Захід декламаторів поезії

Сценарій конкурсу декламаторів «Слово наше вічне!»

 

Ведуча:  Страшні слова, коли вони мовчать,

               коли вони зненацька причаїлись,

               коли не знаєш, з чого їх почать,

              бо всі слова були уже чиїмись.

 

               Хтось ними плакав, мучивсь, болів,

               із них почав і ними ж і завершив.

               Людей мільярди і мільярди слів,

                а ти їх маєш вимовити вперше!

 

              Все повторялось: і краса, й потворність.

              Усе було: асфальти й спориші.

              Поезія - це завжди неповторність,

               якийсь безсмертний дотик до душі.

 

 

Поезія. Вона хвилює душу і бентежить слух. Навчає і виховує розумному. Дарує щоденну радість. Підтримує у важкі часи.

Сьогодні ми всі зібралися для того щоб присвятити урок українській поезії.

Ми можемо гордитися нашою Україною і її славними доньками та синами Тарасом Шевченко, Іваном Франко, Лесею Українко, Василем Симоненком, Ліною Костенко і багатьма іншими.

Сьогодні ми в вами зібралися на святі декламаторів української поезії.

Учасники вже готові, та слід представити всім наший найсправедливіших членів журі :

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Але перш, ніж розпочати наш конкурс, я хочу нагадати вам правила виразного читання поетичних творів:

1.Правильно став наголос.

2.Дотримуйся пауз.

3.Обери силу голосу (голосно, тихо).

4.Визначи темп.

5.Декламуй емоційно.

6.Покажи інтонацією своє ставлення до твору.

 

 

Всі ми діти – матінки України. Та кожен з нас унікальний та неперевершений.

Кожен з нас має гідне звання – Людина. А чи всі про це знають?

Вірш Василя Симоненка «Ти знаєш що ти людина…» у виконанні Вікторії Дяченко.

Ти знаєш що ти людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

 

Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди —

Добрі, ласкаві й злі.

 

Сьогодні усе для тебе —

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба —

Гляди ж не проспи!

 

Бо ти на землі — людина,

І хочеш того чи ні —

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

 

Ведуча: В історії кожного народу, серед її великих творців є поети, імена яких оповиті невмирущою любов’ю і славою. Таким поетом для українського народу є Тарас Шевченко. Справедливо, що Великого Кобзаря вважають народним пророком. Адже не одне покоління українців формує свої світогляди на його творах. Славетний Кобзар хотів бачити Україну вільною і незалежною, хотів справедливості та добробуту для нащадків, прагнув, щоб Україна була визнана усіма державами світу як могутня Європейська держава.

 

Вірш Тараса Григоровича Шевченка «Мені однаково чи буду» - читає Данило Гармаш.

Мені однаково, чи буду

Я жить въ Україні, чи ні,

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині –

Однаковісенько мені!

В неволі виріс між чужими,

І, не оплаканий своїми,

В неволі плачучи умру,

І все з собою заберу,

Малого сліду не покину

На нашій славній Україні,

На нашій – не своїй землі.

І не помяне батько з сином,

Не скаже синові: „Молись,

Молися, сину: за Вкраїну

Його замучили колись”.

Мені однаково, чи буде

Той син молитися, чи ні...

Та неоднаково мені,

Як Україну злиї люди

Присплять, лукаві, і в огні.

Її, окраденую, збудять...

Ох, не однаково мені!

 

Ведуча:           Портрет Шевченка та його вірші стали частиною Майдану, Революції гідності, її душею. Шевченко знову пробудив відданість, гідність та патріотизм. Сьогодні його вірші засяяли новими гранями, стали своєрідним поштовхом для переосмислення глибокої суті людського буття.  Бо, як писав колись знищений комуністичним режимом Григір Тютюнник: «Немає загадки таланту. Є вічна загадка Любові».

Вірш Тараса Григоровича Шевченка «Заповіт» виконує Привалова Ліля.

Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу... отойді я

І лани і гори —

Все покину, і полину

До самого Бога

Молитися... а до того

Я не знаю Бога.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

І мене в сем’ї великій,

В сем’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

 

Ведуча: Вплітаємо у  свій мовний вінок могутнє слово нашого Кобзаря, його щиру віру, його любов до ближнього. Давайте всі разом згадаємо вирази Т. Г. Шевченка, що стали крилатими, тобто афоризми.

• І буде варт на світі жить як матимеш кого любить.
• Будем жить, людей любить, святого Господа хвалить.
• Жива правда у Господа Бога.
• Молітесь Богові одному, молітесь правді на землі.

 

Вірш Тараса Шевченка «Думка» читає Костиренко Катя

Тече вода в синє море,

Та не витікає,

Шука козак свою долю,

А долі немає.

Пішов козак світ за очі;

Грає синє море,

Грає серце козацькеє,

А думка говорить:

«Куди ти йдеш, не спитавшись?

На кого покинув

Батька, неньку старенькую,

Молоду дівчину?

На чужині не ті люде —

Тяжко з ними жити!

Ні з ким буде поплакати,

Ні поговорити».

 

Сидить козак на тім боці,

Грає синє море.

Думав, доля зустрінеться —

Спіткалося горе.

А журавлі летять собі

Додому ключами.

Плаче козак — шляхи биті

Заросли тернами.

 

 

 

 

 

 

 

Ведуча: Неможливо читаючи вірші Шевченка не замилуватися описом природи. Наскільки багатогранно автор змальовує красу і неперевершеність нашої матінки природи.

 

Вірш «За сонцем хмаронька пливе…» Читає Волос Маріанна

За сонцем хмаронька пливе,

Червоні поли розстилає

І сонце спатоньки зове

У синє море: покриває

Рожевою пеленою,

Мов мати дитину.

