2 червня о 18:00Вебінар: Оцінювання, само- та взаємооцінювання в умовах дистанційного навчання і не тільки

Виховна година до Дня визволення м.Бобринця від німецько-фашистських загарбників.

Про матеріал

Матеріал можна використати у виховній роботі з студентами для виховання в них поваги до героїчних подвигів співвітчизників, щоб вшанувати пам'ять тих, хто загинув в роки другої світової війни.Формувати в студентів патріотичні почуття гордості за старше покоління. Виховувати особистість громадянина-патріота Батьківщини , здатного стати на її захист.

Перегляд файлу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

до Дня визволення м.Бобринця

від німецько-фашистських загарбників

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


          Ведуча : Як сиві дніпрові води, збігають роки. Журавлиними ключами відлітають в далекий вирій дні тієї страшної війни. А навкруги вирує вічне життя…

Давно відлунали канонади грізних боїв. І тільки все світле, героїчне, людяне й велике на довгі роки зберігає пам'ять народна.

Днями наше місто відзначало величну і світлу дату - 74-му річницю визволення Бобринця від німецько-фашистських загарбників.

Майже 74 років тому страшна біда розділила свідомість багатьох поколінь на:

ДО і ПІСЛЯ. Ніхто і ніщо не могло і не може загоїти той шрам, що залишив у людських душах страшний бич фашизму.

Не оминула біда і Бобринця. Майже 2,5 роки наша pідна земля потерпала від гніту чужинців і стікала гарячою кров'ю. Нестерпно довгою була кожна хвилина: від тієї страшної ночі, коли під ногами бобринчан стала горіти земля, і до світлої миті визволення.

За лічені дні фашисти змінили обличчя нашого міста до невпізнанності...

-     Муз. Фон. -

*3 крісла, стіл, проектор*

- дверний дзвінок -

* краєзнавець піднімається, щоб зустріти відвідувача*

 

Журналіст: Добрий день!

Краєзнавець 1: Добрий день! Чим можу допомогти?

     Журналіст: Мене звуть ***, я журналіст газети «Червоний шлях». Я дзвонила вам сьогодні вранці. Дозволите увійти?

Краєзнавець1: Так, звісно! Я вас давно чекаю! Будь ласка, сідайте! Чаю, кави?

 

* сідають*

Журналіст: Ні, дякую. Дозвольте перейти відразу до справи! Ви, безумовно, знаєте, що нині Бобринеччина святкує 74-му річницю визволення міста від німецько-фашистських загарбників...

Краєзнавець 1: Так, звісно.

Журналіст : Наша газета готує невеличку статтю, присвячену цій важливій даті. Ви не могли б допомогти мені з цим?

Краєзнавець: Ви хочете отримати матеріал?

 

*журналіст дістає диктофон*

 

Журналіст : Отже, розкажіть, як німці входили до нашого міста?

 

 

  • Проектор: карта, анімація –

 

Краєзнавець 1:В ніч з 5 на 6 серпня 1941 року дві мотогрупи фашистських піхотинців у двох напрямках стали підходити до міста. Одна група рухалася із напрямку Витязівки, інша - від Миколаєва. Місто було захоплене за 3-4 дні без жодного вибуху і масштабних боїв! Лише за декілька днів до входу німецьких військ було скинуто на Бобринець декілька бомб, але вони не спричинили великих руйнувань.

Єврейська община, на чолі з вчителькою німецької мови, зустрічали

німців біля сучасного Миколаївського мосту з хлібом та сіллю.                            

Але, як переказували свідки, загарбники не оцінили цього і, кинувши паляницю, пустили в  натовп декілька автоматних черг...

Потім була невеличка перестрілка. Німці обстріляли із кулеметів і мінометів сучасну вулицю Леніна і центр міста, а наші війська  стали відступати у напрямку Кіровограда і Устинівки, а потім - за Дніпро...

Журналіст : І, що ж зробили фашисти, коли стали панувати в місті?

Краєзнавець 1: Відразу ж німці організували своє Гестапо. Воно знаходилось у приміщенні сучасного райсуду, а у підвалах будівлі була відома катівня... У приміщенні сучасної російської школи знаходився Гекомісаріат, а у приміщенні міської міліції - Гетто.

