Виховна година до дня пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років «Не маємо права забути»

Виховна година до дня пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років

«Не маємо права забути»

Мета: виховувати здатність кожної людини на скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів співвітчизників, виховувати патріотів своєї держави, ознайомити учнів з трагічним минулим нашого народу; вчити дітей бережно ставитися до історії своєї країни, розкривати її як білі, так і чорні сторінки.

Обладнання: на столі: рушник, хліб, колоски. Запалені свічки.

Хід заходу

І. Організаційний момент

Вчитель: Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і  життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертельному сні 1933 року. Сьогоднішня виховна година присвячена пам’яті тих, хто помер у роки Геноциду українського народу – Голодомору 1932-1933 років. Хіба словами можна передати той жах, який вражає свідомість? Ніколи не пізно говорити про ті страшні події. Адже ця трагедія торкнулася сімей кожного із нас.

ІІ. Основна частина

Учень: Зроніть сльозу, бо ми не мали сліз.

Заплачте разом, а не поодинці.

Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,

Що мали зватись гордо – українці!

Заплачте! Затужіть! Заголосіть!

Померлі люди стогнуть з тої днини,

Й благають: українці, донесіть

Стражденний біль голодної країни.

Згадайте нас – бо ж ми колись жили.

Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

Ми в цій землі житами проросли,

Щоб голоду не знали люди вічно.

Перегляд відеоролика «Ти приніс мені яблуко?»

Вчитель: У роки Голодомору радянська влада наказала забирати у кожній хаті всю іжу до останньої крихти. Забирали все: пшеницю до останньої зернини, хліб, овочі, фрукти…не залишали нічого… Люди помирали від голоду, від хвороби водянки (пили лише воду, м’язи атрофувалися та набрякали), батьки боялися випускати дітей на вулиці, бо був поширений канібалізм.  Це був геноцид – навмисне примусове знищення українського народу.

Історична довідка. Перегляд з коментуванням вчителя відео

Учитель: Воістину говорять колективний голод, колективний холод, біль і страждання, колективна смерть, вони й понині кровоточать у серцях тих, хто пережив страшні роки, а тепер дістав таку можливість розповідати, свідчити, переконувати. Минуло вже 86 років з часу, коли відбувалися ці страшні події. Але ще й досі живі свідки тих часів. Серед них можуть бути ваші прабабусі, прадідусі.

Перегляд відеоролика «Очевидець Голодомору «Мамо, я з’їв увесь хліб»»

Учитель: Сьогодні поширена думка, що говорити про голод – це озиратися назад, блукати десь поміж могил. А що ми там знайдемо? Ми повинні дивитись у завтрашній день, а не озиратись назад. То чи варто говорити сьогодні про голод?

Сценка про минуле і сучасність.

Минуле:

Боженько милий, я знаю, що ти є на світі!

Хоч знову до нас приходив отой дядько, якого мама називає активістом.

Недобрий він…

Кричав, що тебе немає. Що ніхто не врятує нас, ворогів народу.

А мама казала, що народ – це люди. І ми теж народ.

Господи, я завтра піду в ліс шукати ягоди.

Вийду ще вночі, щоб не бачив той активіст та й не доберусь швидко.

Чомусь ніженьки почали боліти і пухнути стали.

Осінь вже. Може хоч шипшини знайду.

Принесу мамі… А сьогодні пошли нам, Господи, хоч крихітку хліба, хоч жменьку зерна…

А краще дві, бо мама не дочекається завтрішнього сонечка.

А як же я без неї, Боженько?

Схиляє голову і завмирає.

Сучасність:

Виходить хлопчик, дістає з рюкзака лоток з їжею, відкриває і обурено говорить:

• Фу, знову мені мама цей не смачний хліб поклала!

Кидає шматок у бік Минулого, розлючено розвертається і йде.

Хлопчик з минулого хапає шматок хліба, нюхає, цілує, пригортає, говорить, дивлячись у небо:

• Дякую Тобі.

Ледве йде, посміхаючись.

Учитель: Сподіваємося, що поведінка героїні нашої сценки не нагадала вам власної поведінки.

Адже саме від нас з вами залежить, щоб не приведи Господь, не повторилось нічого подібного до Голодомору у майбутньому. То чи варто говорити сьогодні про голод? (Відповіді учнів)

Озиратися у минуле потрібно кожному. Людина не живе в одному часі, а у трьох основних часових вимірах: у минулому, сьогоденні та майбутньому.

Дорога у майбутнє пролягає через минуле. Необхідно осмислити власне минуле, зрозуміти його, адже історія повторюється. І коли люди не зроблять сьогодні висновків, то вони ходитимуть по колу. Отже, озиратися потрібно, щоб поплакати, бо це каяття. А головне – щоб зрозуміти.

Ще одна гірка істинна. У могилу голодомору зійшли найкращі. Гинули працьовиті самостійні хазяї.

«Не повертайтесь на згарище, бо здійметься вітер і запорошить вам попелом очі» - сказав колись класик, але ми не зможемо ввійти в день майбутній вільними, якщо не повернемось у минуле, не побачимо все: і найстрашніше, і найсвітліше – до останньої краплі не переживемо день учорашній.

Учень

Ти кажеш не було голодомору? 
І не було голодного села? 
А бачив ти в селі пусту комору, 
З якої зерна вимели до тла? 
Як навіть вариво виймали із печі 
І забирали прямо із горшків. 
Окрайці виривали з рук малечі, 
та з торбинок нужденних стариків? 
Учень

Ти кажеш, не було голодомору? 
Чого ж тоді, як був і урожай, 
Усе суціль викачували з двору,- 
Греби, нічого людям не лишай! 
Хто ж села, вимерлі на Україні, 
Російським людом поспіль заселяв? 
Хто? На чиєму це лежить сумлінні? 
Імперський молох світ нам затуляв! 
Я бачив сам оту зловісну пору 
І пухлих, і померлих на шляхах. 
І досі ще вони стоять мені в очах... 
А кажеш - не було голодомору?

