Виховна година до Дня пам'яті жертв Голодомору «Україна пам’ятає!»

Виховна година до Дня пам'яті жертв Голодомору

«Україна пам’ятає!»

Мета: ознайомлювати учнів з трагічним минулим нашого народу; вчити дітей бережно ставитися до історії своєї країни, розкривати її як білі, так і чорні сторінки; виховувати здатність кожної людини на скорботу і пам'ять про мільйони загублених життів співвітчизників.

Хід заняття

Учитель

Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і  життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертельному сні 1933 року.

Читання вірша П.Тичини «Голод»

Хоч би світало... - Мамо, хліба!
Підвівся батько: замовчи!
Коло вогню в вагоні збились
і мруть голодні втікачі.

І дим їм очі виїдає.
Мороз проходить аж в кістки.
А за вагоном крик і гомін,
обмін, торгівля і свистки.

В лахмітті, в скорбі, у болячках
зігнулась мати. В щось дитя
укутала, та все: ну, спати -
навік засунуло б ти... Життя!

Прийшли сюди, а голод з нами.
Й нема людей поміж людей.
Ти чув?.. недавно десь тут жінка
зварила двох своїх дітей...

Одскочив батько: божевільна!
Мовчи! мовчи! До чого це? -
Схопилась мати й закричала,
а батько плюнув їй в лице...

Голод 1932-33 рр…. Жахіття, шо тривало17 місяців… За цей час загинуло близько 4 млн чоловік (за деякими оцінками 12 млн)..

Навесні 1933-го від голоду вмирали 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, майже 25 тисяч – щодня.

Про точну кількість загиблих важко сказати, адже СРСР знищували сліди своєї жорстокої політики проти українців. Загиблим в результаті голоду в мартиролог масово приписували смерть від серцевих хвороб, або від будь-яких інших, не пов’язаних з виснаженням організму. Вже зараз знаходять свідоцтва про смерть людей, де вказана неймовірна причина смерті «українець»…

У мирні 1932-33 роки українців загинуло більше, ніж у Другій світовій війні (близько 5 мільйонів цивільного населення).

Факт 1. Кількість загиблих: 4-12 млн.осіб, половина з них - діти.

Організатори та виконавці масового вбивства голодом у 1932-1933 роках відбирали у селян урожай і худобу, без яких люди не могли вижити. Дійшло навіть до того, що селянам забороняли покидати місце проживання. Всі дороги до міст були перекриті.  Воєнізовані формування оточували населені пункти, затримували або розстрілювали всіх, хто намагався врятуватися від голодної смерті.

Учень.

Листопад 1932 р. – в Україні запроваджується система голодних гетто – «чорних дощок». Занесення на «чорні дошки» колгоспів, сіл і цілих районів означало їх повну ізоляцію, вилучення всього продовольства, це був смертний вирок усім мешканцям.

Січень 1933 р. – забороняється виїзд за межі України. Відповідно до директиви Сталіна території УСРР і Кубані, в той час переважно заселеної українцями, були оточені збройними законами для блокування виїзду селян «за хлібом» в інші регіони.

Факт 2. Обгороджували і відбирали

Яку вартість, на вашу думку, мають 5 пшеничних колосків? Правильна відповідь – людське життя.

7 серпня 1932 року з’явилася постанова ВЦВК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», відома під назвою «Закон про п’ять колосків». Розкрадання майна колгоспів каралося розстрілом, за «пом’якшуючих обставин» — позбавленням волі на строк не менше 10 років. «Законом про п’ять колосків» фактично людям було заборонено володіння їжею. За перший рік дії нового закону за ним засудили 150 000 осіб.

Факт 3. «Закон про п’ять колосків»

Воістину говорять колективний голод, колективний холод, біль і страждання, колективна смерть, вони й понині кровоточать у серцях тих, хто пережив страшні роки, а тепер дістав таку можливість розповідати, свідчити, переконувати.

(Учні читають свідчення очевидців).

Учень 1

Анастасія Максимівна Кучерук, жителька с. Судачівка Чуднівського р-ну Житомирської обл.:

 «На світі весна, а над селом надвисла чорна хмара. Діти не бігають, не граються, сидять на дво­рах, на дорогах. Ноги тонюсінькі, складені калачиком, великий жи­віт між ними, голова велика, похилена лицем до землі, лиця майже нема, самі зуби зверху. Сидить дитина і чогось гойдається всім тілом: назад, вперед, скільки сидить, стільки й гойдається. І безко­нечна одна пісня напівголосом: їсти, їсти, їсти. Ні від кого не вимагаючи, а так, у простір, у світ — їсти, їсти, їсти…».

