік», «Релігійні та народні свята», «Українські обереги», «Звичаї та обряди весняного циклу календаря».

Крім того, у експериментальній групі використовували значно більший об’єм ігор та розваг («Сієм мак», «Кабаки», «Просо», «Ягілочка», «Ой вилися огірочки», «Подоляночка», «Ходить гарбуз по городу»), приказок, прислів’їв, загадок, закличок, примовлянок, народних прикмет, гаївок, які згідно зазначеної педагогічної умови застосовували комплексно. Широко застосовувалися до потреб експерименту підготовка та проведення свят, таких як «Великдень», «Крашана-писанка». Вихованців експериментальної групи залучали також до імпровізованої подорожі «Мандрівка по доріжках українських народних казок» організації толоки, зустрічі з місцевим народним умільцем. Таке розмаїття виховних заходів як за змістом так і за формою дозволить виховати у дітей любов до свого краю, українського народу, чесність, працьовитість, доброту, почуття прекрасного.

 

На прикінцевому етапі експериментального дослідження, було проведено виявлення вихованості дошкільників з використанням українських народних традицій:

  • «Віночок»: дітей всього - 32, високий рівень – 31%, середній рівень – 57%, низький рівень – 2%,
  • «Барвінок»: дітей всього - 24, високий рівень – 9%, середній рівень – 51%, низький рівень – 40%.

Дані таблиці засвідчують те, що високий рівень мають 31% експериментальної та 9% контрольноі груп, середній – відповідно 57% і 51%, низький 2% і 40%. Як бачимо, рівень вихованості дітей експериментальної групи значно вищий ніж контрольної, що доводить ефективність обраної експериментальної методики.

 

Висновки

 

На підставі аналізу психолого-педагогічної та народознавчої літератури з теми поглибленої роботи, нами:

  • визначено сутність поняття «українські народні традиції та обряди», зміст, види та характеристику основних народних традицій, визначено особливості застосування українських народних традицій у дошкільних навчальних закладах, виявилено критерії вихованості дошкільників;
  • визначено, якими бувають обряди, виділено засоби народної педагогіки, класифікацію українських народних пісень і, взагалі, українського фольклору, виділено, що належить до народних промислів і ремесел, які державні та народні символи України символи існують, з'ясовано, що українські народні традиції та обряди посідають почесне місце в історії українського народу і тісно пов'язані з моральним вихованням;
  • наголошено на доцільності використання українських народних традицій та обрядовості у вихованні дошкільників;
  • взначено, що процес морального виховання у ДНЗ на засадах народних традицій та обрядів здійснюється не тільки у навчально-виховній роботі, але й у повсякденному житті; в цьому допомагає використання українських народних свят, заочних подорожей, проведення систематичних бесід, прогулянок, екскурсій, свят, ігор, які прищеплюють дошкільникам любов до українських народних традицій.

 

Визначено, що основними педагогічними умовами, які забезпечують ефективність виховання дошкільників засобами національних традицій є:

  • зв'язок виховання дошкільників засобами національних традицій із життям;
  • врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей;
  • емоційність виховання;
  • комплексний підхід до використання українських традицій у вихованні;
  • доступність національних традицій.

 

Дуже важливим фактором при використанні українських національних традицій у вихованні дошкільників визнані були такі методи, форми і прийоми роботи: бесіди, спостереження, розповіді, конкурси, свята, розваги, екскурсії, ігри, залучення дітей до самостійної роботи по виготовленню різних простіших виробів, пов’язаних з народними традиціями.

В процесі поглибленої роботи нами проведено педагогічний експеримент. Результати експерименту показали, що використання національних традицій у виховному процесі правомірно розглядати в якості ефективного підходу до розв’язання проблеми вдосконалення якості виховного процесу в сучасних умовах дошкільного навчального закладу. Якісний і кількісний аналіз матеріалів підсумкового зрізу засвідчив, що в експериментальній групі  високий рівень вихованості сформовано у 31% дітей, середній –57%, та низький –12%. Тоді як у дітей контрольної групи у розподілі за рівнями сформованості досліджуваної якості, змін майже не відбулося.

В цілому результати проведеної дослідницької та експериментальної роботи показали, що робоча гіпотеза про те, що «українські народні традиції, включені в педагогічний процес дитячого садка, можуть виконувати роль засобу формування у дошкільників різних почуттів та особистих якостей», висунута перед початком роботи над поглибленою темою підтвердилась.

 

Література

 

