Відкриття меморіальної дошки Героям - випускникам школи

(На фоні музики «Плине кача» звучить вірш)

Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач. Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю. I люблю Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.

(О. Максимишин-Корабель)

Ведуча: Пам’ять…Таке коротке слово. Вона нетлінна і вічна…. Пам’ять! Гірка  пам’ять! Вона ніколи не згасне!

Ведучий: Про втрати завжди говорити важко і боляче, але коли із життя ідуть зовсім молоді, то говорити важко і боляче вдвічі. Сьогодні у нашій школі з`являться   пам’ятні дошки, пам’ятний знак, який знову і знову буде нагадувати нам про війну, про людей, що загинули на війні,  про материнське та людське горе.

Ведуча: Сьогодні  схиляємо голови в пам'ять випускників нашої школи Лецюка (Коробова) Ігоря Миколайовича, Станкевича Василя Євгеновича і Наконечного Богдана Євгеновича, які загинули на війні захищаючи територіальну цілісність і незалежність рідної землі.

Ведучий: Урочистий захід з нагоди відкриття меморіальної дошки Лецюку (Коробову) Ігорю, Станкевичу Василю та Наконечному Богдану оголошується відкритим.

(Звучить гімн України)

Ведуча: До слова запрошується директор школи Вовщук Леся Володимирівна.

Сьогодні осінь гірко плаче.

Та не за літом. Ні! А за людьми.

За тими, хто вже сонця не побачить.

Кого обняли ангели крильми.

Час - поганий лікар. Він не лікує рани... Він тільки притуплює біль старих.

З кожною втратою наших захисників в душі появляються нові рани, які постійно кровоточать, рани, які наносить війна, рани - які ніколи не заживуть...А згодом стануть рубцями на тілі нашої Землі.

Біль і сум огортає серце. Жодними словами не втамувати біль і страждання рідних і близьких. І тільки памʼять про них може помʼякшити гіркоту втрат. Наш обовʼязок - зберегти пам'ять про подвиги наших героів. «Коли помирає людина - це велика трагедія, велике горе для всієї родини. А коли вона гине за нашу незалежність - трагедія для всієї країни». «Між життям і собою- вони вибрали

Україну». Ми встановили памʼятні дошки нашим вихованцям, нашим дітям, нашим синам: Василю Станкевичу, Богдану Наконечному, Ігору Лецюку (Коробову),для яких школа була родиною, другою домівкою. Щоб кожен, хто проходитиме, міг вклонитись і подякувати нашим героям. Висловлюємо щирі співчуття та подяку близьким та рідним наших хлопців. Велика подяка о. Богдану, о. Івану та його парафіянам, секретарю Стрийської міської ради Марʼяну Бернику, старості Володимиру Ляльці, голові Грабовецько-Дулібської громади Петру Васильківу, Ярославу Сеньку, колективу школи за зібрані кошти, Сакалю Ярославу за якісне і швидке виготовлення меморіальних плит, всім присутнім за вшанування наших героів. Шкільна родина памʼятатиме своїх синів - героїв. Сьогодні вони на небі і охороняють нас звідти. Доземно вклоняємось Захисникам, які віддали найцінніше - своє життя!

Спочивайте з миром. Слава Україні!!!

Ведучий: До слова запрошується Сенько Ярослав Петрович.

Всечесніші отці, дорога родина загиблих воїнів, шановні дорогі діти, педагоги! Ніколи не міг припустити, що доведеться колись виступати з такої нагоди.

Ці втрати, важкі втрати для рідних, близьких, для майбутніх поколінь допоможуть нам позбутися одвічного супостата, який, на жаль, доводиться нам сусідом, який спить і бачить, як знищити нашу країну.

Хто б міг  подумати – 21 століття… Виклик соціально-економічний, пандемія, війна… Вперше після ІІ світової війни – це наймасштабніша військова агресія у Європі.

Нам важко навіть уявити, як воїнам складно: життя в окопах, постійні обстріли, напруга. Але наші випускники-герої боролися до кінця.

Наше завданя – перш за все – ми повинні щодня молитися за нашу перемогу. По-друге, дуже багато наших випускників воює (близько 30), наших працівників, дітей, чоловіків, братів; ми повинні про це пам’ятати і допомагати.

Щиро дякуємо родичам загиблих воїнів за Героїв. І хочемо, щоб це були останні прізвища на меморіальній дошці на будівлі нашої школи.

Слава Україні!

Учениця

Як шкода тих, кого забрали небеса,
Кого вiйна в безсмертнi списки записала,
Хай згасла свiчка, але пам'ять не згаса,
Бо нас життям вiд смертi захищали.

