Відкрита виховна година:

 

 

 

 

Мета: Виховувати у студентів почуття любові й щирої поваги  до своїх матерів, відповідальність за свої вчинки. Прищеплювати любов та повагу до старшого покоління. Ознайомити з народною творчістю, кращими творами літературного мистецтва, присвяченими материнству, сім’ї.

 

 

 

 

 

 

 

 

Інтер’єр: Висловлювання про матір. Стіл, прикрашений вишитими рушниками, хліб, свічка, квіти, на чільному місці Образ Божої Матері.

 

Хід заходу

 

Вступне слово куратора

Шановні студенти, гості, сьогодні виховна година присвячена найдорожчій людині для кожного з нас – матері.

Мати... Це перше слово, яка з радісною усмішкою вимовляє дитина. Мама – це те слово, яке найчастіше повторює людина в хвилини страждання і горя.

„Мамо!” – кричить жінка народжуючи дитя. „Мамо!” – Кричить падаючи ранений солдат.

Матерів мільйони і кожна несе в собі любов. Вони особливо прекрасні, коли підносять дитину до грудей.

І кожен скаже: “Найкраща мама – це моя мама”. Хто б вона не була, де б не жила... Саме їм, найріднішим, найдорожчим присвячуємо нашу виховну годину.

Мама, матуся, ненька – скільки спогадів і тепла таїть це магічне слово. І справді, час рікою пливе, але вороття назад у дитинство немає. І скільки не було б нам: 5, 16 чи 50 – завжди потрібна нам мати, її ласка, її погляд. І чим більша ваша любов до матері, тим світліше і радісніше її життя.

Мама… Одне єдине слово, але скільки воно значить для кожного з нас. Скільки в цьому слові ніжності, ласки, доброти. Нема друга ближчого і ріднішого, ніж мати. Всі наші радощі і печалі, мрії і прагнення разом з нею.

 

Тема материнства є одвічною темою в літературі.

Немає такого поета чи письменника, який би не присвячував вірші матері. Згадаймо Т. Шевченка, Л. Українку, М. Рильського, Л. Костенко, В. Симоненка. У їх творах образ матері – це символ чистоти, дівочої непорочності та доброти, страдниці, яка весь тягар життя несла на своїх дужих плечах.

Давайте послухаємо як гарно сказав про святість і високе покликання материнства  Т. Г.Шевченко.

 

 

Вірш Т. Шевченка “Сон”

Студент 1

            На панщині пшеницю жала.

            Втомилася: не спочивать

            Пішла в снопи, пошкандибала

            Івана сина годувать.

            Воно сповитеє кричало

            У холодочку за снопом.

            Розповила, нагодувала,

            Попестила: і ніби сном,

            Над сином сидя, задрімала

            І сниться їй той син Іван

            І уродливий, і багатий,

            Не одинокий, а жонатий.

            На вольній, бачиться, бо й сам

            Уже не панський, а на волі,

            Та на своїм веселім полі

            Свою таки пшеницю жнуть,

            А діточки обід несуть.

            І усміхнулася небога.

            Проснулася – нема нічого…

            На сина глянула, взяла

            Його тихенько сповила

            Та, щоб дожать до ланового,

            Ще копу дожинать пішла.

 

 

Куратор

Мама –цим словом ми називаємо найдорожчу, найдобрішу, найкращу, наймилішу нам людину.

І кожного, від немовляти і до глибокої старості, образ матері супроводжує через все життя. Мати навчила нас бути мудрими, добрими, навчила жити, вірити, любити і надіятися. Ви мабуть часто згадуєте материнські руки, що у дитинстві так ніжно гладили нас по голівці, за ручку вели нас у перший клас,  оберігали від спеки і холоду, знімали жар із нашого чола, готували нам найсмачніші «мамині страви».

 

Яке найкраще слово у світі?

Раз мудрий хтось питав людей.

•   „Здоров’я”, - відповів так хворий.
•     „Ні, молодість !” – сказав старий...
•     „Найкраще – хліб” – жебрак говорить.
•   „Побіда” – відповів стрілець.
•   „Найкраще – воля” – рік невільник.
•   „Не, правда” – обстоював мудрець.

Аж тут з куточка

Обізвавсь сирітка, ще малий хлопчак:

Найкраще слово в світі: „Мама!”

І всі сказали: „Мама...! Так....!”

 

Свічка материнського серця завжди освічує дорогу дитини в житті. І в серці матері ніколи не згасає любов, бо воно ніколи не залишається байдужим. Тож нехай кожний з вас, хто має щастя мати матір, береже його, як найцінніший дар свого життя.

 

 

Вірш В.Симоненка “Матері”

Студент 2

        Я твій портрет фіалками вберу,

        Ти так любила голубі фіалки.

        Мене ти вчила правді і добру.

        Мене до праці ти привчала змалку

        Я доторкнуся до твого чола,

        На ньому зморшки, й ті такі ласкаві.

        Ти все дала, нічого не взяла,

        Ні крихти хліба, ні спасибі навіть

        Все те що мав, і те що в мене є.

        Що від людей що від землі святої,

        Що пам’яттю в рядках моїх встає,

        Передане в моє життя – тобою.

        Дочку, можливо, матиму хто зна…

        Про що в гаю зозуля накувала.

        О, як я хочу, мамо, щоб вона

        Твоє велике серце мала.

 

 

 

 

Куратор

Мама... Закрийте очі і прислухайтесь. І ви почуєте мамин голос. Він живе в кожному з нас, у нашій душі, такий знайомий, рідний. Його не сплутаєш ні з яким іншим. Навіть, коли станеш дорослим, завжди будеш пам’ятати мамин голос, мамині руки, мамині очі.

Матір у всі віки шанували, любили, звеличували, тому що протягом  усього нашого життя  супроводжують нас  її ласка і турбота, а також рушник – вишитий маминими руками.
 

Звучить пісня “Про рушник” на сл. А.Малишка (проектується на екран, СТУДЕНТИ СПІВАЮТЬ)

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,

І водила мене у поля край села.

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала.

І рушник вишиваний на щастя дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

І зелені луги й солов’їні гаї,

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші твої.

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші, блакитні твої.

Я візьму той рушник, простелю наче долю,

В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.

І на тім рушникові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, і вірна любов.

І на тім рушникові оживе все знайоме
до болю:

І дитинство, й розлука, і твоя материнська любов.
 

Куратор

Мама – найдорожче слово в світі. Де б не був ти, щоб не робив – завжди вона твій шлях освітить своїм ніжним серцем. У дні важкі і в дні щасливі вона завжди з тобою.

У народі кажуть: “Як під сонцем квітам, так з матір’ю дітям”. Бо ж і справді: мати в хаті – це сонце, що дає життя усій родині.
 

       

 Можна у світі чимало зробити,

        Перетворити зиму на літо.

        Можна моря й океани здолати,

        Гору найвищу штурмом узяти.

        Можна пройти скрізь пустелі і хащі.

        Тільки без мами не можна нізащо,

        Бо найдорожче стоїть за словами –

        “В світі усе починається з мами!”

 

Послухаємо легенду “Матір-Троянда”

Студент 3

У матері був єдиний дорогий син. Спішила, по краплинці збирала росу для вишивання, вишивала найтоншим шовком сорочки.
 

Виріс він ставний, гарний. Одружився з дівчиною небаченої краси. Привів молоду дружину в рідну хату. Незлюбила молода дружина свекрухи, зненавиділа її. Боялась мати показатися невістці на очі, сиділа в сінях. А потім у хлівець переселилась. Але й це не заспокоїло красуню. Каже вона чоловікові: “Коли хочеш, щоб я жила з тобою, убий матір, вийми її серце і спали на повільному вогні”.

Не здригнулося в грудях сина серце, зачарувала його небаченої краси дружина. Каже він матері: “Наказала мені дружина вбити вас, мамо, вийняти з грудей ваших серце і спалити на повільному вогні, а не послухаю – піде від мене дружина. Не можу я жити без неї, не можу не послухатись. Заплакала мати й відповіла синові: “Ну, що ж, сину, роби так, як велить серце”.
 

Пішов син з матір’ю в діброву, наламав сирого хмизу, розпалив вогнище, вийняв з грудей серце, поклав на жар. Спалахнув сучок, тріснув, полетіла жарина, ударила в обличчя синові, обпекла. Скрикнув син, закрив долонею обпечене місце, стрепенулося материнське серце, що горіло на повільному вогні, прошепотіло: “Синочку мій рідний, тобі боляче? Зірви листок подорожника, ось росте біля вогнища, поклади до обпеченого місця, а до листа подорожника приклади серце материнське, потім у вогонь покладеш.
 

Заридав син, схопив гаряче материнське серце в долоні, уклав його в розкраяні груди, облив гарячими сльозами. Зрозумів, що ніхто і ніколи не любив так гаряче і віддано, як рідна мати. І такою невичерпною і величною була любов материнська, таким всесильним було бажання материнського серця бачити сина радісним і безтурботним, що ожило серце, закрилися розкраяні груди, підвелася мати і притулила голову сина до грудей. Осоружною стала йому дружина-красуня, не міг він повернутися до неї. Не повернулась додому мати. Пішли вони вдвох степами широкими, стали двома могилами високими.

 

Куратор

Мати - берегиня роду людського, її святою завжди називали. Мати народжувала дитину, співала їй колискові пісні, вчила добра і любові, навчала охайності, працьовитості. Недарма в народі кажуть: "Яка мама, така й доня".

Споконвіку славились українські дівчата і жінки - гарні, працьовиті, добрі, привітні.

Жінка – це мати, дружина, берегиня сімейного вогнища. Вона завжди створювала затишок і лад у сім’ї.

Кожна людина з великою любов’ю і душевним трепетом згадує місце, де народилася, де минуло її дитинство. Батьківський дім – то маленька батьківщина кожної людини, тож не забувайте найрідніше місце у цілому світі.

 “Ой, чого калина квіти похилила?”
Студент 5

        Ой, чого калина квіти похилила?

        Чи багато цвіту, чи важка роса?

        Ой, чого так рано мама посивіла,

        А була у неї золота коса.

            Мамине безсоння, мамині тривоги

            Простелила доля у незвану даль.
 

            За ворота вийде, стане край дороги,

            В коси заплітає сивини печаль.

        Стеляться тумани долами й лугами,

        Стеляться тумани на глибокі сни.

        Гей, дорога дальня, повертай до мами,

        Буде в її косах менше сивини.

 

Запалюється свічка. Звучить «Мамина молитва» (проектується на екран)

 

 

Куратор

Діалог матері з сином

- Розкажіть мені, мамо, про вишні,

Їх було так багато в саду.

- Були, синку,морози невтішні,

А вони, кого хочеш зведуть.

- Розкажіть мені, мамо, про зорі,

Чи такими були і колись?

- А той, сину, хто виріс у горі –

Він не часто на зорі дививсь.

- Розкажіть мені, мамо, про долю,

Чи людині підвладна вона?

- Наша доля,мій сину,як море –

Той пливе лиш, хто має човна.

- Розкажіть мені, мамо,про роки –

Чи спливають повільно вони?

- Роки, сину, помітні допоки

Матерів пам’ятають сини.

 

 

Дорогі студенти, ви прожили тільки маленьку частину свого невгамовного життя, виросли, поїхали з рідного дому, але ніколи не забувайте стежини до нього. Пам’ятайте, кожному з вас Мати подарувала найцінніше – життя. Вам жити і дарувати життя іншим. І де б не були ви, нехай завжди, скрізь і всюди зігріває вас і освітлює вашу життєву дорогу полум’я материнського серця.

Допоки нас чекають наші мами

І поки виглядають нас батьки,

Провідуймо, та не лише листами,

Хоч дорогі їм і скупі рядки.

Коли неждано вдарять в дзвони далі,

Тоді на все, на все знайдеться час,

Але ні сльози, ні вінок печалі,

Уже ніщо не виправдає нас.

Заниє жаль у щедрім слові „мамо”,

І чайкою здригнеться синя вись.

Провідуймо і завжди пам’ятаймо,

Що можем запізнитися колись.

 

Знайдеться на усе причина,

Для тишини і для грози,

А мати дивиться очима,

А в них дві крапельки сльози...

 

Байдужість до матері не прощається. Три нещастя є в людини: смерть, старість та лихі діти – говорить українська народна мудрість. Старість – невідворотна, смерть – невмолима, перед цими нещастями ніхто не може зачинити двері свого дому. А від лихих дітей дім можна оберегти. Це залежить не тільки від батьків, а й від вас – дітей.

Дорогі студенти ! Перед вами лежать аркуші з віддрукованими словами із наказу дітям, який написав Сухомлинський В.О. Я хочу, щоб ви не тільки ознайомилися з цим наказом, а й щоб взяли його в життя, як пам’ятку.

 

НАКАЗ:

•        Бути хорошими дітьми – означає не допустити, щоб старість Батька й Матері була отруєна твоїми поганими звичками.
•        Вмій відчувати найважливіші духовні муки Матері й Батька, їхня хвороба – твоя біда.
•        Вмій бути добрим у думках і почуттях.
•        Бережи здоров’я батьків.
•          Пам’ятай, що ранню старість і хвороби батькам приносять не тільки праця, втома, а й сердечні хвилювання, переживання, тривоги, прикрощі.
•          Найбільше вражає батьків дитяча невдячність, байдужість сина чи доньки.
•          Завжди будь чесним ! Будь уважним і ввічливим зі всіма.
•          Поважай старших і менших. Будь завжди справедливим.
•          Умій дякувати старшим за те, що вони навчають тебе.

 

Хочеться зачитати такі рядки про маму:

Найбезкорисніша – це матері душа,

Вона і самовіддана й чутлива.

І доки ще матусенька жива,

Не забувай її красу і силу.

Найбезкорисніша – то мамина краса,

Яка довіку сяє для дитини,

Благословіть же матір, Небеса,

А, Божа Матір, збережи дитину!

Свята і вічна – матері любов,

Серця у мам горять теплом надії,

Тож збережи назавжди ту любов,

Хай мама лиш від щастя молодіє.

І прикростей ти мамі не принось,

Щоб менше плакала вона ночами,

Вона віддасть тобі з натруджених долонь

Своє гаряче серце – серце мами!

 

Тож нехай кожен з вас  пам’ятає, що ніяка радість не буде мамі радістю, коли їй доведеться червоніти за вас. І ще пам’ятайте, що посмішка допомагає мамі жити. То ж будьте такими, щоб частіше посміхалися ваші мами. Тому не забувайте казати мамі гарні і теплі слова не лише в день її свята, а робіть це кожного дня. Пам’ятайте, що гарні оцінки, здобуті вами знання – це радість для мами. Бачити вас здоровими, розумними, красивими – це щастя мами. І щодня, щохвилини пам’ятайте, що вона у вас одна - єдина в світі. І що ніхто вас не любить так, як вона. А якщо мама інколи сердиться на вас трохи, то це лише тому, що хоче, щоб ви виросли найкращими, наймудрішими, найпоряднішими людьми.

 

 То ж бережіть, пам’ятайте, любіть і шануйте своїх матерів!

Приносьте мамам квіти, даруйте щирі слова, любіть своїх матусь. Любіть їх так, як люблять вас вони.

Дякую всім, хто прийшов до нас на свято, а зокрема, вам студенти, за те, що ви любите свою родину і рідну матір.

І нехай у вашому серці завжди буде спогад про рідну домівку, і материнську пісню.