Виховна година на тему "Бережіть добро дитинства"

Виховна година

«Бережіть добро дитинства»

Аудиторія: учні середніх та старших класів.

Мета: виховання організованості та відповідальності за власті вчинки, виховання поваги до однолітків, старших людей, Батьківщини; розвиток творчої уяви, аналітичних здібностей, логічного та критичного мислення; формування інтересу до навчання, доброзичливих стосунків з однокласниками та шкільними друзями.

Оснащення: декорації для вистави, технічне забезпечення для музичних супроводів.

Час: 45 хв.

Хід заходу

Ведуча.

Країна дитинства – країна казкова.

І часто дорослих вона вабить знову,

І часто дорослі літають у мріях,

Вернутись в дитинство плекають надію.

Там дерева ростуть аж до самого синього неба!

А мільярди зірок - мов розсипане золото ввись!

В тій країні, дитяче життя летить наче у сні,

А дзвінкі солов’ї стоголосі співають пісні.

Шановні учні та гості заходу, пропоную вам сьогодні нагадати собі: ДЕ МИ ЗНАХОДИМОСЯ САМЕ ЦІЄЇ МИТІ. В Школі! У вашому шкільному дитинстві! Яке, нажаль, ніхто не може прожити ще раз.

Зараз багато підлітків, школярів, прагнуть якнайшвидше стати дорослими, незалежними, сміливими у своїх вчинках, які зовсім не відповідають їхньому віку. Займаються справами, які не личить робити учням. Виставляють на загал зовсім не ті досягнення, якими варто було б хвалитися перед батьками, друзями, однокласниками, знайомими, та ще й підсилюють враження про себе публікуючи відповідні дописи в соціальних мережах (це ж так модно!).

Не важливо в якому класі ви зараз навчаєтеся – першому чи одинадцятому - ви перебуваєте на території ШКОЛИ, на території вашого дитинства. Тому сьогодні ми змушені вам нагадати  чим мають займатися учні в школі.

Перш за все, звісно ж, навчання. Це ваш основний обов’язок, це ваша робота. Будьте ласкаві виконуйте її належним чином. І тоді ви точно не пропустите повз себе знання, які, до речі, є тут вашою зарплатою. Ось, наприклад, ви можете зараз трохи «заробити» на шедеврі української літератури, п’єсі Івана Котляревського «Наталка Полтавка», уривок з якої представлять ваші ж колеги-учні.

П’єса «Наталка Полтавка» (уривок)

Сцена 1.

Звучить лірична мелодія. Наталка виходить з коромислом. Зажурена

Наталка. Петре, Петре.. Де ти тепер? Може, де скитаєшся у нужді і горі і проклинаєш свою долю, проклинаєш Наталку, що через неї утеряв пристанище, а може... (плаче) може, й забув, що я живу на світі!.. Ти був бідний, любив мене, і зате потерпів і мусив мене оставити; я тебе любила і тепер люблю... Ми тепер рівня з тобою: і я стала така бідна, як і ти,- вернися ж до мого серця!.. Нехай глянуть очі мої на тебе іще раз і навіки закриються...

З`являється возний

Возний. (Набік) Удобная оказія предстала зділати о собі предложеніє на самоті...(до Наталки) Благоденственного і мирного пребиванія!..

Наталка (кланяючись). Здорові були, добродію, пане возний!...

Возний. Добродію... Добродію!.. Я хтів би, щоб ти звала мене - теє-то як його - не вишеупомянутим іменем.

Наталка. Я вас зову так, як все село наше величає, шануючи ваше письменство і розум...

Возний. Не о сем, Галочко - теє-то, як його - хлопочу я; ножелаю із медових уст твоїх слишатиумилительноєназваніє, сообразное моєму чувствію. Не в состоянії поставить на вид тобі сили любові моєй!.. Люблю тебе... до безконечності...

Наталка. Бог з вами, добродію!.. Що ви говорите! Я річі вашої в толк собі не візьму...

Возний. Лукавиш - теє-то, як його - моя галочко!.. І добре все розумієш. Ну, коли так - я тобі коротенько скажу: я тебе люблю і женитись на тобі хочу.

Наталка. Гpіx вам над бідною дівкою глумитись! Чи я вам рівня? Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду. Та й по всьому я вам не пара...У нас єпословиця: «знайся кінь з конем, а віл з волом»... Та й не вірю, щоб так швидко і дуже залюбитись можна було.

Возний. Не віриш? Так знай же, що я тебе давно вже - теє-то, як його - полюбив, як тільки ви перейшли жити в наше село. Скажи, говорю!.. Отвічай, отвітствуй: могу лі бить - теєе-то, як його- мужем пристойним і угодливим душі твоєй і тілу?

Наталка.Так, добродію, пане возний! Перестаньте жартувати надо мною, безпомощною сиротою. Моє все багатство єсть моє добре ім'я: через вас люди почнуть шептати про мене; а для дівки, коли об ній люди зашепочуть...

Наталка тікає, возний за нею

Сцена 2.

Мати (Терпилиха) пряде, а дочка (Наталка) шиє. Сидять на лавці

Терпилиха. Ти ізнов чогось сумуєш, Наталко... ізнов щось тобі на думку спало?..

Наталка. Мені з думки не виходить наше безталання.

Терпилиха. Що ж робити? Три роки вже, як ми по убожеству свойому продали дворик свій на Мазурівці, покинули Полтаву і перейшли сюди жити; покійний твій батько довів нас до цього.

Наталка. Мамо .. Так йому на роду написано, щоб жити багатим до старості, а вмерти бідним... Він не винуватий.

Терпилиха. Лучче б була я вмерла: не терпіла б такої біди, а більш - через твою непокірніcть.

Наталка(кладе работу). Через мою непокірність ви біду терпите, мамо?

Терпилиха. Аякже?! Скільки хороших людей сваталось за тебе - розумних і зажиточних, і чесних, а ти всім одказала,- скажи, в яку надію?

Наталка. В надію на Бога. Лучче посивію дівкою, як піду заміж за тих женихів, які на мені сватались. У же нічого сказати - хороші люди!..

Терпилиха. Знаю, чом тобі всі нелюб'язні: Петро нав'яз тобі в зуби. Дурниця все те, що ти думаєш: чотири годи об нім ні слуху нема, ні послушання.

Наталка. Так що ж? Адже і він об нас нічого не чує, та ми живемо; то й він жив і так же пам'ятає об нас та боїться вернутись.

Терпилиха. Ти на те ведеш, щоб я не діждала бачити тебе замужем; щоб через твоє упрямство не дожила я віку: бідність, сльози і перебори твої положать мене в домовину (плаче)

Наталка. Не плачте, мамо!.. (покірно) Я покорюсь вашій волі і для вас за первого жениха, вам угодного, піду заміж... перенесу своє горе, забуду Петра і не буду ніколи плакати...

Терпилиха. Наталко, дочко моя! Ти все для мене на світі! Прошу тебе, викинь Петра з голови і ти будеш щасливою... Але хтось мелькнув мимо вікна... Чи не йде хто до нас?.. (Виходить.)

Наталка (сама). Трудно, мамо, викинути Петра з голови, а ще трудніше із серця. Та що робить!.. Дала слово за первого вийти заміж: для покою матері треба все перенести... Скріплю серце своє, перестану журитись, осушу сльози свої - і буду весела. А там - ох!..- Серце моє чогось щемить... (співає)

Пісня «Чого ж вода каламутна»

(Мінус пісні Христини Соловій «Тече вода каламутна». Текст пісні з п’єси, адаптований до музичного супроводу, тому дещо відрізняється від оригіналу)

1. Чого ж вода каламутна, чи не хвиля її збила?

Чого ж і я тепер смутна, чи не мати мене била?

2. Мене ж мати та не била, самі тії сльози ллються.

Од милого людей нема, а од нелюба все шлються.

3. Прийди, милий, подивися, яку тяжку терплю муку…

Ти хоть в серці, но од тебе забирають мою руку.

4. Спіши, милий, спаси мене од цієй лютой напасті!

За нелюбом коли буду – то вже мушу я пропасти.

Під час пісні Терпелиха і Возний виходять до Наталки, сидять на лавці та жваво обговорюють її та майбутнє весілля (лише міміка), не заважаючи Наталці при цьому співати.

Уривок завершується поклоном акторів.

Ведуча. Отож, повертаємося до обов’язків свідомих учнів. Другим обов’язком є повага. Повага до своїх колег-учнів, до вчителів, до гостей нашого ліцею, до праці всіх, хто виконує тут свою роботу. Ваша поведінка – це ваше особисте віддзеркалення. І нажаль багато наших учнів зараз показує не найкращу свою сторону в поведінці, а це свідчить і про відсутність поваги до всіх, хто вас тут оточує. А ви проведіть паралель з усією країною. Уявіть як виглядатиме надалі молодь України, якщо вона дозволяє собі зневагу, приниження та суцільну агресію ще перебуваючи у стінах однієї школи. Про який мир між собою та людьми всієї України можна мріяти, коли учні одного класу не можуть знайти компроміс в найпростішій ситуації? А така мрія є. Мрія про мирне життя людей в одному соціумі. Ви лише подумайте, скільки проблем можна уникнути за відсутності агресії, зневаги та егоїзму. Здійснення такої мрії залежить від поведінки кожного з нас.

Вірш «Моя Україна»

(Автор - Гарік Бірча)

Звучить лірична мелодія, учень декламує вірш

Я хочу сказати простими словами,

Про те, що турбує мене вечорами,

Про те, як в думках я малюю картину,

Якою я бачу свою Україну!

В моїй Україні ніхто не стріляє,

Ніхто не калічить, ніхто не вбиває!

В моїй Україні ніхто не воює!

Своє і чуже життя кожен цінує!

В моєї країни чудові сусіди,

Запрошують в гості і я до них їду.

Сусіди й самі у нас часто бувають.

Не брешуть, не крадуть, ніде не блукають!

В моїй Україні є чесная влада,

Про неї в народі складають балади.

Працює й працює, з ранку до ночі,

Щоб людям відкрито дивитись у очі.

В моїй Україні не плюють на підлогу,

Отримують і надають допомогу,

І молодь моя не п'є і не курить,

Займається спортом, співати так любить!

В моїй Україні всі чемні дівчата!

А хлопці уміють їх щиро кохати!

Навчаються жити, читають книжки,

І горді від того наші батьки!

В моїй Україні немає кордонів!

І море, і сонце, Дніпро, терикони,

Карпати зимою в засніжених шапках,-

Моя Україна! Люблю її! Крапка!

Ведуча. А зараз поміркуйте, скільки часу у вас забирають непотрібні справи під час перебування у школі: шкідливі звички, відверте ігнорування розкладу дзвінків, вирішення особистих питань під час уроків, суперечки та сварки з іншими учнями та навіть вчителями, порушення елементарних правил поведінки  як на уроках, так і на перервах…і цей список можна продовжувати ще довго, ви й самі це знаєте. А от добрих моментів у школі, нажаль, в вашому списку щодня нараховується все менше… І це найсумніше, адже ми сьогодні говоримо саме про ваше дитинство у школі. В цьому й полягає Третє завдання свідомого учня – не втрачати ДОБРО дитинства. Не втрачати хороші стосунки з друзями, не втрачати можливість проявити свої знання на уроках, не витрачати свою енергію на справи які в жодному разі не ‘підіймають’ вас в очах інших, не робити особисто себе центром оточення яке психологи називають токсичним, не перетворювати час свого такого швидкоплинного шкільного дитинства на неприємні спогади згодом. Я переконана, що зараз ви скептично сприймаєте ці слова, але життя влаштоване так, що потрібно кожен день проживати одразу ж, з першого дублю, бо ж «перезняти» нічого не можна. Тому наповнюйте свій шкільний час лише приємними емоціями та спогадами.

Пісня «Школярочко»

(Слова і музика - Ірина Тарнавська)

1. Кожен ранок я до школи з задоволенням біжу,
Бо за партою одною із красунею сиджу.
Хоч вона мене чомусь не помічає,
Та мені всі хлопці заздрять добре знаю.

Приспів:

Школярочко, школярочко, пустунко чарівнице
Твоя щока в рум’яночках мені щоночі сниться.
Школярочко, красунечко не будь така жорстока
Школярочко, ласунечко смаглява, кароока.

2.  І сьогодні у кишені шоколадку я несу,
Може раптом поталанить привернуть її красу.
Хоч вона мене іще не помічає,
Та цукерки дуже любить це я знаю.

Приспів.

3. Усі хлопці до красуні із цукерками біжать
І тепер на нашу парту все записочки летять.
Та вона нікого з них не помічає,
Бо щоранку в школі я її стрічаю.

Приспів.

Ведуча. Погодьтеся, ніщо в нашому з вами житті не цінується більше ніж справжні, щасливі, наповнені позитивною енергією емоції та спогади. Зараз в руках кожного з вас сконцентрована можливість наситити свої спогади про школу саме такими емоціями. Я щиро сподіваюся, що ні своїми вчинками, ні своїми словами чи діями ви не плямуватимете свою або чиюсь магію дитинства (ваших шкільних друзів, чи однокласників, чи просто знайомих). Будьте відповідальними перш за все перед собою!