  1. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні / АПН України. – К.: Ред. журналу «Дошкільне виховання», 1999.– 62 с.
  2. Богуш А.М., Лисенко Н.В. Українське народознавство в дошкільному закладі: Навч. посібник. – К.: Вища шк., 1992. – 398 с.
  3. Верховинець В.М. Весняночка: Ігри з піснями для дітей в дошк. і мол. шк. – 5-е вид. – К.: Муз. Україна, 1989. – 343 с.
  4. Вудвуд Л.Ф., Вудвуд І.М. 3 батьківської криниці. Українське народознавство / За заг. ред. А.П. Загнітка. – Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 2000. – 256 с.
  5. Гусев В.Е. Эстетика фольклора. – Л., 1967. – 423 с.
  6. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. – К.: Вища шк., 1997. – 304 с.
  7. Касян Л.Г., Семенюченко О.В. Практикум з українознавства. – К.: НДІУ. – 2008. – 80 с.
  8. Кононенко П.П., Касян Л.Г., Семенюченко О.В. Програма виховання дітей дошкільного віку «Українотворець». – К.: Українське агентство інформації та друку «РАДА» – 2008. – 28 с.
  9. Кононко О.Л. Стратегічна мета виховання - життєва компетентність дитини// Дошкільне виховання. – 2002. – № 5. – С. 11-13
  10. Концепція національного-патріотичного виховання молоді. Затверджена наказом Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, Міністерства освіти і науки України, Міністерства оборони України, Міністерства культури і туризму України 27.10.2009, № 3754/981/538/49. //[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/sport/control/uk/publish/article?art_id=107963&cat_id=65645
  11. Котирло Т.В. Календарно-побутова обрядовість: свято Коляди.// [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.newacropolis.org.ua/ua/study/conference/?thesis=4706
  12. Крутій Катерина. Педагогічна технологія освітньої роботи в полікультурному середовищі з дітьми старшого дошкільного віку.//[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ukrdeti.com/2007/3_17_a1_2007.html
  13. Лозова В.І., Троцько Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання. – Харків, 1997. – 338 с.
  14. Малятко. Програма виховання дітей дошкільного віку. – К.:Педагогічна думка, 1999. – 286 с.
  15. Міщенко Н. Який же проросте патріотизм?// Рідна школа. – 2004. – №1. – С. 1-8.
  16. Опанащук М. Концепція єдиної системи естетичного виховання у загальноосвітніх школах України // Мистецтво та освіта. – 1998. - №1, - С. 2–6.
  17. Педагогическая энциклопедия / Под ред. И.А. Каирова, Ф.Н. Петрова и др. – М.: Советская Энциклопедия, 1966. – Т. 3. – 880 с.
  18. Поніманська Т. І. Дошкільна педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів.— К.: «Академвидав», 2006. — 456 с.
  19. Руденко Ю. Сучасне козацько-лицарське виховання дітей і юнацтва України. Програми для педагогічних вузів, факультетів. // Освіта. – 1997- № 65/66 - С. 41-48.
  20. Русова С. Вибрані твори. – К.: Освіта, 1996. – 365 с.
  21. Словарь русских пословиц и поговорок / Сост. В.П.Жуков. – М:, Наука, 1967. – 476 с.
  22. Стельмахович М.Г. Народна педагогіка. – К., Рад.шк., 1985. – 256 с.
  23. Українське народознавство. Підручник. / За загальною редакцією С. П. Павлюка.— Київ: Знання, 2004.— 570 с.
  24. Ушинський К.Д. Про народність у громадському вихованні. Виховання і характер // Історія дошкільної педагогіки. Хрестоматія / Упоряд. З.Н. Борісова, В.З. Смаль. – К., 1990. – 652 с.
  25. Хайруддинов М. Козацька педагогіка // Початкова школа. - 2003. № 8. - С.59 - 62.
  26. Хайруддинов М. Народні традиції та виховання // Початкова школа. - 2003. - № 10. - С. 46-50.
  27. Шумада Наталя. Зерна народної мудрості.//[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrlib.com/Biblioteka/NarodSkazheIakZaviazhe/ZernaNarMudrosti.html

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

http://ekhmilnyk.gov.ua/wp-content/uploads/2017/08/1.jpg

 

Дошкільний навчальний заклад «Веселка»

Костянтинівської сільської ради

Мелітопольського району Запорізької області

 

«ВІД НАРОДОЗНАВСТВА –

ДО СВІДОМОГО ПАТРІОТИЗМУ»

 

Методична розробка

«Свято зустрічі весни»

 

Мета: поглибити знання дітей про весняні явища в природі, їх особливості та прикмети. Розширити уявлення про звичаї українського народу навесні. Розвивати уяву, мислення, пам'ять, увагу. Виховувати інтерес до українського фольклору, вміння помічати красу навколишньої природи.

Матеріал: веснянки, прикмети весни, вірші про весну.

 

Хід свята

 

Ведуча: Кожна пора року має природні особливості, свою красу. Жодна з них не оспівана так багато, весело і ніжно, як весна. Весна — це сонце і тепло, Весна — це радість усьому живому, що прокинулося від зимового сну. Весна — це зелен-цвіт і пахощі квітів, весна — це надія. З давніх-давен за народним звичаєм до зустрічі весни готувалися і дорослі, і дітвора, Сьогодні ми також зустрічаємо красуню-весну!

 

(вбігають хлопчики і дівчатка, одягнені в святковий національний одяг, в руках у них печиво в формі жайворонка)

Благослови, мати, весну закликати! Весну закликати, зиму проводжати! 3имочка в возочку, літечко в човночку!

 

(діти стають шеренгу, наспівують)

Пташок викликаю з теплого краю:

Летіть соловейки, на нашу земельку. Спішіть, ластівоньки, пасти коровоньки!

Гей, виходьте, дівчатка, та в сей день на вулицю

Весну-красну зустрічати, хороводи співати!

 

(дівчатка стають в коло, ведуть хороводи, співають веснянку)

Весно, весно, весняночко, прийди до нас, подоляночко,

Прийди до нас, теплом утіш, а ти, сонечко, світи ясніш!

 

(на середину виходить дівчинка-весняночка, вона заквітчана зеленню і першими весняними квітами, дівчинка то присідає, то встає)

 

Весела, гарна, кучерява: маленька дівчинка Весна

Біжить, сміється, сієї барви і пісня ллється голосна.

По всіх усюдах пісня лине,

Усе пробуджує від сну, і всі комашки, всі рослини вітають дівчинку Весну!

 

Хлопчик: Хто ти така, красуне дивна?

 

Весна: А я Весна, Весна-царівна, куди я ступлю — сонце сяє, міста і села оживають і землю-матір прославляють.

 

Дівчинка: Ой, весна, весна, днем красна, що ти нам, Весно, принесла?

 

Весна: Принесла я вам літечко, щоб родило житечко, ще й червоні квіточки, щоб квітчались діточки.

 

Ведуча: Весна іде! В повітрі молодому далекий крик мандрівних журавлів вже розітнувсь: ключем вони додому у рідний край летять з чужих країв. О, весно, йди! Всі ждуть тебе, кохана! І небо жде, і жде земля приспана! І ліс, і степ, і скована вода. Ось і прийшла до нас весна, а з нею і три брати-місяці. А як називаються весняні місяці, діти?

