Виховна година "Герої ООС - наші земляки"

Тема: Герої ООС – наші земляки

Мета: виховувати в учнів почуття патріотизму, національної гідності, любові до рідного краю, почуття вдячності воїнам АТО за захист Вітчизни; розуміння своєї причетності до всіх подій, які відбуваються в Україні; розвивати в учнів бажання брати посильну участь у допомозі і підтримці захисників Вітчизни;формувати активну громадянську позицію щодо єдиної, цілісної Української держави та захисту її кордонів. 

Обладнання: презентація, відеоролики.

 

Хід проведення

(Кліп Ірина Федишин «Україна»)

 Вступне слово вихователя.

Є край, де найкращі у світі пісні,

І цвітом чарує калина,

Де сонечко вперше всміхнулось тобі,

Це дім твій – твоя Україна.

    Кожна  людина  найбільше  любить  той  край,  де  народилась  і живе.  Кожен  пишається  своєю  рідною  країною.У нас шепоче замріяний вітер слова кохання річці синьоокій, а день стоїть у шелестах золота та яскравих кольорах осінніх квітів. Обнялися голубе небо і пожовкле колосся безкраїх степів. Такою ми хочемо бачити під мирним небом нашу неньку – Україну. Ми гордимося і пращурами, і сучасниками. Наша країна має найкращу природу, а українці –найпрацьовитіша, найщиріша і найспівочіша нація. І пісня у виконанні Ірини Федишин відтворює неповторну красу України. Та, на жаль, дзвінка пісня навіває в наші серця не радість, а тривогу за нашу країну.

Україна не раз піднімалася з колін. Побита і ціла в ранах, та нездоланна для ворогів своїх, вона йшла ворогу під кулі, щоб захистити всіх своїх дітей. Терновим шляхом дійшла Україна до сьогоднішніх днів. Здавалося все скінчилося, давно минуло і більше ніхто не пройде шляхом тих кривавих дій. Та не так здавалось, як вже сталось.

    Більше двадцяти років Україна не знала війни. Наш народ пишався тим, що в буремні 90–ті Україні вдалося зберегти мир. Але нещастя  не обійшло нашу державу тепер. Ще п'ять років тому ми з вами не знали дуже багатьох слів, пов’язаних з війною, а тепер майже кожну родину, так чи інакше, опалило полум’я військових дій. У нашу країну прийшла біда. Анексовано Крим, палає ООС на сході України, у якій гинуть військові, мирне населення і діти. Нова Україна народжується в цій боротьбі, бо її свободу відстоює увесь український народ.

Учень 1.      

Україна моя у вогні,

У земному раю стріляють.

Розлетілись, мовчать солов’ї –

Темні ворони в небі кружляють.

Україна кайдани рве,

Кращі хлопці стають до зброї.

Лютим звірем душа реве,

Не бояться вогню герої.

Розлилася в крові війна.

Нам вітання прислав диктатор.

Ми на згарищі його зла

Синьо-жовтий піднімемо прапор!

 

Перегляд відеоролика «Над землею тумани»

 

Вихователь. Чотири роки тому ми не звертали особливої увагу на слова «Слава Україні – Героям Слава», а тепер вони набули нового змісту.

Наразі вже точно зрозуміло, кому ці слова адресовані, і ні в кого немає сумнівів, що ці герої – хлопці, які зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон України; лікарі, які в мирний час повертають поранених в ООС  з того світу; волонтери, на плечах яких тримається наша армія.

А який сенс ви вкладаєте у слова: «Слава Україні!», «Героям Слава!»? Кому вони адресовані?

(Відповіді учнів)

Вихователь. Так, дійсно, слова «Слава Україні» – Героям Слава» перестали бути просто вітанням – це вже віддання шани найкращим, котрі в найважливіший момент нашої держави не злякалися і пожертвували собою заради своєї Батьківщини.

Вони не сиділи в кабінетах, вони не ховались від військкоматів, вони не тікали за кордон. Ці люди пішли захищати нашу Батьківщину – це справжні хоробрі серця. Вони, як один, без жодних вагань, без примусових повісток піднялися на захист України. На цих патріотах тримаються не тільки усі добровольчі батальйони, вони суттєво доповнюють регулярні війська України.

Водночас на захист України стали тисячі людей. Усі рівні перед захистом держави - це інженери, будівельники, вчителі, медичні працівники, прості робітники і навіть артисти.
Із початком військового протистояння на Сході українці переосмислили багато понять. Там, в зоні ООС, вірність Батьківщині доводять із автоматом у руках, істинну дружбу – прикриваючи спину бойового товариша, а любов до Бога – щирими молитвами про мир та спокій в Україні. 
 