 

Проектор: фото-

 

У районній лікарні розташовувався госпіталь для поранених німецьких воїнів на 200 місць.

Журналіст: А що ж знаходилося в  приміщенні сільськогосподарського технікуму?

Краєзнавець 1: Стаціонарний госпіталь для офіцерів.

Журналіст : Але, звісно ж, бобринчани не могли змиритися із німецьким гнітом.. Скажіть, чи були  у нас герої-підпільники?                                          

Краєзнавець 1: Звісно. На території Бобринецького і Витязівсього районів діяло 6 підпільно-диверсійних груп. Ними керував підпільний райком партії.

Журналіст : Які це групи?

Краєзнавець : Найбільша з них - це група Репешка, яка називалась «2+5=1», в якій діяли Леніна Топор і Галина Тернавська - відомі розвідниці-звязківці.

Також діяла молодіжна група в центрі Бобринця - Анатолія Трембича, яка називалась «Батьківщина». Вона включала ЗО осіб, які всі були зраджені і закатовані прямо перед вступом фашистів у місто.

 Відома група і Сергія Рибака - із села Бобринка...

Журналіст : Це хлопчик - неповнолітній герой?

Краєзнавець 1: Так, правильно! Він на День народження Гітлера проніс на площу червоний прапор... За цей подвиг він був повішений прямо у своїй школі! Його соратники зняли тіло і перепоховали його, зробивши підкоп. Тепер школа і музей носять його ім'я.

Журналіст : А в стінах технікуму?

Краєзнаквець1: Тут діяла група «Слов’яни», яку очолював директор технікуму Іван Давида.

Журналіст : Скільки членів вона нараховувала?

Краєзнавець1: Всього 7. Ці люди виконали вирок бобринчан і закатували палачів, які орудували у Бабиному Яру...

Краєзнавець 2 : Здрастуйте, колего!

 

Краєзнавець1: Вітаю. Познайомтесь, це ***, журналіст газети «Червоний шлях». А це ***, мій колега.

Журналіст : Мені дуже приємно! Ми тут розмовляли про роки, коли Бобринець був окупований німецько-фашистськими загарбниками.

Краєзнавець 2: О, це дуже цікава і суперечлива тема! К: Колего, може, ви нам допоможете? Ж: Чи не могли б ви розповісти власне про визволення нашого міста від гніту?

 

  • Проектор: карта

 

 

Краєзнавець2: Ви знаєте, Кіровоград було визволено 8 січня, а Бобринець - лише майже через два місяці, 16 березня 1944 року. Це свідчить про те, що радянські війська вели важкі бої за кожен клаптик нашої землі...                                                                                   

57 армія Третього  Українського фронту (піхота) підходили до міста із двох боків, як колись це робили німці. 15-16 числа березня місяця вони вели важкі бої з майже згорілим містом, і вже до вечора 16 березня місто було звільнене.

Журналіст : Скільки героїв віддало свої життя за врятування міста?

Краєзнавець 2: Загинуло 104 воїни. Вони спочивають в центрі міста і в с. Сорочаново.

Журналіст : Що ж, дякую вам за допомогу! Я вважаю, що це буде чудова стаття!

Краєзнавець 1: Звертайтеся, завжди раді допомогти!

 

Піднімаються.

-Проектор: відео --

- Фон-

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 1

Ведуча : Війна, що ти накоїла? Скільки біди ти за собою привела, скільки горя? На своїх крилах принесла ти смерть і руйнування, лихо і горе.

 

 

На фронтах Другої світової війни захищали Вітчизну 9950 наших земляків, кожен другий з них загинув смертю хоробрих.

Біля 500 бобринчан були закатовані фашистами за організаційний опір та боротьбу з окупантами.

8600 молодих людей району примусово відправлено на каторжні роботи до Німеччини. Кожен третій з них помер на чужині.

За мужність, героїзм та повну самовіддачу в боротьбі з ворогом 4600 бобринчан нагороджено орденами і медалями СРСР в тому числі: "Богдана Хмельницького" – 2; "Олександра Невського" – 2; "Червоного Прапору" – 25; "Червоної Зірки" – 642; "Слави" – 428; "Вітчизняної війни" – 195; медаллю "За відвагу" – 876 чоловік.