Учень 2

Петро Макарович Соловищук з села Луки Дашівського р-ну на Вінниччині:

 «Батько кладе на тачку моїх два брати і сестру, везе на цвинтар. Розгріб лопатою мамину могилу, розгор­нув рядно, поклав їх туди ж, до мами. Батько почав лопатою ки­дать землю в яму, а я собі руками. А тоді помер і батько… І так від моєї родини ніякого сліду — ні могили, ні хреста. Тільки імена».

Учень 3

Зі спогадів Марії Тростянської із села Стецівка

Доходило й до людоїдства. В нашому селі знають, як мати відкопала свою дитину і з’їла. А в одній сім’ї з’їли двох дітей. У Оксани Натальченко комісія від сільради знайшла посуд з вареним людським м’ясом. Так з горшками її і вели до сільради. Вбила п’ятнадцятирічного сина.

Учень 4

Іван Білий, село Піски Чернігівської області.

Весною 33-го, зовсім нічого було їсти, а зелені ще не було. Сиріт здавали в дитячі будинки, або родичі забирали. Дітей дуже багато померло.

Вижили ті, хто виїхав в Росію. Західну Україну. Виїжджали і на Кавказ, Казахстан. Вижили й ті, хто заховати встигли або на роботі пайки отримували.

Люди допомагали одне одному. Бувало люди, які дуже бідували, зранку на порозі знаходили посудину з узваром, або млинці з трави, чи ще щось. Це добрі люди допомагали. Старалися робити це вночі. не дай Бог хто побачить та донесе, то зразу в тюрму піде. Їли шипшину, глід, маслину, бузину. З дубового листя робили відвари та пили для скріплення шлунку. Бо листя треба було рвати вночі, щоб ніхто не бачив.

Багато людей відвозили своїх дітей до міста і залишали їх там або садили у поїзди і діти самі їхали до Росії чи до Західної України....

Вчитель. Почуте вражає кожного, адже те що довелося пережити людям в цей час схоже на фільм жахів.

Факт 4. Нищення людської гідності і моралі

28 листопада 2006 р.  Верховна Рада України визнала Голодомор 1932-33 рр. актом геноциду проти українського народу, свідомо організованим сталінським режимом.

Слово «геноцид» означає  цілеспрямовані дії з метою знищення повністю або частково окремих груп населення чи цілих народів за національними, етнічними, расовими або релігійними мотивами.

Факт політично організованого Голодомору в Україні визнаний в більш ніж ста державах світу.

Факт 5. Геноцид

Учитель. Про це складно говорити, про це страшно чути. Але знаючи правду про наше минуле, ми краще пізнаємо себе, глибше розуміємо нинішні проблеми і запам’ятовуємо уроки історії, яка не повинні повторитися знову.

На вшанування пам’яті усіх загиблих в роки Голодомору в Україні запалюють свічки. Свічки запалюють біля меморіалів і пам’ятників жертвам Голодомору, на центральних площах і вулицях населених пунктів, а також на підвіконнях осель.

у суботу 25 листопада з 16 години приєднуйтесь всією родиною до всеукраїнської акції «Засвіти свічку!». Із настанням темряви засвітіть і поставте свічку на підвіконня так, щоб її було видно знадвору. Цей вогник символізуватиме нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів співвітчизників.

СВІЧКА ГОЛОДОМОРУ

Запалила свічку, запалила,
Щоби більше лихо не ходило,
Хай палає свічка світлом білим,
Щоб в бабусі серце не боліло...
Щоби більше не прийшло те горе,
Хай горять свічки Голодомору.
Чуєш – душі аж до неба кличуть!
Хай горять вогненні білі свічі!
Пам'ятники болю – з колосками.
Нехай світить кожен дім свічками,
Хай в цей вечір в кожному віконці
Буде крапля вогняного сонця...
Щоб в бабусі серце не боліло,
Свічку запалила білу-білу,
Аби смерть важка вже не ходила,
Запалила свічку, запалила...