Виховна година "Апостол правди"

Виховна година

на тему:

«Апостол правди»

Підготувала:

учитель початкових класів

Чех Людмила Іванівна.

Мета: розширити знання учнів про життя і творчість Т.Г. Шевченка; знайомити з деякими відомостями про рання дитинство поета; розвивати читацькі інтереси; виховувати через образне слово почуття доброти, співпереживання, любові до України, свого народу.

Хід заходу

 Вчитель: Діти! Сьогодні ми з вами будемо говорити про геніальну людину, борця за права знедоленого народу, великого українського Кобзаря – Т.Г. Шевченка. Іван Франко писав про нього: «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Зла доля переслідувала його в житті, та вона не зуміла перетворити золото його душі у ржу…»

• Щоб краще зрозуміти, в який час жив поет і що відбувалося тоді на Україні, давайте помандруємо з вами в минуле. Спробуйте уявити Україну 200 років тому. Землі в Україні дуже родючі, поля золотої пшениці, зелені сади, білі хати, тихі води, ясні зорі. І на фоні цієї чудової природи – обшарпані голодні люди, які ледве-ледве стоять на ногах від тяжкої праці.

 З раннього ранку до пізнього вечора працювали кріпаки на панських ланах, а собі не було часу ні поле засіяти, ні вчасно його обробити і зібрати урожай. Сипалася необмолочена пшениця на невеличкому полі селян, птахи скльовували зерно, а бідним людям не було чого їсти.

З гіркотою і болем згадував Шевченко ті часи у вірші «Сон».

(«Он глянь, у тім раї, що ти покидаєш…»)

• І ось, 200 років тому (а точніше 203 роки) 9 березня 1814 року в селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії темної ночі селянина-кріпака Григорія Шевченка народилася нова панові кріпацька душа, а Україні – її великий співець – Тарас Шевченко.
  

 Він був третьою дитиною в сім’ї, а всіх дітей було шестеро: Микита, Катерина, Тарас, Орина, Маруся і Йосип. З рідні найбільше любив Тарас свою старшу сестру Катерину, котра в час, коли їхня мати відбувала панщину, піклувалася малим пустуном, який був надзвичайно живої вдачі.. і зачісувала його й годувала, й піснями плекала, розвивала вроджений поетичний дар. Ось які рядки присвяти в поет своїй сестрі:

( «Сестра» Минаючи убогі села…) 

 Ріс Тарасик лагідною, чуйною та щирою дитиною. Та радість і втіха хлопчика потьмарилася горем: коли йому було 9 років, померла мама. Її образ, чистим і ясним, мов ікона святої мучениці, залишився в душі Тараса. Від неї впало золоте сяйво не на одну жіночу постать в пізніх поетових творах. У вірші «І виріс я на чужині» поет згадує рідне село, свою добру маму, її ранню смерть та тяжке життя кріпаків. (Якось недавно довелось…)

Батькові годі було без хазяйки з дрібними дітьми залишатися – він оженився. І почалося страшне сирітське життя біля мачухи. А через 3 роки  помирає і батько (Там матір добрую мою…)

 Пішов Тарас тинятися по чужих людях: топив піч, носив воду школярам; був і пастухом, і погоничем, і нянькою, вештався і по кухні, вчився куховарства. Та як тільки кухар його не бачить – шусть у сад. Сховається в корчах і малює вугіллям на цупкому папері. Побачивши, що кухаря з Тараса не вийде, направили його до молодого пана Енгельгардта служити козачком. Побачивши у нього хист до малювання, Тараса посилають вчитися на портретиста.

  Посміхнулася доля Шевченкові тоді, коли йому було 24 роки. Справжні друзі викупили поета з кріпацької неволі.

Отже, із 47 років життя Шевченко був:

  10 років - на засланні,

  24 роки – кріпаком,

  13 років – вільною людиною.

Щовесни, коли тануть сніги і на рясті засяє веселка,                         

Повні сил і живої снаги, ми вшановуєм пам'ять Шевченка.

Всі нещастя свого роду ніс в душі Тарас,

Сіяв добре, мудре, вічне поет серед нас.

Гіркоту людської долі гостро відчував,

Бо таку вразливу душу Господь йому дав.

Рано вмерла його мати, лишивсь сиротою,

Не міг раду собі дати з горем і журбою.

Були у Шевченка брати й сестри рідні,

Всі кріпаки,всі сироти, усі дуже бідні.

Тарас хлопець був кмітливий, чесний, справедливий.

Дуже він любив читати, а ще більше малювати.

Всю неправду, всі нещастя, що душили груди,

Виливав він на папері піснею між люди.

Не згинався перед паном – служив, як умів,

Скуштував на юнім тілі не раз батогів.

Серце мліло у Тараса від горя людського,

Й викресало гордо й сміло Тарасове слово.

10 літ пробув Шевченко на солдатській службі

І з казахами в їх краї жив у щирій дружбі.

І писав вірші в неволі, кликав рвать кайдани.

Вірив, що народ вкраїнський на ворога встане.

І помер Тарас…  неволя підрубала сили,

Зашуміли сумно-сумно по Славуті хвилі.

Попливли Дніпрові хвилі аж у синє море,

Всьому світу гомоніли про велике горе.

Спить Тарас, відпочиває,де шумить діброва,

Нас до бою закликає його мудре слово.

Минають роки, стираються написи на камені,тліють книги,  руйнуються будівлі, але слово Шевченкове    живе й вічне. Шевченків «Кобзар» - це Біблія народу, це велика книга мудрості та любові до України. Автор зібрав у ній кожну сльозинку, біль і стогін кріпака. Духовну красу і велич народу він підніс на найвищу височінь, чим і збагатив увесь світ.

Шевченку зведено понад 800 пам’ятників на всіх континентах, а твори перекладені на 140 мов світу. Тарасове поетичне слово має чудодійну силу: воно любить і ненавидить, плаче і сміється, радіє і сумує. Його вічний вогонь ніколи не згасне в серцях нашого народу. Шевченкове слово житиме ще не одне століття. Тарас Григорович закликав:               «Свою Україну любіть,

Любіть її во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть…»