 

Краєзнавець  1: Білим голубом летиш ти в небо, визволителю. Із собою забрав ти від нас чорну смерть і сиве горе. Відвів від майбутніх онуків своїх ти біду, заслонив собою.

Скільки б років не відходило у вічність, але людська пам'ять буде берегти в своїх глибинах те що змушує серце не лише озиватися, а й здригнутися від невимовного болю, співчуття до тих чиє життя було жорстоко обірване чи осиротіло.

 

Додаток 2

 

Журналіст : Хотів для нас сонця - і ти поклав на це життя, хотів волі - і віддав себе на алтар. Вічна память тобі, Безіменний. Твій подвиг безсмертний, невідомий герою!

Краєзнавець 1: Не щезне в пам’яті людській, не піде в забуття великий подвиг і велика трагедія народу, його перемога над фашистами.

 

Додаток 3

 

Краєзнавець 2: Ніхто не забутий, ніщо не забуте! Дякуємо за кожну мить, шануймо кожну хвилину, яка тягнулася від тієї страшної ночі - і до Перемоги! Пам'ятаємо кожного, нехай від тих днів нас відділяє іще один, безхмарий і вільний рік.

 

Додаток 1. З історії краю  в період Другої світової війни.

 

21 червня 1941 року місто Бобринець облетіла звістка про віроломний напад фашистів на нашу країну. 1724 жителі Бобринця захищали Вітчизну на фронтах Великої Вітчизняної війни  997 з них полягли смертю хоробрих. З перших днів війни трудящі перебудовували свою роботу на воєнний лад. Робітники маслозаводу Г. П. Верзан, Д. Ф. Яроват К. В. Чабаненко виконували денні норми на 130—150 проц., Алтушев — на 150— 200 проц. Таких прикладів було багато.

6 серпня 1941 року до Бобринця увірвалися німецько-фашистські загарбники-Почалися масові грабежі і насильства над мирними жителями. За період окупації загинуло близько 450 чоловік.

 

ДОПОВІДНА ЗАПИСКА

По Бобринецькому району

Розстріляно; повішено і закатовано радянських громадян на території району з серпня 1941 року по 16 березня 1944 року 532 чоловіки.

Наприкінці грудня 1941 року за розпорядженням окупаційних властей всіх радянських громадян єврейської національності, що і лишилися, було виселено з власних будинків і зібрано в центрі міста Бобринця, з наступним розміщенням у спеціально відведеному для них кварталі. Квартал їх посилено охоронявся німцями.

В перших числах січня 1942 року з числа євреїв утік гр-н Торговицький. Через три дні за наказом гебітскомісара полковника (німець за національністю) Гольцмана і начальника Бобринецької  гебітсжандармерії – обер-лейтенанта Еверса було відібрано 10 чоловік радянських громадян з євреїв, котрих було зачинено німцями в окремому будинку і по-звірячому спалено.

В січні-лютому 1942 року за розпорядженням полковника Гольцмана і начальника гебітсжандармерії  обер-лейтенанта  Еверса жандармерія по-звірячому розстріляла 344 особи єврейської національності на південно-західній окраїні Бобринця .

З 344 розстріляних громадян 120 дітей у віці від 1 до 14 років, стариків - 24 чоловіки, жінок - 180 чоловік, а решта - громадяни чоловічої статі віком понад 20 років.

В листопаді 1943 року на південній околиці Бобринця, за наказом Еверса і Гольцмана, було по-звірячому розстріляно 17 радянських громадян, запідозрених карателями в належності до радянських партизанів і радянсько-партійного активу В грудні 1943 року в лісосмузі, розташованій за 5 км від с. Кетрисанівки, на Миколаївському тракті, жандармерія розстріляла 6 радянських громадян, запідозрених у належності до радянських партизанів.

За весь період окупації вигнано насильно до Німеччини 1444 чоловіки, знищено громадських будівель, колгоспних і радгоспних будівель, особистих будинків і споруд - понад 400, знищено і вигнано худоби до Німеччини - 22 958 голів.

Населення всіляко саботувало розпорядження окупантів, молодь ухилялася від примусових робіт. Патріоти піднімалися на боротьбу з ворогом. На території району з вересня 1942 до березня 1944 року діяла підпільно-диверсійна група, керівником якої був комуніст В. П. Репешко. За час своєї діяльності підпільники визволили з концтаборів 67 військовополонених, врятували від фашистської неволі 470 юнаків і дівчат.

