Відкриваємо дивокрай

Поетично-мистецький проект

«Відкриваємо дивокрай»

(світ поезії Ліни Костенко і картини Олега Шуляка)

Вчитель заруб.літ-ри та мистецтва:

          Гнатчук (Лук’ян) Світлана Іванівна

      Мета проекту: сприяти розвиткові творчих здібностей учнів під час виконання власних проектів;

      вдосконалювати майстерність декламування поезії, вміння висловлювати свої враження від побаченого і почутого;

      формувати морально-духовні цінності шляхом використання творів мистецтва Слова і Пензля. 

Вступне слово  вчителя

Сьогоднішній день особливий. Ми запрошуємо вас у дивовижний світ, який називається «Дивокрай». Він здатен бентежити нашу душу, сповнюючи її своєю щирістю, чарівністю і незвичайністю. Це справді –ДИВОКРАЙ, в якому живе СЛОВО Л.Костенко і КАРТИНИ О.Шупляка. Ми розпочали долучатися до творів митців з того, що оформили виставку картин О.Шупляка в коридорі нашого ліцею, яку назвали «Дивокрай». До кожної картини підібрали вірші Ліни Костенко. Це вийшло так органічно і світло, так вишукано і просто, що в поєднанні заставляє нас зупинитися і насолоджуватися, вдивлятися і зачитуватися…

Учениця читає вірш Л. Костенко «Буває мить якогось потрясіння»

Буває  мить  якогось  потрясіння:
побачиш  світ,  як  вперше  у  житті.
Звичайна  хмара,  сіра  і  осіння,
пропише  раптом  барви  золоті.

Стоїш,  як  стогін,  під  склепінням  казки.
Душа  прозріє  всесвітом  очей.
Кричить  гілля.  З  облич  спадають  маски.
Зі  всього  світить  суть  усіх  речей.

І  до  віків  благенька  приналежність
переростає  в  сяйво  голубе.
Прямим  проломом  пам'яті  в  безмежність
уже  аж  звідти  згадуєш  себе. 

Ведуча 1:

Наша розмова сьогодні буде вестися навколо нашого, національного, неповторного і дивовижного світу. Ми долучимось своїми душею і серцем до прекрасного, до мистецтва.

Ведучий 2:

Кажуть, що воно здатне вражати, дивувати, захоплювати, надихати. Те, що ми пропонуємо вам переглянути і почути підтвердить і зміцниь вашу віру в те, що мистецтво – це вічне диво, це особливий дивокрай.

Ведуча 1:

Подивіться лишень на це полотно… Так, красиве, але… Нічого дивного не помічаєте? Наче милуєшся пейзажем, аж раптом помічаєш очі, що дивляться на тебе з картини. Мурашки пробігають по шкірі, чи не так?

ведучий 2:

Мабуть, більшість з вас вже неодноразово зустрічали ці зображення в мережі. Вони дуже популярні, викликають чимало захоплення, й не тільки в поціновувачів мистецтва. І не даремно!
Двовзори – саме так називає власні картини з подвійним, а то й потрійним змістом Олег Шупляк.
звертається увага на автопортрет О.Шупляка

                                                                 Ведуча1:
Що ж, давайте знайомитись з художником. Олег проживає у містечку Бережани в Західній Україні. За освітою він - архітектор, хоча призвання своє знайшов саме в  образотворчому мистецтві. Раніше  працював вчителем малювання у рідному селі, тепер викладає у бережанській дитячій художній  школі. Окрім того Олег входить до  Спілки художників України, бере участь і влаштовує власні виставки в Україні та за її межами.

Ведучий 2:

Він неодноразово демонстрував свої роботи за кордоном: у Великобританії, Росії, Японії, Кореї, США, Данії та інших країнах. Та, навіть здобувши світове визнання, він продовжує створювати свої шедеври на старенькому горищі. Олег не проміняв спокій та затишок рідного краю на галас та метушню великого міста. Він обрав життя художника-відлюдника, так би мовити, віддаючи весь свій час та енергію мистецтву

Вчитель пропонує звернути увагу присутніх на підручники географії та інформатики, титульні сторінки яких ілюстровані картинами художника

Учень 1:

Талант у сім'ї Шупляків спадковий. Його син по закінченні школи вступив до Львівської академії мистецтв. А мама, хоч і обрала професію вчителя, та довгий час займалась розписом по склу, малювала у стилі народного примітиву. Сьогодні її робіт збереглось не багато, але Олег намагається зібрати їх і влаштувати виставку. Ось така от цікава родина.