 

Діти: Березень, квітень, травень.

 

Ведуча: А що ви знаєте, діти, про місяць березень? Які ознаки ми спостерігаємо?

 

Діти: Сонце піднімається вище, гріє дужче, біжать струмки. Розквітають перші квіти — підсніжники, проліски. Прилітають птахи.

 

Весна війнула вже крилом, пташки співають голосно,

І на узліссі за селом з'явились перші проліски.

Цвітуть, буяють щовесни з-під снігу, хоч і рано ще,

Ці перші вісники весни, тепла, краси і радощів.

 

Ведуча: А які ж птахи прилітають з теплих країв?

 

Діти: Шпаки, журавлі, жайворонки.

 

Крую, крую, журавлі, як колесо на воді,

Колесо сі обертає,  журав голову завертає.

 

Журавель, Журавель, колесом, колесом!

Зав'яжем тобі очі красним поясом, поясом.

Журавель, Журавель, кругом дороги!

Як не скажеш: «Помагай бог» зв'яжем тобі ноги.

 

Ведуча: Існує багато народних прикмет про зміну погоди, особливості пір року. А хто знає прикмети березня?

Побачив шпака — знай: весна біля порога.

Сонце перед заходом червоне — на вітер.

Довгі бруньки на деревах — спізниться літо.

Хмари пливуть високо — буде гарна погода.

 

Ведуча: З року в рік ми з великим нетерпінням чекаєм весни. Ми рахуємо дні, виглядаємо, поки пташки на своїх крилах з далекого вирію принесуть нам весну-красну. Ми чекаємо, коли весна прожене холод, устелить землю травичкою зеленою, уквітчає квітами, а пташки наповнять гаї та діброви своїм голосним веселим співом. Колись давно ще наші дідусі і бабусі веселими піснями закликали в гості чарівницю-весну. Виходили на пагорби за село і виводили веснянки. Згадаємо, діти, наші давні звичаї і зустрінемо весну-красну так, як її колись давно зустрічали.

 

Ведуча: Минув березень, а за ним —його брат квітень до нас іде.

 

Ходить квітень у плащі зеленім, бризкає фіалками з землі,

Сік солодкий капає із кленів в голубій світанковій імлі.

Любий квітню, застели під ноги трав рясних зелені килими.

Заквітчай нам райдужні дороги від весни, до самої зими.

Загрими високими громами, солов'їв розсип серед дібров,

Ти даруй нам сонце над полями, світлу радість, щастя і любов.

 

Ведуча: А що спостерігаємо ми у квітні?

Сонце піднімається ще вище, стає тепліше.

Трава зеленіє, цвітуть різні квіти.

Після сонячних днів настають похмурі, дощові дні.

Прилітають зозулі.

 

Ти, зозуленько сива, ти нас розвеселила:

Як почала кувати — повиходили з хати.

Ой, вийшла сестра з братом, ой, вийшла мати з татом.

Ой, вийшли усі дівоньки — виводять гаївоньки.

 

Ведуча: Був у нашого народу дуже цікавий звичай. З нетерпінням чекали люди весну і вважали, що це птахи на своїх крилах з далекого вирію приносять весну, проганяють люту зиму з її морозами. Люди випікали з тіста пташок, вибігали в двір, весело стрибали, підкидаючи їх вгору, співали пісні «Вилети, люлю, горою, винеси літо з собою». Цим випеченим пташкам дали назву жайворонки. Бо ці пташки раненько прокидаються, кружляють над полем і звеселяють працю орача, коли люди орють землю.

 

(діти стають у дві шеренги і грають пісню-гру «Весняночко-паняночко»)

Весняночко-паняночко, де ти зимувала? - У садочку, на пеньочку, пряла на сорочку.

А ворони оснують, а сороки витчуть. А білі лебеді, ще побілять на воді. А лугові пташки пошиють сорочки.

 

Ведуча: А хто знає прикмети квітня?

Грім на початку квітня — буде тепле літо.

Якщо квітневий дощ починається невеликим краплинами, то ненадовго.

У квітні вітер з південного заходу — чекай тривалої негоди.

 

Ведуча: Так, діти, квітень —це не тільки тепло, сонце, це і дощові дні. А дощик потрібен для землі, для дерев, для майбутніх врожаїв. Давайте разом закличемо дощик!

 

Іди, іди, дощику, зварю тобі борщику в полив'янім-горщику,

Цебром, відром, дійницею над нашою пашницею.

Іди, іди, дощику, зварю тобі борщику.

 

Дощику, дощику, припусти, припусти, на дорідні капусти,

На Галине зіллячко, на наше подвір'ячко,

На весняні квіти, на маленькі діти,

На високе жито, щоб нас звеселити!

 

Ведуча: Ой, вже налив нам дощик водички! Скрізь калюжі. Пташки принишкли, замовкли. Мабуть досить вже дощику. Правда, діти? Може вже і сонечку пора засвітити?

 

Вийди, вийди, сонечко, на дідове полечко,

На бабине зіллячко, на наше подвір'ячко.

 

Сонечко, сонечко, виглянь у віконечко,

Дітки гуляють, тебе виглядають.

 

Ведуча: Ось і травень.

 

Ясний травень празниково землю вбрав

В одяг свіжий та яскравий із рясних зелених трав.

 

Ведуча: А що ж нам приніс з собою травень?

Сонце світить високо в небі, стає вже зовсім тепло.

Цвітуть сади, квіти.

Тиха й світла ніч.

В травні гудуть джмелі й хрущі.

Співають солов'їв садах, жайворонки в полях.

 

Ведуча:

А давайте заспіваємо разом з жайворонком.

Жайворонок угору летить - сонце ловити! Сонце ловити! Сонце ловити!

Жаворонок вниз летить - ціп урвався! Ціп урвався! Ціп урвався! Круці! Круці! Круці!

