Відображення історії України в історичній та художній літературі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Відображення історії України в історичній та художній літературі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Автор - Дудар В.П.

Вступ

 

   У складні і суперечливі години життя держави народ часто звертається до свого минулого з метою знайти відповіді на надзвичайно важкі проблеми сучасності. Український народ не виняток. 2015 рік найважчий рік в новітній історії нашої держави. В Україні триває війна, анексовано Крим, економіка на грані дефолту, життєвий рівень народу невпинно понижується. Чи є вихід з даної критичної ситуації? Автор даної роботи, проаналізувавши історію України з найдавніших часів, спробує у висновках дати відповідь на питання: Хто винен? І що робити?

 

Розділ І. Найдавніша історія нашої держави

 

      Історія наша розпочинається із заснування Києва. Ця грандіозна подія припадає на V століття від Різдва Христового. Зробили це велике діло три брати Кий, Щек, Хорив та їхня сестра Либідь. У ті далекі та жорстокі часи вони були першими оборонцями нашої землі:

 

«У мерехтливому світлі вогнища понуро мовчало воїнство. Мовчав і князь Кий. Випірнули з пітьми два молоді воїни, русявочубі велетні у білих сорочках, щедро помережаних золотом, при мечах на поясі, зі щитами при боці. То молодші брати Києві - Щек і Хорив» 1

1. Іванченко Раїса. На горі Перуновій. Київ. Веселка.1990. с.137

 

       Неприступними були кордони держави за цих князів. Але по смерті братів дикі племена хозарів підкорили киян і змусили їх платити тяжку данину. Лише через двісті років звільнилася Київська земля від цієї залежності.

        В ІХ столітті Києвом правили два князі Аскольд і Дір. Були вони останніми представниками київської династії. Життя їх обірвалося трагічно у 882 році в результаті «… перевороту і захоплення Києва військом ладозького князя, малолітнього Ігоря Рюриковича, іменем якого врядував авантюрник Олег»2

2. Брайчевський Михайло. Діячі України-Русі. Пам’ятки України 1/90

      Отже, наприкінці ІХ- початку Х століття Києвом правив князь Олег. Він був чудовим  полководцем, одне ім’я його наводило жах на ворогів.

«Как ныне сбирается вещий Олег

Отмстить неразумным хозарам:

Их сёла и нивы за буйный набег

Обрёк он мечам и пожарам;

С дружиной своей в цареградской броне

Князь по полю едет на верном коне…»3

3. Пушкин А.С. Сочинения в трех томах. Том первый; с.272, Москва «Художественная литература» 1985

 

        Князь Олег був надзвичайно розумною людиною, через те його і прозвали Віщим. Але смерть князя, на відміну від його життя, була безглуздою, від гадюки:

«…Олег череп наступає

З віщуна сміється,

А гадюка у черепі

Вже піниться і в’ється…

Олег мову починає…

Скочив, як на муках:

Йому в ногу насмокталась

Чорная гадюка.

І промовив Олег віщий:

«Твоя правда, сивий!

Згубив мене мій кінь вірний,

Мій кінь білогривий!» 4

4. Руданський С.В. Співмовки. Переклади.Переспіви. Київ. Наукова думка.1985

        Після смерті Олега у свої законні права вступає син Рюрика Ігор, якого називають в історії «князь Ігор Старий». Цей князь також був чудовим воїном:

«Жив Ігор-князь у нашім Краї,

Не на землі, а на коні:

Десь на кордоні запалає,

А вже нога у стремені!

В шоломі й панцирі із луком,

З мечем відгостреним завжди,

Бив половецьких хижих круків

За наші села й городи…5

5. Паладій Ярослав. Абетка з історії України. МП «Пам’ятки України» Київ 1993.

         На жаль, смерть Ігоря була страшною, але справедливою – горді древляни розірвали його тіло на шматки за те, що він збирав з них велике полюддя.

