Батько, Олександр Омелянович, працював по найму як тесляр і столяр у поміщицьких економіях та заможних селянських господарствах. Брав участь у керівництві кооперацією та місцевим колгоспом, виступав у пресі як сількор, завідував колгоспною хатою-лабораторією, керував трудовим навчанням учнів (з деревообробної справи) у семирічній школі.
Мати майбутнього славетного педагога, Оксана Юдівна, теж працювала в колгоспі,займалася домашнім господарством. Часто зимовими вечорами вона розповідала дітям казки, а пізніше весь час спонукала свого Василька до вчительської роботи, побачивши у нього дар і покликання до професії педагога.
Василь Сухомлинський навчався спочатку (1926—1933) у Василівській семирічці, де був одним із кращих учнів. Влітку 1933 року мати відрядила молодшого сина Василя на навчання до Кременчуга. Спочатку вступив у Кременчуцький медичний технікум, але невдовзі покинув цей заклад. 1934 року Василь Сухомлинський вступає на підготовчі курси учительського інституту в Кременчуці, і того ж року став студентом факультету мови та літератури цього вузу. Проте через хворобу у 1935 році змушений був перервати навчання в інституті. Сімнадцятирічним юнаком розпочав Василь свою практичну педагогічну роботу. У 1935—1938 рр. він викладав українську мову і літературу у Василівській та Зибківській семирічних школах Онуфріївського району. У 1936 році Сухомлинський продовжив навчання на заочному відділі Полтавського педагогічного інституту, де спершу здобув кваліфікацію учителя української мови і літератури неповної середньої школи, а згодом — і викладача цих же предметів середньої школи (1938).
1941 року під час німецько – радянської війни Василь Сухомлинський добровольцем пішов на фронт. У січні 1942 молодший політрук Сухомлинський був важко поранений у битві під Ржевом. Осколок снаряду залишився в його грудях назавжди. На фронті Василь Олександрович був двічі поранений, довго лікувався в евакогоспіталях. Тяжким було поранення в руку. Хірурги хотіли її ампутувати. Але він не дав цього зробити, усе твердив: „Ні. Я вчитель!”. І це, мабуть, врятувало його. Лікарю довелося двічі його оперувати. Після довгого лікування у шпиталі селища Ува, що в Удмуртіі, Василь Олександрович просився на фронт, проте комісія не визнала його навіть умовно здоровим для військової служби. У червні 1942 року Василя Сухомлинського призначили директором сільської середньої школи, де він пропрацював до березня 1944 року. Після визволення України від нацистів повернувся в рідні краї. Василь Олександрович дізнався, що його дружину й маленького сина закатували в гестапо.
Навесні 1944-го Василь Олександрович разом з дружиною Г.І. Сухомлинською (Девятова)виїжджає на Україну, в щойно визволений Онуфріївський район Кіровоградської області. Упродовж чотирьох років він працював завідуючим районним відділом народної освіти і одночасно викладав у школі. Саме в цей період Василь. Олександрович дебютує із статтями на педагогічні теми у районній пресі „Ударна праця” та обласній газеті „Кіровоградська правда”.
У 1948 році В. О. Сухомлинського призначають, на його прохання, директором Павлиської середньої школи.— заслужений вчитель УРСР, член-кореспондент Академії Педагогічних Наук СРСР, Герой Соціалістичної праці, дитячий письменник, автор багатьох педагогічних праць. Ним було створено модель школи з гуманними гармонійними стосун-ками, що нині відома у сучасній педагогіці як «школа радості». Цим навчальним закладом Василь Сухомлинський керував до останку свого життя, 22 роки у Павлиші стали найпліднішим періодом його науково-практичної та літературно-публіцистичної діяльності.
Починаючи з 1949 року, Василь Олександрович виступає не тільки у місцевій періодиці, а й у республікан-ських та всесоюзних видан-нях. У 1955 році у 37-річному віці Василь Олександрович захистив кандидатську дисертацію на тему “Директор школи – організатор навчально-виховного процесу”. А через три роки заробив звання Заслуженого вчителя УРСР. На найвищий щабель своєї педагогічної творчості Василь Олександрович піднявся у шістдесяті роки.