Поклiн  низький вам, любi, до землi,
За те, що нам дали можливiсть жити,
За те, що не здалися у вогнi,
Навчили Україну нас любити

Вихователь Хомин О.Б.: Історія про Коробова Ігоря

Моліться, люди України,

За тих, хто на передовій!

Моліться за чужого сина,

Щоб вас колись потішив свій!

Ті хлопці нам не є чужими,

Бо нашу волю бережуть.

Вони не знають, чи живими

До матерів колись прийдуть…

І ось сьогодні ми говоримо про наших хлопців, вони не є чужими, вони наші.

Народився Ігор 24 липня 1989 року в с. Монастирець Стрийського району. Відвідував дитячий садок № 12 м. Стрия. Згодом навчався у нашій школі. Ми всі його пам’ятаємо. Слухнняний, вихований, мовчазний – таким він був. Після закінчення школи навчався в училищі №8. Працював на різних роботах. Ми часто зустрічали його у магазині посуду. Завжди серйозний, але привітний. Завжди поспішав до матері, до дружини.

У 2023 р. був мобілізований. Декілька разів був контужений, поранений. Загинув на Донеччині, Бахмутський район, с. Григорівка 07.09.2024р.

Непоправна втрата  для матері: єдиний улюблений син загинув. Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від болісної втрати. Та нехай добрий світлий спомин про загиблого захисника стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться в пам’яті рідних, друзів, бойових побратимів, усіх, хто його знав.

Щиро сумуємо і схиляємо голови у скорботі.

Вихователь Бучинська Н.В.: Історія про Станкевича Василя

«Скажи, навіщо людству розум, щоб так цей світ занапастить» - такі влучні слова Ліни Костенко.

Ця клята війна… скільки горя вона принесла для України, скільки смертей… Вона торкнулася і нашої школи.

Іван Франко писав: «Доля України – в руках українців».  Такими українцями були наші випускники – Герої, які віддали своє життя за Батьківщину.

Я була вихователем нашого Героя – Василя Станкевича, – який закінчив школу 1996 року. Хочу поділитися спогадами, яким був Василь у школі. Запам’ятався таким: світловолосий хлопець з добрими карими очима і легенькою усмішкою. 

Василь народився і проживав у с. Гатовичі Сокальського району. В їхній сім’ї було 3 дітей. До нашої школи він прийшов у 3-й клас разом із сестрою Нелею. Вже з молодших класів і до закінчення школи Василь був дисциплінований, стриманий, скромний, трохи сором’язливий. Вчився посередньо, в міру своїх можливостей. Любив спорт, часто їздив на обласні змагання з легкої атлетики, займав призові місця. Найбільше запам’яталися його доброта і працелюбність. Василь ніколи ні з ким не конфліктував. Був ввічливим як до старших, так і до своїх товаришів. Любив свою сім’ю, сестру Нелю. Любив школу, вчителів.

Після школи вчився в училищі, здобув професію столяра, за якою і працював. Одружився в Зіболки Жовківського району. Виховував 2 дітей, для яких зараз є Ангелом з неба. Любив сім’ю… Сааме це і спонукало до того, що на другий день після повномасштабного вторгнення пішов добровольцем. Воював у Бахмуті. Був поранений. 3 вересня 2022 року помер.

Кажуть, що виховати Героя – це гордість, але це гордість зі сльозами на очах. Низько кланяюсь нашому Герою! Вклоняюсь всім Героям України! Слава Україні! 

Вихователь Газда Л.М.: Історія про Наконечного Богдана

Як підібрати слова, як описати той жаль і смуток після загибелі Богдана. Смерть відібрала життя молодої людини, відібрала від батька, від родини, від дружини, від дітей, залишивши їх сиротами. Мені дуже боляче, як і багатьом тим, хто знав Богдана із дитинства.

Народився 1 жовтня 1991 року у селі Махлінці Жидачівського району. У перший клас пішов у Новому Селі. До нас до школи прийшов у 6 класі. Сором’язливий хлопчик з голубими очима з посмішкою на обличчі. Таким я його запам’ятала і таким він залишався протягом всього часу у школі. Завжди усміхнений, щирий із добрим серцем, сміливий, завжди готовий прийти на допомогу друзям, однокласникам, вчителям. Ніколи не відмовний. Завжди рвався додому, щоб допомогти батькам. Це був його обов’язок.