 

ДОПОВІДНА ЗАПИСКА

Про звірства німецько-фашистських окупантів на території

Витязівського району

Витязівський район  було тимчасово окуповано з 5 серпня 1941 року до 18 березня 1944 року. Німецькими каральними органами було заарештовано 132 чоловіки колишніх комуністів і радянського активу, з котрих:

повішено - 1 чоловік, розстріляно - 30 чоловік, решту було вигнано до концтаборів Німеччини.

В грудні 1943 року начальником німецької жандармерії було споряджено каральний загін, складений з поліцаїв і жандармів в кількості 40 чоловік і направлено в село Майське Бобринецького району для здійснення арешту і пограбування мешканців , було заарештовано 18 чоловік.

Всіх заарештованих було привезено до Витязівської жандармерії. Арештовану жінку Найденко Настасію Антонівну роздягли догола і примушували танцювати зі своїм сином Олександром віком 15 років.

Після допитів і катувань п'ятеро чоловік, у тому числі матір з сином, було закатовано до смерті.

Виявлено 24 трупи розстріляних радянських громадян , у всіх    виявлено кульові рани в голову, в груди, а також сліди катувань і знущань.

Керівниками всіх операцій по арешту і знущаннях є начальник жандармерії Кайзер, жандарми Шпрунт і Ланц.

Вигнано на каторжні роботи до Німеччини 1054 чоловіки . Збитки, завдані німцями в період їх тимчасової окупації району 567 517 760 крб.

Більшість чоловіків Витязівки з перших же днів Великої Вітчизняної війни пішли на захист Батьківщини. В липні 1941 року під керівництвом комуністів і депутатів сільської Ради почалася евакуація колгоспного майна в тил країни. 6 серпня село захопили гітлерівці. Радянські патріоти піднімалися на боротьбу з ворогом. І. Я. Назаренко був зв'язківцем Костуватської підпільної організації, якою керував комуніст Л. П. Шевченко. Підпільники діяли на території Братського району Миколаївської області. В складі цієї організації був також житель села Дончиного С. И. Чупринюк. В лютому карателі схопили І. Я. Назаренка та С. И. Чупринюка. На шляху до фашистської катівні І. Я. Назаренку вдалося втекти, а С. Й. Чупринюка стратили у Ганнівці.

Самовіддано боролися проти німецько-фашистських загарбників 450 жителів села на фронтах Великої Вітчизняної війни. За ратні подвиги більшість з них відзначена бойовими нагородами. 143 односельці загинули смертю хоробрих.

Жителі Витязівки пишаються своїми земляками Героями Радянського Союзу І. С. Індиком та Д. М. Осадчим. І. С. Індик був у складі групи моряків-десантників, яка в ніч проти 26 березня 1944 року під командуванням старшого лейтенанта К. Ф. Ольшанського висадилася в Миколаївському порту. Відбиваючи запеклі атаки ворога, сміливці до підходу радянських військ дві доби утримували захоплений плацдарм. З 68 десантників живими лишились тільки дванадцять. У тому бою загинув і старшина 2-ї статті І. С. Індик. Учасникам десанту 20 квітня 1945 року присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Ім'ям героя названа піонерська дружина Витязівської середньої школи. Комсомолець 20-х років Д. М. Осадчий пройшов славний шлях від рядового бійця до гвардії полковника, командира мотострілецької бригади. Дев'ятнадцятирічним юнаком він добровільно вступив у Перший Вознесенський стрілецький полк, громив банди Тютюнника, Махна. По закінченні громадянської війни залишився служити в Червоній Армії, був комісаром дивізії. За успішно проведену операцію під Яссами в 1944 році командира мотострілецької бригади Д. М. Осадчого удостоєно звання Героя Радянського Союзу. Та урядова нагорода не застала його в живих. 14 жовтня 1944 року в боях за визволення території Румунії Д. М. Осадчий загинув. Поховано його в молдавському місті Бєльцях.

