Виховна година "Нескорені духом нашої нації"

План-конспект

Назва: Нескорені духом нашої нації

Тема: Битва молодих патріотів під Крутами з більшовицькими силами.

Мета: формування  в учнів почуття  патріотизму, любові до свого народу,

            його історії та героїчного минулого; формування й розвиток

            мотивації,  спрямованої на підготовку до захисту Вітчизни, на

            прикладі подвигу однолітків; формування інтересу до літератури про

            бій під Крутами.

Обладнання: історичний матеріал журналістки Анни Фоменко, фото та

                         відеоматеріали студії СТБ, ютубу.

Учасники: учні 7-11 класів, вчителі школи.

I. Вступ

-Добрий день, шановні присутні. Сьогодні ми з вами зібралися, щоб пригадати події битви молодих патріотів під Крутами, яка стала символом нескореного духу нашої нації.

II. Основна частина

Крути – одчайдушний бій української республіки з більшлвицькою Росією.

Час: 29, 16 за старим стилем січня 1918 року.

Місце: залізнична станція «Крути», 250 км від Києва.

Подія: битва молодих патріотів з більшовицькими силами.

Кількість учасників: з боку більшовиків 4000 тисяч, з боку оборонців від 300 до 600-сот юнаків.

Кількість загиблих: з боку більшовиків 2000 тисяч осіб, з боку студенства за різними даними від 27-ми до 300-сот і навіть усі 600 чоловіків.

Ця битва – символ нескореного духу нашої нації. В українській страріографії, подія під Крутами набула гіпертрофованої оцінки, обросла міфами…Тож достеменно відтворити картину того, що ж сталося 29 січня тепер неможливо. Однак, бій під Крутами належить до тих феноменів, навколо яких від самого початку, сплелися в тугий вузол життєва істинна і карколомна трансформація на догоду різним політичним силам.

Що ж відбулося в Україні у 1918 році?

(відеоролик)

3 грудня 1917 року Ленін послав війська Муравйова, що ті на штиках принесли радянську владу у Україну. В другій половині грудня 1917 року до Харкова, тодішнього осередка основних більшовицьких сил, майже щодня прибували ешелони з військами і озброєнням.

Більшовики одержали наказ наступати на підконтрольні Центральній Раді території. З початком наступу на Київ червоних, в умовах загальної розгубленості, навіть суцільної паніки, здатними на самовідданий порух, виявились перед усім студенти і гімназисти.

5 січня 1918 року на зборах студентів молодших курсів Київського Національного університету імені Тараса Шевченка і новозаснованого українського народного університету, скликаних за ініціативою студентів-галичан, було ухвалено приступити до створення студентського куреня січових стрільців.

До формування, під загрозою бойкоту й виключення з української студентської сім’ї, мали вступити всі студенти-українці. Окрім студентів, до складу куреня було залучено учнів двох старших класів другої української гімназії імені Кирила Мефодіївського братства. Загалом записалось близько 200-сот осіб. Наймолодшому із них було 15 років, а найстаршому 22.

(відеоролик)

Вище державне керівництво безперечно було добре проінформоване, про патріотичний порух молоді. Впродовж 8-13 січня молоді воїни намагалися одержати амуніцію, озброєння та оволодіти елементарними навичками поводження з ним.

Якісного вишкілу за короткий термін здійснити не вдалось. Вранці 13 січня, до навчального закладу повернулася частина юнкарів, які розповіли про те, що вони погано озброєні, одинокими залишаються на цілому лівобережному фронті під Бахмачем і потребують негайної підтримки.

(відеоролик)

Хто і як вирішував питання, про відправлення на передову студентської сотні, що планувалася для захисту Центральної Ради в Києві, за документами і спогадами, достеменно з’ясувати не можна. Відомо лише, що наказ було одержано від командного складу. Однак, зрозуміло, що студенти самостійно, як намагаються переконати деякі джерела, вирішити багато питань не могли.

15 січня, зранку, 116 студентів – перша сотня, були вже на станції «Крути» і більшість з них відправилась на риття окопів уздовж залізничних колій між Крутами і Блисками.

І ось 16 січня …10 година ранку….розпочався наступ більшовицьких військ. Мороз…Вітер… На місцевості не було жодного укриття. Юнаки лежали на голому снігу. Не відкриваючи вогню, більшовицькі загони широкою лавою пішли на курінь. Зав’язалась перестрілка. Закляклими від морозу руками, юнаки відстрілювалися до останнього набою. Потім захищалися багнетами.

У тогочасній пресі, розвиток трагедії висвітлювався так: « …у кожного юного захисника Крут було всього по три обоїни патронів. А треба уже воювати, бо несподівано підійшов ворог і почав їх обстрілювати кулеметним і гарматним вогнем. Через короткий час, виявилась ще одна несподіванка, з бокової лінії Чернігова, підійшло кілька російських ешелонів….і почали обстріл з тилу…»

Далі було таке: «….штаб ніяких наказів не шле, патронів і знаряддя бійцям не пересилають. Усі патрони витрачені. Одна-одним гармата, котра була у юнкерів, мусила замовкнути, випустивши останню шрапнель….Прийшлось посилати когось на станцію, шукати командира і штаб. Їх на станції вже не було. Вони подалися за своїм поїдом, не повідомивши своє військо, не пославши йому ніякого приказу, а хапалися від’їздити так, що забули відчепити від свого поїзда, вагон із знаряддям до гармат, із патронами….І завезли їх…наших вояк росіяни оточили і перебили.»

