Виховна година для учнів 9 класу "Життя - це мить, зумій його прожити".

Життя – це мить, зумій його прожити

 

Мета: Формувати усвідомлене розуміння поняття «життя», його унікальності, цінності, значущості для кожної особистості; спонукати учнів до роздумів над важливими життєвими проблемами; ставлення до власного життя та життя інших людей, як до найвищої цінності.

Допоміжний матеріал: добірка віршів на тему уроку; духовний заповіт матері Терези про життя, вислови видатних людей, макет річки і човники, проектор, комп’ютер, фільм про дитячі роки учнів класу.

 

Вчитель

Людське життя... Неповторне та звичне, радісне й сумне, сповнене глибоких переживань, солодке, як мед, і гірке, як полин.

Люди, їх мільйони... усі вони зовсім різні й чимось неповторні. Вони, мов ті зорі на небі, що горять своєрідним світлом.

Так, життя кожної людини – це стежина, устелена жовто-гарячими чорнобривцями, духмяними вишеньками, стежина з червоними та чорними тонами... (Пісня стихає.)

 

Бо й справді, кожне життя дається нам якоюсь дивовижною квіткою, яка вранці вмивається росою, зустрічаючи новий день, ніжно простягає руки-пелюстки до сонця, щоб захистило її від усього злого й недоброго, а ввечері тихо й сумовито складає свою голівку до матері-землі, сподіваючись наступного дня побачити цей світ кращим.

Стежина життя... Це по ній кожен має пройти гідно. Але якою вона буде? І хочеться гукнути: «Життя! Ну зупинись хоч трішки! Почекай хоч одну мить! Візьми мене на свої крильця й понеси ген-ген за небокрай, де люди у вічності живуть».

Прекрасні слова, правда? І як хотілося б кожному з нас, щоб і життя наше було таким же прекрасним. Але як цього досягти? Тому тема нашої сьогоднішньої зустрічі «Життя - це мить, зумій його прожити». Ми повинні з'ясувати такі питання: для чого людина живе на землі? Що зробити для того, щоб життя наше було прекрасним?

 

Щоб у нас вийшла цікава розмова, мені потрібна буде ваша допомога, ваша активність, щирість і відвертість.

 

Учениця

Життя – це посмішка уранці,
Це фотографія у рамці,
Життя – це посмішка крізь сльози,
Життя – це сонце і морози!

Життя – це квіти навесні,
Життя – це жарти і пісні.
Життя – це дорога, як не крути,
Його нам варто перейти!

Життя – це щастя, що навколо,
Це біль, що серце всім колола.
Життя – це вулиці, це люди,
Життя – природа, що усюди.

Життя – це бачити себе
В очах, що люблять і тебе!
Життя – це інколи образи,
Життя – обірвані всі фрази!

Життя – це ревнощі, сумління,
Життя – це страх, це рух, горіння…
Життя – це все ж таки й страждання..
Але і дружба, це палання!

Життя – це сонечко зимою,
Трава покритая росою.
Життя – холодні грози літом,
Життя – це бути з цілим світом!

Життя – побути в небезпеці,
Життя – це вижити у спеці…
Життя – це плавати вночі,
Життя – згубити десь ключі!

Життя – це когось врятувати,
Життя – комусь коханим стати!
Життя – залізти на гору,
Життя – злітати на зорю!

Життя – це просто заблудитись…
Це на коліна опуститись!
Життя – гуляти під дощем,
Бути з заплаканим лицем.

Життя – в собі знайти все ж сили,
Щоб просто жити…мати крила!
Життя – це полюбити те,
Що ненавидів більш за все!!!

Життя – пробачити образи,
Не згадувати більш ті фрази!
Життя – це витерпіти біль,
Не сипати на рану сіль…

Життя – це полюбити все,
І захід сонця, і себе.

(Автор невідомий)

 

Вчитель

Все довкола промовляє, що твоє життя не випадковість! Життя є загадкою, несподіванкою і відкриттям самого себе у цьому житті! Ти є життям! З тебе воно починається! Подумай над своїм найпершим покликанням – жити!

Ми знаємо, що вирішальну роль у творенні життя відіграє Бог: «Тоді Господь Бог утворив чоловіка з земного пороху та вдихнув йому в ніздрі віддих життя, і чоловік став живою істотою». (Бут. 2, 7). Тобто Адам отримав своє життя безпосередньо від Бога, Котрий вдихнув у нього віддих Свого життя.

Іншими словами, Бог покликав людину до життя, тобто покликав від «небуття» до «буття», вдихнувши в Адама віддих життя, Бог покликав його до участі у житті, яким жив сам Бог. Отже, наше життя — це дар нам від Бога, це запрошення до участі у Божому житті, це покликання жити «повнотою життя», про яку пригадує нам Христос.

Ми живемо, щоб радіти і приносити оточуючим світло своєї радості, таким чином проявляючи свою турботу і доброзичливість. Таке життя приємне. Воно цілком сповнене бажанням жити для інших. І це прекрасно!

 

Учень

Скільки б не судилося страждати,

Все одно благословлю завжди

День, коли мене родила мати,

Для життя, для щастя, для біди.