З серпня 1941 року в Кетрисанівці діяла підпільна група з 37 чоловік, яку очолював комуніст К. П. Колісник і комсомолець А. П. Тернавський. Патріоти мали радіоприймач і ротатор, розповсюджували листівки серед жителів навколишніх сіл, доставляли в Чорний ліс продукти партизанам. 12 лютого 1944 року 34 члени групи були розстріляні фашистами. На місці їх страти споруджено обеліск Слави.

8 серпня 1941 року в село вдерлися фашистські загарбники. Почався масовий грабіж — гітлерівці забирали хліб, худобу, колгоспне майно, а також особисте майно колгоспників. Молодь вивозили в рабство до Німеччини. Безчинству окупантів не було меж. У серпні 1941 року всім сільським дівчатам наказали з'явитися в приміщення, де пиячили фашистські офіцери. Коли жодна з них не прийшла, озвірілі гітлерівці організували облаву, під час якої розстріляли чотирьох колгоспників. У вечері того ж дня вони закатували сільську вчительку. 2 вересня німецькі солдати вбили старого колгоспника О. Мироненка і його 12-річного онука. Замучена була також і дружина колгоспника Г. М. Савина. 16 березня 1944 року частини 19-ї, 9 3-ї, 113-ї і 223-і стрілецьких дивізій 57-ї армії 3-го Українського фронту визволили Бобринець від німецько-фашистських загарбників. За роки окупації гітлерівці завдали місту великих збитків, які обчислювались сумою у 13,7 млн. крб. Вони зруйнували 9 промислових підприємств, 10 магазинів, 6 шкіл, технікум, багато комунальних житлових будинків, пограбували господарства МТС і міських колгоспів.

Райком партії і райвиконком, що відновили роботу в березні 1944 року, очолили боротьбу трудящих за відбудову народного господарства.

 

 

 

 Друга світова війна  в житті студентів та викладацького колективу технікуму.

Драматична, тотальна війна фашизму з радянською цивілізацією залишила надзвичайний слід в історії нашого краю та навчального колективу.

З перших днів війни на боротьбу з ворогом було мобілізовано і добровільно пішли на фронт більше 300 випускників та викладачів технікуму.

За розпорядженням Міністерства сільського господарства 40 учнів та на чолі з директором І.Д.Кобильським і викладачем рослинництва Г.Д.Гречанівським все рухоме майно, тварин та цінності переправили в тил (Донецьку обл.), а більшість основного складу закладу брала участь  в оборонних заходах, винищувальних батальйонах, організованому опору фашистам.

Майже половина (з 300 чоловік) наших учасників бойових дій не повернулись з поля бою, загинувши на фронтах Великої Вітчизняної війни смертю Героя.

Серед них: Василь Васильович Порик, випускник  1937 року організатор опору радянських партизан і підпільників на півдні Франції. Здійснив легендарну втечу з фортеці Сен-Нікез.

Небачена сміливість в боротьбі  з фашистами, вміла організація підпілля, за що В.Порик отримав високу оцінку генерала де Голля, та героїчна загибель його в гітлерівських застінках, навічно залишилась в пам'яті французького та українського народів, які відзначили цей подвиг найвищими урядовими нагородами двох держав.

Андрій Федорович Іванченко – бобринчанин з 1932 по 1935 роки був студентом технікуму, а з 1936 по 1939 – керуючий учбовим господарством.

У війну Іванченко – командир взводу, загинув смертю Героя в бою на території Угорщини.

Календюк  Іван Хрисанфович – випускник 1941 року, доброволець, розвідник, гвардії старший сержант, нагороджений 7  орденами та медаллю Героя Радянського Союзу.

Після війни працював на партійних та радянських роботах.

В роки року окупації на території Бобринеччини та в стінах технікуму боротьбу з фашистами очолив директор Давида Іван Іванович в підпільно-диверсійну групу якого входили викладачі Костянтин та Володимир Селезньови, Марія Данилівна Давида, Іван Лук’янович Димнич, Микита Олексійович Дудник, частина довірених учнів та місцевих жителів.

 

Додаток 2.  - Спогади бобринчанки Гоц-Штурко.

                     - Спогади бобринчанки Сахно-Кабанець про розстріл наших військово полонених.

 

 

Спогади

бобринчанки Гоц-Штурко

матері 8 дітей, на очах якої

закатували всю сім’ю в березні 1942 р.

в Бобринецькому "Бабиному яру".