Учень

... І от приходить тридцять третій рік,

Його проклятим називають люди.

В коморах, клунях, кожен кут, засік,

Мітла червона вимела усюди.

Відкрийтесь, небеса!

Зійдіть на землю.

Всі українські села, присілки та хутори,

Повстаньте всі, кому сказали: вмри!!!!!!!!!!

Засяйте над планетою, невинні душі!

Зійдіть на води й на суші,

Збудуйте пам`яті невИгасний собор!

Вчитель: Минають дні, роки, десятиліття. Спливає час, і ніби за водою зникають  згадки про минуле. Та не минає, не вщухає біль про ту страшну трагедію голодомору. Болить душа, ятриться, ніби незагоєна рана, від спомину про те найбільше всенародне лихо, що так безжально лютою косою під корінь знищило мільйони неповинних.

Виступ під музичний супровід «Боже, врятуй мою МАМУ!»

Учень

МАМО!!!  МАТУСЮ! РІДНЕНЬКА!

Не покинь мене, моя НЕНЬКА

Не лети ти до синього неба

Бо для доні тобі жити треба.

Твоя донечка їстоньки хоче.

Ось і мишка про жито шепоче…

Хоч не хліба мені, зернинку знайти

І до тебе тоді б було сили дійти.

Це зернятко тобі я усе б віддала

Аби тільки, МАТУСЮ, була ти жива!!!!!!!!!!!!!!!!!!

БОЖЕНЬКА! Чуєш?? Врятуй мою МАМУ!!!!!!!!!!!!!!

Братика й тата вже кинули в яму.

Від голоду вмерло все наше село

А людей тут багато-багато жило!...

Залишились тільки я і МАТУСЯ.

Тож до тебе, єдиного, я зараз Молюся!

Учитель: Запалимо свічки, хвилиною мовчання

Пом’янемо всіх жертв отих страшних часів,

Коли кремлівський кат удався до знущання

Щоб знищити народ із українських сіл.

Хвилина мовчання

Учитель: Діти, хтось знає, що означає квітка незабудька? (Відповіді учнів)

Квітка незабудька складається з двох кольорів – синього й жовтого – кольорів вільної та незалежної України. Під час репресій кінця 1920их та початку 1930их років Сталін та, разом з ним радянська верхівка, хотіли зламати дух українського народу, знищити українців як народ. Тому синьо-жовті кольори квітки незабудьки дуже символічні та відповідні для вшанування жертв сталінської політики, яка призвела до мільйонних жертв Голодомору 1932-1933.

Учитель: А хто відповість як вірно,  незабудька чи незабудка? (Відповіді учнів)

Слово «незабудька» – українське слово і походить від виразу «не забудь». У нашому випадку вона нагадує нам – не забувати жертв, які загинули на територіїї України 1932 – 1933 років штучно створеною голодною смертю.

Учень: Незабудьки голубенькі,

Дуже ніжні і малі,

На лужку при самій річці

Між травою розцвіли.

І такі вони несмілі,

Налякав їх хтось, мабуть,

Що усім шепочуть тихо:

«Любий друже! Не забудь!»

Учитель: Напишить на пелюстках квіток незабудьок про що треба завжди пам’ятати. Почепить на нашу мапу скорботи, читаючи ваш напис. (Діти виконують завдання)

Учитель: Акція «Запали свічку». Традиційно Свічка пам’яті запалюється в четверту суботу листопада. На знак вшанування пам’яті невинних жертв Голодомору  23 листопада з 16 години приєднуйтесь всією родиною до всеукраїнської акції «Засвіти свічку!».

Із настанням темряви засвітіть і поставите свічку на підвіконня так, щоб її було видно знадвору. Цей вогник символізуватиме нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів співвітчизників.

Сценка. Маленький хлопчик простягає руки до ікони.

Хлопчик:
Бозю! Що там у тебе в руці? Дай мені, Бозю, хоч соломинку…
Щоб не втонути в Голодній Ріці. Бачиш, мій Бозю, я – ще дитинка. Тож підрости хоч би трохи-бо дай. Світу не бачив ще білого, Бозю, Я – пташенятко прибите в дорозі. Хоч би одненьку пір’їнку дай. Тато і мама холодні мерці. Бозю, зроби, щоби їсти не хтілось! Холодно, Бозю, Сніг дуже білий, Бозю, що там у тебе в руці!..

Учениця. (тримає у руках хлібину маленького чорного хлібця)

Їж, сину, хліб, та пам`ятай, що в ньому

Саме життя закладено людей.

І сонце українське, й звуки грому,

Мозольний труд і посмішка очей.

Їж, доню, хліб і не кидай додолу,

А підніми, коли не там лежить.

А як сідаєш, сину, мій до столу,

То пам`ятай, що хліб – це значить жить.

(кладе хлібину на стіл біля ікони та сніпка з колосками)

Перегляд відеоролику «Молитва за Україну»

Учитель:

Наприкінці хочеться звернутись до вас… Злетимо в думці над Україною й зримо побачимо, жахаючись, що вона, як ніяка інша земля, густо вкрита могилами. А серед них 8 мільйонів заморених голодом ті, які могли стати великими вченими, поетами, хліборобами, зварювальниками, пекарями, кондитерами, слюсарями й не стали. Тож хай земля їм буде пухом, а пам'ять про них залишиться серед живих. Пам’ятайте…Поважайте…Шануйте…

Ви!!! Саме ви, майбутнє нашої держави!!! Ніколи не допустіть повторення…