До найголовніших, найгрунтовніших творів В. О. Сухомлинського, опублікованих починаючи із 1960 року, належать: „Духовний світ школяра”, „Праця і моральне виховання”, „Моральний ідеал молодого покоління”, „Сто порад учителеві”, „Листи до сина”, „Батьківська педагогіка”, „Проблеми виховання всебічно розвиненоїособистості” і особливо — „Павлиська середня школа” та „Серце віддаю дітям”. Остання праця була удостоєна першої премії Педагогічного товариства УРСР (1973) і Державної премії УРСР (1974).
На високу оцінку заслуговують і праці В. О. Сухомлинського, які вийшли окремими виданнями вже після смерті талановитого педагога: „Народження громадянина”, „Методика виховання колективу”, „Розмова з молодим директором школи”, „Як виховати справжню людину”. Віддаючи багато енергії вчительській роботі, створюючи фундаментальні педагогічні твори, В. О. Сухомлинський водночас виступав і як активний громадський діяч, систематично проводив культурно-освітню роботу серед населення Павлиша, брав активну участь у численних науково-педагогічних конференціях, симпозіумах, сесіях, нарадах, семінарах. Не обійшло його й офіційне визнання: у 1968 році йому присвоїли звання Героя соціалістичної праці, того ж року він був обраний членом-кореспондентом АПН СРСР
Попереду було багато планів, але 2 вересня 1970 року серце Василя Олександровича Сухомлинського перестало битися. Йому судилося народитися і померти у вересні, і це символічно. Бо вересень – це початок нового навчального року. На гранітному обеліску в Павлиші викарбовано дві дати: 28.09.1918 – 02.09.1970. На початку кожного навчального року сьогоднішні учні та вчителі Павлиської школи постійно відвідують могилу видатного педагога-земляка.
Музей Василя Олександровича Сухомлинського у смт. Павлиш - це педагогічно-меморіальний музей, присвячений життю та діяльності заслуженого вчителя УРСР Музей було відкрито після смерті педагога за ініціативою колективу Павлиської середньої школи. Спочатку це була невеличка виставкова кімната, яку оформили вчителі та учні. У 1972 році дружина Сухомлинського Ганна Іванівна передала до фонду музею 1500 експонатів (сімейну бібліотеку, особисті речі, рукописи). Водночас музею було виділене приміщення для експозицій і передана квартира, де двадцять два роки жила сім’я Сухомлинських. Ця будівля споруджена ще у 1910 році. У ній спочатку містилась земська школа. У середині 1973 року, згідно з постановою Ради Міністрів УРСР , музей набув статусу державного педагогічно-меморіального. Нині фонд музею має 21738 одиниць збереження, загальна експозиційна площа 230 квадратних метрів.
Квартира-музей Друга – меморіальна (службовий кабінет і квартира родини Сухомлинських). Невеликий коридор з’єднує службові приміщення з квартирою, де жила сім’я Сухомлинських Серед них — особисті речі родини Сухомлинських.Ї ї обстановка проста і скромна. Тут все лишилось, як було за життя Педагога і його родини.
Павлиська школа і музей стоять прямо на трасі Олександрія-Кременчук. Проте навряд чи тут часто зупиняються туристи. Тобто музей Сухомлинського відвідують часто – педагоги й з України, й з-за кордону. Щороку приїздять вчителі з Китайської Народної Республіки – для них це своєрідна педагогічна Мекка . Школа В. О. Сухомлинського — це живильне джерело духовності. Ця школа знаменита на весь світ, про неї можна прочитати німецькою, японською, угорською, румунською, англійською мовами.
Пам'ятник Сухомлинському в Олександрії на подвір'ї педагогічного коледжу імені Сухомлинського. Країни, де видавали твори В. Сухомлинського: Азейбарджан,Вірменія, Білорусь, Грузія, Естонія, Казахстан, Киргистан, Латвія, Литва, Молдова, Таджикистан, Татарстан, Узбекистан, Чувашія, Англія, Болгарія, Іспанія, Китай, Монголія, Німеччина, Польша, Румунія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехословаччина, Югославія, Японія. До речі, 03 вересня 2018 року, Національним банком України, введена в обіг монета з серії «Видатні особистості України», яка так і називається «Серце віддаю дітям» (до 100-річчя від дня народження В. О. Сухомлинського). В містах Кіровоградської області Знам’янці та Олександрії, в Кременчуці та Дружківці Донецької області, в Дніпрі, а з 2011 року і в Києві вулиці названі на честь цієї видатної особистості.