 

"Мужчин і жінок по 16-20 чоловік голими підводили до ними ж виритої ями, розстрілювали пострілами в потилицю. Стариків та дітей, не розстрілювали, а били по голові гумовим києм, після чого кидали до ями. Грудних дітей і маленьких 2-3 роки кидали до ями живими".

 

                                                                                      /Розповідь засвідчує

гр. Ігнатова О.М. в 1965 р./

                                                                          м. Бобринець

 

Спогади

бобринчанки Сахно-Кабанець

про розстріл наших військовополонених.

 

В серпні 1941 року коли фашисти окупували наше місто мешканка Сахно-Кабанець Оксана Павлівна одного ранку стала свідком як по вулиці Луначарського німці вели конвоєм шестеро наших полонених і одну дівчину, хлопці були в жахливому стані, один з них вигукнув: "Прощавай сестричко, мабуть більше не побачимось!"

Вона прослідкувала маршрут цього кривавого конвою, який зупинився в дворі школи №1. А вечором жителі вулиці Жовтнева чули постріли та крики людей. По місті пройшов слух, що полонених розстріляли.

Лише 17 березня 1944 року воїни 113 стр. дивізії, які визволяли Бобринеччину викопали останки бійців, перенесли в могилу, поставивши пам’ятник, за яким доглядали учні та зав. бібліотекою Деренковська І.Р., а пізніше останки цих бійців було перенесено до центрального меморіалу міста.

 

Імена мужніх!

Військовий фельдшер – Брачик Лідія

Рядові:                              Загонов Михайло

                                          Зімбергшляк Віктор

                                          Іванов Василь

                                          Крисенко Микола

                                          Коваленко Яків

Молодший сержант:       Каверза Андрій

 

В пам'ять про цей сумний випадок в 1990 р. учні шкіл, біля обеліску Слави учням та вчителям, що загинули в бою було посаджено 6 тополь і одну берізку, а в 2005 році на місці розстрілу встановили пам’ятний знак.

 

                                                                                          Зафіксовано зі слів

Діни Пантелеївни  Сахно.

 

 

Додаток 3. Друга світова війна в житті студентів та викладацького колективу технікуму.

 

Правда про події на фронтах, організації втеч з полону, переховування молоді від вивозу на каторжну працю – ось невелика толіка тих мужніх справ цієї підпільної групи.

В листопаді 1943 року члени групи були заарештовані і відправлені в концентраційні табори, Бухенвальд, Освенцім та інші, але справа їх не вмерла.

За мужність, героїзм, відвагу та відданість  справі Перемоги майже сотню наших випускників та викладачів технікуму нагороджено орденами та медалями СРСР.

Серед них:

Василь Денисович Смоленчук,

Петро Петрович Василенко,

Яків Устинович Хаустович,

Григорій Данилович Гречанівський,

Михайло Терентійович Січовий,

Володимир Данилович Туренко,

Іван Антонович Кіра,

Михайло Трифонович Заграничний,

Григорій Максимович Харута,

Леонід Зіновійович Мільштейн,

Борис Павлович Лігостов,

Микола Іванович Цибульський,

Олександра Павлівна Чередниченко (Колісник),

Леонід Михайлович Закржевський,

Дмитро Лукич Піднебесний,

Танхен Семенович Тодоровський,

Тимофій Макарович Кухтін,

Олександр Власович Данилюк,

Сергій Семенович Хачатурян,

Олександр Олександрович Заушкевич,

Микола Іванович Ребрій,

Анатолій Миколайович Берлінський,

Іван Терентійович Козуля,

Ольга Фатїївна  Мамчур.

 

16 березня 1944 року воїни 57 армій ІІІ-го Українського фронту визволили наше степове місто. В лавах визволителів йшов Михайло Терентійович Січовий, кавалер ІІІ орденів, інвалід війни який довго працював завучем в рідному технікумі після звільнення краю.

Вже 1 вересня 1944 року учні сіли за навчальні парти, а колектив разом з дітьми, відбудовував зруйновану вщент будівлю, працюючи по 14 годин на добу.

Це був дійсний подвиг ім’я якого Праця на благо Вітчизни та вільної людини.

 

 

 

 

 

 


 

 

 

 

doc
Додано
19 грудня 2018
Переглядів
484
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку