Виховна година на тему: «Єдність та відмінність права і моралі».

            ДНЗ « Борщівський професійний ліцей»

 

Тема: «Єдність та       відмінність права і моралі».

 

 

 

Підготував:  Вихователь Вахула С.С.

Мета: Формування громадської позиції, правової і моральної культури в старшокласників, аналізувати життєві ситуації з позиції суспільно моральних норм і принципів.

 

На даному етапі життя, з інтенсивним розвитком суспільства питання додержання моралі і права(правових обов’язків) стає все більш актуальним і необхідним. Тому розгляданню і розгляданню цих двох понять потрібно проявляти поглиблену увагу.

У сучасному світі мораль і право тісно переплітаються між собою.

 

Право і мораль тісно пов'язані: право спирається на мораль і допомагає їй бути дієвою, а мораль є основою юридичних норм. Звідси ви ходить, що все, що заборонене правом, як правило, заборонене і суспільною мораллю.

Є дві норми життя : це мораль і право. 

- Що таке мораль?  Джерело? Хто придумав? Яка відповідальність настає за порушення норм моралі?

Мораль- це,сукупність норм і правил,прийнятих у суспільстві,що регулюють вчинки людини. Ці норми ніде не записані. Люди знають,що таке добро,що таке зло,що таке справедливість. Знаючи це,вони визначили для себе,що можна робити в суспільстві, а чого не можна. За іх порушення настає моральна відповідальність(моральний осуд, несхвалення) у вигляді засудження тих, хто іх порушує.

- Що таке право? Джерело? Хто придумав? Яка відповідальність настає за порушення норм права?

Право – це загальнообов’язкові правила поведінки, встановлені державою. Ці правила і є законами – яких повинні дотримуватися усі громадяни нашої держави. Джерелом права є Конституція України. Держава стежить за тим , щоб ці норми обов’язково виконувались. Якщо ж цього не відбувається, держава примушує іх виконувати. Тоді настає правова відповідальність.

Право — це система регулювання суспільних відносин, що виражає волю і свободи особистості. Її притаманні нормативність та формальність, яка визначена в офіційних джерелах.

 

Право — це регулювання людських відносин, яке виражає волю і свободу особистості.
 

Мораль — це норми людської поведінки, які склалися про добро і зло, гідність і безчестя, про те, що прийнято чи не прийнято суспільством.
 

У регулюванні суспільних відносин право взаємодіє з мораллю. Застосування норм права вимагає проникненняв етичну оцінку життєвих відносин, обставин у конкретній юридичній справі (зокрема при розгляді сімейних, багатьохцивільних і кримінальних справ).

Мораль і право — головні регулятори поведінки людей. Співвідношення між ними складне і включає взаємозв'язок єдності та відмінності.

 

Єдність права і моралі полягає в наступному:

 

1) системність. Право і мораль — це системи соціальних норм;

2) єдина мета. Право і мораль переслідують одні й ті ж цілі — впорядкування суспільних відносин, утвердження свободи, рівності, гуманізму і справедливості;

3) збіг приписів. Приписи права і моралі багато в чому збігаються. Одні й ті ж акти поведінки право і мораль забороняють або рекомендують;

4) однакове коло адресатів. Право і мораль адресуються одному колу осіб;

5) єдині цінності. Право і мораль виникають як фундаментальні загальнолюдські цінності, як показники соціального і культурного прогресу суспільства.

 

Як нормативні та самостійні регулятори мораль і право мають і спільні риси, такі як:

 

** мають нормативний характер — формують межі свободи людей, правила; вони — засоби нормативного вираження справедливості;

** виконують таку функцію як знаходження соціального компромісу між самим індивідом, групою індивідів — суспільством; забезпечують стабільність і рівновагу в суспільстві;

** є критеріями оцінювання поведінки суб’єкта в будь-яких сферах суспільного життя;

** сприяють розвитку певного типу культури — рівню суспільства.

 

Право та мораль мають такі спільні риси:

1. Вони є різновидом соціальних норм.

2. Вони існують в реальній поведінці суб'єктів, встановлюючи її еталони.

3. Вони мають єдиний об'єкт регулювання — суспільні відносини.

4. Вони мають нормативний зміст.

5. Вони певним чином встановлюються, закріплюються та гарантуються.

6. Мають нормативний характер — формують межі свободи людей, правила. вони — засоби нормативного вираження справедливості.
7. Виконують таку функцію як знаходження соціального компромісу між самим індивідом, групою індивідів — суспільством; забезпечують стабільність і рівновагу в суспільстві.
8. Є критеріями оцінювання поведінки суб’єкта в будь-яких сферах суспільного життя.
9. Сприяють розвитку певного типу культури — рівню суспільства.

 

 

 

Відмінність права і моралі полягає в наступному:

 

1) способи встановлення.Правові норми створюються або офіційно визнаються державою, а норми моралі не є продуктом якоїсь спеціальної цілеспрямованої діяльності, вони виникають і розвиваються в суспільстві стихійно. На відміну від права мораль має неофіційний (недержавний) характер;

2) методи забезпечення. Право забезпечується і охороняється державою, яка стежить за дотриманням правових норм і карає тих, хто їх порушує, а мораль спирається на силу громадської думки, а її внутрішнім гарантом виступаєсовість людини;

3) форма виразу. Правові норми виражають волю держави і закріплюються в спеціальних юридичних актах, аморальні норми виникають і існують у свідомості людей;

4) оцінні поняття. В оцінці поведінки людей право оперує поняттями правомірного і неправомірного, законного і незаконного, караного і некараного, а мораль оцінює людські вчинки з позицій добра, справедливості, совісті, честі, обов'язку;

5) різний характер відповідальності за порушення і різний порядок реалізації відповідальності. Порушення норми права служить підставою негативної реакції держави у вигляді юридичної відповідальності. Форми юридичної відповідальності та порядок її реалізації строго регламентовані законом. Інший характер носить відповідальність за порушення норм моралі. Тут немає ні встановлених форм, ні чіткої процедури. До порушника застосовуються різні форми морального впливу (бойкот, висміювання, публічне засудження), які складаються стихійно;

6) сфери дії. Мораль регулює, як правило, міжособистісні відносини (між друзями, членами однієї сім'ї), а право регулює відносини, найбільш значущі з погляду суспільства в цілому, а саме — відносини власності, владні відно сини, трудові та управлінські відносини, відправлення правосуддя;

7) зміст. Правові норми характеризуються більшою конкретністю розпорядження, моральні вимоги відрізня­ються релятивізмом, тобто відносністю. Не завжди одно­значно можна оцінити вчинок людини як моральний або аморальний. Тоді як із точки зору права межа між право­мірним і неправомірним завжди очевидна.

 

Правовим та моральним нормам притаманні ряд особливостей, які дають можливість виділити їх відмінні риси.

 

 

Право		Мораль
Право регулює найважливіші сфери життєдіяльності суспільства та має форму виразу у вигляді нормативно- правових актів.		Мораль формується у духовній сфері життя суспільства та є невіддільною від суспільної свідомості.
Право виникає у державно-організованому суспільстві.		Моральні норми базуються на уявленні про добро та зло, справедливе і несправедливе та виникають разом із суспільством.
Право, як правило, має письмовий вираз та існує у формі документа.		Моральні норми містяться в суспільній свідомості у вигляді понять, ідей, принципів тощо.
Право забезпечується засобами державного впливу через застосування одного з видів юридичної відповідальності.		Моральні норми не містять спеціальних механізмів впливу, а забезпечуються силою громадської думки, масовими прикладами, що набувають характеру переконання.
Правові норми складаються в процесі взаємодії людей як певні норми, ідеї та відносини, які захищає, визнає держава і має офіційний обов*язковий для всіх характер.	За поводженням: моральні норми формуються поступово на основі уявлень про зло і добро, честь, справедливість, безчестя, у них неофіційний характер і головне вони можуть передаватися від покоління до покоління в процесі суспільного життя
Правові норми регулюють тільки ті відносини, які є найважливішими і мають загальносуспільне значення.	За сферою регулювання: мор. Регулюється, розширюється на відносини, які не підлягають зовнішньому контролю, на сферу міжособистісного спілкування: взаємодопомогу, кохання, дружбу та ін.
Право  має ознаку інституалізованості, норми права набувають формального вигляду в нормативних приписах, актах, указах, законах, наказах, інструкціях та ін.	За формою вираження: моральні норми не мають офіційно зафіксованих норм вираження, можуть бути у релігійних заповідях, ритуалах, прислів’ях, традиціях і т.д.
Норми законодавства і права є деталізованими правилами про бажану, належну, а також заборонену поведінку, яка реалізується через правове врегулювання;	За ступенем деталізації: моральні норми не містять деталізовані правила поведінки, але вони виступають принципом оголошення, формування, бажаної поведінки.
Право ж гарантується та охороняється силою держави. Порушення норм права тягне за собою юридичну відповідальність — негативні наслідки особистого, майнового, організаційного характеру, що реалізується державним апаратом в певному порядку. До цього ж санкції містять чітко фіксований і сформований характер.	Специфікою санкцій та засобами забезпечення виконання: збереження моральності реалізується внутрішнім переконанням, суспільним впливом, громадською думкою, соціально — психологічними стереотипам

 

Мораль і право взаємно доповнюють одне одного. Норми права служать і повинні служити провідниками моралі, закріплювати і захищати моральні засади суспільства.

Сила законів стократ збільшується, якщо вони спираються не тільки на владу, а й на суспільну мораль.

Правова система державно-організованого суспільства закріплює життєво важливі для всього суспільства вимоги моралі.

Законодавча влада в роботі з вдосконалення права враховує стан суспіль­ної моралі, етичну культуру населення, виходить з того, що право має бути етичним, закони мають бути справедливими і гуманними.

 

За допомогою права держава добивається утвердження у свідомості громадян, усього населення прогресивних норм моралі, бореться з несправедливістю, злом і порока­ми. У свою чергу мораль впливає на правове життя суспіль­ства, розвиток права, разом із ним сприяє зміцненню громадського порядку.

 

 

Право — це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, що встановлюється чи санкціонується державою з метою регулювання найважливіших для суспільства відносин, шляхом визначення точного змісту прав та обов'язків суб'єктів і можливістю застосування відповідальності за їх невиконання або порушення.

 Право — це особливий засіб соціального регулювання, який на відміну від інших форм нормативного впливу (норм моралі, звичаїв, традиції) характеризується ознаками, що визначають його взаємодію з державою та інші особливі риси.

 

Ціннісним критерієм виміру права є мораль.

Мораль — це система принципів, суджень, оцінки, людських норм поведінки, які склалися про зло і добро, безчестя і гідність, ганебність і похвалу, проте, що прийнято чи неприйнятно суспільством.

 

Під мораллю у юридичній літературі розуміють систему норм, принципів, правил поведінки, які склалися в суспільстві під впливом громадської думки відповідно до уявлень про добро та зло, обов'язок, справедливість, честь і забезпечуються особистим внутрішнім переконанням, традиціями (що склалися у даному суспільстві) та засобами громадського впливу.

Наведене поняття свідчить, що моральні норми мають історичний характер виникнення, формуються під впливом таких категорій, як: добро, зло, чесність, справедливість. Вони охоплюють майже всі сфери життєдіяльності суспільства: економіку, політику, право тощо.

Але у «чистому» вигляді моральне регулювання поширюється на порівняно вузьку сферу міжособистого спілкування (дружба, кохання, взаємодопомога). Але і у цій сфері їх не можна ізолювати від інших соціальних норм: традиції, релігійні норми, звичаї.

За допомогою моралі узгоджується поведінка особи з інтересами суспільства, ліквідуються суперечності між ними, регулюється міжособистісне спілкування.

Право і мораль  мають єдину духовну природу, єдиний ціннісний стрижень — справедливість.

 

 Взаємодія моралі і права заключається в тому, що право пронизане нормами моралі, а також ґрунтується на них. Деякі вважають, що право — це оформлена, юридична мораль( юридичний обов’язок батьків щодо своїх дітей — містить моральні вимоги в основі).

Регулююча взаємодія права та моралі виявляється також і в тому, що без звернень до досліджень моральних понять не можливо визначити значення термінів, які закріпленні у праві, із оцінкою яких юридичні наслідки пов’язані. До них належать такі оціночні поняття як: «дії, що відрізняються особливою зухвалістю», «образом особистої гідності», «розумні строчки», «низькі мотиви», «неможливість прожити спільно» та інше.

І мораль, і право мають схожі, проте і не однакові системи оцінки — обидві системи осуджують вчинки, які є протиправними.

  Отже,

Вони мають як і спільні, так і відмінні риси.
 

Мораль і право є невід’ємною складовою нашого суспільства і відіграють важливу роль у регулюванні суспільних відносин.

 

   Право і звичай

 

Звичай — це правило поведінки, що історично склалося, увійшло до звички внаслідок багатократного повторення і через це стало регулятором суспільних відносин. Звичаї втілюють у собі певні підсумки життєдіяльності, суспіль­ний досвід, закріплюють те, що склалося внаслідок трива­лої соціальної практики.

 

Звичаї є вельми різноманітними, бо складаються в рамках життєдіяльності певної соціальної спільноти. Свої звичаї мають різні етноси, соціальні групи, професійні співтовариства. Різняться звичаї й залежно від регіонів, оскільки відображають усю своєрідність життєдіяльності людей, яка визначається специфікою життя в різних умо­вах. Наприклад, весільні обряди гагаузів і болгар, що жи­вуть поряд, мають як схожість, що зумовлене близькістю мешкання, так і істотні відмінності, зумовлені різним ет­нічним походженням.

 

У основі звичаїв лежать зразки конкретної поведінки. Звідси — висока деталізованість їхніх приписів, що пред­ставляють, по суті справи, досить докладний опис самої поведінки. Зміст звичаю— це сам зразок поведінки, а фор­мою його фіксації є звичка, поведінкова традиція. Звідси й специфіка регулятивної дії норм звичаїв. На відміну від права або моралі вони передбачають не узгодження пове­дінки з наказаними вимогами, а відтворення самої поведін­ки в її усталених варіантах.

 

Іноді до різновидів звичаю відносять традицїі.

Проте слід при цьому враховувати, що звичай завжди складається стихійно, а традиція може бути встановлена свідомо. На­приклад, такими є корпоративні та професійні традиції — відзначати день заснування фірми, день професії тощо.

 

Звичаї не так тісно пов'язані з правом, як норми моралі. Проте, виступаючи особливим різновидом соціальних норм, звичаї мають наступні зв'язки з правом:

 

1) найдавніше право виникало багато в чому саме із звичаїв, які офіційно визнавалися державою, набуваючи тим самим юридичного характеру. Як приклад тут можна назвати Закони XII таблиць, Салічну Правду, Руську Правду тощо. І сьогодні у ряді країн окремі звичаї у разі потреби трансформуються у правові норми, тобто набувають форми і змісту правового звичаю. Так, ст. 148 Кодексу торгового мореплавання України визначає, що термін, упродовж якого вантаж має бути завантажений на судно або вивантажений з судна (сталійний час), визначається угодою сторін, а за відсутності такої угоди — нормами, прийнятими в порту вантаження (розвантаження);

 

2) право може підтримувати соціально цінні звичаї та традиції, створювати для них режим найбільшого сприяння, стимулювати їх здійснення (урочиста реєстрація шлюбу, приведення до присяги посадовців держави);

 

3) право може забороняти соціально шкідливі звичаї, дотримання яких суперечить способу життя, що склався в конкретному суспільстві, можуть обмежувати сферу їх дії. Так, російське законодавство, враховуючи особливості звичаїв народів Кавказу, встановлює підвищену відповідальність за вбивство на ґрунті кровної помсти;

 

4) право може ставитися нейтрально до тих звичаїв, які не мають яскраво вираженого соціально цінного або соціально шкідливого характеру (святкування дня наро­дження, наприклад).

 

 

 

Разом із тим звичаї та норми права відрізняються одне від одного:

 

1) за походженням: звичаї з'явилися з виникненням людського суспільства, норми права існують у державно організованому суспільстві;

 

2) за формою виразу: звичаї не закріплюються в спеціальних актах, а містяться у свідомості людей, норми права існують у певних формах;

 

3) за способом забезпечення реалізації: дія звичаїв забезпечується силою громадської думки, норми права можуть реалізовуватися і з урахуванням можливості державного примусу.

 

Держава, яка прагне забезпечити дотримання норм права, має використовувати сильні сторони звичаїв, а саме — авторитетність, стійкість, масовість, популярність, апробованість.