На кінець дня Крути вже опинилися в руках більшовиків, а шлях на Київ, де до того ж дня розпочалось робітниче повстання проти Центральної Ради, було відкрито. Все ж студентам якимось дивом вдалося відійти з позиції у відкритому полі і ешелоном, що чекав, від’їхати у напрямку Києва. Організованому здійсненню останньої операції допомогло, те, що юнаки завчасно розібрали залізничні колії і відірвались від переслідувачів.

І до нині відчутний різнобій у визначенні, не тільки масштабності у боях під Крутами, його тривалості, ступеня жорстокості, а й головної кількості жертв. За одними даними загинуло 300 студентів і 10 старшин, за іншими 600 студентів. Проте, достовірно відомо, що 27, за деякими джерелами 18 юнаків потрапили в полон. Більшовики спочатку над ними по звірячому познущалися, а наступного дня розстріляли. Заборонивши селянам їх ховати.

Перед смертю студенти співали гімн України, 7-ох поранених, переплутавши зі своїми, більшовики відправили до Харкова лікуватися. Так вони вціліли і все розповіли.

Над Крутами круки…

Під круками Крути!

Зійшлося юнацтво,

Щоб волю здобути!

Сніги зледеніли…

І темінь іскриста…

За Крутами в скруту

Зійшлося їх триста.

Ні тоді, ні тепер у істориків не викликає сумніву, що жертва яку принесли студенти і учні – невиправдана, не можна було життями цих на пів-дітей прикрити відступ Центральної Ради з Києва. Політики врятувалися, але якою ціною?

(відеоролик)

З цим треба миритися, але не можна собі пробачити жертви юнаків, які були марними…але їх можна сміливо назвати святим проривом молодості!

У вирі тих подій а не бій під Крутами, а не його учасники не привернули уваги громадськості. Однак, коли з поверненням до Києва у березні 1918 року Центральної Ради, ситуація стабілізувалася, близькі і друзі порушили питання перепоховання загиблих. 9 березня газета «Нова Рада» вмістила такі рядки: «…гурток родичів звертається до всіх батьків і родичів студентів, середньо-шкільників і інших , хто входив в склад стрілецького куреня і загинули в бою та розстріляні після бою під Крутами 16 січня цього року….пропонуємо піднести загальне прохання про розкопку могил, щоб розпізнати і перевести їх тіла з Крут, що перепоховати в Києві..»

На засіданні Ради Михайло Грушевський запропонував вшанувати пам'ять загиблих під Крутами і перенести їх тіла до Києва, на Аскольдову могилу. Зібрання вшанувало пам'ять героїв вставанням.

(хвилина мовчання)

До сьогоднішнього дня історики сперечаються, про остаточну кількість похованих на Аскольдовій могилі. 18 чи 27 юнаків.

(відеоролик з віршом П. Тичини)

Ненависть до оборонців Крут, будівничі нового життя проявили згодом. Їхній прах сплюндрували….заодно й зруйнували усе Аскольдове кладовище. Пізніше після другої світової війни тут поховали радянських воїнів, полеглих під час визволення Києва. З часу подій вперше про увічнення пам’яті студентів згадали у 1990-х роках, коли народний рух України встановив тут дерев’яний хрест.

У 2006 році меморіал пам’яті героїв Крут на залізничній станції «Крути», нарешті відкрили. Його автор Анатолій Гайдамака. В центрі композиції семиметровий насипаний курган, з 10-ти метровою червоною колоною, яка на вершині увінчана золотим тризубом і хрестом. Червона колона має нагадувати про подібні колони головного корпусу Київського університету, звідки були більшість студентів під Крутами.

На фасаді пагорба капличка, на якій хрест із залізничних рейок обплетений колючим дротом. Поряд брила, на яких вирізьблено: « Душу й тіло ми положим за нашу свободу». Перед пагорбом об’ємна композиція з граніту, хрест, студентська шинель і пробитий кулею картуз. Поряд у полі викопане озерце у формі хреста.

(відеоролик сучасного меморіалу)

Народний артист України Ярослав Гаврилюк, разом з івано-франківським Письменником Василем Портяком, написав кіносценарій про події біля Крут. Це художній фільм з документальними кадрами. Головний герой – студент 7 класу Київської гімназії імені Кирила-Мефодіївського братства Григорій Пипський. Реальна особа, він першим заспівав « Ще не вмерла Україна…» , перед тим, як його та інших студентів розстріляли більшовики.

(відеоролик фільму)

А що було після бою?

9 лютого більшовики захопили Київ і вчинили беззахисну розправу над селянами. За неповними даними, було вбито понад 5000 тисяч чоловік. На вулицях розстрілювали всіх, хто розмовляв українською мовою, носив вишиванки і вуса або проявляв хоча б якусь симпатію до українців.

І не усланені спартанці, а хлопці з роду відчайдух.

Це гімназисти, це повстанці…ось тут їх непоборний дух.

І слава їх стає невмерша, яка іде крізь відстань і крізь час.

Було їх триста, триста перша і ти, і я, і кожен з нас.

(відеоролик)

III. Заключна частина

Сьогодні ми згадали про незламних духом героїв Крут, невеличкий епізод історії, який зберігає національна пам'ять. Дякуємо за увагу.