Учень 2.

Цвіт нації наш гине у боях

Серед безлюдних та зруйнованих будівель.

Над ними майоріє рідний стяг

Цей символ вічності, незламності країни.

Вони стоять і захищають до кінця

Те, що з дитинства в серці проростає.

Любов до матері з любов`ю до життя

І звісно ж Батьківщина місце має.

 

Ведучий 1. У результаті бойових дій в Україні загинула величезна кількість людей:  солдати  добровольчих загонів та регулярної армії, мирні жителі, у тому числі й діти.

Та кожна війна має своїх героїв! Серед полеглих за нашу волю є й імена наших земляків.

Це – 41-однорічний капітан Комаров Олексій Миколайович. Із початку воєнних дій загинло майже  120 військових із Сумської області. Ці дані постійно оновлюються. Майже всіх військових посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня чи орденом Богдана Хмельницького. Трьом нашим землякам посмертно присвоєно звання «Герой України»: Олександр Аніщенко, Олексій Братушка, Максим Савченко. Давайте детальніше дізнаємося про наших героїв.

Доповіді учнів. Додаток 1.

 

Ведучий 2. Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам'ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих.

 

Ведучий 1.  Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню-частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони згасли як зорі, але повинні жити в нашій пам’яті! У жалобі схилимо голови.

 

Ведучий 2. Хвилиною мовчання вшануймо тих українців, які під час подій на Сході країни віддали своє життя за свободу.

 

Хвилина мовчання.

 

Декламування вірша «Я дякую Вам, хлопці, за життя»

Я дякую Вам, хлопці, за життя,
Я дякую Вам, хлопці, за свободу.
Пробачте нас. Пішли ви в небуття,
І більше не повернетесь додому.
Ви йдете в бій, йдете на вірну смерть,
Ви не лякаєтесь нікого і нічого.
Ви захищаєте своїх жінок й дітей,
Ви знаєте що робите й для чого.
Вас пам’ятати будемо завжди,
І з вами боремось за рідну країну.
За ту країну, де нема війни,
За нашу й вашу вільну Україну!

Ведучий 1. Нашу Україну зламати не можна. Вона як птах фенікс відроджується із попелу, стає міцнішою, сильнішою. Операція ООС в Україні ще не закінчилася. Тому, особлива шана сьогодні тим, хто на передовій, солдатам-захисникам України, у тому числі і нашим землякам.

 

Вихователь. Сьогодні на нашому заході присутня наша випускниця Бабич Альона В'ячеславівна. Ця дівчина була учасницею  подій, про які ми дізнаємося лише із ЗМІ. Запрошуємо її до слова.

 

Виступ гості.

 

Учень 3. Вірш воїнам АТО

Я дивлюсь на світлини бійців,
Щирі посмішки, втомлені очі,
Сиві скроні та безліч рубців…
А мій розум сприйняти не хоче:
Це не сон, не синдром маячні,
Ця війна не в далекій країні,
Не в Іраку чи десь там в Чечні,
А в вишневій моїй Україні.
Саме зараз її вояки
Схід країни від зла захищають,
Б’ються на смерть мої земляки,
Кров’ю землю святу поливають.
Щоб країна ввійшла в майбуття
Вільна, сильна, без чвар та війни.
Віддають саме цінне -життя,
України найкращі сини!
 

Учень 4. Повертайся, будь ласка, живим.

Я прошу не багато, й не мало.

Кожен вечір молюсь всім святим,

Щоб нещастя тебе не спіткало.

Щоби Янгол закрив от біди,

Над тобою розправивши крила,

І щоб куля лихої орди

Не побачила, не зачепила.

Ясним ранком та днем дощовим

Я шепочу у синєє небо:

Повертайся, будь ласка, живим,

Батьківщина чекає на тебе.

 

Звучить пісня «Повертайся живим»

 

Ведучий 1.  Зараз, як ніколи, наша армія потребує допомоги від нас, і не тільки  матеріальної, а й моральної. Воїни мають бути впевненими, що люди, за яких вони воюють, за яких віддають своє життя, боронять від ворога – їх люблять, про них не забувають, підтримують і допомагають. Уже багато намальовано  малюнків і написано листів для солдатів на їх підтримку. Є такі листи від дітей, які западають в саму душу, від яких перехоплює подих.