Пам’ятник В. О. Сухомлинському на території середньої школи №28 (м. Хефей, Китайська народна республіка, 2014)Пам’ятник В. О. Сухомлинського на території школи імені Василя Сухомлинського в селі Хуаші неподалік від Шанхая (Китайська народна республіка, 2004). На постаменті викарбовані слова “Серце віддаю дітям. Бюст В. О. Сухомлинського в початковій школі Юцюань (м. Пекін, Китайська народна республіка, 2014
1. Скільки дітей було у родині Сухомлинських ?2. На якому факультеті навчався Василь Олександрович у Кременчуцькому університеті? 3. У якій школі розпочав свою педагогічну діяльність?4. Скільки років пропрацював у Павлишинській школі? 5. Скільки творів написав для молодших школярів?6. Яка відома праця Сухомлинського була удостоєна першої премії Педагогічного товариства УРСР (1973) і Державної премії УРСР (1974).?7. Яку назву отримала Павлишинська школа у народі?8. Ким був Сухомлинський?
«З якої казки уривок?» Поверталася із школи маленька Наталочка. Чує – нявчить кошеня. Вона не сказала ні слова, а взяла кошеня й понесла додому. Пригорнулося кошенятко до дівчинки. Замуркотіло. Раде – радісіньке. Діти почали поливати яблуньки. Усі носять маленькими відерцями, а Михайлик – великим. І набирає не по піввідра, а повне. Усім носити легко, а Мишкові важко. А одна дівчинка каже:-Не треба гав ловити, Михайло, скоріше було б маленьке відерце брати. А хтось і засміявся. Ось і закінчили поливати. Учитель каже: -Тепер ідіть у сад, нарвіть собі по повному відру яблук і несіть додому. Пригостите своїх рідних. -Дідусю, - запитав хлопчик, - ви не бачили тут каменя? -Я прибрав його з дороги.-Ви також спіткнулися й забили ногу? -Ні, я не спіткнувся й не забив ногу.
«Загадки казкового світу В. О. Сухомлинського» Холодно зимою зайцю,Нема їжі, все в сніжку. Яке ж дерево побачив. З ягідками він в ліску?Кого зайчик став просити,Що дерево потрусити,І кому це за обід. Він подякував як слід? Через що мала Яринка. Встати вранці не могла?І кого вона провчила,Щоб ледача не була?Що кладемо ми під вушка? Ну, звичайно, це … Що летіло взимку з неба,Ніжне, легке, мов пушинка? Хлопчик протягнув долоньку – Не пушинка вже – краплинка. Жаль хлоп’яті, бо хотів він Приголубить цю пушинку,Зберегти, не затоптати. Що це, діти? Це… Надворі гроза, чорні хмари кругом,І голосно грім так гуркоче,А хто ж це на лавці лежить під дощем. Весь мокрий, заплющивши очі? І хто це, забувши про грім і про дощ,Біжить через двір швидко дуже? Кого це забрало дівчатко мале,До кого воно не байдуже?А люба матуся тоді їх обох Сухим рушничком витирала,І дівчинка потім подружку свою. Ніколи вже не забувала.
Конкурс «Що? Де? Коли?» 1. Як називається казка, у якій колюча тваринка знайшла світло? 2. В якій казці кіт гріє курча? 3. В якій казці мама хвалить дівчинку за смачний борщ? 4. Під яким деревом стояв зайчик і просив стиглих ягід? 5. В якій казці розповідається про найдобрішу дочку? 6. В якій казці хлопчик образив маму? 7. В якій казці лелеки прощаються з Україною? 8. В якій казці аптекар подумав про хлопчика, що у нього недобре серце? 9. В якій казці сестри принесли яблуко для мами? 10. Як називається казка, в якій батько дає настанови життя синам? 11. В якій казці дівчатка побачили щось дивне на землі? 12. В якій казці хлопчик сповістив бабусю, що настала весна?