Виховна година "Афганістан болить в моїй душі"

Учень1. Виростають хлопці, як соколи -

Чорні брови, ясеновий стан.

Тільки ненці туга серце коле.

Бо на світі є Афганістан.

Учень2 Земле,вмийся чесними сльозами,

Совісте, боліть не перестань.

Тисячі дівчат не вийшли заміж,

Бо на світі є Афганістан.

Учень3 Пам`яте,будь пильною на чатах,

Чуєш,через далечі розстань.

Плачуть ненароджені внучата,

Бо на світі є Афганістан.

Вед.1 Шановні гості, учні, вчителі! 15 лютого відзначають скорботний День пам’яті воїнів-афганців. Сьогодні ми з вами зібралися тут, щоб вшанувати пам’ять тих, хто поліг на афганській землі, дізнаємось про героїв цієї страшної війни.

Вед.2: Афганська війна назавжди залишиться болем у серці нашого народу. „ Немає більшої любові, ніж та, коли положиш душу свою за друзів своїх”, – говориться в Євангелії.

25 грудня 1979 року радянські війська були введені в Афганістан для виконання інтернаціонального обов’язку. Для тисяч радянських солдат, їхніх батьків, матерів, братів, сестер розпочалася жорстока, кривава війна в Афганістані. Потрапивши на палаючу афганську землю, мужні воїни-інтернаціоналісти всім серцем прийняли її біль, як свій, і до останнього подиху захищали інтереси її багатостраждального народу. В ім’я волелюбного афганського народу, в ім’я миру, братерства на землі вони, не вагаючись, готові були віддати найдорожче – життя.
відео «не жди мене»

Вед1  Афганська війна тривала 10 років. І через неї пройшли майже 700 тисяч чоловік. І серед них – більше 160 тисяч – українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українцям. 15 тисяч солдат загинуло у цій війні, 35 тисяч було поранено, багато потрапило у полон або пропали безвісти.

Вед 2 Хай горить на нашій годині пам'яті  свічка, як болючий щем про тих людей, що навічно стали журавлями.

Пісня «журавлі»

Мені привиділось, немов солдати,

Які не повернулися з боїв,

Не полягли, а залишились жити,

Перетворившись в білих журавлів.

Фото воїнів

(розповідь супроводжується демонстрацією картинок Афганістану

Учень 1 Що ж то за країна, що завдала нам стільки болю, горя, смутку? Афганістан – це держава, що знаходиться в Південно-Східній Азії, де проживає 17 мільйонів чоловік, з них 8 млн. – афганці, а решта – таджики, туркмени, узбеки. Афганістан – це 70 % гірської місцевості з бідною рослинністю,

 Учень 2 До середини 70-х років це була одна з найвідсталіших країн світу.86 тисяч населення проживають в аулах у злиднях. Страшенна бідність, відсутність елементарної медичної допомоги, масова неписьменність серед населення, особливо серед жінок та дітей, висока смертність.

Учень 3 У квітні 1978 року афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя, скинув монарха, проголосив Афганістан республікою. Нова влада взяла курс на соціалізм. Було видано ряд нових законів, запроваджено початкову освіту, надано права жінкам, знято з них паранджу.

27 грудня 1979 року були введені десантні частини в Баграм, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втяглися у бойові дії по всій території. Присутність чужоземних військ викликала стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984-1985 роки.

Вед.1 Брудна, підступна війна… За що, за які ідеали , за чию Батьківщину, в ім’я якої мети загинули десятки тисяч юнаків? Сивіли від горя батьки і матері, ховаючи своїх дітей, вдовами ставали жінки в мирний час. У скількох сімей у траурному обрамленні зберігаються фотографії синів! Лише одну нагороду заробили вони за проявлену мужність і героїзм – право бути похованим на рідній землі.

Читець: Ховали інтернаціоналіста,

Блищала глухо цинкова труна,

Нестерпно пахло тополиним листом

І плач дівочий танув, як струна.

Руда земля розверзлась чорнорото.

Чекає хижо мовчки на своє,

А мати на колінах у болоті обмацує труну:

„Чи ж там він є?!”

стоять, відводять очі вбік солдати

і шепотить сержантик ледве чуть:

„Не велено… Не можна відкривати…

Не велено…”

Уже струмки течуть,

Уже весна така глибока, рання.

Учора вже летіли журавлі.

Таке врочисте вийшло поховання…

Школярики стоять, учителі.

А голосок дівочий квилить, квилить,

Соромиться кричати на весь світ.

Кого клясти, кого назвати винним?

І що той світ? Хіба він дасть отвіт?

На хрест сусідній похилився тато,

Похнюпилися братики малі –

В селі ховали воїна, солдата,

У мирному вкраїнському селі.

Вед.1 Правда про Афганську війну… Вона різна. Афганська війна… Брудна, неоголошена.… А хіба війни можуть бути чистими? Кожна несе смерть, інвалідність, одягає в жалість тисячі сердець. У війни холодні очі… У війни свій рахунок, своя безжалісна арифметика… 

 Вед 2:  Летіли в Україну «чорні тюльпани» з цинковими гробами. Україна втратила близько 4 тисяч молодих хлопців, 6 тисяч стали інвалідами, ще 72  залишились у полоні або пропали безвісти.  Навіть на могильних плитах довго забороняли писати справжню причину загибелі, байдуже посилаючись на інтернаціональний обов’язок, від чого вмить посивілим батькам було вдвічі важче.                       

   На фоні пам'ятника воїну

                          Старенька мати йде до свого сина,

                          Гранітні плити плачуть під ногами,

                          Стукоче серце в грудях, ниє спина:

                          -Синочку, рідний, йди в обійми мами.