Учень 2:

Та повернімось до картин. Потрібно оцінити креативне мислення митця, звичайними його роботи точно не назвеш. Кожнісінький, навіть найбанальніший пейзаж в його руках перетворюється на казковий світ, завдяки оптичним ілюзіям, художнім обманам зору, іграм розуму. А все почалось з простого захоплення. Сьогодні в доробку художника є вже набагато більше  двовзорів.

Учень 1:

Перша картина-ілюзія вийшла з-під його пензля в 1991 році. Це був портрет Тараса Шевченка під назвою "Кобзар". Чому саме Тарас Григорович? Олег розповідає, що малював її в час, коли Україна нарешті здобула незалежність. Всіх сповнювали радість та надія на краще. "А хто, як не Шевченко, стільки мріяв про незалежність?" - каже художник.
 

Учень 2:

  Варто також зазначити, що Олег створив логотип до 200-річчя Тараса Шевченка, який ви зустрічали фактично всюди по цілій країні.
 

 Учень1:

У своїх ілюзіях він зображає відомих людей. Сьогодні серед його полотен можна виділити окремі серії: письменники, науковці, художники…
 

Учень2:
При цьому вся картина складається з окремих дрібних деталей, які доповнюють портрет особистості. Основне завдання художника полягає в тому, щоби поєднати обличчя та сюжет, зробити так, щоб картина легко читалась. Двовзори – це вміле поєднання абсолютно різних жанрів, символічний зв'язок вічних шедеврів та їх авторів. Саме за такі речі Олега називають "Українським Сальвадором Далі".

демонструються двовзори з зображенням відомих людей

Пропонується послухати інтерв’ю з самим художником

Виходять хлопець і дівчина у національному вбранні

Хлопець:

У важкі для України часи Олег їздив неодноразово на Майдан, малював революційні плакати, якими прикрашали площу. Деякі з них не були підписаними, адже "це не найголовніше у такий час", - вважає художник.

Дівчина:

А ще під час Майдану художник підхопив хвилю і створив картину-ілюзію про українську революцію, використовуючи свою особливу техніку. Ідея зріла цілу зиму, а втілилась у реальність всього за кілька тижнів. На фоні шин, барикад і повстанців можна побачити портрет Тараса Шевченка. За два роки до цього була створена "Коліївщина", яка наче передрікала цьогорічні події.

Хлопець:

"А ви думали, що Україна так просто? Україна — це супер!!! Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни. Скільки нас, людства, вже є на планеті? Мільярдів шість? І серед них українці, дивна-предивна нація, яка живе тут з правіку, а свою незалежну державу будує оце аж тепер. Українці з тих націй, які ще вірять у заступництво своїх геніїв, у свої національні символи, у непорушність своїх святинь"

Учениця читає вірш Л.Костенко «Яке то диво – наші рушники!» Яке то диво — наші рушники!
Немов мости над прірвами розлуки,
Рушник, мов розпростерті дві руки,
Чи то від радості, а, може, від розлуки?
Вони — два білі, осяйні крила,
Далекі, що стрічають в небі ранок,
На них — літа, на них — сліди віків
І наші злети, і болючі рани.
Вони — це ті дороги, що ведуть
Зі всіх світів мене й тебе до дому,
Вони — перестороги, що встають
На тих шляхах, де ми чекаєм грому.
Світлиця в рушниках така ясна,
Така дзвінка й така велично-тиха…
Вони — молитви наших матерів,
Що вберігають грішних нас від лиха.

Українська вишиванка – це молитва без слів. Вона вважається оберегом від усього лихого, що може статися в людському житті. Вишиванка – один із найголовніших символів нашої країни, який вже давно ідентифікує нас у світі як українців.

Демонструються картини з вишиванкою.

Стоїть у ружах золота колиска.
Блакитні вії хата підніма.
Світ незбагненний
здалеку і зблизька.
Початок є. А слова ще нема.
Ще дивен дим, і хата ще казкова,
і ще ніяк нічого ще не звуть.
І хмари, не прив'язані до слова,
от просто так -
пливуть собі й пливуть.
Ще кожен пальчик
сам собі Бетховен.
Ще все на світі гарне і моє.
І світить сонце оком загадковим.
Ще слів нема. Поезія вже є.

Учениця ділиться враженнями від картин О.Шупляка на тему природи і читає вірш «Буває, часом сліпну від краси…»

Присутнім пропонується прочитати вірші про природу (роздруковані вірші роздаються при вході)

Учениця гортає сторінки презентації картин на тему України

(на фоні пісні у вик. О.Скрипки  «Україна»)

Учениця декламує вірш:

І засміялась провесінь: — Пора! —
за Чорним Шляхом, за Великим Лугом —
дивлюсь: мій прадід, і пра-пра, пра-пра —
усі ідуть за часом, як за плугом.

За ланом лан, за ланом лан і лан,
за Чорним Шляхом, за Великим Лугом,
вони уже в тумані — як туман —
усі вже йдуть за часом, як за плугом.

Яка важка у вічності хода! —
за Чорним Шляхом, за Великим Лугом.
Така свавільна, вільна, молода —
невже і я іду вже, як за плугом?!

І що зорю? Який засію лан?
За Чорним Шляхом, за Великим Лугом.
Невже і я в тумані — як туман —
і я вже йду за часом, як за плугом?..

Увазі учнів пропонується перегляд картин на тему лелеки (музика Л. ван Бетховена «Мелодія сліз»)
 

Учениця читає вірш:

Хоч би заснути… Але вже не спалось.
Душа до ранку смутком осипалась. 
Згадала все, кожнісіньку дрібничку. 
І хату нашу, і оту криничку, 
і над вікном гніздечко ластовине, 
що щастя принести було повинне.
Той берег наш, урослий очеретом. 
І наш лелечий, наш лелечий двір, 
де на гнізді з вербовим мінаретом 
старий лелека молиться до зір...
© Ліна Костенко
 

Картини О.Шупляка на тему релігії (звучить «Боже великий, єдиний, нам Україну храни…» М.Лисенка, В.Кониського)

Учениця читає вірш на фоні зупиненого кадру (картина О.Шупляка «Голгофа»)

Ісус Христос розп’ятий був не раз.
Там, на Голгофі, це було уперше.
Умер од смерті, може,— від образ,
і за життям не пожалів, умерши.
А потім розп’яли на полотні,
у мармурі, у гіпсі і в граніті.
А потім розп’яли його в мені,
і розп’яли на цілім білім світі.
І тіло з’їли, кров’ю запили.
Ще рік, чи два, чи десять, чи довіку?
І продавали образ з-під поли,
і не дають умерти чоловіку.
Куди піду? Куди тепер піду?
Де на землі земля обітована?
Казарми в Гефсіманському саду,
І всі народи — як розкрита рана…

Вчитель продовжує тему Біблії, декламуючи поезію Л.Костенко «Блажен той муж…»

Блажен той муж, воістину блажен, 
котрий не був ні блазнем, ні вужем.
Котрий вовік ні в празники, ні в будні 
не піде на збіговиська облудні.
І не схибнеться на дорогу зради, 
і у лукавих не спита поради.
І не зміняє совість на харчі, - 
душа його у Бога на плечі.
І хоч про нього скажуть: навіжений, 
то не біда - він все одно блаженний.
І між людей не буде одиноким, 
стоятиме, як древо над потоком.
Крилаті з нього вродяться плоди, 
і з тих плодів посіються сади.
І вже йому ні слава, ні хула 
не зможе вік надборкати крила.
А хто від правди ступить
на півметра, - 
душа у нього сіра й напівмертва.
Не буде в ній ні сили, ні мети, 
лиш без'язикі корчі німоти.
І хто всіляким ідолам і владам 
ладен кадити херувимський ладан,
той хоч умре з набитим гаманцем, - 
душа у нього буде горобцем.
Куди б не йшов він, на землі і далі, 
дощі розмиють слід його сандалій.
Бо так воно у Господа ведеться - 
дорога ницих в землю западеться!

Слово вчителя про синтез поезії Л.Костенко і творів О.Шупляка, про співпрацю Олега Скрипки і О.Шупляка.

Вчитель роздає присутнім роздруковані вірші Л.Костенко і пропонує долучитися до читання поезії.

Присутні читають вірші Л.Костенко.

Заключне слово вчителя про особливе місце мистецтва в житті й душі людини.

Звучить пісня «Душа» на сл. Л.Костенко у вик. А.Литвина