Ведучий 2. Восьмирічний хлопчик Іванко написав у своєму листі: «Любий солдате!У мене нема тата, мій дідусь інвалід і, окрім тебе, нас з мамою нема кому захищати. Дякую тобі! За те, що я можу гратися на майданчику, їсти морозиво, дивитись мультики! Ми з мамою ніколи не забудемо того, що ви зараз робите! Коли я виросту, я хочу бути таким же сміливим, як ви! Бо я дуже люблю Україну і буду її захищати! І свою маму! І бабусю з дідусем! І тебе! Дякую тобі за те, що ти зараз борешся за моє майбутнє! Обіцяю: я не підведу!!!»

Ведучий 1. Крім таких листів, є справжні подвиги дітей, які жертвують своїми заощадженнями для військових на Сході. Ось, наприклад, семирічний хлопчик пожертвував дві тисячі гривень на каску для солдатів АТО.

Михайлик Ткачук із Прикарпаття майже чотири роки збирав гроші на сенсорний телефон. Але від своєї мрії відмовився миттєво – віддав гроші на потреби військових. Пожертвувати кошти хлопчик вирішив, переглянувши телерепортаж про подвиг одного з військових. 26-річний командир Олександр Петраковський – герой, заради якого Михайлик Ткачук зважився на жертву.

«Коли він вийде з лікарні і піде в бій, йому потрібна буде каска, – каже Михайлик.- Я подумав: якби я купив собі сенсорний телефон, то хто б мене захищав? Краще купити каски», – додає хлопець.

Дві тисячі гривень Михайлик передав волонтерам. Все село гуде про хлопчика – його називають героєм. Сам Михайлик за подвиг свій вчинок не вважає. «Хочу, щоб у нас все було добре. І бронежилети, і каски – це головне. Камуфляж, зброя, патрони, бинти для медиків – це все потрібно нашій армії»,– говорить він.

Разом з грошима хлопчик передав військовим листа з побажаннями мужності і витримки. Конверт волонтери пообіцяли повісити на придбану за його кошти каску і відправити воїнам на Схід.

Ведучий 2. «Якщо не буде України – мені планшет не потрібен». Це слова 10-річного Тараса зі Львова, який віддав на бронежилети 1300 гривень. За них хлопчик збирався купити планшет, але вирішив із мріями поки почекати.

Гроші хлопчик складав у скарбничку. Дуже мріяв про планшет – та на нього не вистачало. Допомогли бабуся і дідусь – подарували 1300 гривень. Однак, гроші він вирішив передати на допомогу армії.

Тарас написав солдатам листа, взяв меншого брата, тата, гроші на планшет і поніс на радіостанцію, яка займається збором допомоги для армії.

За його гроші купили бронежилет і передали листа.

Ведучий 1. А ось лист, який написав Тарас солдатам: «Мене звати Тарас. Мені 10 років. Я живу у місті Львові. Мені подарували на День народження 1300 гривень. Я хочу докласти ці гроші на покупку бронежилета для наших військових. Слава Україні!!! Героям Слава!!!». Історія Тараса так розчулила ведучих і слухачів, що ті вирішили купити хлопцеві омріяний планшет.

Ведучий 2.  Коли перед очима кадри з новин, фото поранених та загиблих героїв, дивлячись їм у вічі, ми розуміємо, що вислів «душу й тіло ми положимо за нашу свободу» став для сучасної історії української нації не просто словами з гімну, це стало станом душі.

Ведучий 1. Справжні герої нашого часу - це ті, хто пройшли війну, поглянули в очі смерті, побачили пекло, вибралися з нього живими і здоровими, але не сказали про це нікому, щоб, не дай Боже, про це не дізналися родичі і близькі, які за них хвилюються.

Ведучий 2. І таких героїв - безліч.

Ведучий1. Ми часто славимо героїв на фронті і в тилу. А я хочу подякувати їхнім батькам, які виховали таких дітей, що заклали правильні основи і поняття: честь і гідність, патріотизм і любов до своєї Землі!

Ведучий 2. Спасибі Вам за наших Героїв, які немов зірки, своїм прикладом вказують нам Шлях Душі і Серця !

 

Відеоролик «Молитва Захисника України»

 

Додаток 1.

Аніщенко Олександр Григорович

український спецпризначенець, полковник (посмертно) Служби безпеки України, заступник начальника відділу Центру спеціальних операцій «Альфа» УСБУ в Сумській області. Герой України.

Олександр Аніщенко народився в Сумах. Навчався у Сумській середній школі № 4, у Сумському державному педагогічному інституті на факультеті фізичного виховання. Під час навчання працював у 4 школі вчителем фізичної культури.

Працював у воєнізованій пожежній частині № 7 міста Суми. Військову службу у Службі безпеки України проходив з 1993 року.

З 2008 року обіймав посаду заступника начальника відділу Центру спеціальних операцій боротьби з тероризмом і захисту учасників кримінального судочинства та працівників правоохоронних органів Служби безпеки України в Управлінні Служби безпеки України в Сумській області.

Під час київського Євромайдану у лютому 2014 серед силовиків, що отримали наказ стріляти у мітингувальників, Аніщенко відмовився брати участь у спецоперації та написав рапорт, який, фактично, означав його звільнення з силових структур. Втім, після втечі Януковича до РФ, прийнято рішення залишити Олександра Аніщенка та інших бійців-«саботажників» сумської «Альфи» на службі.

5 травня 2014 року Олександр Аніщенко загинув під Слов'янськом в бою з представниками терористичної організації «ДНР» та російськими найманцями. Близько 14:00 в селі Семенівка під час проведення спеціального заходу моторизована група потрапила у засідку. У ході бою, тривалістю більше години, під вогнем, маючи численні поранення, Аніщенко продовжував вести вогонь. Він намагався захистити поранених товаришів, прикривши їх від під пострілу з гранатомета, внаслідок чого Олександра розірвало на шматки.

7 травня 2014 року офіцера поховали на Алеї почесних громадян центрального кладовища Сум. У Аніщенка залишилася дружина, донька та літні батьки.

У березні 2017 року присвоєно  звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» ( посмертно) і Орден Богдана Хмельницького III ст. (20 червня 2014, посмертно).

Полковнику Олександру Аніщенку посмертно присвоєне звання Почесного громадянина міста Суми.

На честь героя з початку нового навчального року перший курс в Національній академії СБУ названо ім'ям Олександра Аніщенка.

У загальноосвітній школі № 4 м. Суми відкрито меморіальну дошку полковнику СБУ Олександру Аніщенку.

2015 року Укрпошта випустила художній маркований конверт серії «Героям Слава!», присвячений Герою України полковнику Олександру Аніщенку.

5 травня 2016 року в Сумах урочисто відкрили вулицю Олександра Аніщенка.

 

Комаров Олексій Миколайович

 – заступник командира батареї з озброєння 30-ї окремої гвардійської механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України, капітан.

Народився 23 вересня 1973 року в місті Пирятин Полтавської області  в сім’ї військового. Закінчив середню школу. Потім сім'я оселилася  Глухові.

З початку 1990-х років проходив військову службу в лавах Збройних Сил України. Служив заступником командира батареї з озброєння 30-ї окремої гвардійської механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.

З травня 2014 року брав участь в Антитерористичній операції на сході України. Війну зустрів уже в Дебальцево. Частина, у якій служив Олексій потрапила до «дебальцевого котла». Батьки потім дізналися від його товаришів,що як заступник командира він робив усе, аби врятувати якомога більше людей. Відправив більшість, залишився з мінімальною кількістю полеглих, щоб виводити техніку. Колона потрапила під обстріл «Градів». Олексія вибухом скинуло з броні, осколки потрапили йому в голову й живіт. Потім лікар зробив висновок, що загинув Олексій миттєво, навіть не встиг нічого відчути. Так загинув офіцер, рятуючи життя своїх товаришів. Через декілька днів волонтери з Глухова знайшли його тіло. Ідентифікувати вдалося тільки завдяки особистому армійському жетону.

15 лютого 2015 року похований на Веригінському кладовищі.

Його ім'я занесено в Книгу пошани міської ради.

Нагороджений (посмертно),  орденом Богдана Хмельницького III ступеня, медалями.

Залишились дружина та син.

 

Савченко Максим Сергійович

- заступник командира мінометної батареї 1-го аеромобільно-десантного батальону 95-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ Збройних Сил України, капітан (посмертно).

Народився 5 березня 1989 року в місті Магдебург (Німеччина). З 1992 року проживав в місті Суми. У 2006 році закінчив загальноосвітню школу №7 міста Суми.

З 2006 року в Збройних Силах України. У 2010 році закінчив факультет аеромобільних військ та розвідки Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного за спеціальністю «Бойове застосування та управління діями аеромобільних підрозділів».

З 2010 року служив в 95-ій окремій аеромобільній бригаді Високомобільних десантних військ Збройних Сил України.

З весни 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.

19 липня 2014  на підступах до Лисичанська Луганської області розвідка виявила ворожий опорний пункт. Старший летенант Савченко отримав наказ силами штурмового підрозділу провести розвідку боєм. Першим у колоні був Максимів БТР, що прийняв основний ворожий вогонь на себе. В ході бою, Максим Савченко отримав декілька кульових поранень не сумісних із життям. Останнє, що встиг сказати: «Дайте телефон – поговорю з мамою, скажу,що все гаразд». А потім ще встиг запитати: «Як там мої хлопці?..»

23 липня 2014 року похований на Алеї Почесних громадян Центрального кладовища міста Суми.

У лютому 2015 року у Сумах на фасаді будівлі загальноосвітньої школи №7, де навчався Максим Савченко, йому відкрито меморіальну дошку.

У вересні 2015 року під час сесії Сумської міської ради, було прийнято рішення про присвоєння загальноосвітній школі №7 міста Суми імені Максима Савченка.

Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (14.11.2014; посмертно), орденом "Народний Герой України" (23.07.2015; посмертно). Почесний громадянин міста Суми (29.09.2015; посмертно).

Залишились дружина та донька.

 

Братушка Олексій Сергійович

— громадський діяч, учасник Євромайдану, герой «Небесної Сотні». Герой України.

Олексій Братушка народився 10 квітня 1975 року. у Сумах. Закінчив сумську середню загальноосвітню школу № 11 у 1992році. З 1992 року працював столяром Сумського машинобудівного науково-виробничого об'єднання імені М. В. Фрунзе.

Закінчив Сумський університет. Займався приватною підприємницькою діяльністю, був перевізником. Любив подорожувати наодинці, на вихідні брав наплічник та вирушав у піші походи на десятки кілометрів, ходив не дорогами, а тільки за компасом, знав усі пам'ятні місця Сумщини.

Брав активну участь у Помаранчевій революції 2004 року.

У Сумах залишилися його хворі батьки, дружина і діти: дочка і син.

У січні, як усе почалося на Грушевського, я відчував, що маю його втримати… Бо не повернеться... В лютому не послухався, сказав: «Батя, не роби з мене пацюка. Я буду через два дні». Обіцянку виконав… Через два дні його й привезли… У труні...» — згадує батько  Олексія  Братушки  Сергій  Федорович.

Олексій не раз їздив до Києва, але був там тільки в найгарячіші періоди. Коли ситуація заспокоювалася, повертався.  Коли  Олексій  побачив  у  новинах побоїще 18 лютого, одразу почав збиратися  до  Києва.  Знаючи,  що  на в’їзді  до  столиці  виловлюють  потенційних демонстрантів, одягнув не камуфляжний, а цивільний одяг, не взяв із собою навіть рюкзака.

Маршрутки  довго  не  випускали  з Сум, в Лубнах їх довго перевіряло ДАІ, але  мовчазного  Олексія  без  речей  ні в чому не запідозрили. Пізно ввечері 19 лютого він подзвонив київській подрузі Ані з вокзалу. Запитав, як добратись до Майдану?

«Я  кажу  йому:  «Льошо,  метро  не працює,  давай  краще  до  нас,  вранці 20­го разом підем», — згадує вона. — А  він  відповів,  що  вночі  якраз  найнебезпечніше.  Вранці  підтягнуться кияни,  тому  йому  потрібно  бути  там зараз. І пішов пішки».

 Весело відповідав він  на дзвінки батька: «Все добре, я під годинником. Не переживай». Востаннє батько і син поговорили о 8:25. Більше його телефон не відповідав...

Далі  був  дзвінок  слідчого:  «Ваш син  загинув,  звертайтесь  в  інформаційний  центр».  І  два  дні  пошуків.  Як виявилося, телефон Олексія знайшли в іншого загиблого. Спочатку це дало надію,  може,  поранений?  Шукали  на Майдані, в Михайлівському, зверталися по телебаченню — марно.

22  лютого  сестра  героя  Небесної  сотні  Ольга  знайшла  його  тіло серед  невпізнаних  загиблих  в  Київському морзі. Наскрізне поранення в груди  навиліт.  Загинув  на  Інститутській.  Лікарі  сказали,  що  він  навіть не  зрозумів,  що  сталося,  —  миттєва смерть...

Поховали Олексія 24 лютого на Центральному цвинтарі на Алеї почесних громадян міста Суми.

Олексію Братушці присвоєно звання «Почесний громадянин міста Суми» (посмертно), відкрито меморіальну дошку в школі № 11, де він навчався і школі присвоєно ім'я Олексія Братушки., вулицю Куйбишева було перейменовано на Вулицю Олексія Братушки.

Посмертно присвоєно  звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка»,  Медалі «За жертовність і любов до України».