Виховна година «Єдина справжня розкіш — це розкіш людського спілкування»

Виховна година «Єдина справжня розкіш — це розкіш людсь­кого спілкування» (А. Екзюпері).

Мета: озброїти учнів знаннями і практичними рекомен­даціями про основи спілкування; дати їм практич­ні рекомендації щодо удосконалення своєї мови, уміння спілкуватися; спонукати учнів застосову­вати набуті знання у повсякденному спілкуванні; формувати в них навички тактовно, цікаво гово­рити, установлювати тісні стосунки із співроз­мовником; виховувати в них високу мовну куль­туру; сприяти самовдосконаленню учнів, їхньому інтелектуальному і моральному розвитку.

Обладнання: роздавальний матеріал (роздруковані картки, на яких подані ситуативні задачі); одна квітка для гри «Подаруй квітку».

Хід заняття

1. Завдяки чому люди розуміють одне одного?
2. Що таке спілкування?
3. Як ви думаєте, чому кожна людина зацікавлена в тому, щоб вміти говорити, вдало спілкуватися?
4. Чи можна за мовою людини судити про її культуру, ви­хованість?
5. Чи позначаються особливості спілкування людей на їх­ніх взаєминах, настрої, самопочутті й працездатності?
6. Що необхідно людині для того, щоб відчувати радість від спілкування?
7. Чи можна навчитися правильно спілкуватися з людьми?
8. Від якого спілкування слід відмовлятися?

 Розповідь вчителя.

Поняття «спілкування» в психології уживається най­частіше стосовно міжособових контактів. Спілкування — це взаємодія двох або декількох осіб в обміні інформацією чи в практичній діяльності. Спілкування з іншими людь­ми розглядається як «обробка людей людьми», виходячи з цього, суть спілкування із самим собою можна визна­чити як «обробку людиною самої себе». Відомий філософ Л. Феиєрбах визначав значення спілкування таким чином: «Спілкування звеличує, у суспільстві людина мимоволі, без жодного удавання тримає себе інакше, ніж наодинці».

Мистецтво спілкування — одна з найбільших здібностей людини, вона піднімає її над усім живим і робить людиною!

Слово — найбільш змістовний, об'ємний, виразний" засіб людського спілкування. Уміння говорити, слухати — важ­ливі умови взаєморозуміння. Немає у світі зброї, сильнішої за слова. Недаремно говорять, що словом людським можна зсунути гору з місця. Словами борються, словами люблять, словами ненавидять, словами вбивають, словами творять величезні справи в історії людства.

Про вміння користуватися словом писали ще в давню давнину. У «Повчанні синам» Володимира Мономаха гово­риться: «При старих мовчати, мудрих слухати, старшим коритися, з рівними собі й молодшими... без лукавого на­міру розмовляти і більше вдумуватися, не шаленіти словом, не осуджувати мовою».

Ще з «Одіссеї» великого Гомера беруть витоки такі при­казки: «Про одне слід говорити, а про інше мовчати», «Про одне хоч сім кін, про інше заціп». Вислови давньогрецького драматурга Софокла: «Мовчи, глуха,— менш гріха», «Хто мовчить, той двох навчить» — теж стали приказками.

Робота з прислів'ями та приказками.

Погане слово краще проковтнути, ніж промовити.

Яка людина, така її мова.

Вмієш сказати — вмій і змовчати.

Ласкаві слова — весняний день.

Слово людини здатне обернутися злом.

Слово не стріла, а серце пробиває.

Гарне слово дорожче за гроші.

В легковажної людини язик довгий.

Говорить гарно, мов горіхи гризе.

Сухе дерево безплідне, пусте слово марне.

Холодне слово поки до серця дійде — льодом стане.

Птицю пізнають по пір'ю, а людину — по бесіді.

Язик багато може зробити: і настрій піднести, і справу зіпсувати.

На сухому дереві немає плодів, у порожньому слові — глузду.

Гра «Подаруй квітку».