  Тече сльоза і падає на плечі,

  Зі стели очі дивляться хлопчачі.

  Їм тільки жити, жити і творити,

  Вони ж навіки залишаться дитячі.

  Стоїть старенька й плаче. Ні, ридає…

  Перед очима в неї похоронка,

  І бій, що котрий день вже не згасає,

  І  у землі пекуча та воронка.

-         Синочку, рідний, чуєш як курличуть

  У синім небі сумно журавлі?

Вони ж тебе до себе, сину, кличуть,

 А ти лежиш в холодній цій землі.

-Я чую, мамо, чую, як співають

Мені над Україною пісні.

Ти не журись, я крила розпростаю

І прилечу до тебе уві сні.

Вкраїнським рушником зітру сльозинку

І поцілую в сивеє чоло.

-         О, синку рідний, мій єдиний сину,

Як хороше б мені тоді б було!

                                 Стоїть старенька мати на могилі,

                                 І навіть квіти плачуть мовчазні.

                                 Від сина погляд відвести не в силі,

                                 А син довічно житиме у сні.

Пам'ять про мертвих вшановують хвилиною мовчання. Ніхто не рахував, скільки років довелось би нам мовчати, коли б так пом'янули кожного вбитого. Помовчимо хоча б хвилину. За всіх. Встаньмо, постіймо хвилину, нехай не заболять у нас ноги, а тільки защемлять серця за тих, кого нема серед нас, хто лежить у землі, хто світить нам з небес, а, може, із підбитим крилом ніяк не перелитить через Афганські гори до свого дому.

Хвилина  мовчання 

Учень Ми не повинні забувати жертв Афганістану, як і всіх інших жертв, які поніс наш народ тільки через те, що не сам керував долею своїх громадян, а ними розпоряджалися інші. Це потрібно для того, щоб нові Афганістани не виникли більше на нашій землі.

Учень   Їм випало жити – так кажуть про тих, хто повернувся до рідного дому, а тепер порядкує рідну землю, віддаючи їй сили і вміння. Вони пройшли пекло війни Афганістану, вони і є тією пам'яттю , яка пише історію. Для них ця війна триває й досі у спогадах, у снах, у думках. Це наші герої, наші односельчани.

Слова про наших  афганців

Вед.2 Чи є у війнах переможці? Ні. У війнах не може бути переможців, бо всі в них переможені тим, що війна – це смерть, яка забирає найдорожче у людини – її життя; бо війна – це каліцтво, як духовне, так і фізичне; бо війна – справжній ад. Можна побудувати дороги, нові міста,  зорати поле  і посіяти зерно, підняти господарство. Але примусити  битися серце у мертвої людини – неможливо; залікувати зранену душу, не залишивши  величезного рубцю –неможливо; не бачити страхітливих снів, коли йдеш у бій і втрачаєш друга – неможливо.

Інсценізація

 «БАЛАДА  ПРО  АФГАНЦЯ»   

Диміли гори, дощик плакав…

На скронях вже заплівся сніг.

І він шепнув: « Пробачте, мамо,

Я повернутися не зміг…»

Здіймалось  тихо вранці сонце,

І сірий дощ побрів у вись.

А ненька дивиться в віконце –

Вночі синочок їй приснивсь.

…Розплющив очі, глянув – небо.

Додому тихо попросивсь…

…А біль у серці материнськім –

Вже вкотре їй синок наснивсь.

Тендітний, наче колосок…

Вона кричить, зірвала голос:

«Побережися, ой! Синок!.. »

…Над сопками дими куріли,

В його волосся уплелись.

І він шепнув: «Пробачте, тату…»

Без ніг в ущелину скотивсь.

А в горах гуркіт бетеерів,

А в горах знову бій гримів.

Гарчали звіром батареї,

Осколок свіжий ще димів…

… А у селі вже хліб збирали,

Комбайна друг Сашко повів.

… Його ж з ущелини забрали,

Не дихав він… він занімів.

«Тюльпан» із скреготом зірвався

З «афганцем» юним у труні.

На тій чужій, страшній війні.

Навіщо ви, чини бездумні,

Синка у пекло віддали?

Забрали в матері кровинку –

Труну із цинку привезли.

Чому ж своїх не відправляли

Дітей в розпечені піски?

… Чужого болю не буває,

Байдужий гріх ваш – на віки.

Закінчилась війна. Багато молодих воїнів-інтернаціоналістів були нагороджені орденами і медалями. Але найвищою нагородою для тих, хто уцілів , є життя, а для загиблих – пам’ять.

Відео виведення військ з Афганістану  

Вед 1. Бої закінчуються, а історія – вічна. Пішла в історію і дев’ятирічна афганська війна. Але ще довго будуть турбувати нас голоси загиблих і живих – війни не закінчуються безслідно.

Вед 2. ... Давайте ж  ми з вами будемо пам’ятати воїнів-афганців, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну, і для кого вона триває й досі. У спогадах, снах, у думках. Вони цього заслуговують.

Учитель.

І зараз на нашій планеті у нашій країні панують війни, злочини, насилля. Та я маю надію, що в майбутньому на всій землі владарюватимуть мир і злагода, що батьки виховуватимуть своїх дітей добрими, чесними, відданими людьми, істинними патріотами своєї країни, що люди забудуть, навіть, значення слова „війна”.

 Прийдіть додому, розкажіть про почуте сьогодні своїм батькам, сусідам, друзям, бо про це повинен знати кожен, бо про це повинні пам’ятати всі.

 

 

 

 

 

Година пам'яті

 

 

 

 

 

«Афганістан болить в моїй душі»