Як мені даровано багато,

Скільки в мене щастя і журби!

На землі сміятись і страждати

Жити і любить поміж людьми!

(В.Симоненко).

 

Запросимо до слова наших батьків, щоб поділились радістю, яку вони відчували, коли зародилось життя їхньої дитини…

 

От і народилася дитина, вона ще нічого не встигла зробити, але її життя є величезною цінністю для батьків. По-друге, життя, яке щойно почалося, має особливу цінність, бо воно необмежене в можливостях. У дитини все ще попереду. Кожна дитина за сприятливих умов може стати видатною особистістю, зробити багато прекрасного, доброго, корисного.

На екрані демонструється презентація про перші дні життя учнів нашого класу.

 

Учениця.

Я народилась в Україні

І почала життя своє.

Тут небеса високі й сині,

На що не глянеш – все моє!

Трава для мене зеленіє,

Для мене світлі, ясні дні

І сонце пестить та леліє,

Летять до мого серденька пісні.

Тут кожна квіточка співає,

Струмочок ніжно жебонить,

У краю кращого немає,

Де б я могла так вільно жить!

Твоя це мати – Батьківщина,

Твій дім з малих, дитячих літ

Звідсіль дороги і стежини

Тобі лежать в широкий світ

(Л. Компанієць).

 

Вчитель

Далі дитина підростає і настає юність – це теперішній час вашого життя. Зараз ви робите найвеличніше своє відкриття – відкриваєте самих себе. А відкриття самого себе – найпрекрасніше, що може відчути людина. У цих пошуках глибокий зміст: кожний може розкрити свої реальні, досі незнані можливості. Щоб виявити та використати їх, щоб знайти себе, треба себе пізнати, тобто вивчити та зуміти оцінити. А це й дасть можливість будувати, творити своє «Я».

Вдумаймось у слова Леонардо да Вінчі: «Пам'ятай! Життя є дар, великий дар, і той, хто його не цінує, цього дарунка не заслуговує».

Щодня перед кожним із вас постають запитання: хто я? Навіщо я прийшов у цей світ? Куди йде моє життя? Що залишу після себе? Чи хтось колись про мене згадає? Здається, це прості запитання, але дати відповідь на них стає все важче й важче.

Життя – це ваша таємниця, проте ви повинні реалізувати себе, свої можливості, свою суть.

 

Бесіда з учнями

 

Уявіть собі надзвичайно широку ріку, в якій, один біля одного, пливуть багато човнів, кожен з яких уособлює людську долю. Вільна течія річки – це ніби плин часу.

Більшість човнів несе течія життя. Мало є таких людей, які з самого початку плавання знають, або в ході його усвідомлюють куди їм треба доплисти, і скеровують свій човен у цьому напрямку – до певної мети. Цілком ймовірно, що вони до неї допливуть.

З інших плавців багато хто здивується, куди це їх винесла вода і чому вони засіли на мілині. Саме до них і належать люди, які ніколи не аналізували своїх бажань, своєї мети, ніколи не замислювались яким чином можна їх здійснити. Принаймні, їх завжди обійдуть ті, хто відзначається цілеспрямованістю.

 

Що уособлює у собі течія річки?

Чому більшість човнів пливе за течією, не задумуючись куди?

Що станеться з цими людьми?

Що станеться з людьми, які знають куди пливуть?

 

Гра-роздум “Що б я хотів”.

Зараз кожен візьме човник, який є біля кожного з вас, і напише на ньому гасло, з яким думає йти по житті. А потім пустить по “Течії життя”.

(Кожен учень прикріплює свій човник на макет річки, що є на дошці).

 

Учениця

Наше життя, як глибоке море,

Безкрає та бездонне.

Не видно, що майорить за обрієм голубизни!

Життя таке цікаве і розлоге,

І повне дивини,

Сідай у човен і пливи…

Край берега завжди безпека,

І не страшні високі хвилі!

Край берега не взнаєш про путі далекі,

І що може доведеться пройти і милі.

Усе стоїш: Не рушу…

І дивишся у далечінь.

І ніби кажеш: Мушу!

Але страшна тобі о та глибінь…

І крадькома ти думаєш про себе:

А може я наважусь?

І все ж таки від пристані човен свій відв’яжу?

Відв’язуй і пливи,

Бо з суші всього не побачиш!

І що красиво й романтично – не відчуєш, не відзначиш!

Не даси оцінку новим відкриттям,

Не взнаєш, що таке таланти.

А ти покликаний до цього,

Дослухайся до Правди!

Пливи, не бійся!

Збагачуйся красою,

Поглянь у далечінь,

Засмійся!

Бо каже тобі Бог: Пливи! Не бійся! Я з тобою! 

Анастасія Колосовська

 

Мати Тереза, лауреат Нобелівської премії, проста монахиня, залишила  тим   хто  вступає  на життєвий шлях, духовний заповіт у якому сказано:

 

Життя – це шанс, використай його!

Життя – це краса, дивуйся їй!

Життя – це мрія, здійсни її!

Життя – це обов'язок, виконай його!

Життя – це гра, так грай!

Життя – це любов, так люби!