Учитель дає одному з учнів квітку. Він зможе подару­вати її тому, хто його найкраще попросить. Зміст прохан­ня має бути щирим, ввічливим, змістовним і обов'язково аргументованим. (Уживати слова ввічливості, використо­вувати міміку, жести, інтонацію.) Особисті інтереси не враховуються. Учень має обґрунтувати своє рішення (нап­риклад, чому саме Олі він віддав квітку). Учні по черзі висловлюють прохання.

Розповідь вчителя.

У реальному житті не старайтеся маніпулювати причи­нами, би це призводить до того, що дехто звикає обманюва­ти людей і придумує причини, щоб викликати жалість.

У спілкуванні важливо все. Для прикладу візьмемо ві­тання.

Запитання до учнів.

Як ви думаєте, яку роль відіграє вітання при зустрічі з іншими людьми?

Розповідь вчителя.

Відмовитись від привітання або не відповісти на нього в усі часи й у всіх народів вважалося вершиною невихова­ності й неповаги до оточуючих. Адже в поклоні, у коротких словах привіту дуже великий зміст... Я тебе бачу, Людино. Ти мені приємна. Знай, що я тебе поважаю і хочу, щоб і ти до мене добре ставилася. Я бажаю тобі всього самого добро­го: здоров'я, миру, радості, щастя. Ось що означає просте, звичайне « здрастуйте ».

В усі часи люди вітали одне одного. Рухи, жести, слова, якими здавна обмінювалися люди різних країн у момент вітання, дуже різноманітні. Отже, якщо ви зібралися у за­кордонні мандри — не забувайте цього, аби не потрапити у скрутне становище.

У багатьох країнах на прощання машуть рукою. А, ска­жімо, у Греції цей жест зрозуміють як «іди до біса». Якщо в Болгарії кивають головою, ніби погоджуючись, не по­миліться, тому що це означає «ні, неможливо».

Майже скрізь постукування пальцем по лобі означає «ну й дурень». У Голландії таким чином висловлюють захоп­лення: «Як розумно!» В Україні при зустрічі та прощанні знайомі рідко цілують одне одного. У Західній Європі це звичайна річ, а от кількість поцілунків усюди різна: у Па­рижі — чотири, у Бельгії — три, в Англії — один. 

Бліц-турнір.

1.         Хто вітається першим у таких ситуаціях?

а)         Молода дівчина поспішає назустріч юнаку.

б)         Жінка років ЗО зустрічається з людиною похилого віку.

в)         Людина стоїть, інша проходить повз неї.

г)         Вам зустрілася одружена пара.

2.  Ви прийшли в гості. З ким першим ви повинні привіта­тися? А потім?

3.  Як бути, коли вас помилково привітали?

4.  Чи будете ви вітатися з жильцями вашого будинку, якщо ви не знайомі?

5. Чи можна замість «здрастуйте» говорити «привіт»?

6.  Чи може жінка подати руку в рукавичці? А чоловік?

7.  Вам потрібно втрутитись у розмову старших. Як це зро­бити?

8.  Як знайомлять друзів зі своїм батьком?

9.  Вас знайомлять із хлопцем та дівчиною. З ким ви повин­ні привітатися спочатку, як? Чи треба подавати руку і чому?

10.  Як запитати у перехожого час, дорогу до якоїсь уста­нови?

11.  Як запросити до телефону свого друга, коли трубку під­няв хтось з його рідних?

12.  Як запитати в магазині про вартість будь-якої речі?

13.  Як правильно запросити дівчину до танцю, як потім її провести до місця, як їй подякувати?

Робота в парах.

Учитель роздає роздруковані картки, на яких подані си­туативні задачі, і просить учнів їх розв'язати.

Ситуативні задачі

1.      Ви увійшли в автобус в останні двері й побачили, що біля передніх дверей стоять ваші друзі. Чи треба приві­татися з ними? А якщо треба, то як це зробити?

2.      З вами, мабуть, таке траплялося: ви часто зустрічаєте людину, наприклад, у сквері, через який ходите до шко­ли, але ви не знайомі з нею. Чи треба в таких випадках
вітатися?