         У Ігоря була чудова дружина – Ольга. Що ми знаємо про неї:

«…Від кореня варязького в селі Вибут, що недалеко великого міста Пскова, народилася свята велика княгиня Ольга, хоч і не княжого роду була, однак знатною, бо Трувор братом Рюрика був. Мала обличчя гарне і мудріша всіх дівчат варязьких та руських, отже, не було їй рівної, а до того чистоту вельми любила, хоч і закону не знала…»6

6. Анонім кінця ХVІІ ст. Житіє Ольги. Київ. Веселка. с.155

         Після смерті Ігоря вона почала князювати в Києві до повноліття сина Святослава. Її князювання показало, що руські жінки не гірше за чоловіків уміють керувати державою. Ольга навела порядок у Русі, помстилась древлянам, а також прийняла християнство. Хоча два останні положення знаходяться у явному протиріччі – «…И прости нам долги наши, как и мы прощаем должникам нашим…»7

7. Новый завет. От Матвея святое благовествование. Глава 6. с.6. Гедеоновы братья.

         Ось як про Ольгу пише один з наших видатних поетів-емігрантів:

«…Та в Києві державною рукою

Добро і лад ти швидко навела,

І хрест засяяв зіркою святою,

Яку ти в наше небо підняла!

Загомоніли гори і долини…

І розпочався християнський вік,

І ти сказала: «Буде Україна,

Бо з нами Бог, від нині і повік!»8

8. Паладій Ярослав. Абетка з історії України. МП «Пам’ятки України» Київ. 1993.

       Коли син Ольги Святослав став повнолітнім, вона добровільно віддала йому великокнязівську владу. Але хоробрий Святослав не хотів сидіти в Києві, а завжди проводив час у військових походах. Тому його і прозвали Завойовником. Під час одного такого відрядження буйного Святослава  і напали на Київ люті племена печенігів:

«…Починалася трагедія Києва 968 року…Хижі, зголоднілі, спечені південним сонцем кочівники підступали звідусіль. Виринали мов з-під землі. Вже ними кишіли всі ліси, яруги, байраки…»9

9. Плачинда Сергій. Хлопець з обротькою. Київ. Веселка. 1990. с.163

      Загинув князь Святослав, як жив, героїчно. Ця сумна подія відбулася в 972 році на Дніпровому острові святого Григорія. Саме тут відбувся нерівний бій між невеликим загоном Святослава і ордою печенізького хана Курі:

«…Якийсь печеніг підскочив збоку до нього й перебив ліву руку – князь Святослав випустив щит, але мав ще меч. Кілька стріл разом впилися в його груди…Ще крок уперед ступив князь Святослав і раптом, як зламаний спис, упав на землю…»10

10. Скляренко С.Д. Святослав. Київ. Дніпро. 1990. с.602

     Вся Русь, всі її громадяни важко переживали цю втрату:

«Ой не стало Святослава, князя нашого не стало. Горе Києву - городу і всім землям нашим настало. Що зібрався князь Святослав у далеку дорогу, склав білі руки на грудях, витягнув швидкі свої ноги… Ой устань, княже, устань,- ні, не встане Святослав, не встане. Ой поглянь на нас,- ні, не погляне Святослав, не погляне; Ой їде наш князь у далеку дорогу, помолись же за нас, не забудь нас біля Перунового порога…»11

11. Там же.

      Після смерті Святослав розпочинається боротьба за київський стіл між трьома його синами Ярополком, Олегом та Володимиром. У цій боротьбі, яка тривала вісім років, перемагає Володимир. Левову частку у перемогу юного князя вніс його дядько і вихователь Добриня, якому Святославів син на перших порах у всьому підкорявся:

«…Ти, шмаркачу! – крикнув Добриня писклявим, здавленим люттю голосом – я тебе на руках виносив! Я тобі шмарки втирав! А ти, як, баран, лізеш на стріли?»12

12. Босович В.В. Володимир, син Святослава. Київ. 1989. с.68

         У 988 році Володимир робить велике богоугодне діло – охрещує Київську Русь:

«Хочу прийняти віру вашу, пошліть до мене єпископа, хай мене охрестить, і самі із сестрою вашою приїдьте чи сестру пришліть мені в жони. Я ж поверну вам Херсон з усією Таврією…»13

13. Туптало Дмитро. Житіє Володимира. Київ. Веселка. 1990.  с.175

        Помер Великий князь Володимир у 1015 році в тяжких муках:

«…Князь Володимир дуже страждав – у грудях раз за разом, як буря в небі, починало колотитись і нестямно боліло серце, коли ж несамовиті його удари затихали, князеві здавалось, що надходить його остання година…»14

14. Скляренко С.Д. Володимир. Київ. Дніпро. с.488

        За часів Володимира на Русі багато було воїнів – богатирів, але найкращим був Ілля Мурин:

«…Зрештою, меч Іллі Мурина вдарив великого і головатого по шоломі аварському і розколов той шолом надвоє…»15

15. Шевчук Валерій. Ілля Мурин. Київ. Веселка. 1990.  с.198

        Першою дружиною князя Володимира була дочка полоцького князя Рогволда, Рогніда, яку Володимир взяв насильно, вбивши її батька:

«…Гучне та веселе було весілля у стольному Києві. Таж Рогніді тризною поминальною воно уявлялось…»16

16. Королева Наталена. Стугна. Київ. Веселка. 1990.  с.209

        За часів Володимира найлютішим ворогом русичів були печеніги. Від них наші предки відбивались не тільки силою, але й хитрістю:

«…А на ранок полегшено зітхнула вся богатирська застава : знялися печеніги! Пішли. Повіялися… А Будимир погрозливо помахав услід ординцям порожнім рукавом своєї десниці.

- Ось так вам, дурні набиті!»17

17. Плачинда Сергій. Богатирська застава. Київ. Веселка. 1990.  с.215

          Окрім Іллі Муромця, були на Русі й інші славні богатирі, наприклад Кирило Кожум’яка:

«…Проте, Кожум’яка враз …спритно пірнув під пахву ординцеві, схопив його обома руками за крижі аж лунко зарипіла й репнула шкіра на печенігові. По тому, присівши, підняв здорованя над головою так, що лише безпорадно задригав ногами, як жаба. З усього маху Кирило кинув печеніга об землю, аж загуло. Лише стрепенувся печенізький велетень і випустив дух…»18

18. Плачинда Сергій. Кожум’яка. Там же.  с.219

       За часів Володимира було складено легенду про його сина – семилітнього Михайлика( звідси, мабуть, пішла думка про святого Михайла – покровителя Києва):

«…І заки Михайлик переїхав ворожий табір, усі печеніги покотом неживі лежали…»19

19. Лотоцький Антін. Михайло – Семиліток. Там же.  с.226

      Наступника Володимира Ярослава називали сватом усієї Європи:

«…Дочкам його судилося стати королевами…Одружив свого улюбленця сина Всеволода з візантійською царівною, донькою імператора Костянтина Мономаха. Другого сина – Ізяслава – одружив на сестрі польського князя Казимира Відновителя. А за Казимира віддав свою сестру Добронегу…»20

20. Іванченко Раїса. Ярославни. Там же.  с.237

Онука Ярослава, донька Всеволода в 1073 році була видана за німецького імператора Генріха ІV:

«…Княжну везли на волах повільно й обережно, як пиво, щоб не бовтати…»21

21. Загребельний П.А. Євпраксія. Київ. 1987.  с.5

Розділ ІІ. Нова історія України

     Після смерті онука Ярослава Володимира Мономаха (1113-1125) велике історичне життя на Україні завмирає. Це становище було пов’язане з феодальною роздробленістю, навалою Батия, золотоординським ігом, пануванням Литви і Польщі. Тільки через 367 років життя на Україні оживає. Цей вибух активності пов’язаний із заснуванням Запорізької Січі. Першим кошовим Січі був Байда – Вишневецький. Життя йог закінчилося трагічно:

«Ой ти Байдо та славнесенький,

Будь мені та вірнесенький;

Візьми в мене царівночку,

Будеш паном на всю Вкраїночку.