Після школи навчався у Стрийському ВПУ-34. Після закінчення проходив строкову службу, де був відзначений Грамотою за сумлінність і старанність, проявлені під час виконання військового обов’язку. Практично зразу після строкової служби брав участь у антитерористичній операції на Сході України, у 2014 році. У 2015 році був нагороджений двома Грамотами за бездоганну службу з охорони державного кордону України на східних рубежах України.

Після повернення одружився, згодом у них із дружиною народились донечка і синочок. Їздив за кордон на роботу, дбав про добробут сім’ї. У грудні 2022 року був призваний на службу, пішов захищати мирне життя своїх діточок і всіх нас. Загинув за Україну під час виконання бойового завдання на Луганщині 03.04.2023 р. Посмертно нагороджений Орденом За мужність ІІІ ст. Президента України.

Обірвалося життя Богдана, життєрадісної людини із світлою і доброю душею. Таким завжди його пам’ятатимуть: з посмішкою на обличчі.

Слава Україні!

Ведуча: Право відкрити меморіальну дошку мають родичі Героїв

Пісня «Чорна квітка»

Учениця (дівчинка запалює свічку в лампадці і тримає її в руках)

Запалим свічку пам’яті про тих,
Кого війна забрала в домовину.
Бог забирає кращих, може і святих.
У когось батька, в когось - і дитину.

 Помолимось за тих, хто ради нас,
Йшов крізь вогонь і знищував гармати.
Когось забрала куля, когось убив фугас,
І не одна родина змушена ридати.

Запалим вогонь скорботи
За тих Героїв, що не впали духом. 
І не дали країну побороти.
Нехай же Вам земля всім буде пухом.

Ведуча. До освячення меморіальної дошки запрошуємо отців Богдана Дмитріва та Івана Купранця.

Освячення дошки

Отець Іван Купранець: Всечесний отче Богдане, дирекціє, люди, які сьогодні прийшли на відкриття меморіальних дошок!

Хочу сьогодні подякувати від цілого нашого села Монастирець, парофії Святого Миколая за те, що ви зробили таку добру справу – відкрили ці меморіальні дошки. Вони є способом нагадати всім нам, що є люди, які стоять ще там, боронять нашу державу. Ми стоїмо з парасолями, тепло одягнені, а багато хто стоїть в окопі, мерзне. Ми стараємося підтримувати воїнів, бо знаємо, що їм там непросто фізично і морально. Тому це відкриття є для нас нагадуванням того, що ми живемо тут під мирним небом, а на передовій є люди, які жертвують своїм життям. І як приклад маємо цих трьох героїв, які пожертвували всім (бо життя – це все, що ми маємо), поклали душу і тіло, щоб ми зараз жили спокійніше.

Напевно, гарно, коли є пам’ятний знак. Бо коли ми ідемо по вулиці, а на ній написано ім’я якогось чоловіка чи жінки, бачимо якийсь пам’ятник – ми знаємо тих людей. Кожен, хто іде попри Бандеру, знає, хто він є і що зробив. Кожен, хто іде пропри Шевченка, знає, хто це є. І тому ми з вами у цей час, коли іде війна, відкриваємо меморіальні дошки для того, щоб майбутні покоління знали, хто це такі. Ми не маємо права забути цих людей! Тому що вони зробили величезний вклад у те, щоб ми мали справжню незалежність. Тому всі діти, які вчаться і будуть вчитися у цій школі, усі батьки, які будуть по них приходити, будуть бачити, будуть мати можливість клонитися перед цими дошками, щоб подякувати тим воїнам, котрі допомогли нам виборювати кращі часи.

Тому щиро дякую дирекції, усім, хто долучився до того, щоб поставити ці пам’ятні дошки. Хай вони, дійсно, будуть нагадуванням кожному з нас, що ці люди зробили великий вклад у нашу незалежність.

Слава Ісусу Христу!

Ведучий:

Вітер війни у душах мете,

        Пил від гармат на роки опадає,

        Годинник життя безупинно іде…

       Лиш пам'ять, лиш пам'ять усе пам’ятає.

Ведуча:

Хвилина мовчання – затихли всі кроки,

        Скорботи хвилина – громада мовчить.

        Ніколи нехай не вертають ті роки,

        Щоб димом не вкрилася неба блакить.

Ведучий: Схилімо голови низько перед пам’яттю і подвигом славних синів України, наших випускників.

Ведуча : Шановні присутні. Просимо вшанувати пам'ять Лецюка (Коробова) Ігоря, Станкевича Василя, Наконечного Богдана і всіх тих, хто загинув у війні, захищаючи нашу Україну, хвилиною мовчання.

(Хвилина мовчання)

Ведучий : До слова запрошуються родичі Героїв.