Життя – це таємниця, розгадай її!

Життя – це трагедія, витримай її!

Життя – це пригода, наважся на неї!

Життя – це щастя, створи його сам!

Життя – це життя, врятуй його!

 

 

 

Учень

Вірш «Життя і ми»
А час біжить. Куди? Ніхто не знає.
Чому про це не думаємо ми?
Й життя кудись швиденько пропливає,
А нам здається, що даремно прожили.
Не можем свою долю ми змінити,
Але під силу нам покращити життя,
Ми можемо навчитися любити
І не тримати в собі ніжні почуття.
Ми можем дарувати свою ласку,
В підтримку слово вимовить чи два,
Дитині розказати щиру казку,
Щоб сни прекрасні бачила вона.
Усім потрібно завжди пам’ятати:
Не вічні в цьому світі, люди, ми,
Нам необхідно інших поважати,
Щоби не жити, як колись жили.
Любіть себе, та не безмежно,
Не бійтесь правди, хоч яка гірка,
Робіть, що хочете, та обережно,
І не лякайтесь сліз, що як ріка.
Життя — це подарунок для людини
Це шанс безсмертним спробувати стать,
Це найдорожчий скарб, єдиний,
Який не можна обмінять.
 

Вчитель

Я хочу ознайомити вас з одним твором-притчею. Нехай кожен з вас спробує самостійно продовжити речення, яке є назвою цієї притчі.

 

Життя людини – це найвища цінність

В одного батька було двоє синів. І ось настав час, коли кожен з них мав піти власною дорогою. Покликав їх батько до себе і каже: «Віддаю я вам усе своє багатство. Кожному даю коштовності, землі та все, що є на цих землях. Розпоряджайтеся ними, примножуйте та пам'ятайте мою настанову: найвища цінність – це життя людини. Обіцяйте мені, що будете берегти життя, як найдорожчий скарб». Сини пообіцяли та й розійшлися своїми дорогами.

Старший син, прийшовши у свої землі, одразу найняв собі найкращу охорону та велику кількість прислуги. Звелів побудувати найміцніший палац і не зводити з нього очей ні вдень, ні вночі, щоб його дорогоцінному життю нічого не загрожувало. Слуги приносили йому найкращу їжу та напої, виконували всі його забаганки. Відокремився він від усього світу, щоб ніяка хвороба чи тривожна звістка не турбували його життя – батькові ж обіцяв.

Молодший син часом обходив свої землі. Однак невдовзі побачив велике скупчення людей, що збиралися воювати між собою. Він запитав у них: «Навіщо ви вирішуєте свої проблеми насиллям? Ви ж маєте змогу все обговорити та домовитись». «А ми про це ніколи не думали. Бійкою все вирішували наші батьки, діди і прадіди, тому й ми так робимо. А й справді, чому не домовитись». Війна скінчилась, навіть не розпочавшись, а вдячні матері та жінки кинулись до ніг молодшого сина, дякуючи за збережене життя їхніх синів і чоловіків.

Попрямував він далі. Незабаром його очам відкрилася жахлива картинка. Змарнілі, обідрані люди жебракували на дорозі, ведучи за собою малих, немічних, голодних дітей. «Що змусило вас так жити?», - запитав їх. І люди розповіли, як жили вони колись у прекрасному місті, поряд з яким була повновода ріка, зеленів чудовий ліс, повний різноманітної живності. Та сталось так, що для своїх потреб люди вирубали всі дерева. Кудись зникла вся живність, мисливці вже нічого не приносили з полювання. Згодом пересохла й річка, що витікала десь із лісу. На місто весь час обрушувався буревій, родючі землі перетворились на пустирі. Не стало ні їжі, ні води. Прекрасне місто почало перетворюватись на пустелю, в якій люди не змогли б жити. «Спробуймо всі разом відродити ліс і річку, та і все місто!» - вигукнув молодший син. За його прикладом люди почали насаджувати дерева, пізніше туди повернулися тварини і птахи. Десь у глибині лісу задзюрчав струмок, поступово перетворюючись у річку, переповнену рибою. Ожила природа навколо міста, щедро обдаровуючи всіх своїми плодами. Повернулось до людей життя, не боялись вони вже за майбутнє своїх дітей.

З того часу в цих землях усі живуть у мирі, любові, достатку, бо молодший син й інших навчив батьківської мудрості.

Докотилася звістка про долю синів до самого батька. «Лише один з моїх синочків правильно зрозумів мою настанову», - із жалем промовив він.

А люди й досі в тих землях пам'ятають про життя одного із синів, ще й своїм дітям переказують, а про життя іншого й згадки не лишилося.

 

Про кого йшлось у притчі?

Кого ж із синів люди й досі пам'ятають, а про кого і згадки не лишилось? Чому?

Як ви вважаєте, чиє життя можна назвати найціннішим скарбом?

А яку цінність має життя старшого сина? Чому?

На кого ви б хотіли бути схожими?

Що для цього необхідно?

Наведіть приклади життя таких людей – наших сучасників.

 

На завершення виховної години продовжіть речення: «Життя людини найцінніший скарб, якщо...» (Діти виконують завдання письмово.)