Твоя царю віра проклятая,

Твоя царівночка поганая.

Ой крикнув цар на свої гайдуки:

Візьміть Байду добре в руки,

Візьміть його повісіте,

На гак ребром зачіпіте…22

22. Левицький Орест. Пан Сенюта. Дерево па’яті. Київ. 1990.  с.391

     Одним з основних завдань козацтва був захист України від нападів татар і турків. Тому що ці хижаки під час своїх походів забирали усілякі багатства України, спалювали міста і села, а також забирали ясир ( полонених - здорових чоловіків продавали в рабство, а красивих дівчат – в гарем):

«Хоча й би синєє море розіграло

Хоча й би турецький корабель розірвало…

Нехай щуки їдять руки,

А плотиці – біле лице,

Нехай нелюб не любує,

Біле лице не цілує.

Нехай пісок очі точить

Нехай нелюб не волочить…

Ой повій, вітроньку, да з-під ночі,

Да розкуй мої да руки – ніженьки,

Ой повій, вітроньку, з-під темної ночі

Да на мої ж да на карії очі…23

23. Загребельний П.А. Роксолана. Київ. 1980.  с.8-9

         Одним з перших великих кошових Січі був Самійло Кішка (1602 рік), який прославився втечею з турецької галери:

«…Як  вийшли бідні невольники з неволі – наче мертві стали з труни. І почуняли ж вони досхочу, із рушниць стріляли, й Кішку Самійла вітали…»24

24. Єфименко Олександра. Як Самійло Кішка втік з турецької неволі. Дерево пам’яті. Київ. 1990.  с.426

     Дійсно, за найбільш вдалих кошових отаманів, Січ набрала великої могутності і контролювала весь південь України, а також північне побережжя Чорного моря:

«Мов живі тут гори і долини –

Срібні хвилі брязкотом підків:

Розгулялось море України –

Море запорозьких козаків!25

25. Паладій Ярослав. Абетка з історії України. Київ. 1993

         Щоб приборкати козаків польський уряд побудував на Дніпрі неприступну фортецю Кодак. Але і цю твердиню завоювали і зруйнували козаки в 1635 році під орудою гетьмана Івана Сулими:

«…Зійшло сонце й освітило руїни Кодака та купи трупу, тільки й лишилися од нього вали та рівчаки, такі великі, що їх навіть не знищили століття»26

26. Кащенко Адріан. Над козацьким порогом. Дерево пам’яті. Київ. 1990.  с.539

   Поляки жорстоко покарали свавільного гетьмана за руйнацію Кодака. Але через два роки проти Польщі повстав Павлюк, а через три – Яків Острянин:

«Таких універсалів шість розіслав гетьман Острянин через розумних і справних козаків в Малоросійську Україну наказавши і навчивши своїх посланців, щоб розвозили  ті Острянинові універсали і вичитували їх таємно знайомим і надійним людям, збуджуючи і заохочуючи своїми порадами їх на війну проти  ляхів…27

27. Величко Самійло. Про Острянинову війну з ляхами на Малоросійській Україні. Там же.  с.547

      Але справжня війна проти влади Речі Посполитої розпочалася за гетьмана Богдана Хмельницького 1648 – 1654 рр.:

«…Да, я задумал поднять мой меч за потоптаную в грязь нашу веру, за ограбленных и униженных братьев, за нашу русскую землю…»28

28. Старицкий М.П. Богдан Хмельницкий. Трилогия. Киев. 1987. Книга вторая.  с.189

       Після  смерті Хмельницького  в Україні розпочалася « ера гетьманів».

Кожен полковник хотів стати гетьманом. А тим часом народ український існував у злигоднях та нестатках:

«Де кричать, а де співають; де кров ллють, а де горілку п’ють»29

29. Куліш П.О. Чорна рада. Хроніка 1663 року. Київ. 1991.  с.130

          В цей час, коли Україну роздирали гетьманські чвари, єдиною людиною, яка оберігала знекровлену землю, був кошовий отаман Запорізької Січі Іван Сірко:

«А що з Сибіру мене вчинили на волю, то було нас кілька чоловік, що ми вже домислилися, як і самим звідти вийти»30

30. Мушкетик Ю.М. Яса. Київ. 1987.  с.29

     Полонених козаків турки посилали на каторгу:

«Не було страшнішої неволі ніж робота на каторзі, або галері, як її стали називати значно пізніше»31

31. Малик В.К. Таємний посол.  Том перший. Київ. 1986.  с.228

          Останнім кошовим Січі був Петро Калнишевський, який добровільно здав Січ росіянам на пограбування:

«Не дозволю, мыли братцы,

Вам на башты статы,

Бое дна кровь хрыстиянська,

Гріх нам пролываты»32

32. Новицкий Я.П. Народная память о Запорожье. Рига. 1990.  с.86

       За часів розробленості Русі були князі, які головну мету мали – захист Вітчизни:

«Так почнемо ж собі,брате,

Пісню ту співати

Від Володимира старого

До Ігоря того,

Що закріпив собі розум

На буйнії волі,

Що наострив своє серце

Одвагою в полі,

Що з одваги і дружину

Повів молодецьку

За рідную землю руську

В землю половецьку»33

33. Руданський С.В. Київ. 1985. Ігор – князь Сіверський.  с.510

    Козаки, також, були надзвичайно вправними воїнами. Навіть турецький султан просив їх перейти до нього на службу. Ось як козаки йому відповіли:

«…Ти – погана свинячая

Морда, не підмога,

І дурень ти, а не сторож

У нашого бога.

Не годен ти нас, козаків,

І десь цілувати,

А не то щоб Запорожжя

Під собою мати!34

34. Руданський  С.В. Там же. Ахмет ІІІ і запорожці.  с.188-189

       Одним з найбільш відомих і найбільш суперечливих гетьманів є Іван Мазепа. Ось як про нього відкликався шведський король Карл ХІІ:

«…У всіх із нашого гуртка

Відважний дух, тверда рука,

Та хто в цей час маршів, боїв

Балакав менше й більш зробив,

Ніж ти, Мазепо? На землі,

Від Олександрових часів

Такої пари не знайти,

Як твій Буцефалос і ти.

Бо й скитську славу топчеш ти

На ріках і просторах степу»35

35. Байрон Джордж. Мазепа. «Київ» №8. 1990.  с.68

      В Україні вже давно народ хотів створити незалежність за допомогою шведського короля:

«…Украйна глухо волновалась

Давно в ней искра разгоралась.

Друзья кровавой старины

Народной чаяли войны,

Роптали, требуя кичливо

Чтоб гетман узы их расторг,

И Карла ждал нетерпеливо

Их легкомысленный восторг…»36

36. Пушкин А.С. Полтава. Сочинения в трёх томах. Том второй.  с.93 М. 1986

З долею Мазепи тісно пов’язана доля його похресниці Мотрі Кочубеївни:

«С годами  Мазепа всё больше и больше привязывался к своей крестнице. Иногда ему казалось, что он был бы счастлив, если б судьба послала ему такую дочку, как Мотренька.»37

37. Мордовцев Д.Л. Царь и гетман. М. 1990.  с.36

        Після провалу благородної авантюри Мазепи, російський цар Петро І з потрійною силою кинувся руйнувати все українське. Ті хто повстав проти його дій жорстоко карались. Черговою жертвою злого Петра став наказний гетьман України Павло Полуботок:

«…І стиснув Петро зубами.

Шкуру,- каже,- здерти!

Але трохи одумався:

В тюрму аж до смерти!...»38

38. Руданський С.В. Павло Полуботок. Київ. 1985.  с.465

          Після смерті Павла Полуботка та його мучителя Петра І, на Україні обирають гетьманом старого і безвольного Данила Апостола, який в усьому слухався російських радників:

«Україно – Україно,

Що ти за то дала,

Що старого Апостола

Гетьманом обрала?

Україно – Україно,

Що ти заплатила,

Що до себе Петрика

Ти так прихилила…»39

Руданський С.В. П  Данило Апостол. Там же.  с.466

       У другій половині ХVІІІ ст. Правобережна Україна продовжувала перебувати під владою Речі Посполитої. Важкий гніт польських магнатів і шляхти, а також єврейських орендарів, призвів до найбільшого антикріпосницького повстання в історії України під назвою Коліївщина (1768 рік). Одним з керівників повстанців, поруч із Залізняком, був Гонта:

«Задзвеніли раптом струни:

Потанцюймо ж, хто козак!

У степу гуляють луни,

Жупани цвітуть, як мак!

Взявся й Гонта витинати

(Але шаблі не забув!):

Вміє той потанцювати,

Хто у битві першим був!»40

40.Паладій Ярослав. Абетка з історії України. Київ. 1993.

        У Карпатах в цей час діяли проти польських визискувачів опришки, на чолі з хоробрим Довбушем:

«І буде Довбуш з краю в край

В бої вести загін,

Аж доки вільним стане Край,

В якому виріс він»41

41. Паладій Ярослав. Там же.

     ХІХ ст. дало Україні двох чудових поетів, які будили народ зі сну. Першим був Шевченко:

«…Але підземне джерело

В душі кипіло в нього:

Він кинув мачуху, село

Й пішов у світ-дорогу;

Він світ пізнав, світ горя й сліз,

Народи без привіту,

І слово правди він підніс,

І став поетом світу!42

42. Паладій Ярослав. Там же.

        Справу Шевченка продовжив його колега із Західної України Іван Франко:

«…З вогнем Мойсеєвого слова

Ідуть за береги Дніпра

Мільйонні армії Франкові

З могутнім співом «Не пора!»43

43.Паладій Ярослав. Там же.

       Великим борцем за народну долю  в ХІХ ст. був Устим Кармалюк, продовжувач справи Гонти і Довбуша:

«Збирайтеся, козаченьки,

Беріть дрюки в руки.

Тай підемо панів бити

За народні муки»44

44. За Сибіром сонце сходить. Народна пісня. Історія України (ХІХ – початок ХХ ст.) Київ. 1994.  с.46

 

Висновок

    Автор даної роботи мав за мету проаналізувати історію України від найдавніших часів до ХІХ ст. включно. Зробивши аналіз можемо зробити висновок, що історія українського народу складна, суперечлива, сповнена багатьох трагічних сторінок. І те, що переживає Україна в 2015 році, не дивина з точки зору історика. Були в історії України і набагато «чорніші» сторінки. А Україна вижила. Виживе і на цей раз. Тому що все минає, а Україна вічна!

 

Список використаних джерел і літератури:

 

1. Анонім кінця ХVІІ ст. Житіє Ольги. Київ. Веселка. 1990.

2. Байрон Джордж. Мазепа. «Київ». №8. 1990.

3. Босович В.В. Володимир, син Святослава. Київ. 1989.

4. Брайчевський Михайло. Діячі України – Русі. Пам’ятки України 1/90

5. Величко Самійло. Про Острянинову війну з ляхами. Дерево пам’яті. Київ. 1990.

6. Єфименко Олександра. Як Самійло Кішка втік з турецької неволі. Дерево пам’яті. Київ. 1990.

7. За Сибіром сонце сонце сходить. Українська народна пісня. . Історія України (ХІХ – початок ХХ ст.) Київ. 1994.  с.46

8. Загребельний П.А. Євпраксія. Київ. 1987.

9. Загребельний П.А. Роксолана. Київ. 1980.

10. Іванченко Раїса. На горі Перуновій. Київ. 1990.

11. Іванченко Раїса. Ярославни. Київ. 1990.

12. Кащенко Адріан. Над Кодацьким порогом. Київ. 1990.

13. Королева Наталена. Стугна. Київ 1990.

14. Куліш П.А. Чорна рада. Хроніка 1663 року. Київ. 1991.

15. Левицький Орест. Пан Сенюта. Київ. 1990.

16. Лотоцький Антін. Михайло – Семиліток. Київ. 1990.

17. Малик В.К. Таємний посол. Київ. 1986.

18. Мордовцев Д.Л. Царь и гетман. Москва. 1990.

19. Мушкетик Ю.М. Яса. Київ. 1987.

20. Новицкий Я.П. Народная память о Запорожье. Рига. 1990.

21. Новый завет. Гедеоновы братья.

22. Паладій Ярослав. Абетка з історії України. Київ. 1993.

23. Плачинда Сергій. Історичні твори. Київ. 1990.

24. Пушкин А.С. Сочинения в трёх томах. Москва. 1985.

25. Руданський С.В. Співмовки. Переклади. Переспіви. Київ. Наукова думка. 1985.

26. Скляренко С.Д. Святослав. Київ. 1990.

27. Старицкий М.П. Богдан Хмельницкий. Киев. 1987.

28. Туптало Дмитро. Житіє Володимира. Київ. Веселка. 1990.

29. Шевчук Валерій. Ілля Мурин. Київ. 1990.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тези – анотації.

 

Вступ

 

   У складні і суперечливі години життя держави народ часто звертається до свого минулого з метою знайти відповіді на надзвичайно важкі проблеми сучасності. Український народ не виняток. 2014 рік найважчий рік в новітній історії нашої держави. В Україні триває війна, анексовано Крим, економіка на грані дефолту, життєвий рівень народу невпинно понижується. Чи є вихід з даної критичної ситуації? Автор даної роботи, проаналізувавши Історію України з найдавніших часів, спробує у висновках дати відповідь на питання: Хто винен? І що робити?

 

Розділ І. Найдавніша історія нашої держави

 

      Історія наша розпочинається із заснування Києва. Ця грандіозна подія припадає на V століття від Різдва Христового. Зробили це велике діло три брати Кий, Щек, Хорив та їхня сестра Либідь. У ті далекі та жорстокі часи вони були першими оборонцями нашої землі:

 

«У мерехтливому світлі вогнища понуро мовчало воїнство. Мовчав і князь Кий. Випірнули з пітьми два молоді воїни, русявочубі велетні у білих сорочках, щедро помережаних золотом, при мечах на поясі, зі щитами при боці. То молодші брати Києві- Щек і Хорив» 1

1. Іванченко Раїса. На горі Перуновій. Київ. Веселка.1990. с.137

 

Розділ ІІ. Нова історія України

     Після смерті онука Ярослава Володимира Мономаха (1113-1125) велике історичне життя на Україні завмирає. Це становище було пов’язане з феодальною роздробленістю, навалою Батия, золотоординським ігом, пануванням Литви і Польщі. Тільки через 367 років життя на Україні оживає. Цей вибух активності пов’язаний із заснуванням Запорізької Січі. Першим кошовим Січі був Байда – Вишневецький. Життя йог закінчилося трагічно:

«Ой ти Байдо та славнесенький,

Будь мені та вірнесенький;

Візьми в мене царівночку,

Будеш паном на всю Вкраїночку.

Твоя царю віра проклятая,

Твоя царівночка поганая.

Ой крикнув цар на свої гайдуки:

Візьміть Байду добре в руки,

Візьміть його повісіте,

На гак ребром зачіпіте…22

22. Левицький Орест. Пан Сенюта. Дерево па’яті. Київ. 1990.  с.391

 

Висновок

    Автор даної роботи мав за мету проаналізувати історію України від найдавніших часів до ХІХ ст. включно. Зробивши аналіз можемо робимо висновок, що історія українського народу складна, суперечлива, сповнена багатьох трагічних сторінок. І те, що пережила Україна в 2015 році, не дивина з точки зору історика. Були в історії України і набагато «чорніші» сторінки. А Україна вижила. Виживе і на цей раз. Тому що все минає, а Україна вічна!