3.      У шкільному коридорі розмовляють учителі. Серед них Олег побачив свого класного керівника і, проходячи повз них, ввічливо сказав: «Здрастуйте, Ігорю Семеновичу!».
Яку допущено помилку? Можливо, все гаразд?

Розповідь вчителя.

У спілкуванні є ще одне правило, про яке не слід забу­вати. Яким би не був у вас настрій, ви зобов'язані бути ко­ректними з товаришами, не старайтесь на комусь «зігнати злість». Адже відомо, що настрій, внутрішній стан людини в першу чергу відбиваються на результатах праці.

Гра «Хто більше назве чарівних слів».

Учитель пропонує учням назвати відомі їм слова-при-вітання, побажання, звертання. Усе назване учнями запи­сується на дошці в три стовпчики.

Розповідь вчителя.

А як бути, коли людині потрібно зробити зауваження? Адже можна відразу зіпсувати їй настрій.

Дійсно, інколи те, що ми збираємося сказати іншій лю­дині, не завжди приємно. А тому робити зауваження — тон­ке мистецтво, якого потрібно вчитися.

Цікаві правила спілкування подає Б. В. Бушелова у книзі «Поговоримо про вихованість».

1.      Виявляйте інтерес до людей. Хай ваш співрозмовник відчує, що він не байдужий вам.

2.      Навчіться посміхатися. Щира, доброзичлива посміш­ка — це мистецтво.

3.      Зазвичай, розмовляючи, ми не звертаємося до співроз­мовника на ім'я. У кращому випадку — скоромовкою. Не заощаджуйте на цьому. Звук власного імені дуже приємний людині.

4.      Будьте хорошим слухачем. Знаючи інтереси свого спів­розмовника, намагайтеся переводити розмову в русло його інтересів.

5.      Дайте людям відчути їх значимість і робіть це щиро.

Спробуйте, і у вас вийде.

Спілкування не може обмежуватися тільки тим, про що сьогодні йшла мова. Ми спілкуємося в транспорті, за сто­лом, в театрі, у сім'ї, у колі друзів. Запам'ятай, чого треба навчитися і до чого прагнути під час спілкування:

·        знати, з ким спілкуватися;

·        не хвилюватися і не боятися.

·        мати теми для розмов та ставити мету спілкування;

·        уміти ставити запитання;

·        тактовно і спокійно говорити;

·        уміти вчасно промовчати;

·        вчасно іти на компроміс;

·        в оптимістичному плані керувати своїм настроєм;

·        прагнути до доброзичливості, справедливості;

·        прагнути, щоб люди були задоволені спілкуванням.
Чого потрібно уникати під час спілкування:

·        не говорити багато;

·        не докучати повчанням;

·        не говорити про свої хвороби, біди, нещастя;

·        не бути людиною настрою;

·        не говорити з іншими про те, що їх не цікавить;

·        якщо можна, уникати критики;

·        не хвилюватися;

·        не говорити монотонно;

·        не говорити довгими реченнями;

·        не говорити спочатку про другорядне, дрібниці;

·        не зловживати мімікою, жестами;

·        не зловживати часом.

Заключне слово вчителя.

Отже, спілкування — це не тільки взаємини, контакт між людьми, які пізнають одне одного, обмінюються інфор­мацією і переживаннями з метою взаєморозуміння і взаємо-регулювання поведінки, але це і спосіб існування, і головна умова розвитку людей. «Чим багатше і гармонійніше розви­нена людина, тим більше готова вона до щастя. Для неї світ багатий, захоплюючий, а головне — добрий і відкритий. Він схожий на дім друзів: що хочеш — візьми, що цінуєш — від­дай. А для людини обмеженої світ як величезне місто в абсо­лютно незнайомій країні. Усі вулиці відкриті, а йти по них страшно, бо невідомо, куди ведуть. І запитати когось — не знаєш мови... Дійсно, як важко вміти знаходити спільну мову! Як важливо розуміти одне одного! Із самого дитинства треба засвоювати науку спілкування, оволодівати вмінням вести себе серед людей так, щоб їм було добре, приємно, зручно!