Мама Героя: Всечесні отці, шановні вчителі, громадо, слава Ісусу Христу!

У 2022 році почалася війна росії проти України. Агресор сунеться все ближче і ближче, але він приречений. Та ворог не відступає, вбиває наших синів, братів, батьків, сестер, воїнів і медиків.

Наші ЗСУ дають відсіч, відганяють ворога з наших земель, наших територій.

Я – мама одного сина, він навчався у цій школі. Ігор був непридатний до служби у армії, у нього були проблеми зі здоров’ям. Коли він отримав повістку, то спочатку нічого мені не сказав. Лише у переддень походу у військкомат я довідалась про це. Він сказав: «Мамо, я їду у військкомат, я їду на відправу»… Я сльозами заливалась… Я просила його не їхати, бо хто мене догляне? Він був мій помічник. Я всю надію мала на нього. Але він пішов захищати нас, боронити свою державу. І загинув, виконуючи бойове завдання.

Я дякую всім, хто сьогодні прийшов і приїхав, щоб вшанувати подвиг мого синочка. Дякую учителям, вихователям, Ярославу Петровичу, що виховували його і пам’ятаєте Ігоря. І нехай він назавжди залишиться у наших серцях.

Слава Україні!

Ведуча: Учасниками заходу сьогодні є представники міської влади.

       До слова запрошується Берник Мар’ян Володимирович.

Всечесні отці, шановна скорботна сім’я, батьки, громадо, шановні вчителі, слава Ісусу Христу!

Сьогодні дуже важко після таких розповідей вихователів і вчителів про наших Героїв щось додати. Лише те, що жаль, що я їх не знав особисто.

Ту рану, яку зараз отримали батьки і рідні у сірці,час не лікує. І слова подяки, які звучатимуть завжди, лише загоюватимуть цю рану. Воїни живі, допоки ми пам’ятаємо  їх. Тому відкриття сьогодні меморіальних дошок пам’яті нашим загиблим Героям – це уславлення воїнів, розрада для серця близьких, що ваших рідних не забудуть: не лише на свято, а щодня бачитимуть, проходячи повз, вклонятимуться і вшановуватимуть. І будуть говорити слова, які кажуть сьогодні усі українці: «Вічна слава Героям!»

Слава Україні! 

Звучить пісня  «За териконами»

Ведучий: Кожен, хто стає на захист своєї держави, поповнює лави ЗСУ у війні  – герой.

Ведуча: Кожен, хто робить свій внесок у перемогу України - герой.

Ведучий: Кожен, хто ризикує життям, аби надати таку потрібну допомогу  - герой.

Ведуча 1:І ми горді тим, що із маленького села Підгірці маємо 38 героїв із хоробрими серцями, які рятували і  рятують Україну. А також випускники КЗ ЛОР «Підгірцівська спеціальна школа» та її вчителі і працівники захищають територіальну цілісність нашої держави і наші життя. Серед них :

Вигінний Юрій

Кравчук Роман

Андреєв Микола-Руслан,

Микитін Василь,

Кухар Іван,

Кухар Андрій, 

Берездецький Володимир

Сушинський Богдан,

Павлій Мар’ян,

Чапей Степан,

Щупак Петро,

Войцеховіч Артемій,

Зубик Ярослав,

Масинець Роман

Капець Микола

Горгут Іван

Крутов Руслан

Ципук Василь

Марущак Михайло

Стасула Михайло

Андрушків Богдан

Цепух Василь

Хомко Олег

Пасемко Володимир

Тож дякую за мужність й героїзм 
Тобі, Солдате, й, звісно, дяка Богу. 
Я впевнений: настане скоро Мир 
Й ми відсвяткуємо всі разом Перемогу! 

Пісня «Не твоя війна» ОЕ

Ведучий. Наш урочистий захід, присвячений відкриттю меморіальної дошки оголошується закритим.

(Звучить гімн)

Слава Україні

Героям слава!

https://vseosvita.ua/library/scenarij-vidkritta-memorialnoi-doski-381094.html

https://naurok.com.ua/scenariy-vidkrittya-memorialno-doshki-398452.html

https://dity.in.ua/statti/viyna/virsh-pro-viynu-do-sliz

https://md-eksperiment.org/post/20230228-smovskij-maksim-virshi-pro-vijnu-v-ukrayini

https://youtu.be/LXnzBxURFPc?si=SLiL_deP7p2wG_7e

https://www.youtube.com/watch?v=aG_RAPJWkTU

https://www.youtube.com/watch?v=eOtEC4wCA40