Очам любо. Годиночку,

Малую годину

Ніби серце одпочине,

З Богом заговорить...

А туман, неначе ворог,

Закриває море

І хмароньку рожевую,

І тьму за собою

Розстилає туман сивий,

І тьмою німою

Оповиє тобі душу,

Й не знаєш, де дітись,

І ждеш його, того світу,

Мов матері діти.

 

 

Ведуча: Славна українська земля, щедра на поетів. Поряд з Шевченком своєю творчістю радують нас Володимир Сосюра, Євген Гуцало, Валерій Шевчук, Борис Олійник та Максим Рильський.

Творчість Максима Рильського – безцінний вклад в українську літературу. Поет, учений, громадський діяч — один із невід'ємних елементів нашої культури. Радість творчої праці, глибокий патріотизм, що поєднує палку любов до Батьківщини з живим відчуттям дружби народів. Милозвучність його віршів про природу дає насолоду кожному з нас. Нам є чим гордитися!

 

Вірш «Люби природу не як символ….» виконує Скубій Неля.

Люби природу не як символ

Душі своєї,

Люби природу не для себе,

Люби для неї.

 

Вона — не тільки тема вірша

Або картини,—

В ній є висоти незміримі

Й святі глибини.

 

У неї є душа могуча,

Порив є в неї,

Що більший над усі пориви

Душі твоєї.

 

Вона — це мати. Будь же сином,

А не естетом,

І станеш ти не папіряним —

Живим поетом!

 

Ведуча: Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Тільки той може осягнути своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки і пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як добрим ім’ям своєї родини. Любов до Батьківщини починай із себе!

 

Вірш Тетяни Смілянець «Тобі,Україно» читає Шкиря Леся.

Моя ти рiдна Україно,

На прапорi твоїм блакить,

Багата й сильная країна,

Де жито в колосi шумить.

 

Пройшла страшний ти час розрухи,

Голодомору i вiйни,

Розправили величнi крила

Твої знедоленi сини.

 

Iз козакiв тi українцi,

Що пiдняли тебе з руїн,

Й поставили тебе, убогу,

На рiвень iнших всiх країн.

 

Тепер ти вiльна, Україно,

Нiхто тебе бiльш не згнобить,

Нiяка сила не зламає

I щастя нам не вкоротить.

 

Ми ворогiв своїх здолаєм,

Могутнi станем i мiцнi,

Свободу втримаєм руками

Й складатимем про це пiснi.

 

Коли ж бридкi жадiбнi руки

Простягнуть вороги до нас,

Згуртуєм ми свої громади,

Бо вже тодi прийшов наш час.

 

За нашу правду i свободу

Життя спокiйно вiддамо,

Як нашi предки воювали

За наше щастя i добро.

Здобудем волю i свободу

Ми для онукiв та дiтей,

Здобудем славу i майбутнє

Для України та людей!..

Ведуча: Щасливі ми, що народилися й живемо в Україні. Тут жили наші батьки, діди й прадіди. Тут корінь українського народу. Знати свій народ – це знати мамину пісню, що сіяла в душу дитини зернятка, котрі, зійшовши, виростали в добро, любов і ласку людини, це знати батьківську хату, стежина від якої веде у великий шлях Батьківщини, це знати бабусину вишиванку, забуту й розтоптану жорстоким часом, це знати дідусеву казку про правду і кривду.

 

Вірш Василя Симонека «Можливо, знову загримлять гармати» Виконує Верменич Ніка

Можливо, знову загримлять гармати,
І танк зімне пшеницю на лану,
І буде плакать і журитись мати,
Коли сини ітимуть на війну.

І хтось востаннє поцілує милу,
І хтось сльозу непрохану змахне,
А може, дехто втратить віру й силу,
Своє життя рятуючи одне.

Але не я... Я квиснути не стану,
Хоч як не буде боляче мені,—
За нашу землю, дорогу й кохану,
Я рад прийнять на себе всі вогні.

За тих дітей, що бігають до школи,
За матерів, змарнілих у труді,
За рідні наші верби довгополі,
За наші дні прекрасні й молоді.

І тут ні сліз, ні відчаю не треба,
І тут не треба страху і ниття —
Живе лиш той, хто не живе для себе,
Хто для других виборює життя.

 

Ведуча: Україно, матінко моя!! З чорнозему, рясту, любистку, м`яти, євшан-зілля, з роси, дніпровської води, від зорі і місяця народжена!

Україно! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

Україно! Велична молитва наша у своїй нероздільній трійці, що єси ти і Любов, і Віра, і Надія.

Молитва наша щодня за тебе!

 

Вірш Ольги Яворської «Молитва» читає Невмивако Юлія.

Гріховний світ вирує неспроста,

Підступний демон ще керує нами,

Та піднімається нетлінно над віками

Велична постать вічного Христа.

О Господи! Знайди нас всіх, знайди,

Бо ми блукаєм хащами ще й нині,

Прости гріхи й провини безневинні

І до спасіння всіх нас приведи.

О Господи! Зціли нас всіх, зціли,

Всели в серця неопалиму мрію,

Щоб ми пізнали віру і надію,

Жорстокий світ — добром перемогли.

 

Ведуча:  Ось і надали ми слово останній учасниці нашого конкурсу.

               Час нашому журі підбивати підсумки.

               Та треба дати час їм на роздум.

                Шановні глядачі для вам дарують пісню учениці 5 класу.

 

Слово журі.

 

 

Ведуча: Плекаймо чудовий сад української мови, донесений до нас із глибини віків. Шануймо ж мову наших предків, мову Шевченка і Франка. Нехай вона стане мовою наших дітей і онуків, мовою наших нащадків, щоб не зникла Україна, не зник великий материк у слов’янському морі.