 

Ведуча: А які народні прикмети травня?

Веселка віщує зміну погоди: вечірня — обіцяє погожу днину, а ранкова — дощову.

Тиха й світла ніч без роси — наступного дня неодмінно знегодиться.

Пізня весна дарує гоже літо.

Соковито пахне м'ята — невдовзі збереться на дощ.

 

Ведуча: А чи знаєте, діти, українські загадки? Чи вмієте їх розгадувати? Давайте попробуємо!

Перший я приніс весну, пробудив усе від сну, заспіваю під вікном, бо зовуть мене... /шпаком/

Зелена, а не гай, біла, а не сніг, кучерява, та без волосся /береза/

Білі горошини на зеленій стеблині /конвалія/

Весною веселить, літом молодить, восени годує, зимою гріє /ліс/

Навкруги вода, а з питвом біда /море/

У чистому полі попутані коні, вузлики знати, ніяк розв'язати /зорі/

Що росте весною вниз головою?

Які квіти першими зацвітають весною?

Які пташки першими повертаються з вирію?

Що ви можете сказати про весняний день?

Чому люди говорять, що весняний день рік годує?

Добре ви намагались відповідати. А тепер пора гаївку розпочинати.

 

Ой, ягіл, ягілочко

сі беруться за руки, ідуть по колу і співають, в середину вибирають дівчинку, що руками показує те, про що вони співають)

Ой, ягіл, ягілочко, ягілчина донька. Устала ранесенько, умилась білесенько.

Панчошки поскидала, головоньку розчесала. Візьмися, дівко, в боки, покажи свої скоки.

Тнися, калинонько, гнися, дівчинонько, не журися.

З калинового цвіту вибирай собі квіту. З калинового лугу вибирай собі другу,

З калинового плетю вибирай собі третю. З калинового мосту, вибирай собі шосту,

З калинового лому вибирай собі сьому. З хрещатого барвінку вибирай собі дівку.

 

Ведуча: Був колись звичай - коли починались веснянки, то перший раз варили горщик каші, виносили на вулицю, закопували в землю і прибивали кілком. Подивіться, як це: робиться; івчата тримають горщик каші і співають)

Закопали горщик каші, ще й кілком прибили,

Щоб на нашу вулицю парубки ходили.

 

Дівчатонька - вороб'ятонька, радьмося, та виходім на травичку — граймося!

 

Хоровод «Просо»

іти стають у два ряди і по черзі співають)

1-й ряд: А ми просо сіяли, ой Дид-Ладо, сіяли, сіяли.   2-й ряд: А ми просо витопчем, витопчем, ой Дид-Ладо, витопчем, витопчем.

1-й ряд: А чим же вам витоптать, витоптать?                 2-й ряд: А ми коні випустим, випустим.

1-й ряд: А ми коні переймем, переймем.                         2-й ряд: Да чим же вам перейнять, перейнять?

1-й ряд: Шовковим неводом, неводом.                            2-й ряд: А ми коні викупим, викупим.

1-й ряд: Ой, чим же вам викупить, викупить?                2-й ряд: А ми дамо сто рублів, сто рублів!

1-й ряд: Нетреба нами тисячі, тисячі.                              2-й ряд: А ми дамо дівчину, дівчину.

1-й ряд: Ми дівчину візьмемо, візьмемо.                        2-й ряд: А в нас полку убуде, убуде.

1-й ряд: А в нас полку прибуде, прибуде.

 

А ну ж бо, хлопці й дівчата, не зіваймо, та в іншу гру погуляймо.

 

Гра «Довга лоза»

землю затикають кілька паличок, утворюючи «лабіринт», а потім, узявшись за руки, співаючи, ходять між палочками)

У довгої лози пасли хлопці кози, а дівчата — козенята, та й померзли ноженята.

Ой, дівоньки гожі, кидайте ті кози, в кривім танцю походжаймо та ніженьки зігріваймо.

Ой, кривого танця, не виведу кінця, треба його виводити, кінець йому знаходити.

 

Ведуча:  Годі, годі, діти, гратись. Ось весна - красна гуляє і луги в квітки вбирає.

Ось дивіться: на галяві ведуть квіти танок жваво. Співали, дівоньки, співали, у решето пісні складали.

Та й поставили на вербі, де взялись горобці, звалили решето додолу — час вам, діточки, додому.

 

сі співають)

Скільки б не співали, а кінчать пора, щастя і здоров'я зичить дітвора.

І в нас, і в вас хай буде гаразд, щоб ви і ми щасливі були.

Ведуча: Ось закінчилось наше свято весни. Та весна-красна іде по всій землі і прикрашає нашу землю квітами, ніжною зеленню. То ж бережіть природу, бережіть красу кожної квіточки, кожної рослинки, травинки та комашки. І буде наша земля квітучою і завжди прекрасною.

 

http://4.bp.blogspot.com/-piBRRBOy82c/Vecx3OLQnBI/AAAAAAAABB0/1jnH239n7_E/s1600/11952813_1614315348842494_6115713497201796632_o.jpg

 

Дошкільний навчальний заклад «Веселка»

Костянтинівської сільської ради

Мелітопольського району Запорізької області

 

«ВІД НАРОДОЗНАВСТВА –

ДО СВІДОМОГО ПАТРІОТИЗМУ»

 

Методична розробка

гра «Ой, вийтеся, огірочки!»

 

Хід гри: діти побравшись за руки, простягаються вздовж та й в’ють танок: передня пара завертає до задньої, що піднімає вгору руки.

Всі ідуть попід руки та в’ючись співають:

 

Ой, вийтеся, огірочки, та в землі пуп’яночки.

Грай, жучку, грай, тут тобі край.

Ходить жучок по чужині, а жучина по деревині,

Грай, жучку, грай, тут тобі край.

Дайте, хлопці, околота, повезем жучка до болота.

Грай, жучку, грай, тут тобі край.

Жучок плаче у болоті, дівки скачуть у золоті

Грай, жучку, грай, тут тобі край.

Чи ти, жучку, писка не маєш, що ти жучку, різко не граєш.

Грай, жучку, грай, тут тобі край.

 

Ці ігри найдавніші за походженням, колись були частиною весняного календарного обряду (осіннього, літнього), в яких і в словах і в пластиці рухів відтворюються елементи землеробської праці.

У багатьох з них спостерігається наслідування трудових операцій дорослих, участь у них сприяє вихованню товаристськості, єдності, взаємодопомоги.

 

 

 

 

 

http://apikabu.ru/img_n/2012-08_6/6gw.jpg

 

Дошкільний навчальний заклад «Веселка»

Костянтинівської сільської ради

Мелітопольського району Запорізької області

 

«ВІД НАРОДОЗНАВСТВА –

ДО СВІДОМОГО ПАТРІОТИЗМУ»

 

Методична розробка

використання веснянки «Ку-ку, ку-ку – чути в ліску»

 

Текст веснянки:

 

Ку-ку, ку-ку – чути в ліску.

Радо співаймо, радо вітаймо ранню, ранню, ранню весну.

Ку-ку, ку-ку, пташко мила.

Ти нам кувала, правду сказала: щезла, щезла, щезла зима.

Ку-ку, ку-ку – голос гуде

Гайом, лісочком, бором, поточком, голос, голос, голос гуде.

 

Примовка

 

Ой вітре, вітроньку, ой вітре, вітроньку

Прижени хмароньку, полий теплим дощиком, встели землю килимком!

 

Ігрова кімната оздоблена весняною зеленню.

Діти слухають веснянку, обговорюють її зміст, потім танцюють та співать веснянку.

В обряді використовуються іграшки-пташки, печиво та куличі.

 

http://nataliateacher.ce-ya.com/files/2016/08/04-768x540.jpg

 

Дошкільний навчальний заклад «Веселка»

Костянтинівської сільської ради

Мелітопольського району Запорізької області

 

«ВІД НАРОДОЗНАВСТВА –

ДО СВІДОМОГО ПАТРІОТИЗМУ»

 

Методична розробка

свято «Обжинки»

 

На столах — скатертини, хлібні вироби з, борошна нового врожаю, на стіні — вишиті рушники, в центрі — український вишитий килим.

 

Вихователь: Рум'яна і кругла паляниця чимось подібна до сонячного світила. Поряд із хлібом народ завжди ставив сіль. Народне прислів'я говорить: «Без солі не смачно, без хліба не ситно». Тому сіль і хліб, що діставалися людям важкою працею, вважалися дорогим набутком і завжди шанувалися в народі. Без хліба немає життя. Недаремно у слів «жито» і «життя» — один корінь.

Виріс у полі на добрій землі,

Місце найкраще знайшов на столі.

Дорогі гості, батьки, діти! Запрошую вас до нашої господи на хліб та сіль, на слово щире та бесіду мудру — на свято першого снопа та стародавній народний звичай святкування закінчення жнив — обжинки.

 

Сонце гріє, вітер віє, а вода тече. Наша мати-пшениченька золоту сорочку тче.

А в тій золотій сорочечці, як маля, буде красуватися, буде усміхатися вся земля.

Подивлюся я навкруг — поле колоситься, урожай наш, урожай — золота пшениця.

 

Так хай же щедро наривається соком і колоситься золотистій сніп!

І хай же родить більше з кожним роком Його величність—годувальник-хлібі!

 

Господиня: Коли жито, ячмінь і пшениця дозрівають, то господиня бере хліб-сіль, громичну свічку та йде в поле заживати ниву. На узбіччі вона зупиняється і тричі кланяється ниві, промовляючи: «Дай, Боже, легко почати, а ще легше дожати». Жнива починали в «легкі» дні — вівторок, п'ятницю. Бажано також, щоб це збігалося з новим місяцем. Господиня трьома захватами лівої руки стинала одну жменю, потім другу і клала їх навхрест на узбіччі. Ці жменьки мали тут пролежати до кінця жнив. Третій жмуток несла додому, ставила на покутті, під образами. Перший сніп обмолочували окремо: зерна з нього святили у церкві, а перед сівбою їх змішували з насінням. Соломою з першого снопа годували корів, щоб не хворіли. Часом зажинки робили, в присутності священика.

Крім зажинок, робили ще й закрутку, щоб рука лиходія і знахаря не могла зіпсувати хліба. Закрутка робилася так: коли дозрівав хліб, жінки йшли з піснями в поле, і одна з них, взявши в жменю колоски, завивала їх вузлом — це й була закрутка. Інші в цей час співали хороводні пісні, а потім усі разом поверталися додому.

 

Пісня «Ой, до схід сонця»

Ой, до схід-сонця, рано-раненько будить матуся красну Оленку. (2р.)

Ой встань, Оленко, годі вже спати, вже йдуть сусіди в поле жати (2 р.)

Ой, вийшли в поле женці з серпами, красна Оленка з подружечками (2р.)

Пшеницю спілу женці пожали, в круглі сніпочки ще й пов'язали (2р.)

В круглі сніпочки густі-густенькі, в вінки зложили в часті-частенькі (2р.)

Пшеницю спілу вітер гойдає, женчиків красних мило вітає (2р.)

Як женці поле вкрили квітками, серпи новенькі вкрили квітками (2р.)

Завели пісню веселу, жваву, пішли додому женчики браві (2р.)

 

Пшениці шумлять довкола — колос колосу співає,

На просторім нашім полі почалися вже жнива.

 

Вінець хліборобської праці — жнива.

І в душі твоїй снується радість. Жнива! Руки пахнуть зерном.

 

Ой, сонечко вже височенько, а жнивний час близенько,

Треба женчиків будити та в поле їх проводити.

Ой, женчики молоді, вставайте та серпики свої нагостряйте!

Час у поле, час, вже ж нивонька кличе вас!

 

Будуть всі вони при ділі, не змарнують жодну мить.

Пшениці рясні доспіли, треба встигнути скосить.

 

Господар: Колись, не так і давно, з півстоліття тому, єдиними знаряддями для збирання хліба були серп і коса. Комбайни в Україні з'явилися лише в 30-х роках нашого століття. Отож, за тиждень після Петра починалися жнива, на полі з'являлися люди у полотняних сорочках, з мантачками за поясом і з косами в руках — косарі; вони вдаряли своїм гострим знаряддям по сухих стеблах дозрілого хліба й довгий рівний покіс, як простелений рушник, лягав стрічкою за кожною косою. Збирання зернових починалося на Прокопа— 21 липня. У цей день кожен господар намагався нажати бодай один сніп. Про це свідчать численні приказки та прислів'я: «На Прокопа приготуй плечі для снопа», «На Прокопа має бути в полі копа».

 

Пісня «Маленькі дударі»

Встали рано до зорі славні друзі дударі.

Пісню гучно засурмили, все село оповістили.

Приспів:

Ду, ду, ду, ду, ду,— все село оповістили (2р.)

День сьогодні урочистий, колосок дозрів пшеничний.

Низько голову схиляє, на жнива усіх скликає.

Приспів:

Ду, ду, ду, ду, ду,— на жнива усіх скликає (2р.)

 

Жали женчики, жали, серпики поламали, серпики золотії, женчики молодії.

 

Добрі були женці - дівчата і молодиці, дівчата косаті, хлопці вусаті, молодиці білолиці.

 

Говорила нивка, щоб не боліла спинка, ні спинка, ні голова, щоб була ціле літо здорова!

 

Ой, жнися, загоне, жнися, на мене не дивися, бо я женчик маленький, а в мене серпик тупенький.

 

Ой, жни, дівча, пшениченьку, та й не думай собі, буде тая пшениченька на коровай тобі.

А як будеш, дівчинонько, думати, гадати, буде твоя пшениченька в полі зимувати.

 

Дивувалися ліси - де поділися вівси? Женчики позжинали залізними серпами, залізними косами, біленькими руками.

 

Обжинали ми ту ниву, як яру, так озиму, обжинали пов'язали, на копички поскладали.

 

Пісня «Вийшли в поле косарі»

Вийшли в поле косарі косить рано на зорі.

Приспів: Гей, ну-те косарі, бо не рано почали. Хоч не рано почали, та багато утяли.

До обіду покосили, гострі коси потупили.

Приспів: По обіді спочивали, гострі коси поклепали.

Увечері холодком йшли додому всі рядком.

Приспів: Гей, ну-те косарі, йшли додому всі рядком.

 

Господар: А хто з вас їв хліб від зайця? В давні часи хлібороб залишав від сніданку, що брав із собою в поле, шматок житнього хліба на гостинець дітям. І говорив дітворі: «Це хліб від зайця». А тепер і ви покуштуйте чорного хліба з сіллю від зайця та запийте водою. Адже недарма в народі кажуть: «Хліб, сіль та вода - богатирська їда» (дає всім хліб, сіль і воду, підходить до господині) А чому ти зажурилась?

 

Господиня: Згадую про жінок, що виходили на ниву з серпами, жнучи, вони спритно клали сніп за снопом і, працюючи, співали:

Вгору, сонечко, вгору, хай я нивоньку дожну.

Ой, лане-ланочку, скажи ж мені правдочку,

Чи будемо ми в кінці, чи будемо ми в вінці?

Ой, будем, доню, будем, лише нивоньку дожнем!

Увечері, коли вже зайде сонце, натомлені тяжкою працею женці йдуть додому і співають:

Ой, заспіваймо, хай дома почують, хай нам вечерять готують.

Утомила нас та широкая нива, що тепер нам і вечеря не мила.

Ой, не так нива, як високії гори, ой, не так гори, як велике жито,

А вже ж нам спину, як кілком перебито.

Коли вже кінчалися жнива, женці залишали трохи недожатих стебел з колосками: «Спасові на бороду», їх обв'язували червоною ниткою і прикрашали живими квітами. «Борода» стояла до кінця жнив.

 

Пісня «Гей, ставаймо в коло, дівчата»

Гей, ставаймо в коло, дівчата, будемо снопа прибирати,

Будемо снопа прибирати, квіточками рясно квітчати.

Квіточками рясно квітчати, ще й стрічками переплітати,

Щоб увесь народ дивувався: який у нас снопок удався (2р.)

Височенький, ще й ваговитий, кожен колос зерном налитий (2р.)

 

Господня:

Борода наша гарна, пишна. Сидять ворон на коні, дивується бороді. Ой, диво мені, вашій бороді.

Ой, паночку наш — Обжинки у нас. Збирайтеся, збирайтеся, на свято чим скоріш,

Женчики всю пшеницю, жито пожали, по колосочку збирали,

У снопи зв'язали  та й в кілочки складали! І на нашій нивці сьогодні обжинки.

 

В нашої господині та золота брама, мальовані одвірки, зробим сьогодні обжинки!

 

А чия ж це борода червоним шовком обвита? А це ж наша борода червоним шовком обвита!

Сидить півень на коні, дивується бородіходить Півень, іде до бороди, роздивляється)

 

Півень

Ой, диво мені, ой, тій бороді, не велика, не мала, не сива, не гніда, як у того діда.

А сріблом, золотом улита. Ось тобі, борода, хліб, сіль та вода! Щоб на той рік ще більш уродила!

 

ходить Перепілка, до неї звертається хлопчик)

Перепілочко мила, де будеш ховатись? Нема жита, ні пшениці на нашій нивці.

Перепілонько мила, де будеш ховатись? Ми жито, пшеницю пожали і в снопи поскладали.

 

Перепілка: Діти мене сховають, які в «Перепілоньку»  грають.

 

Гра «Перепілка»

Кінець нивоньці, кінець, сплели із жита вінець,

Взяли сніп на пожиток, нарядили із нього обжиток.

На потіху дітворі поставили у дворі.

Вихователь: Коли зав'язують «бороду», то під нею пролазять хлопці, щоб бути багатими і щасливими. А дівчата качалися біля «бороди», щоб не боліла спина і легко було жати наступного року, і приказували:

Ой, нивко, нивко, верни нашу силу,

Ми на тобі жали, силоньку положили!

Живо, женчику, живо, дожинай ниву,

Будемо плести віночки з золотої пшенички.

Нарешті дожато останню нивку, снопи пов'язано і складено в полукіпки. Час зрізувати «бороду» і плести обжинковий вінок — символ щедрого врожаю і успішного завершення жнив.

Кінець нивоньці, кінець, будемо плести вінець.

То з жита, то з барвінку, на хорошую дівку.

Наші женчики з поля йдуть, на двір голосок подають.

То не голосок, то женці, привели дівчинку у вівці.

Добра була нива, сто кіп жита зродила,

Сто кіп і сніпочок, мені на віночок.

 

Танець «Віночок»

Котився віночок по полю, просився хазяїну в стодолу:

«Пускайте, хазяїне, в стодолу, вже я набувся на полі,

Буйного вітру начувся, ранньої роси напився,

Я не довго полежу, зараз в поле побіжу».

В нашого господаря та золота брама,

Мальовані одвірки. Робили господареві обжинки.

Відчиняй, господарю, ворота, бо йде твоя робота.

Як ти мене, господарю, збережеш, то великі урожаї збереш —

Із одного колосочка виросте житечка повна бочка.

 

Пісня «Відчиняй же, господарю»

Відчиняй же, господарю, ворота, ворота, бо несемо віночок з золота, з золота.

Застеляй же, господине, обруси, обруси, ой, щоб наш же віночок не трусив, не трусив.

Бо ж буде той віночок трусити, трусити. То й не буде пшениченька родити, родити.

Повісимо той віночок на стіну, на стіну, щоб родила пшениченька на славу, на славу.

 

Кладемо хліб на хліб, старий на новий, щоб не було безхлібниці.

А тепер за віночок дайте рублика на таночок.

 

Господар:Дякую за роботу вашу, за те, що співали, що хліб святий вшанували. А обжинковий вінок повісимо в хаті на стіні й збережемо до осені, щоб цим зерном сіяти озимину.

 

Довіку, земле, молодій на радість нам і нашим дітям.

Пахучий хліб — то щедрий дар землі за труд і розум доблесній людині.

Він — наша гордість, наше майбуття, він — наша творчість і мета велика.

 

Господиня: Запрошуємо всіх за столи. Вас чекає коровай та пиріжки, печиво й тістечка, випечені з борошна нового врожаю.

 

Коровай під сонцем ріс: пахне сонечком він красним і промінням теплим, ясним,

Пахне полем, колосками цей хороший коровай,

В ньому труд і тата й мами, що збирали урожай.

Працьовитими руками пахне красень-коровай.

Хто добро в душі плекає, хлібом-сіллю привітає у селі кожен Вас!

Хлібом-сіллю привітає на Україні кожен з нас!

 

Пісня «Зелене жито»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

http://np.pl.ua/wp-content/uploads/2018/02/image-21.jpg

 

Дошкільний навчальний заклад «Веселка»

Костянтинівської сільської ради

Мелітопольського району Запорізької області

 

«ВІД НАРОДОЗНАВСТВА –

ДО СВІДОМОГО ПАТРІОТИЗМУ»

 

Методична розробка

свято «З чого починається Батьківщина»

 

Мета заходу: виховання любові до Вітчизни.

 

На столі - альбом «Батьківщина». Хтось із дітей перегортає і називає його сторінки.

 

Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

Стрічаємо з хлібом, любов'ю і миром.

Для людей відкрита наша хата біла,

Тільки б жодна кривда в ній не згоріла.

Хліб ясниться в хаті, сяють очі щирі,

Щоб жилось по правді, щоб жилось у мирі,

 

Ведуча: Сьогодні ми з вами в нашій світлиці поведемо розмову про найдорожче серцю кожної людини - Батьківщину. Зробимо це у вигляді усного журналу «Що таке Батьківщина?»

 

Ведуча: «Кожна нація і народ створили десятки тисяч слів. Одні з них звучать вагомо і живуть довго. Інші з часом стираються, темніють, як мідяки, і щезають з пам'яті людської. Але є слова, які можуть зникнути лише тоді, коли зникне сам народ, що створив їх. До таких належить прекрасне і просте слово - Батьківщина. Воно вічне, як вічний народ», - ці слова належать поетові В.Симоненку. Ми часто чуємо словосполучення «рідна земля», «рідний край». Що означають вони? Чому вони для нас найдорожчі? Послухаємо вірші.

 

Що таке Батьківщини? Під віконцем калина,

Тиха казка бабусі, ніжна пісня матусі,

Дужі руки у тата, під тополями хата.

Під вербою криниця, в чистім полі пшениця,

Серед лугу лелека і діброва далека,

І веселка на лісом, і стрімкий обеліск...

 

Україно, земле рідна! Земле сонячна і хлібна!

Ти навік у нас одна,

Ти, як мати, найрідніша,т з дитинства наймиліша,  ти і взимку найтепліша -

Наша отча сторона!

 

Одна Батьківщина, і двох не буває. Місця, де родилися, завжди святі.

Хто рідну оселю свою забуває, той долі не знайде в житті.

Чи можна забути ту пісню, що мати співала малому, коли засинав?

Чи можна забути ту стежку до хати, що босим колись протоптав?

 

У рідному краї і серце співає, лелеки здалека нам весни несуть,

У рідному краї і небо безкрає, і ріки - потоки, мов струни течуть,

Тут кожна травинка і кожна билинка вигойдують мрії на теплих вітрах.

Під вікнами мальви, в саду материнка, оспівані щедро в піснях.

Тут мамина пісня лунає і нині, її підхопили поля і гаї,

Її вечорами по всій Україні співають в садах солов'ї.

І я припадаю до неї устами і серцем вбираю, мов спраглий води.

Без рідної мови, без пісні, без мами збідніє, збідніє земля назавжди.

 

Одна Батьківщина, і більше не буває. Місця, де родилися, завжди святі.

Хто рідну оселю свою забуває, той долі не знайде в житті.

 

(звучить пісня «Наша славна Україна»)

 

Ведуча: Отже, діти, Батьківщина - це наш рідний край, наша Україна. Це земля, на якій ми народилися, наші батьки, дідусі й бабусі, де поховані наші предки. Тому вона для нас - свята. Батьківщина - це найдорожче, найсвітліше, найрідніше, найкраще місце на землі, все те, що ми найбільше любимо і шануємо своїм серцем.

 

Ведуча: Україну часто називають Матір'ю. Батьківщина, як і мама, - одна, найрідніша. Вони для людини - як два крила у птаха, що дані для польоту.

Батьківщина для нас починається з мами. Матері... З першої миті життя схиляються над нами їхні обличчя. У тривозі й любові, в замилуванні й надії вдивляються матері у своїх дітей, сподіваючись і прагнучи щастя для них. Мама народжує не лише тіло дитини, народжує й душу. Разом з маминою колисаночкою в неї вливається ніжність і доброта. Дитина не розуміє маминих слів, але, як весняна земля, ловить рясний дощ, так і вона ловить лагідність з маминого голосу і стає ніжною, як квіточка, що простягає свої пелюстки до сонечка.

Батьківщина починається також із дужих батьківських рук, готових завжди підтримати, з мудрого батькового слова. Мати й батько - найдорожчі для нас люди. «Шануй батька твого і матір твою, щоб добре було тобі і довголітнім ти був на землі», - вчить Біблія.

Батьки... Все життя вони піклуються про нас, навіть тоді, коли ми вже дорослі, бажають нам добра і щастя, сподіваються, що ми будемо жити гідно серед людей і творити добро. Слово «Батьківщина» бере початок від слова «батьки». Подаруємо їм, нашим найріднішим, пісню «На калині мене мати колихала».

 

Ведуча: Рідна земля - це казковий світ дитинства і юності. Це невичерпне джерело, що все життя живить душу людини добром і світлом, куди б потім не завели її шляхи долі. І в тому дитинстві - рідна хата, наша берегиня. Біла хата у вишневому садку... Біла барва в Україні - символ чистоти, морального здоров'я, душевної краси.

У кожній українській родині найголовнішими були ідеали добра і справедливості. Родина до родини - складається народ України. Українська хата - це колиска нашого народу, де творилася його журлива й оптимістична доля. Тому й уявляється українська хата величезною, де долівка - земля, стіни - гори і ліси, а стеля - небо з зірками.

 

(звучить запис - пісня у виконанні Н.Матвієнко «Без коріння саду не цвісти», на фоні музики ведуча читає далі слова)

 

У цій хаті народжувались люди, вік вікували і помирали, щоб поступитися місцем прийдешнім поколінням. У ній корінь нашого роду, все довічне, як життя, святе, як мамина пісня. Той корінь - то наші предки, наша історія, наше минуле, без якого немає майбутнього. Як у пісні:

 

З роду в рід кладе життя мости, без коріння саду не цвісти,

Без устремління човен не пливе, без коріння сохне все живе...

Тож торкнемось серцем нашої історії. Мій край - моя історія жива.

 

Читець:

Є щось святе в словах «мій рідний Край».

Для мене - це - матусі пісня ніжна,

І рідний сад, від квіту білосніжний,

І той колисковий у тихім лузі гай.

Його історія... В ній стільки гіркоти!

І тим рідний мечі ти, краю рідний,

Що вже назад поламані мости,

І день встає, як райдуга, погідний.

 

Ведуча: З гіркотою згадуємо минуле України. Історія кожного народу має героїчні й трагічні, щасливі й нещасливі сторінки. На долю нашого народу випало більше трагічних. Русь-Україна - наша предковічна прадідівська земля. Вона відома всьому світові багатими землями, хлібом-сіллю, піснею, добрими людьми. Так склалось, що споконвіку наші природні багатства були ласим шматком для сусідів. Вижити, вистояти в боротьбі проти їхніх зазіхань - було найголовніше для українців.

 

вучить пісня «Рідний край»)

 

Ведуча: Україна була весь час у ярмі. Багатства розграбовані, люди -поневолені..

 

Ведуча: Українці мають усі підстави пишатися тим, що їхня Батьківщина має славні періоди історії, справді легендарних героїв, мужньо пережила найважчі випробування і не скорилася. Довгим і тернистим був шлях до омріяної волі. І ось збулось. 24 серпня 1991 року Україну проголошено незалежною демократичною державою. Відроджується і мова, і культура, і традиції.

 

Ведуча: Важко знайти ніжні й сердечні слова, які не були б вже сказані про Вітчизну. Велика, священна і прекрасна любов до Батьківщини жила, живе і житиме в усіх чесних і щирих серцях. Наша любов до рідної Вітчизни - творча любов. Патріот не той, хто вміє виголошувати пишні фрази, а гой, хто своєю копіткою, щоденною працею множить багатства рідної землі, прикрашає, перебудовує свою Батьківщину.

 

Ведуча. Ми прощаємося з вами. Дякуємо за добре слово і гарну пісню.

1

 

docx
Додано
28 липня
Переглядів
103
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку