Виховна година "Мій рідний край - куточок України"

                                                                                          Виховна година

«Мій рідний край –куточок України»

 

 

 

Мета: закріплювати знання учнів про поняття «БатьківщИна» і «бАтьківщина», «патріот»; викликати в учнів зацікавленість історією свого народу, рідного краю;

залучити учнів до духовної спадщини свого народу, зацікавити дітей вивченням та дослідженням історії рідного міста;

розширити знання учнів про Кривий Ріг, його мешканців;

формувати громадянські якості: патріотизм, людяність, доброту, милосердя, працьовитість;

            виховувати позитивне ставлення учнів до культури і традицій рідного міста, зацікавленість щодо розширення своїх знань про Кривий Ріг; виховувати високу духовність, стійке почуття національної свідомості, любов до рідного краю, отчого дому, почуття гордості за своїх земляків, прагнення дбати про добробут своєї рідної землі;

вчити дітей усвідомлювати себе громадянином, патріотом України, висловлювати почуття гордості за свою Батьківщину, бажання стати на її захист; виховувати в учнів патріотичні почуття, національну свідомість, гордість та шанобливе ставлення до героїв – захисників незалежної України; викликати прагнення  бути справжнім патріотом рідної землі.

 Актуалізація опорних знань учнів. Мотивація

- Діти, прослухайте, будь ласка, чудовий вірш української поетеси Тетяни Заславської:

Про Україну я пісню співаю,

Кращої в світі для мене нема,

Від небокраю й до небокраю

Навіть шукати дарма…

Нам Україна – мати, родина.

(Так свою Англію люблять англійці,

Швецію – шведи, Німеччину – німці…)

Нам не забути свою Україну.

Тому, що ми – українці!

 

•                   Поміркуйте, діти, про що цей вірш? Яку головну думку хотіла до нас донести поетеса?
•                   Які почуття викликає у вас цей вірш? Чому?

 

  Розповідь вчителяУкраїна… Рідний край… Золота чарівна сторона, земля рясно  уквітчана, зеленню закосичена. Скільки ніжних, лагідних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до краю, де народилися і живуть. Щасливі ми , що народились і живемо на такій чудовій, багатій, мальовничій землі. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини. І де б не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося аж до сліз, почувши рідне слово…

Скажіть, що таке Батьківщина? Чи знайомі ви з цим поняттям?

Що ж таке Батьківщина?

Під віконцем калина,

Тиха казка бабусі,

Ніжна пісня матусі,

Дужі руки у тата,

Під тополями хата,

Під вербою водиця.

В чистім полі криниця

Серед лугу далеко

У діброві лелека.

І веселка над лісом,

І стрімкий обеліск.

Учитель:

Велика Батьківщина починається з маленької домівки, де ви народилися, зі школи, де проходять ваші найкращі роки, з друзів, які зігрівають вас своїм теплом, з тихої казки бабусі, ніжної пісні матусі, доброї поради дідуся.

Скажіть, а який куточок на території нашої славної України є наймилішим і  найдорожчим? Ми всі його називаємо нашою маленькою батьківщиною.

Відповіді учнів

Це рідний будинок, вулиця. 

Це місце, де ми народились і зростаємо.

Це тато і мама, братики й сестрички, вся родина.

Це мої друзі.

Наше місто Кривий Ріг – найрідніша маленька батьківщина.

Учитель:

У  кожної людини в житті є щось таке сокровенне, найрідніше, без чого вона не може навіть уявити свого життя. Це рідний батьківський край, де вперше дитиною побачила світ, ясне сонечко, дрібні сльозинки дощу на віконному склі, ріжок молодого місяця на темному небі, чисту зелену травичку і тисячі різних квітів, які радували серце своїм розмаїттям. Тут кликали в дорогу перші в’юнкі стежинки, які бігли від батьківського порогу у широкий світ. Це та земля, по якій ми зробили свої перші кроки, земля наших батьків, дідів і прадідів, і вона найдорожча за все на світі. Вона єдина, де ми почуваємо себе вдома, затишно і привітно. І, де б людина не жила потім, а зі своїм краєм вона пов’язана невидимою пуповиною, яка не відпускає від себе, живить душу рідним теплом і дає наснагу. Цей рідний куточок нашої Батьківщини, близький нашому серцю, який живить нас невичерпною любов’ю, має дивну назву.

Чи відомі вам версії, легенди про походження назви нашого міста?

 

Легенди про Кривий Ріг

Ім'я ріг означає кам'яний мис, який створює ріка або своїм вигином, або сходячись з іншою. Наше місто одержало таке ім’я через те, що дві річки Саксагань і Інгулець, сходячись, утворили мис, який ріка Саксагань обходить навкруг, довжиною верст на п'ять, як стверджує одна із історичних легенд.

Є інша версія походження назви:

«Давно це було, коли гриміла по Україні слава про Січ Запорозьку… На схилі літ хоробрий козак Ріг побудував для себе оселю якраз на тому місці, де Інгулець та Саксагань зливаються. Став потихеньку господарювати. І хто не їхав мимо, завертав до старого Рога. А оскільки в боях позбувся козак правого ока, прозвали його в народі Кривим. Бувало, повертались чумаки з Криму: „А чи не заїхати нам до Кривого Рога, чи далі поїхати?“ Поважали чумаки Рога за гостинність, чуйність, відвертість, а ще за цікаві розповіді. Йшли роки, навколо хати козака почали з'являтися інші оселі. Згодом тут виросло село. Вже і козака Рога не стало, а назва так і лишилася — Кривий Ріг».

Ймовірно, основою для створення легенди послужило існування реальної особи — козака Івана Ждана (Рога), який в 1666–1667 роках обирався кошовим отаманом Запорізької Січі.

Учитель:А що для вас означають слова « любити Батьківщину»?

Любити Батьківщину  - означає любити рідну хату, батьків, бабусь і дідусів, знати свій родовід, традиції і звичаї українського народу, свого міста, не кривдити менших, допомогти пташині у скрутну хвилину, любити українську пісню, мову солов’їну, бажати доброго дня друзям, сусідам, знайомим, усім людям.

Любов до Батьківщини... З чого вона починається?(Відповіді дітей. )

Все починається з родини. З тої самої хвилини, коли на світ народжується маленьке дароване Богом життя, матуся, співаючи їй колискові пісні, вкладає в них усю свою безмежну любов, мрії і надії про щасливе життя своєї дитини.

         Думаю, кожен зможе подарувати слова подяки своїм рідним. Візьміть на своїх столах аркуші паперу, які сьогодні знайдуть своїх адресатів -  ваших найрідніших людей: мам,татусів, братиків, сестричок, бабусь і дідусів. Думаю, у вашому серці знайдуться слова любові, які ви їм хочете подарувати.

Як мені вас не любити,

рідний батько, нене.

Та ви  мене годували

І дбали про мене.

Батько розуму навчає.

Мати приголубить.

Ніхто мене так на світі

Як вони не любить.

Дай й же ж Боже, щоб я виріс

В школі гарно вчився.

Щоб я батькові і ненці

Добром відплатився!

Людське щастя від роду і до роду

Увись росте з коріння родоводу.

І тільки той, у кого серце чуле.

Хто знає, береже минуле

І вміє шанувать сучасне.

Лиш той майбутнє

Вивершить прекрасне.

Любіть своїх рідних, даруйте їм радість і щастя. Не забувайте щодня, щогодини, щохвилини говорити слова вдячності і любові.

Щасливою є та людина, яка вміє любити, любити рідних, турбуватися про них, любити природу, а одже оберігати її, любити своє місто, що означає не лише захищати його, а знати його традиції і звичаї, знати його історію.

 «Давня історія Криворіжжя»

Первісні люди на території сучасного Криворіжжя з'явилися ще за кам'яного віку. Про це свідчать гостроконечник, знайдений при розкопках у селі Родіонівка, сокири, виявлені в міжріччях Саксагані та Інгульця.

В одному з курганів, розкопаних Петром Сочинським на лівому березі річки Інгулець до жовтневого перевороту 1917 року виявлено посудину з відмуленої глини з вушками. Що відноситься до Трипілля.

Більш розвиненими були племена так званої катакомбної культури, які з'явилися на території Криворіжжя у першій половині ІІ тисячоліття до Р. Х. Вони займалися в основному скотарством. У XV–XII століттях до Р. Х. з'являються скотарсько-землеробські племена зрубної культури, важлива роль у господарській діяльності яких належить саме землеробству. Досягає розквіту в цей період і бронзово-ливарне ремесло. А на початку І тисячоліття до Р. Х. на території всього Придніпров'я з'являються вироби з заліза. Особливого поширення вони набули у Північному Причорномор'ї, де з'явилися у VII ст. до Р. Х. кочові скіфські племена.

У IX–VII століттях до Р. Х. на Криворіжжі жили кіммерійці.

У II ст. н. е. в степи Криворіжжя зі своїми стадами рушили сармати. Археологічні дослідження доводять наявність торгівельних зв'язків між сарматами, що населяли в той час дану територію, і стародавніми греками, зокрема, з островом  Родос, розташованому в східній частині Середземномор'я. На території сучасного Криворіжжя знайдено також поселення скотарів та землеробів так званої черняхівської культури. Найвідомішими похованнями того періоду є поховання біля смт. Христофорівка.

На початку н. е. Причорномор'я населяли землеробські племена — слов'яни (анти). Південні окраїни східнослов'янських земель займали територію, яку займає нині Криворіжжя. В IX–XII ст. на східнослов'янських землях існувала вже могутня держава — Київська Русь. В період феодальної роздробленості територія сучасного Криворіжжя, як і все Південне Причорномор'я, називалось Диким полем. В цей історичний період дана територія була майже не заселена.

.«Славетні люди Криворіжжя»

 Кожна людина повинна любити свою маленьку батьківщину, вносити вклад у її розвиток. Багато людей прославили наш Кривий Ріг на всю Україну, на весь світ.і ми повинні знати їхні імена. Я дуже хочу, щоб у майбутньому серед них опинились і ви.

Олександр Поль — (1832-1890) – Катеринославський поміщик, підприємець, меценат, краєзнавець і колекціонер старожитностей, Поль мав ще досить серйозне «хобі» — захопився українською етнографією і археологією, шукаючи сліди старовинного козацького степового життя…

Якось, сподіваючись на чергову цікаву знахідку для своєї археологічної колекції у Гайдамацькій печері в Дубовій Балці, що розкинулася на правому березі річки Саксагань неподалік Кривого Рогу, Олександр Поль натрапив на поклади руди. Розвідкою корисних копалин біля Кривого Рогу займалися ще з початку століття. Однак, за висновками багатьох дослідників, хоч край і виявися багатим на різні корисні копалини, однак особливого інтересу для промисловості імперії не становив — як засвідчили попередні дослідження, відсоток залізної руди, такої необхідної на той час Росії, що ставала на «промислові рейки», був невисоким. Тому ніхто не збирався вкладати гроші у видобуток катеринославської руди та подальші розвідки родовищ корисних копалин. З 1871 р., за дослідженням провідного наукового співробітника Криворізького історико-краєзнавчого музею Олександра Мельника, Поль організував систематичні розвідки залізних руд у Криворізькому басейні власним коштом, витративши на всі дослідження, якими займався впродовж усього життя, понад 20 тисяч рублів.

Плани Поля щодо промислового розвитку регіону були «наполеонівськими». За його розрахунками, сировинний потенціал Катеринославської губернії був настільки високим, що тут могло б діяти не одне підприємство. Зокрема, як сподівався Поль, можна було б збудувати потужний металургійний завод у Миколаєві, більш як двадцять металургійних заводів на Донбасі, а на Криворіжжі звести заводи з виготовлення порцеляни, фаянсу, скла, вогнетривких матеріалів, фарб, крім того, організувати підприємства з видобутку залізної, мідної та інших руд.

У Кривому Розі встановлено пам’ятник Полю-досліднику покладів залізної руди Кривбасу, ініціатор промислового розвитку регіону, засновника закритого акціонерного товариства «Залізні руди Кривого Рогу».

Павло Глазовий — український поет-гуморист і сатирик, навчався у Криворізькому педагогічному університеті.

Володимир Микитович Маслаченко —народився 5 березня 1936 року. Перше його знайомство зі спортом відбулося у дворовій футбольній команді. У шкільні роки він був членом збірної школярів Кривого Рогу. У 1951 році Володимир почав заняття в юнацькій команді «Будівельник», а потім — у «Спартаку». Потім Маслаченко виграв на обласній Спартакіаді і брав участь у республіканських змаганнях від команди Дніпропетровська, де зайняв друге місце, і удостоївся звання найкращого воротаря турніру у складі української збірної школярів. У 1953 році Маслаченко став гравцем футбольної команди «Металург», де були майстри групи «Б». У 1954 році команда стала учасником півфінальної гри за Кубок СРСР. З 1956 по 1962 роки Володимир Маслаченко входив до складу команди «Локомотив». У 1957 році він вперше виграв Кубок СРСР. У цьому ж році став учасником збірної СРСР і капітаном Молодіжної збірної. У складі збірної СРСР — переможець першого розіграшу Кубка Європи 1960 року. З 1962 до 1969 роки він грав у «Спартаку» (Москва), а в 1966 році навіть був капітаном. У 1969 році Володимиру Маслаченко присвоєно звання Заслуженого майстра спорту СРСР. Після того як спортивна кар'єра закінчилася, Володимир Маслаченко став телекоментатором. Він працював на Всесоюзному радіо і Центральному телебаченні, був спортивним коментатором програми «Час», керівником студії «Спорт Sport» і автором однойменної телевізійної передачі (1992-1994), ведучим телепрограми «Футбольний клуб» на НТВ.

Валерій Маренич родом з Кривого Рогу , був одним із учасників музичного колективу «Тріо Мареничів».У 1971 році група зайняла перше місце на огляді ВІА в Харкові. Вперше на телеекрани України «Тріо Маренич» потрапили в 1978 році і дуже швидко завоювали популярність спочатку в Україні, а потім і в усьому Радянському Союзі. З цього часу в репертуарі групи залишилися тільки україномовні пісні «Сиджу я край віконечка», «Посилала мене мати», «Ой, у гаю при Дунаю», «Несе Галя воду», «Ой, під вишнею …», «Тиша навкруги», «Чом ти не прийшов?» та інші. В 1979 році фірма Мелодія записала їх першу платівку, а Укртелефільм зробив її телеверсію. Учасникам групи присвоїли звання Заслужених артистів України.

Геннадій Удовенко —родом із Кривого Рогу, працював екс-міністром закордонних справ України, був Президентом 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН (1997–1998). Був членом Ради національної безпеки при Президентові України, член Ради національної безпеки і оборони України (серпень 1996-квітень 1998).Володів англійською, французькою, польською мовами. Дипломатичний ранг — Надзвичайний і Повноважний Посол.Почесний доктор Бриджпортського університету (1997, США), Українського вільного університету в Мюнхені (1997).

Альона Бондаренко — народилася в тенісній родині 13 серпня 1984 у Кривому Розі: батько — Володимир і мама — Наталя грали в теніс. Є відомою українською тенісисткою, перша ракетка України. Почала займатися тенісом з 5 років. У Альони є дві сестри: старша Валерія й молодша Катерина — також професіональні тенісистки. Тренується під керівництвом матері.

Катерина Бондаренко  народилася у нашому місті 8 серпня 1986 році, є українською  тенісисткою,заслуженим майстром спорту. Грати в теніс почала у 4 роки. 25 січня 2008 року сестри Альона і Катерина Бондаренко виграли Відкритий чемпіонат Австралії з тенісу в парному розряді, обігравши у фіналі дует білорускиВікторії Азаренко та представниці Ізраїлю Шахар Пеєр.

Володимир Зеленський — народився у Кривому розі, навчався у школі №4 з поглибленим вивченням іноземних мов. Телеведучий, капітан команди КВК «95 квартал» , з 2008 року веде активну продюсерську діяльність, запустивши на телеекрани успішний серіал "Свати". Трохи раніше зігравши кілька ролей у серіалах і кіно, починаючи з 2008 року артист отримує пропозиції зніматися в більш великих проектах, націлених на великі екрани Росії та України та й не тільки. Серед таких стрічка "Кохання у великому місті" (2009), яка в результаті отримала кілька продовження, комедія "Ржевський проти Наполеона" (2012), "Службовий роман 2. Наш час"(2011) та ін.

 

Денис Ципленков — стронгмен і чемпіон світу по армреслінгу, відомий  не лише своєю незвичайною силою, але і надзвичайно великими долонями.Можна навіть сказати, що такі фантастичні герої як Хелк і Шрек, побачивши ці  руки, ще більш позеленіли би від заздрості.31-річний Денис народився у Кривому Розі і все своє дитинство займався  в спортивних секціях абоклубах. До того, як стати армрестлером, він займався підняттям гирь, і досяг в цьому виді спорту значних результатів і багатьох перемог. Зайнявшись армрестлінгом, він дуже швидко вийшов на високий рівень, виграв чемпіонат світу Немірофф в 2010 і 2011 роах. Крім того, Денис володар декількох російських титулів чемпіона зармрестлінгу. На своєму веб-сайті Денис  стверджує, що має найбільший за об’ємом біцепс в Росії – 64 см. Зрост цього чоловіка 186 сантиметрів, а вага- 140 кілограмів чистих м’язів.  Його мізинець вдвоє товщий, ніж великий  палець  більшості людей. Багато хто, побачивши фото його рук, вважають, що це фотошоп, адже вони і справді виглядають занадто великими. Проте вони ще до того ж дуже міцні, Денис легко розколює грецькі горіхи лише своїми двома пальцями, неначе чавить ягоди винограду.

Воронова Тетяна Петрівна —відомий журналіст, краєзнавець, історик, почесний громадянин Кривого Рогу, ветеран Великої Вітчизняної війни.

У 2000 році на честь 225-річчя Кривого Рогу Дніпропетровської області і в зв'язку із значним внеском у розвиток його культури їй присвоєно звання «Почесний громадянин Кривого Рогу», вручений, в числі найперших, пам'ятний знак «За заслуги перед містом». У Кривому Розі Т. П. Воронову пам'ятають з 1957 року як талановиту людину і журналіста по роботі в криворізькій міській газеті «Червоний гірник», зокрема як ведучу тематичної сторінки «Ріднокрай». Авторські статті Тетяни Воронової в місцевих газетах Кривого Рогу дуже цікаві тим, хто захоплений історією міста, історією підприємств та історією другої світової війни. Вона часто виступала на радіо ТРК Рудана, брала активну участь у роботі міської ради ветеранів, працювала в Криворізькому державному педагогічному інституті. За свою роботу по збереженню пам'яток, історії та архітектури Кривбасу, документальне дослідження за кількістю загиблих воїнів під час визволення Кривого Рогу, встановлення славних імен криворіжців і багато іншого, Тетяна Петрівна Воронова неодноразово удостоювалась звання «Найкращий журналіст року» в Дніпропетровській області. За її ініціативи були поставлені у місті пам'ятники Олександру Полю, меморіальні дошки багатьом криворіжцям, які внесли помітний вклад урозвиток міста.

Буряк Володимир Костянтинович (10 серпня 1942 – 29 жовтня 2011) — український педагог, ректор Криворізького державного педагогічного університету(2000–2011), завідувач кафедри психології та педагогічних технологій, доктор педагогічних наук, професор, Відмінник народної освіти УРСР (1984). Автор понад 150 наукових праць, понад десятка книг з проблем дидактики(монографій, методичних посібників),які видані в Києві, Москві, Тбілісі. Співавтор підручника "Дидактика". Ним створено наукову школу з дидактики. Наукові праці отримали визнання і широко застосовуються в роботі викладачів педагогічних інститутів і вчителів шкіл. Є автором 150 наукових праць, у т.ч. 10 книг , Більшість наукових праць опубліковані в центральних педагогічних журналах.  Відмінник народної освіти УРСР (1984). Автор понад 150 наукових праць, понад десятка книг з проблем дидактики(монографій, методичних посібників),які видані в Києві, Москві, Тбілісі. Співавтор підручника "Дидактика".Є автором 150 наукових праць, у т.ч. 10 книг

Бухтіяров Володимир Пилипович — журналіст, керівник проекту «Енциклопедія Криворіжжя», криворізький письменник, який  особливу увагу в своїй творчості приділяє темам Великої Вітчизняної війни, війни в Афганістані, подіям початку минулого століття в Іспанії. Зараз відомий дослідник працює над книгою «Серцем на бунтівний атом», присвяченою землякам - ліквідаторам аварії на ЧАЕС. Володимира Бухтіярова добре знають криворіжці за сторінкою «Домашньої газети» - «Історичний Кривбас», він же є автором цікавих матеріалів у краєзнавчому відділі газети «Червоний гірник». Тема Чорнобильської трагедії давно цікавила дослідника, до річниці цієї події він підготував книгу «Серцем на бунтівний атом» - 38 замальовок про криворіжців-ліквідаторів.Зараз майже завершено роботу ще над однією збіркою, матеріал для якої Володимир Пилипович збирав протягом 5 років. В книзі «Листи загиблого солдата» буде об’єднано солдатські трикутнички і криворіжців, і визволителів міста, з обов’язковими фотографіями. Очікуваний тираж – 500 екземплярів, отримають примірники і криворізькі бібліотеки.

Інна Капінос - актриса театру і кіно

Авраменко Іван Гаврилович — художник-оформлювач (графік, живописець), член Криворізького Товариства художників. Ім’я цієї людини нерозривно пов’язано з криворізькою землею. Тут він прожив більшу частину свого життя, тут були написані його видатні полотна, присвячені улюбленому місту.

Іван Гаврилович народився у мальовничому селі Колядинець на Полтаві 5 червня 1923 року у великій заможній селянській родині. Він ріс і виховувався у середовищі, де творчу працю цінували і поважали. Незабутні враження з його дитинства — це жнива, молотьба, великий двір, пес Рябко, клуня, сім’я, майстерня батька. Його батько, Гаврило Іванович Авраменко — талановита, творча особа — був столярних справ майстром, з-під рук якого виходили співучі скрипки, гітари, мандоліни. Майстерня батька для хлопчика стала привабливим магнітом величезної сили, свого роду творчою лабораторією, де він міг спостерігати, як умілими руками батька створювалося щось незвідане і дивовижне. Співучі звуки скрипки озвалися в його душі як перше одкровення високого мистецтва. В 1934 році, після смерті батька сім’я переїздить до Кривого Рогу.

Кривий Ріг початку 30-х років минулого століття за своїм виглядом і устроєм життя більше був схожий на провінційне містечко з розвиненою гірничодобувною промисловістю, ніж на крупний індустріальний центр. Але для 10-річного хлопчака це був новий, приголомшуючий, непізнаний і вражаючий світ. Інтерес до міста з часом переростає у глибоке відчуття любові, яке стало лейтмотивом творчості Авраменка. Багато років потому художник згадував: „Це був захват, що запам’ятовується на все життя; схоже, що звідси і почався мій шлях вічного прихильника цього краю...”.

Юний художник намалював конкурсний малюнок до ювілею Тараса Шевченка і одержав першу в своєму житті нагороду за талант. Ця подія послужила приводом для усвідомленого роздуму над майбутнім вибором життєвого шляху.

Синиця Григорій Іванович — заслужений художник України.  Народився 17 січня 1908 в  Одесі. Через звинувачення в націоналізмі та постійні гоніння з боку влади у 1968 році змушений був переїхати до Кривого Рогу. Є  заслуженим художникомУкраїни з 1996, лауреат Шевченківської премії 1992 року — за відродження української колористичної школи. У 1914 року переніс важку хворобу і став інвалідом дитинства, рано залишився сиротою. Виховувався в дитячому притулку у Кіровограді, де навчався в Кіровоградському художньо-промисловому училищі, потім в Одеській середній художній школі, де вчив його теоретик авангарду М. А. Гершенфельд. Потому вчився в Київському художньому інституті у майстерні Миколи Ракитського — одного із учнів М. Бойчука. Переслідувався владою як формаліст, націоналіст, абстракціоніст. При нацистській владі був в колоні, котру гнали до Бабиного Яру, йому вдалося врятуватись; численну кількість своїх робіт присвятив цій трагедії. Після війни працював над новою технікою — флоромозаїка, створив 29 творів у цій техніці, над кожною працював по 2-3 роки. Кандидатуру Синиці було висунуто на здобуття Сталінської премії, та потім без будь-яких пояснень у ній було відмовлено.

У 1960-х Синиця з народними майстрами започаткував новий напрям — «Українська колористична школа» — шанування народної культури кольору як естетичного образу, материнської мови, національної та історичної категорії.

У Кривому Розі створено музей у квартирі, де він мешкав, встановлено меморіальну дошку. У Київському політехнічному інституті діє картинна галерея, де експонуються його твори.

Учитель:

Усе, що робили видатні мешканці нашого міста, вони робили не заради власної слави, робили заради добра інших. Тож пам'ятайте, діти! Ми завжди повинні нести іншим світло любові й доброти.

Нехай існує істина стара -

Людина починається з добра.

               Символіка — своєрідна візитна картка країни,міста, вона ніби представляє її, підтверджує її існування.

               З глибини віків дійшла до нас ось така легенда. Жила собі жінка. І мала вона трьох синів. Сини зростали чесними, сміливими, дуже любили свою неньку і готові були віддати за неї своє життя. Виросли сини і розійшлися по світах, прославляючи свою матір. Найстаршому мати подарувала на згадку про себе золоту корону з трьома промінцями. Корона зігрівала людей, вела вперед. За цю трипроменеву корону люди дали першому синові ім'я Тризуб.

               Середньому сину мати дала в дорогу блакитно-жовтий одяг. Сміливий і сильний був середній син, і прославив він свою матір добрими звитяжними вчинками. Люди запам'ятали його і назвали Прапором.

               А найменший син отримав у дарунок від матері соловейків голос. І де б він не був, усюди лунала його дзвінка урочиста пісня. За цей голос і величний спів люди дали йому ім'я Гімн.

               Так і донині по всьому світу золотий тризуб, синьо-жовтий прапор і урочистий гімн прославляють рідну неньку-Україну.

               Герб — розпізнавальний знак держави. На Україні це золотий тризуб на блакитному тлі. Він був родовим знаком Рюриковичів. Згодом карбувався і на срібних монетах Великого князя Київського ВолодимираВеликого. Існує близько сорока версій пояснення тризуба: це риболовний гарпун, вила бога Нептуна, уособлення природних стихій (повітря, води й землі), а можливо відображено триєдність життя: батько — мати — дитя, які символізують собою силу, мудрість, любов.

               Після проголошення Української Народної Республіки в листопаді 1917 року в Києві відбулася спеціальна нарада, в якій взяли участь знавці українського мистецтва, гербознавці. На ній пропонувалися

такі символи майбутнього герба України: архангел Михаїл, козак із самопалом , золоті зорі на синьому тлі, тризуб. Було вирішено зупинитися

на символі тризуба.

               30 серпня 1991 року, після проголошення Акту про незалежність України, був прийнятий Національний Державний герб— золотий тризуб на блакитному тлі.

               Учитель:

               А тепер давайте з'ясуємо, яку роль відігравав прапор у різні часи?

Прапор, як засіб сигналізації, відомий з античних часів. Найчастіше це був шматок тканини, прив'язаний до списа чи держала і вказував місце збору воїнів. Наші пращури обожнювали прапори, освячували

їх і вірили, що вони у воєнний час найсвятіші від усіх ідолів.

Великого розквіту українська символіка набула за часів козацтва. Свої прапори мали полки, курені, сотні. Великий прапор Січі був червоний з архангелом Михаїлом на лицьовому боці й білим хрестом, оточеним золотим сонцем, півмісяцем і зірками на лівому боці. Прапори куренів були малиновими із зображенням архангела Михаїла чи білих хрестів. Було чимало комбінацій кольорів. Наприклад, на червоному полі — жовтий хрест, лиштва — блакитна, а по ній — жовті зірки. На іншому — блакитна лиштва і зірки на хресті — білі. Деякі прапори мали поєднання жовтого і блакитного кольорів. Використовувався в прапорах і зелений колір.

Учитель:

               А чому саме синьо-жовті кольори є основою прапора?

               Відповіді учнів:

               Жовтий колір — це колір пшеничного поля, колір хліба, зерна, що дарує життя всьому сущому на землі. Жовтий колір — це ще й колір жовтогарячого сонця, без лагідних променів якого не дозрів би, не заколосився б життєдайний хліб.

               Синій колір — це колір ясного, чистого, мирного неба. А невже без живлющої матері-води визрів би, заколосився б хліб? От вам і ще один блакитний колір — колір цариці води.

Учитель:

               Сьогодні синьо-жовтий прапор майорить на всіх державних установах України, під ним ходять у моря-океани українські пароплави. Стрімко злітає це полотнище і на різних спортивних змаганнях, коли на п'єдестал пошани підіймаються українські спортсмени. Гордо розвівається синьо-жовте знамено, промовляючи всьому світу: «Є усвіті Україна!»

Синьо-жовтий прапор України —

Це безхмарне небо, синє-синє,

А під небом золотіє нива,

І народ — і вільний, і щасливий.

Прапор, як святиню, любі діти,

Треба шанувати й боронити.

Прапор — символ нашої держави,

Він для всіх ознака сили й слави.

Учитель:

А що означає слово «гімн»?( відповіді учнів)

               Слово гімн — грецького   походження (дослівний переклад —похвальна пісня) — урочиста пісня, прийнята як символ державної, національної єдності.

               Слова національного Гімну «Ще не вмерла Україна» написав у 60-х роках XIX ст. відомий український поет Павло Чубинський, а музику — композитор Михайло Вербицький.

               Це ті слова та музика, які змушують кожного з нас підніматися при перших же акордах, в них сконцентрована жива історія народів, їх прагнення до волі.

               Своїм корінням гімни сягають глибокої давнини. Спочатку вони виконувалися на честь богів та героїв. З плином часу гімн став урочистою піснею, яка об'єднувала близьких за духом людей, надихала їх на добрі справи, дарувала наснагу. Музична символіка нашого народу сягає часів Київської Русі. Можна сказати, що тоді роль державного гімну виконували бойові заклики та пісні, які створювали піднесений настрій перед битвами.

Лине пісня незабутня,

Горда, величава.

В ній — надія на майбутнє,

України слава.

Нею сонце зустрічає

Нашу Батьківщину,

День новий розпочинає —

Сильна, неподільна.

До нових здобутків кличе

Пісня Україну,

А зовуть її велично

Усі Державним Гімном.  

Учитель.

               Крім державних символів, Україна має ще й народні, поетичні символи. У давнину кожне слов'янське плем'я, родина і навіть окрема людина мали свої обереги. Ними слугували трави і квіти, дерева і кущі, птахи і сили

природи, різні предмети. Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, рушник, калина біля вікна, барвінок, верба, чорнобривці — все це наші символи.

      Так і наше місто має свої символи.

 Герб і прапор

Сучасний герб, прапор та печатка Кривого Рогу затверджені рішенням № 30 ІІІ сесії XXIII скликання від 20 травня 1998 р.

Герб - офіційний геральдичний символ міста Кривого Рогу, районного центру Дніпропетровської області. Як і щит, так і герб міста  розділені навпіл червоним і зеленим кольорами. У центрі зображено срібну козацьку порохівницю, над нею золотий дубовий трилисник з двома жолудями. Козацька порохівниця виготовлена з рогу, що передусім вказує на назву міста, а також на славетне минуле краю (до 1775 р. — територія Запорізької Січі), легенду про засновника міста козака Кривого Рога, та іншу версію про походження назви міста — утворення кривого мису (рогу) при злитті річок Інгулець і Саксагань.

Порохівниця також говорить про великий потенціал і можливості Кривого Рогу, спроможність до дії і розвитку: — «Є ще порох в порохівницях!», та нагадує про заклик «Тримай порох завжди сухим!». Золотий дубовий трилисник з двома жолудями — це передусім символ сили, міцності, багатства, глибокого коріння та духовного відродження.

Трилисник формою нагадує тризуб, що є символом триєдності сил, споконвічним знаком оберегом української землі.

Крім того, трилисник символізує минуле, сучасне і майбутнє та їх нерозривний зв'язок, а як жива природна форма — постійний розвиток і оновлення. Зелений колір означає достаток, волю, надію, радість. Червоний — хоробрість та лицарські чесноти, любов, мужність, великодушність. Золото — багатство, силу, вірність.Срібло — чистоту помислів і діянь.

На відміну від герба міста, щит обрамований декоративним картушем і увінчаний міською короною

Наше місто має і власну печатку, в центрі якої розміщено контур козацької порохівниці, над якою зображено дубовий трилисник з двома жолудями. Напис по колу — «Печатка міста Кривого Рогу».

 

 

 

 

 

 

Герб Кривого Рогу

 

Авторами герба, прапора та печатки були:

Є у нашого міста і власний гімн.(Пригадайте його)

Завжди пам`ятайте традиції й історію рідного міста. У складну годину і в радості повертайтеся на батьківській поріг, міцно станьте на рідну землю, а вона віддасть вам твердиню духу, потребу життя, глибину віри. Пам`ятайте заповідь: любіть свій рідний край, дбайте про його розвиток і не кидайте рідної землі.

Наша держава несе всім світло мира, лю­бові, добра і злагоди. Ми, українці, ідемо в світ радими від того, що маємо свою державу, волю, рідну мову. І кожен із нас пов'язує свою долю з Україною. Для неї ми живемо, для її процвітання і блага. Буде багата держава, будемо краще жити і всі ми.

 

        Ми вчимося сьогодні у школі

І гартуємо наші серця.

З рідним краєм пов'язуєм долі,

Будем вірні йому до кінця.

            Пригадуються слова відомої пісні: «Без вітру не родить жито, без вітру вода не шумить, без мрії не можна жити, без мрії не можна любить».

Зазирніть кожен в глиб власної душі, придивіться уважно, чи живе там, на самому її деньці, мрія? Прислухайтесь до тонів вашого серця, можливо воно б’ється саме заради того, аби ваша мрія здійснилася? Можливо, там дійсно живе одна, єдина найзаповітніша мрія, а, можливо, у вас є безліч суто індивідуальних мрій та бажань. Проте мені так хочеться вірити в те, що у вашій душі знайдеться місце для тої єдиної мрії, мрії про майбутнє нашої країни, бажання зробити щось заради інших людей  й для себе, як частини цього народу.Тож напишіть її на цьому аркуші. Прикріпіть ваш кленовий листочок  на наше дерево мрій і поясніть, про що мрієте.Нехай ваш листочок допоможе цьому дереву засяяти різними барвами.

Учитель:

А я мрію про те, щоб всі ваші мрії здійснилися.. Для того, щоб вони здійснилися, треба зовсі небагато: не забувати про свою мрію і робити все можливе заради її здійснення. Люди, мрії і бажання яких здійснюються, є щасливими людьми.

Сподіваюсь,що сьогодні ви удізналися  багато нового про Кривий Ріг, його історію, славетних людей нашого міста. Пам’ятайте, від вас залежить сьогодення і майбуття нашої країни. За кілька років ви, нині учні, будете вирішувати її долю. Сумлінно вчіться,набувайте ґрунтовних знань і вмінь, щоб віддати їх людям заради процвітання України. Пишайтеся свої рідним містом, батьківським краєм, в якому  варто жити!

Хай вам, любі діти, сонечко сміється,

А погане - хай минеться.

         Хай щастить вам, діти, всюди!

Хай ростуть з вас добрі люди!